YaChudo

Оробко Василь Осипович

Переглядів: 0. Оновлено 10.11.2026.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Оробко.
Василь Оробко
Гауптман
 Отаман
Загальна інформація
Народження6 грудня 1882
Долішні Станівці, Вижницький повіт, герцогство Буковина
Смерть1932
Буковина, Румунське королівство
ГромадянствоАвстро-Угорщина Австро-Угорщина
ЗУНР ЗУНР
Румунія Румунія
Національністьукраїнець
Alma MaterДержавна гімназія № 1 в Чернівцях
Військова служба
Роки служби1902—1920
ПриналежністьЗУНР ЗУНР
Вид ЗСЗбройні сили Австро-Угорщини Збройні сили Австро-Угорщини
 УГА
ЧУГА
Рід військ Сухопутні війська
Війни / битви
Перша світова війна

Радянсько-українська війна Українсько-білогвардійське збройне протистояння

Командування
1918 Командир запасного (3-го) батальйону 95-го піхотного полку в Чорткові
1918 Командир австро-угорського гарнізону в Чорткові
1918 Комендант Чорткова
1918—1919 Командир Чортківського ОВК
1919 Командир 14-ої бригади УГА
1919 Комендант Вінниці
1919—1920 Командир збірної станиці УГА в Одесі
1920 Командир частин ЧУГА в Одесі
Нагороди та відзнаки
Ювілейний хрест
Ювілейний хрест
Пам'ятний хрест 1912/13
Пам'ятний хрест 1912/13
 Хрест «За військові заслуги» 3-го класу (Австро-Угорщина)
Срібна медаль «За військові заслуги» з мечами Срібна медаль «За військові заслуги» з мечами Срібна медаль «За військові заслуги» з мечами
Бронзова медаль «За військові заслуги» з мечами
Орден Залізної Корони 3 ступеня
Орден Залізної Корони 3 ступеня
Військовий хрест Карла (Австро-Угорщина)
Військовий хрест Карла (Австро-Угорщина)
CMNS: Оробко Василь Осипович у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Василь Осипович Оробко (нім. Orobko Basil[1][2]; 6 грудня 1882, Долішні Станівці, нині Вижницький район, Чернівецька область — 1932, місце невідоме) — гауптман армії Австро-Угорщини, учасник Першої світової війни, український військовик, згодом отаман Української галицької армії (УГА). Командир 14-ї бригади УГА (1919), комендант Вінниці (1919), комендант збірної станиці УГА в Одесі (1919—1920), командир частин Червоної Української Галицької армії в Одесі (1920).

Навчався у гімназіях у Радівцях та Чернівцях, згодом служив у військових частинах Австро‑Угорщини, де під час Першої світової війни дістав звання гауптмана (капітана) 95‑го галицького піхотного полку. Після розпаду імперії активно включився у формування українських військових підрозділів, очолював підрозділи УГА у 1919 році, брав участь у боротьбі за незалежність ЗУНР та українських етнічних земель у складі українських збройних формувань.

Діяльність Оробка була пов'язана з формуванням та керівництвом військових груп, організованих на захист українських національних інтересів у період Першої світової війни та після її завершення. Його ім'я зафіксовано у низці енциклопедичних видань і історичних публікацій, що висвітлюють події боротьби за українську державність на початку XX століття.

Життєпис

Австрійська доба

Народився в селі Долішні Станівці на Буковині в сім'ї православного священника, члена-засновника першої української громадської організації на Буковині — товариства «Руська бесіда» Осипа Оробка та його дружини Олени Оробко (до шлюбу Тарасевич)[3]. Невідомий автор у часописі «Православная Буковина» в 1900-му році відзначав, що о. Осип Оробко відіграв ключову роль у будівництві та освяченні церкви у Нижніх Становцях. Незважаючи на похилий вік, він докладав особистих зусиль і коштів, щоб завершити храм і забезпечити його належне освячення. Під час урочистого освячення церкви він керував богослужінням, виступав духовним наставником громади та надихав парафіян на пожертви. На думку анонімного дописувача газети, ревність і жертовність о. Осипа (Іосифа) були високо оцінені місцевим духовенством і громадою, а завдяки його зусиллям храм став духовним центром села та символом об’єднання православних мешканців[4].

В 1893—1899 роках Василь Оробко навчався в державній вищій гімназії міста Радівці[5], 1899—1902 — у 1-й державній гімназії міста Чернівці[3] (тут серед його однокласників був, зокрема, Володимир Сергій Залозецький-Сас)[6]. Матури не складав і в 1902 році вступив на військову службу. У січні 1904 року іменований кадетом резерву піхоти — заступник офіцера[7], з листопада 1905 — лейтенантом[8], з листопада 1911 — оберлейтенантом[9], з травня 1915 — капітаном 95-го Галицького піхотного полку[10][11][12][13]. З 1916 року був нагороджений кількома військовими орденами й медалями[3][10]. Станом на 1918 рік займав посаду командира запасного батальйону в Чорткові[14].

Служба в галицьких арміях

В Чорткові

Напередодні Листопадового чину командував австро-угорським гарнізоном в Чорткові. Брав участь у встановленні влади української держави — ЗУНР — в Чорткові та повіті у жовтні-листопаді 1918 року, роззброєнні неукраїнської залоги[15]. Власне у ніч із 31 жовтня на 1 листопада 1918 року, очолюючи групу добровольців, він здійснив блискавичну операцію із зайняття всіх державних установ та військових казарм міста. У ході нічної операції підрозділ Оробка успішно роззброїв неукраїнську залогу Чорткова, що дало змогу вже наступного дня повністю передати управління всіма державними інституціями до рук української влади[16].

З 1 листопада 1918 року зачислений до військ УГА де був призначений комендантом міста, а згодом з 12 листопада (за іншими даними 13-го[17]) — Чортківської військової округи ЗУНР[18][19]. Сформована за наказом державного секретаря військових справ Дмитра Вітовського як одна з 12 окружних військових команд ЗУНР. Чортківська окружна військова команда діяла до переходу Української Галицької армії за Збруч у середині липня 1919 р. Територіально вона охоплювала Борщівський, Бучацький, Гусятинський, Заліщицький і Чортківський повіти. Під час формування використано матеріальну та кадрову базу австрійського 95-го піхотного полку, де у Першу світову війну служив Василь Оробко[17]. Під час формування Чортківської округи, на пропозицію Оробка Державний секретаріат військових справ ЗУНР призначив Корнила Кізюка організатором саперного вишколу УГА в Чорткові[20]. 1 січня 1919 року підвищений до отамана УГА[21].

На посаді військового коменданта ЗУНР у Чорткові Василь Оробко відіграв важливу роль у розбудові та організації Чортківської окружної військової команди ЗУНР та забезпеченні мобілізаційної і навчальної бази УГА. Під його керівництвом до структури окружної команди входили коші запасних полків піхоти, артилерії та кінноти, вишкільні підрозділи, команда жандармерії, булавна сотня, окружний військовий суд і військова команда Чорткова. Сформовані курені та сотні були спрямовані на поповнення 9-ї (Угнівської) та 10-ї (Янівської) бригад УГА. У червні—липні 1919 р. на базі Чортківської окружної військової команди організовано формування низку нових бойових з’єднань — 13-ї, 14-ї, 15-ї, 16-ї (Чортківської) і 17-ї (Бучацької) бригад, а також Кінної бригади УГА[17].

Комендант 14-ї бригади УГА (1919)

Від 22 червня по листопад 1919 року — комендант 14-ї Станіславівської бригади Третього корпусу УГА з колишньої групи сотника Д. Молєщія[22][23][21], яка почала формуватися після захоплення Покуття у травні 1919 року 7-ю румунською армією. Її основу становили тилові частини Української галицької армії, які уникнули полону та відійшли до Станіславова (нині — Івано-Франківськ), а також підрозділи, що на той час перебували у місті. В умовах наступу польських військ бригаду не вдалося повністю сформувати — на початковому етапі вона складалася лише з двох куренів піхоти. У складі III корпусу УГА 14-та Станіславська бригада замінила 1-шу Гірську бригаду отамана Черського, яка під час польського наступу навесні 1919 року була відрізана від основних сил армії та відійшла на територію Чехословаччини, де була інтернована. Під час Чортківської офензиви бригада виконувала завдання з прикриття лівого крила УГА вздовж річки Дністер, де згодом її й очолив Василь Оробко[24]. Команду над бригадою він перебрав на себе під час перебування в Бучачі[25]. Оробку також поповнили бригаду бійцями із ліквідованого кошу (запасної частини) «Чортків»[26]. Завершальні процеси по формуванню 14-ї бригади Оробко здійснював в Джурині[27].

15 липня 1919 року 14-та бригада вела бій з польським військом біля села Винятинці (нині — Заліщики). Наступного дня тримала передпілля перед мостом села Кудринці (нині — Борщів), даючи змогу частинам Третього корпусу перейти річку Збруч[21].

Опісля переходу УГА за Збруч, Оробко в складі своєї бригади з початку липня 1919 року перебував на Поділлі. Під час походу на Київ 14-та бригада УГА під командуванням отамана Василя Оробка виконувала функції армійського резерву. З 17 серпня до 30 вересня 1919 року бригада несла службу як залога у місті Вінниця[28]. За спогадами ад'ютанта Оробка Карла Аріо, 17 липня 1919 року перед полуднем отамана Василя Оробка викликали до Команди Третього корпусу у Вінниці. Повернувшись, він отримав наказ, згідно з яким 14-та бригада, визнана на той момент тимчасово небоєздатною, відводилася на становище залоги Вінниці, а сам Оробко мав перебрати командування містом у статусі коменданта[29][21]. Для виконання цього завдання йому дозволялося залучити необхідних старшин і вояків зі складу власної бригади. Бригаду було переведено до так званих Кримських казарм, що входили до комплексу військових казарм у північно-східній частині міста. Приміщення для штабу підготували у квартирах у центральній частині Вінниці. Як згадував Аріо, будинок, у якому до того часу містилася попередня (тимчасова) команда міста, розташовувався на Братському провулку, бічній вулиці Миколаївського проспекту, навпроти собору. До призначення Оробка комендантом міста був сотник з I корпусу, а його заступником — сотник Армії УНР Василь Хуртинний. Команда займала кілька приміщень, облаштованих під канцелярії, де велася поточна адміністративна та військова робота; тут постійно перебували як військовослужбовці, так і цивільні особи[29].

Після перебрання обов'язків коменданта міста отаман Василь Оробко насамперед доручив кватирунковій службі знайти нове приміщення для Команди міста — у центральній частині Вінниці, бажано на Миколаївському проспекті або поблизу нього. Будинок мав бути достатньо великий і придатний для розміщення міських військових установ. Паралельно Оробко скликав старшин, раніше визначених для служби в Команді міста, з метою обговорення подальшої організації її діяльності. Ад'ютантом коменданта було призначено Карла Аріо, тоді як обов'язки начальника штабу бригади протягом усього перебування у Вінниці виконував поручник Володимир Слюзар. Було ухвалено рішення організувати апарат Команди міста повністю наново, незалежно від попередньої тимчасової структури. Такий підхід вважали єдино можливим, оскільки створення нової організації оцінювалося ефективнішим, ніж спроби реформування вже наявної[30].

1 жовтня 1919 року із Вінниці бригада Оробка була перекинута на фронт проти російської Добровольчої армії, де брала участь у кривавих та запеклих боях з денікінцями в районах Дашів—Китайгород, під Ситківцями, Христинівкою та Брацлавом. Найбільший бій відбувся під Городищем, неподалік Гайсина, де 1-й та 2-й курені 14-ї бригади Оробка під командуванням сотника Івана Молящого розбили денікінський полк[28]. Також, 8 жовтня 1919 року, його бригада дислокувалася в селі Дашів (нині — Іллінці) та довкола нього. 10 жовтня брав участь у нараді з начальником штабу Третього корпусу Вільгельма Лобковіца і командиром 8-ї бригади Людвиком Шмідтом, на якій узгоджено взаємодію бригад у майбутньому наступі Третього корпусу. Згодом, не витримавши натиск з боку білих сил, частини 3-го корпусу, всередині жовтня 1919 року зазнали поразки. За цих обставин, 19 жовтня 1919 року Оробко наказав решткам своєї бригади вирушити до Жмеринки та перейти до армійського резерву аж до укладення перемир'я з армією Антона Денікіна 6 листопада 1919 року. Наприкінці жовтня 1919 року захворів на тиф, через що, він передав командування бригадою сотнику Ґеліцінському й відбув на лікування до Вінниці[21]. Окрім тифу, розпочати лікування у шпиталі Оробку довелось через погіршення стану здоров'я, який був спричинений відкриттям ран з часів його служби в Австро-Угорській армії[28]. Після одужання служив старшиною зв'язку Української Галицької армії при штабі військ Новоросійської області при штабі Південно-Західного фронту Добровольчої армії, де перебував у розпорядженні генерала Миколи Шиллінга[31].

Комендант Збірної станиці УГА (1919 — 1920)

В листопаді 1919 — на початку 1920 року — комендант Збірної станиці в м. Одеса. У другій половині листопада 1919 року Оробко разом із сотником О. Левицьким брав участь у переговорах з денікінцями на обговорення усіх найневідкладніших питань договору про перемир'я[32]. В Одесі Збірна станиця, яка діяла як об'єднаний табір УГА[12] розташовувався у казармах на вулиці Маразліївській[33]. Було організовано три притулки: на вулиці Канатній (командир — сотник М. Когут), на вулиці Чорноморській та на вулиці Маразліївській. Також діяли два військові шпиталі УГА[34].

У листопаді 1919 року під час перебування в Одесі отаман Василь Оробко, діючи як офіційний представник Начальної команди УГА при штабі білогвардійського командувача військами Новоросійської області генерала М. Шиллінга, активно формував і розбудовував власний штаб. За рекомендацією четаря Нижанківського Оробко прийняв до лав галицької армії колишнього вістуна УСС Станіслава Гузара, надавши йому військове звання хорунжого та призначивши офіцером для особливих доручень при штабі представництва. На початку 1920 року, в умовах наступу Червоної армії та загального колапсу білогвардійської оборони міста, отаман Оробко організовував виїзд свого найближчого оточення. Разом із сотником Олесницьким та хорунжим Гузарем отримав документи на евакуацію за кордон французьким військовим судном через Константинополь. Через динамічні зміни на фронті, евакуюватись не зміг[35].

28 січня 1920 року для забезпечення ідеологічної та організаційної роботи при старшині зв’язку отамана Оробка призначено політичного референта сотника УГА д-ра Володимира Бемка. Того ж дня отаман Оробко отримав стратегічні вказівки стосовно поведінки військових частин у критичних ситуаціях. У випадку початку українського перевороту в Одесі, галицькі частини, що там дислокувалися, мали перейти до активних дій. Натомість, якщо відбудеться більшовицький переворот, усі галицькі підрозділи в цілості повинні були зберігати пасивність[36].

Як найвищий за рангом старшина УГА в Одесі, Оробко рішуче відмежувався від інспірованого більшовиками робітничого повстання на початку лютого 1920 року та заявив у пресі, що УГА не має наміру перебирати владу в місті[21]. Річ у тім, що в ніч із 4 на 5 лютого 1920 року в Одесі спалахнуло повстання підпільних формувань більшовиків, боротьбистів та анархістів проти білогвардійської влади. 6 лютого український комітет повідомив отамана Василя Оробка про можливий перехід влади в місті та пропозицію перебрання українцями відповідальності за його оборону. У відповідь Оробко негайно скликав нараду галицьких і наддніпрянських старшин для оцінки ситуації та вироблення спільної позиції. За підсумками наради, з огляду на відсутність достатніх сил і часу для організації оборони Одеси, більшість старшин не підтримала план активного військового спротиву. Водночас під командуванням Оробка галичани, не маючи інформації про паралельні переговори генерала Сокири-Яхонтова з британською військовою місією, ще раніше ініціювали контакти з лівими силами міста: спочатку з боротьбистами, а через них — із революційним комітетом. Безпосереднім представником у цих переговорах виступав сотник Ілько Цьокан, який діяв за дорученням командування[37].

В ЧУГА (1920)

Як командант галицьких частин в Одесі, отаман Оробко займав чітку політичну позицію під час вуличних боїв у Одесі в лютому 1920 року. Через місцеву пресу він офіційно задекларував нейтралітет галичан, наголосивши, що військові не мають наміру перебирати владу в місті та не підтримуватимуть жодну політичну силу, дії якої можуть зашкодити інтересам і цілісності Галицької армії. Згодом Оробко виступав головним представником інтересів УГА у відносинах із більшовицьким командуванням після початку реорганізації армії з УГА в ЧУГА протягом лютого—березня 1920 року[38].

На початку березня 1920 року Василь Оробко отримав наказ відправити з Одеси ешелони з усіма галицькими частинами, а самому повернутися в розпорядження польового штабу Червоної УГА у Бірзулі (нині — Подільськ)[21]. Згодом він марно звертався до більшовицького командування з клопотаннями про видачу генералів УГА Осипа Микитки та Густава Ціріца. У середині березня 1920 року усунутий більшовиками з посади командира частин Червоної УГА в Одесі, на його місце призначили сотника З. Черевка[21]. Наприкінці березня 1920 року після переходу кавалерійського полку Червоної УГА під командуванням отамана Едмунда Шепаровича до повстанських сил генерала Михайла Омеляновича-Павленка більшовицька влада розпочала репресії проти галицьких військовиків в Одесі. У межах цих заходів на початку квітня 1920 року заарештовано групу старшин УГА, серед яких перебував Оробко[39].

За свідченнями отамана Петра Бубели, заарештованих піддали коротким допитам, під час яких їм інкримінували причетність до розміщення галицьких військових частин на залізничних вузлах Півдня України. Зокрема, Оробкові не висували конкретних обвинувачень, обмежившись з'ясуванням його особи, військового статусу та обставин перебування в Одесі. Подальших слідчих дій щодо нього не здійснювали. Перебуваючи під вартою, Оробко дізнався про повстання на станції Затишне, однак зв'язок між цими подіями та арештами галицьких старшин залишався нез'ясованим. Ув'язнення тривало близько шести тижнів. Звільнення стало можливим після прибуття до Одеси представника Червоної УГА поручника Семена Галицького, який домігся припинення арештів галичан. Невдовзі після звільнення Оробко разом з іншими старшинами отримав розпорядження вирушити до Києва для подальшого розгляду справи революційним трибуналом[39].

Повернення на Буковину

Станом на серпень 1921 року Василь Оробко перебував на нелегальному становищі в УРСР і переховувався[40]. В 1928 році як співробітник фінансового відділу цукроварні в Лужанах Василь Оробко пожертвував 100 лей на потреби пресового фонду товариства «Рідний край»[41]. Під час проведення обліку даних про колишніх офіцерів УГА в Чорткові у травні 1931 року, польська поліція встановила, що Оробко не підтримував з колишнім місцем служби жодних контактів[14].

За версією історика Володимира Старика, помер у 1932 році[3][12].

Оробко з бойовими нагородами, 1916.

Нагороди

Родина

  • Батьки:
    • Батько — Осип Оробко, православний священник на Буковині, громадський і культурний діяч[3].
    • Мати — Олена Оробко (до шлюбу Тарасевич)[3].

Оцінка діяльності

Польська преса під час польсько-української війни відзначала порядність військової адміністрації ЗУНР у Чорткові. Зокрема, краківська газета «Goniec Krakowski» з посиланням на львівську «Gazeta Poranna» та повідомлення Польської телеграфічної агенції (PAT) в 1919-му році писала, що український військовий комендант Чорткова Оробко «виявився чесною людиною», завдяки чому місто стало винятком щодо збереження правопорядку та ставлення до місцевого населення[53].

Оцінюючи командира 14-ї бригади УГА Василя Оробка, Карло Аріо характеризував його як активного австрійського старшину відносно молодого віку, хоча й слабкого здоров’ям. Він підкреслював сумлінність, працелюбність і турботливість Оробка як командира, його категоричність і точність у вимогах до підлеглих, поєднані з розумінням і справедливістю у відзначенні заслуг. За словами Аріо, як досвідчений вояк Оробко мав значну військову практику й знання, однак не завжди міг повною мірою пристосуватися до нових обставин, що постали внаслідок революції та розпаду старого усталеного порядку. Також зазначалося, що не всі старшини бригади ставилися до нього з належною симпатією[54].

Примітки

  1. ↑ Wiener Bilder, 1917, S. 11.
  2. ↑ Ranglisten des kaiserlichen, 1918, S. 127.
  3. ↑ а б в г д е Старик, 2019, с. 777.
  4. ↑ Православная Буковина, 1900, с. 3.
  5. ↑ Vierzehnter Jahresbericht des k. k. Staats-Ober-Gymnasiums in Radautz, 1894, с. 43.
  6. ↑ Jahresbericht des K.K. I. Staatsgymnasiums in Czernowitz : veröffentlicht am Schlusse des Schuljahres 1901/1902. VIII. Classe, Abth. B (PDF). 1902. с. 74.
  7. ↑ Schematismus für das k. u. k. Heer und für die k. u. k. Kriegsmarine, 1904, S. 403; 599.
  8. ↑ Schematismus für das k. u. k. Heer und für die k. u. k. Kriegsmarine, 1905, S. 319; 606.
  9. ↑ Schematismus für das k. u. k. Heer und für die k. u. k. Kriegsmarine, 1911, S. 335; 656.
  10. ↑ а б Буковинський православний Калєндар, 1917, с. 219.
  11. ↑ Старик, 2019, 777.
  12. ↑ а б в ЕСУ, 2022.
  13. ↑ а б Свобода, 1916, с. 4.
  14. ↑ а б Чортків, 2023, с. 58.
  15. ↑ Гуцуляк, 1993, с. 395-396.
  16. ↑ Дубрак, 1978, с. 47.
  17. ↑ а б в 13 листопада в історії Тернопільщини. Терен. Процитовано 13 листопада 2020.
  18. ↑ Шандрук, 1999, с. 66.
  19. ↑ Остапкевич, 2022, с. 9.
  20. ↑ Кохановський, 1972, с. 409.
  21. ↑ а б в г д е ж и Старик, 2019, с. 778.
  22. ↑ Дуда, 2005, с. 685.
  23. ↑ Литвин, 2008, с. 609.
  24. ↑ Кваснюк, 2019, с. 121.
  25. ↑ Микитюк, 1958, с. 124.
  26. ↑ Аріо К., 1930, с. 16.
  27. ↑ ЗУНР, 2008, с. 450.
  28. ↑ а б в Микитюк, 1958, с. 125.
  29. ↑ а б Аріо, 1930, с. 19.
  30. ↑ Аріо, 1930, с. 20.
  31. ↑ Микитюк, 1958, с. 538.
  32. ↑ Завальнюк та Олійник, 2013, 112.
  33. ↑ Прокіп, Михальський, Кендус, Клок, 2022, с. 35.
  34. ↑ Прокіп, Михальський, Кендус, Клок, 2022, с. 36.
  35. ↑ Бойда, 2026, с. 218.
  36. ↑ ЗУНР, 2008, с. 396.
  37. ↑ Васечко, Олексій (10 листопада 2025). Змагання за Одесу в 1920 році. Афера Сокири-Яхонтова: як «продати» армію двічі. Тексти. Процитовано 1 лютого 2026.
  38. ↑ Свобода, 1920, с. 3.
  39. ↑ а б Прокіп, Михальський, 2022, с. 91.
  40. ↑ Український вісник, 1921, с. 4.
  41. ↑ Рідний край, 1928, с. 8.
  42. ↑ а б в г д е ж Ranglisten des kaiserlichen, 1918, S. 782.
  43. ↑ Schematismus für das k. u. k. Heer und für die k. u. k. Kriegsmarine, 1909, S. 333.
  44. ↑ Schematismus für das k. u. k. Heer und für die k. u. k. Kriegsmarine, 1914, S. 568.
  45. ↑ Tagespost <Graz>, 1914, S. 19.
  46. ↑ а б Ranglisten des kaiserlichen, 1916, S. 460.
  47. ↑ Feldblatt, 1915, S. 3–4.
  48. ↑ Wiener Zeitung, 1916, S. 1–2.
  49. ↑ Ranglisten des kaiserlichen, 1917, S. 616.
  50. ↑ Feldblatt № 961, 1917, S. 3.
  51. ↑ Feldblatt, 1918, S. 3–4.
  52. ↑ Fremden-Blatt, 1916, S. 14.
  53. ↑ Goniec Krakowski, 1919, s. 2.
  54. ↑ Аріо К., 1930, с. 17.

Джерела

  • Аріо К. Перехід 14. Бригади ІІІ-го Гал. Корпусу через Збруч // Літопис Червоної Калини. — 1930. — № 1. — С. 16–18.
  • Аріо К. Нарис історії XIV бригади УГА // Літопис Червоної Калини. — 1930. — № 3. — С. 19–20.
  • Бойда А. Василь Порайко в житті одесита Станіслава Гузара (1893 — 1937) // Одесика. — 2026. — № 40. — С. 212—228.
  • Васечко О. Змагання за Одесу в 1920 році. Афера Сокири-Яхонтова: як «продати» армію двічі. Тексти, 10 листопада 2025.
  • Відзначеня українців // Свобода. — 1916. — № 21. — С. 4.
  • Вісті з того краю // Український вісник (Львів). — 1921. — С. 4.
  • Гуцуляк М. Перший листопад 1918. — Київ : Либідь, 1993. — С. 408.
  • Дубрак І. У 60-ліття Листопадового Чину // Альманах Українського національного союзу. — 1978. — № 68. — С. 30–48.
  • Дуда І. Оробко Василь // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2. — С. 685. — ISBN 966-528-199-2.
  • Енциклопедія українознавства. Словникова частина / Наукове товариство імені Шевченка; гол. ред. В. Кубійович. — Париж; Нью-Йорк : Молоде життя, 1955–1995. — Т. 5. — С. 1878. — ISBN 5-7707-4049-3.
  • Завальнюк О., Олійник С. Українська Галицька армія на Поділлі (липень 1919 – травень 1920 рр.). — 2-ге, доп. і перероб. — Кам’янець-Подільський : Медобори-2006, 2013. — 292 с.
  • Капітан Василь Оробко [Фотографія] // Буковинський православний Калєндар на звичайний рік 1917. — Відень, 1917. — С. 219.
  • Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Документи і матеріали. — Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2008. — Т. 4 : Збройні сили у боротьбі за свободу, незалежність, соборність. — 886 с.
  • Кваснюк Я. Б. Військові формування Галицької Армії на Станиславівщині під час українсько-польської війни 1918–1919 рр. // Галичина. — 2019. — № 32. — С. 113–124.
  • Кохановський З. Останній салют // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія: Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 409.
  • Литвин М. Чортківська окружна військова команда // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін.. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 609.
  • Микитюк Д. Українська Галицька Армія = Army of the Western Ukraine (Galicia) = L’Armée ukrainienne de Galicie : у 40-річчя її участи у Визвольних змаганнях 1918–1920 рр. (матеріяли до історії). — Вінніпег : Видав хорунжий УСС Д. Микитюк, 1958. — Т. 1. — 672 с.
  • На пресовий фонд «Рідного Краю» зложили // Рідний край. — Чернівці, 1928. — № 9. — С. 8.
  • Остапкевич О. Чортків у постатях. Василь Оробко // У круговерті часу (Сторінками історії Чорткова (1918—1991 рр.). Книга третя : зб. — 2022. — С. 9.
  • Письмо въ Редакцію : [рос.]. — Православная Буковина. — 1900. — № 15. — С. 2–3.
  • Прокіп А.; Михальський Ю. Одеський «Листопадовий Чин» отамана Петра Бубели // Військово-науковий вісник : журн. — 2022. — № 37. — С. 80–97.
  • Прокіп А.; Михальський Ю.; Кендус О.; Клок В. Діяльність Петра Бубели на завершальному етапі боротьби за українську державність // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Історія. — 2022. — № 1 (46). — С. 34–39.
  • Старик В. П. Оробко Василь Йосипович // Енциклопедія Сучасної України / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] — оновл. 2023. — Київ : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2022.
  • Старик В. Оробко Василь Осипович // Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія: До 100-річчя утворення Західно-Української Народної Республіки. – З-О. — Івано-Франківськ : Манускрипт-Львів, 2019. — Т. 2. — С. 832 [777–779].
  • Сулима Оксана. Чортків – місто української слави : каталог виставки до 500-річчя надання місту Магдебурзького права / Полянський Федір. — Тернопіль : Державний архів Тернопільської області, 2023. — 166 с.
  • Шандрук П. Сили доблесті. Мемуари. — Київ : Вища школа, 1999. — С. 240.
  • Що діялося з Галицькою армією // Свобода. — 1920. — № 76. — С. 3.
  • Feldblatt, 18. Dezember : [нім.]. — 1915. — S. 4.
  • Feldblatt, 27 Juni : [нім.]. — 1918. — S. 4.
  • Fremden-Blatt, 21. September : [нім.]. — 1916. — S. 24.
  • Ranglisten des kaiserlichen und königlichen Heeres : [нім.] / Austro-Hungarian Monarchy. Reichskriegs-ministerium. — Wien : K. K. Hof- und Staatsdruckerei, 1916. — S. 1421.
  • Ranglisten des kaiserlichen und königlichen Heeres : [нім.] / Austro-Hungarian Monarchy. Reichskriegs-ministerium. — Wien : K. K. Hof- und Staatsdruckerei, 1917. — S. 1853.
  • Auszug aus dem Verordnungsblatte Nr. 116 für das k. u. k. Heer : [нім.] / Austro-Hungarian Monarchy. Reichskriegs-ministerium. — Wien : K. K. Hof- und Staatsdruckerei, 1917. — S. 3.
  • Ranglisten des kaiserlichen und königlichen Heeres : [нім.] / Austro-Hungarian Monarchy. Reichskriegs-ministerium. — Wien : K. K. Hof- und Staatsdruckerei, 1918. — S. 2286.
  • Schematismus für das k. u. k. Heer und für die k. u. k. Kriegsmarine 1905 : [нім.] / AMTLICHE AUSGABE. — Wien : DRUCK UND VERLAG DER K. K. HOF- UND STAATSDRUCKEREI, 1904. — S. 1530.
  • Schematismus für das k. u. k. Heer und für die k. u. k. Kriegsmarine 1906 : [нім.] / AMTLICHE AUSGABE. — Wien : DRUCK UND VERLAG DER K. K. HOF- UND STAATSDRUCKEREI, 1905. — S. 1556.
  • Schematismus für das k. u. k. Heer und für die k. u. k. Kriegsmarine 1909 : [нім.] / AMTLICHE AUSGABE. — Wien : DRUCK UND VERLAG DER K. K. HOF- UND STAATSDRUCKEREI, 1909. — S. 1658.
  • Schematismus für das k. u. k. Heer und für die k. u. k. Kriegsmarine 1912 : [нім.] / AMTLICHE AUSGABE. — Wien : DRUCK UND VERLAG DER K. K. HOF- UND STAATSDRUCKEREI, 1911. — S. 1843.
  • Schematismus für das k. u. k. Heer und für die k. u. k. Kriegsmarine 1914 : [нім.] / AMTLICHE AUSGABE. — Wien : DRUCK UND VERLAG DER K. K. HOF- UND STAATSDRUCKEREI, 1914. — S. 1581.
  • Tagespost <Graz>, 21. November : [нім.]. — 1914. — S. 26.
  • Vierzehnter Jahresbericht des k. k. Staats-Ober-Gymnasiums in Radautz (in der Bukowina) für das Schuljahr 1893/94 : [нім.] / Heinrich Klauser, k. k. Schulrath und Gymnasial-Director. — Radautz : Druck von Johann Dworski, 1894.
  • Wiener Bilder, 1. April : [нім.]. — 1917. — S. 18.
  • Wiener Zeitung, 4. April : [нім.]. — 1916. — S. 22.
  • Znalazł się jeden uczciwy Ukrainiec : [пол.] // Goniec Krakowski. — Kraków, 1919. — № 157. — С. 2.

Посилання

Ця сторінка належить до добрих статей української Вікіпедії.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).