YaChudo

Гайсин

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Гайсин
Герб Гайсина
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Вінницька область
Район Гайсинський район
Тер. громада Гайсинська міська громада
Код КАТОТТГ UA05040030010071792
Засноване —
Перша згадка 1545
Магдебурзьке право 1744
Статус міста від 1795 року
Населення ▬ 23 027 (01.01.2024)[2]
Площа 18.26 км²
Густота населення 1423.38 осіб/км²
Поштові індекси 23700—23705
Телефонний код +380-4334
Координати 48°48′37″ пн. ш. 29°23′3″ сх. д. / 48.81028° пн. ш. 29.38417° сх. д.
Висота над рівнем моря 215 м
Водойма р. Соб
Назва мешканців га́йсинець
га́йсинка
га́йсинці
Відстань
Найближча залізнична станція Гайсин
До обл./респ. центру
 - фізична 83 км
 - залізницею 114 км
 - автошляхами 102 км
До Києва
 - фізична 197 км
 - залізницею 497 км
 - автошляхами 264 км
Міська влада
Адреса 23700, Вінницька область, Гайсинський р-н, м. Гайсин, вул. 1 Травня, 7
Вебсторінка Гайсинська міськрада

CMNS: Гайсин у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Мапа
Гайсин. Карта розташування: Україна
Гайсин
Гайсин
Гайсин. Карта розташування: Вінницька область
Гайсин
Гайсин
Мапа

Га́йсин — місто в Україні, адміністративний центр Гайсинського району та Гайсинської міської громади Вінницької області.

Назва

Відповідно до розповсюдженої версії, назва міста має тюркське походження. За однією з версій, назва походить від тюркських кочових племен чорних клобуків, які проживали у цих краях у ХІ — XII століттях. Гайсин з тюркської мови означає «стан на горбі»[3][4].

Також існує версія, що назва міста Гайсин та села Гайшин походить від татарського імені Гайса[5].

Економіка

Підприємства та організації: цукровий завод (входить в 10-ку найбільших в країні, спиртовий завод, завод продтоварів, хлібозавод, швейна, меблева фабрики, молокозавод, консервний завод, оцинкований завод, млин, промкомбінат, м'ясозавод, асфальтний завод, цегляний завод, завод по виготовленню консервних кришок, нафтобаза, кулінарна фабрика.[джерело?]

Транспорт

З Гайсина в усякі боки розходиться п'ять ключових міжрайонних автошляхів.

Через Гайсин пролягають автошлях міжнародного значення E50 М30 (Стрий — Знам'янка — Ізварине) та автошлях регіонального значення Брацлав — Гайсин — Умань — Черкаси (завдожки 317 км), побудований у 1961 році під проводом інженера Степана Кожум'яки. Стан її нині жахливий, щомісяця трапляються дорожньо-транспортні події.

У місті Гайсині діє однойменна залізнична станція, через яку курсують приміські поїзди сполученням Гайворон — Вінниця. Особи пенсійного віку й інші пільгові категорії пасажирів мають право на безкоштовний проїзд в цих приміських поїздах. До речі, в складі приміських поїздів курсують плацкартні вагони. На станції Вінниця узгоджена пересадка пасажирів на приміські електропоїзди до Києва та зворотно.

Історія

Перша згадка припадає на 1545 рік, коли місто входило до складу Брацлавського воєводства. 5 вересня 1577 року король Польщі Стефан Баторій видав шляхтичу-вояку Яну Оришевському привілей на розлогу пустку Гайсин над річкою Соб[6]. В 1744 р. отримав магдебурзьке право.

У 1785 році внаслідок поділу Польщі відходить до Росії. З 1797 року Гайсин — повітове місто Подільської губернії. У місті була чоловіча гімназія, яка пізніше стала школою-інтернатом. Зараз у цій будівлі розташований ліцей-гімназія № 7.

Новітня історія

28 листопада 2015 року єпископ Вінницький і Брацлавський Михаїл звершив чин освячення храму на честь Святого великомученика і цілителя Пантелеймона[7].

На початку лютого 2019 року у Гайсині відкрили Меморіальний комплекс Алеї слави на честь загиблих військових 59-ї окремої мотопіхотної бригади на території військової частини, у якій розташована бригада. На меморіальній стелі викарбувано імена 48 солдатів, які загинули під час війни на сході України[8].

Населення

Національний склад

Національний склад населення за даними перепису 2001 року[9]:

Національність Відсоток
українці 92,44 %
росіяни 6,21 %
білоруси 0,33 %
євреї 0,21 %
вірмени 0,14 %
поляки 0,11 %
татари 0,10 %
інші/не вказали 0,46 %

Мовний склад

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року[10]:

Мова Чисельність, осіб Доля
Українська 23 714 93,01 %
Російська 1 689 6,62 %
Вірменська 22 0,09 %
Білоруська 21 0,08 %
Румунська 7 0,03 %
Інші/Не вказали 42 0,17 %
Разом 25 495 100 %

Особистості

Уродженці

Почесні громадяни

  • Топаллер Анатолій Семенович (1911—1996) — Герой Радянського Союзу (19.05.1940), нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки, медалями. Почесний житель міста.

Поховані

Галерея

Див. також

Примітки

  1. ↑ Гайсин // Український радянський енциклопедичний словник, Украинский советский энциклопедический словарь — Киев: Главная редакция Украинской советской энциклопедии, 1988. — Т. Том 1. — С. 370.
  2. ↑ Звіт голови Гайсинської міської територіальної громади АНАТОЛІЯ ГУКА за 2024 рік (PDF) (укр.). Процитовано 2025.
  3. ↑ Bubenok, O. (30 грудня 2014). The Problem on Black Klobuks in the Eastern Europe Historiography since XVIII century till Present. The World of the Orient. Т. 2014, № 4. с. 45—64. doi:10.15407/orientw2014.04.045. ISSN 1608-0599. Процитовано 21 лютого 2020.
  4. ↑ Боднар, Влад. На Вінниччині у місті Липовець є свій Гайсин | Новини Вінниці | Новости Винницы | ВЛАСНО.info. vlasno.info (укр.). Архів оригіналу за 21 лютого 2020. Процитовано 21 лютого 2020.
  5. ↑ В.И.Марков (2016). Тюркский след в истории Украины. Евразия. с. 203. ISBN 978-5-91852-161-8.
  6. ↑ Henryk Kotarski. Orzechowski Jan h. Nałęcz (ok.1535-1605) / Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk, 1979.— Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom XXIV/2, zeszyt 101.— S. 272. (пол.)
  7. ↑ В Гайсині освятили нову церкву. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 5 грудня 2015.
  8. ↑ У Гайсині відкрили великий меморіал на честь загиблих вояків. ФОТО. Vежа. 12 лютого 2019. Архів оригіналу за 1 травня 2019. Процитовано 1 травня 2019.
  9. ↑ Національний склад міст. Datatowel.in.ua (укр.). Процитовано 27 квітня 2024.
  10. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  11. ↑ Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 167 с. ISBN 966-8201-26-4
  12. ↑ Український Меморіал. Архів оригіналу за 19 січня 2019. Процитовано 17 січня 2019.
  13. ↑ Книга пам'яті
  14. ↑ Я. Тинченко. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 296 с. ISBN 966-8201-26-4

Джерела

Література

  • А. Т. Давидюк, П. С. Кривко. Га́йсин // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974 — том Вінницька область / А. Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.193-203

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).