Резервіст

Резервіст — це особа, яка є членом військового резерву. В інший час вони є цивільними особами і в мирний час мають кар'єру поза межами армії. Резервісти зазвичай проходять щорічне навчання для поновлення навичок. Ця особа може бути колишнім військовослужбовцем збройних сил, і вона залишається резервістом або добровільно, або за обов'язком. У деяких країнах, таких як Ізраїль, Норвегія, Фінляндія, Сінгапур і Швейцарія, резервісти є призовниками, яких призивають для навчання та служби за потреби.

Поняття резервіста існує в різних формах протягом тисячоліть. У давнину резервні сили, такі як англосаксонський Фірд та вікінгський Лейданг, становили основну бойову силу більшості армій. Лише наприкінці 17 століття професійні постійні армії стали нормою.

Історично резервісти відіграли значну роль у Європі після поразки Пруссії у битві під Єною та Ауерштедтом. 9 липня 1807 року за Тільзитським мирним договором Наполеон змусив Пруссію різко скоротити свою армію, а також поступитися великими територіями. Чисельність прусської армії більше не могла перевищувати 42 000 осіб.

Система Krümpersystem (крюмперська система), запроваджена в прусській армії військовим реформатором Герхардом фон Шарнхорстом, передбачала короткий період навчання для новобранців, який у разі війни міг бути значно розширеним. Завдяки цьому скорочення чисельності армії не мало бажаного ефекту, і в наступних війнах Пруссія могла зібрати велику кількість навчених солдатів. За часів Німецької імперії резервістам після завершення військової служби вже видавали так звані «воєнні приписи», які містили точні вказівки щодо поведінки резервістів у воєнний час.

За часів Австро-Угорщини військовий резервіст позначався терміном запасник або безстроковий запастик. Запасник не отримував платні й повинен був повідомляти сільського старосту про кожну зміну місця проживання. Крім того, він мав виконувати низку інших обов’язків.^[1]

У Пруссії перший військовий резерв було створено після 1807 року, щоб обійти обмеження чисельності армії, накладені Тільзитським миром. Водночас було запроваджено військовий обов'язок. Система крюмперів генерала Шарнхорста передбачала короткострокову службу рекрутів (крюмперів), яких у разі війни могли призвати.^[2]

Сучасна резервна система розвинулася з прусської військової реформи зі збільшенням армії за військового міністра Альбрехта фон Роона на початку 1860-х років. Порівняно з першою половиною століття, значно суворіше запровадження військової повинності в пізнішій Німецькій імперії врешті-решт сягає корінням саме в цю реформу.

Солдати, що звільнялися, отримували припис із точними вказівками на випадок війни. Їх призивали на регулярні військові збори. У Першій світовій війні після мобілізації активні збройні сили були посилені мільйонами резервістів, ландверівців, ерзац-резервістів, ландштурмівців та військових добровольців. Загалом в армії та на флоті служили понад 13 мільйонів осіб.

Внаслідок Версальського договору Рейхсвер став професійною армією і не міг мати ні військовозобов'язаних, ні резервістів. З повторним запровадженням військової повинності в Третьому Рейху з 1935 року знову почали створювати резерв. Загалом у Другій світовій війні служило близько 18 мільйонів солдатів. Резервісти становили кістяк Вермахту. Проте частка «білих» призовних років із дуже короткою підготовкою була дуже високою, оскільки до війни на 1- або 2-річну військову службу призивали лише чотири роки народження — 1915–1918.

Відповідно до статті 79 B-VG, Бундесхеер має бути організований за міліційною системою, згідно з якою в мирний час він збирається лише для навчань і в меншій чисельності. Військовозобов’язані протягом строку своєї військової повинності належать до дійсної служби, міліційного стану або резервного стану.

Усі військовозобов’язані, які не належать ні до дійсної служби, ні до міліційного стану, за визначенням є Резервістами. Поза Бундесхеером вони можуть носити своє військове звання лише з додатком «дРез» («резервного стану»). Вони мають право носити уніформу за умов, визначених § 35 Закону про оборону, також у періоди, не пов’язані з навчаннями чи застосуванням. У мирний час резервісти безпосередньо не закріплені за жодною оперативною організацією, але в особливих ситуаціях за потреби можуть бути залучені додатково або як заміна. У випадках застосування Бундесхееру згідно з § 2 абз. 1 літ. a–c Закону про оборону (військова національна оборона, Асистенційна операція) – з урахуванням потреби та їхньої придатності до використання в оперативній організації – вони можуть бути переведені до міліційного стану, внаслідок чого, наприклад, отримують заміщенням заздалегідь визначену функцію в оперативній організації.

З понад 1 000 000 навчених військовозобов’язаних віком від 18 до 50 (або 65) років приблизно 935 000 перебувають у резервному стані.

У Бразилії резервісти формуються через обов'язкову військову службу, яка готує як рядових, так і офіцерів, що входитимуть до складу цих сил. Офіцери запасу готуються в спеціальних підрозділах — Центрах і Осередках підготовки офіцерів запасу (CPOR та NPOR). Також військовим резервом є особовий склад Тірів де Герра, військової поліції та військових пожежних корпусів Бразилії. Ініціатором бразильської військової служби був підполковник Луїс де Араужу Коррейя Ліма, засновник першого CPOR у штаті Ріо-де-Жанейро в 1927 році, якого вважають патроном Бразильського резерву. Члени торговельного флоту вважаються резервом Військово-морських сил Бразилії, а цивільні пілоти — резервом Повітряних сил Бразилії.^[3][4]

Також до резерву належать кадрові військовослужбовці, які вийшли у відставку (військовим терміном — були переведені до оплачуваного резерву) до досягнення 65-річного віку. Після досягнення 65 років вони виключаються з резерву та виходять на пенсію (реформуються), тобто більше не можуть бути призвані, навіть у разі війни.

У 1939 році тодішній президент республіки Жетулью Варгас вирішив заснувати «День резервіста»,^[5] вважаючи:

Що було б доцільно оживити в резервістах спогад про час, коли вони служили Батьківщині в Армії чи на Флоті;

Що досконала структура Збройних сил ґрунтується на обов'язковій військовій службі, яку палко відстоював громадянин Олаво Білак; і

Що підкреслюється цивільна співпраця, необхідна для звеличення Збройних сил.

Також було встановлено, що цей день відзначатиметься 16 грудня, у день народження поета Олаво Білака, натхненника Закону про військову службу.

Усі три види Збройних сил Великої Британії мають добровольчі резерви. Резервісти мають цивільну роботу та проходять навчання у визначену кількість вихідних щомісяця. Зазвичай їх призначають до адміністративних корпусів або за фахом відповідно до їхніх цивільних професій та місця проживання.

• Армійський резерв
• Королівський військово-морський резерв і Резерв Королівської морської піхоти
• Королівські допоміжні ВПС

П’ять із шести видів Збройних сил США мають власні резервні сили, резервістів яких можуть призвати на службу:

• Резерв Армії США
• Резерв Корпусу морської піхоти США
• Резерв ВМС США
• Резерв Повітряних сил США
• Резерв Берегової охорони США

Станом на 2021 рік Космічні сили США не мають ані резервного компоненту, ані компоненту Національної гвардії, а персонал, який служить у космічних силах за сумісництвом, перебуває у складі Повітряної національної гвардії та Резерву Повітряних сил.^[6]

Національна гвардія США, яка перебуває під подвійним федеральним та штатним контролем, традиційно призначена для оборони території країни та ліквідації наслідків внутрішніх стихійних лих. Проте велика кількість гвардійців була розгорнута для участі в бойових діях під час Глобальної війни з тероризмом, і в 2005 році особовий склад Національної гвардії становив 41 відсоток усіх військовослужбовців, розгорнутих в Іраку.^[7]

Національна гвардія поділяється на:

Національна гвардія Армії США (Армія США)

Повітряні сили Національної гвардії США (Повітряні сили США).

У мирний час резервісти та національні гвардійці щороку проходять підготовку, що становить щонайменше одні вихідні на місяць, два тижні на рік. Резервістам та національним гвардійцям у бойових підрозділах першої черги, таких як авіаційні частини, що експлуатують бойові літаки та літаки бойового забезпечення, виділяються кошти на додаткові військові збори або дійсну службу для навчання з метою підтримання навичок. Вони також можуть виконувати додаткові обов’язки для підтримки сил постійної готовності та/або замість своїх колег на дійсній службі.

Деякі штати також утримують нефедеральні сили оборони штатів як невеликий резерв для своїх підрозділів Національної гвардії. Ці підрозділи не можуть бути розгорнуті за межами своїх штатів і не можуть бути федералізовані.

Збройні сили Фінляндії базуються на загальному військовому обов'язку для чоловіків. Усі чоловіки віком від 18 років зобов'язані проходити службу тривалістю 6, 9 або 12 місяців. Щорічно навчається близько 27 000 призовників. 80% чоловіків завершують службу. Спочатку призовники проходять базову підготовку, після чого їх розподіляють до різних підрозділів для спеціальної підготовки. Рядові, які навчаються для виконання завдань, що не потребують спеціальних навичок, служать 6 місяців. Для технічно складних завдань термін служби становить 9, а в окремих випадках — 12 місяців. Ті, кого відібрано для підготовки сержантського (унтер-офіцерського) або офіцерського складу, служать 12 місяців. Після завершення служби призовники отримують військове звання запасу: рядовий, молодший капрал, капрал, сержант або молодший лейтенант, залежно від їхньої підготовки та досягнень.^[9] Після проходження військової служби призовники зараховуються до запасу до кінця 50-го або 60-го року життя, залежно від військового звання. Під час перебування в запасі резервісти зобов'язані брати участь у військових зборах загальною тривалістю 40, 75 або 100 днів, залежно від їхнього військового звання. Крім того, усі резервісти підлягають призову в разі серйозного зростання військової загрози для Фінляндії, повної або часткової мобілізації, а також у випадку масштабного стихійного лиха чи небезпечної епідемії. Чоловіки, які не перебувають у запасі, можуть бути призвані лише у випадку повної мобілізації, а рядовий та сержантський склад, який досяг 50-річного віку, — лише за спеціальним рішенням парламенту.^[10]

До резерву на випадок стану напруженості та стану оборони зараховується кожна військовозобов'язана та придатна до військової служби особа, що називається резервістом. Це охоплює всіх придатних колишніх солдатів, а також усіх придатних чоловіків, які не проходили військову службу. У разі мобілізації ці особи вливаються в резервні підрозділи або підсилюють діючі підрозділи.

Як приклад всебічного планування може слугувати організація резерву Федеративної Республіки Німеччина у 1980-х роках:

• Батальйони нарощування, які здебільшого складалися з діючих солдатів і потребували лише доукомплектування (за кінцевим номером, так звані 1-ші батальйони бригад)
• Мобілізаційний резерв 1-ї черги з навчених солдатів, які постійно брали участь у періодичних військових зборах і були закріплені за мобілізаційними підрозділами. Матеріальна частина з'єднань (зброя, транспорт, боєприпаси тощо) перебувала на зберіганні в готовності і могла бути негайно видана, отримання обмундирування не вимагалося, оскільки всі закріплені особи вже мали своє обмундирування вдома.
• Мобілізаційний резерв 2-ї черги з навчених солдатів, які вже кілька років не проходили військових зборів. Після призову ці резервісти спочатку отримували обмундирування та перепідготовку в польових навчальних підрозділах, після чого направлялися як заміщення особового складу для поповнення втрат у діючі або резервні підрозділи.
• Замісний резерв з ненавчених військовозобов'язаних чоловіків, яких спочатку мали навчити в польових навчальних підрозділах.

Згідно з § 1 Закону про резервістів (Reservistengesetz) резервістами вважаються всі колишні військовослужбовці Бундесверу, які не втратили свого звання, а також особи, які на підставі взятого перед федерацією зобов’язання можуть бути залучені до військової служби відповідно до четвертого розділу (§§ 59–80) Закону про солдатів (Soldatengesetz).^[11]

Після завершення військовослужбовцями строкової служби ЦАХАЛ може призивати чоловіків для:

резервної служби до одного місяця на рік, до віку 40–45 років (після цього віку резервісти можуть служити добровільно)

негайної дійсної служби у разі кризи

У більшості випадків резервна служба проходить у тому ж підрозділі протягом багатьох років, часто в тому ж підрозділі, що й строкова служба, і з тими ж людьми. Багато солдатів, які служили разом на строковій службі, продовжують зустрічатися на резервних зборах протягом багатьох років після звільнення, завдяки чому резервна служба стає потужним досвідом чоловічої дружби в ізраїльському суспільстві.

Хоча в кризових ситуаціях їх все ще можуть призвати, більшість ізраїльських чоловіків і практично всі жінки насправді не проходять резервну службу в будь-якому конкретному році. Підрозділи не завжди призивають усіх своїх резервістів щороку, а також існують різні підстави для звільнення від регулярної резервної служби. Для резервістів, призваних під час кризи, практично не існує звільнень, але досвід показує, що в таких випадках (найсвіжіший приклад — Ліванська війна 2006 року) звільнення рідко запитуються або використовуються; підрозділи зазвичай досягають показників призову, що перевищують рівень повного укомплектування.

В Україні резервісти - це особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. Резервісти зобов’язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини. ^[13]

З реформою «Армія XXI», референдум 18 травня 2003 підтвердив у Швейцарії концепцію «озброєного народу». Міліційна традиція Швейцарської Конфедерації таким чином зберігається, хоча й еволюціонує^[14]. Швейцарські резервісти брали участь в операції Swisscoy у Косово.

Швейцарська армія базується на міліційній системі. Чисельність особового складу було зменшено з 400 000 (Армія 95) до приблизно 200 000 військовослужбовців. З них 120 000 входять до активних з'єднань, а 80 000 — до резервних підрозділів.

120 000 військовослужбовців активного складу щороку проходять три (для солдатів) або чотири (для командного складу) тижні курсів повторення (ФДТ, служба підвищення кваліфікації військ). Резервні підрозділи, як правило, не проходять курсів повторення, але можуть бути зобов'язані до цього рішенням Федеральної ради у разі зміни безпекової ситуації.

Частково оснащення цих резервних підрозділів існує лише на папері. Хоча швейцарська армія завдяки скороченню чисельності вдвічі має велику кількість сучасного та боєздатного матеріалу, як-от бойові танки типу Pz 87 Leopard 2, проте під час нових закупівель резервні підрозділи отримують оснащення із затримкою або не отримують його взагалі. Через бюджетні обмеження ці резервні підрозділи є лише обмежено боєздатними.

Компенсаційна каса дозволяє виплачувати допомогу з втрати заробітку роботодавцю міліціонера, призваного на військову службу (школа рекрутів та щорічні повторні курси), яка становить 85% заробітної плати.

• Військовий резерв України

• Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу»
• Support for Britain's Reservists and Employers (SaBRE) [Архівовано 18 April 2012 у Wayback Machine.]