Джурин (Чортківський район)

село Джурин
Борцям за волю України
Країна	Україна
Область	Тернопільська область
Район	Чортківський район
Тер. громада	Білобожницька сільська громада
Код КАТОТТГ	UA61060010050012057
Основні дані
Населення	1131[1]
Поштовий індекс	48531
Телефонний код	+380 3552
Географічні дані
Географічні координати	49°1′46″ пн. ш. 25°34′38″ сх. д. / 49.02944° пн. ш. 25.57722° сх. д.
Водойми	Джурин (річка)
Відстань до районного центру	18 км
Місцева влада
Адреса ради	48530, Тернопільська обл, Чортківський р-н, с. Білобожниця, вул. Лесі Українки, 34
Карта
Джурин
Джурин
Мапа
Джурин у Вікісховищі

Джури́н — село в Україні, Тернопільська область, Чортківський район, Білобожницька сільська громада. Адміністративний центр колишньої Джуринської сільської ради, якій було підпорядковане село Джуринська Слобідка. До села приєднано хутори Бучацький (Бучацька) і Кадуб.

За переказами, назва села походить від слова «джура». На думку вченого О. Трубачова, назва р. Джурин, а відтак і села походить від німецького слова «gerund», що означає джерело.

Розташоване на правому березі р. Джурин, ліва притока Дністра, за 18 км від районного центру; залізнична зупинка. Через село пролягли автошлях Т 2001 і залізниця Чортків–Бучач.

Територія — 3,02 км². Дворів — 449.

• Джерело «Дзюрудло»
• Джерело «Прало»

• Бучацький (Бучацька) — хутір приєднаний до с. Джурин; розташований за 1 км від нього. У 1952 р. на хуторі — 3 будинки, 6 жителів.
• Кадуб — хутір приєднаний до с. Джурин; розташований за 0,2 км від нього. У 1952 р. на хуторі — 2 будинки, 6 жителів.^[2]

Перша письмова згадка датована 1607 роком.

У Джурині була дерев'яна церква (1773 р.).

1785 р. в селі проживали 667 осіб.

З 1854 року до адміністративної реформи 1867 року у складі Язлівецького повіту Чортківського округу^[3].

1880 р. велика земельна власність належала Миколі Волянському; 1902 р. — Марії Богуцькій.

У 1884 р. відкрита залізниця Станиславів — Гусятин зі станцією в селі.

За статистикою, у селі в 1900 р. — 1794 жителі, 1910—1907, 1921—1836, 1931—1986 жителів; у 1921 р. — 323, 1931—421 двір. За Австро-Угорщини функціонували 2-класна школа з українською мовою навчання; за Польщі — 5-класна утраквістична (двомовна).

Деякі мешканці Джурина виїхали на заробітки у Канаду, Арґентину і США.

Під час Першої світової війни до Леґіону УСС зголосився мешканець села Володимир Починок.

Біля Джурина відбувалися бої російських і австро-угорських військ. Ці події описані в творах письменника-мемуариста, ґенерал-майора Кубанського козачого війська Євгена Тихоцького, який за один з таких боїв нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня.

Під час пацифікації в Джурині польські жандарми знищили зерно, борошно, ікони в хатах мешканців.

10 жовтня 1930 р. за приналежність до УВО та ОУН засуджено пароха села о. М. Івахнюка, студентів Антона Івахнюка та Омеляна Тарнавського, М. Білинського, М. Горячого, В. Карочка, С. Олеськіва, М. Ростковича;

19 березня 1931 р. — Олексу Ганкевича, Юліана Думного, Миколу Кузьмака, Петра Опиханого, Осипа Осадчука, Володимира Пирога, Любомира Прокоповича, Мирослава Чорненького.

1 серпня 1934 року село увійшло до складу новоутвореної сільської гміни Джурин (гміна)^[4].

В 1937 році в селі посвячено новозбудований костел^[5].

У лютому 1939 р. за розповсюдження листівок ОУН засуджено мешканця Джурина Романа Мончаківського.

Протягом 1939—1941 рр. у Чортківській тюрмі органи НКВС замучили жителів села Пилипа Винника та Миколу Іванціва;

20–21 липня 1941 р. розстріляли в Умані на Черкащині Миколу Квасницю та Миколу Сисака.^[6] До ОУН належала мешканка Джурина Марія Стадник (нар. 1927), згодом зв'язкова УПА.

Під час німецько-радянської війни загинули або пропали безвісти у Червоній армії 85 мешканців села:

В УПА воювали:

За зв"язок з підпіллям засуджені Віра Коцюк, Михайлина Ціцерська, Юлія Федів, Стефанія Коцюк, Марія Стадник, Галина Стадник, Ганна Данилюк (1923-1981, до шлюбу Стадник). У селі після 13-річного заслання (1944-1957) жив і похований Григорій Данилюк (1923-1997) - районовий референт Надвірнянщини з ідеології , псевдо "Яструб".

З 26 листопада 2020 року Джурин належить до Білобожницької сільської громади.^[7]

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Білобожницької сільської громади^[8].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Чортківського району (1940—2020), увійшло до складу новоутвореного Чортківського району^[9].

30 листопада 2025 року в центрі села відбулось відкриття та освячення "Алеї Надії", на якій розміщено світлини військовослужбовців-односельчан, які пропали безвісти під час російсько-української війни^[10].

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[11]:

• церква Успіння праведної Анни (ПЦУ^[12]; 1902; кам’яна),
• храм Успіння святої Анни (УГКЦ; 1938; реставрована з колишнього костелу у 2000).

1993 року насипано символічну могилу Борцям за волю України.

Споруджено:

• пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1967);

Встановлено:

• пам'ятний хрест на честь скасування панщини;
• фігуру Пресвятої Богородиці (2002).

У селі побутує говірка наддністрянського говору. До «Наддністрянського реґіонального словника» внесено такі слова та фразеологізми, вживані у Джурині:

Жителі Джурина займалися рільництвом, ткацтвом, столярством, кравецтвом.

За Австро-Угорщини працювали пошта, залізнична станція, корчма, кілька єврейських крамниць.

Діяли філії товариств «Просвіта», «Луг», «Союз Українок», «Рідна школа» та інших; кооператива «Згода», читальня ім. Качковського з кооперативою «Джерело».

1927 р. побудовано читальню «Просвіти» — з ініціативи Івана Блаженка, який повернувсь із США. При читальні працювали бібліотека, філії «Союзу Українок» та інших товариств. У селі функціонували духовий оркестр, театральний гурток, хор (керівник Антон Івахнюк).

Нині працюють школа, дитячий садочок (від 1964 року)^[13], громадський музей духовного відродження «Берегиня» (1972), Будинок культури, бібліотека, музична школа, амбулаторія загальної практики та сімейної медицини, відділення зв'язку, пекарня, млин, торговий центр, стадіон

Народилися:

• Євген Баран (нар. 1961) — науковець, літературознавець, член НСПУ, громадський діяч, заслужений працівник культури України;
• Іван Боднар (1897 — ?) — вчений у галузі сільського господарства;
• Володимир Горин (1968— 2022) - український військовик, учасник російсько-української війни^[14].
• Гречаний Володимир (1968— 2022) — український військовик, учасник російсько-української війни^[15].
• Стефан Квасниця (1893—1969) — громадський діяч;
• Костянтин Кузик (псевд. — Кость Джуринка, Подруцький, Джуринський; 1909—1989) — педагог, письменник, літературо- і мистецтвознавець, фольклорист, публіцист, перекладач, редактор (Польща)^[16];
• Євген Лащик (1937—1995) — філософ (США);
• Мирон Маланюк (1931—2011) — вчений у галузі математики, професор, педагог, громадський діяч;
• Орест Маланюк (1939—1971) — педагог, громадський діяч;
• Ольга Нагаєвська (до шлюбу — Цепенда; 1918—2013) — громадська діячка;
• Іван Німчук (1891—1956) — журналіст, видавець, редактор, громадський діяч, політв'язень (Канада);^[17]\
• Олександр Петришин (01.10.1976 - 01.10.2022) - український військовик, учасник російсько-української війни. ^[18]
• Володимир Починок — підхорунжий УГА;^[19]
• Мар'ян Починок (1931—1996) — заслужений учитель Української РСР, громадський діяч, господарник;
• Тамара Сеніна — журналістка, краєзнавиця, літераторка, членкиня НСЖУ (2007), директорка (з 2002) Крем'янецького літературно-меморіального музею Юліуша Словацького;^[20]
• Сисак Андрій (нар. 1919) — власник торговельного підприємства, в'язень «Берези Картузької»;^[21]
• Лев Турбацький (1876—1900) — літератор;
• Василь Палажук — актор;
• Кирило Цепенда (1914—2003) — диригент;
• Іван-Юліян Шпитковський (1880—1969) — історик, педагог, громадський діяч;
• Олександр-Станіслав Шпитковський (1881—1969) — релігійний діяч, педагог, історик, громадський діяч;
• Дмитро Недипіч (нар. 1952) — лікар, кандидат медичних наук;
• Ярослав Данилюк (нар. 1960) - перший заступник НЕК УКРЕНЕРГО; заслужений енергетик України;
• Руслан Коцюк (1978—2014) — старший лейтенант, загинув під час прориву з оточення під Іловайськом, перепохований в рідному селі^[22]

Проживали:

• Плиска Михайло — український селянин, громадсько-політичний діяч, делегат Української Національної Ради від Бучацького повіту.^[23]
• Погрібний Ігор Богданович (1986 —2025) — український військовик учасник російсько-української війни^[24];

• Гуцал П., Федечко М. Джурин // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 3 : М — Ш. — С. 465—466. — ISBN 978-966-457-246-7.
• Волинський Б., Пиндус Б. Джурин // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 488. — ISBN 978-966-528-279-2.
• Мирон Маланюк, Франя Квасниця-Кубіч, Ганна Горин. Село Джурин: люди, роки життя, їх долі і результати невтомної праці. Тернопіль: Джура, 2000, 120 с.
• Штепа М. Терниста дорога пам"яті - Чортків, 2001.- с.12
• Dżuryn // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 305. (пол.)