Литовське королівство
| Литовське королівство лит. Lietuvos karalystė, лат. Regnum Lithuaniae | |||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||||||
 | |||||||||||||
| Столиця | Кернаве  | ||||||||||||
| Релігії | язичництво, православ'я, католицизм | ||||||||||||
| Форма правління | монархія | ||||||||||||
| князі | |||||||||||||
| Міндовг | |||||||||||||
| Історія | |||||||||||||
• Засновано | 1253 | ||||||||||||
• Ліквідовано | 1263 | ||||||||||||
| Населення | |||||||||||||
| |||||||||||||
Литовське королівство (лит. Lietuvos karalystė, лат. Regnum Lithuaniae) — середньовічна монархічна держава в Балтійському регіоні, що існувала в 1253—1263 роках. Її королівський статус був встановлений після коронації Міндовга 6 липня 1253 року, здійсненої за схваленням папського престолу.[1][2]
Міндовг був першим і єдиним коронованим правителем Литви.[3] Після його загибелі (†1263) королівський титул не зберігся. Надалі державу очолювали правителі, яких у сучасній історіографії зазвичай визначають як великих князів литовських.[4] Назва держави усталювалася поступово; поняття «Велике князівство Литовське» з'являється в актах пізнього періоду правління Вітовта.[5]
Історія
У 1251 на Литву одночасно напали Галицько-Волинське князівство та Лівонський орден. Задля укладення мирного договору з хрестоносцями литовський князь Міндовг підкупив їхнього магістра Андреаса фон Фельфена, передав частину Жемайтії Лівонському ордену і 17 липня прийняв хрещення католицького обряду, за що йому була обіцяна королівська корона.[6] Також він уклав перемир'я з галицьким князем Данилом Романовичем.
Згідно мирного договору двома роками раніше, у 1253 Міндовг був коронований легатами Папи Римського Інокентія IV, а Литовське князівство отримало статус королівства.
Намагаючись забезпечити спадковість і наступництво королівської влади, Міндовг у 1255 отримав від Папи Олександра IV буллу з дозволом коронувати свого сина. Тоді ж у Литві виникає концепція держави як королівського домену: так, коли у 1259 монгольська орда на чолі з ханом Бурундаєм вдерлася в південні кордони королівства, захопила та зруйнувала низку міст і фортець й розбила литовське військо, Міндовг того ж року вимушено відмовився від прав на всю Жемайтію на користь Лівонського ордену, а в документі про передачу землі було зазначено юридичне формулювання «in regno vel dominio nostro» (укр. у нашому королівстві чи володінні).[7]
Втім, жемайти підняли повстання і на чолі з князем Альмінасом завдали німецьким лицарям поразки у битві при Скуодасі (1259), а наступного року вони перейшли у наступ і завдали хрестоносцям Тевтонського ордену поразки біля озера Дурбе (1260). Після цих перемог повстання підтримали Міндовг і його небіж Тройнат; за допомогою литовців жемайти та курші звільнилися від влади лівонських лицарів (1261).[6][8]
Завдяки отриманим перемогам було зупинено просування німецьких лицарів на два десятиліття, що дало змогу зміцнитися Литовській державі.
У 1263 удільні литовські князі на чолі з Тройнатом організували заколот проти Міндовга і вбили його разом з двома синами. Оскільки наступник Міндовга на княжому столі Литви Тройнат був язичником, це означало розрив союзу з Римом і втрату статусу королівства.
Спроба Вітовта відновити королівський статус у XIV—XV ст
Незважаючи на те, що князь Вітовт отримав в управління Велике князівство Литовське на правах васалітету від польського короля Владислава II Ягайла, він намагався здійснювати незалежний політичний курс і хотів здобути для своєї держави самостійність та незалежність. Коронація мала оформити і закріпити високе правове положення Вітовта та його держави. Вже під час переговорів делегації литовсько-руської знаті з німецькими рицарями про умови Салінської угоди (1398) він був проголошений королем Литви, але розгромна поразка (1399) на берегах Ворскли звела нанівець його плани.[9]
Другу спробу досягнути своєї мети він зробив під час з'їзду європейський монархів у Луцьку (1429). У 1430 імператор Священної Римської імперії Сигізмунд Люксембург проголосив Вітовта королем «Литовського королівства» і надіслав йому освячену корону, яку перехопила польська шляхта. В тому ж році великий князь помер і його мрія стати королем так і не збулася.[9]
Див. також
Примітки
- ↑ Alfonsas Eidintas, 2013, с. 31–32.
- ↑ Darius Baronas, S. C. Rowell, 2015, с. 79–80.
- ↑ Alfonsas Eidintas, 2013, с. 31.
- ↑ Loreta Skurvydaitė, 2000, с. 17–18.
- ↑ Loreta Skurvydaitė, 1999, с. 18.
- ↑ а б The Crusades: An Encyclopedia, 2006, page 643, «Mindaugas».
- ↑ Рімвідас Петраускас, 2012, с. 98.
- ↑ Dr. Edvardas GUDAVIČIUS. Treniota //«Voruta» Nr. 5 (23) 1991 m. kovo 1-15 d.(лит.)
- ↑ а б ЕІУ, 2003, с. 580—581.
Джерела
- Darius Baronas, S. C. Rowell. The Conversion of Lithuania: From Pagan Barbarians to Late Medieval Christians. — Vilnius : Institute of Lithuanian Literature and Folklore, 2015. — 655 с. — ISBN 978-609-425-152-8. (англ.)
- Alfonsas Eidintas, Alfredas Bumblauskas, Antanas Kulakauskas, Mindaugas Tamošaitis. [1] — Vilnius : Eugrimas, 2013. — 320 с. — ISBN 978-609-437-204-9. (англ.)
- Loreta Skurvydaitė. Lietuvos valdovo Vytauto titulatūra: kada Vytautas ima tituluotis didžiuoju kunigaikščiu? // Lietuvos istorijos studijos. — 2000. — Nr. 8. — P. 9–18. — ISSN 1392-0448. (лит.)
- Loreta Skurvydaitė. Lietuvos valdovo titulas ir valdžia XIV a. pab. – XV a. viduryje // Lietuvos istorijos studijos. — 1999. — № 7. — С. 18–31. — ISSN 1392-0448. (лит.)
- Петраускас Р. Правящий род и знать: к вопросу о предпосылках формирования Литовского государства // Studia Slavica et Balcanica Petropolitana. — 2012. — Т. № 1 (11). — С. 95—116. (рос.)
Довідники
- Вітовт (Вітаутас) // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 580—581. — ISBN 966-00-0734-5. (автор статті Фелікс Шабульдо) [Архівовано 23 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- Mindaugas (d. 1263) с. 643 // The Crusades: An Encyclopedia / Алан Мюррей. — ABC-CLIO, 2006. — 1314 с. — ISBN 978-1576078624. (англ.)
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).