YaChudo

Тройнат

Переглядів: 0. Оновлено 24.10.2026.

Тройнат
лит. Treniota,
біл. Транята,
пол. Treniota
Тройнат
Тройнат
Гравюра з художнім зображенням князя Тройната
з книжки «Хроніка європейської Сарматії»
Алессандра Ґваньїні (1611)
1263 — 1264
Попередник:Міндовг
Наступник:Войшелк
Прапор
Прапор
один з князів жемайтійських
? — 1263
 
Народження:1210 Редагувати інформацію у Вікіданих
Литва Редагувати інформацію у Вікіданих
Смерть:1264
Литва Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна: Велике князівство Литовське Редагувати інформацію у Вікіданих
Релігія:язичництво
Мати:сестра Міндовга[1]
Діти:Єлісей Лавришевськийd Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Тройнат у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Землі Лівонського ордену станом на 1260 рік
Балтські племена станом на 1200 рік

Тройнат (лит. Treniota [Тряньота], біл. Транята, пол. Treniota; бл. 1210 — 1264) — один з князів жемайтійських (?—1263), Великий князь Литовський (1263—1264). Полководець і племінник (син сестри) короля Міндовга.[2][3] Переконаний язичник і противник християнізації Литви.[3][4]

Вперше згадується в «Ліфляндській римованій хроніці» у зв'язку з подіями 1260—1261 років, коли жемайти повстали проти хрестоносців і після перемоги біля озера Дурбе відправили послів до князів Тройната і Міндовга з пропозицією приєднатися до них.[4][5]

У 1263 зайняв великокнязівський стіл після вдалого заколоту і вбивства литовського короля Міндовга. Проте, невдовзі, сам був вбитий прихильниками попередника.[3]

Походження

Достеменно відомо, що мати Тройната була рідною сестрою литовських князів Довспрунка і Міндовга.[1][4] Окрім Тройната, у Довспрунка і Міндовга був інший племінник і син сестри — Лугвен, але невідомо, чи були Тройнат і Лунгвен рідними братами.[3]

Стосовно імені батька одностайності істориків немає: згідно з легендою, яку містить більшість білорусько-литовських літописів, зокрема, Хроніка Биховця і Хроніка литовська і жемайтська, Тройнат був сином міфічного князя Скирмунта і мав братів Любарта та Писимонта[6][7] — цієї версії дотримувався Леонтій Войтович,[1] а інша частина білорусько-литовських літописів розповідає ту саму легенду, але дійові особи в ній названі іншими іменами: замість Скирмунта є персонаж Ямонт (або Шварно), а замість Тройната — Скиргайло.[8]

Володимир Антонович називав батька Тройната «одним з володарів Жмуді».[9]

Намісник Міндовга у Жемайтії. Повстання жмудинів

Білоруський к.і.н. В'ячеслав Носевич та деякі інші історики вважають, що до 1261 року Тройнат був одним з удільних князів Жемайтії і правив там як намісник литовського князя Міндовга.[4] Як талановитий воєначальник на початку 1260-х він став правою рукою короля Міндовга та його воєводою, замінивши Лугвена, відомостей про якого з того часу немає; а сам король і його сини військових здібностей не мали.[3][10]

Від іншої частини Жмудських земель під тиском хрестоносців Міндовг відмовився ще у 1251 на користь Лівонського ордену, прийняв хрещення і отримав титул короля.[11] Втім, жмудини не скорилися і під проводом князя Альмінаса розпочали енергійну боротьбу проти завойовників.

У 1259, після спустошення Литви монголо-татарами, Міндовг вимушено відмовився від прав на всю Жемайтію на користь німецьких лицарів. Однак, жемайти підняли повстання і завдали хрестоносцям дві важких поразки: при Скуодасі (1259) і біля озера Дурбе (1260).

Достеменно невідомо, хто очолював військо жемайтів у битві при Дурбе; у більш пізніх хроніках зазначено, що це був князь Тройнат. Однак, про це нічого не сказано в першоджерелах: ані в Лівонській римованій хроніці, ані в Хроніці землі Прусської. Оскільки в Лівонській римованій хроніці Тройнат згадується вже після битви (жемайти відправили до нього посольство з проханням приєднатися до них), литовський д.і.н. Едвардас Ґудавічус переконаний, що в битві він участі не брав і навіть не був жемайтом. Також професор вважає, що згадки про його участь у битві при озері Дурбе у пізніших літописах — це плутанина, яка виникла від суміщення баталії з іншими битвами.[12]

Перемоги жемайтів надихнули на спротив хрестносцям інші народи Балтії — курші вигнали лицарів зі своїх земель, почалося Велике прусське повстання (1260—1274), яке відволікало сили Тевтонського ордену і зупинило його просування. Але Міндовг зволікав і не втручався, аби зберегти міжнародне визнання Литви.[13]

Дослідники переконані, що коли влітку 1261 жемайти надіслали посольство з проханням підтримки, саме Тройнат, як один з найближчих радників короля, вмовив Міндовга поновити війну з хрестоносцями. Втім, початок бойових дій і наступ на лівонський замок Венден, який спробували здійснити литовці восени 1261, пройшли невдало, і Міндовг оголосив недовіру Тройнату, хоча останній й зміг зберегти своє становище.[3][14]

Влітку 1262 Тройнат здійснив успішний похід і розграбував Плоцьке князівство та Хелмно, під час бойових дій загинув польський князь Земовит І, а його син Конрад II Черський був захоплений в полон.[3][15] Восени поновилася лівонська кампанія: литовський князь Товтивіл підтримав похід новгородців на лівонських лицарів, а Тройнат здійснив окремий похід на Лівонію і землі естів, розбивши 9 лютого 1263 хрестоносців біля замку Дюнамюнде. В результаті кампанії вдалося знову приєднати Жмудську землю до Литовської держави.[3][16]

Змова проти Міндовга. Недовге правління у Литві

Восени 1263 литовське військо здійснило великий невдалий похід на Брянськ, який відбив місцевий князь Роман Старий. Під час цього походу у Литві була організована змова на чолі з князем Довмонтом, якого Міндовг перед цим змусив віддати дружину, на якій сам одружився. Заколот завершився вбивством короля і двох його синів, а Тройнат підтримав заколотників і зайняв литовський великокняжий стіл.[16] Володимир Антонович ще зараховує до змовників полоцького князя Товтивіла Довспрунковича та Ерденя Давиловича — племінника та двоюрідного брата Міндовга.[9]

Володимир Антонович та Едвардас Ґудавічус у своїх працях відмічають, що Тройната підтримали в домені Міндовга, а також удільні князі Жемайтії та Східної Литви, що характеризує міцність Литовської держави, лише з полоцьким князем Товтивілом розпочалося протистояння за спадщину Міндовга. Антонович звертає увагу, що полоцький князь був православним, а Тройнат — язичником, тож характер протистоянням міг мати ще й релігійне підґрунтя.[9][16] Товтивіл доводився Тройнату двоюрідним братом, але був підступно вбитий останнім під час переговорів.[3][16][17] Звеличення Тройната також стало перемогою у Литві язичництва.[16][18]

У першій половині 1264 об'єднане військо литовців і ятвягів під проводом Тройната напало на німецький замок Велау в землях пруссів, втім, його облога завершилася невдачею. Едвардас Ґудавічус відмічає, що Тройнат був єдиним литовським князем, який намагався воєнним шляхом поширити вплив Литовського князівства на землі прусів, які були балтами і етнічно близькими до литовців.[16]

Згідно з повідомленнями літописів, Тройната у 1264 вбили конюхи Міндовга, які були прихильниками його сина Войшелка.[2][3]

Підсумки діяльності

В другій половині XIII ст. еліта Литовської держави виявилася культурно поділена на три групи: католицьку, православну і традиційну язичницьку. Тройнат представляв інтереси останньої і найчисельнішої групи. Хоча Войшелк, після смерті Тройната, у боротьбі за спадок Литовської держави, відразу мав перевагу, але він користувався внутрішньою підтримкою лише колишньої військової дружини Міндовга і удільного князя Полоцької землі, а також зовні його політично і військово підтримували правителі Галицько-Волинської держави, в той час як велика частина власне литовської еліти співчувала прихильникам Тройната і ще два роки не визнавала й опиралася Войшелку, йому вдалося закріпитися на литовському великокняжому столі лише у 1266.[19]

Войшелк через рік передав правління у Литві Шварну Даниловичу з галицько-волинської династії Рюриковичів, але той протримався на великокняжому столі тільки два роки і в 1269 князь-язичник Тройден вигнав Шварна, що стало поверненням Литви до шляху, який перед цим визначив Тройнат.[20]

Історик Едвардас Ґудавічус розглядає Тройната як політика, який намагався об'єднати під своєю владою землі всіх етнічних балтських племен[3][21] і, хоча це йому вдалося, за словами литовського професора, лише «мінімально», його завоювання були важливим кроком на шляху перетворення конгломерату різних племінних литовських груп у політично міцну Литовську державу.[21]

Див. також

Виноски

  1. ↑ а б в Княжа доба: портрети еліти, 2006, с. 594.
  2. ↑ а б Княжа доба: портрети еліти, 2006, с. 599.
  3. ↑ а б в г д е ж и к л м VLE, 2014, с. 248–249.
  4. ↑ а б в г Энцыклапедыя гісторыі Беларусі, Том 6/1, 2001, с. 518.
  5. ↑ Ливонская хроника (пер. Игнатьева) та 2016—2019.
  6. ↑ Хроніка литовська та жмойтська, 1968.
  7. ↑ Хроника Быховца, 1966, 40.
  8. ↑ Дві традиції літописання ВКЛ, 2016, с. 284, 299.
  9. ↑ а б в В. Антонович, «Очерк истории ВКЛ», 1995, с. 648—649.
  10. ↑ История Литвы. Том I, 2005, с. 58.
  11. ↑ The Crusades: An Encyclopedia, 2006, page 643, «Mindaugas».
  12. ↑ Dr. Edvardas GUDAVIČIUS. Treniota //«Voruta» Nr. 5 (23) 1991 m. kovo 1-15 d.(лит.)
  13. ↑ История Литвы. Том I, 2005, с. 63—64.
  14. ↑ История Литвы. Том I, 2005, с. 64—65.
  15. ↑ История Литвы. Том I, 2005, с. 65.
  16. ↑ а б в г д е История Литвы. Том I, 2005, с. 66.
  17. ↑ Княжа доба: портрети еліти, 2006, с. 595, 599—600.
  18. ↑ В. Антонович, «Очерк истории ВКЛ», 1995.
  19. ↑ История Литвы. Том I, 2005, с. 67.
  20. ↑ История Литвы. Том I, 2005, с. 69.
  21. ↑ а б История Литвы. Том I, 2005, с. 77.

Джерела

Довідники

Історичні джерела

Книги

Попередник
Міндовг 		Великий князь Литовський
1263-1264 		Наступник
Войшелк

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).