YaChudo

Леонардо Ді Капріо

Переглядів: 0. Оновлено 03.11.2026.

Леонардо Ді Капріо
англ. Leonardo DiCaprio Редагувати інформацію у Вікіданих
На прем'єрі «Однієї битви за іншою», листопад 2025 року
На прем'єрі «Однієї битви за іншою», листопад 2025 року
На прем'єрі «Однієї битви за іншою», листопад 2025 року
Ім'я при народженніангл. Leonardo Wilhelm DiCaprio Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився11 листопада 1974[1][2][…] (51 рік) Редагувати інформацію у Вікіданих
Лос-Анджелес, Каліфорнія, США[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
НаціональністьІталієць
ГромадянствоСША США
Релігіяримо-католик[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
ДіяльністьАктор, кінопродюсер
Alma materJohn Marshall High Schoold, Los Angeles Center for Enriched Studiesd, UCLA Lab Schoold і Простір молодих акторівd Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки діяльності1989—дотепер
ПартіяДемократична партія США Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькиДжордж Ді Капріоd Редагувати інформацію у Вікіданих
Ірмелін Інденбіркенd Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоSAG-AFTRAd і Martin Scorsese and Leonardo DiCapriod Редагувати інформацію у Вікіданих
IMDbnm0000138
Автограф
Нагороди та премії
Орден Мистецтв та літератури
Орден Мистецтв та літератури
CMNS: Леонардо Ді Капріо у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Q: Висловлювання у Вікіцитатах

Леона́рдо Вільгельм Ді Ка́пріо (англ. Leonardo Wilhelm DiCaprio; нар. 11 листопада 1974, Лос-Анджелес, США) — американський актор, кінопродюсер. Лавреат премії «Оскар» за найкращу чоловічу роль у фільмі «Легенда Г'ю Гласса» (2016), та нагороди BAFTA і Гільдії кіноакторів США за виконання ролі Г'ю Гласса. Лавреат трьох премій «Золотий глобус» у категорії «Найкращий актор в драматичній картині» і «Найкращий актор — комедія або мюзикл» за головні ролі в картинах «Авіатор», «Вовк з Уолл-стріт» і «Легенда Г'ю Гласса». Лавреат нагороди Берлінського кінофестивалю «Срібний ведмідь» в категорії «Найкращий актор» за виконання ролі Ромео Монтеккі в картині «Ромео + Джульєтта».

Повноцінну акторську кар'єру почав в шістнадцять років на початку 1990-х років. У 2000-х роках отримав визнання публіки і критиків за роботу в широкому діапазоні кіно і акторську майстерність.

Біографія

Народився 11 листопада 1974 року в Лос-Анджелесі, Каліфорнія. Леонардо — єдина дитина автора коміксів Джорджа Ді Капріо (н. 30 листопада 1943) і секретаря суду Ірмелін Інденбіркен (н. 1943). Батько має наполовину італійське (Неаполь) та німецьке (Баварія) коріння. Мати народилася в західнонімецькому Ор-Еркеншвіку в бомбосховищі в родині німця Вільгельма Інденбіркена й російської емігрантки Гелени Інденбіркен (1915—2008, при народженні Смирнова Єлена Степанівна), яка перед Жовтневим переворотом виїхала з батьками до Німеччини.[8] Як і раніше джерела помилково припускають, що його бабуся народилася в Одесі; немає доказів того, що Ді Капріо має родичів українського походження.[9]

Джордж та Ірмелін познайомилися ще під час навчання, пізніше переїхали до Лос-Анджелеса. Сина назвали на честь Леонардо да Вінчі — коли мати розглядала картину великого майстра, дитина поворухнулася в її лоні. Коли малюкові виповнився один рік, його батьки розлучилися. Хлопчик жив здебільшого з матір'ю. Ді Капріо жив в таких кварталах Лос-Анджелеса як Еко-Парк і 1874 Гіллгерст-авеню, поки його мати працювала на кількох роботах.

Навчався в Початковій школі Сідд, потім вступив до Центру розширених наук Лос-Анджелеса, в якому провчився чотири роки.[10]

Ді Капріо дебютував у кіно у 5-річному віці. До 10 років він вже був розчарований у кінобізнесі — його агент наполягав на зміні імені (йому пропонували псевдонім Ленні Вільямс) і Леонардо відмовили у кількох ролях через його зачіску. У 14 років Леонардо вирішив повторити спробу стати актором. Він знайшов агента, якому подобалася і його зачіска, і його ім'я. Він знявся у понад 30 рекламних роликах і кількох серіях «Санта-Барбари».

Кар'єра

1991–1996: Перші роботи та прорив

Ді Капріо дебютував у кіно 1991 року, зігравши пасинка безпринципного домовласника в малобюджетному сиквелі хорору «Зубастики 3» — роль, яку він згодом описав як «звичайний, абсолютно плаский, стандартний білявий хлопець»[11]. Ді Капріо заявляв, що воліє не згадувати «Зубастиків 3», вважаючи стрічку «мабуть, одним із найгірших фільмів усіх часів» і прикладом ролей, яких він хотів би уникати в майбутньому[12]. Пізніше того ж 1991 року він увійшов до другорядного акторського складу ситкому «Труднощі зростання» (Growing Pains), де зіграв Люка Брауера — безпритульного хлопчика, якого приймає до себе головна родина серіалу[13]. Колега по знімальному майданчику Джоанна Кернс згадує Ді Капріо як «особливо розумного та привабливого для свого віку» юнака, але додавала, що він також був бешкетником і жартівником на майданчику та часто підколював колег[14]. Продюсери запросили Ді Капріо, щоб залучити молоду жіночу аудиторію, проте його поява не підвищила рейтинги шоу, і він пішов з проєкту до завершення його трансляції[15]. За цю роль він був номінований на премію «Молодий актор» у категорії «Найкращий молодий актор другого плану в телесеріалі»[16]. Також у 1991 році Ді Капріо з'явився в епізодичній ролі без зазначення в титрах в одній із серій «Розанни»[17].

У 1992 році Ді Капріо зіграв епізодичну роль у першій частині серії фільмів «Отруйний плющ»[18], і того ж року Роберт Де Ніро особисто обрав його з-поміж 400 молодих акторів на головну роль у стрічці «Життя цього хлопця». Екранізація однойменних мемуарів Тобіаса Вулффа розповідає про непрості стосунки між підлітком-бунтарем Тобі (Ді Капріо), його матір'ю (Еллен Баркін) та деспотичним вітчимом (Де Ніро)[19][20][21]. Режисер Майкл Кейтон-Джонс згадував, що Ді Капріо спершу не вмів поводитися на знімальному майданчику, через що режисер застосував метод суворого наставництва, після чого поведінка юнака покращилася[22]. Більдж Ебірі з журналу Rolling Stone зазначив, що потужний екранний тандем Баркін і Ді Капріо підніс рівень усього фільму, та високо оцінив майстерність актора в показі складної еволюції його персонажа — від бунтівного підлітка до незалежного молодого чоловіка[18]. Саме «Життя цього хлопця» став першим кінопроєктом, який приніс Ді Капріо широке визнання[23]. Перша поява актора в телевізійному ток-шоу відбулася 1992 року в програмі «Looseleaf Report» з ведучою Вікторією Лузліф, яка згодом, у 1998 році, написала його першу (неофіційну) біографію[24].

Ді Капріо зіграв брата з ментальними розладами персонажа Джонні Деппа у фільмі «Що гнітить Гілберта Грейпа» (1993) — трагікомедії про неблагополучну родину з Айови. Кейтон-Джонс рекомендував Ді Капріо режисерові Лассе Гальстрему, який спочатку був налаштований скептично, вважаючи актора занадто привабливим для цієї ролі. Проте Гальстрем затвердив Ді Капріо після того, як той виявився «найбільш спостережливим» серед усіх претендентів на кастингу[25][26]. Прагнучи досягти максимальної автентичності, Ді Капріо спілкувався з дітьми з подібними розладами та вивчав їхні міміку й жести, а Гальстрем дозволив йому самостійно вибудовувати характер персонажа на основі зібраних спостережень[27]. Фільм мав великий успіх у критиків[28]. У віці 19 років за цю роль Ді Капріо отримав премію Національної ради кінокритиків США, а також був номінований на «Золотий глобус» та «Оскар» у категорії «Найкраща чоловіча роль другого плану», що зробило його сьомим наймолодшим номінантом в історії цієї категорії[29][30]. «Справжнім тріумфом картини стала гра містера Ді Капріо», — зазначала критикиня The New York Times Джанет Маслін, — «який зробив численні тики Арні настільки разючими та живими, що спочатку на нього навіть важко дивитися. Ця акторська робота сповнена гострої, відчайдушної інтенсивності від початку і до кінця»[31]. Керін Джеймс, ще одна оглядачка The New York Times, оцінюючи його ролі у «Житті цього хлопця» та «Що гнітить Гілберта Грейпа», писала: «Він зробив щиру емоційну вразливість цих хлопчиків абсолютно природною та потужною»[32].

Першою роботою Ді Капріо у 1995 році стала роль у вестерні Сема Реймі «Швидкий та мертвий». Коли компанія Sony Pictures засумнівалася щодо затвердження Ді Капріо, його колега по знімальному майданчику Шерон Стоун особисто оплатила його гонорар[33]. Стрічка провалилася в прокаті та отримала змішані відгуки критиків[34][35]. Наступною роботою Ді Капріо стала головна роль підлітка Джима Керролла — наркозалежного шкільного баскетболіста та перспективного письменника — у біографічній драмі «Щоденник баскетболіста»[36]. Того ж 1995 року він знявся в еротичній драмі «Повне затьмарення», керуючись бажанням продемонструвати видатну акторську гру, яка б зосередила увагу на його таланті, а не на його широко обговорюваній зовнішності[37]. Фільм режисерки Аґнєшки Голланд є художнім переказом одностатевих стосунків між Артюром Рембо (Ді Капріо) та Полем Верленом (Девід Тьюліс). Ді Капріо отримав цю роль після того, як перед самим початком зйомок помер Рівер Фенікс[38]. Хоча картина провалилася в комерційному плані[39], її було включено до каталогу Warner Archive Collection, під егідою якого на домашньому відео виходять класичні та культові фільми з бібліотеки Warner Bros.[40]. У рецензії газети San Francisco Chronicle Ді Капріо назвали «великою акторською надією свого покоління», проте розкритикували невідповідність між «витонченим» британським акцентом Тьюліса та «південнокаліфорнійською говіркою» Ді Капріо[41].

Далі Ді Капріо знявся разом із Клер Дейнс у фільмі База Лурманна «Ромео+Джульєтта» (1996) — скороченій осучасненій версії романтичної трагедії Вільяма Шекспіра, в якій було збережено оригінальні шекспірівські діалоги. Спочатку Ді Капріо сумнівався щодо доцільності чергової екранізації «Ромео і Джульєтти», але за порадою батька погодився детальніше ознайомитися з баченням Лурмана. Після цього Ді Капріо та Лурман провели двотижневий воркшоп, обмінюючись ідеями, що зрештою призвело до співпраці[42]. Картина «Ромео+Джульєтта» закріпила за Ді Капріо статус провідного голлівудського актора; за словами кінознавця Маррея Померанса, стрімке зростання популярності Ді Капріо допомогло фільму стати прибутковим уже за кілька днів після прем'єри[43][44]. Оглядаючи ранні роботи актора, Девід Томсон із газети The Guardian назвав Ді Капріо «справжнім одкровенням» у «Що гнітить Гілберта Грейпа», «дуже зворушливим» у «Житті цього хлопця», «належним чином відчайдушним» у «Щоденнику баскетболіста» та «іскрою життя» в «Ромео+Джульєтта»[45]. Остання роль принесла Ді Капріо премію «Срібний ведмідь» найкращому актору на Берлінському міжнародному кінофестивалі 1997 року[46]. Згодом він зіграв юнака, запротореного до психіатричної лікарні, у сімейній драмі «Кімната Марвіна» (1996), що розповідає про двох відчужених сестер у виконанні Меріл Стріп і Даян Кітон, яких знову об'єднує трагедія. Актор виконав роль Генка — проблемного сина героїні Стріп[47]. Ліза Шварцбаум із журналу Entertainment Weekly похвалила «глибоко обдарованого Ді Капріо» за те, що він нічим не поступався ветеранкам екрану Кітон і Стріп, описавши це тріо як «повнокровне та настільки потужно зворушливе, що ви просто віддаєтеся задоволенню від присутності їхнього надзвичайного таланту»[48].

1997–2001: «Титанік» та всесвітнє визнання

Ді Капріо відхилив роль у фільмі «Ночі в стилі бугі» (1997), щоб знятися разом із Кейт Вінслет у стрічці Джеймса Кемерона «Титанік», де вони зіграли закоханих представників різних соціальних класів на борту лайнера RMS «Титанік»[49]. Ді Капріо мав певні сумніви, проте Кемерон переконав його погодитися на роль[50]. З виробничим бюджетом понад 200 мільйонів доларів[51][52] «Титанік» став найдорожчим фільмом в історії кінематографа на той час[53]. Він також став найкасовішим фільмом своєї епохи, зібравши у світовому прокаті понад 2,1 мільярда доларів[54]}}. Стрічка здобула 11 премій «Оскар» — найбільшу кількість нагород для одного фільму в історії — включно з категорією «Найкращий фільм». Те, що Ді Капріо не отримав акторської номінації, обурило понад 200 його шанувальників, які влаштували протест перед будівлею Академії кінематографічних мистецтв і наук[55][56]. Попри це, актор був номінований на інші престижні нагороди, зокрема на «Золотий глобус» за найкращу чоловічу роль[57].

Фотографія Леонардо Ді Капріо на пресконференції фільму Пляж.
Ді Капріо на пресконференції фільму «Пляж» у 2000 році

«Титанік» перетворив Ді Капріо на суперзірку, викликавши справжнє обожнювання серед дівчат-підлітків та молодих жінок, яке згодом дістало назву «Лео-манія»[58][59]. Цей успіх суттєво зміцнив позиції Ді Капріо як кумира підлітків та романтичного героя — образу, якого сам актор згодом всіляко намагався позбутися

У своїй статті для журналу Rolling Stone за 2015 рік Більдж Ебірі назвав роль у «Титаніку» найкращою в кар'єрі Ді Капріо, зазначивши, що він та Вінслет «наповнюють свої щирі діалоги такою справжньою емоційністю, що просто неможливо не зануритися з головою в їхній приречений роман»[60]. Оглядач журналу Vanity Fair у 2008 році назвав їх «найкультовішою екранною парою Голлівуду» з часів Гамфрі Богарта та Інгрід Бергман[61]. Ділячись враженнями від свого першого перегляду «Титаніка» у 2017 році, авторка сайту Vox Алісса Вілкінсон відзначила «хлопчачий шарм» Ді Капріо, назвавши його акторську гру «природною та невимушеною»[62].

Ді Капріо зіграв невелику помітну роль у сатиричній комедії Вуді Аллена «Знаменитість» (1998), що висміювала славу. Більдж Ебірі назвав Ді Капріо «найкращим, що є в цьому фільмі»[63][64]. Того ж року він виконав подвійну роль — жорстокого короля Людовика XIV та його таємного, прихильного до людей брата-близнюка Філіппа — в історико-пригодницькому фільмі Рендалла Воллеса «Людина в залізній масці». Сюжет цієї стрічки запозичив багато спільних елементів з однойменної екранізації 1939 року, а також із картини 1929 року за участю Дугласа Фербенкса[65]. Картина отримала неоднозначні відгуки критиків[66], але стала комерційно успішною, зібравши 180 мільйонів доларів при бюджеті у 35 мільйонів[67][68]. Критик журналу Entertainment Weekly Оуен Глейберман зауважив, що Ді Капріо виглядав занадто молодим для цієї ролі, проте назвав його «пластичним та інтуїтивним актором із обличчям безтурботного ангела»[69]. Алекс фон Тунзельман із видання The Guardian була так само вражена акторською грою, але визнала, що в цьому фільмі його талант змарнували даремно[70]. За цю подвійну роль Ді Капріо отримав антипремію «Золота малина» за найгірший екранний дует у 1999 році[71].

Після виходу «Титаніка» та «Людини в залізній масці» Ді Капріо вирішив зменшити своє робоче навантаження, «щоб навчитися чути власний голос під час вибору ролей», якими він хотів займатися надалі[72]. У 2000 році він зазначив: «Я не відчуваю жодного зв'язку із самим собою часів цього феномену „Титаніка“ та того, чим моє обличчя стало для всього світу […] Я більше ніколи не досягну такого рівня популярності й не очікую цього […] До того ж це не те, чого я намагатимуся прагнути»[73].

Далі Ді Капріо запросили на головну роль у ранній версії фільму «Американський психопат» (2000) із гонораром у 20 мільйонів доларів; проте через розбіжності з Олівером Стоуном щодо режисерського бачення картини Ді Капріо залишив проєкт і замість цього знявся в головній ролі у стрічці «Пляж»[74]. У цій екранізації однойменного роману Алекса Ґарленда 1996 року він зіграв американського туриста, який потрапляє до таємної комуни мандрівників на віддаленому острові в Сіамській затоці[75]. При бюджеті у 50 мільйонів доларів фільм зібрав у світовому прокаті майже втричі більше[76], проте отримав негативні відгуки критиків і приніс актору номінацію на антипремію «Золота малина» за найгіршу чоловічу роль[77]. Тодд Маккарті з часопису Variety зауважив, що Ді Капріо продемонстрував переконливу акторську гру, але його персонажу бракувало чітко окреслених рис характеру[78]. Творців стрічки також гостро критикували за екологічну шкоду, завдану природі Таїланду під час зйомок, після чого Ді Капріо особисто брав участь у роботах з відновлення цієї території. Після завершення роботи над «Пляжем» Ді Капріо проходив прослуховування на роль у мюзиклі База Лурмана «Мулен Руж!» (2001), але не пройшов кастинг; згодом він сам підтвердив, що причиною відмови стали його жахливі вокальні дані[79][80][81][82].

У середині 1990-х років Ді Капріо погодився знятися переважно в імпровізаційному чорно-білому короткометражному фільмі «Кафе «Донс Плам»» як послугу для режисера-початківця Р. Д. Робба. Коли на початку 2000-х років Робб розширив його до повнометражної стрічки, щоб заробити на славі Ді Капріо та його колеги по майданчику Тобі Магвайра, актори через суд домоглися заборони на його показ у США та Канаді, стверджуючи, що ніколи не мали наміру створювати художній повнометражний фільм. Прем'єра картини відбулася на Берлінському міжнародному кінофестивалі 2001 року, проте вона й досі залишається маловідомою.[83]

2002—2009: Співпраця з Мартіном Скорсезе та продюсування фільмів

Фотографія Леонардо Ді Капріо з Мартіном Скорсезе та Кемерон Діас (зліва направо) в оточенні папараці
Ді Капріо на заході, присвяченому фільму «Банди Нью-Йорка», разом із Мартіном Скорсезе та Кемерон Діас на Каннському кінофестивалі 2002 року

Ді Капріо відхилив роль Енакіна Скайвокера у фільмі «Зоряні війни: Атака клонів» (2002), оскільки на той момент відчував себе не готовим «зробити цей крок»[84]. Його першою стрічкою того року став біографічний детектив «Впіймай мене, якщо зможеш», заснований на історії життя Френка Ебігнейла-молодшого, який до свого 19-річчя заробив мільйони у 1960-х роках шляхом махінацій із чеками. Фільм режисера Стівена Спілберга зняли за 52 дні на 147 різних локаціях, що зробило його, за словами самого Ді Капріо, «найбільш авантюрним та енергійним кіновиробництвом», яке він коли-небудь бачив. Картина здобула визнання критиків і зібрала 355 мільйонів доларів при бюджеті у 52 мільйони, ставши його другим за касовістю проєктом після «Титаніка». Роджер Еберт високо оцінив відхід актора від похмурих і проблемних персонажів, а двоє критиків журналу Entertainment Weekly у 2018 році назвали цю роль найкращою у кар'єрі Ді Капріо, схарактеризувавши його персонажа як «чудово переконливого, оманливого, фліртуючого та місцями трагічного — спробуйте знайти кращу роль, якщо зможеш». За цю акторську роботу Ді Капріо отримав свою третю номінацію на премію «Золотий глобус».

Також у 2002 році Ді Капріо знявся в історичній драмі Мартіна Скорсезе «Банди Нью-Йорка», дія якої розгортається в середині XIX століття в районі Файв-Пойнтс у Нью-Йорку. Скорсезе тривалий час не міг знайти підтримку для екранізації своєї ідеї, поки проєктом не зацікавився Ді Капріо, завдяки чому кінокомпанія Miramax Films долучилася до фінансування. Попри це, виробництво стрічки супроводжувалося значним перевищенням бюджету та розбіжностями між продюсером і режисером, унаслідок чого зйомки затягнулися на вісім місяців. Із бюджетом у 103 мільйони доларів фільм став найдорожчим у кар'єрі Скорсезе на той час. Ді Капріо привабила роль Амстердама Валлона, молодого ватажка ірландсько-американської вуличної банди, оскільки вона знаменувала його перехід від «хлопчачих» ролей до образів зрілих чоловіків[85]. «Банди Нью-Йорка» зібрали 193 мільйони доларів у світовому прокаті та отримали позитивні відгуки критиків[86][87]. Енн Томпсон із видання The Observer відзначила «стриману, але переконливу гру» Ді Капріо, проте зауважила, що його колега по майданчику Деніел Дей-Льюїс повністю затьмарив актора[88].

У 2004 році Ді Капріо заснував продюсерську компанію Appian Way Productions, названу на честь давньоримської дороги[89]. Він прагнув самостійно знаходити унікальний першоджерельний матеріал і зберігати його автентичність під час розробки сценарію, посилаючись на попередній негативний досвід, коли втручання надто великої кількості людей псувало кінцевий кінопродукт[90]. Першим проєктом, у якому Ді Капріо виступив виконавчим продюсером, стала драма «Замах на Річарда Ніксона» із Шоном Пенном у ролі Семюела Біка[91]; картину презентували на Каннському кінофестивалі 2004 року[92]. Згодом Ді Капріо та Скорсезе знову об'єднали зусилля для створення біографічної драми «Авіатор» (2004) про життя Говарда Г'юза — американського кінорежисера та піонера авіації, який страждав на обсесивно-компульсивний розлад. Ді Капріо також став співпродюсером цієї стрічки під егідою Appian Way. Спочатку він розробляв проєкт разом із режисером Майклом Манном, якого зрештою замінив Скорсезе[93][94]. «Авіатор» мав величезний фінансовий успіх та отримав схвальні відгуки від критиків, зібравши 213 мільйонів доларів при бюджеті у 110 мільйонів[95][96]. Саймонд Браунд із журналу Empire зазначив, що Ді Капріо переконливо впорався зі складною роллю, особливо виділивши сцени, що змальовують параною та нав'язливі стани Г'юза[97]. За цю роль актор отримав свою першу премію «Золотий глобус» за найкращу чоловічу роль у драмі, а також номінації на «Оскар», BAFTA та премію Гільдії кіноакторів США[98].

У 2006 році Ді Капріо знявся у кримінальній драмі «Відступники» та політичному воєнному трилері «Кривавий діамант». У стрічці Скорсезе «Відступники» актор виконав роль Біллі Костігана — поліцейського штату, який працює під прикриттям в ірландській мафії в Бостоні; свого персонажа він схарактеризував як людину у стані «постійної 24-годинної панічної атаки». Ді Капріо особливо сподобався досвід співпраці з колегою по майданчику Джеком Ніколсоном, а сцени з ним він назвав «одним із найнезабутніших моментів» у своїй акторській кар'єрі[99]. Готуючись до ролі, він відвідав Бостон, щоб поспілкуватися з людьми, пов'язаними з ірландською мафією, і набрав 15 фунтів (6,8 кг) м'язової маси[100]. Картина отримала захоплені відгуки критиків[101] і зібрала 291 мільйон доларів при бюджеті у 90 мільйонів, ставши на той момент найкасовішим спільним проєктом Ді Капріо та Скорсезе[102]. Пітер Треверс із журналу Rolling Stone похвалив гру Ді Капріо та його партнера по екрану Метта Деймона, назвавши їхні роботи «вибуховими та емоційно складними», проте зауважив, що Ніколсон затьмарив обох акторів[103]. Попри те, що Ді Капріо зіграв головну роль у «Відступниках», дистриб'ютор фільму Warner Bros. Pictures висунув його на здобуття премії «Оскар» у категорії «Найкраща чоловіча роль другого плану», щоб уникнути внутрішньої конкуренції з його ж головною роллю в «Кривавому діаманті»[104]. Зрештою, номінацію отримав його колега Марк Волберг, хоча Ді Капріо за роботу у «Відступниках» удостоївся інших нагород, зокрема премії «Супутник» найкращому актору другого плану, а також номінацій на «Золотий глобус» і BAFTA в категоріях за найкращу головну роль[105].

У «Кривавому діаманті» Ді Капріо зіграв контрабандиста діамантів із Родезії, який опиняється в центрі подій Громадянської війни в Сьєрра-Леоне. Під час зйомок він співпрацював із 24 дітьми-сиротами з СОС Дитячі містечка у Мапуту (Мозамбік) і згодом зазначив, що був глибоко зворушений спілкуванням із ними[106]. Готуючись до ролі, актор провів шість місяців в Африці, вивчав методи маскування у південноафриканських військових, а також спілкувався з місцевими жителями та записував їхні голоси на диктофон для вдосконалення своєї вимови[107]. Фільм отримав загалом позитивні відгуки критиків[108], а Ді Капріо окремо похвалили за успішне відтворення південноафриканського акценту, який вважається одним із найскладніших для імітації[109]. Клаудія Пуїг із газети USA Today схвально відзначила наочне перетворення Ді Капріо на екрані з хлопчика на зрілого чоловіка[110], а Енн Горнадей із часопису The Washington Post аналогічно звернула увагу на його відчутне акторське зростання, що розпочалося ще з «Відступників». За роль у «Кривавому діаманті» Ді Капріо отримав чергові номінації на премії «Оскар» та «Золотий глобус»[105].

У 2007 році Ді Капріо виступив продюсером комедійної драми «Садівник Едему», яка, за словами кінокритика часопису The Hollywood Reporter Френка Шека, «не мала необхідної драматичної напруги або чорного гумору, щоб знайти відгук у глядачів»[111]. Наприкінці того ж року він спродюсував, став співавтором сценарію та оповідачем документального фільму «Одинадцята година», присвяченого стану навколишнього середовища, який у 2008 році здобув екологічну кінопремію від інституту Earthwatch Institute[112]. Продюсерська компанія Ді Капріо Appian Way також створила для телеканалу Planet Green документальний серіал «Грінсбург» (2008—2010), який виходив упродовж трьох сезонів. Сюжет проєкту розгортається в місті Грінсбург (штат Канзас) і розповідає про його екологічно стале відновлення після руйнівного торнадо 2007 року[113]. Крім того, у 2008 році Ді Капріо зіграв головну роль у шпигунському трилері «Тіло брехні», заснованому на однойменному романі. Він зіграв одного з трьох агентів, які ведуть боротьбу з терористичною організацією на Близькому Сході[114]. Вважаючи цю стрічку поверненням до традицій політичного кінематографа 1970-х років, як-от «Змова „Паралакс“» (1974) та «Три дні Кондора» (1975), Ді Капріо задля ролі перефарбував волосся в каштановий колір і носив коричневі контактні лінзи[114]. Картина отримала змішані відгуки від кінокритиків[115] і зібрала 118 мільйонів доларів у прокаті при бюджеті в 67,5 мільйонів доларів[116].

Наприкінці 2008 року Ді Капріо знову знявся разом із Кейт Вінслет у драмі «Життя спочатку», режисером якої виступив її тогочасний чоловік Сем Мендес. Оскільки обидва актори раніше неохоче погоджувалися на романтичні стрічки, що нагадували б «Титанік», саме Вінслет запропонувала екранізувати однойменний роман 1961 року Річарда Єйтса. Вона зауважила, що сценарій, написаний Джастіном Гайтом, не мав майже нічого спільного з блокбастером 1997 року[117]. Граючи подружжя, чий шлюб руйнується у 1950-х роках, Ді Капріо та Вінслет провели багато часу разом під час підготовки до зйомок, а сам Ді Капріо зізнавався, що відчував клаустрофобію в тісних декораціях будинку[61][118]. Він схарактеризував свого персонажа як «негероїчного», «дещо боягузливого» чоловіка, який «готовий бути просто продуктом свого оточення»[119]. Кінокритику Пітеру Треверсу сподобався екранний дует Ді Капріо з Вінслет, а також його багатогранне втілення морально пригніченого героя[120], тоді як Маршалл Селла з видання GQ назвав цей перформанс «найбільш зрілою та пам'ятною акторською роботою у його житті»[118]. За цей фільм Ді Капріо отримав свою сьому номінацію на «Золотий глобус»[121]. У світовому прокаті «Дорога змін» зібрала 75,9 мільйона доларів при бюджеті у 35 мільйонів[122]. Десятиліття 2000-х актор завершив продюсуванням психологічного горор-трилера режисера Жауме Колєт-Серри «Дитя темряви» (2009), головні ролі в якому виконали Віра Фарміґа, Пітер Сарсґаард та Ізабель Фурман. Попри змішані відгуки критиків, стрічка мала комерційний успіх[123].

2010—2013: Фільми іменитих режисерів

Ді Капріо продовжив співпрацю зі Скорсезе у психологічному трилері 2010 року «Острів проклятих», заснованому на однойменному романі 2003 року Денніса Лігейна. Він зіграв Едварда «Тедді» Деніелса — маршала США, який розслідує зникнення пацієнтки в психіатричній лікарні на віддаленому острові та в процесі починає сумніватися у власному розумі. Ді Капріо та Скорсезе зацікавилися цим проєктом у 2007 році, причому актор також став співпродюсером картини під егідою Appian Way спільно з компанією Phoenix Pictures. Через велику кількість важких і гніючих сцен під час виробництва стрічки Ді Капріо страждав від нічних жахіть про масові вбивства, через що вважав звичайний відпочинок у колі друзів своєрідною терапією. Фільм вийшов на екрани і отримав змішані відгуки критиків; зокрема, Пітер Бредшоу з газети The Guardian високо оцінив режисуру Скорсезе та акторську гру, проте розкритикував передбачувану кінцівку. Пітер Треверс назвав цей перформанс Ді Капріо його «найбільш моторошним та емоційно складним на той час», окремо відзначивши драматичну сцену в печері з колегою Патрісією Кларксон. Стрічка мала великий комерційний успіх, зібравши у світовому прокаті 294 мільйони доларів при бюджеті у 80 мільйонів.

Фотографія семи людей на сцені; за винятком Леонардо Ді Капріо праворуч, усі вони радо аплодують.
Ді Капріо (крайній праворуч) разом із акторським складом фільму «Початок» на прем'єрі стрічки у 2010 році

Другою роллю Ді Капріо у 2010 році став перформанс у високо оціненому критиками науково-фантастичному ансамблевому фільмі Крістофера Нолана «Початок»[124]. Натхненна концепціями усвідомлених сновидінь та інкубації снів[125], картина розповідає про Дома Кобба (Ді Капріо), «витягувача», який занурюється в чужі сни, щоб здобути інакше недоступну інформацію. Коббу обіцяють шанс повернутися до колишнього життя в обмін на впровадження ідеї в підсвідомість корпоративного об'єкта[126]. Ді Капріо був зачарований ідеєю «пограбування уві сні» та можливістю свого персонажа маніпулювати світом мрій, що безпосередньо впливає на його реальне життя[127]. Створений із бюджетом у 160 мільйонів доларів, фільм зібрав 836 мільйонів доларів у світовому прокаті, ставши другою найкасовішою стрічкою в кар'єрі Ді Капріо на той час[128]. Задля участі в цьому проєкті Ді Капріо погодився на зниження свого звичного гонорару у 20 мільйонів доларів, натомість обравши частку від касових зборів з першого долара (відсоток від безпосереднього продажу квитків у кінотеатрах). Ризик виявився виправданим: Ді Капріо заробив на фільмі 50 мільйонів доларів, що стало його найбільшим заробітком за один проєкт на той момент[129].

Ді Капріо зіграв Джона Едгара Гувера в біографічній драмі Клінта Іствуда «Дж. Едгар» (2011). Стрічка зосереджена на його кар'єрі керівника ФБР, а також торкається таємниць особистого життя як імовірно прихованого гомосексуала. Кінокритики зауважили, що картині загалом бракувало цілісності, проте високо оцінили акторську роботу Ді Капріо[130][131]. Роджер Еберт відзначив уміння актора наповнювати образ глибиною та нюансами, додавши, що його перформанс передав тонкі риси характеру Гувера, про які, можливо, не здогадувався навіть сам очільник ФБР[132]. Також у 2011 році він виступив продюсером романтичного горору Кетрін Гардвік «Червона шапочка». Хоча журнал Time назвав цю стрічку однією з десяти найгірших у 2011 році[133], вона зібрала помірні касові збори[134]. Того ж року компанія Appian Way спродюсувала політичну драму Джорджа Клуні «Березневі іди», що є адаптацією п'єси Бо Віллімона «Фаррагут-Норт» 2008 року[135].

У 2012 році Ді Капріо зіграв плантатора Келвіна Кенді в спагеті-вестерні Квентіна Тарантіно «Джанґо вільний». Прочитавши сценарій, актор відчув дискомфорт через глибокий рівень расизму, змальований у фільмі, проте колеги по майданчику та сам Тарантіно переконали його не пом'якшувати образ персонажа[136]. Під час зйомок однієї зі сцен Ді Капріо випадково розрізав руку склом, але продовжив грати, і Тарантіно вирішив включити саме цей дубль до фінальної версії картини[137]. Стрічка отримала визнання критиків[138]; оглядач журналу Wired відзначив Ді Капріо за успішне виконання лиходійської ролі, назвавши його акторську гру «крижаною» та «моторошною»[139]. За цю роботу актор отримав номінацію на премію «Золотий глобус» у категорії «Найкраща чоловіча роль другого плану»[140]. У світовому прокаті «Джанґо вільний» зібрав 425 мільйонів доларів при виробничому бюджеті у 100 мільйонів[141].

У січні 2013 року Ді Капріо заявив, що планує зробити тривалу перерву в акторській кар'єрі, щоб «подорожувати світом і робити щось корисне для навколишнього середовища»[142]. Того року за його участю вийшло чотири проєкти як актора та продюсера. Першим стала роль мільйонера Джея Гетсбі в картині База Лурмана «Великий Гетсбі» — екранізації однойменного роману Френсіса Скотта Фіцджеральда 1925 року, де його партнерами по майданчику стали Кері Малліган і Тобі Магваєр[143]. Стрічка отримала змішані відгуки від кінокритиків, проте гру Ді Капріо оцінили високо, що принесло йому премію AACTA найкращому акторові у головній ролі. Критик Рейфер Гусман із газети Newsday зазначив, що Ді Капріо в цьому образі був не лише «жорстким …[…], але й уразливим, зворушливим, кумедним, фальшивим і водночас людяним. Це грандіозна, важко завойована акторська перемога»[144]. Метт Золлер Зайтц на сайті Роджера Еберта назвав роботу актора «найбільшим і водночас найпростішим спецефектом фільму», а також «знаковою — можливо, найкращою у його кар'єрі»[145]. Стрічка зібрала 353 мільйони доларів у світовому прокаті, що понад тричі перевищило її виробничий бюджет[146]. Також у 2013 році Ді Капріо під егідою Appian Way спродюсував три картини: кримінальний трилер «Сліпа удача», який Ксан Брукс із The Guardian назвав «лінивим, безглуздим фільмом, де автори ледве рухаються за інерцією»[147]; комерційно провальний трилер «З пекла»; та чорну трагікомедію «Вовк з Уолл-стріт»[148]

Ді Капріо вп'яте об'єднав зусилля зі Скорсезе у фільмі «Вовк з Уолл-стріт», заснованому на реальних подіях із життя біржового маклера Джордана Белфорта (його роль виконав Ді Капріо), якого наприкінці 1990-х років заарештували за шахрайство з цінними паперами та відмивання грошей.[149][150] Ді Капріо палко прагнув зіграти Белфорта відтоді, як прочитав його автобіографію, і у 2007 році виграв запеклу війну за право на екранізацію цих мемуарів у Warner Bros. проти Бреда Пітта та кінокомпанії Paramount Pictures.[151][152] Акторові імпонувало те, як чесно і без жодних виправдань Белфорт змалював свій реальний життєвий досвід у книзі, а додатковим поштовхом до створення картини стала фінансова криза 2008 року. «Вовк з Уолл-стріт» отримав схвальні відгуки критиків за спільну роботу Скорсезе та Ді Капріо.[153] Тодд Маккарті з часопису The Hollywood Reporter похвалив Ді Капріо за те, що він повністю розкрив потенціал свого персонажа у надзвичайно розкутому та безтурботному перформансі.[154] Джонатан Ромні з журналу Film Comment зауважив, що актор продемонстрував неабиякий комедійний талант, чудово впоравшись із елементами ексцентричного «пластичного слепстіку».[155] Роль принесла Ді Капріо премію «Золотий глобус» за найкращу чоловічу роль у комедії або мюзиклі, а також номінації на премію BAFTA найкращому акторові головної ролі та дві номінації на «Оскар» — за найкращу чоловічу роль і як продюсера у категорії «Найкращий фільм».[156][157]

2014 — дотепер: Екологічні документальні фільми та успіх на преміях

Ді Капріо у 2014 році

Ді Капріо виступив виконавчим продюсером «Вірунґа» — британського документального фільму 2014 року про чотирьох людей, які борються за захист останніх у світі гірських горил від війни та браконьєрства.[158] Прем'єра стрічки відбулася на кінофестивалі «Трайбека» у квітні 2014 року,[159] а сам Ді Капріо був номінований на вечірню премію «Еммі» 2015 року в категорії «Найкращий документальний або науково-популярний спеціальний випуск».[160] Того ж року він став виконавчим продюсером ще одного документального фільму — «Велика рогата змова», долучившись до створення нової монтажної версії, що вийшла ексклюзивно на Netflix у вересні 2015 року.[161] Ця картина досліджує деструктивний вплив промислового тваринництва на довкілля.[162] Крім цього, Ді Капріо є офіційним покровителем британської благодійної організації The Gorilla Organization, яка продовжує справу Даян Фоссі із захисту горил у вулканічному регіоні Вірунґа.[163]

У 2015 році Ді Капріо виступив продюсером і зіграв трапера Г'ю Гласса у виживальній драмі Алехандро Г. Іньярріту «Легенда Г'ю Гласса». Ді Капріо вважав свою роль у цьому фільмі надзвичайно важкою; йому довелося з'їсти шматок сирої печінки бізона та спати всередині тваринних туш[164][165]. Він також навчився стріляти з мушкета, розводити багаття, розмовляти двома мовами корінних американців (поні та арікара) та застосовувати стародавні цілющі техніки[164]. Створена з бюджетом у 135 мільйонів доларів, стрічка зібрала 533 мільйони доларів у світовому прокаті[166]. Фільм отримав позитивні відгуки із особливою похвалою на адресу акторської гри Ді Капріо[167]. Марк Кермод із газети The Guardian написав, що Ді Капріо засяяв у перформансі, який ставить фізичне вираження вище за слова[168], а Нік Де Семлієн із журналу Empire зазначив, що актор підняв загальний рівень усього фільму[169]. Роль принесла йому численні нагороди, зокрема премії «Оскар», BAFTA, Critics' Choice, «Золотий глобус» та премію Гільдії кіноакторів США (SAG) за найкращу чоловічу роль[170][171][172]. Протягом наступних трьох років Ді Капріо озвучував документальні фільми та виступав продюсером стрічок.

У 2016 році він виступив виконавчим продюсером стрічок «Гра в слонові кості» (The Ivory Game) та «Піймати сонце» (Catching the Sun); він також спродюсував, провів і озвучив як оповідач документальний фільм «До потопу» про зміну клімату.[173] Окрім цього, Ді Капріо спродюсував кримінальну драму «Закон ночі» (2016), яка отримала стримані відгуки критиків і не змогла окупити свій 65-мільйонний виробничий бюджет.[174] Його наступними продюсерськими проєктами у 2018 році стали психологічний горор «Істерія» та комерційно провальний пригодницький екшн «Робін Гуд».[175][176]

Після продюсування та озвучення як оповідача документального фільму 2019 року про глобальне потепління «Лід у вогні»[177] Ді Капріо повернувся до акторської діяльності після чотирирічної перерви в трагікомедії Квентіна Тарантіно «Одного разу в Голлівуді», яка простежує стосунки між Ріком Далтоном (Ді Капріо), старіючим телевізійним актором, та його дублером Кліффом Бутом (Бред Пітт)[178]. Задля полегшення фінансування стрічки Ді Капріо та Пітт погодилися на зниження своїх звичних гонорарів, отримавши по 10 мільйонів доларів кожен[179]. Ді Капріо сподобалося співпрацювати з Піттом, а Тарантіно описав їхній дует як найзахопливішу екранну пару з часів Роберта Редфорда та Пола Ньюмана[180][181]. Ді Капріо був зачарований тим, як фільм віддає шану Голлівуду, а також фокусом на дружбі між його персонажем та героєм Пітта. Під час роботи він спирався на власний життєвий досвід, оскільки не раз спостерігав за труднощами та відмовами, з якими стикалися його знайомі актори в цій індустрії[181]. Прем'єра картини відбулася на Каннському кінофестивалі 2019 року, де критики високо оцінили акторські роботи обох виконавців[182]. Оглядач видання Business Insider назвав цю роль одним із найкращих перформансів у кар'єрі Ді Капріо[183], а Ієн Сендвелл із видання Digital Spy особливо відзначив хімію акторського дуету, назвавши їхні спільні сцени одними з найсильніших частин фільму.[184] За цю роль Ді Капріо отримав номінації на премії «Оскар», «Золотий глобус», BAFTA та премію Гільдії кіноакторів США у категорії «Найкраща чоловіча роль».[185] При бюджеті у 90 мільйонів доларів стрічка зібрала в прокаті 374 мільйони.[186]

У 2020 році Ді Капріо виступив виконавчим продюсером телесеріалу «Справжні чоловіки», який став адаптацією однойменної документальної книги 1973 року. Спочатку проєкт розроблявся для National Geographic, але зрештою вийшов на стрімінговій платформі Disney+.[187] У травні того ж року Ді Капріо на короткий час з'явився у фінальному епізоді документального мінісеріалу «Останній танець».[188] У 2021 році Ді Капріо знявся в сатиричній комедії Адама Мак-Кея «Не дивіться вгору». Перед тим як погодитися на роль, він упродовж п'яти місяців разом із Мак-Кеєм доопрацьовував і змінював сценарій фільму.[189] Зігравши разом із Дженніфер Лоуренс астрономів, які намагаються попередити людство про наближення комети, що загрожує повним знищенням цивілізації, Ді Капріо розглядав цю стрічку як очевидну алегорію на байдужість світу до кліматичної кризи. Як активний прибічник захисту довкілля, актор зазначив, що завжди прагнув грати та створювати фільми, які порушують подібні екологічні проблеми, проте це виявлялося важким завданням через небажання суспільства слухати. Він високо оцінив задум Мак-Кея показати, як саме людство реагуватиме на серйозну загрозу з політичного, соціального та наукового поглядів.[190] Хоча відгуки про фільм загалом були змішаними, більшість критиків схвально відгукнулися про акторську гру Ді Капріо та Лоуренс;[191] журналісти з Digital Spy та телеканалу NDTV окремо відзначили вдалу хімію їхнього екранного дуету.[192][193] Робота у стрічці принесла Ді Капріо номінації на премії «Золотий глобус» та BAFTA. Фільм також побив рекорд за кількістю переглядів (152 мільйони годин) за один тиждень за всю історію існування платформи Netflix.[194]

Далі Ді Капріо знявся у кримінальній драмі Скорсезе «Вбивці квіткової повні» (2023), заснованій на однойменній документальній книзі Девіда Гранна[195], за роль у якій він отримав гонорар у розмірі 30 мільйонів доларів[196]. Спочатку актор був затверджений на героїчну роль агента ФБР Тома Вайта, проте сам Ді Капріо наполіг на тому, щоб зіграти морально складний образ убивці Ернеста Беркгарта, що призвело до масштабного переписування сценарію[197][198]. Назвавши цю роботу найкращим перформансом у кар'єрі актора, оглядач IndieWire Девід Ерліх зазначив, що його «витончене та безкомпромісне перевтілення в тупоумного Ернеста Беркгарта виявляє нові грані та дива на тлі давньої відсутності в актора самомилування»[199]. За цю роль він отримав чергову номінацію на «Золотий глобус»[200]. Згодом Ді Капріо знявся у фільмі Пола Томаса Андерсона «Одна битва за іншою» (2025) разом із Шоном Пенном і Реджиною Голл[201]. За роль колишнього революціонера-невдахи актор удостоївся своєї сьомої номінації на премію «Оскар» в акторських категоріях[202]

У грудні 2025 року Ді Капріо підтвердив, що отримав поки що неназвану роль у запланованому сиквелі Майкла Манна до фільму 1995 року «Сутичка».[203] У 2027 році на екрани вийде стрічка «Що відбувається вночі» режисера Мартіна Скорсезе з Ді Капріо в головній ролі, де також знімаються Дженніфер Лоуренс та Мадс Міккельсен.[204]

Особисте життя

Особисте життя Леонардо Ді Капріо широко висвітлюється в засобах масової інформації. У 1990-х Леонардо Ді Капріо зустрічався з данською моделлю Геленою Крістенсен, з 2000 по 2005 рік — з бразильською моделлю Жізель Бюндхен[205], з 2006 по 2009 рік — з ізраїльською моделлю Бар Рафаелі[206]. 26 березня 2010 року Ді Капріо та Рафаелі офіційно оголосили про перерву в стосунках. З літа 2010 року Лео і Бар знову почали зустрічатися і вже планували укласти шлюб[207], проте у травні 2011 року в газеті «New York Post» з'явилося повідомлення, що Леонардо Ді Капріо і Бар Рафаелі остаточно розлучилися[208].

З червня 2011 року зустрічався з актрисою Блейк Лайвлі[209]. На початку жовтня 2011 року з'явилася інформація про те, що Леонардо Ді Капріо та Блейк Лайвлі розлучилися, але обіцяли зберегти дружні відносини[210]. У грудні 2011 року стало відомо, що Лео почав зустрічатися з Ерін Гезертон — моделлю спідньої білизни бренду «Victoria's Secret»[211], однак, у листопаді 2012 року пара оголосила про розставання у зв'язку з напруженими графіками роботи в обох[212].

У травні 2013 року в актора почалися стосунки з німецькою моделлю Тоні Гаррн[213][214]. Також він зустрічався з моделлю Келлі Рорбах протягом 2015 року.[215]

Лео має будинок у Лос-Анджелесі та квартиру в Беттері-Парк-сіті у Нижньому Мангеттені[216]. 2009 року актор придбав острів Блекадор поблизу Белізу, на якому планує відкрити екологічно чистий курорт[217]. 2013 року актор став співвласником гоночної команди «Venturi Grand Prix Formula E Team» для участі у Формулі-Е.

Під час своєї промови на цьогорічній премії «Бафта», де він отримав нагороду за найкращу чоловічу роль у фільмі «Легенда Г'ю Гласса», він віддав шану своїй мамі Ірмелін Інденбіркен. «Я виріс у дуже жорстокому районі у східному Лос-Анджелесі, і ця жінка щодня везла мене три години до іншої школи, щоб показати мені інші можливості», — сказав він. «Це її день народження — Мамо, я дуже тебе люблю», — сказав актор зі сцени.[218]

З колишнім президентом Мексики Енріке Пенья Ньєто, 2017 рік

У 2022 році з'явилась інформація, що Ді Капріо зустрічається з Джіджи Хадід[219][220]. З 2023 року у стосунках з італійською моделлю Вітторією Черетті.

Активізм

У 2014 році актор був призначений представником ООН з питань зміни клімату. Він часто порушує питання проблем клімату. Актор пожертвував понад 13 млн доларів організаціям, що опікуються питаннями екології. 2007 року він зняв документальний фільм «11-а година», де йшлося про стан довкілля. Вчені, відзначивши екологічні зусилля Л. Ді Капріо, назвали на його честь нововідкритий вид членистоногих: Grouvellinus leonardodicaprioi.[221]

За повідомленнями деяких ЗМІ[222] під час повномасштабного вторгнення в Україну пожертвував 10 мільйонів доларів на рахунок НБУ для міжнародних пожертв для підтримання обороноздатності[223], утім ця інформація не була остаточно підтверджена[222]. Повідомляли також, що актор переказував кошти дітям у фонд Олени Зеленської.[224] Згодом актор підтвердив цю інформацію на своїй сторінці в Instagram.[225]

У 2024 році перед президентськими виборами в США підтримав Камалу Гарріс та розкритикував Дональда Трампа.[226]

Фільмографія

Згідно з онлайн-порталами Box Office Mojo та The Numbers і сайтом-агрегатором оглядів Rotten Tomatoes, найбільш критично та комерційно успішними фільмами Ді Капріо є «Що гнітить Гілберта Грейпа» (1993), «Титанік» (1997), «Упіймай мене, якщо зможеш» (2002), «Авіатор» (2004), «Відступники» (2006), «Кривавий діамант» (2006), «Острів проклятих» (2010), «Початок» (2010), «Джанґо вільний» (2012), «Великий Гетсбі» (2013), «Вовк з Уолл-стріт» (2013), «Легенда Г'ю Гласса» (2015), «Одного разу в Голлівуді» (2019), «Вбивці квіткової повні» (2023) та «Одна битва за іншою» (2025)[227][228][229].

Нагороди та номінації

За даними IMDB, Ді Капріо завоював понад 100 нагород, зокрема премії «Оскар» (2016), «Золотий глобус» (2005, 2014, 2016) і «Бафта» (2016).[230]

Нагорода Рік Категорія Робота Результат
Оскар 1994 Найкраща чоловіча роль другого плану Що гнітить Гілберта Грейпа Номінація
2005 Найкраща чоловіча роль Авіатор Номінація
2007 Кривавий діамант Номінація
2014 Вовк з Уолл-стріт Номінація
Найкращий фільм Номінація
2016 Найкраща чоловіча роль Легенда Г'ю Гласса Перемога
2020 Одного разу в Голлівуді Номінація
2026 Одна битва за іншою В очікуванні
BAFTA 2005 Найкраща чоловіча роль Авіатор Номінація
2007 Відступники Номінація
2014 Вовк з Волл-стріт Номінація
2016 Легенда Г'ю Гласса Перемога
2020 Одного разу в Голлівуді Номінація
2022 Не дивіться вгору Номінація
2026 Одна битва за іншою В очікуванні
Золотий глобус 1994 Найкраща чоловіча роль другого плану Що гнітить Гілберта Грейп Номінація
1998 Найкраща чоловіча роль — драма Титанік Номінація
2003 Спіймай мене, якщо зможеш Номінація
2005 Авіатор Перемога
2007 Відступники Номінація
Кривавий діамант Номінація
2009 Життя спочатку Номінація
2012 Дж. Едгар Номінація
2013 Найкраща чоловіча роль другого плану Джанґо вільний Номінація
2014 Найкраща чоловіча роль — комедія або мюзикл Вовк з Волл-стріт Перемога
2016 Найкраща чоловіча роль — драма Легенда Г'ю Гласса Перемога
2020 Найкраща чоловіча роль — комедія або мюзикл Одного разу в Голлівуді Номінація
2022 Не дивіться вгору Номінація
2024 Найкраща чоловіча роль — драма Вбивці квіткової повні Номінація
2026 Найкраща чоловіча роль — комедія або мюзикл Одна битва за іншою Номінація
Премія Гільдії кіноакторів США 1997 Найкращий акторський склад в ігровому кіно Кімната Марвіна Номінація
1998 Титанік Номінація
2005 Авіатор Номінація
Найкраща чоловіча роль Номінація
2007 Кривавий діамант Номінація
Найкраща чоловіча роль другого плану Відступники Номінація
Найкращий акторський склад в ігровому кіно Номінація
2012 Найкраща чоловіча роль Дж. Едгар Номінація
2016 Легенда Г'ю Гласса Перемога
2020 Одного разу в Голлівуді Номінація
Найкращий акторський склад в ігровому кіно Номінація
2022 Не дивіться вгору Номінація
2024 Вбивці квіткової повні Номінація
2026 Одна битва за іншою В очікуванні
Найкраща чоловіча роль В очікуванні
Супутник 1998 Найкраща чоловіча роль — драма Титанік Номінація
2006 Кривавий діамант Номінація
Найкраща чоловіча роль другого плану Відступники Перемога
Найкращий акторський склад Перемога
2008 Найкраща чоловіча роль — драма Життя спочатку Номінація
2010 Найкраща чоловіча роль — кінофільм Початок Номінація
2011 Дж. Едгар Номінація
2014 Вовк з Волл-стріт Номінація
2016 Легенда Г'ю Гласса Перемога
2019 Найкраща чоловіча роль — комедія або мюзикл Одного разу в Голлівуді Номінація
Кінопремія «Вибір критиків» 2005 Найкращий актор Авіатор Номінація
2007 Кривавий діамант Номінація
Відступники Номінація
Найкращий акторський склад Номінація
2012 Найкращий актор Дж. Едгар Номінація
2014 Найкращий комедійний актор Вовк з Волл-стріт Перемога
2016 Найкращий актор Легенда Г'ю Гласса Перемога
2020 Одного разу в Голлівуді Номінація
Берлінський кінофестиваль 1997 Премія «Срібний ведмідь» за найкращу чоловічу роль Ромео + Джульєтта Перемога

У 2025 році Time визначив його людиною року.[8]

Примітки

  1. ↑ SNAC — 2010.
  2. ↑ Encyclopædia Britannica
  3. ↑ Filmportal.de — 2005.
  4. ↑ Store norske leksikon — 1978. — ISSN 2464-1480
  5. ↑ CineMagia — 2000.
  6. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  7. ↑ datos.bne.es: El portal de datos bibliográficos de la Biblioteca Nacional de España — 2011.
  8. ↑ а б Актор Леонардо Ді Капріо став артистом 2025 року за версією Time. Українська правда. Життя (укр.). Процитовано 10 грудня 2025.
  9. ↑ Dale, Daniel. Fact check: How a false story about Leonardo DiCaprio donating $10 million to Ukraine spread around the world | CNN Politics. CNN (англ.). Архів оригіналу за 30 серпня 2022. Процитовано 1 квітня 2023. Claims that DiCaprio’s maternal grandmother Helene Indenbirken was born in Ukraine in general or Odessa in particular have circulated online for years. However, these claims have never been attached to a solid source. Indenbirken died in 2008 in Germany, where she lived; it wasn’t clear on Thursday where she was actually born, and the source close to DiCaprio wouldn’t say.
  10. ↑ General Info - Class of 2012 - Los Angeles Center for Enriched Studies. www.lacesmagnetschool.org. Архів оригіналу за 15 листопада 2017. Процитовано 12 листопада 2020.
  11. ↑ Harmetz, Aljean (12 грудня 1993). The Boy Who Would Be De Niro. The New York Times. Архів оригіналу за 9 жовтня 2019. Процитовано 9 жовтня 2019.
  12. ↑ Wight, Douglas (2012). Leonardo DiCaprio: The Biography. John Blake. с. 26. ISBN 9781857826722.
  13. ↑ Wight, Douglas (2012). Leonardo DiCaprio: The Biography. John Blake. с. 24. ISBN 9781857826722.
  14. ↑ Yahr, Emily (23 лютого 2016). How Leonardo DiCaprio Went From Being a Dorky Teenage Actor to a Superstar. The Independent. Архів оригіналу за 9 жовтня 2019. Процитовано 9 жовтня 2019.
  15. ↑ Wight, Douglas (2012). Leonardo DiCaprio: The Biography. John Blake. с. 24–25. ISBN 9781857826722.
  16. ↑ 13th Annual Awards. Young Artist Awards. Архів оригіналу за 13 червня 2000. Процитовано 9 жовтня 2019.
  17. ↑ Wight, Douglas (2012). Leonardo DiCaprio: The Biography. John Blake. с. 255. ISBN 9781857826722.
  18. ↑ а б Ebiri, Bilge (30 листопада 2015). Leonardo DiCaprio's Movies, Ranked Worst to Best. Rolling Stone. Архів оригіналу за 9 жовтня 2019. Процитовано 9 жовтня 2019.
  19. ↑ Wight, Douglas (2012). Leonardo DiCaprio: The Biography. John Blake. с. 36–37. ISBN 9781857826722.
  20. ↑ Ebert, Roger (23 квітня 1993). This Boy's Life Movie Review & Film Summary (1993). RogerEbert.com. Архів оригіналу за 17 листопада 2019. Процитовано 17 листопада 2019.
  21. ↑ Wight, Douglas (2012). Leonardo DiCaprio: The Biography. John Blake. с. 38. ISBN 9781857826722.
  22. ↑ Yahr, Emily (23 лютого 2016). How Leonardo DiCaprio Went From Being a Dorky Teenage Actor to a Superstar. The Independent. Архів оригіналу за 9 жовтня 2019. Процитовано 9 жовтня 2019.
  23. ↑ Pomerance, Murray (2012). Shining in Shadows: Movie Stars of the 2000s. Rutgers University Press. с. 104—105. ISBN 9780813552163.
  24. ↑ Looseleaf, Victoria (1998). Leonardo: up close and personal (вид. 1st). New York: Ballantine Pub. Group. ISBN 978-0-345-43222-3.
  25. ↑ Harmetz, Aljean (12 грудня 1993). The Actor is Boyishly Handsome, and That's a Liability. The New York Times. Архів оригіналу за 17 липня 2010. Процитовано 2 серпня 2010.
  26. ↑ Yahr, Emily (23 лютого 2016). How Leonardo DiCaprio Went From Being a Dorky Teenage Actor to a Superstar. The Independent. Архів оригіналу за 9 жовтня 2019. Процитовано 9 жовтня 2019.
  27. ↑ Wight, Douglas (2012). Leonardo DiCaprio: The Biography. John Blake. с. 36. ISBN 9781857826722.
  28. ↑ What's Eating Gilbert Grape (1993). Rotten Tomatoes. 25 грудня 1993. Архів оригіналу за 3 червня 2019. Процитовано 9 жовтня 2019.
  29. ↑ Pomerance, Murray (2012). Shining in Shadows: Movie Stars of the 2000s. Rutgers University Press. с. 106—107. ISBN 9780813552163.
  30. ↑ Evry, Max (9 лютого 2011). The 25 Youngest Oscar Nominees of All Time. MTV News. Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 17 квітня 2021.
  31. ↑ Maslin, Janet (17 грудня 1993). Movie Review: What's Eating Gilbert Grape. The New York Times. Архів оригіналу за 3 січня 2014. Процитовано 2 березня 2022.
  32. ↑ James, Caryn (29 жовтня 2006). The Baby-Faced Kid Has Developed Quite a Stare. The New York Times. Архів оригіналу за 12 жовтня 2019. Процитовано 12 жовтня 2019.
  33. ↑ Muir, John Kenneth (2004). The Films of Sam Raimi. McFarland & Company. с. 171–179. ISBN 9780786415298.
  34. ↑ The Quick and the Dead (1995). The Numbers. Архів оригіналу за 2 вересня 2014. Процитовано 2 серпня 2010.
  35. ↑ The Quick and the Dead (1995). Rotten Tomatoes. 10 лютого 1995. Архів оригіналу за 21 квітня 2016. Процитовано 11 квітня 2022.
  36. ↑ Travers, Peter (21 квітня 1995). The Basketball Diaries. Rolling Stone. Архів оригіналу за 27 серпня 2015. Процитовано 26 серпня 2015.
  37. ↑ Pomerance, Murray (2012). Shining in Shadows: Movie Stars of the 2000s. Rutgers University Press. с. 111, 113. ISBN 9780813552163.
  38. ↑ Wight, Douglas (2012). Leonardo DiCaprio: The Biography. John Blake. с. 50-51. ISBN 9781857826722.
  39. ↑ Wight, Douglas (2012). Leonardo DiCaprio: The Biography. John Blake. с. 62. ISBN 9781857826722.
  40. ↑ Total Eclipse (1995). Warner Archive Collection. Архів оригіналу за 19 листопада 2019. Процитовано 19 листопада 2019.
  41. ↑ Pomerance, Murray (2012). Shining in Shadows: Movie Stars of the 2000s. Rutgers University Press. с. 115. ISBN 9780813552163.
  42. ↑ Wight, Douglas (2012). Leonardo DiCaprio: The Biography. John Blake. с. 67–68. ISBN 9781857826722.
  43. ↑ Wight, Douglas (2012). Leonardo DiCaprio: The Biography. John Blake. с. 67. ISBN 9781857826722.
  44. ↑ Pomerance, Murray (2012). Shining in Shadows: Movie Stars of the 2000s. Rutgers University Press. с. 117. ISBN 9780813552163.
  45. ↑ Thomson, David (16 січня 2009). David Thomson on Leonardo DiCaprio. The Guardian. Архів оригіналу за 26 жовтня 2019. Процитовано 26 жовтня 2019.
  46. ↑ Müller, Jürgen (2001). Movies of the 90s. Taschen. с. 400. ISBN 9783822858783.
  47. ↑ Wight, Douglas (2012). Leonardo DiCaprio: The Biography. John Blake. с. 65–67. ISBN 9781857826722.
  48. ↑ Schwarzbaum, Lisa (20 грудня 1996). Marvin's Room (1996). Entertainment Weekly. Архів оригіналу за 16 липня 2015. Процитовано 2 серпня 2010.
  49. ↑ Wight, Douglas (2012). Leonardo DiCaprio: The Biography. John Blake. с. 8. ISBN 9781857826722.
  50. ↑ Titanic. Entertainment Weekly. 7 листопада 1997. с. 3. Архів оригіналу за 28 березня 2010. Процитовано 24 січня 2010.
  51. ↑ Block, Alex Ben; Wilson, Lucy Autrey (2010). George Lucas's Blockbusting: A Decade-by-Decade Survey of Timeless Movies and Their Box Office Secrets. HarperCollins. с. 714. ISBN 9780061778834.
  52. ↑ Thompson, Eliza (2 січня 2024). Here's How Leo's 'Titanic' Payday Stacked Up to Kate's. Parade. Процитовано 8 січня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  53. ↑ Torres, Gaby (4 травня 2012). The Town That Built the Titanic is Sinking. Vice. Архів оригіналу за 9 жовтня 2019. Процитовано 2 березня 2022.
  54. ↑ Klady, Leonard (3 березня 1998). Titanic Sails to All-Time Box Office Record. Variety. Архів оригіналу за 16 лютого 2016. Процитовано 11 квітня 2022.
  55. ↑ Davis, Jason (24 березня 1998). Love Story That Won the Heart of the Academy. BBC News. Архів оригіналу за 8 березня 2008. Процитовано 8 жовтня 2019.
  56. ↑ Busch, Anita M. (6 березня 1998). Leonardo DiCaprio: Robbed of a Titanic Nomination?. Entertainment Weekly. Архів оригіналу за 15 липня 2015. Процитовано 23 листопада 2013.
  57. ↑ Golden Globe Awards: Titanic. Голлівудська асоціація іноземної преси. Архів оригіналу за 1 грудня 2020. Процитовано 30 липня 2023.
  58. ↑ Hiscock, John (4 грудня 2004). Leonardo DiCaprio's Magnificent Obsessive. The Daily Telegraph. Архів оригіналу за 23 грудня 2010. Процитовано 3 серпня 2010.
  59. ↑ Nash, Alanna; Lahti, Martti (1999). Leonardo DiCaprio: Modern Day Romeo. John Blake. с. 74–83. ISBN 9781857823523.
  60. ↑ Ebiri, Bilge (30 листопада 2015). Leonardo DiCaprio's Movies, Ranked Worst to Best. Rolling Stone. Архів оригіналу за 9 жовтня 2019. Процитовано 9 жовтня 2019.
  61. ↑ а б Smith, Krista (3 листопада 2008). Isn't she Deneuvely?. Vanity Fair. Архів оригіналу за 3 січня 2017. Процитовано 23 серпня 2021.
  62. ↑ Wilkinson, Alissa (19 грудня 2017). 'Titanic is turning 20, and I just saw it for the first time. It blew my mind.'. Vox. Архів оригіналу за 2 лютого 2022. Процитовано 2 лютого 2022.
  63. ↑ Ebiri, Bilge (30 листопада 2015). Leonardo DiCaprio's Movies, Ranked Worst to Best. Rolling Stone. Архів оригіналу за 9 жовтня 2019. Процитовано 9 жовтня 2019.
  64. ↑ Ebert, Roger (20 листопада 1998). Celebrity Movie Review & Film Summary. RogerEbert.com. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 8 жовтня 2019.
  65. ↑ The Man in the Iron Mask. The Independent. 28 лютого 2008. Архів оригіналу за 11 квітня 2022. Процитовано 11 квітня 2022.
  66. ↑ The Man in the Iron Mask. Rotten Tomatoes. 13 березня 1998. Архів оригіналу за 26 липня 2010. Процитовано 5 травня 2010.
  67. ↑ The Man in the Iron Mask (1998). Box Office Mojo. Архів оригіналу за 11 квітня 2022. Процитовано 11 квітня 2022.
  68. ↑ The Man in the Iron Mask (1998). The Numbers. Архів оригіналу за 29 листопада 2014. Процитовано 13 липня 2010.
  69. ↑ Gleiberman, Owen (12 березня 1998). The Man in the Iron Mask (1998). Entertainment Weekly. Архів оригіналу за 3 жовтня 2015. Процитовано 13 липня 2010.
  70. ↑ von Tunzelmann, Alex (21 жовтня 2010). The Man in the Iron Mask: Uncovered. The Guardian. Архів оригіналу за 2 лютого 2022. Процитовано 2 лютого 2022.
  71. ↑ The Man in the Mask (1998) – Leonardo DiCaprio: His Career in Pictures. The Daily Telegraph. 22 лютого 2016. Архів оригіналу за 10 квітня 2015. Процитовано 4 вересня 2015.
  72. ↑ Rose, Tiffany (5 січня 2003). Leonardo DiCaprio: The Q Interview. The Independent. Архів оригіналу за 8 січня 2022. Процитовано 8 січня 2022.
  73. ↑ What's Eating Leonardo DiCaprio. Time. 14 лютого 2000. Архів оригіналу за 22 січня 2014. Процитовано 13 січня 2009.
  74. ↑ Gopalan, Nisha (24 березня 2000). American Psycho: the Story Behind the Film. The Guardian. Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 8 жовтня 2019.
  75. ↑ Niven, John (2 липня 2016). Alex Garland's cult novel The Beach 20 Years On. The Guardian. Архів оригіналу за 11 квітня 2022. Процитовано 11 квітня 2022.
  76. ↑ The Beach (2000). The Numbers. Архів оригіналу за 14 березня 2014. Процитовано 3 серпня 2010.
  77. ↑ The Beach (2000). Rotten Tomatoes. 11 лютого 2000. Архів оригіналу за 31 серпня 2008. Процитовано 27 серпня 2008.
  78. ↑ McCarthy, Todd (7 лютого 2000). The Beach Review. Variety. Архів оригіналу за 6 вересня 2014. Процитовано 3 серпня 2010.
  79. ↑ Gray, Tim (11 лютого 2014). Leonardo DiCaprio unleashes a fearless 'Wolf' performance. Variety. Архів оригіналу за 9 квітня 2015. Процитовано 4 березня 2015.
  80. ↑ Robinson, Joanna (13 лютого 2014). Leonardo DiCaprio Says His Atrocious Singing Voice Kept Him From Starring in Moulin Rouge. Vanity Fair. Процитовано 22 травня 2025.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  81. ↑ DiCaprio lost Moulin Rouge! because he can't sing. RTÉ. 14 лютого 2014. Процитовано 22 травня 2025.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  82. ↑ Alexander, Harriet (18 квітня 2024). Leonardo DiCaprio is tipped to play Frank Sinatra. Can he sing?. The Times. Процитовано 22 травня 2025.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  83. ↑ Lee, Chris (12 грудня 2016). Leonardo DiCaprio, Tobey Maguire, and the Making and Epic Unmaking of Don's Plum. Vanity Fair. Архів оригіналу за 15 грудня 2016. Процитовано 11 квітня 2022.
  84. ↑ Leonardo DiCaprio: 'I Turned Down the Chance to Play Anakin Skywalker in Star Wars'. NME. 30 грудня 2015. Архів оригіналу за 8 листопада 2019. Процитовано 9 листопада 2019.
  85. ↑ Scorsese's Gang of Acting Heavyweights. The Age. 10 лютого 2003. Архів оригіналу за 6 серпня 2010. Процитовано 3 серпня 2010.
  86. ↑ Gangs of New York (2002). The Numbers. Архів оригіналу за 25 листопада 2013. Процитовано 3 серпня 2010.
  87. ↑ Gangs of New York (2002). Rotten Tomatoes. 20 грудня 2002. Архів оригіналу за 17 травня 2019. Процитовано 8 жовтня 2019.
  88. ↑ Thompson, Anne (22 грудня 2002). How Do You Like Your Leonardo DiCaprio? Butch Or Boyish? The Choice Is Yours. The Guardian. Архів оригіналу за 4 листопада 2013. Процитовано 3 серпня 2010.
  89. ↑ Wight, Douglas (2012). Leonardo DiCaprio: The Biography. John Blake. с. 142. ISBN 9781857826722.
  90. ↑ Fleming, Mike Jr. (30 грудня 2013). Wolf of Wall Street's Leonardo DiCaprio on Creating Fact-Based Black Comedy Without Glorifying Crooks. Deadline Hollywood. Архів оригіналу за 11 серпня 2019. Процитовано 6 жовтня 2019.
  91. ↑ Wight, Douglas (2012). Leonardo DiCaprio: The Biography. John Blake. с. 255. ISBN 9781857826722.
  92. ↑ The Assassination of Richard Nixon. Cannes Film Festival. Архів оригіналу за 10 листопада 2013. Процитовано 20 грудня 2015.
  93. ↑ Fleming, Michael (25 лютого 2000). New Line Spruced up. Variety. Архів оригіналу за 6 березня 2023. Процитовано 6 березня 2023.
  94. ↑ Saney, Daniel (8 грудня 2004). Scorsese Overspends on The Aviator. Digital Spy. Архів оригіналу за 10 лютого 2023. Процитовано 6 березня 2023.
  95. ↑ The Aviator (2004). Rotten Tomatoes. 25 грудня 2004. Архів оригіналу за 28 вересня 2009. Процитовано 17 листопада 2009.
  96. ↑ The Aviator (2004). Box Office Mojo. Архів оригіналу за 21 грудня 2015. Процитовано 11 квітня 2022.
  97. ↑ Braund, Simond. The Aviator. Empire. Архів оригіналу за 8 жовтня 2019. Процитовано 8 жовтня 2019.
  98. ↑ 2004 Golden Globe Awards Nominees. USA Today. 13 грудня 2004. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 8 липня 2015.
    Nominees & Winners for the 77th Academy Awards. Academy of Motion Picture Arts and Sciences. 5 жовтня 2014. Архів оригіналу за 1 січня 2016. Процитовано 12 липня 2015.
    The Aviator Set to Shine at BAFTAs. The Guardian. 17 січня 2005. Архів оригіналу за 6 березня 2023. Процитовано 6 березня 2023.
    The 11th Annual Screen Actors Guild Awards. Screen Actors Guild Awards. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 6 березня 2023.
  99. ↑ Neibaur, 2016, p. 159.
  100. ↑ Bell, David (6 серпня 2019). Ranking the Craziest Things Actors Have Done for Famous Roles. Collider. Архів оригіналу за 11 грудня 2019. Процитовано 11 грудня 2019.
  101. ↑ The Departed (2006). Rotten Tomatoes. 6 жовтня 2006. Архів оригіналу за 18 листопада 2009. Процитовано 17 жовтня 2009.
  102. ↑ The Departed. Box Office Mojo. Архів оригіналу за 10 квітня 2022. Процитовано 10 квітня 2022.
  103. ↑ Travers, Peter (28 вересня 2006). The Departed. Rolling Stone. Архів оригіналу за 24 червня 2019. Процитовано 8 жовтня 2019.
  104. ↑ Tapley, Kristopher (4 жовтня 2016). 10 Years Later: The Departed, the Oscars, and the Non-Campaign Campaign. Variety. Архів оригіналу за 27 грудня 2021. Процитовано 8 січня 2022.
  105. ↑ а б The 13th Annual Screen Actors Guild Awards. Screen Actors Guild Awards. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 8 липня 2015.
    64th Golden Globe Awards Facts and Figures. Golden Globe Awards. Hollywood Foreign Press Association. 14 грудня 2006. Архів оригіналу за 9 липня 2015. Процитовано 8 липня 2015.
    Cashin, Rory (18 червня 2013). Opinion: Why Has Leonardo DiCaprio Never Won an Oscar?. Entertainment.ie. Архів оригіналу за 7 липня 2015. Процитовано 8 липня 2015.
    2006 Winners. International Press Academy. Архів оригіналу за 28 червня 2015. Процитовано 3 серпня 2015.
  106. ↑ Leonardo DiCaprio. SOS Children's Villages – USA. Архів оригіналу за 6 січня 2009. Процитовано 13 січня 2009.
  107. ↑ Ressner, Jeffrey (22 листопада 2006). Q&A with Leonardo DiCaprio. Time. Архів оригіналу за 8 жовтня 2019. Процитовано 8 жовтня 2019.
  108. ↑ Blood Diamond. Metacritic. Архів оригіналу за 19 серпня 2010. Процитовано 29 червня 2010.
  109. ↑ Sancton, Julian (16 грудня 2009). Matt Damon vs. Leonardo DiCaprio: Whose South African (and Southie) Accent is Better?. Vanity Fair. Архів оригіналу за 13 липня 2015. Процитовано 11 серпня 2015.
  110. ↑ Puig, Claudia (7 грудня 2006). Blood Diamond Shines Forth. USA Today. Архів оригіналу за 15 липня 2009. Процитовано 8 жовтня 2019.
  111. ↑ Scheck, Frank (26 квітня 2007). The Gardener of Eden. The Hollywood Reporter. Associated Press. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 20 грудня 2015.
  112. ↑ Earthwatch Film Awards. Earthwatch Institute. Архів оригіналу за 28 січня 2019. Процитовано 13 жовтня 2019.
  113. ↑ Greensburg Season 3 to Air on Planet Green. Greensburgks.org. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 7 жовтня 2019.
  114. ↑ а б Carroll, Larry (15 серпня 2007). Leonardo DiCaprio and Russell Crowe Will Be a Good 'Fit' in CIA Flick, Ridley Scott Hopes. MTV News. Архів оригіналу за 12 березня 2009. Процитовано 30 листопада 2007.
  115. ↑ Body of Lies (2008). Rotten Tomatoes. Архів оригіналу за 15 лютого 2008. Процитовано 20 лютого 2008.
  116. ↑ Body of Lies (2008). The Numbers. Архів оригіналу за 8 грудня 2013. Процитовано 20 липня 2010.
  117. ↑ Wong, Grace (23 січня 2009). DiCaprio Reveals Joys of Fighting With Winslet. CNN. Архів оригіналу за 5 листопада 2012. Процитовано 23 січня 2009.
  118. ↑ а б Sella, Marshall (31 жовтня 2008). Leading Man: Leonardo DiCaprio. GQ. Архів оригіналу за 20 березня 2018. Процитовано 15 жовтня 2019.
  119. ↑ Guzmán, Rafer (18 грудня 2008). Leonardo DiCaprio, Kate Winslet in Revolutionary Road. Newsday. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 11 серпня 2015.
  120. ↑ Travers, Peter (25 грудня 2008). Revolutionary Road. Rolling Stone. Архів оригіналу за 3 лютого 2022. Процитовано 3 лютого 2022.
  121. ↑ Complete List of Nominations for 2009 Golden Globes. E!. 11 грудня 2008. Архів оригіналу за 25 липня 2015. Процитовано 8 липня 2015.
  122. ↑ Revolutionary Road. Box Office Mojo. Архів оригіналу за 19 вересня 2020. Процитовано 4 квітня 2022.
  123. ↑ Ochoa, 2011, p. 75.
  124. ↑ Child, Ben (8 липня 2010). Christopher Nolan's Inception: Too Good to be True?. The Guardian. Архів оригіналу за 7 жовтня 2019. Процитовано 7 жовтня 2019.
  125. ↑ Sheila, Marikar (16 липня 2010). Inside Inception: Could Christopher Nolan's Dream World Exist in Real Life? Dream Experts Say Inception's Conception of the Subconscious Isn't Far From Science. United States: ABC News. Архів оригіналу за 13 липня 2015. Процитовано 31 липня 2015.
  126. ↑ Honeycutt, Kirk (14 жовтня 2010). Inception – Film Review. The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 8 липня 2015. Процитовано 11 серпня 2015.
  127. ↑ Inception. Empire. № 253. липень 2010. с. 93—94.
  128. ↑ Inception (2010). Box Office Mojo. Архів оригіналу за 24 січня 2022. Процитовано 11 квітня 2022.
  129. ↑ Bacardi, Francesca (22 січня 2014). Jonah Hill Was Paid $60,000 for Wolf of Wall Street. Variety. Архів оригіналу за 11 липня 2015. Процитовано 30 липня 2015.
  130. ↑ J. Edgar (2011). Rotten Tomatoes. Архів оригіналу за 11 листопада 2011. Процитовано 10 листопада 2011.
  131. ↑ Judge, Michael (29 січня 2011). A Hollywood Icon Lays Down the Law. The Wall Street Journal. Архів оригіналу за 25 січня 2015. Процитовано 18 лютого 2011.
  132. ↑ Ebert, Roger (8 листопада 2011). J. Edgar. RogerEbert.com. Архів оригіналу за 1 травня 2013. Процитовано 9 листопада 2011.
  133. ↑ Pols, Mary (7 грудня 2011). The Top 10 Everything of 2011 – Red Riding Hood. Time. Архів оригіналу за 20 грудня 2011. Процитовано 7 жовтня 2019.
  134. ↑ Red Riding Hood. Box Office Mojo. Архів оригіналу за 16 грудня 2015. Процитовано 2 березня 2022.
  135. ↑ Blake, Meredith (12 лютого 2013). Beau Willimon's Political Work is Foundation for House of Cards. Los Angeles Times. Архів оригіналу за 19 квітня 2023. Процитовано 19 квітня 2023.
  136. ↑ Flynn, Fiona (18 грудня 2012). Leonardo DiCaprio Talks Django Unchained{{:}} It Was Disturbing. Entertainment.ie. Архів оригіналу за 7 жовтня 2019. Процитовано 7 жовтня 2019.
  137. ↑ Appelo, Tim (20 грудня 2012). Quentin Tarantino's Django Unchained{{:}} How Panic Attacks and DiCaprio's Real Blood Made a Slavery Epic Better. The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 9 березня 2016. Процитовано 28 лютого 2016.
  138. ↑ Django Unchained (2012). Rotten Tomatoes. 25 грудня 2012. Архів оригіналу за 30 грудня 2012. Процитовано 31 грудня 2012.
  139. ↑ Watercutter, Angela (22 грудня 2012). Review: Django Unchained is a Love Story That Ranks Among Tarantino's Best. Wired. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 7 жовтня 2019.
  140. ↑ Reynolds, Simon (13 грудня 2012). Golden Globes nominations 2013: Movies list in full. Digital Spy. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 2 березня 2022.
  141. ↑ Django Unchained (2012). Box Office Mojo. Архів оригіналу за 27 червня 2013. Процитовано 2 березня 2022.
  142. ↑ Leonardo DiCaprio Plans to Take Break from Acting. CBS News. 22 січня 2013. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 11 серпня 2015.
  143. ↑ The Great Gatsby. Metacritic. Архів оригіналу за 22 листопада 2011. Процитовано 6 липня 2013.
  144. ↑ Guzman, Rafer (10 травня 2013). The Great Gatsby Review: A Good 'Gatsby,' But a Great Leonardo DiCaprio. Newsday. Архів оригіналу за 30 липня 2013. Процитовано 6 липня 2013.
  145. ↑ Seitz, Matt Zoller (8 травня 2013). The Great Gatsby Review. RogerEbert.com. Архів оригіналу за 23 липня 2013. Процитовано 7 липня 2013.
  146. ↑ The Great Gatsby (2013). Box Office Mojo. Архів оригіналу за 3 липня 2013. Процитовано 2 березня 2022.
  147. ↑ Brooks, Xan (26 вересня 2013). Runner Runner – Review. The Guardian. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 6 жовтня 2019.
  148. ↑ Kaufman, Amy (8 грудня 2013). Frozen Tops Catching Fire, But Furnace Generates no Heat. Los Angeles Times. Архів оригіналу за 4 травня 2014. Процитовано 6 жовтня 2019.
  149. ↑ Fleming, Mike Jr. (19 квітня 2012). TOLDJA! Martin Scorsese, Leonardo DiCaprio Commit to The Wolf of Wall Street. Deadline Hollywood. Архів оригіналу за 30 серпня 2014. Процитовано 19 квітня 2012.
  150. ↑ Seitz, Matt Zoller (25 грудня 2013). The Wolf of Wall Street Movie Review (2013). RogerEbert.com. Архів оригіналу за 11 квітня 2022. Процитовано 11 квітня 2022.
  151. ↑ Pamela McClintock (25 березня 2007). Scorsese, DiCaprio Cry 'Wolf'. Variety. Архів оригіналу за 26 жовтня 2017. Процитовано 12 лютого 2014.
  152. ↑ Lee, Ashley (17 грудня 2013). Leonardo DiCaprio Talks 'Flopping Around' in Wolf of Wall Street Sex Scenes (Video). The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 6 жовтня 2019. Процитовано 6 жовтня 2019.
  153. ↑ The Wolf of Wall Street (2013). Rotten Tomatoes. 25 грудня 2013. Архів оригіналу за 23 серпня 2019. Процитовано 6 жовтня 2019.
  154. ↑ McCarthy, Todd (17 грудня 2013). The Wolf of Wall Street: Film Review. The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 6 жовтня 2019. Процитовано 6 жовтня 2019.
  155. ↑ Romney, 2014, p. 26.
  156. ↑ Murray-Morris, Sophie (13 січня 2014). Golden Globes 2014: Leonardo DiCaprio wins Best Actor for The Wolf of Wall Street. The Independent. Архів оригіналу за 6 березня 2018. Процитовано 5 березня 2018.
  157. ↑ The 87th Academy Awards (2015) Nominees and Winners. Academy of Motion Picture Arts and Sciences. 10 березня 2015. Архів оригіналу за 10 березня 2015. Процитовано 6 жовтня 2019.
  158. ↑ Fleming, Mike Jr. (17 жовтня 2014). Netflix & Leonardo DiCaprio Team On Virunga Documentary Release. Deadline Hollywood. Архів оригіналу за 27 червня 2022. Процитовано 11 квітня 2022.
  159. ↑ Virunga | 2014 Tribeca Festival. Tribeca Film Festival. Архів оригіналу за 19 лютого 2022. Процитовано 19 лютого 2022.
  160. ↑ Leonardo DiCaprio. Emmy Awards. Архів оригіналу за 8 червня 2021. Процитовано 8 червня 2021.
  161. ↑ Frequently Asked Questions. Cowspiracy. Архів оригіналу за 6 жовтня 2019. Процитовано 6 жовтня 2019.
  162. ↑ Watch Cowspiracy: The Sustainability Secret. Netflix. Архів оригіналу за 13 листопада 2020. Процитовано 10 квітня 2022.
  163. ↑ Meet our Team. gorillas.org. The Gorilla Organization. Процитовано 2 січня 2026.
  164. ↑ а б Setoodeh, Ramin (15 грудня 2015). Leonardo DiCaprio, Alejandro G. Inarritu Open Up About The Revenant's Brutal Shoot. Variety. Архів оригіналу за 5 жовтня 2019. Процитовано 5 жовтня 2019.
  165. ↑ Zakarin, Jordan (19 жовтня 2015). Leonardo DiCaprio on Fighting a Bear in The Revenant and Film vs. TV. Yahoo. Архів оригіналу за 6 січня 2020. Процитовано 5 жовтня 2019.
  166. ↑ The Revenant (2015). Box Office Mojo. Архів оригіналу за 29 травня 2017. Процитовано 2 березня 2022.
  167. ↑ Trivedi, Hiten J (17 січня 2017). Watch: Leonardo DiCaprio wins 'Best Actor' Oscar Trophy for The Revenant... Finally!. The Times of India. Архів оригіналу за 11 квітня 2022. Процитовано 11 квітня 2022.
  168. ↑ Kermode, Mark (17 січня 2016). The Revenant Review – A Walk on the Wild Side. The Guardian. Архів оригіналу за 6 жовтня 2019. Процитовано 6 жовтня 2019.
  169. ↑ De Semlyen, Nick (6 січня 2016). The Revenant. Empire. Архів оригіналу за 6 жовтня 2019. Процитовано 6 жовтня 2019.
  170. ↑ Lee, Benjamin (29 лютого 2016). Leonardo DiCaprio Finally Wins Best Actor Oscar for Iñárritu's The Revenant. The Guardian. Архів оригіналу за 11 жовтня 2021. Процитовано 5 березня 2022.
  171. ↑ King, Susan (31 січня 2016). Screen Actors Guild Awards 2016: Leo's March to Oscar Gold in The Revenant. Los Angeles Times. Архів оригіналу за 12 травня 2021. Процитовано 5 березня 2022.
  172. ↑ Critics' Choice Awards: Spotlight wins Best Film, Leonardo DiCaprio bags Best Actor for The Revenant. The Indian Express. 18 січня 2016. Архів оригіналу за 19 серпня 2023. Процитовано 19 серпня 2023.
  173. ↑ Thorp, Charles (4 грудня 2017). Before the Flood: Leonardo DiCaprio's Toughest Role Yet. Men's Journal. Архів оригіналу за 4 листопада 2016. Процитовано 6 жовтня 2019.
  174. ↑ McClintock, Pamela (14 січня 2017). Box Office: Why Ben Affleck's Live by Night and Martin Scorsese's Silence Fared So Poorly. The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 16 січня 2017. Процитовано 6 жовтня 2019.
  175. ↑ Delirium (2018). Box Office Mojo. Архів оригіналу за 11 квітня 2022. Процитовано 11 квітня 2022.
  176. ↑ Robin Hood (2018). Box Office Mojo. Архів оригіналу за 26 жовтня 2021. Процитовано 11 квітня 2022.
  177. ↑ Weissberg, Jay (11 червня 2019). Film Review: Ice on Fire. Variety. Архів оригіналу за 13 вересня 2019. Процитовано 4 квітня 2022.
  178. ↑ Fleming, Mike Jr. (19 грудня 2019). Leonardo DiCaprio on Once Upon a Time in Hollywood and Looking For Positives in Disruption That Has Turned the Movie Business on Its Ear – the Deadline Q&A. Deadline Hollywood. Архів оригіналу за 21 травня 2021. Процитовано 11 квітня 2022.
  179. ↑ Kroll, Justin (30 квітня 2019). Leonardo DiCaprio, Margot Robbie and More 2019 Star Salaries Revealed. Variety. Архів оригіналу за 1 травня 2019. Процитовано 6 жовтня 2019.
  180. ↑ Quentin Tarantino says Brad Pitt-Leo DiCaprio have 'Most Exciting Star Dynamic' Since Robert Redford-Paul Newman. Firstpost. Associated Press. 24 квітня 2018. Архів оригіналу за 6 жовтня 2019. Процитовано 6 жовтня 2019.
  181. ↑ а б Hainey, Michael (21 травня 2019). Three Kings: Quentin, Brad, and Leo Take You Inside Once Upon a Time...in Hollywood. Esquire. Архів оригіналу за 4 жовтня 2019. Процитовано 6 жовтня 2019.
  182. ↑ Wakeman, Gregory (14 серпня 2019). Once Upon a Time in Hollywood: Could Brad Pitt Finally Win the Elusive Oscar He so Deserves?. The National. Архів оригіналу за 11 квітня 2022. Процитовано 11 квітня 2022.
  183. ↑ Guerrasio, Jason (23 липня 2019). Leonardo DiCaprio Gives One of the Best Performances of His Career in Quentin Tarantino's Once Upon a Time in Hollywood. Business Insider. Архів оригіналу за 6 лютого 2020. Процитовано 6 жовтня 2019.
  184. ↑ Sandwell, Ian (14 серпня 2019). Does Once Upon a Time in Hollywood Succeed?. Digital Spy. Архів оригіналу за 11 жовтня 2019. Процитовано 6 жовтня 2019.
  185. ↑ Oscar Nominations 2020: The Complete List. Variety. 9 лютого 2020. Архів оригіналу за 13 січня 2020. Процитовано 13 січня 2020.
    Golden Globes 2020: The Complete Nominations List. Variety. 9 грудня 2019. Архів оригіналу за 9 грудня 2019. Процитовано 9 грудня 2019.
    BAFTA Film Awards 2020: The nominations in full. BBC News. 2 лютого 2020. Архів оригіналу за 9 січня 2020. Процитовано 8 січня 2020.
    The 26th Annual Screen Actors Guild Awards. Screen Actors Guild Awards. Архів оригіналу за 11 грудня 2019. Процитовано 8 червня 2021.
  186. ↑ Once Upon a Time in Hollywood (2019). Box Office Mojo. Архів оригіналу за 30 серпня 2019. Процитовано 2 березня 2022.
  187. ↑ Dry, Jude (5 травня 2020). Leonardo DiCaprio-Produced The Right Stuff Series Sets Disney+ Launch Date. IndieWire. Архів оригіналу за 11 квітня 2022. Процитовано 11 квітня 2022.
  188. ↑ Rosen, Christopher (18 травня 2020). Leonardo DiCaprio Met Michael Jordan in The Last Dance Finale. Vanity Fair. Архів оригіналу за 18 травня 2020. Процитовано 18 травня 2020.
  189. ↑ Guerrasio, Jason (23 квітня 2021). Leonardo DiCaprio Spent 5 Months Tweaking Netflix's Don't Look Up Script Before Signing On. Insider Inc. Архів оригіналу за 26 квітня 2021. Процитовано 29 вересня 2021.
  190. ↑ Leonardo DiCaprio on Don't Look Up: Most Important Issue in Civilization History. News18. 31 грудня 2021. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 5 січня 2022.
  191. ↑ Guevara, Jorge (30 грудня 2021). Don't Look Up Movie Netflix: Why are Mixed Reviews the Center of Critics About the Movie?. Marca. Архів оригіналу за 30 грудня 2021. Процитовано 5 січня 2022.
  192. ↑ Sandwell, Ian (24 грудня 2021). Don't Look Up Review - Is Jennifer Lawrence's Netflix Movie Good?. Digital Spy. Архів оригіналу за 30 грудня 2021. Процитовано 5 січня 2022.
  193. ↑ Chatterjee, Saibal (25 грудня 2021). Don't Look Up Review: Leonardo DiCaprio and Jennifer Lawrence's Film Hits the Right Buttons. NDTV. Архів оригіналу за 7 січня 2022. Процитовано 8 січня 2022.
  194. ↑ Yossman, K. J. (6 січня 2022). Adam McKay's Don't Look Up Smashes Netflix Viewing Records With Over 150 Million Hours Viewed. Variety. Архів оригіналу за 7 січня 2022. Процитовано 8 січня 2022.
  195. ↑ Kroll, Justin (24 жовтня 2018). Leonardo DiCaprio and Martin Scorsese to Reteam on Killers of the Flower Moon. Variety. Архів оригіналу за 25 жовтня 2018. Процитовано 25 жовтня 2018 — через MSN.
  196. ↑ Lang, Brent (20 липня 2022). Inside Movie Stars' Salaries: Joaquin Phoenix Nabs $20M for Joker 2, Tom Cruise Heads to Over $100M and More. Variety. Архів оригіналу за 20 липня 2022. Процитовано 21 липня 2022.
  197. ↑ Sharf, Zack (18 лютого 2021). Jesse Plemons Takes Over DiCaprio's Original Role in Scorsese's 'Flower Moon' After Script Changes. IndieWire. Архів оригіналу за 28 лютого 2021. Процитовано 23 лютого 2021.
  198. ↑ Fleming, Mike Jr. (16 травня 2023). Martin Scorsese, Leonardo DiCaprio & Robert De Niro on How They Found The Emotional Handle For Their Cannes Epic 'Killers of the Flower Moon'. Deadline Hollywood. Архів оригіналу за 20 травня 2023. Процитовано 21 травня 2023.
  199. ↑ Ehrlich, David (20 травня 2023). 'Killers of the Flower Moon' Review: DiCaprio Gives His Best Performance for Scorsese's Bitterest Crime Epic. IndieWire. Архів оригіналу за 21 травня 2023. Процитовано 21 травня 2023.
  200. ↑ Hipes, Patrick (11 грудня 2023). Golden Globe Nominations: 'Barbie', 'Oppenheimer' Top Movie List; 'Succession' Leads Way in TV. Deadline Hollywood. Архів оригіналу за 24 грудня 2023. Процитовано 11 грудня 2023.
  201. ↑ Lang, Brent (10 січня 2024). Leonardo DiCaprio, Regina Hall, Sean Penn Starring in Paul Thomas Anderson's Next Movie. Variety. Архів оригіналу за 26 лютого 2024. Процитовано 11 січня 2024.
  202. ↑ Blistein, Jon (22 січня 2026). 'Sinners' and 'One Battle After Another' Lead 2026 Oscar Nominations. Rolling Stone. Процитовано 22 січня 2026.
  203. ↑ Fleming, Mike Jr (3 грудня 2025). Leonardo DiCaprio Confirms He'll Star in Michael Mann's 'Heat 2'. Deadline.com. Процитовано 5 грудня 2025.
  204. ↑ Martin Scorsese's What Happens at Night enters production: Reports. Cinema Express. 24 лютого 2026. Процитовано 27 лютого 2026.
  205. ↑ Gisele Bündchen Biography. People.com. Архів оригіналу за 14 жовтня 2012. Процитовано 14 січня 2014.
  206. ↑ Leo and Bar. What's Going On?. Архів оригіналу за 8 жовтня 2008. Процитовано 15 серпня 2008.
  207. ↑ DiCaprio’s Girlfriends. Ask Men. Архів оригіналу за 20 грудня 2013. Процитовано 14 січня 2014.
  208. ↑ Exclusive: Leo & Bar split. New York Post. 12 травня 2011. Архів оригіналу за 23 червня 2012. Процитовано 15 травня 2011.
  209. ↑ Rep: Leonardo DiCaprio & Blake Lively Take Romance to California. People. 20 червня 2011. Архів оригіналу за 23 червня 2012. Процитовано 7 жовтня 2010.
  210. ↑ Rep: DiCaprio's Lively romance is over. Архів оригіналу за 23 червня 2012. Процитовано 14 січня 2014.
  211. ↑ Ди Каприо нашел новую подругу. Новый Взгляд. 30 грудня 2011. Архів оригіналу за 14 листопада 2013. Процитовано 14 січня 2014.
  212. ↑ Ravitz, Justin. (2 листопада 2012). Leonardo DiCaprio, Erin Heatherton Break Up. Us Weekly. Архів оригіналу за 20 грудня 2017. Процитовано 3 листопада 2012.
  213. ↑ Leonardo DiCaprio scores FOURTH Victorias Secret model Toni Garrn. Daily Mail. 28 травня 2013. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано Травень 2013.
  214. ↑ Leonardo DiCaprio takes new girlfriend Toni Garrn tour Palace Versailles day sightseeing. Daily Mail. 7 червня 2013. Архів оригіналу за 27 квітня 2016. Процитовано Червень 2013.
  215. ↑ Леонардо Ди Каприо расстался с подругой Келли Рорбах. Ivetta (рос.). 6 січня 2016. Архів оригіналу за 22 серпня 2016. Процитовано Січень 2016.
  216. ↑ Leonardo DiCaprio: Celebrity 100 Homes. Forbes. Архів оригіналу за 16 лютого 2018. Процитовано 13 липня 2013.
  217. ↑ Leonardo DiCaprio buys island for $1.75 million. The Random Forest. Архів оригіналу за 16 січня 2014. Процитовано 14 січня 2014.
  218. ↑ П'ять фактів про Леонардо Ді Капріо. Архів оригіналу за 1 березня 2016. Процитовано 1 березня 2016.
  219. ↑ Леонардо ді Капріо та 27-річна Джіджі Хадід почали зустрічатися. ФОКУС (укр.). 22 вересня 2022. Процитовано 23 вересня 2022.
  220. ↑ Leonardo DiCaprio’s very famous new girlfriend revealed.
  221. ↑ Leonardo DiCaprio's UN climate role. BBC News (брит.). Архів оригіналу за 9 березня 2022. Процитовано 9 березня 2022.
  222. ↑ а б Hollywood Actor, Leonardo DiCaprio, “May Not Have” Donated US$10,000,000 to Ukraine. GSA News (амер.). 5 березня 2022. Архів оригіналу за 28 жовтня 2022. Процитовано 28 жовтня 2022.
  223. ↑ Леонардо ді Капріо пожертвував для України 10 мільйонів доларів. Індустріалка - новини Запоріжжя. 9 березня 2022. Архів оригіналу за 17 серпня 2022. Процитовано 6 вересня 2022.
  224. ↑ «Дякую, Лео». Леонардо Ді Капріо зробив внесок до Фонду Олени Зеленської. life.nv.ua (укр.). Процитовано 16 лютого 2023.
  225. ↑ Леонардо Ді Капріо прокоментував свою допомогу дітям в Україні, які постраждали через війну. ТСН.ua (укр.). 17 лютого 2023. Процитовано 18 лютого 2023.
  226. ↑ Букви (26 жовтня 2024). Леонардо Ді Капріо підтримав Камалу Гарріс й розкритикував Трампа. UAZMI (укр.). Процитовано 27 жовтня 2024.
  227. ↑ Leonardo DiCaprio Movie Box Office Results. Box Office Mojo. IMDb.com. Архів оригіналу за 12 липня 2019. Процитовано 1 лютого 2025.
  228. ↑ Leonardo DiCaprio - Box Office. The Numbers. Nash Information Services. Процитовано 1 лютого 2025.
  229. ↑ Leonardo DiCaprio. Rotten Tomatoes (англ.). Fandango. Процитовано 1 лютого 2025.
  230. ↑ Leonardo DiCaprio. IMDb. Архів оригіналу за 18 травня 2019. Процитовано 14 листопада 2021.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).