YaChudo

Шерон Стоун

Переглядів: 1. Оновлено 06.11.2026.

Шерон Вонн Стоун
англ. Sharon Stone Редагувати інформацію у Вікіданих
Ім'я при народженніSharon Vonne Stone
Народилася10 березня 1958 (68 років)
Мідвіл, Пенсільванія, США[1][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
ГромадянствоСША США
РелігіяБуддизм
Діяльністькіноакторка, акторка озвучення, телеакторка, акторка, модель, кінопродюсерка Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materPennWest Edinborod Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки діяльності1980 — тепер. час
ПартіяДемократична партія США Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧоловікДжордж Енлунд (молодший)
Майкл Грінбург (1984—1987)
Філ Бронштейн (1998—2004)
ЧленствоSAG-AFTRAd Редагувати інформацію у Вікіданих
IMDbID 0000232
Автограф
Нагороди та премії
Орден Мистецтв та літератури
Орден Мистецтв та літератури
CMNS: Шерон Вонн Стоун у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Q: Висловлювання у Вікіцитатах
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Стоун.

Ше́рон Вонн Сто́ун (англ. Sharon Vonne Stone; нар. 10 березня 1958, Мідвілл, Пенсільванія, США) — американська акторка кіно та озвучення, продюсерка, модель, ВІЛ/СНІД активістка, авторка автобіографії. Володарка нагород «Золотий глобус» та «Еммі». Здобула міжнародну славу роботою в голлівудському блокбастері «Основний інстинкт» (1992). Номінантка «Оскару» як найкраща акторка в «Казино» (1995).

Ранні роки

Шерон Вонн Стоун народилася 10 березня 1958 року в Мідвіллі, штат Пенсільванія)[5][6], у родині бухгалтера Дороті Марі (уродженої Лоусон) та Джозефа Вільяма Стоуна ІІ[7], виробника інструментів та плашок, колишнього робітника фабрики. Вона має трьох братів і сестер: Майкл, Келлі та Патрік Джозеф (помер 2023 року)[8][9][10]. У Стоун є ірландське коріння[11]. В інтерв'ю 2013 року Конану О'Браєну вона заявила, що її ірландські предки прибули до Сполучених Штатів під час Великого голоду[12]. Її IQ становить 154 баллів[13]. Стоун вважалася обдарованою дитиною і пішла до другого класу, коли їй було п'ять років[14][15]. В інтерв'ю «The New York Times» у березні 2021 року, під час просування своєї мемуарної книги «Краса жити двічі» («The Beauty of Living Twice»), Стоун розповіла, що в дитинстві вона та її сестра зазнавали сексуального насильства з боку діда по материнській лінії[16]. У 14 років вона отримала серйозну травму шиї, коли вона скакала на коні, який помчався до білизняної мотузки[17].

1975 року вона закінчила Сегертаунську середню школу в Сегертауні (штат Пенсільванія)[9]. У 15 років Стоун вступила до Державного коледжу Едінборо на факультет творчого письма, після чого залишила навчання і переїхала в Нью-Йорк, щоб стати моделлю[9]. 2016 року, натхненна Гілларі Клінтон, Стоун повернулася до Університету Едінборо в Пенсільванії, щоб здобути вищу освіту[18].

Кар'єра

Модельна діяльність та перші появи на екрані (1976—1989)

Навчаючись у державному коледжі Едінборо, Стоун завоювала титул «Міс округа Кроуфорд» (штат Пенсільванія), а 1976 року стала кандидатом на звання «Міс Пенсільванія»[19]. Один із суддів конкурсу порадив їй кинути коледж і переїхати в Нью-Йорк, щоб стати моделлю[9]. Стоун покинула Мідвілл і переїхала до тітки в Нью-Джерсі, і 1977 року вона підписала контракт з модельним агентством «Ford» в Нью-Йорку[20]. Незабаром вона переїхала до Європи, де прожила рік у Мілані, а потім у Парижі. Живучи там, вона вирішила кинути модельний бізнес і зайнятися акторством. «Тому я зібрала валізи, повернулася в Нью-Йорк і стала в чергу, щоб знятися в масовці у фільмі Вуді Аллена», — згадувала вона пізніше[21][22][23][24]. У 20 років Стоун отримала коротку роль у драмі Аллена «Спогади про „Зоряний пил“» (1980)[9], а рік потому зіграла роль другого плану у фільмі жахів «Смертельне благословення» (1981).

Французький режисер Клод Лелуш взяв Стоун у музичну епопею «Одні та інші» (1982) з Джеймсом Кааном у головній ролі[25], де вона була присутня в кадрі лише дві хвилини і не з'явилася в титрах. Стоун отримала запрошення на епізодичні ролі в телесеріалах «Срібні ложки» (1982), «Блюз Бей-Сіті» (1983), «Ремінгтон Стіл» (1983), «Приватний детектив Магнум» (1984) і «Ті Джей Гукер» (1985); зіграла старлетку, яка розбиває шлюб успішного режисера та його дружини-сценаристки у драмі «Непримиренні суперечності» (1984), разом Раяном О'Нілом, Шеллі Лонг та молодою Дрю Беррімор; знялася в ролі винахідливої жінки, яка об'єднується з мисливцем за удачею (у виконанні Річарда Чемберлена) у гостросюжетних «Копальнях царя Соломона» (1985) і «Аллані Квотермейні та втраченому місті золота» (1986), легких комедійніх версіях серії фільмів про Індіану Джонса[26], які були погано сприйняті критиками та глядачами[27]. У своїй рецензії на «Копальні царя Соломона» Волтер Гудмен з «The New York Times» вважав, що Стоун «актуальна в ролі енергійної, сексуальної, розумної героїні з ефективним правим хуком», але відчував, що історія «губиться в ефектах»[28]. За роль у фільмі «Аллан Квотермейн та загублене місто золота» вона отримала свою першу номінацію на премію «Золота малина» за найгіршу жіночу роль.

Стоун отримала роль Дженіс Генрі в міні-серіалі телемережі ABC «Війна і пам'ять» (1987), продовженні міні-серіалу 1983 року «Вітри війни», заснованого на однойменному романі Германа Вука 1978 року. Протягом решти 1980-х років вона з'явилася в ролі репортера в комедії «Поліцейська академія 4: Квартальна охорона порядку» (1987); привабливої, але загадкової жінки з прихованими намірами в трилері «Холодна сталь» (1987); дружини колишнього агента ЦРУ в кримінальному фільмі «Над законом» (1988); і нещасливої дружини успішного бізнесмена в бойовику «Джексон на прізвисько Мотор» (1988).

Прорив в кар'єрі і «Основний інстинкт» (1990—1992)

Кадр із фільму «Основний інстинкт» (1992) Пола Верховена

У науково-фантастичному бойовику Пола Верговена «Згадати все» (1990), з Арнольдом Шварценеггером у головній ролі, Стоун зіграла дружину робітника-будівельника, яка вдавала що кохає його. Фільм отримав схвальні відгуки і зібрав 261,2 мільйона доларів по всьому світу, що дало великий поштовх кар'єрі Стоун[9], після чого, протягом 1991 року вона знялася у п'яти повнометражних фільмах. У романтичній комедії «Він сказав, вона сказала» вона зіграла те, що критик Роджер Еберт називав «поганою дівчиною»[29]; у психологічному трилері «Ножиці» — сексуально пригнічену жінку; у кримінальній драмі «Щоденник найманого вбивці» — заможну блондинку[30]; в трилері «Рік зброї» — провокаційну молоду фотожурналістку; а у неонуарі «Там, де лежать сплячі пси» — колишню коханку письменника.

В іншому фільмі Верговена, еротичному трилері «Основний інстинкт» (1992)[9], вона зіграла роль, яка зробила її зіркою, — Кетрін Тремелл, блискучу бісексуальну жінку і ймовірну серійну вбивцю. Кілька акторок на той момент відмовилися від цієї ролі, здебільшого через те, що вона вимагала оголення[31]. Реакція критиків на «Основний інстинкт» була неоднозначною, але Стоун отримала схвальні відгуки за свою «зіркову гру»[32]; Пітер Треверс з «Rolling Stone» зауважив, що «кінематографічна мокра мрія Верговена приносить свої плоди, особливо коли Шерон Стоун походжає з настільки звабливою хтивістю, що запалює екран» і зауважив про гру акторки: «Стоун, колишня модель, — це нокаут; вона навіть перевершила Ах-нольда у „Згадати все“ Верговена. Але те, що вона була яскравою плямою у занадто багатьох нудних фільмах („Він сказав, вона сказала“, „Непримиренні суперечності“), зупинило її кар'єру. Хоча „Основний інстинкт“ робить Стоун бомбою 1990-х, він також показує, що вона може розсмішити або відтінити емоцію з однаковим апломбом»[33]. Австралійський критик Шеннон Гарві з «The Sunday Times» назвав фільм «однією з найкращих стрічок початку 1990-х, яка зробила більше для розширення прав і можливостей жінок, ніж будь-який феміністичний мітинг. Стоун — у своєму зірковому виконанні — настільки ж гаряча і сексуальна, наскільки і крижана»[34]. За цю роль Стоун отримала номінацію на премію «Золотий глобус» за «Найкращу жіночу роль у драматичному фільмі», чотири номінації на премію «MTV Movie Awards», а також номінацію на премію «Золота малина» в категорії «Найгірша нова зірка» за «данину пам'яті Теодору Кліверу». Фільм також став комерційно одним з найуспішніших серед стрічок 1990-х років, зібравши 352,9 мільйона доларів США у світовому прокаті[35].

Статус провідної зірки (1993—1999)

1993 року Стоун зіграла фатальну жінку в еротичному трилері «Щепка», заснованому на однойменному романі Айри Левіна про загадкові події в приватному нью-йоркському багатоповерховому будинку. Фільм був різко розкритикований критиками і приніс Стоун номінацію на премію «Золота малина» за найгіршу жіночу роль, але став комерційним успіхом, зібравши 116,3 мільйона доларів США в міжнародному прокаті[36]. Вона також з'явилася у ролі камео у бойовику «Останній кіногерой» (1993), де вчергове зіграла з Арнольдом Шварценеггером. 1994 року Стоун зіграла роль жінку архітектора (у виконанні Річарда Гіра) в драмі «Перехрестя», і жінку, яка вмовляє експерта з вибухів (у виконанні Сильвестра Сталлоне) знищити злочинне угрупування, що вбило її сім'ю, в екшн-трилері «Спеціаліст». У той час як «Перехрестя» не мало значного успіху, «Спеціаліст» зібрав 170,3 мільйона доларів США по всьому світу[37]. За роботу в обох фільмах вона отримала нагороду «Золота малина» та нагороду «Stinkers Bad Movie Awards» за «Найгіршу жіночу роль», а також була номінована на кінопремію «MTV» як найбажаніша жінка за фільм «Спеціаліст».

У фільмі «Швидкий та мертвий» (1995) Стоун зіграла роль стрільця, який повертається в прикордонне місто, щоб помститися за смерть свого батька. Акторка стала продюсеркою фільму і мала певний творчий контроль над виробництвом[38]; вона вибрала режисера Сема Реймі, будучи враженою його роботою над «Армією темряви», і Рассела Кроу як партнера по ролі після перегляду «Ромпера Стомпера»[38]. Стоун сама заплатила зарплату Леонардо Ді Капріо після того, як «Sony», студія фільму, відмовилася від його кастингу. «Швидкий та мертвий» приніс Стоун скромний прибуток і приніс номінацію на премію «Сатурн» за найкращу жіночу роль[39]. Стоун знялася в епічній кримінальній драмі Мартіна Скорсезе «Казино» (1995), де зіграла роль Джінджер Маккенни, інтриганки і самозакоханої дружини крупного гандикапера (у виконанні Роберта Де Ніро). Фільм, заснований на нехудожній книзі «Казино: Кохання і честь у Лас-Вегасі» Ніколаса Піледжі, здобув широке визнання критиків, зібрав 116,1 мільйона доларів США в усьому світі та приніс їй премію «Золотий глобус» за «найкращу жіночу роль у драматичному фільмі» й номінацію на премію «Оскар» за найкращу жіночу роль[40][9]. В інтерв'ю газеті «The Observer», опублікованому 28 січня 1996 року, Стоун сказала про реакцію: «Слава Богу. Я маю на увазі, що нарешті, вау […] Я не стаю молодшою. Це не могло статися в найкращий час»[41]. Того ж року вона отримала зірку на Голлівудській алеї слави, розташованій за адресою 6925 Hollywood Blvd, і була удостоєна нагороди «Women in Film Crystal»[42].

Далі Стоун зіграла: коханку жорстокого шкільного вчителя у психологічному трилері «Дияволиці» (1996); жінку, яка чекає на смертну кару за жорстоке подвійне вбивство, у драмі «Останній танець» (1996); а також біолога у фільмі-саспенсі «Сфера» (1998). Три вищезгадані фільми були розкритиковані критиками і не мали успіху в кінотеатрах[43][44]. 1998 року Стоун також озвучила успішний анімаційний фільм «Антц»[45] і зіграла матір 13-річного хлопчика, який страждає на синдром Моркіо, у драмі «Велетень», що отримала позитивні відгуки критиків[46][47]. За останню роль Стоун була номінована на премію «Золотий глобус» за найкращу жіночу роль другого плану.

1999 року Стоун виконала роль вуличної повії середнього віку у фільмі «Глорія», римейку однойменного фільму 1980 року, який виявився критично та комерційно провальним[48][49][50]. Того ж року вона отримала головну роль у комедії «Муза», зігравши натхненницю відомого сценариста. Вейд Мейджор, критик журналу «Boxoffice», назвав її образ «запаморочливою Музою» «найприємнішою несподіванкою фільму»[51], проте більшість рецензій були досить прохолодними. Гельмут Фосс, тодішній президент Голлівудської асоціації іноземної преси, яка щорічно вручала премію «Золотий глобус», наказав усім 82 своїм членам повернути назад подарункові розкішні годинники, надіслані їм Стоун та кінокомпанією «October Films» (нині об'єднаною з «Focus Features»), оскільки це вважалося заохоченням їм до надання акторці номінації за її гру у фільмі[52]. Зрештою, вона все ж отримала номінацію за найкращу жіночу роль у комедії або мюзиклі.

Перерва та кар'єрний спад

2000 року у телефільмі мережі HBO «Якби стіни могли говорити 2» Стоун разом з Еллен Дедженерес зіграли лесбійську пару, а також разом з Біллі Конноллі знялася в комедії «Красень Джо», де зіграла екзотичну танцівницю. За гру у фільмі «Якби стіни могли говорити 2» вона отримала другу нагороду «Люсі» від організації «Жінки в кіно»[42]. Прем'єра фільму «Красень Джо» у Північній Америці відбулася не в кінотеатрах, а на кабельному телебаченні[53][54]. Натан Рабін з газети «The A.V. Club», який критикував попередні фільми Стоун, писав, що «ніщо зі зробленого нею, не було настільки безсоромним і жахливим, як „Красень Джо“, токсичний витвір примхи, що входить до числа найгірших фільмів 2000 року»[55].

Після госпіталізації у вересні 2001 року через субарахноїдальний крововилив Стоун взяла паузу в акторській кар'єрі. Під час одужання у неї виникли професійні складнощі. Вона відчувала, що «втратила своє місце» в Голлівуді, і під час інтерв'ю виданню «USA Today» 2015 року зауважила: «[Коли] ти опиняєшся на задвірках шоу-бізнесу, як це сталося зі мною, [тобі] доводиться починати все спочатку»[56]. Вона повернулася на екран 2003 року, коли зіграла роль Шейли Карлайл, адвокатки, яка вважає, що може спілкуватися з Богом, у трьох серіях восьмого сезону серіалу «Практика». За цю роль вона отримала премію «Еммі» «найкращій запрошеній акторці в драматичному серіалі»[57].

Стоун спробувала надолужити втрачені позиції в шоу-бізнесі, зігравши у фільмах «Диявольський маєток» (2003) з Деннісом Квейдом і «Жінка-кішка» (2004) з Геллі Беррі. У містичному психологічному трилері «Маєток Колд-Крік» Стоун з Квейдом зіграли подружжя, яке тероризує колишній власник сільського маєтку, що не зміг викупити його назад з-під застави. Журнал «Variety» у своїй рецензії на фільм зауважив, що обидва актори «марно намагаються знайти хоч якісь ракурси, щоб зіграти своїх безрозмірних персонажів»[58]. У супергеройській стрічці «Жінка-кішка» вона зіграла одержиму ідеєю довголіття генеральну директорку косметичної компанії, головну антигероїню фільму. Обидва фільми провалилися в прокаті, а «Жінка-кішка», на думку багатьох критиків, є одним із найгірших фільмів усіх часів[59].

Незалежні фільми та ансамблеві драми (2005—2017)

Її наступним фільмом стала драма Джима Джармуша «Поламані квіти» (2005), в якому Стоун взяла на себе роль жадібної і надто нетерплячої дизайнерки меблів яка відновлює стосунки зі колишнім коханцем-бабієм (у виконанні Білла Мюррея)[60]. На відміну від її попередніх фільмів, «Зламані квіти» отримали схвальні відгуки критиків після прем'єри в Каннах[61], де були номіновані на «Золоту пальмову гілку» і здобули Гран-прі[62]. Журнал «Far Out» назвав роль Стоун однією з «10 найкращих її робіт»[63], а журнал «New York Magazine» відзначив: «Шерон Стоун, яка грає вдову, наполовину хіпі, наполовину представницю робітничого класу, демонструє, що, отримавши відповідну роль, вона, як і раніше, не лише сексуальна, але й надзвичайно смішна та хитра»[64]. 2005 року її нагородили Орденом Мистецтв та літератури у Франції[65].

31 березня 2006 року, після багаторічної судової тяганини, на екрани вийшов «Основний інстинкт 2». Причиною тривалої затримки з виходом фільму, як повідомляється, була суперечка Стоун з режисерами щодо кількості оголених сцен з нею: акторка хотіла, щоб їх було більше, а вони — менше. Стоун сказала інтерв'юеру: «Ми живемо в часи дивних репресій, і якщо попкорн-фільм дозволить нам створити платформу для дискусії, хіба це не чудово?»[66]. Незважаючи на бюджет у 70 мільйонів доларів, «Основний інстинкт 2» посів лише десяте місце за зборами у перший вікенд, зібравши мізерні 3,2 мільйона доларів, і закінчив прокат із загальними зборами менше 6 мільйонів доларів. Того ж року Стоун разом з Брюсом Віллісом з'явилася у кримінальній драмі Ніка Кассаветіса «Альфа-дог» (2006), де зіграла роль Олівії Мазурські, матері реальної жертви вбивства; для цієї ролі її загримували під жінку з зайвою вагою[67]. Прем'єра фільму відбулася на кінофестивалі «Санденс» 2006 року, де він мав успіх у жанрі артхаусу[68]. Потім вона увійшла до складу акторського ансамблю драми Еміліо Естевеса «Боббі» (2006), яка розповідає про години, що передували вбивству Роберта Ф. Кеннеді. Стоун отримала схвальні відгуки за свою гру, особливо за сцену з Ліндсі Лохан[69][70]. Як член акторського складу, вона була номінована на премію Гільдії кіноакторів за видатну акторську роботу в кінофільмі, проте виграла нагороду Голлівудського кінофестивалю за найкращий ансамблевий склад[71].

Надалі Стоун зіграла роль жінки, яка страждає на клінічну депресію, у незалежній драмі «Коли чоловік падає в лісі» (2007), прем'єра якої відбулася в конкурсній програмі 57-го Берлінського міжнародного кінофестивалю, де вона була номінована на «Золотого ведмедя». Усі її наступні фільми кінця 2000-х років — «Якби я знала, що я геній» (2007), «Рік знайомства» (2008), «П'ять доларів на день» (2009) та «Вулиці крові» (2009) — виходили одразу на DVD у Північній Америці. 2010 року Стоун знялася у чотирьох епізодах серіалу «Закон і порядок: Спеціальний корпус», зігравши Джо Марлоу, колишню співробітницю поліції, яка стала прокуроркою. Журнал Entertainment Weekly у своїй рецензії охарактеризував її гру як «вражаючу» та зазначив, що їй «довелося задіяти весь свій талант […], щоб зробити переконливими банальні репліки» у серіалі, який видання назвало «сентиментальним і перенасиченим емоціями». Вона виконала головну жіночу роль у французькому бойовику «Ларго Вінч II», зігравши слідчу ООН на ім'я Діана Франкен. Це був її перший фільм, що вийшов у кінопрокат з 2007 року; прем'єра відбулася 16 лютого 2011 року у Франції, де він посів друге місце в прокаті. Потім вона знялася в ролі безкомпромісної журналістки у трилері «Біг по кордону» (2012), який вийшов одразу на DVD.

2013 року Стоун зіграла матір порноакторки Лінди Лавлейс (Аманда Сейфрід) у біографічній драмі «Лавлейс», а також дерматолога, яка прагне влаштувати секс утрьох, у комедії Вуді Аллена та Джона Туртурро «Занепад жиголо». Обидва фільми вийшли в обмежений прокат і отримали позитивні відгуки критиків; Гленн Кенні у своїй рецензії на «Згасаючого жиголо» назвав гру Стоун «чудово стриманою» у тому, що він описав як «історію про Нью-Йорк від початку до кінця […] часто смішну, іноді зворушливу, часом до жаху безглузду». 2014 року вона зіграла роль акторки, яка стала видавцем, разом із Ріккардо Скамарчіо в італійській трагікомедії «Золотий хлопчик», режисера Пупі Аваті, а також виконала роль першої жінки-віцепрезидента США в гостросюжетному драматичному серіалі TNT «Агент Ікс», який протримався всього один сезон. Потім Стоун зіграла прийомну матір у драмі «Матері та дочки» (2016), «вдову електромонтера» і «матір-алкоголічку» канатохідця у бойовику «Життя на межі» (2016), а також жадібну мільярдерку у драмі «Біжи за течією» (2017). Усі три фільми вийшли на платформах VOD і отримали неоднозначні відгуки. Біографічна комедія Джеймса Франко «Артист катастроф» (2017), в якій Стоун зіграла Айріс Бертон, агента актора Грега Сестеро, мала успіх як у критиків, так і в комерційному плані та була обрана Національною радою кінокритиків як один із десяти найкращих фільмів 2017 року.

Кіно та телебачення (2018 рік — дотепер)

2018 року Стоун повернулася на телебачення, зігравши роль убитої письменниці та ілюстратора дитячих книг у детективному серіалі Стівена Содерберга «Мозаїка», знятому для HBO і випущеному у вигляді мобільного додатку для iOS та Android. Стрічка поєднувала у собі елементи інтерактивного фільму та телевізійного серіалу. Її гра отримала позитивні відгуки. Морін Райан із Variety зазначила, що акторка «демонструє приголомшливий діапазон і глибину» і «зачаровує екран своєю невимушеною харизмою», а Нік Шейгер із The Daily Beast написав, що «гра Стоун близька до досконалості». Вона отримала премію «Супутник» у номінації «Найкраща акторка другого плану у серіалі, міні-серіалі або телефільмі».

У фільмі Мартіна Скорсезе «Rolling Thunder Revue: A Bob Dylan Story» (2019) — псевдодокументальній стрічці, присвяченій концертному туру Боба Ділана «Rolling Thunder Revue» 1975 року, — Стоун зіграла гіперболізовану версію самої себе. Фільм вийшов на Netflix і отримав схвальні відгуки критиків. Овен Глейберман описав її появу як «маркетинговий хід» і додав: «Присутність Шерон Стоун втілює дух [голлівудської] машини. Вона завжди була хорошою акторкою (мабуть, кращою, ніж багато хто знає; просто подивіться на неї у фільмі „Казино“), але її слава назавжди залишиться пов'язаною з певним грубо захоплюючим, але низькопробним високобюджетним трилером-експлуатацією». Вона знову об'єдналася з Содербергом у фільмі «Пральня» (2019), де зіграла перевантажену роботою ріелторку, партнерку Меріл Стріп.

У фільмі Мартіна Скорсезе «Rolling Thunder Revue: Історія Боба Ділана» (2019) — псевдодокументальній стрічці, присвяченій концертному туру Боба Ділана «Rolling Thunder Revue» 1975 — Стоун зіграла перебільшену версію самої себе. Фільм вийшов на Netflix та отримав високу оцінку критиків. Овен Глейберман описав її появу як «маркетинговий хід» і додав: «Присутність Шерон Стоун втілює дух [голлівудської] машини. Вона завжди була гарною акторкою (ймовірно, краще, ніж багато хто думає; достатньо подивитися на неї у фільмі „Казино“), але її слава назавжди залишиться пов'язаною з одним доволі захоплюючим, але низькопробним високобюджетним трилером». У співпраці з Содербергом вийшла ще одна стрічка, «Пральня» (2019), у якій вона разом з Меріл Стріп зіграла втомлену від роботи ріелторку.

У психологічному трилері Netflix «Сестра Ретчед» (2020) — приквелі до фільму Мілоша Формана «Пролітаючи над гніздом зозулі» (1975), створеному Раяном Мерфі, — Стоун зіграла роль заможної спадкоємиці, яка наймає кілера, щоб той вбив лікаря за те, що той спотворив її сина. Заінтригована пропозицією Мерфі щодо її персонажа, якого він писав спеціально під неї, Стоун описала цю роль як «абсолютно божевільну. І водночас вона вважає себе справді люблячою матір'ю, яка тримає все під контролем». Серіал отримав схвальні відгуки критиків, за перші чотири тижні після виходу його переглянули 48 мільйонів людей. 2020 року Стоун зіграла саму себе у вступі п'ятого епізоду серіалу «Новий Папа», вона з'явилася у сцені аудієнції з Папою Іваном Павлом III (у виконанні Джона Малковича).

2021 року вона знову зіграла саму себе у комедійній драмі «Here Today» режисера Біллі Крістала, а також з'явилася у романтичній драмі «Beauty» режисера Ендрю Досунму для Netflix.

2025 році Стоун офіційно затвердили на роль у третьому сезоні серіалу «Ейфорія», увійшовши до основного акторського складу, представленого Зендаєю, Сідні Свіні та Джейкобом Елорді. Вона заявила, що для неї «велика честь» приєднатися до проекту, і висловила ентузіазм щодо роботи над серіалом, творчою командою та акторським складом.

Особисте життя

1984 року на знімальному майданчику «Війни у Вегасі» Стоун познайомилася з телепродюсером Майклом Грінбургом, з яким одружилася, через три роки розійшлася, у 1990-му розлучилася.[72]

1993 року на зніманнях фільму «Слівер» познайомилася з Вільямом Дж. Макдональдом, співавтором картини. Макдональд залишив дружину Наомі Баку і заручився зі Стоун. Вони розлучилися через рік.[73][74] Після розлуки Стоун повернула обручку через FedEx.[75]

Працюючи над фільмом «Швидкий та мертвий» 1994 року, Стоун познайомилася з Бобом Вагнером, з яким була заручена.[74]

1998 року Стоун одружилася з Філом Бронштейном, виконавчим редактором «The San Francisco Examiner», а згодом «San Francisco Chronicle».[76] У 2000 році вони усиновили немовля, Роана Джозефа Бронштейна.[77] Бронштейн подав заяву про розлучення в 2003 році, посилаючись на непримиренні розбіжності.[78] Розлучення стало остаточним у 2004 році, коли суддя постановив, що Роан повинен залишатися з батьком, а Стоун отримує права на відвідування.[79][80]

Стоун усиновила другого сина, Лаїрда Вонна, 2005 року[81], а третього, Квінн Келлі Стоун, 2006 року.[82] Станом на 2018 рік Стоун проживає з трьома синами у Західному Голлівуді, штат Каліфорнія, у будинку, який колись належав акторові Монтгомері Кліфту.[83]

На початку 2026 року стало відомо, що її син Роан заручився з українкою Анною Євтушенко.[84]

Фільмографія

Кіно

Рік Українська назва Оригінальна назва Роль
1980 ф Спогади про «Зоряний пил» Stardust Memories приваблива дівчина в поїзді
1981 ф Одні та інші Les Uns et les autres дівчина з Гленом Старшим
1981 ф Смертельне благословення Deadly Blessing Лана Маркус
1984 ф Непримиренні суперечності Irreconcilable Differences Блейк Чандлер
1985 ф Копальні царя Соломона King Solomon's Mines Джессі Х'юстон
1986 ф Аллан Квотермейн та втрачене місто золота Allan Quatermain and the Lost City of Gold Джессі Х'юстон
1987 ф Поліцейська академія 4 Police Academy 4: Citizens on Patrol Клейр Матсон
1987 ф Холодна сталь Cold Steel Кейсі Коннорз
1988 ф Джексон на прізвисько Мотор Action Jackson Патриція Деллаплейн
1988 ф Над законом Above the Law Сара Тоскані
1989 ф Під зірками Beyond the Stars Лорі Макколл
1989 ф Кров та пісок Blood and Sand Дона Сол
1990 ф Згадати все Total Recall Лорі Квейд
1991 ф Він сказав, вона сказала He Said, She Said Лінда Метцжер
1991 ф Ножиці Scissors Енджі Андерсон
1991 ф Рік зброї Year of the Gun Елісон Кінг
1991 ф Щоденник найманого вбивці Diary of a Hitman Кікі
1991 ф Там, де лежать сплячі пси Where Sleeping Dogs Lie Серена Блек
1992 ф Основний інстинкт Basic Instinct Кетрін Тремелл
1993 ф Щепка Sliver Карлі Норріс
1993 ф Останній кіногерой Last Action Hero Кетрін Тремелл
1994 ф Перехрестя Intersection Саллі Істмен
1994 ф Спеціаліст The Specialist Мей Мунро
1995 ф Швидкий та мертвий The Quick and the Dead Елен 'Леді'
1995 ф Казино Casino Джинджер Маккенна
1996 ф Дияволиці Diabolique Ніколь Хорнер
1996 ф Останній танець Last Dance Сінді Ліггетт
1998 ф Сфера Sphere Др. Елізабет 'Бет' Гальперін
1998 мф Мураха Антц Antz Принцеса Бала
1998 ф Велетень The Mighty Гвен Діллон
1999 ф Глорія Gloria Глорія
1999 ф Муза The Muse Сара Літтл
1999 ф Симпатіко Simpatico Розі Картер
2000 ф По шматочках Picking Up the Pieces Кенді Коулі
2000 ф Красень Джо Beautiful Joe Еліс Мейсон
2003 ф Диявольський маєток Cold Creek Manor Лія Тільсон
2004 ф Подвійний агент A Different Loyalty Саллі Кауффілд
2004 ф Жінка-кішка Catwoman Лорел Хедар
2004 ф Джиміні Глік в Ля-ля-вуді Jiminy Glick in Lalawood у ролі самої себе
2005 ф Поламані квіти Broken Flowers Лаура Міллер
2006 ф Альфа Дог Alpha Dog Олівія Мазурскі
2006 ф Основний інстинкт 2 Basic Instinct 2 Кетрін Тремелл
2006 ф Боббі Bobby Міріем Ебберз
2007 ф Стерта реальність When a Man Falls in the Forest Карен Філдс
2007 ф Знати б, що я геній If I Had Known I Was a Genius Глорія Фрімонт
2007 кф Демокрейзі Democrazy Патріція Гілл
2008 ф Сховай це подалі The Year of Getting to Know Us Жана Рокет
2008 ф П'ять доларів в день Five Dollars a Day Долорез Джонс
2009 в Вулиці крові Streets of Blood Ніна Ферраро
2011 ф Ларго Вінч 2: Змова в Бірмі Largo Winch: The Burma Conspiracy Діана Франкен
2012 ф Мул Border Run Софі
2013 ф Лавлейс Lovelace Дороті Бормен
2013 ф Під маскою жиголо Fading Gigolo доктор Паркер
2013 ф Боги поводяться погано Gods Behaving Badly Афродіта
2014 ф Кохання у великому місті 3 Любовь в большом городе 3 Анжела Блейк
2014 ф Золотий хлопчик Un ragazzo d'oro Людовіка Штерн
2015 ф Життя на межі Life on the Line мати
2016 ф День матері Mothers and Daughters Ніна
2017 ф Running Wild Мередіт
2017 ф Дрібничка на день народження A Little Something for Your Birthday Сенна Бергес
2017 ф Горе митець The Disaster Artist Айріс Бертон
2019 ф Пральня The Laundromat Ханна
2021 ф Тут і сьогодні Here Today Шерон Стоун
2022 ф Краса Beauty колонізаторка
2023 ф Як щодо любові? What About Love Ліз
2025 ф Ніхто 2 Nobody 2 Лендіна

Телебачення

Рік Українська назва Оригінальна назва Роль
1982 тф Не просто любовний роман Not Just Another Affair Лінетт
1982 с Срібні ложки Silver Spoons Деббі (Епізод: "A Little Magic")
1983—1984 с Блюз міста Бей Bay City Blues Марія Кейсі (8 епізодів)
1983 с Ремінґтон Стіл Remington Steele Джиліан Монтегю (Епізод: "Steele Crazy After All These Years")
1984 с The New Mike Hammer Джулі Еланд (Епізод: "Shots in the Dark")
1984 с Приватний детектив Магнум Magnum, P.I. Діана Дюпре та Дієдра Дюпре (3 епізоди)
1984 тф Убивство дівчат з календаря Calendar Girl Murders Кессі Баскомб
1984 тф Війна у Вегасі The Vegas Strip War Сара Шіпмен
1985 с Ті Джей Хукер T. J. Hooker Dani Starr (Епізод: "Hollywood Starr")
1986 тф Містер і місіс Райан Mr. and Mrs. Ryan Ешлі Гамільтон Райан
1988 тф Пустка 2005 Badlands 2005 Алекс Нейл
1988 тф Сльози на дощі Tears in the Rain Кейсі Кантрелл
1988—1989 с Війна та спогади War and Remembrance Дженіс Генрі (8 епізодів)
1992 с SNL Saturday Night Live гість («Sharon Stone / Pearl Jam»)
1994 с Шоу Ларрі Сандерса The Larry Sanders Show гість (Епізод: "The Mr. Sharon Stone Show")
1995 с Розанна Roseanne мешканка трейлерного парку (Епізод: "Happy Trailers")
1999 мс Happily Ever After: Fairy Tales for Every Child Хенні Пенні (Епізод: "Henny Penny")
2000 тф Якби стіни могли говорити 2 If These Walls Could Talk 2 Френ
2001—2002 с Harold and the Purple Crayon оповідачка (14 епізодів)
2003 с Практика The Practice Шейла Карлайл (3 епізоди)
2005 мс Higglytown Heroes Нікі (Епізод: "Twinkle's Masterpiece")
2005 с Долина Вовків Kurtlar Vadisi Ліза (2 епізоди)
2005 с Вілл і Грейс Will & Grace д-р Джорджія Келлер (s7e20)
2006 с Huff Даурі Ратберн (3 епізоди)
2010 с Закон і порядок: Спеціальний корпус Law & Order: Special Victims Unit Джо Марлоу (4 епізоди)
2015 с Агент Ікс Agent X Наталі Маккабі (10 епізодів)
2018 с Мозаїка Mosaic Олівія Лейк (6 епізодів)
2019 с Все на краще Better Things Рейкі Девіс (Епізод: "Nesting")
2020 с Сестра Ретчед Ratched Ленор Осгуд (4 епізоди)
2020 с Новий Папа The New Pope Шерон Стоун (s1e5)
2022 с Місто вбивств Murderville камео (Епізод: "Heartless")
2022 с Бортпровідниця The Flight Attendant Ліза Боуден (3 епізоди)
2023 с SNL Saturday Night Live фем фаталь («Aubrey Plaza/Sam Smith»)
2026 с Ейфорія Euphoria Патрісія Ленс (3-й сезон)

Нагороди

Відбитки рук Шерон Стоун поблизу Палацу кінофестивалів. Канни

Примітки

  1. ↑ The International Who's Who of Women 2006 — 2005.
  2. ↑ Store norske leksikon — 1978. — ISSN 2464-1480
  3. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #119285215 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. ↑ Sharon Stone. Biography.com. Архів оригіналу за 27 червня 2018. Процитовано 31 травня 2018.
  6. ↑ Sharon Vonne Stone. geni.com. 10 березня 1958. Архів оригіналу за 29 серпня 2018. Процитовано 29 серпня 2018.
  7. ↑ Joseph William STONE II's Obituary on Los Angeles Times. Los Angeles Times. Архів оригіналу за 19 червня 2017. Процитовано 11 жовтня 2017.
  8. ↑ Mott, Gordon (1 серпня 2004). Sharon Stone Reinvented. Cigar Aficionado. Архів оригіналу за 20 серпня 2010. Процитовано 19 серпня 2011.
  9. ↑ а б в г д е ж и Stated on Inside the Actors Studio, 1999
  10. ↑ Gardner, Chris (17 березня 2023). Sharon Stone Says She Lost "Half My Money to This Banking Thing," Breaks Down in Tears During Speech. The Hollywood Reporter (амер.). Процитовано 27 березня 2023.
  11. ↑ An unlikely friendship: Caroline Morahan and Sharon Stone bond over Ireland. The Irish Independent. Архів оригіналу за 3 квітня 2015. Процитовано 28 лютого 2015.
  12. ↑ Sharon Stone Recreates Her "Basic Instinct" Leg Cross. YouTube. 8 серпня 2013. Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 28 листопада 2019.
  13. ↑ CBS News (11 квітня 2011). Stars with High IQs. CBS News. Архів оригіналу за 16 березня 2021. Процитовано 13 березня 2021.
  14. ↑ Sharon Stone profile at. Yahoo! Movies. Архів оригіналу за 5 березня 2014.
  15. ↑ Marc Maron (5 березня 2018). Episode 895 – Sharon Stone. WTF with Marc Maron Podcast. Архів оригіналу за 18 квітня 2018. Процитовано 17 квітня 2018.
  16. ↑ Itzkoff, Dave (24 березня 2021). Sharon Stone Is Telling Her Side of the Story. The New York Times. Архів оригіналу за 25 березня 2021. Процитовано 25 березня 2021.
  17. ↑ Ridley, Jane (29 березня 2021). Sharon Stone reveals child sex abuse, horrific stroke in new memoir. New York Post. Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 2 червня 2021.
  18. ↑ Reason Sharon Stone hails turning 60 as her "greatest achievement". Daily Mirror. 13 березня 2018. Архів оригіналу за 8 листопада 2018. Процитовано 8 листопада 2018.
  19. ↑ Rotunda, Marie. In Your Own Words: A flashback to Sharon Stone, competing to become Miss Pennsylvania 1976. Naples Daily News (англ.). Naples, Florida. Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 2 червня 2021. З іншого боку, у свої 17 років Шерон була справжнім новачком у конкурсі. Ми швидко подружилися під час тижня конкурсу в Алтуні, штат Пенсильванія. Я був вражений її американською зовнішністю та розумом. Вона дуже впевнено ділилася зі мною, що збирається стати наступною Мерилін Монро. Я був трохи здивований її заявою, оскільки вона важила близько 145 (або більше) фунтів. Під час конкурсу талантів вона декламувала Геттісберзьку промову з блискітками у волоссі. Під час конкурсу вечірніх суконь вона оголосила глядачам, що збирається отримати «Оскар». Того вечора вона не потрапила до десятки найкращих. Наступного року, в червні 1977 року, коли я відмовлялася від титулу «Міс Пенсильванія», Шерон прийшла на конкурс зі своєю матір'ю у фінальний вечір, за її словами, «щоб особливо подякувати мені за допомогу, яку я їй надала минулого року». Шерон повністю змінилася. При ставному зрості 5 футів 9 дюймів, вона тепер важила близько 115 фунтів. Вона була вже не просто вродливою. Вона була прекрасною. Я був у захваті, коли вона сказала мені, що підписала модельний контракт з престижним модельним агентством «Форд» у Нью-Йорку.
  20. ↑ The 50 Hottest Models Turned Actresses. Complex Magazine. 18 травня 2012. Архів оригіналу за 12 березня 2016. Процитовано 7 жовтня 2015. Модельні дані: 1977 року вона підписала контракт з модельним агентством «Ford» і деякий час працювала моделлю в Європі.
  21. ↑ Dunn, Brad (2009). When They Were 22: 100 Famous People at the Turning Point in Their Lives. Andrews McMeel Publishing. ISBN 9780740786815. Архів оригіналу за 14 травня 2016. Процитовано 25 листопада 2015.
  22. ↑ Galella, Ron (31 грудня 1979). Actress Sharon Stone attending 'Woody Allen New Year's Eve Party' at Harkness House in New York City, New York. (156098186). Getty Images (амер.). Архів оригіналу за 15 травня 2021. Процитовано 15 травня 2021.
  23. ↑ Galella, Ron (31 грудня 1979). Actress Sharon Stone attending 'Woody Allen New Year's Eve Party' at Harkness House in New York City, New York. (156098202). Getty Images (амер.). Архів оригіналу за 15 травня 2021. Процитовано 15 травня 2021.
  24. ↑ Stone, Sharon (2021). Role Models. The Beauty of Living Twice (вид. First). New York: Alfred A. Knopf. ISBN 9780525656760. OCLC 1234479428. Архів оригіналу за 23 березня 2023. Процитовано 2 червня 2021. Мені зателефонував мій друг Ріккардо Бертоні, який був кастинг-агентом масовки. Він сказав, що знає, що є кастинг для фільму Вуді Аллена, і я повинна піти. Мені було двадцять, я все ще жила в Нью-Йорку і намагалася знайти роботу моделі, ходячи на «проби».
  25. ↑ Milne, Jeff (2009). Six Degrees of Kevin Bacon: The Complete Guide to the Movie Trivia Game. Jeff Milne. ISBN 9780615285214. Архів оригіналу за 10 червня 2016. Процитовано 25 листопада 2015.
  26. ↑ King Solomon's Mines (1985). IMDb. Архів оригіналу за 7 листопада 2021. Процитовано 9 лютого 2022.
  27. ↑ King Solomon's Mines. Rotten Tomatoes. Архів оригіналу за 26 січня 2022. Процитовано 9 лютого 2022.
  28. ↑ Goodman, Walter (23 листопада 1985). FILM: IN UPDATED FORM, 'KING SOLOMON'S MINES'. The New York Times. Архів оригіналу за 26 січня 2022. Процитовано 9 лютого 2022.
  29. ↑ Ebert, Roger. He Said, She Said movie review (1991) | Roger Ebert. Rogerebert.com/. Архів оригіналу за 26 січня 2022. Процитовано 9 лютого 2022.
  30. ↑ Where Sleeping Dogs Lie (1991). IMDb. Архів оригіналу за 23 березня 2016. Процитовано 11 жовтня 2017.
  31. ↑ Weinraub, Bernard (15 березня 1992). Basic Instinct': The Suspect Is Attractive, and May Be Fatal. The New York Times. Архів оригіналу за 29 квітня 2014. Процитовано 10 травня 2014.
  32. ↑ Basic Instinct. Rotten Tomatoes. Архів оригіналу за 30 серпня 2017. Процитовано 11 жовтня 2017.
  33. ↑ Travers, Peter. Review: Basic Instinct. Rolling Stone. Архів оригіналу за 28 червня 2011. Процитовано 10 березня 2011.
  34. ↑ Basic Instinct. Rotten Tomatoes. Архів оригіналу за 13 лютого 2023. Процитовано 12 лютого 2023.
  35. ↑ Basic Instinct (1992)website=Box Office Mojo. Архів оригіналу за 21 березня 2017. Процитовано 11 жовтня 2017.
  36. ↑ Sliver (1993)website=Box Office Mojo. Архів оригіналу за 11 жовтня 2017. Процитовано 11 жовтня 2017.
  37. ↑ The Specialist (1994)website=Box Office Mojo. Архів оригіналу за 11 жовтня 2017. Процитовано 11 жовтня 2017.
  38. ↑ а б Muir, pp. 171—179
  39. ↑ Past Saturn Awards. 7 лютого 2008. Архів оригіналу за 7 лютого 2008. Процитовано 11 жовтня 2017.
  40. ↑ Casino (1995)website=Box Office Mojo. Архів оригіналу за 1 лютого 2014. Процитовано 11 жовтня 2017.
  41. ↑ Interview 1996: Sharon Stone. The Guardian. 22 березня 2009. Архів оригіналу за 12 жовтня 2017. Процитовано 11 жовтня 2017.
  42. ↑ а б Past Recipients. Women in Film. Архів оригіналу за 24 липня 2011. Процитовано 19 серпня 2011.
  43. ↑ Last Dance. Rotten Tomatoes. Архів оригіналу за 26 листопада 2017. Процитовано 11 жовтня 2017.
  44. ↑ Maslin, Janet (22 березня 1996). Movie Review : Forget the Cerebral. Just Kill Him. The New York Times. Архів оригіналу за 31 липня 2017. Процитовано 11 жовтня 2017.
  45. ↑ Antz (1998). Box Office Mojo. Архів оригіналу за 18 вересня 2018. Процитовано 11 жовтня 2017.
  46. ↑ The Mighty. Rotten Tomatoes. Архів оригіналу за 27 листопада 2017. Процитовано 11 жовтня 2017.
  47. ↑ The Mighty (1998). Box Office Mojo. Архів оригіналу за 11 жовтня 2017. Процитовано 11 жовтня 2017.
  48. ↑ Gloria Review | Movie Reviews and News. Entertainment Weekly. 5 лютого 1999. Архів оригіналу за 24 лютого 2014. Процитовано 19 лютого 2014.
  49. ↑ Mathews, Jack (27 жовтня 2004). Remake of Cassavetes' 'Gloria' Is Mostly an Acting Exercise. Los Angeles Times. Архів оригіналу за 6 березня 2014. Процитовано 19 лютого 2014.
  50. ↑ Van, Lawrence (23 січня 1999). Movie Review – Gloria – FILM REVIEW; Tough Moll With Heart of Mush. The New York Times. Архів оригіналу за 10 березня 2014. Процитовано 19 лютого 2014.
  51. ↑ Major, Wade. Boxoffice, August 1, 1999: 52.
  52. ↑ Wolk, Josh (21 грудня 1999). Bribe, She Said. Entertainment Weekly. Архів оригіналу за 20 січня 2009. Процитовано 3 червня 2009.
  53. ↑ Joe Airs. Vancouver Sun. 12 грудня 2001. Архів оригіналу за 20 грудня 2018. Процитовано 19 грудня 2018.
  54. ↑ Tonight's TV tips. The Bismarck Tribune. 19 листопада 2000. Архів оригіналу за 20 грудня 2018. Процитовано 19 грудня 2018.
  55. ↑ Rabin, Nathan (19 квітня 2002). Beautiful Joe. The A.V. Club. Архів оригіналу за 19 грудня 2018. Процитовано 19 грудня 2018.
  56. ↑ Jensen, Erin (19 липня 2019). Sharon Stone remembers career strife after near-fatal stroke: 'I lost everything I had'. USA Today. Архів оригіналу за 9 листопада 2021. Процитовано 5 серпня 2021.
  57. ↑ Sharon Stone. Television Academy. Архів оригіналу за 23 березня 2023. Процитовано 27 грудня 2011.
  58. ↑ Review: Cold Creek Manor. Variety. Процитовано 2 жовтня 2017.
  59. ↑ Jean Lowerison. 'Catwoman' The cat and the Bratt. San Diego Metropolitan. Архів оригіналу за 24 липня 2011. Процитовано 17 січня 2011.
  60. ↑ Broken Flowers (2005). Box Office Mojo. Архів оригіналу за 11 жовтня 2017. Процитовано 11 жовтня 2017.
  61. ↑ Broken Flowers. Rotten Tomatoes. Архів оригіналу за 30 серпня 2017. Процитовано 11 жовтня 2017.
  62. ↑ Festival de Cannes: Broken Flowers. Festival de Cannes. 2005. Архів оригіналу за 20 січня 2012. Процитовано 5 грудня 2009.
  63. ↑ Sharon Stone's 10 best film performances. Faroutmagazine.co.uk. 10 березня 2021. Архів оригіналу за 26 січня 2022. Процитовано 9 лютого 2022.
  64. ↑ Ex Marks the Spot. New York Magazine. Архів оригіналу за 23 жовтня 2017. Процитовано 11 жовтня 2017.
  65. ↑ Sharon Stone Becomes an Officier des Arts et Lettres. festival-cannes.com. 20 травня 2016. Архів оригіналу за 24 лютого 2016. Процитовано 20 січня 2016.
  66. ↑ Sharon Stone sought 'brazen' nude scenes. Inside Entertainment. Березень 2006. Архів оригіналу за 28 квітня 2006. Процитовано 19 серпня 2011.
  67. ↑ Stone struggles to look bad in a fat suit. contactmusic.com. 11 грудня 2006. Архів оригіналу за 29 квітня 2009. Процитовано 19 серпня 2011.
  68. ↑ Alpha Dog (2007). Box Office Mojo. Архів оригіналу за 12 жовтня 2017. Процитовано 11 жовтня 2017.
  69. ↑ Hornaday, Ann (23 листопада 2006). 'Bobby' Turns Back the Clock To a Fateful Day. The Washington Post. Архів оригіналу за 12 листопада 2012. Процитовано 11 жовтня 2017.
  70. ↑ Poignant story gets a lift from heavyweight cast. Архів оригіналу за 25 листопада 2006. Процитовано 4 листопада 2008.
  71. ↑ The 13th Annual Screen Actors Guild Awards – Screen Actors Guild Awards. Sagawards.org. Архів оригіналу за 4 грудня 2012. Процитовано 11 жовтня 2017.
  72. ↑ Hellard, Peta (4 октября 2008). Court humiliation for Stone. Herald Sun (англ.). Архів оригіналу за 1 жовтня 2019. Процитовано 1 жовтня 2019.
  73. ↑ Fink, Mitchell (21 февраля 1994). The Insider:. People (англ.). Архів оригіналу за 1 жовтня 2019. Процитовано 1 жовтня 2019.
  74. ↑ а б Rolling Stone. People (англ.). 21 марта 1994. Архів оригіналу за 1 жовтня 2019. Процитовано 1 жовтня 2019.
  75. ↑ People: Sharon Stone. Rolling Stone. 41 (10): 74. 21 березня 1994. ISSN 0093-7673. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 6 грудня 2017.
  76. ↑ Schindehette, Susan (2 березня 1998). Some Enchanted Evening. People. 49 (8): 80. ISSN 0093-7673. Архів оригіналу за 22 грудня 2011. Процитовано 20 серпня 2011.
  77. ↑ Bear, Liza; Oldenburg, Ann (24 травня 2002). No fashion stone left unturned. USA Today. Архів оригіналу за 16 листопада 2011. Процитовано 20 серпня 2011.
  78. ↑ The War Over Roan. People. 20 жовтня 2008. Архів оригіналу за 4 серпня 2016. Процитовано 20 січня 2012.
  79. ↑ People: Liv Ullmann, Sharon Stone, Seal. The New York Times (англ.). 13 мая 2005. Архів оригіналу за 23 травня 2013. Процитовано 1 жовтня 2019.
  80. ↑ Jones, Oliver (20 октября 2008). The War Over Roan. People (англ.). Архів оригіналу за 1 жовтня 2019. Процитовано 1 жовтня 2019.
  81. ↑ Maternal Instinct: Sharon Stone Adopts Boy. People (англ.). 12 мая 2005. Архів оригіналу за 1 жовтня 2019. Процитовано 1 жовтня 2019.
  82. ↑ Sharon Stone Confirms Adoption. Hollywood.com (англ.). 29 августа 2006. Архів оригіналу за 1 жовтня 2019. Процитовано 1 жовтня 2019.
  83. ↑ Sharon Stone's second chance. CBS News (амер.). 14 січня 2018. Архів оригіналу за 30 листопада 2018. Процитовано 1 жовтня 2019.
  84. ↑ Син Шерон Стоун одружується з 22-річною українкою: що відомо про роман і реакцію зіркової мами. ТСН.ua (укр.). 24 січня 2026. Процитовано 26 січня 2026.
  85. ↑ Razzie Awards[недоступне посилання з травня 2019]
  86. ↑ 1993 Razzie Awards. Архів оригіналу за 9 серпня 2009. Процитовано 29 жовтня 2008.
  87. ↑ а б 1994 Razzie Awards. Архів оригіналу за 22 серпня 2009. Процитовано 29 жовтня 2008.
  88. ↑ 1996 Razzie Awards. Архів оригіналу за 25 березня 2009. Процитовано 29 жовтня 2008.
  89. ↑ 1999 Razzie Awards. Архів оригіналу за 30 березня 2009. Процитовано 29 жовтня 2008.
  90. ↑ а б 2004 Razzie Awards. Архів оригіналу за 13 липня 2009. Процитовано 29 жовтня 2008.
  91. ↑ 2006 Razzie Awards. Архів оригіналу за 21 січня 2013. Процитовано 29 жовтня 2008.

Бібліографія

  • Sharon Stone, La main de l'ange, 2005.
  • Emanuele Scorcelletti, Quelques jours dans la vie de Sharon Stone: Cannes Londres Paris, 2006.
  • Frank Sanello, Sharon Stone: l'instinct nu, 2001.
  • Collectif, Le Petit inédit de Sharon Stone, 1997.
  • Gebhard Hölzl, Thomas Lassonczyk, Sharon Stone. Mit «Basic Instinct» zum Erfolg, Wilhelm Heyne Verlag, München 1995, ISBN 3-453-06551-4
  • Kosecka B., Sharon Stone (w:) Słownik filmu pod red. R. Syski, Kraków 2005, ISBN 83-7389-981-2, s. 407.
  • Rymuza D., Życie zaczyna się po czterdziestce, «Kultura» (dodatek do Dziennika Polska-Europa-Świat), nr z dn. 23.03.2007, s. 3-4.
  • Thompson Douglas, Sharon Stone, Katowice 1996.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).