YaChudo

Phellinus ellipsoideus

Переглядів: 0. Оновлено 26.10.2026.

?Phellinus ellipsoideus
Велике плодове тіло, виявлене 2008 року
Велике плодове тіло, виявлене 2008 року
Біологічна класифікація
Царство:Гриби (Fungi)
Порядок:Hymenochaetales
Родина:Hymenochaetaceae
Рід:Phellinus
Вид:Phellinus ellipsoideus
Біноміальна назва
Phellinus ellipsoideus
(B.K.Cui & Y.C.Dai) B.K.Cui, Y.C.Dai & Decock (2013)
Синоніми
  • Fomitiporia ellipsoidea B.K.Cui & Y.C.Dai (2008)
Посилання
Вікісховище:Phellinus ellipsoideus
MB:512012
IF:512012

Phellinus ellipsoideus (раніше Fomitiporia ellipsoidea) — вид трутових грибів родини Hymenochaetaceae, один зі зразків якого утворив найбільше з усіх зафіксованих плодових тіл грибів. Цей вид зустрічається в Китаї; його плодові тіла — бурі дерев'янисті базидіокарпи, що ростуть на мертвій деревині, якою гриб живиться як сапротроф. Базидіокарпи багаторічні, що за сприятливих умов дозволяє їм ставати дуже великими. Вони резупінатні, завдовжки 30 см і більше, але зазвичай виступають над поверхнею деревини менш ніж на сантиметр. P. ellipsoideus утворює характерні еліпсоїдні спори, від яких походить його назва, та незвичайні сети. Ці дві ознаки дозволяють легко відрізнити його під мікроскопом від інших схожих видів. Серед хімічних сполук, виділених із цього виду, є кілька стероїдних. Вони можуть мати фармакологічне застосування, але потрібні подальші дослідження.

Вид було названо 2008 року Bao-Kai Cui та Yu-Cheng Dai на основі зборів, зроблених у провінції Фуцзянь. Його віднесли до роду Fomitiporia, але пізніший аналіз свідчить, що він ближчий до видів Phellinus. 2011 року стало відомо, що на острові Хайнань знайшли дуже велике плодове тіло завдовжки до 1085 см. Зразок віком 20 років, за оцінками, важив від 400 до 500 кг. Це було помітно більше за попереднє найбільше зафіксоване плодове тіло гриба — зразок Rigidoporus ulmarius, знайдений у Сполученому Королівстві, з обхватом 425 см. Результати було офіційно опубліковано у вересні 2011 року, але міжнародну увагу основних ЗМІ вони привернули ще до цього.

Таксономія та філогенетика

Вид уперше описали 2008 року Bao-Kai Cui та Yu-Cheng Dai, обоє з Пекінського лісотехнічного університету (Beijing Forestry University).[1] П'ять зразків тоді ще невідомого виду зібрали під час польових робіт у природному заповіднику Wanmulin (27°03′ пн. ш. 118°08′ сх. д. / 27.050° пн. ш. 118.133° сх. д.), Цзяньоу, провінція Фуцзянь.[2] Науковці назвали вид Fomitiporia ellipsoidea у статті в журналі Mycotaxon.[1] Видова назва ellipsoidea походить від латинського слова, що означає «еліпсоїдний», і вказує на форму спор.[2] Види порядку Hymenochaetales, до якого належить цей таксон, становлять 25 % від понад 700 видів трутовиків, відомих у Китаї.[3]

Філогенетичний аналіз послідовностей ДНК великої субодиниці та внутрішнього транскрибованого спейсера, результати якого було опубліковано 2012 року, дійшов висновку, що вид, відомий тоді як F. ellipsoidea, близько споріднений із Phellinus gabonensis, P. caribaeo-quercicolus та новоописаним P. castanopsidis. Ці чотири види мають спільні морфологічні ознаки та утворюють монофілетичну кладу. Ця клада виявилася ближчою до типового виду Phellinus — P. igniarius, ніж до типового виду Fomitiporia — F. langloisii, тому автори запропонували перенести F. ellipsoidea до Phellinus, створивши нову комбінацію Phellinus ellipsoideus.[4] Таксономічні бази даних Index Fungorum і MycoBank наводять Phellinus ellipsoideus як правильну біномінальну назву,[5] хоча деякі мікологи в будь-якому разі вважають Fomitiporia синонімом Phellinus.[6]

Опис

Phellinus ellipsoideus утворює резупінатні плодові тіла, тверді й дерев'янисті як у свіжому, так і в сухому стані.[2] В оригінальному описі їх схарактеризовано як такі, що сягають 30 см «або більше» завдовжки,[7] 20 см завширшки та виступають над деревиною, на якій ростуть, на 8 мм у найтовщому місці.[note 1] Найзовніший шар зазвичай жовтий або жовтувато-бурий, завтовшки 2 мм. Блискуча поверхня гіменію, спороносної частини плодового тіла, вкрита порами та має колір від жовто-бурого до іржаво-бурого. На міліметр припадає від 5 до 8 пор. Трубочки завглибшки до 8 мм, мають такий самий колір, як і поверхня гіменію, та чітко шаруваті. Вони також тверді й дерев'янисті. Дуже тонкий жовто-бурий шар м'якуша має товщину менш як 0,5 мм. Як і значна частина решти плодового тіла, він щільний, суцільний і нагадує деревину.[10] Плодові тіла не мають ані запаху, ані смаку.[2]

Мікроскопічні ознаки

Phellinus ellipsoideus утворює базидіоспори еліпсоїдної або широкоеліпсоїдної форми. Форма спор — одна з ознак, що дозволяють легко розпізнати вид під мікроскопом; їхні розміри становлять від 4,5 до 6,1 на 3,5–5 мікрометра (мкм). Середня довжина спор — 5,25 мкм, а середня ширина — 4,14 мкм. Спори мають товсті клітинні стінки та гіалінові. Вони сильно ціанофільні, тобто їхні клітинні стінки легко вбирають фарбник метиловий синій. Крім того, вони слабко декстриноїдні, тобто трохи забарвлюються в червонувато-бурий колір у реактиві Мельцера або розчині Люголя. Спори розвиваються на бочкоподібних базидіях, по чотири спори на кожній базидії, розміром від 8 до 12 на 6–7 мкм. Є також базидіоли, подібні за формою до базидій, але трохи менші.[10]

Окрім форми спор, вид легко ідентифікувати під мікроскопом за його сетами. Сети — різновид незвичайних цистид, властивий лише родині Hymenochaetaceae; у P. ellipsoideus вони є в гіменії. За формою сети вентрикозні, з характерними гачками на верхівках. За кольором вони жовто-бурі та мають товсті клітинні стінки. Їхні розміри — від 20 до 30 на 10–14 мкм. Ані звичайних цистид, ані цистидіол (недорозвинених цистид) у цього виду немає, але по всьому гіменію та м'якушу трапляється чимало ромбоподібних кристалів.[10]

Більшу частину тканини плодового тіла гриба становлять гіфи, які бувають трьох форм: генеративні, скелетні та зв'язувальні. У P. ellipsoideus у тканині переважають скелетні гіфи, але є й генеративні; зв'язувальних гіфів немає. Через це гіфальну структуру P. ellipsoideus називають «димітичною». Гіфи поділені на окремі клітини септами та не мають пряжок. Скелетні гіфи не реагують на реактив Мельцера чи розчин Люголя й не ціанофільні. Хоча гіфи темніють після нанесення розчину гідроксиду калію (тест із KOH), інших змін вони не зазнають.[10]

Основна структура плодового тіла складається переважно з аглютинації (маси) переплетених скелетних гіфів золотисто- або іржаво-бурого кольору. Гіфи нерозгалужені, утворюють довгі трубки діаметром 2–3,6 мкм, що оточують просвіт змінної товщини. Є також гіалінові генеративні гіфи. Вони мають тонші стінки, ніж скелетні гіфи, також септовані (мають септи), але подекуди розгалужені. Їхній діаметр становить 2–3 мкм.[10] М'якуш знову ж таки складається переважно зі скелетних гіфів із домішкою генеративних. Товстостінні скелетні гіфи мають колір від жовто-бурого до іржаво-бурого та трохи менш аглютиновані. Гіфи в м'якуші трохи дрібніші: скелетні мають у діаметрі 1,8–3,4 мкм, а генеративні — 1,5–2,6 мкм.[10]

Схожі види

Потенційно схожим видом того самого роду є P. caribaeo-quercicola.[11] Цей вид має такі самі гачкуваті сети в гіменії та еліпсоїдні до широкоеліпсоїдних спори. Однак будова плодового тіла відрізняється, а спори гіалінові до жовтуватих і не декстриноїдні.[11] Крім того, цей вид відомий лише з тропічної Америки, де росте на кубинському дубі.[11] P. castanopsidis, описаний 2013 року, не багаторічний і має блідо-сіровато-буру поверхню пор. Його спори також трохи більші, ніж у P. ellipsoideus.[12]

Phellinus ellipsoideus відрізняється від видів Fomitiporia у двох головних аспектах. Його спори менш декстриноїдні, ніж у цього роду, а їхня форма нетипова. Крім цього, згідно з оригінальним описом, він типовий для роду.[13] П'ять видів Fomitiporia — F. bannaensis, F. pseudopunctata, F. sonorae, F. sublaevigata і F. tenuis — мають із P. ellipsoideus спільні резупінатні плодові тіла та сети в гіменії. Попри це, усі вони, крім P. ellipsoideus, мають прямі сети в гіменії, а спори в усіх них кулясті або майже кулясті, що значно типовіше для роду.[11] F. uncinata (раніше Phellinus uncinatus) має гачкуваті сети в гіменії, а спори, як і в P. ellipsoideus, товстостінні та декстриноїдні. Ці види можна розрізнити за тим, що спори в F. uncinata кулясті або майже кулясті та дещо більші, ніж у P. ellipsoideus, розміром від 5,5 до 7 на 5–6,5 мкм. Цей вид також відомий лише з тропічної Америки, де росте на бамбуку.[11][14]

Поширення та екологія

Phellinus ellipsoideus. Карта розташування: Китайська Народна Республіка
A
A
B
B
class=notpageimage|
Місця збору типового зразка (A, провінція Фуцзянь)[2] та знахідки великого плодового тіла (B, провінція Хайнань).[15] P. ellipsoideus трапляється в «субтропічних і тропічних» районах Китаю.[16]

Phellinus ellipsoideus зафіксовано на повалених стовбурах дубів підроду Cyclobalanopsis, а також на деревині інших квіткових рослин.[17] Вид віддає перевагу стовбурам дерев,[16] де живиться як сапротроф, спричиняючи білу гниль.[10] Плодові тіла P. ellipsoideus ростуть багато років, що за відповідних обставин дозволяє їм ставати дуже великими.[9] Вид трапляється в тропічних і субтропічних районах Китаю;[16] його зафіксовано в провінціях Фуцзянь і Хайнань.[9] Це нечастий вид, і плодові тіла трапляються лише зрідка.[16]

Найбільше плодове тіло

2010 року Cui і Dai проводили польові роботи в тропічному лісі на острові Хайнань (Китай), вивчаючи дереворуйнівні гриби. Науковці виявили дуже велике плодове тіло P. ellipsoideus на поваленому стовбурі Quercus asymmetrica,[15] яке виявилося найбільшим задокументованим плодовим тілом гриба.[9] Плодове тіло знайшли на висоті 958 м[15] у старовіковому лісі.[18] Спочатку вони не змогли ідентифікувати зразок як P. ellipsoideus через його великий розмір, але тести виявили його належність після взяття зразків для аналізу.[9] Після першої зустрічі з великим плодовим тілом Cui і Dai поверталися до нього ще двічі, щоб вивчити його докладніше.[9] Nicholas P. Money, відповідальний редактор журналу Fungal Biology, у якому було опубліковано результати, похвалив науковців за те, що вони не забрали плодове тіло, дозволивши йому «продовжувати свою справу та дивувати відвідувачів острова Хайнань».[18] Відкриття було офіційно опубліковано у Fungal Biology у вересні 2011 року,[15] але ще до цього привернуло увагу основних ЗМІ в усьому світі.[19]

Плодовому тілу було 20 років, а завдовжки воно сягало 1085 см. Завширшки воно мало від 82 до 88 см, а завтовшки — від 4,6 до 5,5 см. Загальний об'єм плодового тіла становив від 409 000 до 525 000 см³. За оцінками, на основі трьох зразків із різних ділянок плодового тіла, його маса становила від 400 до 500 кг.[15] Зразок мав у середньому 49 пор на квадратний міліметр, що приблизно відповідає 425 мільйонам пор.[20] Money оцінив, що, виходячи зі спороутворення інших видів трутовиків, плодове тіло здатне вивільняти трильйон спор на добу.[21]

До цього відкриття найбільшим зафіксованим плодовим тілом будь-якого гриба був зразок Rigidoporus ulmarius, знайдений у Королівських ботанічних садах у К'ю у Сполученому Королівстві. Його розміри становили 150 на 133 см у діаметрі, а обхват — 425 см. Хоча найбільші окремі плодові тіла належать до трутовиків, окремі організми деяких видів Armillaria можуть вирости надзвичайно великими. 2003 року великий зразок A. solidipes (синонім A. ostoyae) зафіксували в Blue Mountains у штаті Орегон; він займав площу 965 га. На той час вік цього організму оцінювали в 8650 років. До цього найбільшим зафіксованим був організм A. gallica (синонім A. bulbosa), що займав 15 га і важив приблизно 9700 кг. Проте хоча ці організми займають велику площу, окремі плодові тіла (гриби) не є надзвичайно великими: зазвичай ніжки в них заввишки до 10 см, шапинки менш як 15 см у діаметрі, а маса кожного становить від 40 до 100 г.[15]

Лікарське застосування та біохімія

Ергостерол, хімічна сполука, виділена з P. ellipsoideus

Плодові тіла видів як Phellinus, так і Fomitiporia використовували в народній медицині для лікування раку шлунково-кишкового тракту та хвороб серця.[22]

2011 року в журналі Mycosystema було опубліковано дослідження хімічного складу P. ellipsoideus, проведене Cui разом із Hai-Ying Bao та Bao-Kai Liu із Цзилінського сільськогосподарського університету (Jilin Agricultural University). У дослідженні йшлося про те, як із P. ellipsoideus можна виділити кілька хімічних сполук за допомогою петролейного етеру і (після знежирення) хлороформу. Серед дев'яти сполук, виділених із цих екстрактів, були поширений ергостерол та його похідна — пероксид ергостеролу. Дві сполуки — ергоста-7,22,25-триен-3-он і бензо[1,2-b:5,4-b']дифуран-3,5-діон-8-метилформіат — були новими для науки.[23] Усі ці хімічні речовини були стероїдними;[24] такі сполуки відіграють важливі фізіологічні ролі в клітинних мембранах.[25]

Стероїдні сполуки, як і ті, що виділені з P. ellipsoideus, можуть мати фармакологічне застосування; наприклад, деякі можуть діяти як протизапальні (зокрема ергостерол) або пригнічувати ріст пухлин. Дослідження 2011 року дійшло висновку, що, оскільки P. ellipsoideus містить велику кількість різноманітних стероїдних сполук, у цього гриба може бути порівняно висока фармакологічна активність; проте для підтвердження цього потрібні додаткові дослідження.[25] У пізніших публікаціях це дослідження повторювали, стверджуючи, що гриб має «потенційні лікарські функції».[24] У дослідженні, опублікованому 2012 року, названо фомітипоріаестер A — природну похідну фурану, виділену з метанольного екстракту плодових тіл P. ellipsoideus. Ця хімічна сполука, метил-3,5-діоксо-1,3,5,7-тетрагідробензо[1,2-c:4,5-c']дифуран-4-карбоксилат, виявила значну протипухлинну здатність на моделі на мишах.[26]

Промислове використання

Phellinus ellipsoideus використовують для виготовлення MuSkin — грибної шкіри, що є веганською альтернативою шкірі.[27]

Див. також

Примітки

  1. ↑ Ці розміри ґрунтуються на оригінальному описі, наданому Cui і Dai 2008 року.[8] Dai охарактеризував типовий зразок як «не величезний», а відтоді було знайдено значно більший зразок. Dai сказав, що до цього відкриття вони з Cui «не знали, що гриб [може] виростати таким величезним».[9]

Джерела

  1. ↑ а б MycoBank; Cui і Dai 2008, с. 343
  2. ↑ а б в г д Cui і Dai 2008, с. 344
  3. ↑ Dai 2011, с. 1
  4. ↑ Cui і Decock 2013, с. 341–2, 349
  5. ↑ MycoBank; Index Fungorum
  6. ↑ Cui і Decock 2013, с. 349
  7. ↑ Cui і Dai 2008, с. 344, 346
  8. ↑ Cui і Dai 2008
  9. ↑ а б в г д е Walker 2011
  10. ↑ а б в г д е ж Cui і Dai 2008, с. 346
  11. ↑ а б в г д Cui і Dai 2008, с. 347
  12. ↑ Cui і Decock 2013, с. 346, 349
  13. ↑ Cui і Dai 2008, с. 346–7
  14. ↑ Dai 2010, с. 173
  15. ↑ а б в г д е Cui і Dai 2011, с. 813
  16. ↑ а б в г Dai 2011, с. 10
  17. ↑ Cui і Dai 2008, с. 343; Dai 2011, с. 10
  18. ↑ а б Money 2011
  19. ↑ Pulyaevsky 2011; Wahono 2011; Walker 2011
  20. ↑ Cui і Dai 2011, с. 813–4
  21. ↑ Money 2011; Money 2015, с. 91
  22. ↑ Lifeng, Bao, Bau, Liu і Cui 2012, с. 1482
  23. ↑ Bao, Cui і Liu 2011, с. 159
  24. ↑ а б Cui і Decock 2013, с. 349; Zhou і Xue 2012, с. 908
  25. ↑ а б Bao, Cui і Liu 2011, с. 163
  26. ↑ Lifeng, Bao, Bau, Liu і Cui 2012, с. 1482–5
  27. ↑ Mathew 2017; Munyal 2017

Бібліографія

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).