YaChudo

Meripilus giganteus

Переглядів: 0. Оновлено 04.11.2026.

?Meripilus giganteus

Біологічна класифікація
Домен:Еукаріоти (Eukaryota)
Царство:Гриби (Fungi)
Підцарство:Вищі гриби (Dikarya)
Відділ:Базидієві (Basidiomycota)
Клас:Агарикоміцети (Agaricomycetes)
Порядок:Поліпоральні (Polyporales)
Родина:Мерипілові (Meripilaceae)
Рід:Меріпіліус (Meripilus)
Вид:Meripilus giganteus
Біноміальна назва
Meripilus giganteus
(Pers.) Karst. (1882)
Синоніми
  • Boletus giganteus Pers. (1794)
Посилання
Вікісховище:Meripilus giganteus
EOL:1005265
NCBI:40446
MB:414455
IF:414455

Meripilus giganteus — трутовий гриб родини Мерипілові. Він спричиняє білу гниль у різних листяних дерев,[1] особливо в бука (Fagus), а також у видів Abies, Picea, Pinus, Quercus та Ulmus. Цей трутовик, в англійській мові відомий як «giant polypore» та «black-staining polypore», часто росте великими групами біля основи дерев, хоча плодові тіла іноді трапляються на певній відстані від стовбура, паразитуючи на коренях. M. giganteus має циркумбореальне поширення в північній півкулі й широко поширений у Європі. У природі його можна впізнати за великим плодовим тілом із багатьма шапинками, а також за поверхнею з порами, яка швидко чорніє при натисканні чи пошкодженні.

Опис

Старіший зразок M. giganteus із бурими зонованими шапинками.

Базидіокарпи складаються з численних розеткоподібних плоских віялоподібних шапинок; зазвичай вони сягають 50–150 см, рідко 250 см у діаметрі та 10–50 см, рідко 90 см заввишки.[2] Окремі шапинки завширшки до 10–50 см, рідко 90 см, і завтовшки 1–5 см виростають зі спільної основної ніжки. Маса становить 10–50 кг, але найважчий зразок може сягати 90 кг.

Колір поверхні шапинки в молодих зразків — від блідого жовтувато-коричневого до тьмяного каштаново-бурого, але з віком вона темнішає й набуває концентричних зон (зонована) різних відтінків бурого.

Поверхня також дрібно притиснуто-волокниста з крихітними лусочками (сквамулами). На нижньому боці є 3–6 пор на міліметр; поверхня з порами буріє й чорніє при пошкодженні, що допомагає відрізнити вид від схожого Grifola frondosa. Плодове тіло з'являється восени, але не зберігається й після перших заморозків року руйнується, перетворюючись на слизьку чорну масу.[3]

Зараження дерева часто відбувається через мертвий стрижневий корінь, а гниль здебільшого обмежується коренями, причому переважно їхнім нижнім боком. У заражених дерев часто спостерігається зрідження зовнішньої частини крони через порушення функції коренів. Падіння всього дерева зумовлене крихким зламом зруйнованих бічних коренів.[3] Гриб продовжує плодоносити на пеньках або в поверхневих коренях ще кілька років після зрубування заражених дерев-живителів.

Мікроскопічні ознаки

Спори приблизно кулясті до яйцеподібних або еліпсоїдних, типовими розмірами 6–6,5 × 5,5–6 мкм. Під мікроскопом вони прозорі (гіалінові), гладенькі та неамілоїдні, тобто не вбирають фарбник із реактиву Мельцера.[4] Базидії — клітини, що несуть спори, — булавоподібні, чотириспорові, розміром 22–40 на 7–8 мкм.[5]

Трутовики можна додатково розрізняти за типом гіф, що утворюють їхнє плодове тіло. M. giganteus має так звану мономітичну гіфальну систему, оскільки його плодове тіло складається лише з вегетативних гіф.[6]

Їстівність

Раніше цей гриб вважали неїстівним через його дуже грубу м'якоть і слабокислий смак,[7] але новіші джерела наводять його як їстівний.[8][9] Молодші зразки можуть бути смачнішими; один з авторів зазначає, що його «їдять у Японії».[6] Крім того, його можна помилково спожити через схожість з їстівним видом, відомим як «hen of the woods» (Grifola frondosa), який вважають значно смачнішим.[9]

Поширення та екологія

Хоча гриб зазвичай росте на стовбурах дерев, нерідко його можна знайти й на віддалі від дерева.

M. giganteus має циркумбореальне поширення в північній півкулі.[10] Його збирали в Європі, Скандинавії, на території колишнього СРСР, в Ірані та Туреччині.[11] Хоча в багатьох польових визначниках його зазначено як такий, що росте в Північній Америці, це пов'язано з плутаниною зі спорідненим видом M. sumstinei; M. giganteus у Північній Америці не трапляється.[12][4] Дослідження частоти трапляння дереворуйнівних грибів на вуличних і паркових деревах у Гамбургі (Німеччина) показало, що M. giganteus був найпоширенішим видом.[13]

Цей гриб може рости на листяних породах, рідше — на хвойних. За Ryvarden і Gilbertson у їхній монографії про трутовики Європи, M. giganteus росте особливо на видах Quercus та Fagus, але його збирали також на листяних породах Acer, Aesculus, Alnus, Betula, Castanea, Celtis, Corylus, Eucalyptus, Laurus, Myrica, Persea, Pittosporum, Platanus, Populus, Prunus, Pyrus, Tilia, Ulmus; він також траплявся на хвойних породах Abies, Larix та Pinus.[5]

Дорослих особин жука Tritoma atriventris (англ. pleasing fungus beetle) було зафіксовано на цьому грибі, але, схоже, він не є для них постійним джерелом їжі.[14]

Схожі види

Трутовий гриб Grifola frondosa має подібний загальний вигляд, але його можна відрізнити за сіруватішою шапинкою та більшими порами.[5] Bondarzewia berkeleyi, або «Berkeley's polypore», у східній частині Північної Америки часто плутають з M. giganteus (або M. sumstinei), але його можна відрізнити за відсутності чорніння при пошкодженні та значно більших пор.[15]

Примітки

  1. ↑ Giant polypore (Meripilus giganteus) | Pest & Diseases A-Z | O'Brien Horticulture - Tree Care, Tree Surgery & Landscaping. www.treeandlandscape.ie. Процитовано 10 жовтня 2026.
  2. ↑ Meripilus giganteus - Fungipedia Mushroom Guide. Fungipedia (англ.). Процитовано 10 жовтня 2026.
  3. ↑ а б Fungal Strategies of Wood Decay in Trees - Schartze, Engels and Mattheck (2000)
  4. ↑ а б Larsen, Michael J; Lombard, Frances F (1988). The Status of Meripilus giganteus (Aphyllophorales, Polyporaceae) in North America. Mycologia. 80 (5): 612—21. doi:10.2307/3807709. JSTOR 3807709.
  5. ↑ а б в Ryvarden L. (1993). European Polypores (Part 2). Oslo, Norway: Lubrecht & Cramer Ltd. с. 395—97. ISBN 978-82-90724-12-7.
  6. ↑ а б Schmidt O. (2006). Wood and Tree Fungi: Biology, Damage, Protection, and Use. Berlin: Springer. с. 23. ISBN 978-3-540-32138-5.
  7. ↑ Bondartsev AS. (1953). The Polyporaceae of the European USSR and Caucasia. Akad. Nauk SSSR Bot. Inst. Komarova. [Російською, переклад Israel Prog. Sci. Transl.] Jerusalem, 1971. 725 с.
  8. ↑ Phillips, Roger (2010). Mushrooms and Other Fungi of North America. Buffalo, NY: Firefly Books. с. 300—1. ISBN 978-1-55407-651-2.
  9. ↑ а б Miller Jr., Orson K.; Miller, Hope H. (2006). North American Mushrooms: A Field Guide to Edible and Inedible Fungi. Guilford, CN: FalconGuides. с. 421. ISBN 978-0-7627-3109-1.
  10. ↑ Schmidt, 2006, с. 197.
  11. ↑ Niemela T, Uotila P. "Lignicolous macrofungi from Turkey and Iran." (1977). Karstenia 17(1): 33–9.
  12. ↑ Missouri Mycological Society Voucher Specimens: Meripilus giganteus. Архів оригіналу за 23 жовтня 2010. Процитовано 9 листопада 2008.
  13. ↑ Seehan G. (1979). "Holzerstörende Pilze an Straßen- und Parkbäumen in Hamburg." Mitt. Dtsch. Dendrolog. Ges. 71: 193–221.
  14. ↑ Goodrich, Michael A. & Skelley, Paul E. (1994): Fungal host records for species of Tritoma (Coleoptera: Erotylidae) of America North of Mexico. Entomol. News 105: 289-294. PDF-текст повністю
  15. ↑ Brill, Steve. Black-Staining Polypore.

Використана література

  • Schmidt O. (2006). Wood and Tree Fungi: Biology, Damage, Protection, and Use. Berlin: Springer. ISBN 978-3-540-32138-5.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).