YaChudo

Collybia tuberosa

Переглядів: 0. Оновлено 03.11.2026.

?Collybia tuberosa
Collybia tuberosa зі склероціями
Collybia tuberosa зі склероціями
Біологічна класифікація
Домен:Еукаріоти (Eukaryota)
Царство:Гриби (Fungi)
Підцарство:Вищі гриби (Dikarya)
Відділ:Базидіомікотові (Basidiomycota)
Підвідділ:Agaricomycotina
Клас:Агарикоміцети (Agaricomycetes)
Підклас:Agaricomycetidae
Порядок:Агарикальні (Agaricales)
Родина:Трихоломові (Tricholomataceae)
Рід:Колібія (Collybia)
Вид:C. tuberosa
Біноміальна назва
Collybia tuberosa
(Bull.) P.Kumm. (1871)
Синоніми[1]
Agaricus tuberosus Bull. (1786)

Agaricus amanitae subsp. tuberosus (Bull.) Pers. (1800)
Gymnopus tuberosus Gray (1821)
Marasmius sclerotipes Bres. (1881)
Chamaeceras sclerotipes (Bres.) Kuntze (1898)
Collybia sclerotipes (Bres.) S.Ito (1950)

Microcollybia tuberosa (Bull.) Lennox (1979)
Посилання
Вікісховище:Collybia tuberosa
EOL:189352
NCBI:88288
MB:242880
IF:242880

Collybia tuberosa — вид грибів родини трихоломових (Tricholomataceae) та типовий вид роду Колібія (Collybia).

Гриб утворює дрібні білуваті плодові тіла із шапинками діаметром до 1,0 см, які тримаються на тонких ніжках завдовжки до 5,0 см. На нижньому боці шапинки розташовані тісно розміщені білі пластинки, широко приросло прикріплені до ніжки. Біля основи ніжки, занурений у субстрат, міститься невеликий червонувато-коричневий склероцій, що дещо нагадує яблучне насіння. Саме наявність такого склероцію відрізняє цей вид від інших видів роду Collybia, які загалом дуже подібні до нього за зовнішнім виглядом.

Як і всі інші представники свого роду, C. tuberosa живиться рештками інших м'ясистих грибів, що розкладаються. Трапляється в Європі, Північній Америці та Японії, ростучи щільними скупченнями на видах роду Lactarius,Russula та Hydnum, родин Болетові та Трутовики.

Хімічний аналіз, проведений у 2023 році, виявив у цьому грибі 49 мг/кг мікотоксину мускарину[2].

Таксономія

 
 
 
 
 

Collybia tuberosa

 
 

Collybia cookei

 
 
 

Collybia cirrhata

 
 
 

Clitocybe dealbata

 
 
 
 
 

Dendrocollybia racemosa

 
 

Clitocybe connata

 
 
 

Hypsizygus ulmarius

 
 

Lepista nuda

 
 
 
Філогенія та зв'язки C. tuberosa і близькоспоріднених грибів на основі послідовностей рибосомальної ДНК.[3]

Вид уперше був описаний під назвою Agaricus tuberosus французьким натуралістом Жаном Бюяром у 6-му томі його праці Herbier de la France (1786).[4] Христіан Гендрік Персон назвав його Agaricus amanitae підвид tuberosus у своїй публікації 1799 року Observationes Mycologicae,[5] тоді як Семюел Фредерік Грей відніс його до роду Gymnopus у 1821 році.[6] До роду Collybia його переніс Пауль Куммер у 1886 році.[7] Вид також називали Microcollybia tuberata у публікації Джоан Леннокс 1979 року,[8] проте рід Microcollybia відтоді був об'єднаний з Collybia.[9] Серед інших таксономічних синонімів — Marasmius sclerotipes Bres. 1881, Chamaeceras sclerotipes (Bres.) Kuntze 1898 та Collybia sclerotipes (Bres.) S.Ito 1950.[1] Його також називали C. acervata.

Молекулярно-філогенетичний аналіз, опублікований 2001 року, з використанням послідовностей РНК встановив, що C. tuberosa утворює монофілетичну групу з C. cookei та C. cirrhata;[3] цей висновок пізніше підтвердила публікація 2006 року.[10]

Етимологія

Видова назва tuberosa походить від латинського слова, що означає «бульбистий».[11] Гриб загальновідомий під назвами «lentil shanklet»,[12] або «appleseed coincap».[13] Семюел Грей у своїй праці 1821 року Natural Arrangement of British Plants називав його «tuberous naked-foot».[6]

Опис

Оригінальний малюнок C. tuberosa авторства Бюяра

Шапинка C. tuberosa за формою варіює від тупо-опуклої до подушкоподібної, з краєм, загорнутим досередини у молодому віці, до сплощеної з віком, з краєм, зігнутим донизу або прямим. Іноді в центрі шапинки є неглибоке заглиблення,[14] або неглибокий горбок. Її діаметр невеликий і сягає максимум 10,00 мм.[15] Поверхня шапинки суха або волога, гладенька або вкрита тонкими м'якими волосками, дещо гігрофанна — тобто змінює колір залежно від рівня зволоження. Іноді край шапинки складчастий або борознистий. У центрі шапинка рожево-бежева, але біляста ближче до краю, а з віком стає повністю білястою. М'якуш тонкий, білястого або світло-бежевого кольору.[14] Гриб не має характерного смаку чи запаху і вважається неїстівним, хоч і неотруйним.[15][16]

Білі до бежево-рожевих пластинки тупо прикріплені до ніжки й розташовані близько одна до одної.

Пластинки приросло прикріплені до ніжки, з віком стають злегка низхідними (трохи спускаються вздовж ніжки). Пластинки розташовані близько або майже близько одна до одної, білясті або рожево-бежеві, тонкі, від вузьких до помірно широких, із прямими краями. Ніжка завдовжки 10,0—50,0 мм і завтовшки 1,00—2,00 мм, майже однакової товщини по всій довжині. Вона тонка й ниткоподібна, гнучка й піддатлива, із сухою поверхнею. Верхня частина ніжки вкрита лусочками або тонким білуватим порошком, а нижня — волосками, від ніжних до грубих. Колір ніжки зазвичай білястий або рожево-бежевий, але темніє після дотику. Серцивина ніжки з віком стає порожнистою. Ніжки виростають із темного червонувато-коричневого склероцію мінливої форми, зазвичай розміром 3,0—12,0 мм на 2,00—5,00 мм. Поверхня склероцію спочатку гладенька, але пізніше стає зморшкуватою або борознистою; всередині він суцільний і білий.[14] Його часто порівнюють із яблучним насінням за зовнішнім виглядом.[13][17] Зазвичай кілька склероціїв з'єднані тонкими нитками міцелію.[13] Склероцій є структурою спокою, яка дозволяє грибу перезимувати у своєму хазяїні.[18] У 1915 році Вільям Мюррілл повідомив, що склероції C. tuberosa є біолюмінесцентними.[19]

Відбиток спор білий.[20] Окремі спори гладенькі, еліпсоїдні до краплеподібних у профіль, оберненояйцеподібні до еліпсоїдних або циліндричних у фронтальному чи тильному вигляді, розмірами 4,2–6,2 на 2,8–3,5 мкм. Вони інамілоїдні й ацианофільні (не реагують на забарвлення реактивом Мельцера та метиленовим синім відповідно). Базидії (спороносні клітини гіменію) булавоподібні до циліндричних, розмірами 15,4–21 на 3,5–5 мкм. Хейлоцистиди (цистиди на краю пластинки) трапляються рідко й розкидано, малопомітні, завдовжки 17,5–31,5 мкм. Їхня форма варіює від скрученого циліндра до майже булавоподібної або нерегулярно розгалуженої (з короткими відгалуженнями приблизно під прямим кутом до основного стовбура). Плевроцистиди (цистиди на поверхні пластинки) відсутні. Тканина пластинок складається з переплетених гіф, що не реагують на реактив Мельцера. Ці гіфи гладенькі й тонкостінні, діаметром 2,8–6,4 мкм. Тканина шапинки складається з гіф, переплетених під центром шапинки та радіально орієнтованих над пластинками, інамілоїдних. Ці гіфи гладенькі, тонкостінні, діаметром 2,8–7 мкм. Кутикула шапинки — тонкий шар гладеньких тонкостінних гіф, здебільшого радіально орієнтованих, зігнутих, циліндричних і дещо желатинозних, діаметром 2–5 мкм; іноді розгалужені. Кутикула ніжки складається із шару паралельних, вертикально орієнтованих гладеньких тонкостінних гіф діаметром 2–4,2 мкм, блідо-жовто-коричневих у лужному розчині для мікроскопії. Ніжка має помірно тонкостінні й гладенькі цистиди, що нагадують звивисті або скручені циліндри. Вони гіалінові в лугу, діаметром 3,5–7 мкм. Пряжки наявні в гіфах усіх тканин.[14]

Хімічний аналіз, проведений у 2023 році, виявив у цьому грибі 49 мг/кг мікотоксину мускарину.[2]

Подібні види

Схожі види Baeospora myosura (ліворуч) та Strobilurus conigenoides (праворуч) можна відрізнити від C. tuberosa за їхнім ростом на шишках.

Baeospora myosura подібна за розміром і зовнішнім виглядом до C. tuberosa, але росте на шишках ялини та дугласії.[21] «Магнолієва coincap» (Strobilurus conigenoides) менша за розміром і росте на шишках магнолій.[13] Два інші види роду Collybia дуже схожі на C. tuberosa, але їх можна відрізнити, оглянувши основу ніжки в місці прикріплення до субстрату. C. cookei має майже сферичні, світло-коричневі до жовтуватих склероції, тоді як C. cirrhata взагалі не утворює склероціїв.[14] У природних умовах C. tuberosa можна відрізнити від C. cookei за темним червонувато-коричневим склероцієм, що дещо нагадує яблучне насіння.[20] Мікроскоп дає більш надійний спосіб розрізнення цих двох видів: гіфи в склероціях C. cookei округлі, тоді як у C. tuberosa вони видовжені; ця діагностична ознака помітна як на свіжому, так і на висушеному матеріалі обох видів.[22] Натомість C. cirrhata не утворює склероціїв узагалі.[23]

Середовище існування та поширення

Невідомо, чи є C. tuberosa строго паразитичним видом, якому потрібен живий хазяїн, чи він є сапробним.[18] У будь-якому разі, плодові тіла гриба ростуть поодиноко або щільними скупченнями на рештках інших грибів, що розкладаються та часто чорніють. Серед хазяїв — агарикові гриби (особливо роди Lactarius та Russula),[20] болетові, представники роду Hydnum та трутовикові.[14] У регіоні Тихоокеанського Північного Заходу Сполучених Штатів вид Russula crassotunicata є поширеним і численним, і його достеменно визначено як хазяїна як для C. tuberosa, так і для Dendrocollybia racemosa. Плодові тіла Russula повільно розкладаються й доступні як субстрат для сапробів майже цілий рік. На основі польових спостережень автори припускають, що C. tuberosa може утворювати плодові тіла на менш розкладених грибах, тоді як D. racemosa утворює їх на значно сильніше розкладених грибах.[10]

Collybia tuberosa трапляється в Європі та Північній Америці,[12] найчастіше влітку та восени, що збігається з періодами плодоношення інших грибів.[16] Також повідомлялося про його знаходження в Японії.[24]

Примітки

  1. ↑ а б Collybia tuberosa (Bull.) P. Kumm. 1871. MycoBank. International Mycological Association. Процитовано 19 грудня 2010.
  2. ↑ а б He, Zheng-Mi; Chen, Zuo-Hong; Bau, Tolgor; Wang, Geng-Shen; Yang, Zhu L. (2023). Systematic arrangement within the family Clitocybaceae (Tricholomatineae, Agaricales): phylogenetic and phylogenomic evidence, morphological data and muscarine-producing innovation. Fungal Diversity. Springer Science and Business Media LLC. 123 (1): 1—47. doi:10.1007/s13225-023-00527-2. ISSN 1560-2745.
  3. ↑ а б Hughes KW, Petersen RH, Johnson JE, Moncalvo J-E, Vilgalys R, Redhead SA, Thomas T, McGhee LL (2001). Infragenic phylogeny of Collybia s. str. based on sequences of ribosomal ITS and LSU regions. Mycological Research. 105 (2): 164—72. doi:10.1017/S0953756200003415.
  4. ↑ Bulliard JBF. (1786). Herbier de la France. Т. 6. Paris: Chez l'auteur, Didot, Debure, Belin. с. plate 256.
  5. ↑ Persoon CH. (1799). Observationes Mycologicae. Т. 2. Germany, Leipzig: Gesnerus, Usterius & Wolfius. с. 53.
  6. ↑ а б Gray SF. (1821). A Natural Arrangement of British Plants. London: Baldwin, Cradock and Joy. с. 611.
  7. ↑ Kummer P. (1871). Der Führer in die Pilzkunde (нім.) (вид. 1st). Zerbst, Germany: Luppe. с. 116.
  8. ↑ Lennox JW. (1979). Collybioid genera in the Pacific Northwest. Mycotaxon. 9 (1): 117—231.
  9. ↑ Kirk PM, Cannon PF, Minter DW, Stalpers JA (2008). Dictionary of the Fungi (вид. 10th). Wallingford, UK: CABI. с. 424. ISBN 978-0-85199-826-8.
  10. ↑ а б Machniki N, Wright LL, Allen A, Robertson CP, Meyer C, Birkebak JM, Ammirati JF (2006). Russula crassotunicata identified as a host for Dendrocollybia racemosa. Pacific Northwest Fungi. 1 (9): 1—7. doi:10.2509/pnwf.2006.001.009.
  11. ↑ Roosa DM, Runkel ST (2009). Wildflowers of the Tallgrass Prairie: The Upper Midwest (Bur Oak Guide). Iowa City, Iowa: University of Iowa Press. с. 183. ISBN 978-1-58729-796-0.
  12. ↑ а б Phillips R. Collybia tuberosa. Rogers Mushrooms. Архів оригіналу за 7 листопада 2011. Процитовано 21 грудня 2010.
  13. ↑ а б в г McKnight VB, McKnight KH (1987). A Field Guide to Mushrooms: North America. Boston, Massachusetts: Houghton Mifflin. с. 151. ISBN 0-395-91090-0.
  14. ↑ а б в г д е Halling RE. (14 липня 2009). Collybia sensu stricto. A revision of Collybia s.l. in the northeastern United States & adjacent Canada. Процитовано 20 грудня 2010.
  15. ↑ а б Phillips, Roger (2010) [2005]. Mushrooms and Other Fungi of North America. Buffalo, NY: Firefly Books. с. 73. ISBN 978-1-55407-651-2.
  16. ↑ а б Miller Jr., Orson K.; Miller, Hope H. (2006). North American Mushrooms: A Field Guide to Edible and Inedible Fungi. Guilford, CN: FalconGuide. с. 136. ISBN 978-0-7627-3109-1.
  17. ↑ Arora D. (1986). Mushrooms Demystified: a Comprehensive Guide to the Fleshy Fungi. Berkeley, California: Ten Speed Press. с. 212. ISBN 0-89815-169-4.
  18. ↑ а б Volk T. (Червень 2004). Collybia tuberosa, the mushroom-loving Collybia. Fungus of the Month. Процитовано 25 грудня 2010.
  19. ↑ Murrill WA. (1915). Luminescence in the fungi. Mycologia. 7 (3): 131—33. doi:10.2307/3753180. JSTOR 3753180.
  20. ↑ а б в Kuo M. (Вересень 2004). Collybia tuberosa. MushroomExpert.Com. Процитовано 21 грудня 2010.
  21. ↑ Ammirati J, Trudell S (2009). Mushrooms of the Pacific Northwest: Timber Press Field Guide (Timber Press Field Guides). Portland, Oregon: Timber Press. с. 116, 121—22. ISBN 978-0-88192-935-5.
  22. ↑ Komorowska H. (2000). A new diagnostic character for the genus Collybia (Agaricales). Mycotaxon. 75: 343—46.
  23. ↑ Bessette AE, Roody WC, Bessette AR (2007). Mushrooms of the Southeastern United States. Syracuse, New York: Syracuse University Press. с. 122. ISBN 978-0-8156-3112-5.
  24. ↑ Ito S. (1959). Mycological Flora of Japan. Т. 2. Tokyo: Yokendo Ltd.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).