Серпокрилець острівний
| ?Серпокрилець острівний | |
|---|---|
 | |
| Охоронний статус | |
 Найменший ризик (МСОП 3.1)[1] | |
| Біологічна класифікація | |
| Домен: | Еукаріоти (Eukaryota) |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клас: | Птахи (Aves) |
| Ряд: | Серпокрильцеподібні (Apodiformes) |
| Родина: | Серпокрильцеві (Apodidae) |
| Рід: | Серпокрилець (Apus) |
| Вид: | Серпокрилець острівний |
| Біноміальна назва | |
| Apus alexandri Hartert, 1901 | |
| Посилання | |
 Вікісховище: | Apus alexandri |
 Віківиди: | Apus alexandri |
 ITIS: | 555005 |
 МСОП: | 22686795 |
 NCBI: | 1160842 |
Серпокрилець острівний[2] (Apus alexandri) — вид птахів родини серпокрильцевих (Apodidae). Ендемік Кабо-Верде — архіпелагу біля узбережжя Західної Африки. Названий на честь Бойда Александера, англійського орнітолога, який очолив дві експедиції на острови в 1897 році.
Поширення
Птаха зареєстровано на всіх островах, крім Санта-Лузія, хоча, ймовірно, гніздиться лише на Сантьягу, Фогу, Брава, Санту-Антау та Сан-Ніколау. Незважаючи на невеликий ареал, це поширений вид зі стабільною популяцією і не вважається таким, що перебуває під загрозою зникнення.
Опис
Його довжина становить 13 см, а розмах крил 34-35 см. Оперення темно-сіро-буре з великою світлою плямою на горлі. Порівняно з іншими стрижами, зафіксованими на островах, він менший, має коротші крила та мілкішу вилку хвоста. Його політ слабший і більш тріпотливий. Він має високий, верескливий голос із дзижчанням.[3]
Спосіб життя
Птах харчується комахами, яких ловить під час польоту. Його можна побачити, як літає над різними середовищами існування та полює на комах, годуючись зграями над балками, уздовж скель і берегових ліній. Гніздо будує у щілині в скелі, печері або в даху будівлі. Гніздо має форму блюдця і зроблений із трави та пір'я. Відкладає два яйця білого кольору.
Примітки
- ↑ BirdLife International (2016). Apus alexandri: інформація на сайті МСОП (версія 2022.2) (англ.) 17 травня 2023
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Phil Chantler (2010). Swifts: A Guide to the Swifts and Treeswifts of the World. Bloomsbury Publishing. с. 220—221. ISBN 978-1-4081-3540-2.
Посилання
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).