Кабо-Верде

Республіка Кабо-Верде порт. República de Cabo Verde кабув. Repúblika di Kabu Verdi
Прапор Емблема
Гімн: Cântico da Liberdade
Столиця (та найбільше місто)	Прая 14°55′ пн. ш. 23°31′ зх. д. / 14.917° пн. ш. 23.517° зх. д.
Офіційні мови	Португальська
Форма правління	Республіка
• Президент	Жозе Марія Невіш
• Прем'єр-міністр	Уліссеш Коррея-і-Сілва
Незалежність	від Португалії
• Визнано	5 липня 1975
Площа
• Загалом	4033 км² (172)
• Внутр. води	незначний %
Населення
• оцінка липень 2015	545 993 (165)
• перепис 2005	507 000
• Густота	126 осіб/км² (79)
ВВП (ПКС)	2005 р., оцінка
• Повний	3,055 млрд $ (158)
• На душу населення	6418 $ (92)
ІЛР (2004)	▲ 0,722 (середня) (106)
Валюта	Ескудо Кабо-Верде (CVE)
Часовий пояс	CVT (UTC-1)
• Літній час	не спостерігається (UTC-1)
Коди ISO 3166	CV  / CPV  / 132
Домен	.cv
Телефонний код	+238
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кабо-Верде

Респу́бліка Ка́бо-Ве́рде (Республіка Зеленого мису, порт. República de Cabo Verde [ˈkabu ˈveɾdɨ], кабув. Repúblika di Kabu Verdi) — держава на 18 островах в Атлантичному океані за 620 км від західного узбережжя Африки.

Площа 4033 км². Столиця — Прая.

Країна названа на честь півострова Зелений Мис (Cap-Vert) на узбережжі Сенегалу^[1]. Назва Cap-Vert, своєю чергою, походить з португальської мови Cabo Verde («зелений мис»), так його назвали португальські дослідники у 1444 році, за кілька років до того, як вони натрапили на острови. Історично назва англізувалася як Кабо-Верде. 2013 року делегація країни повідомила ООН, щоб для офіційних цілей використовувалась назва Кабо-Верде (^[2][3]), а не інші переклади^[4][5].

Острівна держава розташовується поблизу західного узбережжя Африки, поблизу узбережжя Мавританії та Сенегалу.

Архіпелаг з островів вулканічного походження, які умовно поділяються на дві групи островів:

• Навітряна група (північна) (порт. Ilhas de Barlavento) — Санту-Антан, Сан-Вісенте, Сан-Ніколау, Санта-Лузія — ненаселений, Сал, Боа-Вішта, а також малі ненаселені острови — Бранку та Разу між островами Сан-Ніколау та Санта-Лузія; Пассарус навпроти міста Мінделу на острові Сан-Вісенті; Рабо-ді-Жунку біля узбережжя острова Сал; Сал-Рей та Балуарті біля узбережжя острова Боавішта;
• Підвітряна група (південна) (порт. Ilhas de Sotavento) — Маю, Сантьягу, Фогу, Брава, а також малі ненаселені острови — Санта-Марія навпроти міста Прая на острові Сантьягу; Гранді, Сіма, Рей, Луїш Карнейру, Сападу приблизно за 8 км від острова Брава та Арійа вздовж узбережжя цього острова.

Острови Кабо-Верде утворилися внаслідок вулканічної активності на тектонічній плиті Африки в межах гарячої точки Кабо-Верде. Відповідно до геотектонічної концепції, ця гаряча точка розташована в мантії і не зміщується, тоді як Африканська плита повільно рухається над нею. Це призводить до утворення серії вулканічних островів із заходу на схід. Архіпелаг не є частиною Серединно-Атлантичного хребта, проте розташований на великому океанічному піднятті, яке називається Підняттям Кабо-Верде. Воно підноситься на 2—3 км над дном океану і тягнеться на сотні кілометрів.

Геологічна історія Кабо-Верде охоплює декілька основних етапів: 1 — пізній міоцен (близько 15—7 млн років тому; утворення найстаріших островів, таких як Сал, Боа-Вішта, Маю); 2 — пліоцен—плейстоцен (5 млн — 100 тис. років тому; активізація вулканізму на західних островах Сантьягу, Фогу, Брава); 3 — голоцен (менше ніж 10 тис. років тому; сучасна вулканічна активність, зокрема на острові Фогу).

Геологічний склад архіпелагу включає переважно базальти та інші мафічні лави, пірокластичні відклади (туфи, вулканічний попіл), вулканічні брекчії, інтрузивні породи, що формуються в підземних магматичних каналах. На деяких островах також зустрічаються відклади вапняку та еолового піску, які утворювались в умовах аридного клімату та при дії морських течій.

Рельєф Кабо-Верде дуже різноманітний — від високогірних вулканічних масивів до плоских рівнин та прибережних терас. Геоморфологічно острови поділяють на: 1 — гірські й круті острови (західна частина: Санту-Антау, Сан-Ніколау, Сантьягу, Фогу, Брава); 2 — низькі рівнинні острови (східна частина: Сал, Боа-Вішта, Маю). Це зумовлено різницею в геологічному віці: молодші острови ще зберігають рельєф, сформований нещодавніми вулканічними виверженнями, тоді як старші поступово вирівнюються внаслідок ерозії та осадонакопичення.

Характерні особливості рельєфу основних островів:

• Фогу (має найактивніший вулкан країни Піку-ду-Фогу (2829 м), останнє виверження якого сталося в 2014—2015 роках; домінує класичний конусний рельєф з кратером, лавовими потоками, лавовими трубками; є кальдера Ша-дас-Калдайраш, всередині якої відбуваються нові виверження;
• Санту-Антан (має гірський рельєф з хребтами, глибокими ущелинами та терасами; висоти сягають понад 1900 м; характеризується активною ерозією, зсувами та глибокими каньйонами);
• Сан-Ніколау (має центральний гірський хребет з вершинами понад 1300 м; схили розсічені глибокими долинами; часто зустрічаються тераси, створені для сільського господарства);
• Сантьягу (найбільший острів архіпелагу, з високими вулканічними хребтами на півночі та більш згладженим півднем; найвища точка острова — гора Антунія (1394 м); річкові долини прорізають плато, створюючи мережу ерозійних форм);
• Брава (найменший з гірських островів, з характерним вулканічним рельєфом; Висота до 976 м; вулкани вимерлі, рельєф еродований, багато лавових плато);
• Сал, Боа-Вішта, Маю (низькорельєфні, переважно плоскі острови з дюнами, прибережними лагунами, солончаками; найнижча середня висота серед островів архіпелагу; геоморфологічно нагадують пустельний або напівпустельний тип ландшафту).

Географічне положення архіпелагу в тропічній зоні визначає особливості його клімату, який суттєво відрізняється від материкової Західної Африки. Клімат Кабо-Верде переважно тропічний пустельний або напівпустельний, із сезонним впливом пасатів, обмеженими опадами та великою кількістю сонячних днів протягом року, який суттєво пом'якшується впливом океану та пасатів.

Основні кліматичні риси включають температурну сталість (середньорічна температура коливається від +22 °C до +30 °C), низьку річну кількість опадів (у середньому 100—300 мм на рік), високу кількість сонячних днів (понад 300 днів на рік), сезонність опадів (короткий дощовий сезон з серпня по жовтень), помірну вологість та часті пасатні вітри.

Завдяки острівному розташуванню, Кабо-Верде має відносно стабільні температури протягом усього року. Середня температура влітку (серпень — вересень) становить від +27 °C до +30 °C, а взимку (січень — березень) — від +22 °C до +25 °C. Значних добових коливань температури немає, що характерно для океанічного тропічного клімату. У високогірних районах температура може опускатися до +10 °C уночі. Проте на узбережжі навіть у зимові місяці клімат залишається м'яким.

Кабо-Верде — одна з найбільш посушливих країн Західної Африки. Середня кількість опадів сильно варіює залежно від острова і висоти місцевості. Найсухіші острови (Сал, Боа-Вішта, Майу) отримують лише 50—100 мм опадів на рік, тоді як більш гористі острови (Санту-Антан, Фогу) можуть мати 300—400 мм (до 600 мм). Дощовий сезон короткий і триває переважно з серпня по жовтень, коли підвищується температура поверхні океану і виникають хмарні конвекційні маси. Проте дощі бувають епізодичними, іноді з великими інтервалами у кілька тижнів. В інші місяці року опади практично відсутні. Іноді трапляються роки, коли дощів немає взагалі.

Сталий північно-східний пасат, що дме з боку Сахари, грає головну роль у формуванні клімату архіпелагу. Він приносить сухе повітря, зменшує хмарність і посилює випаровування. У зимовий період, зазвичай у січні — лютому, пасати можуть приносити пилові маси із Сахари, відомі як харматан або просто «сахарський пил».

До прибуття перших європейців острови залишались безлюдними.

Острови були відкриті всередині XV ст. португальськими морськими експедиціями, що здійснювали свої подорожі за дорученням і за рахунок португальського принца Енріке Мореплавця. Претендентами на відкриття островів є експедиція 1456 року під керівництвом італійських капітанів Альвізе Кадамосто і Антоніотто Узодімаре та експедиція 1460 року, яку очолювали португалець Діогу Гоміш і італієць Антоніо да Нолі. Колонізація розпочалась з 1462 року. Економіка островів трималася на рибних промислах і експорті продуктів тропічної рослинності. 1581 року потрапили під іспанську корону. З 1640 року — знову володіння Португалії.

У XIX ст. гавань Мінделу на острові Сан-Вісенте була важливим торговим центром, як головний склад для зберігання британцями вугілля для кораблів, що вирушали до Нового Світу. Зусиллями британців область, у якій була бухта, отримала розвиток, на острові було створено вугільну та телеграфну станції.

У 1930 році урядом Португалії був прийнятий «Колоніальний акт». Метиси-кабовердівці до середини XX ст. становили більше ніж третину основного населення, що суттєво відрізнялося від становища в інших португальських колоніях. Серед них значну роль відігравали асиміладуші, які мали можливість здобути освіту та роботу в португальській адміністрації. Кабо-Верде стало першою колонією, у якій з'явилася вища освіта (станом на 1975 рік 25 % населення Кабо-Верде мало освіту, тоді як у Гвінеї-Бісау лише 5 %).

У 1951 році колонія Кабо-Верде отримала статус заморської провінції (порт. provincia ultramarina). 1953 року з португальської Гвінеї, після отримання вищої освіти, повернулися сини кабовердинців-плантаторів та підприємців, які створили на чолі з Амілкаром Кабралом підпільний рух за незалежність Гвінеї, членами якого стала революційно налаштована інтелігенція та місцеві робітники. Невдовзі А. Кабрал змушений був втікати до Анголи, де разом з Агостиньо Нето взяв участь у створенні народного руху за звільнення Анголи.

У 1972 році провінція набула статусу автономії. У квітні 1974 року, після зміни правого режиму в Португалії, новий португальський уряд визнав Африканську партію незалежності Гвінеї та Кабо-Верде (PAIGC) як законного представника населення Кабо-Верде і організувало переговори, на яких партія висунула вимоги щодо незалежності країни. Португальська сторона відхилила вимоги, посилаючись на те, що в Кабо-Верде не було визвольної війни і що мешканці островів залишаються громадянами Португалії та запропонувавши території залишатися в статусі автономії. Проте, в листопаді 1974 року в Лісабоні було підписано угоду про проголошення незалежності й було сформовано перехідний уряд автономної Республіки Кабо-Верде. 30 червня 1975 року відбулися вибори в Національну Асамблею Республіки та 5 липня 1975 року було оголошено про незалежність. Після проголошення незалежності був обраний шлях подальшого розвитку на основі марксизму, який спрямовувався на побудову соціалістичної держави в короткочасному союзі з іншою колишньою африканською колонією Португалії, Гвінеєю-Бісау до 1981 року. До 1986 року назва країни — Республіка Островів Зеленого Мису (порт. República das Ilhas de Cabo Verde). Після приходу до влади демократичних сил з назви було прибрано слово «Ilhas», республіку почали іменувати як Кабо-Верде.

Перші вибори на багатопартійній основі проведені в 1991 році; переміг «Рух за демократію». Республіка спрямувала свій курс на демократичний устрій.

Кабо-Верде за формою правління є парламентською республікою, згідно з Конституцією 25 вересня 1992 року, глава держави — президент, що обирається парламентом із числа депутатів. Виконавча влада належить президентові та урядові на чолі з прем'єр-міністром. Державний устрій — унітарна держава.

Найголовніші політичні партії:

• Африканська партія незалежності Кабо-Верде, заснована 19 січня 1981 року;
• Рух за демократію, заснований 1990 року.

Кабо-Верде є членом ООН (з 1975), Африканського Союзу, низки інших міжнародних та регіональних організацій.

Кабо-Верде дотримується політики неприєднання та прагне до відносин співпраці з усіма дружніми державами^[6]. Ангола, Бразилія, Китай, Лівія, Куба, Франція, Гвінея-Бісау, Німеччина, Італія, Португалія, Іспанія, Сан-Томе і Принсіпі, Сенегал, Росія, Люксембург та США мають посольства в Праї^[6]. Кабо-Верде провадить дуже активну зовнішню політику, особливо в Африці^[6].

Кабо-Верде є державою-засновницею Співдружності португаломовних країн — міжнародної організації та політичного об'єднання португальськомовних країн на чотирьох континентах, де португальська є офіційною мовою. Кабо-Верде має двосторонні відносини з деякими португальськомовними країнами та є членом низки міжнародних організацій^[7]. Країна бере участь у більшості міжнародних конференцій з економічних і політичних питань^[7]. З 2007 року Кабо-Верде має статус спеціального партнерства^[8] з ЄС згідно з Котонуською угодою та може подати заявку на особливе членство, зокрема тому, що ескудо Кабо-Верде, національна валюта країни, прив'язана до євро^[9]. 2011 року Кабо-Верде ратифікувала Римський статут Міжнародного кримінального суду^[10]. 2017 року країна підписала договір про заборону ядерної зброї^[11].

У листопаді 2021 року Кабо-Верде відкрила своє перше посольство в Нігерії^[12].

Уряд Кабо-Верде офіційно визнав незалежність України 16 січня 1992 року, а дипломатичні відносини з Україною встановлено 25 березня 1992 року^[13]. Дипломатичних і консульських представництв в Україні не створено, найближче посольство Кабо-Верде, що відає справами щодо України, розташоване у Москві (Росія)^[13]. Справами України в Кабо-Верде відає українське посольство в Португалії.

Державний прапор країни затверджено 22 вересня 1992 року. Прапор складається із двох білих і однієї червоної смуги на синьому тлі, що символізує Атлантичний океан, у лівій половині коло із 10 (за кількістю великих островів) золотих п'ятипроменевих зірок.

Державний герб було затверджено у 1992 році. Рівносторонній трикутник блакитного кольору — символ єдності, рівності громадянських прав, з білим смолоскипом усередині, символом свободи. 10 золотих зірок символізують населені острови країни, а золотий ланцюг — згуртованість народу під час посухи.

Державним гімном країни з 1966 року є «Пісня свободи» (порт. Cântico da Liberdade) на слова Амілкара Спенсера Лопіша і музику Адалберту Ігіну Таваріша Сілви.

В адміністративно-територіальному відношенні територія держави поділяється на 14 районів.

Чисельність збройних сил у 2000 році складала 1,15 тис. військовослужбовців^[13].

Економіка Кабо-Верде за останні два десятиліття пройшла шлях глибокої трансформації. Станом на 2025 рік номінальний ВВП країни становить приблизно 2,7–2,8 млрд доларів США. Попри значне економічне зростання порівняно з 2006 роком, номінальний показник у доларовому еквіваленті демонструє помірну динаміку через вплив глобальної інфляції та курсові коливання. ВВП на душу населення оцінюється в межах 4800–5000 доларів США. Країна більше не класифікується як «найменш розвинена» (LDC) — у 2007 році вона офіційно вийшла з цього списку, а у 2025 році Світовий банк підвищив її статус до категорії країн із доходом вище середнього (upper-middle-income). Деякі номінальні показники на особу можуть здаватися нижчими за рівні окремих періодів минулого через девальвацію ескудо Кабо-Верде до долара за останні двадцять років, проте це не відображає реального підвищення якості життя та інституційної стійкості.

Структура економіки країни суттєво змістилася в бік сфери послуг, яка зараз забезпечує 75–78 % ВВП. Основним локомотивом економічного зростання виступає туризм, що генерує левову частку валютних надходжень та забезпечує зайнятість. Сектор промисловості та будівництва охоплює 16–18 % економіки; його частка дещо скоротилася через високу вартість енергоносіїв та логістичні обмеження, притаманні острівній державі. Аграрне виробництво, лісове господарство та рибальство займають 5–7 % ВВП, залишаючись вразливими до посух та маючи обмежений потенціал для масштабування.

Фіскальна політика держави сьогодні зосереджена на консолідації боргу та фінансовій дисципліні. Якщо у 2006 році дефіцит бюджету сягав критичних 14 %, то станом на 2024—2025 роки його вдалося скоротити до 2–3 % ВВП, а в окремі періоди навіть досягти профіциту завдяки суворим фіскальним правилам та співпраці з МВФ. Уряд успішно перейшов до стратегії обслуговування зовнішнього боргу, що разом з успішною трансформацією інституцій дозволило Кабо-Верде зміцнити свої позиції в регіоні як стабільного та прогнозованого економічного партнера.

Національною валютою країни є ескудо Кабо-Верде.

Головні галузі промисловості: харчова і гірнича.

За 2004 рік було вироблено 44 млн кВт·год електроенергії; загальний обсяг спожитої — 40,9 млн кВт·год^[13].

У 2004 році споживання нафти склало 1,1 тис. барелів на добу (100 % імпортується), природний газ не використовується для господарських потреб^[13].

У сільськогосподарському обробітку перебувають 9 % площі держави^[13]. Головні сільськогосподарські культури: банани, батат, цукрова тростина, кава, кукурудза, квасоля.

Міжнародні морські порти: Міндело, Прая, Палмейра і Сал Рей. Міндело на острові Сан-Вісенте — головний порт для круїзних лайнерів і термінал для поромного сполучення з Санто-Антан. Прая на Сантьяго є основним центром для місцевих поромних перевезень на інші острови.

Морський торговий флот — 13 кораблів (2009). Здійснюються перевезення всередині архіпелагу, а також у Західну Африку, Європу та Америку. Вантажообіг портів (2000) — 450 тис. т. Між сусідніми островами ходять пороми й катери.

У 2014 році в країні було сім аеропортів, у тому числі чотири міжнародних і три внутрішніх. (Ще два аеропорти було закрито з міркувань безпеки).

Міжнародні аеропорти ім. Амілкар Кабрала на острові Сал (міжнародні рейси з 1973 року) і в місті Прая (1999) забезпечують повітряне сполучення з країнами Африки, Європи, Північної і Південної Америки. 2000 року перевезено 140 тис. пасажирів і 20 млн ткм вантажів. Авіалінії місцевих компаній Таква (Transportes Aéreos de Cabo Verde) і Halcyonair (англ. Halcyonair) з'єднують між собою майже всі острови архіпелагу (крім Брава).

Протяжність автодоріг — 1350 км, в тому числі 932 км асфальтованих (2013).

Регулярне автобусне сполучення на островах відсутнє. Найдешевший спосіб пересування на островах — маршрутні таксі (порт. Aluguer) (звані в народі «Carrinhos»), плата за проїзд в них трохи більше 1 $. У маршрутних таксі є пункти відправлення та прибуття, по дорозі вони зупиняються всюди, але не мають чіткого розкладу і вирушають, як тільки заповняться всі вільні місця. Інший вид транспорту, іноді єдиний — таксі.

Залізничного сполучення немає.

Стратегічне розташування Кабо-Верде на перетині повітряних і морських шляхів у центральній частині Атлантики ще посилили завдяки значним покращенням у гавані Мінделу (Порту-Гранде) та в міжнародних аеропортах Сал і Прая. Міжнародний аеропорт Арістідеса Перейри відкрили у 2007 році, а аеропорт Сезарія Евора — у 2009 році. Судноремонтні потужності в Мінделу вели в експлуатацію у 1983 році^[14].

Головні порти країни — Мінделу та Прая, але на всіх інших островах є менші портові споруди. Окрім міжнародного аеропорту на острові Сал, аеропорти побудовані на всіх населених островах. Усі, крім аеропортів на островах Брава та Санту-Антан, мають регулярне повітряне сполучення. Архіпелаг має 3050 км доріг, з яких 1010 км вимощені, більшість з них бруківка^[15].

У 1996 році Кабо-Верде відвідало 36 тис. іноземних туристів, що дало прибуток у 11 млн доларів США^[13]. 2013 року в країні було 552 тис. туристів (серед яких 9 % місцевих), більшість із них прилетіло з Європи.

Основні торговельні партнери Кабо-Верде: Португалія, Іспанія, США, Італія, Нідерланди, Марокко, Бразилія.

Держава експортує: риба, банани, сіль. Основні покупці:

• Іспанія (38,2 %)
• Португалія (33,3 %)
• США (9,2 %)
• Марокко (5,4 %).

У 2006 році вартість експорту склала 96,7 млн доларів США^[13].

Держава імпортує: промислові вироби, харчові продукти. Основні імпортери:

• Португалія (40,8 %)
• Італія (7,8 %)
• Нідерланди (7,2 %)
• Іспанія (5,7 %)
• Бразилія (5,7 %).

У 2006 році вартість імпорту склала 495,1 млн доларів США^[13].

Торгівля з Кабо-Верде у 2009—2013 роках практично не велася (1 тис. доларів США на рік за позицією «конденсатори електричні»). 2014 року зареєстровано експорт українських харчових продуктів вартістю у 26,5 тис. доларів США^[16].

Населення держави у 2006 році становило 0,42 млн осіб (164-те місце в світі). Густота населення: 110,5 осіб/км² (61-ше місце в світі). Згідно зі статистичними даними за 2006 рік народжуваність 24,9 ‰; смертність 6,6 ‰; природний приріст 18,3 ‰^[13].

Вікова піраміда населення (станом на 2006 рік):

• діти віком до 14 років — 37,9 % (80,6 тис. чоловіків, 79,3 тис. жінок);
• дорослі (15—64 років) — 55,3 % (135 тис. чоловіків, 119,4 тис. жінок);
• особи похилого віку (65 років і старіші) — 6,7 % (10,5 тис. чоловіків, 17,8 тис. жінок).

За даними перепису населення, проведеного проведеного Національним інститутом статистики Кабо-Верде у 2020 році (RGPH-2021), у країні проживало 491 233 особи. Порівняно з попереднім переписом 2010 року (491 875 осіб), чисельність постійного населення дещо скоротилася (на 0,1 %), що свідчить про стабілізацію демографічного зростання внаслідок падіння народжуваності та активної міграції.^[17]

Демографічний профіль Кабо-Верде поступово змінюється. Хоча країна все ще має значну частку молоді, за останнє десятиліття (2011-2020 роки) зафіксовано чітку тенденцію до старіння населення: частка дітей віком до 15 років зменшується, а частка осіб, старших за 65 років, зростає.

Важливою рисою демографії є наявність численної діаспори. За оцінками, кількість кабовердіанців та їхніх нащадків за кордоном (зокрема в США, Португалії, Франції та Нідерландах) у 2020 році сягала від 800 тисяч до 1 мільйона осіб, що перевищує чисельність населення самого архіпелагу. Грошові перекази трудових мігрантів залишаються ключовим джерелом підтримки національної економіки.

Рівень урбанізованості в 2000 році склав 30 %^[13]. Головні міста держави: Прая (113 тис. осіб), Мінделу (70 тис. осіб), Санта-Марія (17 тис. осіб).

Головні етноси, що складали кабо-вердійську націю у 2006 році: мулати — 71 %, темношкірі африканці — 28 %, європейці — 1 %. Етнічну основу нації у 2020 році становили креоли (близько 71 %) — нащадки змішаних шлюбів між португальськими колоністами та африканськими народами. Близько 28 % населення складають африканці, а європейці — близько 1 %.

Офіційна мова Кабо-Верде — португальська. Це мова навчання та управління. Вона також використовується у ЗМІ.

Кабувердьяну, креольська мова на основі португальської, ‎використовується в побуті і є рідною мовою практично всіх мешканців Кабо-Верде. Національна конституція вимагає заходів, щоб надати їй паритету з португальською мовою. Нею видана значна кількість літератури. З моменту незалежності від Португалії креольська поступово набуває авторитету всередині країни.

Головні релігії держави: католицтво — 96 % населення, протестантизм — 3 %.

Очікувана середня тривалість життя в 2006 році становила 70,7 року: для чоловіків — 67,4 року, для жінок — 74,2 року^[13]. Смертність немовлят до 1 року становила 46,5 ‰ (станом на 2006 рік). Населення забезпечене місцями в стаціонарах лікарень на рівні 1 ліжко-місце на 550 жителів; лікарями — 1 лікар на 5130 жителів (станом на 1996 рік)^[13].

Кабо-Верде має одну з найкращих освітніх систем в Африці, яка посіла 8-ме місце за версією Всесвітнього освітнього форуму 2023 року^[18]. Хоча система освіти схожа на португальську, з роками місцеві університети дедалі більше впроваджують американську освітню систему; наприклад, усі десять університетів країни пропонують чотирирічні програми бакалаврату. До 2010 року програма бакалаврату складала 5 років. Початкова шкільна освіта є обов'язковою та безкоштовною для дітей віком від 6 до 14 років^[19].

Рівень письменності в 2003 році становив 76,6 %: 85,8 % серед чоловіків, 69,2 % серед жінок^[13].

Витрати на освіту в 2003 році склали 4,1 % від ВВП, 20 % усіх державних громадських видатків^[13].

2011 року чистий коефіцієнт зарахування до початкової школи становив 85 %^[20][21]. Приблизно 91 % від загальної кількості населення старше 15 років є грамотним^[22] і приблизно 25 % населення має вищу освіту^[23]; значна кількість цих випускників коледжів мають докторські ступені в різних академічних галузях. Підручники надаються 90 % школярів, а 98 % вчителів пройшли підвищення кваліфікації^[20]. Хоча більшість дітей мають доступ до освіти, деякі проблеми залишаються^[20]. Наприклад, недостатньо коштів на шкільні матеріали, обіди та книги^[20].

Станом на жовтень 2016 року в країні налічувалося 69 середніх шкіл (зокрема 19 приватних) та щонайменше 10 університетів. 2015 року 23 % населення або відвідували середні школи, або закінчили їх. Щодо вищої освіти, то 9 % чоловіків і 8 % жінок мали ступінь бакалавра або навчалися в університетах. Загальні видатки на освіту становили 5,6 % ВВП (2010 рік). Середня тривалість навчання дорослих віком понад 25 років становить 12 років. Ці тенденції збереглися у 2017 році. Кабо-Верде виділяється серед країн Західної Африки якістю та інклюзивністю своєї системи вищої освіти. Станом на 2017 рік кожен четвертий молодий чоловік навчався у вищій школі, а третина студентів вибирала спеціальності у галузі науки, технологій, інженерії та математики^[24]. 2018 року жінки становили третину студентів і дві третини випускників^[24].

У 2001 році всесвітньою мережею Інтернет у Кабо-Верде користувались 5 тис. осіб^[13].

• Кабо-Верде, Республіка Кабо-Верде / Д. П. Урсу // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.]; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2011. — Режим доступу: https://esu.com.ua/article-11982
• Кабо-Верде [Архівовано 21 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
• Монети республіки Кабо-Верде(рос.)
• City Population. Cape Verde: Islands, Municipalities, Cities & Towns – Population Statistics
• Instituto Nacional de Estatística de Cabo Verde (INE). V Recenseamento Geral da População e Habitação (RGPH-2021) – Resultados Definitivos
• United Nations Data / Cabo Verde Population Statistics
• United Nations Department of Economic and Social Affairs, Population Division. *World Population Prospects 2022 / Cabo Verde Demographic Indicators