YaChudo

Ян Дульський

Переглядів: 0. Оновлено 14.11.2026.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дульський.
Ян Дульський
пол. Jan Dulski Редагувати інформацію у Вікіданих
1572 — 1590
Монарх:Сигізмунд II Август, Генріх Валуа, Стефан Баторій, Сигізмунд III Ваза
Попередник:Єжи Олеський (Островицький)
Наступник:Єжи Конопацький
1581 — 1590
Монарх:Стефан Баторій, Сигізмунд III Ваза
Попередник:Якуб Рокосовський
Наступник:Ян Фірлей
1581 — 1590
Попередник:Ян Костка
Наступник:Станіслав Костка
1581 — 1590
Попередник:Ян Костка
Наступник:Станіслав Костка
 
Народження:1534 Редагувати інформацію у Вікіданих
Смерть:28 березня 1590[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Варшава, Мазовецьке воєводство (1529—1795), Великопольська провінція, Корона Королівства Польського, Річ Посполита Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна:Річ Посполита Редагувати інформацію у Вікіданих
Рід:Дульські гербу Пшегоняd Редагувати інформацію у Вікіданих
Батько:Войцех
Мати:Катажина Ґертруда Раб'янка
Шлюб:Барбара з Рожнів, Барбарою з Мнішеків Фірлей, Зофія з Олешьніцьких, Анна (чи Зофія) з Гербуртів
Діти:Катажина, Анна, Елжбета, Зофія, Барбара, Ян

Ян Ду́льський гербу Пшегоня (нар. 1534 — пом. 28 березня 1590, Варшава) — державний діяч Королівства Польського та Речі Посполитої, придворний і маршалок двору королеви (1559), каштелян хелмінський (1572—1590), ловчий підляський (1575—1590), підскарбій земель прусських (1581—1590) і великий коронний (1581—1590), економ мальборкський (1581—1590); староста дибовський (1560—1590), роґозінський (роґозьненський) (1562—1590), суразький (1563—1590), бранський (1567—1590), шьвеційський (1580—1590), тчевський (1581—1590).

Життєпис

Ян Дульський народився 1534 року, ймовірно в родинному Дульську, в родині хорунжого поморського (1535—1540)[2] Войцеха Дульського та його дружини Катажини Ґертруди Раб (Раб'янки). Мав щонайменше двох братів і сестру[3].

Про ранні роки практично нічого не відомо. Ймовірно, Ян здобув добру на той час освіту в німецьких університетах. На рубежі 1550—1560-х років він перебував при дворі короля Сигізмунда II Августа, зокрема згадується як придворний королеви Катерини Габсбург та маршалок її двору[4]. Ймовірно, за свою добру службу Дульський протягом 1560-х років отримує низку староств — дибовське, роґозінське (роґозьненське), суразьке та бранське[5][6][7].

Щонайменше з середини 1572 року, а можливо й одразу після смерті 27 липня 1569 року попередника Єжи Олеського (Островицького), Ян Дульський обійняв посаду каштеляна хелмінського[8]. Брав участь у з'їзді в Книшині 31 серпня 1572 року[9]. У січні 1573 року Дульський узяв участь у конвокаційному сеймі, підписав Варшавську конфедерацію[10][11], підписав диплом елекції Генріха Валуа[12]. Влітку цього ж року їздив у складі посольства до Парижу, яке мало забезпечити, щоб Генріх присягнув на статтях щодо релігійної свободи та можливості відмовитися від послуху королю, а потім передати йому виборчий документ і забезпечити швидке прибуття короля до Речі Посполитої[13].

18 грудня 1575 року Дульський підписав акт примаса Якуба Уханського про елекцію Максиміліана II Габсбурга[14] і навіть їздив до Відня. Проте потім визнав королем Стефана Баторія й вірно йому служив[15]. Того ж року став ловчим підляським[16]. Він був особливо корисним для короля під час війни з Ґданськом (1576—1577), досконало знаючи місцеві умови[15].

У середині 1580 року Ян Дульський майже одночасно був призначений підскарбієм земель прусських[17], став старостою шьвеційським[18]. Після смерті 13 липня цього ж року Якуба Рокосовського, Ян Дульський отримав посаду підскарбія великого коронного. Вперше як підскарбій згадується 7 січня 1581 року[19]. Тоді ж (щонайменше з 1581 року) він, як підскарбій прусський, очолив найприбутковіший столовий маєток короля — мальборкську економію[20].

1587 року підписав резолюцію, яка санкціонувала вибір королем Сигізмунда III Вазу[21]. Сигізмунд та його свита прибули до Оліви 7 жовтня того ж року, де новообраний монарх у присутності кількох десятків високопосадовців підписав pacta conventa, після чого прусський підскарбій Ян Дульський, який замінив відсутнього маршалка великого коронного Анджея Опалінського, проголосив його королем[22].

  • Монети Стефана Баторія з гербом Пшегоня підскарбія Яна Дульського: шеляг, грош, трояк, півталер, талер, злотий

На посаді коронного підскарбія Ян Дульський відзначився організацією безперебійного збору кварти (податку з королівщин на утримання війська), модернізацією роботу коронних монетних дворів (менниць), проведенням уніфікації монетної системи згідно зі статутами Баторія (зокрема, карбування відомих трояків). Він також забезпечив фінансування Лівонської війни проти Московського царства, зумівши покрити гігантські виплати найманому війську. Як підскарбій земель прусських, Дульський поєднав фінансові потоки Королівської Пруссії та Польської Корони, ліквідував численні зловживання ґданських і торунських патриціїв, які намагалися ухилятися від сплати мит до королівської казни. Протягом 1581—1586 років він разом із підскарбієм надвірним Яцеком Млодзєйовським (також самостійно до кінця життя), були державцями коронних мит. Відомий його Універсал, що регулював детальні розміри нового мита на волів від 1587 року. Цей документ також регулював практику проведення збору митниками на ярмарках за межами Корони. Універсал запровадив низку правил, що ставили розмір сплачуваного збору в залежність від кварталу, в якому покупець з'явився в палаті, та від розміру стада, що переганяється[23]. Також, він видав загальну декларацію про єврейський подушний податок 7 березня 1588 року, в якій оголошувалося про укладення угоди щодо затвердженого цього податку зі старійшинами коронних євреїв, які погодилися сплачувати фіксовану суму до коронної скарбниці[24].

10 січня 1588 року на коронаційному сеймі Дульський отримав від короля староство тчевське[25]. У квітні 1589 року придбав у Яна Гербурта дідичні маєтності останнього: місто Брухналь (тепер — Терновиця (Яворівський район)) та села Прилбичі, Чолгині, частину в Підлубах[26].

Ян Дульський був кальвіністом[27]. Перед його третім весіллям із племінницею канцлера Яна Замойського Зофією з Олешьніцьких, єзуїт Мартин Лятерна та проповідник канцлера Ян Герберт разом із канцлером намагалися переконати Дульського перейти до католицтва. Однак він не погодився і завдяки компромісу його навернення було відкладено на потім, 1582 року весілля відбулося в католицькому костелі Книшина. Справа була дуже суперечливою і вщухла лише після смерті Зофії Дульської влітку 1583 року[28]. Проте невдовзі Дульський усе ж таки став католиком, за деякими відомостями, завдяки Петру Скарзі, який, подорожуючи Пруссією 1585 року, переконав хелмінського каштеляна[29].

Ян Дульський помер під час виконання службових обов'язків 28 березня 1590 року у Варшаві, де перебував на засіданні чергового сейму[30].

Сім'я

Ян Дульський одружувався 4 рази. Першою його дружиною була Барбара з Рожнів гербу Гриф. З нею мали, за даними Каспера Несецького, 6 доньок:

  • Катажину (пом. після 1612) — дружину воєводи хелмінського Міколая Дзялинського;
  • Барбару (бл. 1579—1613) — дружину старости зволенського Станіслава Тарла;
  • Анну (пом. 1601) — дружину старости дорогичинського Міколая Кишки;
  • Ельжбету (пом. 1602) — дружину підкоморія, а потім воєводи хелмінського Мацея Конопацького;
  • Зофію (пом. 1631) — абатису монастиря бенедиктинок у Торуні (1612).[31];
  • шосту доньку, яка, очевидно, померла дитиною[32][33].

Вдруге Дульський одружився близько 1570 року з Барбарою з Мнішеків, вдові за воєводою краківським Яном Фірлеєм. За даними Несецького, подружжя було бездітним. Натомість, за даними Адама Бонєцького[15] та Генеалогії нащадків Великого Сойму, їх спільною донькою була вищезазначена Барбара[34].

Третьою дружиною коронного підскарбія стала 1582 року Зофія з Олешьніцьких, племінниця канцлера Яна Замойського. Подружжя мало сина Яна, який помер разом із матір'ю 1583 року[32][35].

Вчетверте Дульський уклав шлюб 1585 року з Анною[36] (за іншими даними — Зофією[32][15]) з Гербуртів, донькою старости барського Марціна Гербурта. На честь весілля поет Анджей Збилітовський видав «Epithalamium na wesele J. Dulskiego i Anny Herburtowney»[36]. Після смерті чоловіка, Зофія вийшла заміж за Яна Костку[37]

Примітки

  1. ↑ Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku / за ред. A. Gąsiorowski — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992. — С. 125. — 220 с. — ISBN 83-85213-04-X
  2. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. V: Pomorze — Prusy Królewskie, Zeszyt 2: Urzędnicy Prus Królewskich XV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Krzysztof Mikulski; Wrocław, Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1990, s. 126.
  3. ↑ Herbarz polski Kaspra Niesieckiego S. J.: powiększony dodatkami z późniejszych autorów, rękopismów, dowodów urzędowych i wydany przez Jana Nepomucena Bobrowicza, T. 3: [C-D], Lipsk, nakł. i dr. Breitkopfa i Hærtela, 1839, s. 433—434.
  4. ↑ Józef Jasnowski, Korespondencja ks. Albrechta i Albrechta Fryderyka z Polakami w latach 1548—1572, przechowana w Królewcu., [w:] MIESIĘCZNIK HERALDYCZNY, Nr. 5—6., 1936, s. 82.
  5. ↑ Krzysztof Chłapowski, Starostowie niegrodowi w Koronie 1565—1795 Materiały źródłowe, Warszawa, Bellerive-sur-Allier 2017, s. 311.
  6. ↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. VIII Podlasie, Urzędnicy Podlascy XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 64.
  7. ↑ Zbigniew Romaniuk, Brańsk: Dzieje miasta, T. I (do 1795 r.), Brańsk 2021, s. 151.
  8. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. V: Pomorze — Prusy Królewskie, Zeszyt 2: Urzędnicy Prus Królewskich XV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Krzysztof Mikulski; Wrocław, Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1990, s. 54.
  9. ↑ Karol Sienkiewicz, Skarbiec historii polskiej. t. II, Paryż 1840, s. 40.
  10. ↑ Włodzimierz Budka, Kto podpisał konfederację warszawską 1573 R.?, w: Reformacja w Polsce. R.1 1921 nr 4, s. 318.
  11. ↑ Karol Łopatecki, Konfederacja Generalna Warszawska: Proces uchwalenia i jej legitymizacja, [w:] Roczniki Humanistyczne, Tom LXXI, zeszyt 2, 2023, s. 41.
  12. ↑ Codex diplomaticus Regni Poloniae et Magni Ducatus Lituaniae, T.1, cz.1-2, Wilno, 1758, s. 457.
  13. ↑ Zbigniew Romaniuk, Brańsk: Dzieje miasta, T. I (do 1795 r.), Brańsk 2021, s. 151—152.
  14. ↑ Leszek Kieniewicz, Senat za Stefana Batorego, Warszawa, 2000, s. 299.
  15. ↑ а б в г Herbarz polski. T. 5: Dowiattowie — Gąsiorkowicz. / ułożyli Adam Boniecki i Artur Reiski, Warszawa, skład główny Gebethner i Wolff, 1902, s. 80.
  16. ↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. VIII Podlasie, Urzędnicy Podlascy XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 138.
  17. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. V: Pomorze — Prusy Królewskie, Zeszyt 2: Urzędnicy Prus Królewskich XV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Krzysztof Mikulski; Wrocław, Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1990, s. 142.
  18. ↑ Małgorzata Krupska, Wielka kariera Macieja Konopackiego, [w:] Biuletyn Koła Miłośników Dziejów Grudziądza 2025, Rok XXIII nr 27 (856): Droga jako przestrzeń magiczna w kulturze ludowej ziemi chełmińskiej, 2019, Nr 15 (592), s. 3.
  19. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al]; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 125.
  20. ↑ Zbigniew Naworski, Prawa podatkowe Prus Królewskich (1454—1772), [w:] Toruński Rocznik Podatkowy, 2017, Vol. 10, s. 15.
  21. ↑ Reces Warszawski Około Elekciey nowey krola Je[go] M[i]ł[o]ści Zygmunta trzeciego Roku Pańsk[iego] M. D. LXXX VII — Wyd. B, s. [b.n.s]
  22. ↑ Адам Єршина, 1000 років між Дніпром та Віслою (20). Dziennik Kijowski / Київський журнал. 15 грудня 2024.
  23. ↑ Mikołaj Walkowicz, Obieg informacji w XVI-wiecznym systemie celnym Korony i kopiariusz krakowskiej komory celnej z drugiej połowy XVI w. — studium przypadku, [w:] Krakowski Rocznik Archiwalny, Tom 31, 2025, s. 98, 100, 104—105.
  24. ↑ Sejm Czterech Ziem. Źródła, do druku przygotowali J. Goldberg i A. Kaźmierczyk, Wydawnictwo Sejmowe, Warszawa 2011, s. 55.
  25. ↑ Inwentarz Metryki Koronnej Księgi wpisów i dekretów polskiej kancelarii królewskiej z lat 1447-1795: MK 133, k.239-240. https://przodek.org/. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
  26. ↑ Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z Archiwum tak zwanego Bernardynskiego we Lwowie w skutek fundacji Alexandra hr. Stadnickiego, wydane staraniem Galicyjskiego Wydzialu Krajowego, T. 10, Lwów, Zakad Narodowy im. Ossolinskich, 1868, s. 157.
  27. ↑ Maciej Pieńkowski, Skład i struktura senatu oraz izby poselskiej na sejmie koronacyjnym Zygmunta III (1587—1588), w: Czasopismo Prawno-Historyczne, 68 (2), s. 70.
  28. ↑ Prawa i przywileje miasta Knyszyna 1509—1795: Monografia historyczna miasta Knyszyna z uwzględnieniem najnowszych badań archiwalnych / oprac. Józef Maroszek, Knyszyn, 2018, s. 42-43.
  29. ↑ Gottfried Schramm, Szlachta polska wobec reformacji 1548—1607, Warszawa, 2015, s. 152, 161, 165.
  30. ↑ Kazimierz Lepszy, Dulski Jan (zm. 1590) [w:] Polski słownik biograficzny, T. 5: Dąbrowski Jan Henryk — Dunin Piotr Stanisław, Kraków, Polska Akademia Umiejętności, 1939—1946, s., s. 452.
  31. ↑ O. WŁ. SZOŁDRSK1 C. SS. R., Kronika benedyktynek chełmińskich, [w:] Miesięcznik Diecezji Chełmińskiej, nr. 7, 1937, s. 615, 619—620.
  32. ↑ а б в Herbarz polski Kaspra Niesieckiego S. J.: powiększony dodatkami z późniejszych autorów, rękopismów, dowodów urzędowych i wydany przez Jana Nepomucena Bobrowicza, T. 3: [C-D], Lipsk, nakł. i dr. Breitkopfa i Hærtela, 1839, s. 434.
  33. ↑ Herbarz polski. T. 5: Dowiattowie — Gąsiorkowicz. / ułożyli Adam Boniecki i Artur Reiski, Warszawa, skład główny Gebethner i Wolff, 1902, s. 80-81.
  34. ↑ Barbara Dulska z Dulska h. Przeginia (ID: 5.218.18). Wielka genealogia Minakowskiej (Wielcy.pl).
  35. ↑ Ewa Dubas-Urwanowicz, Wesele Jana Zamoyskiego z Gryzeldą Batorówną, [w:] BIAŁOSTOCKIE TEKI HISTORYCZNE TOM 9/2011, s. 240.
  36. ↑ а б Rudolf Abicht, Życiorys Andreja Zbylitowskiego, Kraków, 1899, s. 7.
  37. ↑ Inwentarz Metryki Koronnej Księgi wpisów i dekretów polskiej kancelarii królewskiej z lat 1447-1795. https://przodek.org/. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)

Джерела

  • Kazimierz Lepszy, Dulski Jan (zm. 1590) [w:] Polski słownik biograficzny, T. 5: Dąbrowski Jan Henryk — Dunin Piotr Stanisław, Kraków, Polska Akademia Umiejętności, 1939—1946, s. 461—462.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).