YaChudo

Язька культура

Переглядів: 0. Оновлено 09.11.2026.

Язька культура
37°45′06″ пн. ш. 61°59′54″ сх. д. / 37.751681° пн. ш. 61.998381° сх. д.
Мапа розташування
Мапа

Язька культура (названа за типовим поселенням Яз‑депе поблизу Байрамали, Туркменістан[1]) — культура ранньої залізної доби в Маргіані, Бактрії та Согдіані (бл. 1500–500 до н. е.[2], або бл. 1500–330 до н. е.[3][4]). Вона виникає на основі пізньобронзових пам’яток (БМАК), іноді у вигляді платформ із сирцевої цегли та великих будинків, пов’язаних із системами зрошення. Кераміка здебільшого була ручної роботи, але дедалі більше використовувалося гончарне коло. Серед інших артефактів знайдено бронзові та залізні наконечники стріл, залізні серпи та ножі для килимів.[5][6][7]

Завдяки землеробським цитаделям та відсутності поховань її вважають імовірним археологічним відображенням ранньої східноіранської культури, описаної в Авесті.[8][9] Досі не знайдено жодних поховань, пов’язаних із цією культурою, і це розглядається як можливий доказ зороастрійської практики експозиції або «небесного поховання».[10][11][12][13]

Огляд

Яз I

У регіоні Південної Центральної Азії цивілізація Оксусу (БМАК) бронзової доби вирізнялася системами зрошення та протодержавною організацією, заснованою на далекій торгівлі сировиною й товарами. Однак вона раптово зникла за часів пізньої бронзової доби (бл. 1900–1500 до н. е.), і на її місці виникла культура Яз I ранньої залізної доби (бл. 1500/1400–1000 до н. е.[3]) з сільськими поселеннями навколо укріплених споруд, контролем систем зрошення, специфічною ручною керамікою та майже повною відсутністю поховань — на відміну від тисяч курганів на півночі.[14] Кераміка та сферичні кам’яні булави демонструють спадковість і одночасність між Яз‑депе та Улуг‑Депе ранньої залізної доби й Теккем‑Депе та іншими пам’ятками періоду Намазга-Тепе VI.[7]

Культуру Яз I пов’язують із переходом індоіранських кочовиків Євразійського степу до осілого способу життя, у синтезі з автохтонними рисами.[10][15][16][17][18][19] Вона поширювалася від центральної частини гір Копетдаг до родючої дельти річки Мургаб.[20] Характерною рисою є повна відсутність некрополів і гробниць, а також розписна кераміка з трикутними та «сходинковими» орнаментами. Нові дослідження виокремлюють чотири групи візерунків: трикутні (трикутники та шеврони), ромби, смуги та додаткові елементи.[21] Вона, ймовірно, пов’язана з культурою Чуст у Ферганській долині, Мундігак V–VI в Сістані та Пірак I–III на рівнині Каччі. На відміну від культури Чуст, не знайдено жодних поховань язької культури.[10][22] Аско Парпола та Фред Хібер вважали, що ці культури походять від культури Халадун (1750–1200 до н. е.) у Сіньцзяні та мали певні контакти з Андроновською культурою.[23][24] Запровадження цієї культури, ймовірно, пов’язане зі звуковою зміною s > h, коли іранські мови поширилася на індоіранських прикордонних територіях рігведійських племен близько 1500 р. до н. е., що видно у зміні ведійської назви річки Сіндху на авестійську Хінду (Інд), а Сарасваті на Харахвайті.[25]

Яз II

Її датують приблизно 1100–700 або 1000–540 рр. до н. е.[3] часів середньої залізної доби, хоча деякі сучасні дослідження вважають, що чіткої межі між Яз I та Яз II немає.[26] Культура поширилася на північ і північний схід.[27] Вона характеризується гончарними виробами, виготовленими на крузі (повторне використання гончарного круга, як у Намазга‑тепе V[28]), розвитком залізної металургії, великими укріпленими поселеннями, а також заселенням попередніх пам’яток і продовженням поховальних практик.[29][14]

Комплекс Яз II, ймовірно, корелює з Аїрйанем-Ваеджа — прабатьківщиною племен, які розмовляли авестійською мовою, відмінною як від західноіранських, так і від східноіранських мов, і яка була витіснена в Бактрії західноіранськими мовами наприкінці I тисячоліття до н. е.[30] Аско Парпола пов’язував перехід від Яз I до Яз II близько 1000 р. до н. е. з міграцією західних іранців (медійців, персів).[31] Він вважав, що населення Яз I розмовляло прасхідноіранською або прасацькою мовою.[19]

Руїни давнього міста Над‑і Алі (IX–VIII ст. до н. е.), яке ототожнюють зі столицею царства династії Каянідів, збігаються з періодом Яз II/A (X–VIII ст. до н. е.), тоді як пізня столиця Каянідів Балх відноситься до періоду Яз II/B (VII–VI ст. до н. е.).[30]

Наприкінці Яз II/B (VIII–VII/VI ст. до н. е.) Мургабська оаза (Яз‑депе, Аравалі‑депе, Тахірбай‑депе) була покинута. Ймовірно, це пояснюється кривавим повстанням Фради (521 р. до н. е.), згаданим у Бегістунському написі, під час якого, за повідомленням, було вбито 55 243 маргіанів і 6 972 взято в полон, а також завойована Бактрія.[32][33][34]

Яз III

Її датують приблизно 700–400 рр. до н. е., або другою половиною VI — кінцем IV ст. до н. е. (бл. 540–329 рр. до н. е.) за часів пізньої залізної доби, що відповідає періоду Ахеменідів, але культура все ще зберігає ту саму культурну та поховальну тяглість.[35][36][37] Форма вінця у вигляді «дзьоба» була замінена на сплощений валик, посуд набув циліндрично‑конічної форми,[38] а також були знайдені бронзові тригранні наконечники стріл, залізні сокири та тесла.[39]

Назва

Культура Sine Sepulchro у порівнянні з Яз I за даними Старк та ін.[40]

Широко вживана назва «Яз», «Язька» для культур залізної доби Південної Центральної Азії походить від типового поселення Яз‑Тепе. Окрім цієї схеми найменування, різні автори використовували й інші терміни для опису цього явища. А. А. Марущенко спершу ввів поняття «Епоха варварської окупації» через «скорочення площі поселень та занепад ремесел», зафіксовані в археологічному матеріалі. Цю пропозицію підтримали інші радянські археологи, зокрема А. Ф. Ганялін та О. Є. Кузьміна.[41]

Як рання культура БМАК, так і пізній період Яз II використовували гончарний круг. На відміну від них, Яз I застосовував лише ручну кераміку, що зумовило використання терміну «Культури ручної розписної кераміки» для цього періоду.[42] Крім того, Язька культура, як і споріднена культура Чуст, характеризується широкою відсутністю поховальних пам’яток, що привело до використання терміну «Культурний комплекс Sine Sepulchro» («без гробниць»).[43]

Дослідження

Поселення Яз‑тепе було в центральні тодішньої метрополії Маргіани.[44][45] За часів залізної доби воно займало площу близько 1 га й стояло на платформі з цегли заввишки 8 м. Стратиграфічні розкопки в цьому районі виявили комплекс Яз I (900–650 до н. е.) з бронзовими наконечниками стріл та залізними артефактами в Тілля-Тепе, Яз II (650–450 до н. е.) та Яз III (450–350 до н. е.) з рештками житлових споруд,,[46] хоча пізніше хронологію було уточнено: Яз I (бл. 1500/1400–1000 до н. е.), Яз II (бл. 1000–540 до н. е.), Яз III (бл. 550–330 до н. е.).[3] Комплекс Яз I був подібний до тих, що знайдено в Північній Бактрії, тому культуру відзначають за розвиток великих поселень (іноді й невеликих[47]), зосереджених навколо укріплених цитаделей, зведених на масивних платформах. Водночас розкопки не виявили чіткого переходу від пізньої бронзової доби, на відміну від інших культур.[48] Інші відомі пам’ятки Маргіани з керамікою Яз I — Гонур-Депе, Тоголук, Уч‑Тепе, Адам‑Басан, Таїп, Гараодж‑Тепе, Тахірбай‑Тепе.[10]

Поселення Кучук‑Тепе в Бактрії (сучасний Узбекистан) також пов’язане з культурою Яз I.[10][49] Воно виглядало як сплощений круглий пагорб площею 0,5 га та висотою 8 м. Споруди були зведені на глиняній платформі, оточеній оборонним муром. Наприкінці першого періоду (X — середина VIII ст. до н. е.) будівля мала двадцять п’ять приміщень; очевидно, це був великий укріплений дім, тоді як міста почали з’являтися в регіоні ближче до завершення цього періоду.[45] Інші відомі бактрійські пам’ятки з керамікою Яз I — Тілля‑Тепе на північному сході Афганістану, а також Кизил‑Тепе, Джаркутан, Кангурт‑Тут і Тегузак у Таджикистані.[10][50] Єдиним суто Яз I‑пам’ятником у Таджикистані є Карім‑Берди, що має розміри 500 × 300 м.[51] Уздовж річки Кундуз розташовані оази Найбабад і Фарукабад.[52] Поселення в Бандихані, між Ширабадом і Деновом в Узбекистані, демонструють шари Яз I (XIV–XI ст. до н. е.), Яз II/A (X–IX/VIII ст. до н. е.), Яз II/B (VIII–VII/VI ст. до н. е.) та Яз III (VI–IV ст. до н. е.).[53]

Деякі пам’ятки з ручною розписною керамікою Яз I були досліджені на півдні Туркменістану (раніше Північна Парфія). Шари Яз I виявлено в Парфії на Елькен‑Депе, Улуг‑Депе та північному городищі Анау; усі комплекси залягали поверх культурного шару пізньої бронзової доби типу Намазга‑Тепе VI. На відміну від центрів бронзової доби, поселення Яз I ранньої залізної доби були значно більшими: в Елькен‑Депе близько 12 га, оточене валами, а цитадель стояла на платформі заввишки 6 м. На пам’ятці в Анау знайдено залізний серп періоду Яз I, датований початком І тисячоліття до н. е.[54][7] Аскаров висловив думку, що не можна виключати, що Елькен‑депе тоді було столицею Північної Парфії.[48]

Було виявлено 20 пам’яток залізної доби культури Яз I–III (1400–300 рр. до н. е.) в оазі Сарахс, у субдельті річки Теджен на півдні Туркменістану.[55][56] Поселення розташовувалися вздовж системи зрошення, середня відстань між ними та річками становила 123 м, хоча існує певна наукова невизначеність щодо зрошення в залізну добу. Середня відстань між пам’ятками Яз становить 879 м. Більшість із них датуються періодами Яз II–III, але одного разу було знайдено розписну кераміку Яз I. У північному кластері пам’яток здебільшого немає слідів пізнішого заселення, що свідчить про їхнє покинення ще в залізну добу.[57]

У селі Анау на схід від Ашгабата в Туркменістані є два кургани, з яких матеріали залізної доби південного кургану (Анау IV) датуються бл. 900–650 рр. до н. е.; кераміка та металеві вироби з цього комплексу пов’язані з культурою Яз I.[45][58]

Щодо Туркменістану, багато відомих археологів досліджували керамічні комплекси Яз. А. Ф. Ганялін та А. А. Марущенко вважали, що вони відображають вплив північних пасторалістів; В. М. Массон пов’язував їх із Намазга‑Тепе VI, але з перервою в 100–150 років; В. Саріаніді припускав, що комплекс Яз I прийшов зі Східного Хорасану.[59][60] Було виділено три групи ручної кераміки за формою, кольором черепків та домішкою подрібненої кераміки в тіло посудин.[59] Сучасні дослідження підтвердили тезу Массона: кераміка типу Яз I у передгір’ї Копетдагу є природним розвитком комплексу пізньої бронзової доби періоду Намазга VI, але без будь‑якої часової перерви чи зовнішнього впливу.[61]

Поховання

Кілька нових відкриттів 2008–2012 рр. поховань ранньої залізної доби на пам’ятках Джаркутан Сурхандар’їнської області Узбекистану та Улуг‑Депе в Туркменістані показали різноманітні поховальні практики залізної доби в Центральній Азії.[62] Поховання все ще існували, але були нечисленні. Виявлено первинні, вторинні, колективні поховання та поховання у силосах, які поділялися на сезонні та постійні житла.[63] У силосах ховали переважно дорослих жінок, тоді як в інших похованнях голови здебільшого були відсутні, що вказує на символічні, культові або соціальні причини.[64]

Зв’язок із ранніми іранцями

Приблизне розташування топонімів, згаданих у Міхр‑Яшті Авести, відповідає території, яку населяли ранні іранці.

Язьку культуру часто розглядають як кандидата на ототожнення з культурою ранніх іранців, описаних в Авесті — збірці релігійної літератури зороастризму.[65] Її тексти тривалий час передавалися усно, що ускладнює точне співвіднесення з конкретною археологічною культурою.[66] Попри це, ототожнення Язької культури із цивілізацією, описаною в Авесті, ґрунтується на низці чинників, які співвідносять текстові та археологічні дані.[67]

По‑перше, географічний горизонт Авести чітко показує, що авестійський народ жив у східній частині Великого Ірану.[68] Щодо хронології, найдавніші тексти, ймовірно, відповідають кінцю ІІ тисячоліття до н. е.,[69] тоді як пізніші були складені, ймовірно, у першій половині І тисячоліття до н. е.[70] Таким чином, Авеста, ймовірно, пов’язана з рухом іранських племен на південь із Євразійського степу до Південної Центральної Азії та зрештою на Іранське плато в період пізнього бронзового та раннього залізного віку.[71]

Більше того, археологічні риси Язької культури I розглядаються як результат проникнення кочових індоіранців із північної Андроновської культури та їхньої взаємодії з автохтонними традиціями попередньої культури БМАК.[10][19] Це підтверджується також генетичним складом іранофонних популяцій Південної Центральної Азії. Дослідження Кумара та ін. 2021 року показало, що вже наприкінці залізної доби населення цього регіону характеризувалося поєднанням спадковості БМАК та Андроново.[72] Аналогічно, дослідження 2022 року також засвідчило, що походження сучасних таджиків і ягнобців значною мірою сформувалося за часів ранньої залізної доби шляхом змішання цих двох груп.[73]

Нарешті,за часів ранньої залізної доби, особливо в культурах Яз I та II, з’являється відсутність могил та практики екскарнації,[74] у той самий період, коли розвивався зороастризм (твори на кшталт Гат часто датуються другою половиною або кінцем ІІ тисячоліття до н. е.); ця сучасна паралель узгоджується з певними традиціями (див. «Вежа мовчання») та культурними школами думки, хоча серед учених триває дискусія щодо такого зв’язку.[10][75][76] Існують свідчення екскарнації й у незороастрійських культурах, як‑от у Сибіру та Монголії, а також екскарнації та дахм у деяких пам’ятках бронзової доби, таких як Гонур-Депе та Алтин-Депе, тож ця практика могла зберігатися й на початку залізної доби як елемент тривалого процесу формування протозороастризму та Авести.[77][78][13]

Спадщина

Деякі пам’ятки, що мають культурні шари Язької культури, як‑от Яз‑Депе, Тахірбай‑Депе, Таїп, Гонур, Тоголук, входять до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у складі Державного історико‑культурного парку «Давній Мерв» (1999).[79][80]

Примітки

  1. ↑ Yaz Tepe. Brill Reference. Koninklijke Brill NV. Жовтень 2006. Процитовано 1 жовтня 2016.
  2. ↑
  3. ↑ а б в г Lhuillier, Johanna, (2018). "Central Asia During the Achaemenid Period in Archaeological Perspective", in Sébastien Gondet and Ernie Haerinck (eds.), Acta Iranica 58, L'Orient Est Son Jardin, Hommage á Rémy Boucharlat, Peeters, Leuven, Paris, Bristol, p. 258.
  4. ↑ Bendezu Sarmiento, Julio, Philippe Marquis, Johanna Lhuillier, and Hervé Monchot, (2018). "A sepulchral pit from the Late Iron Age in Bactra: The site of Tepe Zargaran (Afghanistan)", in: Johanna Lhuillier and Nikolaus Boroffka (eds.), A Millennium of History, Deutsches Archäologisches Institut, Berlin, p. 319: "...In southern Central Asia, the Iron Age saw the almost-complete disappearance of burial (Sine Sepulchro period covering the Yaz I-III sequence, ca. 1500–330 BCE)..."
  5. ↑ Mallory та Adams, 1997, p. 653–654.
  6. ↑ Kuzmina, 2007, p. 430.
  7. ↑ а б в Khlopina, 2015, p. 55.
  8. ↑ Mallory та Adams, 1997, p. 310–311.
  9. ↑ Kuzmina, 2007, p. 444.
  10. ↑ а б в г д е ж и Parpola, 1995, p. 372.
  11. ↑ Mallory та Adams, 1997, p. 311.
  12. ↑ Bendezu-Sarmiento та Lhuillier, 2013, p. 282.
  13. ↑ а б Parpola, 2015, p. 103, 106, 298.
  14. ↑ а б Bendezu-Sarmiento та Lhuillier, 2013, p. 281.
  15. ↑ Lamberg-Karlovsky, 2005, p. 162.
  16. ↑ Kuzmina, 2007, p. 425–432.
  17. ↑ Kuzmina, 2008, p. 74–75.
  18. ↑ Boroffka та Sverchkov, 2013, p. 69–70.
  19. ↑ а б в Parpola, 2015, p. 299.
  20. ↑ Buławka, 2009–2010, p. 121.
  21. ↑ Buławka, 2009–2010, p. 123–130.
  22. ↑ Kuzmina, 2008, p. 107.
  23. ↑ Parpola, 2012, p. 196.
  24. ↑ Askarov, 1999, p. 451.
  25. ↑ Parpola та Carpelan, 2005, p. 133.
  26. ↑ Boroffka та Sverchkov, 2013, p. 49.
  27. ↑ Boroffka та Sverchkov, 2013, p. 70.
  28. ↑ Khlopina, 2015, p. 52.
  29. ↑ Kuzmina, 2007, p. 419, 440.
  30. ↑ а б Boroffka та Sverchkov, 2013, p. 67.
  31. ↑ Parpola, 2015, p. 54, 149.
  32. ↑ Diakonoff, 1985, p. 130.
  33. ↑ Boroffka та Sverchkov, 2013, p. 65.
  34. ↑ Dandamaev, M. A. (1989), A Political History of the Achaemenid Empire, BRILL, с. 125—126, ISBN 90-04-09172-6
  35. ↑ Kuzmina, 2007, p. 417, 419, 440.
  36. ↑ Bendezu-Sarmiento та Lhuillier, 2013, p. 281–282.
  37. ↑ Boroffka та Sverchkov, 2013, p. 49, 70.
  38. ↑ Boroffka та Sverchkov, 2013, p. 49, 64.
  39. ↑ Kuzmina, 2007, p. 417, 419.
  40. ↑ Stark, Sören W.; Rouse, Lynne М.; Mirzaakhmedov, Sirojiddin J.; Silvia, Zachary; Hunter, Sydney А.; Bek, Tomáš; Rakhmanov, Husniddin; Bayani, Narges (2024). The Final Bronze/Early Iron Age in the Old Zerafshan Delta, Uzbekistan: Pilot Investigations at Kimirek-kum-1. Journal of Field Archaeology. 49 (4): 243—263. doi:10.1080/00934690.2024.2330201.
  41. ↑ Kuzmina, 2007, chap. The genesis of the Eastern Iranians of South Central Asia, Afghanistan and Baluchistan.
  42. ↑ Lhuillier, 2013.
  43. ↑ Lhuillier, 2022.
  44. ↑ Kuzmina, 2007, p. 418.
  45. ↑ а б в Excavations III: In Central Asia: Early Iron Age. Encyclopædia Iranica. Процитовано 1 жовтня 2016.
  46. ↑ Askarov, A., 1999. "The Beginning of the Iron Age in Transoxania", in Ahmad Hasan Dani and Vadim Mikhailovich Masson (eds.), History of Civilizations of Central Asia, Volume I, The Dawn of Civilization: Earliest Times to 700 B. C., Motilal Banasidass Publisher, Delhi, p. 452.
  47. ↑ Kuzmina, 2008, p. 74.
  48. ↑ а б Askarov, 1999, p. 453.
  49. ↑ Kuzmina, 2007, p. 270–272, 288–290, 421–422, 428, 430.
  50. ↑ Kuzmina, 2007, p. 290, 420–423, 428.
  51. ↑ Kuzmina, 2007, p. 289.
  52. ↑ Kuzmina, 2007, p. 423.
  53. ↑ Boroffka та Sverchkov, 2013, p. 54–56, 59–63.
  54. ↑ Kuzmina, 2007, p. 425.
  55. ↑ Buławka та Kaim, 2015, p. 792–793.
  56. ↑ Buławka, 2017, p. 143–170.
  57. ↑ Buławka та Kaim, 2015, p. 793–794.
  58. ↑ Anaw. Encyclopædia Iranica. Процитовано 1 жовтня 2016.
  59. ↑ а б Khlopina, 2015, p. 45.
  60. ↑ Kuzmina, 2007, p. 417.
  61. ↑ Khlopina, 2015, p. 45–51, 60.
  62. ↑ Bendezu-Sarmiento та Lhuillier, 2013, p. 282–283, 291.
  63. ↑ Bendezu-Sarmiento та Lhuillier, 2013, p. 304–305, 308.
  64. ↑ Bendezu-Sarmiento та Lhuillier, 2013, p. 307.
  65. ↑ Kuzmina, 2007, p. 161, 219, 301, 368, 417, 448–456.
  66. ↑ Skjaervø, 1995, p. 158: "Звичайно, коли ми використовуємо археологію та історію для датування Авести, ми не можемо водночас застосовувати саму Авeсту для датування тих самих археологічних та історичних подій, і навпаки".
  67. ↑ Frankfort, 2001, "Яз I ймовірно є свідченням іранізації та зороастрійського типу ритуалів, що узгоджується з просторово‑часовими прогнозами лінгвістики.".
  68. ↑ Witzel, 2000, p. 10: "Оскільки свідчення авестійських топонімів молодшого шару так чітко вказують на східніше розташування, Авесту нині знову розуміють як східноіранський текст.".
  69. ↑ Daniel, 2012, p. 47: "Загалом видається ймовірним, що Зороастр та авестійський народ розквітали у східному Ірані значно раніше (приблизно між 1500 та 900 рр. до н. е.), ніж вважалося раніше".
  70. ↑ Skjaervø, 1995, p. 166: "Той факт, що найдавніші тексти Молодшої Авести, очевидно, не містять жодних згадок про Західний Іран, включно з Мідією, видається свідченням того, що вони були складені у Східному Ірані ще до того, як мідійське панування поширилося на цей регіон".
  71. ↑ Hintze, 2015, p. 38: " Хоча наразі неможливо безпосередньо співвіднести археологічні та лінгвістичні дані, найймовірніша історична модель полягає в тому, що іранські племена рухалися на південь до Ірану приблизно в середині ІІ тисячоліття до н. е. Походження Авести та зороастрійської релігії тоді збігалося б із походженням авестійської мови та ранніх іранців, імовірно в районі Південної Центральної Азії.".
  72. ↑ Kumar, Vikas; Bennett, E Andrew; Zhao, Dongyue; Liang, Yun; Tang, Yunpeng; Ren, Meng; Dai, Qinyan; Feng, Xiaotian; Cao, Peng; Yang, Ruowei; Liu, Feng; Ping, Wanjing; Zhang, Ming; Ding, Manyu; Yang, Melinda A (28 липня 2021). Genetic Continuity of Bronze Age Ancestry with Increased Steppe-Related Ancestry in Late Iron Age Uzbekistan. Molecular Biology and Evolution. 38 (11): 4908—4917. doi:10.1093/molbev/msab216. ISSN 0737-4038. PMC 8557446. PMID 34320653.
  73. ↑ Guarino-Vignon, Perle; Marchi, Nina; Bendezu-Sarmiento, Julio; Heyer, Evelyne; Bon, Céline (2022). Genetic continuity of Indo-Iranian speakers since the Iron Age in southern Central Asia. Scientific Reports. 12 (1): 733. Bibcode:2022NatSR..12..733G. doi:10.1038/s41598-021-04144-4. PMC 8760286. PMID 35031610.
  74. ↑ Diakonoff, 1985, p. 141.
  75. ↑ Bendezu-Sarmiento та Lhuillier, 2013, p. 449.
  76. ↑ Parpola, 2015, p. 106, 298.
  77. ↑ Kuzmina, 2007, p. 456.
  78. ↑ Bendezu-Sarmiento та Lhuillier, 2013, p. 309–310.
  79. ↑ State Historical and Cultural Park "Ancient Merv" (PDF). UNESCO. 4 грудня 1999. Процитовано 1 жовтня 2016.
  80. ↑ UNESCO Representative visits ancient city of Merv. UNESCO. 21 серпня 2016. Процитовано 1 жовтня 2016.

Джерела

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).