Юрій Наримунтович
| Юрій Наримунтович лит. Jurgis Narimantaitis лат. Narimundoviti Belzensis Dux | |||
 | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 1352 — 1377 | |||
| Попередник: | Юрій Львович | ||
| Наступник: | Володислав Опольський | ||
| 1383 — 1387 | |||
| Попередник: | Володислав Опольський | ||
| Наступник: | Земовит IV | ||
| |||
| 1366 — 1370 | |||
| Попередник: | Данило Острозький | ||
| Наступник: | Юрій-Андрій Острозький | ||
| Народження: | бл. 1326 | ||
| Смерть: | після 1398 | ||
| Рід: | Гедиміновичі | ||
| Батько: | Наримунт | ||
| Мати: | Анна Єлизавета Василівна | ||
| Діти: | Роман, Іван, Василь | ||
Юрій Наримунтович (лит. Jurgis Narimantaitis, лат. Narimundoviti Belzensis Dux; ? — після 1398) — князь крем'янецький[1] (бл.1350 — до 1352), князь белзький (1352—1377, 1383—1387), холмський (бл.1349 — бл.1377), новгородський (1378—1383). Васал і соратник волинського князя Любарта, від якого отримав Холмське та Белзьке князівства на Волині[2]. Син литовського князя Наримунта, внук Великого князя Литовського Гедиміна.
З життєпису
Молодший з п'ятьох синів удільного князя пінського Наримунта-Гліба Гедиміновича, що загинув у битві з хрестоносцями 1348 року. Матір'ю вважається або донька ординського мірзи чи улусбека або якогось з руських князів Волині чи Галичини.
Уперше згадується в джерелах у тексті польсько-литовської угоди 1352 року, за умовами якої він мав тримати Кременець «от князей литовских и от [польского] короля». Втратив Кременець 1366 р., проте отримав від Казимира ІІІ Великого Холм і Белз. Юрію Наримунтовичу також належали Грабовець, Щебрешин і Лопатин. У 1366—1370 роках — був його васалом[3].
Після смерті Казимира у 1370 році відмовився визнавати себе васалом нового польського короля Людовіка І Великого. У 1376 році разом з своїми дядьками, Любартом і Кейстутом взяв участь в спустошливому поході литовсько-руських сил на Малопольщу, союзні війська дійшли до Сандомира і Тарнува.
У 1377 Людовік здійснив похід на Холмщину та Волинь, відібрав Холм та Белз у Юрія, натомість дав йому в тримання Любачів. Взимку 1379/80-го був відправлений Ягайлом до Новгорода Великого, де від імені великого князівства литовського прийняв владу.
У 1386 році брав участь у коронації Ягайла в Кракові, але вже через кілька років перейшов на службу до князя Вітовта. Після низки колізій Юрій Наримунтович став, очевидно, володарем Пінська; принаймні саме йому як князю Юрію Пінському атрибутується підпис під Салінською угодою (1398).
Родовід
Родина
На думку низки дослідників синами Юрія Наримунтовича були:
- Роман Юрійович (? — 1399) — князь Новгородський
- Іван Юрійович (? — 1399) — князь Белзький (до 1386—1388)
Примітки
- ↑ Krzemieniec // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 777. (пол.) — S. 777. (пол.)
- ↑ Однороженко О. Геральдика князів Острозьких у світлі нововиявлених джерел // Князі Острозькі: європейський вимір української історії. — Київ, 2017. — С. 111.
- ↑ Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 46.
Джерела
- Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. 4.
- Русина О. Юрій Наримунтович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 707. — ISBN 978-966-00-1359-9.
Посилання
| Попередник Юрій Львович |
|
Князь белзький 1352-1377 |
|
Наступник Володислав Опольський |
| Попередник Данило Острозький |
|
Князь холмський 1366-1370 |
|
Наступник Юрій-Андрій Острозький |
| Попередник Володислав Опольський |
|
Князь белзький 1383-1387 вдруге |
|
Наступник Земовит IV |
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).