YaChudo

Торогене-хатун

Переглядів: 0. Оновлено 04.11.2026.

Торогене-хатун
монг. ᠲᠥᠷᠭᠡᠨ᠎ᠡ Редагувати інформацію у Вікіданих
Народилася1185 Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла1247[1] або 1246 Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаЮань[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьрегентка Редагувати інформацію у Вікіданих
ТитулKhatun і принцеса Редагувати інформацію у Вікіданих
ПосадаKhatun Редагувати інформацію у Вікіданих
РідБорджигін[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоKhutud Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зУґедей Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиҐуюк Редагувати інформацію у Вікіданих

Торогене-хатун (також Торегене-хатун, Туракіна-хатун; померла 1246) — правителька Монгольської імперії, дружина великого хана Уґедея та мати його наступника Ґуюка. Після смерті чоловіка керувала імперією як регентка у 1241—1246 роках, до обрання Ґуюка каганом. Титул хатун позначав жінку високого стану, зокрема дружину хана, але сам по собі не був рівнозначний титулу кагана.[3][4]

За її регентства тривала боротьба за наступництво після Уґедея: всупереч наміру покійного кагана передати владу онукові Ширемуну Торогене домоглася обрання свого сина Ґуюка на курултаї 1246 року.[5]

Походження та родина

Походження Торогене висвітлене в джерелах суперечливо. У пізнішій китайській «Юань ши» її названо найманкою. Натомість історик Ігор де Рахевільц, зіставивши ранні монгольські й перські свідчення, дійшов висновку, що її пов'язували з меркітами, а найменування «найманка» виникло внаслідок плутанини з іншою дружиною Уґедея.[6]

До шлюбу з Уґедеєм Торогене була одружена з меркітським знатним чоловіком. «Таємна історія монголів» називає її першим чоловіком Куду, тоді як Рашид ад-Дін — Даїр-Усуна. Після розгрому меркітів Чингісхан передав її за дружину своєму синові Уґедею. Вона не була його першою дружиною, однак народила п'ятьох із семи синів Уґедея, зокрема Ґуюка та Кочю — батька Ширемуна.[7][3]

Регентство

Боротьба за владу

Після смерті Уґедея у грудні 1241 року постало питання про нового великого хана. Уґедей раніше визначив спадкоємцем свого онука Ширемуна — сина Кочю, який помер ще за життя Уґедея. Проте Торогене підтримувала кандидатуру свого старшого сина Ґуюка. Одразу після смерті кагана справи двору були пов'язані зі ставкою іншої його дружини, Моґе-хатун. Торогене звернулася до представників правлячого роду з пропозицією доручити їй управління до нового курултаю. Зокрема, її підтримав Чаґатай та інші князі-чингізиди. Після смерті Моґе її влада зміцнилася.[5][6]

Торогене використовувала листування, переговори й дарунки для здобуття підтримки серед членів династії Чингізидів. Водночас її становище залишалося непевним: окремі високопосадовці не визнавали її рішень, а Темюге Отчигін, молодший брат Чингісхана, спробував скористатися міжцарів'ям, щоб захопити верховну владу. Його виступ не досяг мети.[8]

Управління імперією

Торогене не обмежувалася збереженням чинного порядку до обрання кагана, а втручалася в кадрову та фінансову політику. Вона намагалася усунути впливових управлінців, які служили Уґедеєві, зокрема Чинкая та Махмуда Ялавача. Ті знайшли захист у її сина Котена, який відмовився їх видати. Водночас посадовець Коргуз, що керував частиною західних володінь імперії, був заарештований і страчений.[8]

Особливий вплив при її дворі здобула Фатіма, колишня полонянка з Хорасану, яка стала найближчою радницею регентки. Через неї просувалися нові призначення, зокрема посилення позицій Абд ар-Рахмана у фінансовій адміністрації. Ці зміни супроводжувалися суперечками щодо оподаткування підкорених осілих земель: одна група управлінців відстоювала помірні податки, інша — ширше використання податкових відкупів.[9]

Український історик Роман Бабенко пов'язує утвердження фінансового впливу Абд ар-Рахмана за Торогене з поширенням відкупної системи в Монгольській імперії. Ці процеси припали й на становлення монгольського оподаткування підкорених земель Русі, хоча конкретні механізми збору данини в окремих регіонах залишаються предметом дослідження.[10]

Свідченням господарського життя підвладних імперії областей за регентства Торогене є, зокрема, срібний диргем, викарбуваний 1244 року в Тифлісі, що зберігається в Музеї Сперлока при Іллінойському університеті.[11]

Обрання Ґуюка і смерть

Торогене скликала великий курултай 1246 року, розіславши запрошення представникам панівного роду, воєначальникам і правителям підвладних держав. На зібрання прибули численні делегації, серед них посольство папи Інокентія IV, очолюване Джованні да Плано Карпіні, та князь Ярослав Всеволодович. 24 серпня 1246 року Ґуюка проголосили великим ханом. Батий, який мав давні суперечності з Ґуюком, не прибув на курултай.[12][13]

Невдовзі після обрання Ґуюка між ним та оточенням матері загострилися суперечності. Фатіму звинуватили в чаклунстві, зокрема у спричиненні хвороби Котена, і стратили. Торогене померла протягом 1246 року; після її смерті Ґуюк усунув низку її прибічників від влади.[9][13]

Повідомлення про смерть Ярослава Всеволодовича

У записках Джованні да Плано Карпіні збереглася розповідь про смерть володимирського князя Ярослава Всеволодовича під час перебування при монгольському дворі у вересні 1246 року. За словами мандрівника, Торогене запросила князя до себе та власноруч подала йому їжу й питво. Повернувшись до свого помешкання, Ярослав захворів і невдовзі помер. Плано Карпіні повідомив, що сучасники підозрювали отруєння, пов'язуючи його з наміром монголів зміцнити контроль над князевими землями.[12]

Причина смерті князя залишається дискусійною. Історики Лев Воротинцев і Тимур Галімов у дослідженні 2023 року визнали версію навмисного отруєння непереконливою та припустили смерть від тяжкої хвороби. Натомість Федір Веселов у праці 2026 року навів аргументи на користь отруєння. Отже, свідчення Плано Карпіні є важливим джерелом про подію, проте особисту причетність Торогене до вбивства не можна вважати безспірно встановленою.[14][15]

Оцінки істориків

Перські та китайські хроніки нерідко зображали правління Торогене як період придворних інтриг і зловживань. Сучасні дослідники, зокрема Бруно де Нікола й Тімоті Мей, звертають увагу на політичні обставини написання цих джерел: пізніша зміна правлячої гілки Чингізидів вплинула на оцінку попереднього регентства. Торогене не лише забезпечила обрання свого сина, а й самостійно керувала політикою призначень і оподаткування; водночас ці рішення спричиняли опір частини еліти.[9][7][16]

Примітки

  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #1180678354 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б China Biographical Database
  3. ↑ а б De Nicola, Bruno (2017). Women in Mongol Iran: The Khātūns, 1206–1335 (англ.). Edinburgh University Press. с. 66—68.
  4. ↑ Ḵātun. Encyclopaedia Iranica (англ.).
  5. ↑ а б De Nicola, Bruno (2017). Women in Mongol Iran: The Khātūns, 1206–1335 (англ.). Edinburgh University Press. с. 68—69.
  6. ↑ а б de Rachewiltz, Igor (1999). Was Töregene Qatun Ögödei's “Sixth Empress”? (PDF). East Asian History (англ.) (17/18): 71—76.
  7. ↑ а б May, Timothy (2016). Commercial Queens: Mongolian Khatuns and the Silk Road. Journal of the Royal Asiatic Society (англ.). 26 (1—2): 89—106. doi:10.1017/S1356186315000590.
  8. ↑ а б De Nicola, Bruno (2017). Women in Mongol Iran: The Khātūns, 1206–1335 (англ.). Edinburgh University Press. с. 69—70.
  9. ↑ а б в De Nicola, Bruno (2017). Women in Mongol Iran: The Khātūns, 1206–1335 (англ.). Edinburgh University Press. с. 70—72.
  10. ↑ Бабенко, Роман. Розвиток нових владних установ Золотої Орди на Русі (PDF). с. 19—20. Процитовано 3 листопада 2026.
  11. ↑ Coin: Georgia, Mongol Empire, silver dirhem struck during the reign of Turakina (Töregene), Regent-Queen. Spurlock Museum of World Cultures (англ.). Процитовано 3 листопада 2026.
  12. ↑ а б John of Plano Carpini. The Journey of John of Plano Carpini. Silk Road Seattle, University of Washington (англ.). Процитовано 3 листопада 2026.
  13. ↑ а б Jackson, Peter (2002). Güyük Khan. Encyclopaedia Iranica (англ.).
  14. ↑ Воротынцев, Л. В.; Галимов, Т. Р. (2023). «Нужная смерть» великого князя: к вопросу о причинах и обстоятельствах кончины Ярослава Всеволодовича осенью 1246 г. Золотоордынское обозрение (рос.). 11 (3): 562—581. doi:10.22378/2313-6197.2023-11-3.562-581.
  15. ↑ Веселов, Ф. Н. (2026). Бактерия или человек? Мнимая загадка смерти великого князя Ярослава Всеволодовича. Вестник Новосибирского государственного университета. Серия: История, филология (рос.). 25 (1): 42—59. doi:10.25205/1818-7919-2026-25-1-42-59.
  16. ↑ Buell, Paul D. (2010). Some Royal Mongol Ladies: Alaqa-beki, Ergene-Qatun and Others. World History Connected (англ.). 7 (1).

Література

  • De Nicola, Bruno. Women in Mongol Iran: The Khātūns, 1206–1335. Edinburgh: Edinburgh University Press, 2017. Розділ 2, с. 66–72.
  • Broadbridge, Anne F. Women and the Making of the Mongol Empire. Cambridge: Cambridge University Press, 2018. Розділ 6 «Töregene», с. 164–194.
  • May, Timothy. «Commercial Queens: Mongolian Khatuns and the Silk Road». Journal of the Royal Asiatic Society. 2016. Т. 26, № 1–2. С. 89–106.
  • De Rachewiltz, Igor. «Was Töregene Qatun Ögödei's “Sixth Empress”?». East Asian History. 1999. № 17/18. С. 71–76.


Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).