YaChudo

Темногайці

Переглядів: 0. Оновлено 08.11.2026.

село Темногайці
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район Кременецький район
Тер. громада Великодедеркальська сільська громада
Код КАТОТТГ UA61020030110087286 Редагувати інформацію у Вікіданих
Основні дані
Перша згадка 16 століття
Населення 546 осіб (01.01.2021[1])
Територія 4,14 км²
Густота населення 131,88 осіб/км²
Поштовий індекс 47154
Телефонний код +380 3558
Географічні дані
Географічні координати 50°0′1″ пн. ш. 25°58′29″ сх. д. / 50.00028° пн. ш. 25.97472° сх. д.
Відстань до
районного центру 		20 км
Найближча залізнична станція Кременець
Відстань до
залізничної станції 		28 км
Місцева влада
Адреса ради 47144, Тернопільська область,
Кременецький район,
село Великі Дедеркали,
вулиця Садова, 1
Староста Левічева Оксана Петрівна
(староста Темногаєцького старостинського округу[2])
Карта
Темногайці. Карта розташування: Україна
Темногайці
Темногайці
Темногайці. Карта розташування: Тернопільська область
Темногайці
Темногайці
Мапа
Мапа

CMNS: Темногайці у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Темнога́йці — село в Україні, у Великодедеркальській сільській громаді Кременецького району Тернопільської області. До 2020 року входило до складу Шумського району Тернопільської області та було центром Темногаєцької сільської ради. За даними на 2021 рік, населення села становило 546 жителів.

Географія

Селом протікає річка Безіменна, права притока Вілії. Територія — 4,14 км² (2014). Розташоване за 20 км від Шумська і 28 км від найближчої залізничної станції Кременець[3].

Станом на 1893 рік відстані від села Темногайці становили: до Житомира — 225 верст, до Кременця — 25 верст, до найближчої залізничної станції Рудня-Почаївська — 46 верст, до найближчої поштової станції в Кременці — 25 верст; до сусідніх сіл: Загайці — 3 версти, Цеценівка — 3 версти, Шумбар — 4 версти, Матвіївці — 5 верст, Сураж — 15 верст[4].

У селі є вулиці: Зарічна, Набережна, Новоселиця, Новосільна, Педереївка, Сонячна, Українська, Церковна, Церковниця, Чабанівка[5].

Назва

За переказом, на місці, де нині розташоване село, колись був густий старий ліс — гай, через який поселення отримало назву Темногайці. Поруч із Темногайцями знаходяться села, назви яких також походять від слів «гай» і «бір» — Підгайці, Загайці, Шумбар («Шуми-бор»), Бірки, Шумськ (від «шумить»). Станом на кінець 19 століття в околицях Темногайців зберігалися Загаєцький, Борецький та Шумський ліси[6].

Адміністративна належність

У результаті адміністративно-територіальної реформи в Україні у 2020 році село Темногайці увійшло до Великодедеркальської сільської громади в складі Кременецького району Тернопільської області. Також у 2020 році в межах Великодедеркальської сільської громади було створено Темногаєцький старостинський округ із центром у селі Темногайці.

Історичні дані

Історія

Заснування

За переказами, Темногайці були засновані жителями Вербиці, одного з найдавніших поселень південної Волині, зруйнованого внаслідок монголо-татарської навали в 14 столітті. Люди, яким вдалося врятуватися, поселилися за темним гаєм, від якого пішла назва села[12][3]. Перші відомі письмові згадки про Темногайці датуються 16 століттям[3].

У складі Речі Посполитої

16 століття

У поборовому реєстрі Волинського воєводства 1583 року Темногайці згадуються двічі — як маєток Марціна Лаща із 4 димами та як село Щасного (Щенсного) Мєдуського із 6 димами[13]. Поділ спадщини Боговитина Петровича Шумбарського (з роду Боговитинів), проведений 1585 року, закріпив Темногайці за його онуком Миколаєм Михайловичем[14][15].

17 століття

1601 року власник Темногайців Миколай Боговитин-Шумбарський загинув у Кременці, залишивши по собі дочок Марушу, Раїну та Олександру й заповівши опіку над дітьми й маєтками братам першої дружини Єви Павлович. Усупереч заповіту, Адам та Андрій Климентовичі й Павло Федорович Боговитини забрали дочок і маєтки, разом із Темногайцями, під свою опіку. Однак Павловичі, «зібравши військо чимале людей службових, вибранців і гайдуків кількасот чоловік, як кінних, так і піших», відстояли свої права[14][15].

На початку 1605 року старша з дочок — Маруша Миколаївна — записала свою третину батькової спадщини, зокрема й у Темногайцях, своєму чоловікові Михайлові Хрінницькому, який у 1620 році продав усі свої надбання в родових володіннях Боговитинів сестрі дружини Раїні Миколаївні та її чоловікові Костянтину Ярмолинському (з роду Ярмолинських). У 1623 році Раїна й Костянтин Ярмолинські за 15 тисяч злотих придбали також і ту третину отчини, що перепала наймолодшій із Боговитинівен — Олександрі Брудзієвській, таким чином зібравши майже всі землі Боговитина Петровича на Волині[14][15].

1637 року Раїна Ярмолинська, уже будучи вдовою, зробила фундушевий запис на користь заснованого нею Загаєцького монастиря. За його умовами, «кожен підданий, боярин, гайдук і служка, які займалися обробкою сіна» в її маєтках, зокрема й у Темногайцях[ком. 1], повинні були щорічно на свято Воздвиження чесного хреста відвозити «по хорошому возу доброго сіна вартістю не менше пів гривні польської» на монастирський фільварок[17].

Відомо, що до початку Хмельниччини в Темногайцях налічувався 21 дим, тоді як у січні 1651 року їх залишилось 7, а в жовтні 1652 — не було жодного. Дідичем села в цей час уже був Ян Ярмолинський[18], син Раїни та Костянтина[19].

18 століття

У 1726 році Темногайці належали житомирському мечнику Михайлу Прушинському та знаходились в оренді в жидачевського ловчого Войцеха Пленші[7], про що відомо зі скарги Прушинського на Пленшу «про пригнічення темногаєцьких селян»[6]. Прушинський звинуватив Пленшу в тому, що він, «порушуючи контракт» і «вчиняючи обтяження підданим», посилав до Бугу більше підвод, ніж мав на те право: йому за контрактом було дозволено послати не більше 100 підвод, а він вислав 260[20][21].

Пізніше маєток Темногайців перебував у володінні мечника добжинського Яна Прушинського, який мав трьох дочок — Гелену, Анну та Маріанну — та, бажаючи уникнути дроблення маєтку, вирішив передати Темногайці своїй найстаршій доньці Гелені, одруженій із коронним стражниковичем і камергером Анджеєм Сєраковським, проте транзакцію не було закріплено[22]. У 1770-х роках щодо спадщини Прушинського виникли судові суперечки між Сєраковськими, Бобрами та Вонсовичами — родинами, пов'язаними шлюбами з трьома дочками Прушинського[22].

Наприкінці 18 століття власником Темногайців був генерал польських військ Каетан Бобр-Пьотровицький[23], який продав їх Францішку Дуніну-Вонсовичу, ротмістру колишніх польських військ[24]. Станом на 1789 рік село зі 120 підданими приносило йому 10 тисяч злотих доходу[25].

У складі Російської імперії

На початку 19 століття власник Темногайців Дунін-Вонсович увійшов до близького кола великого князя цесаревича Костянтина Павловича, який у цей період перебував на Волині як генерал-інспектор усієї кавалерії та бував у Дуніна-Вонсовича в Темногайцях, а Дунін-Вонсович супроводжував його під час відвідин маєтків інших польських родин на Волині[24][26]. У 1832 році спадкоємці Дуніна-Вонсовича продали Темногайці Станіславу Могильницькому з Боровиці[27].

Станіслав Могильницький ще за свого життя передав село старшому сину Вітольду, одруженому з Каміллою з Межинських[24]. Вітольд Могильницький був останнім вибірним маршалком шляхти (предводителем дворянства) Кременецького повіту та брав участь у січневому повстанні 1863 року, після чого був заарештований та засланий до Пермі[ком. 2][30]. Маєток Темногайців було примусово продано. Площа маєтку на цей час складала 893 морґи орної землі, річний дохід — 3792 рублі. Вартість маєтку за оцінкою власника була 37 925 рублів, за оцінкою уряду — 26 000 рублів[31].

У 1865 році на кошти місцевих парафіян у Темногайцях було зведено дерев'яну церкву із дзвіницею[32]. Станом на 1868 рік власником Темногайців був Зосима Недоборовський[32][33], службовець митниці Петербурзької комісаріатської комісії та знайомий Тараса Шевченка з кінця 1850-х років[34]. Згодом Темногайці перейшли у власність лютеранської родини Краугінгів із Ліфляндії. Зокрема, поміщик Максиміліан Краугінг виділив 1000 рублів на оздоблення нового храму; після смерті, з дозволу архієпископа Волинського Тихона, його поховали на церковному погості[35].

З 1885 року в Темногайцях діяла церковнопарафіяльна школа[32]. 1890 року при церкві створено церковно-шкільне братство тверезості[36]. У 1891 році власником села був Оттомар Краугінг[37], у 1899 — Костянтин Головін[38]. у 1902 — Микола Юзефович[39], у 1908 — Микита Мінаков[40]. На кінець 19 століття Темногайці налічували 151 двір, 957 жителів; діяла броварня[3]. За переписом 1911 року в селі було 1167 жителів, функціонували горілчана крамниця, кредитове товариство, земський склад насіння[3].

У складі Польської Республіки

Місіонер Трофим Нагорний (праворуч) із пастором Темногайців Сергієм Каплуном та його родиною біля їхнього згорілого дому (1934)

Влітку 1929 року Сельроб-Єдність організувала в Кременецькому повіті сільськогосподарський страйк, який поширився і на Темногайці[41]. У 1931 році в селі проживали 1633 особи. Діяли філії «Просвіти» та інших товариств[3]. У вересні 1933 року внаслідок пожежі в Темногайцях згоріли будівлі на вулиці Зарічній; за повідомленням преси, згоріло 7 господарств і близько 500 пудів немолоченого збіжжя[3][42]. У травні 1934 року внаслідок пожежі згоріло 28 господарств (за іншими даними — 36 будинків)[43][44]; причиною, за повідомленням преси, була хибна будова коминів[43].

Станом на 1920-ті та 1930-ті роки землевласниками Темногайців залишалася родина Мінакових, зокрема Василь і Сергій[45]. У ході земельної реформи в Польщі в 1935 році 40 гектарів із маєтку Темногайців, що належали Вассі Мінаковій, були включені до урядового списку земель, які підлягали примусовому викупу; в 1937 році до чергового такого списку внесли 45 гектарів із маєтку Темногайців[46].

У липні 1938 року в Темногайцях було зареєстровано споживчий кооператив «Промінь»[47]. 14 жовтня 1938 року в селі пройшла виставка-конкурс сільськогосподарської підготовки[48], в якій брали участь члени селянських клубів, зокрема з Сенкевічів та Кушлина[49]. Навесні 1939 року тут було створено місцевий осередок урядової політичної організації «Табір національного єднання»[50].

Активними українськими націоналістичними діячами в період Другої Речі Посполитої були Феодосій і Григорій Гуменюки, засуджені до ув'язнення в польському концтаборі Береза Картузька; подальша їх доля невідома. Їхнього побратима Євгена Криворуцького в 1941 році розстріляли більшовики в Кременецькій тюрмі[3].

Друга світова війна

З вересня 1939 року Темногайці перебували під радянською владою, а з початку липня 1941 року (за іншими даними — з 30 червня) — під німецькою окупацією[3][51]. У німецькій окупації брав участь 48-й армійський корпус 1-ї танкової групи[51]. Нацисти вивозили молодь на примусові роботи до Німеччини[3]. За даними з «Літопису УПА», 28 грудня 1943 року на Темногайці напали німецькі «вислужники» та почали грабувати, але були відбиті сотнею УПА; трьох нападників було вбито й кількох поранено[52].

У лютому 1944 року через село рейдувало 2-ге молдавське радянське партизанське з'єднання (МРПЗ) під командуванням Якова Шкрябача[3][53]. На цей час лінія німецького фронту проходила по шосе Острог—Кременець, лінія фронту радянської армії була Дубно—Мізоч, Острог[54]. За донесеннями селян, на захід від Темногайців, у Катербурзі, Цеценівці, Вілії були розташовані німецькі війська, у Бірках — німецькі війська з артилерією[54]. 6 (8) лютого 1944 року з'єднання Шкрябача, що рухалося в напрямку із Синівців до Залісців, днювало в Темногайцях і затримало «господарника» УПА (керівника господарства УПА на два райони) з документами про заготівлю продуктів у селах[55].

14 лютого 1944 року члени 2-го МРПЗ на шляху із Залісець до Темногайців зустрілися зі з'єднанням Андреєва («андреєвськими батальйонами») та зупинялися днювати в Темногайцях під час переходу з хутора Дубина (село Соснівка) до села Борсуки[56]. 22 лютого того ж року через Темногайці проходило партизанське з'єднання під командуванням Михайла Шукаєва, що рухалося в напрямку Піщатинці—Вікнини—Мар'янівка—Мишківці—Дзвиняча[57].

2 березня 1944 року (за іншими даними — 8 березня) Темногайці були зайняті радянськими військами[3][51]. З мобілізованих на фронти німецько-радянської війни загинуло 42 чоловіки, 21 пропав безвісти (за іншими даними загинуло 68 з 125 мобілізованих)[3][51]. У діяльності ОУН і УПА брали участь 35 жителів села. За радянської влади репресовано 14 родин[3].

У складі СРСР

Повоєнний період

1944 року до Темногаєцької сільської ради приєднано хутір Пеньки, також відомий як Підболото, що був розташований за 2,5 км від Темногайців на південний схід[58].

За даними з «Літопису УПА», 13 лютого 1945 року радянські сили проводили облаву на підпілля в Темногайцях, Вербиці та Катербурзі, нічого не виявивши; 17 лютого на хуторах поблизу Темногайців спільно зі «стребками» (членами винищувальних батальйонів) замордували одну родину із 6 осіб і спалили хутір[59]. У травні 1947 року до Темногайців приїздили керівник при політчастині при МТС у районі разом із кількома працівниками, які протягом дев'яти днів обходили селянські двори та вимагали підписуватися на позику, погрожуючи виселенням до Сибіру[60]. 12 вересня того ж року начальник стребків Захар Заяць проводив у Темногайцях примусове вербування молодих чоловіків до «істребітельського пункту» та змушував їх брати зброю; після чого ті залишили зброю та втекли з пункту[61]. У жовтні 1947 року на території Великодедеркальського району було розміщено низку гарнізонів ВВ МВС та міліції, у тому числі 10 осіб у Темногайцях[62].

Упродовж січня—травня 1948 року в Темногайцях і на навколишніх хуторах діяли радянські групи чисельністю від 8 до 30 осіб, зокрема під керівництвом оперуповноваженого РВ МДБ Великодедеркальського району Бондарова, які проводили ревізії господарств, труски (обшуки) та облави[ком. 3]. 25 січня на хуторах біля Темногайців дев'ятеро озброєних осіб, що діяли під виглядом повстанців, після відмови селянки Мартошки надати нічліг спалили її хату; 28 січня в Темногайцях у місцевого жителя Ладана виявили криївку, де переховувався його син Степан, якого після затримання катували[64]. 24 квітня в Темногайцях близько тридцяти озброєних осіб виставили засідки на вулицях і біля церкви та перевіряли документи після вечірньої служби[65]. 10 травня радянські представники проводили в Темногайцях збір позики; одну жінку, що не виплатила позику, арештували та посадили до льоху, де її наступного дня було знайдено мертвою[66].

На початку 1948 року оперуповноважений Бондаров також проводив агітацію серед селян із метою створення колгоспу, погрожуючи, що «навесні відберемо від вас всю землю і буде її обсівати держава», а також висланням до Сибіру; селяни вступати до колгоспу відмовлялися (коли чули про мітинг, заздалегідь втікали з дому)[67]. 5 жовтня того ж року українські повстанці вбили в Темногайцях уповноваженого по поставках і організатора колгоспів Ситнікова[68]. 1948 року (за іншими даними — 1949 року) у селі примусово організовано колгосп[3][53]. У листопаді 1951 року на хуторі Підболото зупинилася група із шести підпільників ОУН на чолі з керівником крайового проводу «Поділля» Іваном Прокопишиним («Бурланом»)[ком. 4]. Про їх появу повідомили місцеве МДБ, яке наступного дня влаштувало облаву; підпільники не змогли вирватися з оточення і загинули в бою[69][70].

Пізніший радянський період

Станом на 1973 рік у Темногайцях розміщувалася центральна садиба колгоспу імені Кірова, що мав у користуванні 1,5 тисячі га сільськогосподарських угідь, у тому числі 1,4 тисячі га орної землі. Основним напрямом господарства було рільництво і тваринництво. З допоміжних підприємств діяв млин. У селі була восьмирічна школа, клуб зі стаціонарною кіноустановкою, дві бібліотеки, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок, 2 магазини, кравецька й шевська майстерні[53]. Згодом тривалий час Темногайці були бригадним селом колгоспу із центральною садибою в селі Цеценівка. 1987 року в селі створено свій колгосп[3].

У складі незалежної України

Станом на 1995 рік місцевий колгосп було реорганізовано в колективне сільськогосподарське підприємство «Нове життя». На його базі у 2000 році виникло приватне агропромислове підприємство «Лан»[3]. 2003 року село було газифіковане[3]. Від 2005 року в Темногайцях розташований центр сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агролан»[3], у користуванні якого станом на 2010 рік було понад 11 тисяч гектарів землі в Кременецькому, Шумському та Збаразькому районах, на якій вирощували цукрові буряки, озимі пшеницю та ріпак, ярий ячмінь[71]. У березні 2019 року парафія храму чуда Архістратига Божого Михаїла в Темногайцях ухвалила рішення вийти з-під юрисдикції Української православної церкви Московського патріархату і приєднатися до Православної церкви України[72].

Церква

Храм

У 1865 році на кошти місцевих парафіян у Темногайцях була зведена нова дерев'яна церква із дзвіницею, освячена на честь Чуда святого архістратига Михаїла в Хонех (святкування 6 вересня). 1000 рублів на оздоблення храму виділив місцевий поміщик лютеранин Максиміліан Краугінг[6]. Станом на 1893 рік також була каплиця, збудована коштом парафіян. На церковному погості, за чавунною огорожею, стояв хрест на могилі Максиміліана Краугінга, похованого тут із дозволу волинського архієпископа Тихона. Інший хрест, кам'яний, без огорожі, здавна стояв перед притвором церкви[6].

  • Церква Чуда Архістратига Божого Михаїла

Парафія

За планом 1864 року церкві належало 38 десятин 1396 сажнів землі. Поміщиком Оттомаром Краугінгом було збудувано дерев'яний будинок для священника; господарські споруди були побудовані парафіянами після пожежі 1882 року. За дарчою 1868 року від поміщика Зосими Недоборовського церкві належав кам'яний будинок із землею для шкільних потреб, однак станом на 1893 рік він був непридатним. На церковному подвір'ї була невелика церковна пасіка[32].

До 1914 року в церковному архіві зберігалися стародруки 17—18 століть[3], зокрема Євангеліє 1690 та 1712 років, Октоїх 1700 та 1774 року, Тріодь 1712, 1747 та 1767 років, Літургікон 1712 року та Мінея 1774 року[73]. Копії метричних книг зберігалися з 1742 року, сповідні відомості — з 1807 року[6]. Від 1885 року діяла церковнопарафіяльна школа, що мала власну будівлю[32]. 1890 року при церкві створено церковно-шкільне братство тверезості[36].

У березні 2019 року парафія храму чуда Архістратига Божого Михаїла в Темногайцях ухвалила рішення вийти з-під юрисдикції Української православної церкви Московського патріархату і приєднатися до Православної церкви України[72].

Традиції

За описом 1893 року, при церкві діяло братство без окремого статуту, члени якого робили щорічні внески на користь храму: чоловіків називали братчиками, жінок — сестричками; кожен член мав власну свічку із жовтого воску, яку, тримаючи в руках, запалювали в певний момент під час богослужінь і проводів померлих. У приході також існував звичай, подібний до давніх агап: парафіяни приносили до притвору печений хліб та інші страви, які після літургії тут же роздавали бідним. Раз на рік восени (іноді також весною) відбувалася «громадська служба» — панахида за всіх померлих православних односельців із громадським обідом для нужденних. У народному читанні символу віри зберігалися сліди унії: «нас діля» замість «нас ради» та «і від Сина» (філіокве)[35].

Населення

Чисельність

  • За даними на 1885 рік у Темногайцях було 653 жителі та 96 дворів[74].
  • За даними на 1893 рік у Темногайцях налічувалося 105 ¾ дворів[73].
  • На кінець 19 століття в Темногайцях було 957 жителів та 151 двір[3].
  • За переписом 1897 року в Темногайцях було 1099 жителів[75].
  • За даними на 1911 рік у Темногайцях було 1167 жителів[3].
  • За даними на 1931 рік у Темногайцях було 1633 жителів[3].
  • За даними на 1973 рік у Темногайцях було 802 жителі та 278 дворів[53]
  • За переписом 1989 року постійне населення Темногайців становило 661 житель. Наявне населення становило 648 жителів[76].
  • За переписом 2001 року постійне населення Темногайців становило 617 жителів. Наявне населення становило 606 жителів[77][78].
  • За даними на 2007 рік у Темногайцях було 619 жителів[79].
  • За даними на 2014 рік у Темногайцях було 608 жителів та 201 двір[3].
  • За даними на 2021 рік у Темногайцях було 546 жителів та 175 дворів. Зокрема, була 341 людина працездатного віку, 107 дітей віком до 18 років та 117 пенсіонерів[1].
Населення села Темногайці
Рік 1885 1893 19 ст. 1897 1911 1931 1973 1989 2001 2007 2014 2021
Жителів 653 — 957 1099 1167 1633 802 661 617 619 608 546
Дворів 96 105¾ 151 — — — 278 — — — 201 175

За статтю

  • За переписом 1897 року в Темногайцях серед 1099 жителів було 532 чоловіка (48,41 %) та 567 жінок (51,59 %)[75].
  • За переписом 1989 року в Темногайцях серед 661 жителя постійного населення було 302 чоловіка (45,69 %) та 359 жінок (54,31 %). Серед 648 жителів наявного населення було 297 чоловіків (45,83 %) та 351 жінка (54,17 %)[76].

За мовою

  • За переписом 2001 року в Темногайцях серед 617 жителів постійного населення 616 людей (99,84 %) вказали рідною мовою українську[77][80].
Мовний склад населення села Темногайці (2001)
Мова Кількість Відсоток
українська 616 99,84 %
інші/не вказали 1 0,16 %
Усього 617 100 %

За релігією

  • За даними на 1893 рік у Темногайцях налічувалося 854 православних обох статей, 1 лютеранин та 5 єврейських сімей[73].
  • За переписом 1897 року в Темногайцях серед 1099 жителів було 1059 православних (96,36 %)[75].

Соціальна сфера

Станом на 2014 рік у Темногайцях діяв навчально-виховний комплекс, що включав загальноосвітню школу 1—2 ступенів та дитячий садочок. У селі також працювали клуб, бібліотека, фельдшерський пункт, 2 торгових заклади[3].

Культові споруди

Пам'ятники

  • Пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1975)[79] — на пам'ятнику викарбувані імена шістьох повстанців, що загинули в бою; відомі лише чотири імені повстанців, інші двоє залишаються невідомими.

Фольклор

До збірок пісень у IV та V томах «Трудів етнографічно-статистичної експедиції», опублікованих у 1870-х роках, увійшло декілька пісень, записаних у Темногайцях, зокрема:

А-а, а-а, котино,
Зъ сіренькими очима…
Колисочка даньська,
Дитиночка паньська;

Насипочка шовкова,
Подушечка пухова,
Колисочка новая,
Дитиночка малая.

Том IV, Родини та хрестини (Колискові), № 29[82]

Я петрушку копала,
На Петруся моргала.
        Ой лихо не Петрусь,
        Біле личко, чорний усъ.
Била жъ мене матуся,
А за того Петруся.
        Ой лихо и проч.
Присяй Богу: далебігъ,

Таки буде Петрусь мій.
        Ой лихо и проч.
Наварила, напекла
Не для кого—для Петра.
        Ой лихо и проч.
Нема Петра, тільки Гриць,
Шкода жъ моіхъ паляницъ.
        Ой лихо и проч.

Том V, Любовні пісні (Щасливе кохання), № 211[83]

Моя жінка не пъяниця,
Зъ білих ніжокъ не валиться,
Якъ почує въ голові —
Ляже спать у рові,

Прокинеться, якъ та курка,
Нема чепця, ні каптурка,
Накриється рукавомъ,
Маршъ до дому ровомъ.

Том V, Жартівливі пісні, № 110[84]

У літературі

Назва Темногайці згадується в історичному романі у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко, опублікованому 1979 року[85]:

…Колись в селі, що зветься Темногайці,
а йшов мені тоді двадцятий рік,
мене хотіли прикрутить при Гальці.
Хвалити бога, вирвався і втік.

Ліна Костенко. Маруся Чурай

Галерея

  • Дорожній знак при в'їзді в село
    Дорожній знак при в'їзді в село
  • Вид на церкву
    Вид на церкву
  • Пам'ятний хрест
    Пам'ятний хрест
  • Став біля села
    Став біля села
  • Дім молитви
    Дім молитви

Відомі люди

Народились

Жили

  • Якобчук Олексій Сидорович (нар. 1955) — директор сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агролан» (станом на 2010 рік)[3][71].

Учасники ОУН і УПА

У діяльності ОУН і УПА брали участь 35 осіб, серед них[3]:

  • Андрій Боб'юк
  • Григорій Буднік (1920—1944)
  • Михайло Бурбан (нар. 1924)
  • Яків Гуменюк (нар. 1920)
  • Іван (нар. 1921), Іван (нар. 1920), Іван (нар. 1896), Петро (нар. 1929), Тимофій (нар. 1927) і Феодосій (нар. 1922) Ґудзі
  • Антін Джиган (1924—1946)
  • Феодосій Дідик (нар. 1925)
  • Костянтин (1918—1945) і Надія (нар. 1925) Криворучки
  • Зінаїда Петрук (нар. 1925)
  • Василь Сафіян (нар. 1917)
  • Яків Чиган (1923—1945)
  • Анастасія Ящук (нар. 1927)

Військовослужбовці, які загинули під час російсько-української війни

  • Димнич Василь Васильович (1982—2022) — солдат, оператор 3-го відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки військової частини А0641. Житель Темногайців, родом із села Матвіївці. Загинув 15 серпня 2022 року під час виконання бойового завдання в селі Богородичне Донецької області. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[88].
  • Янчук Віктор Григорович (1966—2025) — сержант, інспектор прикордонної служби 3-ї категорії — майстер інженерно-позиційної групи відділення інженерної розвідки прикордонної застави застосування засобів інженерного озброєння прикордонної комендатури інженерного облаштування 1-го прикордонного загону Державної прикордонної служби України. Житель Темногайців. Помер 10 лютого 2025 року в селі Підсереднє Куп'янського району Харківської області[89].

Священники

При церкві села Темногайці священнослужителями були:

  • Семен Вараксієвич — станом на 1745—1754 роки[90]
  • Григорій Баштиковський (адміністратор) — станом на 1754—1755 роки[90]
  • Лука Суходольський (адміністратор) — станом на 1755—1756 роки[90]
  • Тимофій Жолобовський — станом на 1757—1780 роки[90]
  • Василь Гаськевич (наглядаючий священник із села Матвіївці) — станом на 1780—1782 роки[90]
  • Григорій Гаськевич — станом на 1782—1826 роки[90]
  • Ілля Клюковський — станом на 1826—1860 роки[ком. 5][90]
  • Федір Болгакевич — станом на 1860—1862 роки[90]
  • Іван Перхорович — станом на 1862—1873 роки[ком. 6][90]
  • Василь Львович — станом на 1873—1877 роки[ком. 7][90][94]
  • Іван Вілецький — станом на 1877—1878 роки[ком. 8][94][95]
  • Антоній Дашкевич — станом на 1878—1888 роки[ком. 9][90]
  • Лука Рей — станом на 1888—1894 роки[ком. 10][90][97]
  • Євген Капустинський — станом на 1894 рік[ком. 11][98][99]
  • Йосип Олесницький — станом на 1895 рік[ком. 12][100]
  • Костянтин Романовський — станом на 1896 рік[ком. 13][101]
  • Кирило Копачевський — станом на 1906 рік[ком. 14][103]
  • Михайло Ціхоцький — станом на 1908—1914 роки[104]

Власники

  • Миколай Михайлович Боговитин — станом на 1585—1601 роки
  • Маруша, Раїна та Олександра Боговитинівни (по 1/3 кожна) — станом на 1601—1605 роки
  • Михайло Хрінницький (1/3), Раїна Боговитинівна (1/3), Олександра Брудзієвська (1/3) — станом на 1605—1620 роки
  • Раїна Боговитинівна та Костянтин Ярмолинський (2/3), Олександра Брудзієвська (1/3) — станом на 1620—1623 роки
  • Раїна та Костянтин Ярмолинські (3/3) — з 1623 року
  • Раїна Ярмолинська — станом на 1637 рік
  • Ян Ярмолинський — станом на 1651 рік[18][19]
  • Прушинські — станом на 18 століття:
  • Михайло Прушинський (орендар — Войцех Пленша) — станом на 1726 рік[6][7]
  • Ян Прушинський[22]
  • Каетан Бобр-Пьотровицький — станом на кінець 18 століття[23]
  • Францішек (Франц) Дунін-Вонсович — станом на 1789—1816 роки[25][106][107][27]
  • Могильницькі — станом на 1832—1863 роки:
  • Станіслав Могильницький — станом на 1832 рік[27]
  • Станіслав та Еліза Могильницькі — станом на 1850 рік[108]
  • Еліза (Єлизавета) Могильницька — станом на 1858 рік[109]
  • Вітольд Могильницький — станом на 1863 рік[32]
  • Зосима Недоборовський — станом на 1868 рік[33][32]
  • Краугінги — станом на 2-гу половину 19 століття:
  • Максиміліан Краугінг[6]
  • Оттомар Краугінг — станом на 1891 рік[37]
  • Костянтин Головін — станом на 1899 рік[38]
  • Микола Юзефович — станом на 1902 рік[39]
  • Мінакови — станом на 1908—1937 роки:
  • Микита Мінаков — станом на 1908 рік[40]
  • Сергій і Василь Мінакови — станом на 1929—193 роки[45]
  • Васса Мінакова — станом на 1935—1937 роки[46]

Примітки

Коментарі

  1. ↑ Крім Темногайців, також у селі Загайці, сільці Мелехів та селах Мізюринці, Горбівці, Шумбар і Новий Став[16].
  2. ↑ У Пермі його місцем проживання було визначено Верхотур'є, згодом був переведений до Воронезької губернії, де жив у Валуйках[28]. Після повернення із заслання він деякий час орендував для проживання фільварок Боложівка неподалік Боровиці[29].
  3. ↑ Зокрема, ревізії, труски та облави в 1948 році проводилися в Темногайцях та на хуторах 11, 16, 20 і 23 січня, 1—4, 9, 12, 17 і 22 лютого, 16 і 22 квітня[63].
  4. ↑ Разом з Іваном Прокопишиним («Бурланом») були Яків Баранчук («Марко»), Степан Андрійович («Гриць») та Олександр Пахолюк («Максим»). Двоє інших повстанців залишилися невідомими[69].
  5. ↑ Син священника села Кордишів Кременецького повіту Івана Клюковського[91].
  6. ↑ Син псаломника села Мильці Луцького повіту. Закінчив курс Волинської духовної семінарії в 1861 році. У 1862 році висвячений архієпископом Антонієм у сан диякона та згодом священника. Під час його служіння в Темногайцях відкрито першу школу (при домі псаломника), перебудовано церкву і зведено нову дзвіницю. У 1873 році переведений до міста Вишнівець Кременецького повіту, в 1884 році — до села Дубляни Дубенського повіту, в 1901 році — став духовником Волинської духовної семінарії. Помер 1904 року в місті Житомир у віці 68 років[92].
  7. ↑ До призначення — учитель Оконського однокласного народного училища (село Оконськ Луцького повіту), закінчив курс семінарії, студент[93]. У 1877 році переведений до села Ляхів Володимирського повіту[94].
  8. ↑ До призначення — священник села Ляхів Володимирського повіту[94]. Помер 1878 року[95].
  9. ↑ До призначення — псаломник, студент семінарії[95]. У 1888 році переведений у село Миньківці Дубенського повіту[90].
  10. ↑ До призначення — священник села Галузія Луцького повіту. Народився в селі Нісмичі Сокальського повіту в Галичині; після закінчення Грубешівської прогімназії (місто Грубешів Люблінської губернії) в 1879 році вступив до Волинської духовної семінарії, де закінчив курс у 1885 році[90][96]. У 1894 році переведений на священницьке місце до Успенської (Подільської) церкви в місті Житомир[97].
  11. ↑ До призначення — учитель Дашенської церковнопарафіяльної школи (село Дашинка Житомирського повіту), студент[98].
  12. ↑ У 1895 році переведений на посаду другого священника до Миколаївської церкви в місті Корець[100].
  13. ↑ До призначення — священник із села Можари Овруцького повіту[101]. Станом на 1906 рік був переведений до села Плиска Кременецького повіту[102].
  14. ↑ До призначення — священник села Підзамче Кременецького повіту[103].

Джерела

  1. ↑ а б Паспорт територіальної громади Великодедеркальської сільської ради (станом на 01.01.2021 року). Великодедеркальська громада. Процитовано 15 листопада 2025.
  2. ↑ Рішення сесії №15 «Про затвердження старости села Темногайці Великодедеркальської сільської ради». Великодедеркальська громада. 1 грудня 2020. Процитовано 15 листопада 2025.
  3. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад Уніят, В., Фарина, І., Федечко, І. Темногайці // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 3 : М — Ш. — С. 594—595. — ISBN 978-966-457-246-7.
  4. ↑ Теодоровичъ, Н. И. Темногайцы // Историко-статистическое описаніе церквей и приходовъ Волынской епархіи : [рос.]. — Почаевъ : Типографія Почаевской Успенской Лавры, 1893. — Т. 3. — С. 346—347.
  5. ↑ Довідник поштових адрес. Укрпошта. Процитовано 29 січня 2026.
  6. ↑ а б в г д е ж Теодорович, 1893, с. 347.
  7. ↑ а б в Temnohajce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 655. (пол.)
  8. ↑ (III) Універсал Української Центральної Ради. static.rada.gov.ua. Процитовано 16 липня 2025.
  9. ↑ Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 14 sierpnia 1933 r. w sprawie zmiany granic miasta Krzemieńca i gmin wiejskich w powiecie krzemienieckim, województwie wołyńskiem. Prawo.pl (пол.). Процитовано 21 квітня 2020.
  10. ↑ Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області».
  11. ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  12. ↑ Фарина, І., Федечко, І. Вербиця // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 3 : М — Ш. — С. 551. — ISBN 978-966-457-246-7.
  13. ↑ а б в Jabłonowski, Aleksander. Ziemie ruskie. Wołyń i Podole : [пол.]. — Warszawa, 1889. — С. 147.
  14. ↑ а б в г До джерел : Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя / Ред. кол.: І. Гирич, Я. Грицак, М. Крикун, Л. Рудницький, Н. Яковенко. — Київ—Львів, 2004. — Т. 1. — С. 528. — 854 с. — ISBN 966-02-32-33-0.
  15. ↑ а б в г Собчук, В. Д. Від коріння до крони : Дослідження з історії князівських і шляхетських родів Волині XV — першої половини XVII ст.. — Кременець : Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник, 2014. — С. 248—252. — 508 с. — ISBN 978-617-515-132-7.
  16. ↑ Теодорович, 1893, с. 346—347.
  17. ↑ Теодорович, 1893, с. 346.
  18. ↑ а б Національно-визвольна війна в Україні 1648-1657 / Упоряд. Л. А. Сухих, В. В. Страшко. — Київ, 2008. — С. 552, 620, 997. — ISBN 978-966-8225-25-3.
  19. ↑ а б Boniecki, A. Herbarz polski : Część I. Wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich : [пол.]. — Warszawa, 1905. — Т. VIII. — С. 243.
  20. ↑ Материалы по истории сельского хозяйства и крестьянства СССР : [рос.]. — Изд-во Академии наук СССР, 1952. — Т. 1. — С. 443.
  21. ↑ Баранович, А. И. Магнатское хозяйство на юге Волыни в XVIII в. : [рос.]. — Изд-во Академии наук СССР, 1955. — С. 81. — 182 с.
  22. ↑ а б в Odpowiedz Od JWW. Andrzeia Sierakowskiego Straznikowicza Koronnego Szambelana Jego Krolewskiey Mci i Heleny z Pruszynskich Małzonkow na Jllacyą z Strony WW. Wąsowiczow Szambelanow J. K. Mci także Małzonkow do JOO. Departamentu : [пол.].
  23. ↑ а б Z życia Zygmunta Krasińskiego. Pierwsza miłość i jeden z pierwszych przyjaciół : [пол.] // Świat. Dwutygodnik ilustrowany. — Kraków, 1890. — № 19. — С. 467.
  24. ↑ а б в Dunin Karwicki, J. Z zamglonej i niedawno minionej przeszłości : Opowiadania historyczne : [пол.]. — Остріг : Волання з Волині, 2017. — С. 120. — ISBN 978-83-88863-974.
  25. ↑ а б Korespondencya krajowa Stanisława Augusta z lat 1784 do 1792 : [пол.]. — Poznań, 1872. — С. 122—123. — 258 с.
  26. ↑ Dunin Karwicki, Józef. Szkice obyczajowe i historyczne : [пол.]. — Warszawa, 1882. — С. 4, 8. — 191 с.
  27. ↑ а б в Ревизская Сказка 1834 года Апреля 18 дня Волинской Губерніи Кременецкаго Уѣзда Селенія Темногаецъ : [рос.].
  28. ↑ Wspomnienia Marcina Zaleskiego (1830-1873) : [пол.]. — Lwów, 1893. — С. 232, 240, 269—270, 273.
  29. ↑ Dunin Karwicki, 1901, с. 91—92.
  30. ↑ Kronika : [пол.] // Kurjer Lwowski z dnia 25. Maja 1887. — Lwów, 1887. — № 144. — С. 5.
  31. ↑ Rawita-Gawroński, Fr. Majętności sprzedane przymusowo po r. 1864 // Konfiskata ziemi polskiej przez Rossyę po roku 1831 i 1863 : [пол.]. — Kraków, 1917. — С. 37.
  32. ↑ а б в г д е ж Теодорович, 1893, с. 348.
  33. ↑ а б Русскій землевладѣлецъ въ юго-западномъ краѣ : [рос.] // Русскій инвалидъ. — 1868. — № 76 (19 марта). — С. 2.
  34. ↑ Недоборовский, З. Ф. Мои воспоминания. Ізборник (рос.).
  35. ↑ а б Теодорович, 1893, с. 348—349.
  36. ↑ а б Преподаніе Архипастырскаго благословенія Темногаецкому церковно-школьному братству трезвости : [рос.] // Волынскія епархіальныя вѣдомости. — 1891. — № 1 и 2 (январь).
  37. ↑ а б Теодорович, 1893, с. 348, 349.
  38. ↑ а б Отчетъ Волынскаго Епархіальнаго Училищнаго Совѣта о состояніи церковно-приходскихъ школъ и школъ грамоты Волын. губ. за 1898 гражданскій годъ : [рос.] // Волынскія епархіальныя вѣдомости. — 1899. — № 23 и 24 (август). — С. 555.
  39. ↑ а б Преподаніе Архипастырскаго благословенія и награжденіе похвальнымъ листомъ. — В: Епархіальныя распоряженія и извѣстія : [рос.] // Волынскія епархіальныя вѣдомости. — 1902. — № 9 (21 марта). — С. 167.
  40. ↑ а б Награжденіе скуфіями и преподаніе Божія благословенія : [рос.] // Волынскія епархіальныя вѣдомости. — 1908. — № 18 (11 мая). — С. 254.
  41. ↑ З історії західноукраїнських земель. — Видавництво Академії наук Української PCP, 1958. — Т. 3. — С. 119.
  42. ↑ Нещастя і випадки. — В: Новинки // Нове село. — Львів, 1933. — № 44 (29 жовтня). — С. 5.
  43. ↑ а б Одним словом // Наш прапор. — Львів, 1934. — № 41 (2 червня). — С. 2.
    • Що де сталося // Правда. — Львів, 1934. — № 22 (3 червня). — С. 12.
    • Пожежа в Кремянеччині // Правда. — Львів, 1934. — № 23 (10 червня). — С. 1.
  44. ↑ Interessante Paragraphen aus Missionsbriefen : [нім.] // Wort und Zeugnis. — 1934. — № 2 (August). — С. 9.
  45. ↑ а б Ortsindex zu 1.199 Güterinhabern in Wolhynien im Jahre 1929 - alphabetisch Buchstabe T. Szlachta Wiki (нім.). Процитовано 15 листопада 2025.
  46. ↑ а б Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 13 lutego 1935 r. o ustaleniu na rok 1935 wykazu imiennego nieruchomości, podlegających wykupowi przymusowemu. Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej (пол.). Wolters Kluwer (LEX). 13 лютого 1935. Процитовано 15 листопада 2025.
  47. ↑ Do Rejestru Spółdzielni Sądu Okręgowego w Równem… : [пол.] // Społem. — Warszawa, 1938. — № 15—16 (25 sierpnia).
  48. ↑ Konkursy Przysposobienia Rolniczego w Kołach Młodzieży Wiejskiej. — In: Kronika : [пол.] // Życie Krzemienieckie. — Krzemieniec, 1938. — № 16—17 (wrzesień). — С. 419.
    • Terminy wystaw przysposobienia rolniczego w 1938 r. — In: Komunikaty związku : [пол.] // Młoda wieś (Молоде село). — Łuck, 1938. — № 19 (5 października).
  49. ↑ Sygnatura: OK_006479. Ośrodek KARTA (пол.). Процитовано 15 листопада 2025.
  50. ↑ Z ruchu organizacyjnego O.Z.N. : [пол.] // Wieś Polska. — Warszawa, 1939. — № 21 (21 maja). — С. 13.
  51. ↑ а б в г Темногайці. Друга світова на мапі України. Національний музей історії України у Другій світовій війні. Процитовано 15 листопада 2025.
  52. ↑ Мережа ОУН(б) i запілля УПА нa території BО «3аграва», «Typiв», «Богун» (серпень 1942 — грудень 1943 pp.) / Упорядник Володимир Ковальчук. — Київ — Торонто : Видавництво «Літопис УПА», 2007. — С. 559. — (Літопис УПА. Том 11). — ISBN 978-966-2105-02-5.
  53. ↑ а б в г Темногайці // Історія міст і сіл Української РСР. Тернопільська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — С. 608. — 15 000 прим.
  54. ↑ а б Літопис УПА, Книга 29, 2014, с. 98.
  55. ↑ Українські повстанці в документах радянських молдавських партизанських з’єднань / Упорядник Володимир Ковальчук. — Торонто — Львів : Видавництво «Літопис УПА», 2014. — С. 13—14, 97—98. — (Літопис Української повстанської армії. Серія «Події і люди». Книга 29). — ISBN 978-966-2105-58-2.
  56. ↑ Літопис УПА, Книга 29, 2014, с. 20, 77, 99.
  57. ↑ Партизанская война на Украине. Дневники командиров партизанских отрядов и соединений. 1941—1944 : [рос.]. — М. : ЗАО Издательство Центрполиграф, 2010. — С. 378. — ISBN 978-5-227-02146-5.
  58. ↑ Фарина, І., Федечко, І. Пеньки // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 3 : М — Ш. — С. 595. — ISBN 978-966-457-246-7.
  59. ↑ Тернопільщина. «Вісті з Терену» та «Вістки з Тернопільщини». 1943—1950. Книга перша / Редактори Ігор Гомзяк і Микола Посівнич. — Торонто — Львів : Видавництво «Літопис УПА», 2010. — С. 242. — (Літопис УПА. Том 49). — ISBN 978-966-2105-17-9.
  60. ↑ Літопис УПА, Том 49, 2010, с. 432.
  61. ↑ Літопис УПА, Том 49, 2010, с. 586.
  62. ↑ Літопис УПА, Том 49, 2010, с. 602—603.
  63. ↑ Тернопільщина. «Вісті з Терену» та «Вістки з Тернопільщини». 1943—1950. Книга 2 / Редактор Ігор Гомзяк. — Торонто — Львів : Видавництво «Літопис УПА», 2010. — С. 126, 149, 237, 346. — (Літопис УПА. Том 50). — ISBN 978-966-2105-23-0.
  64. ↑ Літопис УПА, Том 50, 2010, с. 126, 139, 149.
  65. ↑ Літопис УПА, Том 50, 2010, с. 346.
  66. ↑ Літопис УПА, Том 50, 2010, с. 410—411.
  67. ↑ Літопис УПА, Том 50, 2010, с. 149, 161, 244—245.
  68. ↑ Літопис УПА, Том 50, 2010, с. 811, 953.
  69. ↑ а б Баканчук, Михайло. Один з останніх боїв повстанців ОУН-УПА на Кременеччині // Зона. — 2011. — № 26. — С. 132—134.
  70. ↑ Соловей, В. А. (2018). Діяльність підпілля ОУН на центрально-східному Поділлі (1941—1953) (Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук). Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича.
  71. ↑ а б Мельничук, Б., Федечко, М. «Агро-лан» // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 6. — ISBN 978-966-528-318-8.
  72. ↑ а б Касіян, В. (6 березня 2019). Громаду села Темногайці прийняли до складу Тернопільської єпархії. Прес-служба Тернопільської єпархії ПЦУ. Процитовано 21 квітня 2020.
  73. ↑ а б в Теодорович, 1893, с. 349.
  74. ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 220. (рос. дореф.)
  75. ↑ а б в Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 28. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
  76. ↑ а б Таблиця: 19A0501_061_061. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (1,2,3,4) (1989(12.01)). Всеукраїнський перепис населення. Державна служба статистики України. Процитовано 12 липня 2024.
  77. ↑ а б Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України. Український центр суспільних даних. Процитовано 29 вересня 2024.
  78. ↑ Таблиця: 19A0501_07_061. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (1,2,3,4) (2001(05.12)). Всеукраїнський перепис населення. Державна служба статистики України. Процитовано 12 липня 2024.
  79. ↑ а б в Бесараб, М., Ханас, В. Темногайці // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 391. — ISBN 978-966-528-279-2.
  80. ↑ Таблиця: 19A050501_02_061. Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область (1,2,3,4) (2001(05.12)). Всеукраїнський перепис населення. Державна служба статистики України. Процитовано 12 липня 2024.
  81. ↑ «На варті закону, Конституції прав...». — Тернопіль : Підручники і посібники, 2001. — С. 253. — 352 с. — ISBN 966-562-547-0.
  82. ↑ А-а, а-а, котино // Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западнорусский край. Югозападный отдел : Материалы и исследования = [Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-русскій край, снаряженной Императорскимъ русскимъ географическимъ обществомъ. Югозападный отдѣлъ] : в 7 т. / собр. П. П. Чубинский ; Имп. рус. геогр. о-во. — СПб. : [Тип. В. Киршбаума], 1877. — Т. 4 : Обряды: родины, крестины, свадьба, похороны / изд. под наблюдением Н. И. Костомарова. — С. 25. — 713 с.(рос. дореф.)(ст. укр.)
  83. ↑ Я петрушку копала // Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западнорусский край. Югозападный отдел : Материалы и исследования = [Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-русскій край, снаряженной Императорскимъ русскимъ географическимъ обществомъ. Югозападный отдѣлъ] : в 7 т. / собр. П. П. Чубинский ; Имп. рус. геогр. о-во. — СПб. : Тип. Майкова, 1874. — Т. 5 : Песни любовные, семейные, бытовые и шуточные / изд. под наблюдением Н. И. Костомарова. — С. 101. — 1209 с.(рос. дореф.)(ст. укр.)
  84. ↑ Моя жінка не пъяниця // Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западнорусский край. Югозападный отдел : Материалы и исследования = [Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-русскій край, снаряженной Императорскимъ русскимъ географическимъ обществомъ. Югозападный отдѣлъ] : в 7 т. / собр. П. П. Чубинский ; Имп. рус. геогр. о-во. — СПб. : Тип. Майкова, 1874. — Т. 5 : Песни любовные, семейные, бытовые и шуточные / изд. под наблюдением Н. И. Костомарова. — С. 1139. — 1209 с.(рос. дореф.)(ст. укр.)
  85. ↑ Чередник, Людмила. Ономаністичний простір роману Ліни Костенко «Маруся Чурай» // Наукові записи Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Філологія (мовознавство). — 2014. — Вип. 20. — С. 66.
  86. ↑ На Кременеччині археологи розкопали останки воїнів УПА (відео). Тернополяни. 24 вересня 2021. Процитовано 2025–11–151.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  87. ↑ «У 70 порадник і підтримка», — колеги про засновницю тернопільської економічної школи. МедіаТОР. 27 жовтня 2018. Архів оригіналу за 7 травня 2022. Процитовано 15 листопада 2025.
  88. ↑ Вічна пам’ять, шана і слава Герою сучасності Василю Димничу. Кременецька районна державна адміністрація. 19 серпня 2022. Процитовано 15 листопада 2025.
  89. ↑ Вічна пам’ять, шана і слава Герою Віктору Янчуку. Кременецька районна державна адміністрація. 12 лютого 2025. Процитовано 15 листопада 2025.
  90. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р Теодорович, 1893, с. 349—350.
  91. ↑ Теодоровичъ, Н. Ив. Волынская духовная семинарія. Исторія первоначальнаго устройства ея и подвѣдомственныхъ ей духовныхъ училищъ : [рос.]. — Почаевъ : Типографія Почаевской Успенской Лавры, 1901. — Выпускъ двадцать первый 1825 года. — С. 370.
  92. ↑ Протоіерей Іоаннъ Перхоровичъ (✝ 20 мая 1904 г.). (Некрологъ) : [рос.] // Волынскія епархіальныя вѣдомости. — 1904. — № 17 (11 июня). — С. 532.
  93. ↑ Объ опредѣленіи на священническія мѣста и перемѣщеніи и увольненіи : [рос.] // Волынскія епархіальныя вѣдомости. — 1873. — № 18 (16 сентября). — С. 525.
  94. ↑ а б в г Перемѣны по службѣ. — В: Распоряженія епархіальнаго начальства : [рос.] // Волынскія епархіальныя вѣдомости. — 1877. — № 24 (16 декабря). — С. 700.
  95. ↑ а б в Перемѣны по службѣ. — В: Распоряженія епархіальнаго начальства : [рос.] // Волынскія епархіальныя вѣдомости. — 1878. — № 11 (1 июня). — С. 370—371.
  96. ↑ Теодорович, 1901, с. 763, Выпускъ пятьдесятъ седьмой 1885 года.
  97. ↑ а б Перемѣны по службѣ. — В: Епархіальныя распоряженія и извѣстія : [рос.] // Волынскія епархіальныя вѣдомости. — 1894. — № 1 и 2 (январь). — С. 10.
  98. ↑ а б Перемѣны по службѣ. — В: Епархіальныя распоряженія и извѣстія : [рос.] // Волынскія епархіальныя вѣдомости. — 1894. — № 4 (1 февраля). — С. 59.
  99. ↑ Перемѣны по службѣ. — В: Епархіальныя распоряженія и извѣстія : [рос.] // Волынскія епархіальныя вѣдомости. — 1894. — № 6 (21 февраля). — С. 106.
  100. ↑ а б Перемѣны по службѣ. — В: Епархіальныя распоряженія и извѣстія : [рос.] // Волынскія епархіальныя вѣдомости. — 1895. — № 35 (11 декабря). — С. 853.
  101. ↑ а б Перемѣны по службѣ. — В: Епархіальныя распоряженія и извѣстія : [рос.] // Волынскія епархіальныя вѣдомости. — 1896. — № 3 (21 января). — С. 29.
  102. ↑ О смерти протоіерея, священниковъ и псаломщиковъ : [рос.] // Волынскія епархіальныя вѣдомости. — 1906. — № 17 (11 июня). — С. 297.
  103. ↑ а б Перемѣны по службѣ съ 1 мая по 1 іюня сего 1906 года. — В: Епархіальныя распоряженія и извѣстія : [рос.] // Волынскія епархіальныя вѣдомости. — 1906. — № 17 (11 июня). — С. 283.
  104. ↑ Награды. — В: Распоряженія епархіальнаго начальства : [рос.] // Волынскія епархіальныя вѣдомости. — 1912. — № 1 (1 января). — С. 3.
    • Акты съѣзда о.о. депутатовъ Клеванскаго училищнаго округа : [рос.] // Волынскія епархіальныя вѣдомости. — 1914. — № 9 (27 февраля). — С. 131.
  105. ↑ Boniecki, Adam. Łaszczowie // Herbarz polski. Część I. Wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. Tom XV : [пол.] / Adam Boniecki, Artur Reiski. — Warszawa, 1912. — С. 220.
  106. ↑ Kargol, Tomasz. Obraz polskiego ziemiaństwa na Wołyniu, Podolu i Ukrainie na przełomie XVIII i XIX wieku w świetle korespondencji Antoniego Pruszyńskiego i wspomnień Antoniego Mikoszewskiego : [пол.] / Tomasz Kargol, Krzysztof Ślusarek. — Kielce—Kraków, 2021. — С. 51.
  107. ↑ Ревижская Сказка 1816 года Марта 14 дня Волынской Губерніи Кременецкого Повѣта Села Темногаецъ : [рос.].
  108. ↑ Ревизская Сказка 1850 года Августа 8 дня Волынской Губерніи Кременецкаго Уѣзда Селенія Темногаецъ : [рос.].
  109. ↑ Ревизская Сказка 1858 года Мая 4 дня Волынской Губерніи Кременецкого Уѣзда Селенія Темногаецъ : [рос.].

Література

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).