Старий Сарай

Старий Сарай
Країна	Улус Джучі (Золота Орда)
Розташування	Улус Джучі (Золота Орда) Астраханська область
Тип	місто
Засновник	Бату
Медіафайли у Вікісховищі

Старий Сарай (Сарай-Бату, Сарай I, Сарай ал-Махруса) — середньовічне місто, перша столиця Золотої Орди (Улусу Джучі) у пониззі Волги. Його виникнення пов'язують із ханом Бату в першій половині 1250-х років. Сарай був місцем перебування ханського двору, центром міжнародної торгівлі, ремесел і дипломатичних зв'язків. Точне місце розташування міста XIII століття залишається предметом археологічних та історико-географічних дискусій.^[1][2]

У частині історіографії назву Сарай-Берке вважають іншим позначенням Старого Сарая, який розвивався і за правління хана Берке. Проте в інших працях її застосовують до Нового Сарая (Сарая ал-Джедіда) — столичного центру, виникнення якого зазвичай відносять до XIV століття. Ототожнення двох цих назв не є загальноприйнятим.^[1][3]

Слово сарай походить із перської мови й означає «палац» або «резиденція». Назва Сарай-Бату пов'язана з іменем засновника, хана Бату; назва Сарай ал-Махруса містить арабський епітет зі значенням «Богом бережений». Позначення Старий Сарай застосовують для розрізнення раннього ханського осередку й Сарая ал-Джедіда («Нового Сарая»).^[1][3]

Назви середньовічних столиць не завжди дозволяють розрізнити конкретні археологічні пам'ятки. Дослідники звертають увагу, що слово сарай могло позначати не лише місто, а й місцеперебування правителя. Це особливо важливо для Золотої Орди, у якій стаціонарні міста співіснували з рухомими ханськими ставками. Зокрема, історик Дмитро Васильєв запропонував розглядати перську назву Сарая як відповідник поняття орда — ставки правителя; це одна з наукових інтерпретацій, а не остаточно встановлена етимологія.^[4]

Після завершення західного походу монголів володіння на Нижній Волзі стали важливим осередком влади Бату. Найдавніша відома згадка про Сарай міститься в повідомленні францисканського мандрівника Гійома де Рубрука, який 1254 року повертався з Каракорума. Він повідомляв про нове місто, яке Бату будував на річці Волзі, та зазначав, що Сарай і ханський палац перебували на східному березі річки. Отже, місто існувало або споруджувалося не пізніше 1254 року; точний рік початку будівництва невідомий.^[5][1]

Сарай став одним із політичних центрів улусу, однак не замінював пересувного ханського двору. Володарі Золотої Орди переміщувалися між сезонними ставками, а міста забезпечували їхнє оточення товарами, послугами та місцями для дипломатичних зустрічей. Приблизно від середини XIII століття формувалася мережа поселень уздовж Волги, пов'язаних із маршрутами ханських перекочувань та переправами.^[2][4]

За правління Берке в Сараї продовжували розвиватися торгівля, міське життя та ісламські установи. Із цього періоду походять ранні випуски монет із назвою «Сарай». Дослідження золотоординських дирхамів, опубліковане 2018 року, засвідчило монети, пов'язані з правлінням Берке та датовані, зокрема, 1264—1265 роками; водночас самі знахідки не дозволяють однозначно локалізувати тогочасний монетний двір.^[6]

Як місцеперебування ординської верховної влади Сарай відігравав важливу роль у відносинах Золотої Орди з руськими землями. Руські князі мали звертатися до ханів для затвердження свого становища та отримання ярликів. У місті проживали вихідці з Русі; за свідченнями, узагальненими в Енциклопедії історії України, наприкінці XIII століття вони становили помітну частину населення Сарая.^[1]

У 1261 році в Сараї засновано православну Сарайську єпархію, підпорядковану Київській митрополії. Її першим єпископом став Митрофан, висвячений митрополитом Кирилом. Кафедру перенесли з Переяслава, зруйнованого під час монгольського завоювання. Сарайський єпископ опікувався християнами на значній території Орди та виконував дипломатичні доручення, зокрема був посередником у відносинах між ординськими правителями, Руссю та Візантійською імперією. У 1454 році кафедру перенесли до Крутиць поблизу Москви.^[7]

У першій половині XIV століття за хана Узбека розвиток золотоординських міст прискорився. Із цим періодом пов'язують виникнення Нового Сарая, який перебрав головні столичні функції. Причини та конкретні обставини зміни ханського осередку залишаються дискусійними; за однією з гіпотез, на пересування ставки й розташування міст впливали зміни рівня Каспійського моря.^[1][2][4]

У другій половині XIV століття міжусобні війни в Орді та походи Тимура призвели до занепаду низки волзьких міст. У науковій літературі немає повної згоди щодо долі саме Старого Сарая під час походу 1395 року: деякі дослідники пов'язують із ним значні руйнування, тоді як Татарська енциклопедія вважає, що місто уникнуло знищення військом Тимура й зберігало значення до середини XV століття. На місці деяких золотоординських поселень життя тривало й пізніше.^[3][1]

Твердження про знищення Сарая-Бату 1556 року Іваном IV не має достатнього підтвердження. Ця дата пов'язана з московським завоюванням Астраханського ханства. Пізніші розбори золотоординських будівель на матеріали для нового будівництва в Астрахані відомі, однак точний час остаточного припинення життя раннього Сарая встановити складно через невизначеність його локалізації.^[3][1]

Розвиткові Сарая сприяло розташування в районі перетину волзьких водних шляхів і сухопутних маршрутів із Хорезму до Причорномор'я. Тут зосереджувалися купці, ремісники, представники ханської адміністрації, духовенство та посли різних держав. Торгівля пов'язувала Нижнє Поволжя з руськими князівствами, Волзькою Булгарією, країнами Середньої Азії та Середземномор'я.^[1][8]

Описи великого Сарая XIV століття та археологічні матеріали Нижнього Поволжя свідчать про розвиток гончарного, ювелірного, металообробного й інших ремесел, наявність ринків, мечетей і житлових кварталів. Водночас відомості про великі площі міста, водопроводи та монументальні споруди часто походять із Селітренного городища, яке частина сучасних археологів ототожнює з Новим, а не Старим Сараєм. Тому ці характеристики не можна без застережень відносити до міста Бату середини XIII століття.^[3][2]

За традиційною версією, Сарай-Бату відповідає Селітренному городищу на річці Ахтуба поблизу села Селітренне Харабалінського району Астраханської області (нині Росія), приблизно за 120 км на північ від Астрахані. З цією пам'яткою довгий час пов'язували Старий Сарай, а Царьовське городище у Волгоградській області — з Новим Сараєм. Такий поділ відображено в низці класичних археологічних праць та енциклопедій.^[3][8]

Від кінця XX століття традиційну локалізацію переглядають. На Селітренному городищі не вдалося достовірно виявити культурні шари середини XIII століття, які можна було б пов'язати із Сараєм доби Бату. Нумізматичні та археологічні матеріали вказують на інтенсивний розвиток поселення насамперед із 1330-х років. Тому за альтернативною гіпотезою Селітренне городище є залишками Нового Сарая (Сарая ал-Джедіда), а місце першої столиці слід шукати деінде в пониззі Волги.^[1][2]

Серед можливих місць раннього Сарая називають городище поблизу Красного Яру та Ахтубинське городище поблизу селища Комсомольський. Дослідники Юрій Зеленеєв, Євген Пигарєв і Айрат Сітдіков у праці 2024 року пов'язують згадку Рубрука з Ахтубинським городищем, тоді як Дмитро Васильєв у дослідженні 2025 року віддає перевагу району Красного Яру. Обидві реконструкції залишаються гіпотезами.^[2][4]

Селітренне городище залишається одним із найважливіших археологічних комплексів золотоординської доби. Його досліджували, зокрема, Федір Баллод у 1920-х роках та експедиція під керівництвом Германа Федорова-Давидова від 1959 року. Розкопки виявили житлові садиби, ремісничі майстерні, релігійні та громадські споруди, що дають змогу реконструювати повсякденне життя золотоординського міста XIV століття. Установлення його історичної назви, однак, потребує зіставлення археологічних знахідок, монет і письмових повідомлень.^[3][2]

• Новий Сарай (Сарай ал-Джедід)
• Сарайська єпархія
• Наровчат
• Ітиль

• Плахонін А. Г. Сарай // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 455. — ISBN 978-966-00-1290-5..
• Исхаков Д. М., Измайлов И. Л. Этнополитическая история татар в VI — первой четверти XV в. — Казань, 2000.
• Зеленеев Ю. А., Пигарёв Е. М., Ситдиков А. Г. Нижневолжский центр Улуса Джучи в XIII—XV вв.: историко-археологическая реконструкция (к 770-летию города Сарай) // Археология евразийских степей. — 2024. — № 2. — С. 82—88.
• Васильев Д. В. Город Сарай: о наименовании ставки правителей Улуса Джучи // Золотоордынское наследие. — 2025. — Вип. 6. — С. 33—38.

• Сарай // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1964. — Т. 7, кн. XIII : Літери Риз — Се. — С. 1680. — 1000 екз.