YaChudo

Саси-Бука

Переглядів: 0. Оновлено 04.11.2026.

Саси-Бука
НародивсяXIII століття Редагувати інформацію у Вікіданих
Померне раніше 1320 і не пізніше 1321 Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьсуверен Редагувати інформацію у Вікіданих
Посадахан[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоБаян (хан Білої Орди) Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиЕрзен-хан[1] і Хизр-хан Редагувати інформацію у Вікіданих

Саси-Бука (також Сати-Бука, Сати-буга; дата народження невідома — 1320/1321, за традиційним датуванням) — чингізид, представник династії Джучі та, згідно з поширеною історіографічною реконструкцією, хан східної частини Улусу Джучі, відомої як Біла Орда. Його правління зазвичай датують приблизно 1309/1310—1320/1321 роками, хоча існує також датування 1318/1319—1320/1321 роками. Походження правителя, хронологія та територіальні межі його влади залишаються предметом наукових дискусій.[2][3]

Життєпис

Походження

За відомостями перського історика Рашид-ад-Діна, наведеними у «Збірнику літописів», Саси-Бука був другим сином Баяна, онуком Конши-хана та нащадком Орди Іхена, старшого сина Джучі. Його матір'ю була Кутулун-хатун. Така генеалогія підтверджується також пізнішим генеалогічним твором «Муїзз ал-ансаб», у якому Саси-Буку названо серед чотирьох синів Баяна.[4]

Іншу генеалогію подав перський історик XV століття Муїн ад-Дін Натанзі у творі «Мунтахаб ат-таваріх-і Муїні», відомому також під назвою «Анонім Іскандера». Він назвав Саси-Буку сином Ногая, якого виводив із роду Кулі, сина Орди Іхена. Ця версія суперечить іншим генеалогічним джерелам. Дослідники звертають увагу, що Натанзі, імовірно, змішав відомості про різних представників династії, зокрема про нащадків Орди Іхена та впливового золотоординського воєначальника Ногая.[5][6]

Ототожнення згаданого Натанзі правителя із сином Баяна підтримують, зокрема, історики Іштван Вашарі та Канат Ускенбай. Водночас Жаксилик Сабітов наголошує, що серед Джучидів існувало кілька осіб із подібними іменами, тому таке ототожнення не можна вважати остаточно доведеним.[3][6]

Правління

На початку XIV століття східні володіння Улусу Джучі переживали тривалу боротьбу за владу між нащадками Орди Іхена. Після смерті Конши-хана його син Баян протистояв кільком родичам, зокрема Куйлуку, Мангитаю та Куштаю. У внутрішні конфлікти втручалися сусідні монгольські правителі. Баян звертався по підтримку до правителя західної частини Улусу Джучі Токти, що сприяло посиленню впливу ханів із Сарая на східні володіння.[2]

Згідно з традиційною реконструкцією, після Баяна владу успадкував Саси-Бука. Іштван Вашарі відносив початок його правління приблизно до 1310 року, тоді як в інших реконструкціях воно розпочалося лише близько 1318–1319 років.[3][2]

Основні відомості про діяльність Саси-Буки містяться у творі Муїна ад-Діна Натанзі. За повідомленням історика, він визнавав зверхність західних ханів Улусу Джучі, зберігав відданість правителю Золотої Орди Узбеку та не ухилявся від участі в курултаях. Ці повідомлення відображають політичну залежність східного улусу від ханської влади в Сараї, яка посилилася після міжусобних війн початку XIV століття.[2]

Водночас Натанзі приписував Саси-Буці тридцятирічне правління. Дослідники вважають цей термін ненадійним, оскільки він не узгоджується з іншими відомостями про боротьбу за владу на початку XIV століття. Канат Ускенбай припускав, що тридцять років у повідомленні Натанзі були умовним позначенням тривалого правління, а не точним хронологічним свідченням.[2]

Сучасні дослідження також ставлять під сумнів уявлення про безперервну владу Саси-Буки над усім східним крилом Улусу Джучі. Зокрема, за відомостями арабських істориків, у частині цих володінь упродовж другого та третього десятиліть XIV століття правили Мангитай і його син Калак (Кубак). Тому фактичні межі володінь Саси-Буки та його місце у послідовності східних правителів залишаються дискусійними.[6]

Смерть і наступництво

За повідомленням Муїна ад-Діна Натанзі, Саси-Бука помер природною смертю у 720 році гіджри (1320/1321) і був похований у середньовічному місті Сауран поблизу Сирдар'ї. Саме на цьому повідомленні ґрунтується поширене датування його смерті.[5][2]

У традиційній історіографічній реконструкції наступником Саси-Буки вважають його сина Ерзена, який, за свідченням Натанзі, посів престол за розпорядженням Узбек-хана. Його правління пов'язують зі зміцненням влади у східному улусі та розвитком міст на Сирдар'ї, зокрема Сигнака, Отрара й Саурана.[2]

Історіографія

Основна складність реконструкції біографії Саси-Буки полягає в обмеженості та суперечливості письмових джерел. Рашид-ад-Дін, який писав на початку XIV століття, подав його генеалогію, проте не залишив докладного опису правління. Натомість Муїн ад-Дін Натанзі, який працював приблизно через століття після описуваних подій, навів відомості про правління, смерть і наступництво, але припустився низки генеалогічних та хронологічних помилок.[2][6]

У дослідженні 2025 року Жаксилик Сабітов, спираючись на нещодавно опубліковані матеріали раннього твору Натанзі, висунув припущення, що частина повідомлень про Саси-Буку та його наступників може стосуватися іншої гілки Джучидів — нащадків Беркечара, сина Джучі, які володіли землями у Приараллі. Ця гіпотеза потребує подальшої перевірки та не стала загальноприйнятою.[6]

Примітки

  1. ↑ а б https://doi.org/10.1556/aorient.62.2009.4.1
  2. ↑ а б в г д е ж и Ускенбай К. З. (2013). Восточный Дашт-и Кыпчак в XIII — начале XV века: проблемы этнополитической истории Улуса Джучи (PDF). Казань: Фэн. с. 149—151.
  3. ↑ а б в Vásáry, István (2009). The Beginnings of Coinage in the Blue Horde. Acta Orientalia Academiae Scientiarum Hungaricae. 62 (4): 371—385. doi:10.1556/AOrient.62.2009.4.1.
  4. ↑ Абсаликов А. А. (2021). Сравнительный анализ «Джами ат-таварих» Рашид ад-Дина с рукописью «Мунтахаб ат-таварих» Натанзи в свете генеалогии Урус-хана (PDF). Shygys (1): 19—21.
  5. ↑ а б Селезнев Ю. В. (2009). Элита Золотой Орды (PDF). Казань: Фэн. с. 159—160.
  6. ↑ а б в г д Сабитов Ж. М. (2025). Классификация и «критика происхождения» средневековых источников XIV–XVI веков по генеалогии Джучидов. Золотоордынское наследие: материалы VIII Международного Золотоордынского форума (PDF). Т. 6. с. 87—99.

Джерела

  • Казахстан. Национальная энциклопедия. — Алматы: Қазақ энциклопедиясы, 2006. — Т. IV. — ISBN 9965-9908-6-7.
  • Vásáry I. The Beginnings of Coinage in the Blue Horde // Acta Orientalia Academiae Scientiarum Hungaricae. — 2009. — Vol. 62, № 4. — P. 371–385. — DOI: 10.1556/AOrient.62.2009.4.1.
  • Ускенбай К. З. Восточный Дашт-и Кыпчак в XIII — начале XV века: проблемы этнополитической истории Улуса Джучи. — Казань: Фэн, 2013. — 288 с.
  • Сабитов Ж. М. Классификация и «критика происхождения» средневековых источников XIV–XVI веков по генеалогии Джучидов // Золотоордынское наследие. — 2025. — Вып. 6. — С. 87–99.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).