YaChudo

Баян-хан

Переглядів: 0. Оновлено 04.11.2026.

Баян-хан
Народивсяневідомо Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер1310[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьсуверен Редагувати інформацію у Вікіданих
Посадахан Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоКонши-хан Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиСаси-Бука Редагувати інформацію у Вікіданих

Баян (дата народження та смерті невідомі) — правитель східної частини Улусу Джучі, нащадок Орди Ічена та представник династії Чингізидів. Правив на початку XIV століття, у період тривалої міжусобної боротьби між нащадками Орди Ічена. Його володіння в історіографії пов'язують із Білою Ордою (Ак-Ордою), яку частина дослідників ототожнює із Синьою Ордою (Кок-Ордою).[2]

Баян успадкував претензії на володіння свого батька Конічи, але його владу оскаржували інші представники династії. Основними суперниками були Куйлук (Кублук), брат Мангитай (Макудай) і Куштай — син Куйлука. Боротьба тривала протягом першого десятиліття XIV століття, тому традиційне датування правління Баяна 1302—1309 роками є умовним.[2][3]

Життєпис

Походження

Баян був старшим сином Конічи, онука Орди Ічена й правителя східного крила Улусу Джучі. За повідомленням перського історика Рашид ад-Діна, його матір'ю була Нукулукан-хатун із монгольського племені кунгіратів. Баян мав трьох братів: Бачкиртая, Чаган-Буку та Макудая, відомого також як Мангитай.[4]

Після смерті батька Баян одружився з кількома його вдовами, що відповідало поширеним серед монгольської знаті звичаям успадкування родинного господарства. Серед його інших дружин Рашид ад-Дін називає Ількан із племені кунгіратів, Кутулун із племені огунан та Алтачу. Від цих шлюбів відомо чотирьох синів: Шаді, Саси-Бука, Текне та Салджикутая.[4]

Боротьба за спадщину Конічи

Після смерті Конічи наприкінці XIII або на початку XIV століття серед його родичів розгорнулася боротьба за владу над улусом Орди Іхена. Головним суперником Баяна став Куйлук — син Тимур-Буки, який належав до іншої гілки нащадків Орди. Він обґрунтовував свої претензії тим, що його батько раніше управляв частиною улусу.[5]

Куйлука підтримали Хайду, представник династії Угедеїдів, та правитель Чагатайського улусу Дува. Їхньою метою було залучення східних володінь Джучидів до боротьби проти імперії Юань та держави Хулагуїдів, із якими Конічи та Баян підтримували дружні відносини.[2]

Отримавши війська від союзників, Куйлук напав на володіння Баяна й захопив їхню частину. Баян відступив на захід, до кордонів земель, підвладних золотоординському хану Тохті. Після зимівлі він прибув на курултай до Тохти й попросив військової допомоги. Однак Тохта, сили якого були зайняті боротьбою з Ногаєм, спочатку не надав війська. Натомість він видав Баяну ярлик, який підтверджував його право управляти батьківським улусом, і зажадав від Хайду та Дуви видати Куйлука.[5]

Війна тривала кілька років і не принесла швидкої перемоги жодній зі сторін. За свідченням Рашид ад-Діна, до початку XIV століття Баян провів вісімнадцять зіткнень із військами Куйлука та його союзників, особисто беручи участь у шести битвах. Попри втрату частини володінь, він продовжував контролювати більшу частину батьківського улусу.[5]

Дипломатичні відносини

У боротьбі проти Куйлука та його союзників Баян намагався заручитися підтримкою інших монгольських правителів. Він підтримував дипломатичні відносини з іранським ільханом Газаном і двором імперії Юань.

На початку 1303 року до Газана прибуло посольство Баяна на чолі з Келесом із племені кунгіратів і Тукай-Тимуром із племені йісут. Посли передали дарунки та повідомили про намір Баяна виступити проти Чапара, сина Хайду, і Дуви. Вони також заявили про союз із Тохтою та можливість спільних військових дій із військами великого хана. Газан прийняв посольство й надіслав Баяну подарунки, однак не надав йому безпосередньої військової допомоги.[5][6]

Баян також відправив послів до правителя імперії Юань, каана Темура, запропонувавши спільні дії проти Хайду та Дуви. Передбачалося, що наступ із кількох напрямків дозволить розгромити їхні сили. Проте юаньський двір не підтримав запропонованого плану. Таким чином, Баян не отримав від обох правителів тієї військової допомоги, на яку розраховував.[6]

Подальша міжусобна війна

Смерть Хайду 1301 року не припинила боротьби за владу у східному крилі Улусу Джучі. Його син Чапар і чагатайський правитель Дува продовжували підтримувати супротивників Баяна. Водночас тривалі військові дії виснажували його сили та послаблювали становище в улусі.[6]

За повідомленнями арабських хроністів, Тохта зрештою надіслав Баяну військо під командуванням свого брата Бурлюка. Об'єднані сили завдали поразки Куйлуку, який невдовзі загинув. Точна дата цієї перемоги залишається дискусійною: її відносять до подій першого десятиліття XIV століття, хоча в окремих повідомленнях вона пов'язана з 1309—1310 роками.[3][7]

Після загибелі Куйлука боротьбу продовжив його син Куштай (Кушай), який також претендував на батьківські володіння. Одночасно проти Баяна виступив його молодший брат Мангитай (Макудай). За повідомленням ан-Нувайрі, 1308—1309 року прихильники Мангитая здобули перевагу й змусили Баяна відступити до західних окраїн його володінь.[7]

У 1309—1310 роках Баян зазнав поразки від Куштая в битві на річці Яїк (Урал) і знову звернувся по притулок до Тохти. Куштай захопив частину його земель. Тим часом Мангитай продовжував утримувати інші володіння. Таким чином, на початку другого десятиліття XIV століття владу над колишнім улусом Конічи оскаржували кілька представників династії.[3][7]

Останні роки

Подальша доля Баяна остаточно не з'ясована. За реконструкцією історика Романа Почекаєва, близько 1310 року за сприяння золотоординського хана Тохти Баян зміг відновити свою владу. Водночас Канат Ускенбай зазначає, що наявні джерела не дозволяють упевнено встановити, чи повернув він собі верховне правління над усім улусом.[8][7]

Одна з пізніших згадок про Баяна міститься в повідомленні арабського історика аль-Айні, пов'язаному з подіями приблизно 1318—1321 років. У ньому йдеться про намір золотоординського хана Узбека залучити військо Баяна до походу, який організовували за участю Кутлук-Тимура та Ясавура. Об'єднанню військ завадили складні зимові умови. Це повідомлення свідчить, що Баян зберігав певний військово-політичний вплив і після подій 1309—1310 років, однак не дає змоги визначити обсяг його тодішніх володінь.[9]

Точна дата смерті Баяна невідома. У традиційних переліках правителів його наступником називають сина Саси-Буку, однак хронологія та навіть обставини його окремого правління залишаються предметом історіографічних дискусій. Іштван Вашарі звернув увагу, що Рашид ад-Дін згадує Саси-Буку як сина Баяна, але не повідомляє про його правління. Пізніша традиція, зокрема свідчення Муїна ад-Діна Натанзі, містить суперечності щодо походження та послідовності правління східних Джучидів.[10][11]

Примітки

  1. ↑ а б https://doi.org/10.1556/aorient.62.2009.4.1
  2. ↑ а б в Ускенбай К. З. Восточный Дашт-и Кыпчак в XIII — начале XV века: проблемы этнополитической истории Улуса Джучи. — Казань: Фэн, 2013. — С. 135—138. Текст розділу.
  3. ↑ а б в Порсин А. А. История Золотой Орды конца XIII — начала XIV веков в труде Рукн ад-Дина Бейбарса ал-Мансури «Зубдат ал-фикра». — Казань: Институт истории им. Ш. Марджани АН РТ, 2018. — С. 134—139.
  4. ↑ а б Рашид ад-Дін. Сборник летописей. — Москва; Ленінград: Издательство АН СССР, 1960. — Т. II. — С. 66—67. Текст.
  5. ↑ а б в г Рашид ад-Дін. Сборник летописей. — Москва; Ленінград: Издательство АН СССР, 1960. — Т. II. — С. 67—68. Текст.
  6. ↑ а б в Ускенбай К. З. Восточный Дашт-и Кыпчак в XIII — начале XV века: проблемы этнополитической истории Улуса Джучи. — Казань: Фэн, 2013. — С. 139—141.
  7. ↑ а б в г Ускенбай К. З. Восточный Дашт-и Кыпчак в XIII — начале XV века: проблемы этнополитической истории Улуса Джучи. — Казань: Фэн, 2013. — С. 142—144.
  8. ↑ Почекаев Р. Ю. Золотая Орда. История в имперском контексте. — Санкт-Петербург: Наука, 2017. — С. 57—58.
  9. ↑ Ускенбай К. З. Восточный Дашт-и Кыпчак в XIII — начале XV века: проблемы этнополитической истории Улуса Джучи. — Казань: Фэн, 2013. — С. 144—146.
  10. ↑ Vásáry I. The Beginnings of Coinage in the Blue Horde // Acta Orientalia Academiae Scientiarum Hungaricae. — 2009. — Vol. 62, № 4. — P. 371—385. — DOI: 10.1556/AOrient.62.2009.4.1. Російськомовний переклад.
  11. ↑ Сабитов Ж. М. Сведения Натанзи о событиях в восточной части Улуса Джучи в 1313—1370-х годах: «критика достоверности» // Вестник КазНПУ имени Абая. Серия «Исторические и социально-политические науки». — 2020. — № 2 (65). — С. 421—422.

Література

  • Баян-хан // Казахстан. Національна енциклопедія. — Алмати : Қазақ энциклопедиясы, 2004. — Т. I. — ISBN 9965-9389-9-7. (рос.)
  • Рашид ад-Дін. Сборник летописей. — Москва; Ленінград: Издательство АН СССР, 1960. — Т. II.
  • Ускенбай К. З. Восточный Дашт-и Кыпчак в XIII — начале XV века: проблемы этнополитической истории Улуса Джучи. — Казань: Фэн, 2013.
  • Порсин А. А. История Золотой Орды конца XIII — начала XIV веков в труде Рукн ад-Дина Бейбарса ал-Мансури «Зубдат ал-фикра». — Казань: Институт истории им. Ш. Марджани АН РТ, 2018.
  • Почекаев Р. Ю. Золотая Орда. История в имперском контексте. — Санкт-Петербург: Наука, 2017.
  • Vásáry I. The Beginnings of Coinage in the Blue Horde // Acta Orientalia Academiae Scientiarum Hungaricae. — 2009. — Vol. 62, № 4. — P. 371—385.
  • Сабитов Ж. М. Сведения Натанзи о событиях в восточной части Улуса Джучи в 1313—1370-х годах: «критика достоверности» // Вестник КазНПУ имени Абая. — 2020. — № 2 (65).

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).