Росіянізм

Росіяні́зм^[1], росіїзм^[2] або руси́зм,^[3] — слово або мовний зворот, запозичений з російської мови або побудований за зразком російських слів і виразів.

У разі запозичення до неслов'янських мов є окремим випадком слов'янізму. Відносна частка слів російського походження неоднакова в різних мовах: в одних запозичення обмежуються екзотизмами, в інших вони становлять значний шар лексики. Більший відсоток їх є в мовах тих народів, що проживають близько від російськомовного ареалу, зокрема тих, які тривалий час перебували у складі Росії та СРСР.

У сучасній українській мові спостерігають розбіжності в позначенні такого роду запозичень. Українські мовознавці в дорадянські і радянські часи переважно використовували термін «русизм». Його вживали Агатангел Кримський 1905 року в статті «Деякі непевні критерії для діалектологічної класифікації староукраїнських рукописів», Володимир Самійленко «Чужомовні слова в українській мові» (1918), Олена Курило «Уваги до сучасної української літературної мови» (1923)^[4]. Слово «росіянізм» зафіксоване у «Академічному тлумачному словнику української мови» (1970—1980) але з позначкою «рідковживане»^[5]. Найменування запозичень з російської мови «русизмами» є в багатьох мовах: біл. русізм, пол. rusycyzm, англ. russism, russicism, нім. Russizismus, фр. russisme. Деякі українські словники наводять також варіант «русицизм», але подають його як застарілий^[6].

Б. Грінченко у своїй критичній статті «Галицькі вірші» (1892) чи не вперше вживає щодо таких слів означення москалізми (відповідно до народної назви жителів Великого князівства Московського, Московії)^[7].

Деякі мовознавці^[6], вважають вживання в українській мові слів «русизм», «русицизм» щодо запозичень з російської мови небажаним. Так, сумніви щодо точності цього терміну висловив мовознавець Микола Лесюк: термін «русизм» можна розуміти двояко, чи як похідне від українського «руський» чи як утворене від рос. русский («російський»)^[6] і просте застосовування міжнародного терміну «русизм» спричиняє неточності. Ним був запропонований інший термін, що міг бути звільненим від цієї неоднозначності — «росіянізм»^[6]. Відомі випадки вживання слова й за радянських часів: Ближчий аналіз Шевченкової мови виявляє в ній і наявність чималої домішки росіянізмів, .. і особливо — церковнослов'янської лексики («Питання походження української мови», 1956, 18). Віктор Мойсієнко використовує термін «росіїзм» і пропонує розрізняти поняття «росіїзм» та «русизм» так: «Росіїзм — запозичення з російської мови. Русизм — запозичення з давньоруської мови (періоду Русі) та руської (періоду Великого Князівства Литовського) до інших мов»^[8]. Термін «росіїзм» запропоновано у 1993 році М. П. Лесюком^[7].

В енциклопедії «Українська мова» зазначено, що «на синхронному рівні під русизмом переважно розуміють російську мовну одиницю, що перебуває за межами української літературної мови і не зафіксована її словниками, яка потрапляє спонтанно при інтерференції чи включається із стилістичною метою в українське усне або писемне мовлення».^[9]

Заступник директора з наукової роботи Інституту мовознавства ім. О. Потебні Олександр Скопненко вважає, що:^[10]

Вивчення історії росіянізмів (якщо розуміти під нею період часу, коли російські слова стали засвоюватись іншими мовами) являє собою досить непросту задачу. Це пов'язане, передусім, з проблемою визначення часу, коли починається історія самої російської мови. У працях багатьох російських і радянських лінгвістів до росіянізмів зараховують запозичення не тільки з російської, але й з давньоруської мови, оскільки історію останньої традиційно включають до історії першої. У сучасній українській же лінгвістичній школі такий погляд відкидають, оскільки початок історії власне російської мови відносять до значно пізнішого часу, а саме XIV—XVI ст.

Запозичення з російської мови складали значну частину лексики «москвофільського язичія» — штучної книжної мови, поширеної у Прикарпатті й Закарпатті наприкінці XIX — початку XX століть. Оскільки деякі планували його використовувати як засіб для переходу на літературну російську, росіянізми (поряд з церковнослов'янізмами) всіляко вітались. Втім, зважаючи на те, що творці цієї мови відбирали для неї з місцевих говірок слова, спільні з російськими й церковнослов'янськими, не всі слова язичія, тотожні російським, можна розглядати як росіянізми.

Частина журналів і газет, що видавались язичієм, вже в 1880-90-х роках перейшла на російську мову, а на початку XX язичіє остаточно зникло. Проте, деякі слова язичія (зокрема російського походження) досі вживають в західному варіанті української мови. На думку мовознавця Святослава Караванського, до них належить і західноукраїнське «спротив» (з пол. sprzeciw^[11]), що ввійшло в літературну мову під впливом рос. сопротивление^[12].

Факт, що Російська Імперія була до 1870-х років єдиною незалежною слов'янською державою, призводив до того, що російська мова ставала лексичним орієнтиром для національно свідомої інтелігенції не тільки на Заході України, але й в інших слов'янських землях. У XIX столітті активісти національного, культурного й мовного відродження слов'янських народів («будителі») уводять в обіг численні запозичення з російської мови. Так у відроджуваній чеській мові росіянізми тоді склали значну частку лексики^{[13][14][15][16]}.

Оскільки під терміном «росіянізм» у сучасній українській публіцистиці й мовознавстві часто розуміють всі явища, що були викликані впливом російської, це поняття важко піддається визначенню. За класифікацією Миколи Лесюка^[17], росіянізми (у широкому смислі) поділяють на:

• Лексичні — слова, запозичені з російської мови, росіянізми у вузькому сенсі;
• Фонетичні — відхилення від норм української літературної вимови, пов'язані з російським впливом;
• Морфологічні — використання невластивих українській мові словоутворювальних елементів, наявних у російській. Синонім — «словотвірні росіянізми»;
• Граматичні — порушення відмінювання, зміни граматичного роду за зразком російських слів;
• Акцентуаційні — відхилення від норм наголошування;
• Кальки — дослівні переклади російських мовних зворотів і складених слів.

Лексичні росіянізми. Лесюк розрізнює такі підгрупи лексичних росіянізмів:

1) ті, що являють собою просту заміну українського слова росіянізмом;

2) слова з російським коренем, але асимільовані відповідно до українських законів граматики й словотвору;

3) слова російської мови, що мають в українській інше значення (міжмовні омоніми), їх можна назвати «семантичними росіянізмами»;

4) поєднання лексичних росіянізмів з кальками (часткові кальки);

5) вживання власних імен, оформлених на російський лад (Єгор, Альона, Женя — замість Юрко, Олена, Євгенко)^[17].

Фонетичні росіянізми — порушення офоепічних норм української мови, зумовлені російським впливом. Вони характеризуються такими рисами:

1) вимова ненаголошеного /о/ як /а/ (акання) або його редукція ([карова], [малако/мълако] — замість [корова], [молоко]);

2) завжди м'яка вимова /ч/ ([чьас], [чєсний], [люблячі] — замість [час], [чесний], [люблячи]);

3) м'яка вимова губних ([мьач], [мьакий] — замість [м'йач], [м'йакий]);

4) вимова в наприкінці слова і перед приголосними як /f/ замість нормативного /w/ ([любоф], [зноф], [зробиф] — замість [любоў], [зноў], [зробиў]);

5) інші приклади наслідування російської вимови (зіма, міліон — замість залізний, зима, мільйон)^[17].

До помилок у вимові приводить і неправильне читання українських літер, що мають однакове накреслення з російськими, але вимовляються інакше: е, и, ч, щ. Втім, це скоріше можна віднести до типових помилок російськомовних на початковій стадії вивчення мови.

Акцентуаційні росіянізми. Близькі до фонетичних, але їх розглядають окремо. Вони полягають у порушенні норм наголосу, пов'язаному з впливом співзвучних російських слів, наприклад: но́вий, ста́рий, середи́на, не́нависть, оди́надцять — замість нови́й, стари́й, сере́дина, нена́висть, одина́дцять.

Морфологічні росіянізми. Ними зовуть слова, що мають український корінь, але утворені за допомогою російських засобів словотвору або мають ознаки чергувань російського типу. У цій категорії можна виділити такі підгрупи:

1) префіксальні — в яких замість українських використовують російські приростки (придавати, об'ясняти, напротив — замість додавати, пояснювати, навпроти);

2) суфіксальні — з вживанням російських наростків (ігрушки, борьба — замість іграшки, боротьба);

3) з російським типом чергування звуків (прочту, корня, коровка, на рукі — замість прочитаю, кореня, корівка, на руці);

4) вживання дієприкметників, рідкісних в українській мові, як активних (підходячий, відпочиваючі, оточуючі — замість підхожий, відпочивальники, навколишні), так і пасивних (опавше, застарівше — замість опале, застаріле)^[17].

Граматичні росіянізми. До них відносять відхилення від української граматичної норми — порушення форм слів і побудови речень (синтаксису). У них можна виділити такі підгрупи:

1) відсутні в українській мові форми слів;

2) вживання йменників, займенників, прикметників у неправильній формі числа, роду чи відмінка;

3) неправильне вживання прийменників;

4) неправильні форми звертань;

5) помилки у формах числівників (п'ятидесяти, шестидесяти, семидесяти — замість п'ятдесяти, шістдесяти, сімдесяти).

Кальки. Кальками в лінгвістиці називають буквальні‚ слово за словом чи морфема за морфемою‚ переклади мовних зворотів або складених слів. Кальки існують в багатьох мовах, багато які наукові терміни утворені калькуванням грецьких і латинських слів (правопис, чинник, кислота). Кальки з російських виразів існують і в нормативній українській (колгосп, держрозрахунок, ліспромгосп)^[17][18][19].

Виявлення російських запозичень в українській мові, як лексичних, так і інших, становить певні труднощі. Близькоспорідненість східнослов'янських мов і суміжні (часто взаємоперекривні) ареали їхнього поширення (діалектний континуум) допускають наявність значної кількості спільної лексики, а також лексики, у якої не вдається встановити напрямок запозичення. Деякі слова, наявні в обох мовах, можуть виявитись запозиченими не з російської до української, а навпаки^[20]. Наприклад, слова обуза, повстанець, пасіка — існують в обох мовах, але в російській вони за походженням є українізмами. Наслідком континууму є також розмитість фонетичних меж (ізоглос), що утрудняє провести грань між українською і російською вимовою. Тому коли кажуть про фонетику українську й фонетику російську, зазвичай мають на увазі саме літературну, а не діалектну вимову.

Проте, в інших випадках можна з певністю казати про російське запозичення. Передусім, це стосується науково-технічної, політико-адміністративної і військової лексики. Тривале перебування українських земель (зокрема, східних) у складі державних утворень, де офіційною мовою була російська, призвело до значного припливу російської термінології в цих галузях. Зустрічаються росіянізми й в інших лексичних сегментах. Виявленню росіянізму можуть сприяти такі ознаки, як: 1) корінь слова, присутній в російській мові, але відсутній в українській, не засвідчений або не реконструйований у давньоруській; 2) корінь присутній в українській, але має інше значення (гайка, лайка (собака), наріччя, протиріччя, получка); 3) невластиві українській мові чергування звуків або словоутворювальні елементи (вкладиш, натоптиш, чорниш).

Багато спільної україно-російської лексики погано піддається однозначній ідентифікації як запозичених чи питомо українських слів. У різних авторів можна зустріти суперечливі погляди на природу того чи того слова, що подібне до російського, проте, не засвідченого в західнослов'янських і південнослов'янських мовах.

Окремо слід зазначити ненормативні (не засвідчені словниками) запозичення з російської мови у розмовне українське мовлення. Якщо кількість російської лексики не обмежена окремими словами, а носить масовий характер, тоді можна вже казати не про росіянізми, а про таке явище, як україно-російський суржик — мовлення з елементами обох мов. Часто використання російської лексики у суржику сполучене з наслідуванням російської вимови й граматичних форм, калькуванням російських мовних конструкцій.

Тема російських запозичень є особливо актуальною в близькоспоріднених з нею мовах — білоруській і українській. Тривале перебування народів у складі російськомовних держав, сильний культурний, науковий й технічний вплив з боку росіян не могли не призвести до істотного впливу російської на мови цих народів. Тому для українського й білоруського мовознавства поняття росіянізму стає дуже важливим, бувши не просто питанням етимології деяких слів, а поняттям, пов'язаним з питанням мовного пуризму, культури мовлення. Через це зміст, що вкладають у термін «росіянізм» в українській у білоруській мовах, дещо відмінний від його розуміння в інших мовах. Так, у сучасній українській лінгвістиці під «росіянізмами» часто розуміють не тільки лексику, запозичену з російської мови, але й інші мовні явища, викликані її впливом на українську: наслідування російської вимови, наголосу, синтаксису, а також лінгвістичні кальки з неї. У більшості ж мов «росіянізмами» звуть лише те, що українські мовознавці пропонують звати «лексичними росіянізмами». Деяку плутанину породжує той факт, що деякі автори не розрізнюють в українській мові таких різних форм, як літературне, діалектне, жаргонне мовлення, об'єднуючи все в одне поняття — «українська мова». Під росіянізмами тоді розуміють не тільки слова, що ввійшли до нормативної української, але й до простомовного або жаргонного мовлення (міського, професійного, шкільного, студентського) — з неусталеною лексикою, часто невідбитою в лексикографії. Досліджень же росіянізмів в літературній мові, зокрема в мові українських класиків, значно менше.

Після відновлення Україною незалежності стали активно обговорювати й проблему впливу російської мови на українську^[21], стали видаватись дослідження і посібники з цієї теми («Антисуржик»). Прагнення звільнитись від значного не тільки культурного, а й економічного впливу Росії, що триває й після відновлення незалежності ставить на одне з основних місць мовне питання в Україні. Обмеженість вживання української мови часто пояснюють мовною політикою СРСР і бачать в цьому одну з основних причин несприятливої ситуації в державі. Боротьба з російським впливом у всіх сферах, зокрема й мовній, приводить до того, що в багатьох публікаціях 1990—2010 рр. росіянізми розглядають і оцінюють не стільки в лінгвістичному, скільки в соціально-політичному аспекті. Більшість україномовних авторів вживає термін «росіянізм» у негативному контексті, позначаючи ним засмічення української мови російськими словами, порушення орфоепічних і граматичних норм під впливом російської мови («Одинадцятитомний академічний „Словник української мови“‚ скажімо‚ трактує назване поняття як „слово‚ зворот‚ запозичені з російської мови іншою мовою“ [30, 911]. Таке тлумачення терміна „русизм“ створює враження позитивного його розуміння… …Тоді як русизми насправді в українській мові є явищем негативним‚ оскільки засмічують мовлення‚ спотворюючи нашу мову»)^[17]. Тема росіянізмів зазвичай поєднується з проблемою суржику, призводячи до того, що слова «росіянізми» і «суржик» часто вживають як синоніми. Наявність величезної кількості росіянізмів, рівно як існування самого суржику українські мовознавці і публіцисти пояснюють не тільки політичним, культурним і технічним впливом Російської імперії і СРСР, не тільки престижністю російської мови в обох державах, але й такою причиною, як цілеспрямоване витіснення української мови російською (наводячи за приклад радянську теорію «злиття мов», що призводила до росифікації народів СРСР)^[17]. Політичний і громадський діяч Юрій Гнаткевич пише у своєму посібнику-«антисуржику»: «…Русизми в нашому мовленні є наслідком багатовікового засилля російської мови в Україні. Вони проникли в мову мільйонів українців, засмітили її та перетворили в суржик…»^[22].

Викорінення росіянізмів розглядають як головний складник відродження української мови, у якій, у свою чергу, багато які освічені українці бачать запоруку зростання національної самосвідомості. Посібники з культури мовлення, по суті, є порадниками, що вказують на російські елементи у розмовній українській і приписують заміняти їх іншими словами. У написанні наукових, публіцистичних та художніх творів рекомендують уникати росіянізмів (крім росіянізмів, вжитих свідомо — для характеристики особи або персонажа чи для обґрунтованого розширення лексики). Це ж стосується й літературного усного мовлення. Деякі автори йдуть ще далі, пропонуючи переглянути й науково-технічну термінологію (створену за радянських часів і на їхню думку, скальковану з російської), повернувшись до старих українських термінів 1920-х років^[23].

На жаль, заходи з очищення мови іноді переходять розумну міру. Так, багато питомо українських слів, широко уживаних українськими класиками, необґрунтовано оголошуються «росіянізмами»^[21] і пропонуються до заміни на інші слова, які можуть бути не лише українськими, але й запозиченими у свою чергу з інших мов^[24]. Терміни, що звучать схоже в українській і російській мовах, стараються замінювати словами на основі українських коренів, але частіше — словами польського, німецького походження, а у діаспорянській літературі — й англійського. Український мовознавець Олександр Тараненко зауважує: «У такій нормативно-стилістичній переорієнтації літературна мова значною мірою наслідує мовну практику 1920-х — початку 1930-х років у радянській Україні та довоєнного періоду в Галичині й сучасної західної української діаспори», він зазначує також напрямок запозичень «з іншої сусідньої мови, яка також протягом значного історичного періоду справляла потужний вплив на українську мову, — польської»^[25]. Він пише: «У своєму наївному вияві такі пуристичні тенденції захоплюють навіть одиниці не тільки безумовно питомі, але й семантично не дублетні щодо тих, які визнаються небажаними»: так, «бочку» замінюють на «діжку», хоча це різні речі (тобто, тут ми маємо справу з феноменом гіперкорекції). На думку мовознавця, «Вплив російської мови на свідомість носіїв української мови, таким чином, лишився, але вже як зворотний, як гіперпуризм». У публікаціях, присвячених виявленню росіянізмів у мові й правильному українському мовленню, можна спостерегти феномен «роздільного мислення»: вживання російських запозичень піддається безпощадній критиці, у той же час у них самих можна натрапити на чимало тих самих росіянізмів (граматичних, лексичних), наведених не як приклади, а в основному тексті. Зазначають в них і «подвійні стандарти»: росіянізми оголошують лексикою, що засмічує мову, проте, не вважають чимось негожим масове вживання в українській значної кількості полонізмів й американізмів, що часто мають всім відомі українські відповідники^[26]. На думку Тараненка, у сучасній українській мовній практиці помітна тенденція обмеження наслідків впливу російської мови, що проявляється як в усуненні власне росіянізмів, так і не завжди усвідомлюваному відштовхуванні від російської мови взагалі, «…у тому числі й від наявних у ній іншомовних слів, від слів, що структурно можуть нагадувати відповідні російські слова, від історично спільних для обох мов одиниць»^[26].

Існує й цілком протилежний погляд на проблему збігання лексики в обох мовах: її пояснюють не запозиченнями з російської до української, а в зворотному напрямку^[20]. Прибічники цієї точки зору доводять, що багато які слова, що прийнято вважати російськими запозиченнями, віддавна існують в українських діалектах^[27], причому не тільки східних і південних (де вплив російської був максимальним), а в західних областях України, що взагалі не входили до складу Російської імперії (желати, жолудок, жона, звізда, много, портки, сіверний). Суть цієї концепції виражає цитата відомого українського перекладача й мовознавця Миколи Лукаша: То ніякі не русизми. То давні українські слова, що їх ми свого часу позичили росіянам. Тепер настала пора повертати ці слова в нашу мову.^[28] Прихильники повернення староукраїнізмів вважають антисуржикову діяльність не менш шкідливою для мови, ніж ігнорування самої проблеми суржику й росіянізмів. Українська мова, до якої прагнуть застосувати надто суворі правила слововживання, стає неживою, сухою, малопривабливою для пересічних мовців. На їхню думку, обмежене вживання гаданих росіянізмів здатне оживити й усвоєріднити мову: як повсякденного спілкування, так і мову художньої літератури^[29][30]. Проблему адекватної оцінки явища ускладнює й те, що вивчення росіянізмів базується переважно на прикладах, взятих не з літературної мови, а з простомовного або жаргонного мовлення (міського, професійного, шкільного, студентського) — де важко чітко визначити мову, яку використовують мовці (це може бути не тільки українська з росіянізмами, але й російська з українізмами). Поясненням цьому може бути факт, що в українській культурі мова сприймається не прагматично, як засіб комунікації, а як національний скарб, національний символ.

У сучасній українській мові існує значна кількість запозичень з російської, у різних сегментах лексики. Сусідство українського й російського народів, а також тривале домінування Російської імперії, Радянського Союзу, що супроводжувалось мовним впливом, не могли не залишити слід на українській мові. Запозичення слів йшло різними шляхами.

У районах компактного проживання росіян й українців були неминучі мовні контакти, що приводили до взаємопроникнення лексичних одиниць. Після приєднання Східної України до Московського царства (з другої половини XVII ст.) до української починають проникати численні запозичення з російської мови — адміністративні, суспільно-політичні, виробничі та військові терміни, а також лексика пов'язана з традиційним московським (російським) побутом (поміщик, посланник, чиновник, превосходительство, предводитель, приказ, прикажчик, указ, артіль, завод, рудник, дуло, кріпость, піхота, нагідки, самовар)^[31][32].

Більша частина українських земель перебувала в складі Російської імперії, тому все офіційне спілкування було російськомовним. Мова судочинства, адміністрації, армії справляла свій вплив на мовлення простих українців. Сумнозвісний Емський указ забороняв видання україномовної літератури, а здобуття освіти національними мовами було й поготів річчю неможливою, через що українська інтелігенція Російської імперії була суцільно російськомовною. Українська залишалась лише засобом побутового мовлення, тобто чисто розмовного стилю, який не міг вдовольнити всі потреби, мав брак багатьох специфічних термінів і висловів.

Чимало запозичень з російської вживали багато які українські письменники — на етапі становлення літературної української мови наприкінці XVIII — початку XIX ст.: вони починали писати свої твори, діставши перед тим російськомовну освіту. Так, в «Енеїді» Івана Котляревського можна знайти такі росіянізми: вкусний, надежда, ногті, обезьяна, разний. Слова з російської літературної мови вживав і Пантелеймон Куліш. Тут можна виявити й «справжні» росіянізми (іздатель, понапечатував), і «псевдоросіянізми»: як старослов'янського (оглашати, глаголати, лучче, соблюдати, уповати) так і староукраїнського або діалектного походження (год, послі, тілько, первий)^[33]. Російські лексичні одиниці часто вживали україномовні письменники російського походження (Марко Вовчок, Микола Хвильовий).

Багато російських запозичень існує в галузі політики (партієць, більшовик, комсомол), техніки (завод, електропоїзд, підшипник), діловодства (указ, законопроєкт).

У списку наведені приклади слів літературної української мови, які відповідно до даних «Академічного тлумачного словника української мови»^[34] і «Етимологічного словника української мови»^[31] можна ідентифікувати як російські запозичення:

Окремої уваги потребує слово бадьорий, яке часто розглядають як запозичення з біл. бадзёры^[48]. За альтернативною версією, українське слово пов'язане з діалектним ба́дьо́р («спритність, жвавість»), що сходить до рос. бадёр, засвідченого в південноросійських говорах^[49][50]. Крім того, у білоруському мовознавстві існує досить поважна традиція, згідно з якою біл. бадзёры є українізмом, що опосередковано підтверджує згаданий напрям запозичення^[51].

Російська мова впливала й на морфологічну структуру українських слів. Наприклад, раніше більш поширена форма за́мір змінилася на намір під впливом рос. намерение^[52].

За зразком російських слів і виразів утворювалися українські лексичні одиниці:

• відображати — з рос. отображать^[53];
• водойма — з рос. водоём^[54];
• зловтіха, зловтішний, зловтішатися — з рос. злорадство, злорадный, злорадствовать^[55];
• обставина — з рос. обстоятельство — з фр. circonstance або нім. Umstand — з лат. circumstantia — з грец. περίστασις, що складається з префікса περί («навколо») та іменника στάσις («стояння, становище»)^[56];
• оскільки — з рос. поскольку і пол. o ile^[57];
• співчувати, співчуття — з рос. сочувствовать, сочувствие і пол. współczuć, współczucie — з нім. mitfühlen, Mitgefühl — з лат. compatior, compassio — з д.-грец. συμπαϑέω, συμπάθεια, звідки й симпатія^[58];
• сукупний — неповна калька з рос. совокупный; порівн. біл. сукупны^[59];
• сутність — з рос. сущность; з української мови запозичено біл. сутнасць^[60].

За російського посередництва до української мови проникали слова з інших мов:

Російська мова, поряд із польською та німецькою, була важливим джерелом для значного числа іншомовної термінологічної лексики: конференція, декларація, канонада («часте й тривале стріляння з багатьох гармат»), кібернетика, синтез, біохімія, лауреат, аналіз^[32].

Окремо слід зазначити обширну групу слів, які через схожість з російськими словами часто зараховують до росіянізмів^[21][70]. Це насамперед, староукраїнська лексика, спільна з сучасною російською, а також нечисленні слова церковнослов'янського походження, які помилково ідентифікують як виключно російські.

Водночас, не всі мовні елементи, що здаються росіянізмами, мають російське походження. Приклади таких слів літературної мови наведено нижче.

Не можна також вважати росіянізмами питомі українські лексеми, що не ввійшли до сучасної літературної мови й побутують у діалектах: вугол («куток»; «зовнішній кут, ріг вулиці»)^[81], ива («верба»)^[82], игла («голка»)^[83], кожа («шкіра»)^[84], мовня́ («блискавка»)^[85][86], щитати («лічити, рахувати»)^[87] тощо. Окремо слід згадати діалектне слово получатися («з'єднуватися»), чиє походження^[88] і семантика^[89] є відмінними від рос. получаться («виходити, утворюватися»)^[90].

Крім того, росіянізмами можуть здаватися інші маловідомі українські слова. Наприклад, укр. вредний є похідним від старослов'янізму вред («капость»)^[91] і розійшлося в значенні з рос. вредный («шкідливий»)^[92]. Для слова плохий, поряд з основним розумінням «поганий», зафіксовано також значення «спокійний, сумирний» і «немічний», що їх не має рос. плохой^[93]. Укладачі «Етимологічного словника української мови» схильні вважати ці слова міжмовними омонімами, що мають різне походження^[94].

Чимало джерел визначають як росіянізми доволі суперечливі слова. Так, попри наявність в українській мові ідіоми «боліти серцем», російське походження приписують слову болільник (порівн. рос. болельщик)^{[к. 6]}. Водночас прикметник учбовий визначають як штучний, утворений переінакшенням рос. учебный^{[96][97][98][99]}, посилаючись на відсутність слова учба в українській мові^{[к. 7]}. Дискусійною є й питомість звороту «у мене є», що вживається поряд з більш звичним «я маю»^{[к. 8]}.

Український вчений, політичний та громадський діяч, мовознавець, лексикограф та педагог Іларіон (Огієнко) не вважав росіянізмами такі слова, як жизнь, іскуство, чувство^[106], но («але»), к («до»)^{[107][к. 9]}:

До росіянізмів також помилково відносять і церковнослов'янізми (чи просто «слов'янізми») — слова, запозичені як українською, так і російською мовами зі спорідненої церковнослов'янської, що належить до південнослов'янських мов і походить від давньоболгарської. Церковнослов'янська мова, бувши в Україні протягом десяти століть (988—1922) богослужбовою мовою, а понад вісім століть (988—1798) бувши й мовою літературною, справила великий вплив на формування і сучасної літературної мови^[107].

Порівняно з впливом церковнослов'янської мови на російську, вплив церковнослов'янської на українську був значно меншим і зачепив переважно лексику, пов'язану безпосередньо з релігією: благодать, благословення, священник, храм. Втім, деякі церковнослов'янізми (старослов'янізми) вживаються і в повсякденному мовленні: єдиний, жертва, житель, кориця, лицемір, маслина, начальник, совість, член. Припустимі церковнослов'янізми й у деяких художньо-літературних стилях, зокрема, у поезії. Приклади слов'янізмів зі творів Тараса Шевченка: благодарити^[20], ветхий, воздавати, злоречивий, отверзатися, потребити, радуйтеся!, ректи, скверний, чертоги^[108].

Приклади словникових церковнослов'янізмів^[34][71], схожих зі звичайними російськими словами давньоболгарського походження^[31]:

Втім, деякі церковнослов'янізми запозичені через посередництво російської: ті, що змінили в ній своє значення (область, поприще), а також російські новотвори на основі давньоболгарських коренів (гласність, негласно, представляти, чреватий).

Не є росіянізмами й такі спільні українсько-російські слова, що часто виявляються тюркізмами, полонізмами тощо:

• аїр < тур. ağir < грец. ἄκορος;
• баддя < тур. badya < перс. badye («ківш для вина»);
• бумага, бомага («папір») < італ. bombagio («бавовна»);
• бутель < пол. butel (сучасне butla) < фр. bouteille;
• кочерга < тюрк. *köčirgā; припускають також, що це слово має питомо слов'янське походження (див. «Кочерга#Походження слів»);
• кукла («лялька») < грец. κοῦκλα;
• мішень < тур. nişan;
• підлець < пол. podlec («незнатна людина»);
• поєдинок < пол. pojedynek;
• пушка < пол. puszka < д.-в.-нім. buhsa;
• рисунок < пол. rysunek;
• сарай < тюрк. sarai;
• ціль < пол. cel < сер.-в.-нім. zil;
• фільонка < пол. filunek < нім. Füllung;
• штик < пол. sztych < сер.-в.-нім. stich («укол, удар списом»).

Докладніше у статтях: Тюркізм, Полонізми в українській мові, Полонізми у російській мові

Аналогічну проблему становлять росіянізми й у білоруській мові. Ситуація ускладнюється офіційною двомовністю республіки Білорусь, що приводить до фактичного переважання російської у всіх сферах життя. Брак білоруськомовної літератури, внаслідок відсутності попиту на неї породжує незнайомство багатьох громадян Білорусі з нормами літературної білоруської мови.

Слова в списку нижче подаються згідно з «Етимологічним словником білоруської мови» Інституту мовознавства імені Якуба Коласа^[121].

Частина росіянізмів конкурують із білоруськими синонімами: валакіта — цяганіна; вопыт — досвед; вучоба — навучанне; дагавор — дамова; маладзецкі — малайцава́ты; маладзёжны — моладзевы; мышца — цяглі́ца; паходка — хада. Інші російські запозичення побутують у білоруській мові поряд з полонізмами: духі́ — парфума; іменна — менаві́та; поручні — парэ́нчы; ружжо — стрэ́льба; таможня — мы́тня^[122].

Роль росіянізмів у різних мовах неоднакова. Так, вони налічують значний відсоток лексики в мовах різних народів Росії, а також мовах народів, що жили на території республік СРСР (білоруській, молдавській, татарській, українській, якутській, фінських, кавказьких мовах тощо)^[123]. Через посередництво російської мови до цих мов проникали й міжнародні слова-інтернаціоналізми, особливо до мов азійських і кавказьких народів. Завдяки значному політичному й культурному впливу СРСР на Монголію, чимало росіянізмів (чи опосередованих інтернаціоналізмів) ми знаходимо й у монгольській мові: платье, кино, ботинк, кило, автобус, ресторан, инженер, трактор, рецептээр («рецепт»), аптек, концерт, консерв, билет тощо^[123].

У західноєвропейських же мовах, носії яких мало знайомі з російською мовою, росіянізмів небагато й вони грають там незначну роль^[124], позначаючи переважно російські реалії й предмети російського побуту, тобто являючись в них екзотизмами: sputnik, kalashnikov, the Kremlin, czar (tsar), boyard, vodka^[123]. Проте, серед них зустрічаються й наукові терміни, впроваджені російськими науковцями, зокрема, у галузі ґрунтознавства: gley, podzol, solonchak, solonets, chernozem, kastanozem (останні послужили зразком для інших термінів, напр. phaeozem), географії (tundra, taiga) а також мінералогії (siberite, muskovite)^[124].

У розділі наведено кілька прикладів найхарактерніших росіянізмів в мовах світу^{[125][126][127][128]}, що наочно показують поширеність слів російського походження і їхнє місце в лексичних сегментах різних мов.

• Українізми в російській мові
• Полонізми в українській мові
• Англіцизми в українській мові

1. ↑ «Етимологічний словник української мови» виводить глиба безпосередньо зі сх. праслов. *glyba (при рос. і біл. глыба)^[36]. Проте укладачі новішого «Етимологічного словника білоруської мови», беручи до уваги дослідження Олега Трубачова, стверджують, що це слово відоме тільки білоруській і російській мовам^[37].
   Крім того, гасло глиба відсутнє у фундаментальному «Словарі української мови» початку XX століття.
2. ↑ Крім того, гасло переборщити відсутнє у «Словарі української мови» Бориса Грінченка.
   Тим не менш, на думку Володимира Кузьменка слово переборщити походить від вищого ступеня застарілого нині борзо: борше → ще борше → переборщив^[42].
   В українських діалектах функціонують слова доборщити («довести до кінця, завершити, доробити»)^[42] і наборщити («наробити боргів»). Останнє пов'язується з прислівником на́бір («у борг») — результатом фонетичної видозміни і деетимологізації виразу на борг з наближенням до набирати, набі́р^[43].
3. ↑ Форма шво є новотвором, що існує поряд із діалектним [шев], поширеним у західноукраїнському ареалі (порівн. д.-рус. шьвъ)^[47].
4. ↑ Як «взяте з російської мови» слово лента пояснює вже Б. Д. Грінченко в своєму «Словарі української мови»^[69].
5. ↑ Псевдоросіянізм чучело все частіше витісняється словом опудало. Проте опудало має ще одне значення, яке для нього є первісним — «подоба людської постаті з набитого соломою старого одягу, яку ставлять у садах і на городах для відлякування птахів»^[80].
6. ↑ Щодо «активного глядача спортивних змагань, який піддержує учасників» у сучасній українській вживають слово уболівальник, а болільник розглядають як адаптацію рос. болельщик. Проте мовознавець Святослав Караванський не вважає лексему болільник росіянізмом:
   «Почну із слова „боліти“. Це стовідсоткове українське слово. Воно має кілька значень, і одне з них — це скорочена форма від ідіоми „боліти серцем“. У такому значенні слово „боліти“ — синонім слова „потерпати“, а також запозиченого слова „переживати“»^[95].
7. ↑ Хоч слово учба й не фіксоване сучасними нормативними словниками^[100][101], його як відповідник до рос. учение подає «Українсько-російський словник» Віктора Дубровського (1909)^[102]. До того ж, з погляду морфології воно не є чимось чужим українській мові (порівн. косьба, лічба, сівба, стрільба, журба, плавба).
   Також це слово як нормативне фіксує Іван Огієнко^[103].
8. ↑ Багато сучасних українських мовознавців вважають, що конструкції на кшталт «у мене є» невластиві не тільки українській, але й всім слов'янським, і навіть всім індоєвропейським мовам. Отже, цей зворот однозначно оголошується граматичним росіянізмом, запозиченим з російської мови^[33].
   Однак, деякі лінгвісти доводять, що питання є дуже непростим. Вони припускають, що подібні конструкції (з дієсловом бути замість мати) могли існувати й у праслов'янській мові, наводячи за доказ письмові свідчення з давньоруських і староукраїнських пам'яток: милость бо и гнѣвъ оу него (Бога) єсть (Ізборник Святослава, 1076 р.)^[104], будут-ли оу них дѣтки (1489 p.), у Єго Милости мѣсца мало было (1513 р.)^[105].
9. ↑ «Етимологічний словник української мови» так само не підтверджує версію про запозичення згаданих слів з російської мови, хоча слово «іскуство» в ньому відсутнє^[31].
10. ↑ Святослав Караванський рекомендує вживати слово «пустиня» лише в поетичному контексті:
    «І дебр-пустиня неполита,
    Зцілющою водою вмита,
    Прокинеться…»
    Тарас Шевченко.
    Тоді як «пустеля» є нейтральним синонімом, що, серед іншого, вживається в науковому стилі («пустеля Сахара»)^[108].

• Куляс П. П. Система − проти автоматизму суржику [Архівовано 1 вересня 2021 у Wayback Machine.]: редакторський погляд: навчальний посібник; Нац. пед. ун-т імені М. П. Драгоманова, Ін-т вищої освіти НАПН України. — Вид. друге, розширене. — К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2013. — 294 с.
• Гончаренко А. Псевдоросіянізми в українській мові // Мова і війна: динаміка мовної системи і мовна політика. Монографія. — К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2024. — С. 565—614. — ISBN 978-966-489-678-5.