Полтавський академічний обласний театр ляльок

Полтавський академічний обласний театр ляльок
Полтавський академічний обласний театр ляльок
49°35′12″ пн. ш. 34°32′55″ сх. д. / 49.586756° пн. ш. 34.548701° сх. д.
Країна	Україна
Місто	Полтава
Адреса	вул. Юліана Матвійчука, 32
Тип	театр ляльок
Статус	обласний
Відкрито	1938
Керівництво	Тетяна Вітряк (директорка), Сергій Смеречук (головний режисер)
pl-puppet.com.ua

Полта́вський академі́чний обласни́й теа́тр ляльо́к — обласний театр ляльок у місті Полтаві. У 2009 році театру присвоєно статус академічного.

Директор установи — Вітряк Тетяна, головний режисер — Смеречук Сергій.

Заснований 1938 року^[1]. Ідея створення в Полтаві театру для дітей з'явилась у першого його директора М. Заславського. Реалізувати її виявилось нелегко, ось як про згадував його засновник:

«Виникло багато питань по створенню театру: де брати п’єси, ляльки, декорації. За допомогою я звернувся в Республіканський театр ляльок. Там мене познайомили з М. Тобілевич, яка дуже допомогла в організації нашого театру. Художник Р. Марголіна зробила ескізи декорацій і ляльок до першої вистави. Київські товариші рекомендували професіоналів-лялькарів Івана та Ларису Пронічевих. 26 вересня 1938 року ми отримали колишнє приміщення книжкового магазину по вулиці Європейська, 21. 29 жовтня 1938 року театр показав першу виставу «Іван та Воля» Є. Яворського»[2].

Першим режисером і художнім керівником театру стала артистка Республіканського театру ляльок — Зіна Пігулович. У перший рік роботи новоствореного творчого колективу були поставлені такі постановки як: "«Чарівна ялинка», «Троє поросят», «Гусеня». Серйозним здобутком у творчості молодого театру стали вистави за класичними творами — «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського та «Коза-Дереза» Миколи Лисенка.

Розвиткові закладу сприяло поповнення творчого складу новими молодими акторами: Л. Костенко, Н. Холодій, С. Розенгурт, Г. Никоненко, В. Лукашевич, А. Даниско, Л. Литвин, М. Долуда–Кондратьєва, Ю. Кондратьєв.

Німецько-радянська війна застала колектив Полтавського театру ляльок у Лубнах, де він перебував на гастролях. Заклад було розформовано, діяльність на час бойових дій — припинено.

Після звільнення Полтави від німецько-фашистських загарбників 1943 року, Полтавський обласний театр ляльок поновив свою роботу. Спочатку — при обласній філармонії, а в грудні 1944 року — починає працювати самостійно.

Попри те, що театр було евакуйовано, він продовжив своє існування і функціонування, навіть під час окупації. Тимчасово очолив театр А. Багмет (1942—1944 рр.)^[3]

"Та, напевне, нині мало хто знає, що в період окупації ляльковий театр у Полтаві також існував. Його створення і діяльність пов'язані з ім'ям відомого українського фольклориста, письменника, лексикографа та педагога Андрія Багмета. 1943 року він, як і багато інших його колег, теж потрапив у жорна сталінських репре- сій, як такий, що перебував на окупованій ворогом території, та ще й обіймав керівну посаду працював директором дитячого театру. "^[3]

…

«За спогадами Віри Долуди: „Для мене було дорогим те, що я мала на руках довідку, що працюю у ляльковому театрі, і це давало гмені можливість залишатися в Полтаві“… Про це ж згадував і Антон Кононович: „Багмет старався всіма правдами й неправдами утрима- ти молодь, що працювала в театрі, від насильницької відправки до Німеччини…“^[3]

…

„Та після звільнення Полтави від фашистів, а саме 30 вересня 1943 року, Андрій Євгенович був заарештований органами НКДБ. Підставою для арешту послужив донос одного з колишніх його співробітників, у якому той звинувачував Багмета у співпраці з фашистами, у приналежності до підпільної організації українських націоналістів, яка діяла на Полтавщині у роки окупації, а також у тому, що він склав підручник для других класів початкової школи, який мав націоналістичний ухил. Після численних допитів як самого звинуваченого, так і свідків, які характеризува- ли Багмета виключно позитивно, слідство змушене було визнати, що зібрані матеріали є недостатніми для того, щоб справу доводити до суду. Тому 14 лю- того 1944 року її було припинено, а звинуваченого звільнено з-під варти.“^[3]

У повоєнний час директором театру став Михайло Золотарьов. 30 квітня 1944 року художнім керівником призначено Лідію Костенко. Вона долучилася до трупи театру у 1939 році. Лідія Миколаївна окрім гарного володіння ляльки, як написано у збірці, що була випущена на честь 60-річчя театру: „завжди вміла піднести ляльку до висоти героїчної символіки, гротеску“^[4], мала неперевершені здібності організатора. Тому саме вона стає художнім керівником та режисером у відродженні театру ляльок. За 18 років творчості здійснила близько 50 постановок, паралельно зігравши безліч чудових ролей.

Поряд з Л. Костенко головним художником театру стає Корній Посполітак (1945—57 роки). Його залученість привносить художні та стилістичні реформи в оформлення ляльок, додаючи механізацію до нового „життя ляльки на сцені“. За роки своєї діяльності художник створив близько 36 вистав.^[4]

Деякий час театр містився за адресою: провулок Гончарний, 10, а у листопаді 1946 року обласний виконком передає театрові приміщення дитячої бібліотеки при школі № 1 по вулиці Ванцетті, 8.

1955 року головним режисером стає А. Колтипін, а головним художником стає Є. Орлова (1957—82 рр.). За 23 роки творчої діяльності вона стала художником близько 90 вистав.1969 року їй присвоєно звання заслуженого працівника культури УРСР.

1960 року театр нарешті отримав стаціонарне приміщення. А у вересні наступного, 1961 року, після капітального ремонту, заклад відсвяткував вводини у приміщенні по вулиці Жовтневій, 16. 1962 року театру присвоєно ІІ категорію, а акторський склад розширено. В театрі ставляться нові постановки й творчі заходи (зустрічі, свята), колектив активно гастролює (винятково в СРСР).

1963 року художнє керівництво театру очолює М. Золотарьов. За 10 років своєї режисерської діяльності він створив близько 40 постановок. „Михайло Семенович віддав Полтавському театру ляльок 30 років свого життя, саме він сформував справжню творчу театральну атмосферу театру, його традиції.“^[4]

„У 1975 році через аварійний стан приміщення стаціонару закривають, а театр повністю переходить на роботу у сільській місцевості. Проте театр живе, репертуар поповнюється новими виставами режисерів: М. Циганського, І. Жигунова та В. Сірика“.^[4] Починаючи від 1978 року директором Полтавського обласного театру ляльок є С. Ніколаєва.

Значною подією цього періоду стало зведення й відкриття 22 березня 1983 року по вулиці Пушкіна (нині вул. Юліана Матвійчука) нового просторого, спеціально обладнаного приміщення „Казковий палац“ для Полтавського обласного театру (перша така будівля в Україні). У цей час у театрі вибудовується творчий тандем режисера М. Лукішко та художника В. Козуба, які здійснили близько 20 постановок. Завідуючою літературною частиною на цей момент була Л. Демченко, робота якої внесла вагомий внесок у збереженні історії театру. Також цього року на посаду завідуючого музичної частини призначено В. Якубовича, музика та композиції якого лунали майже у всіх виставах театру цього періоду. „…В. Якубович тонко відчуває специфіку творчості для дітей…“^[4]

У 1985—91 роки театром керує П. Рямов, а головним режисером стає народний артист України В. Мірошниченко (1985). Він вперше виводить актора за межі ширми у поле дії драматичного актора у виставі „Погляд Медузи“. У 1986 році головним режисером стає заслужений артист України В. Кашперський.

1988 року театр відзначає 50 років. Саме в цей час в репертуарі з'являється вистава „Пірамід Хеопса“, яка здебільшого набуває рис не класичної лялькової, а великої драматичної вистави. Також на честь ювілею була зроблена постановка вистави — концерту „Що вміють ляльки“.^[4]

Не дивлячись на складну ситуацію, театр починає шукати можливості до творчої реалізації, початку експериментів у театральному просторі сцени, подеколи відходячи від класичних ширмових вистав. на це послугувала відсутність режисера. Як про це зазначають: „З 1989 по 1992 рік театр без режисера, але працює на повну потужність. Для постановки запрошуються провідні режисери лялькарі…“^[4]. подібний сценічний досвід допоміг до більшого розкриття талантів акторів та всього художнього складу театру.

1990 року колектив Полтавського театру ляльок нагороджений обласною премією ім. П. Артеменка. У цьому ж році творчий колектив (уперше за час свого існування) відбуває з гастролями за кордон (до Польщі).

Від 1991 року директором театру був заслужений працівник культури України В. Пилипенко. Новий директор ставить на меті посилити впізнаваність театру та полтавського колективу не тільки на теренах Полтави, України, а і світу в цілому. Так в листопаді 1992 року в Полтаві вперше проводиться Всеукраїнський фестиваль „Прем'єри сезону“, де В. Пилипенко приймав безпосередню участь в організації даного фестивалю. Вистава „Бабусині пригоди“ (реж. Я. Грушецький, худ. В. Безуля, композитор В. Якубович) була визнана однією з найкращих вистав фестивалю. „Директор розумів, що без головного режисера театр існувати не може, тому у березні 1992 року на посаду головного режисера він запрошує заслуженого артиста України, члена Спілки театральних діячів України А. Поляка“^[4]. Великою та масштабною подією в репертуарі театру стає створення вистави „Ніч на Івана Купала“ (реж. А. Поляк, худ. В. Безуля, композитор В. Якубович). Вистава виконана у концепції „чорного кабінету“, що створює індивідуальне життя ляльки, так як актор-аніматор є прихованим від очей.

1998 рік — створення вистави „Енеїда“ (реж. А. Поляк, худ. В. Безуля, композитор В. Якубович). Вистава продовжує традиції попередньої вистави, створюючи враження окремого існування ляльки. Але в цей раз, творча група доповнила виставу більш складними системами ляльок. подеколи на одну ляльку треба було до трьох акторів, щоб надати „чистоти жестів“ персонажеві. Вистава створена на честь 200-річчя однойменного твору І. П. Котляревського.

1998 році Полтавський театр ляльок був обраний „представляти мистецтво України на VII Міжнародному фестивалі театрів ляльок в Тегерані (Іран)…“^[4].» На фестивалі було представлено вистави з 21 країн світу. Театр почав виходити на Міжнародний рівень, отримуючи запрошення на фестивалі до Китаю, Німеччини, Польщі, Ірану, що дало можливість говорити про українське театральне мистецтво у світі.

Від 2002 року на посаді директора Полтавського обласного театру ляльок — Ірина Чернікова. У цей час до театру приходить режисер О. Іноземцев.

Згідно з Наказом Міністерства культури і туризму України від 12 листопада 2009 театрові присвоєно статус академічного, відтоді офіційна назва закладу — Полтавський академічний обласний театр ляльок^[5].

Від 2017 року на посаді директора Полтавського театру ляльок — Тетяна Вітряк.

Від 2019 року головним режисером театру стає Ніко Лапунов (2019—2024). Режисер прагнув розширити можливості театру ляльок не тільки за рахунок створення нової художньої естетики. За його художнього керівництва, була сформована нова політика театру, що була направлена на розвиток не тільки дитячого репертуару, але і на зміцнення вистав вечірньої сцени. ^{[джерело?]}

Знаковою роботою режисера стала постановка вистави-містерії «Великий Льох» (2021 р., за однойменною поемою Т. Г. Шевченка). Відмовившись від побутового прочитання тексту автора, режисер створив складний художньо-символістичний простір. Центральну мізансцену займала симультанна декорація «місця розритих могил». У той самий час, декорація використовувала функції — вертепної скриньки. А використання автентичного фольклорного музичного супроводу дозволили розкрити глибинну філософську концепцію містерії. ^{[джерело?]}

Також, володіючи фаховою освітою актора та режисера, а такожж значним художньо-прикладним досвідом (зокрема у сфері сценографії, моделювання і дизайну одягу, а також авторської вишиіки), він послідовно застосовував метод синтетичного театру (синтетичного режисерського мислення). ^{[джерело?]}

Під час карантинних обмежень, спричинених пандемією COVID-19, Полтавський театр ляльок тимчасово перейшов на дистанційний режим роботи. З метою адаптації до нових умов колектив трансформував творчу діяльність у відеоформат. Було запущено трансляції вистав онлайн, а також створено низку цифрових медіапроєктів, серед яких:

• «Крукоруки ТВ» (пізнавально-розважальний контент для дітей);
• «Світ казок» (відеочитання літературних творів);
• «Персоналії» (цикл відеоінтерв'ю з акторським складом театру).

З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну у лютому 2022 року частина творчого та технічного колективу театру мобілізувалася до лав Збройних Сил України та підрозділів Територіальної оборони.

З 1 березня по жовтень 2022 року на базі театру функціонував великий гуманітарний хаб, діяльність якого була спрямована на допомогу внутрішньо переміщеним особам (переважно з Харкова та сусідніх областей). У хабі надавали притулок родинам із дітьми, забезпечували їх дитячим одягом, засобами гігієни для немовлят, продуктами харчування та іншими речами першої потреби. До роботи були залучені всі працівники закладу.

Директорка театру Тетяна Вітряк згадувала цей період так: «На хабі працювали абсолютно всі працівники театру. Хлопці вантажили, дівчата видавали, інші — реєстрували. Працювали позмінно, тому що всі розуміли, для кого і для чого ми все це робимо. Загалом за вісім місяців роботи хабу силами колективу було прийнято та видано 243 тонни гуманітарної допомоги, а саму допомогу отримали понад 75 тисяч осіб…».

Попри воєнні дії, вже 18 березня 2022 року театр відновив показ вистав у виїзному форматі на майданчиках Полтави та області, вбачаючи у цьому важливу місію з підтримки ментального здоров'я населення та терапії мистецтвом.

1 листопада 2022 року театр повернувся до роботи у власному приміщенні. З безпекових міркувань покази було перенесено на малу сцену, яка функціонує як сертифіковане укриття. Це визначило тимчасовий розвиток камерного формату вистав малої зали. Першою прем'єрою після початку повномасштабного вторгнення стала постановка — «Рікі-Тікі-Таві». Також театр продовжив активну благодійну діяльність, зокрема проведення безкоштовних показів вистави «На хвилі» для дітей з інвалідністю.

З 2025 року головним режисером театру стає Сергій Смеречук.

Репертуар театру має багату історію. Свій початок він бере з 1938 року. Нижче наведені декілька вистав, які можна вважати знаковими в історії театру в залежності від того, чи іншого періоду розвитку репертуарної політики:

• 1938 — «Іван та воля» (Є. Яворовський); Реж. — З. Пігулович; Худ. — Р. Марголінас;
• 1939 — «Запорожець за Дунаєм» (С. Гулак-Артемовський); Реж. — Л. Костенко; Худ. — А. Данисько
• 1940 — «Дівчина та білочка» (І. Шаховець); Реж. — Л. Костенко; Худ. — Л. Бордюг;

…

• 1995 — «Ніч на Івана Купала» (Я. Стельмах за М. Гоголем); Реж. — засл. артист України А. Поляк; Худ. — засл. художник України В. Безуля;
• 1996 — «Ще раз про Червону Шапочку» (С. Коган, С. Єфремов); Реж. — засл. артист України С. Єфремов; Худ. — засл. художник України В. Безуля;
• 1999 — «Лисичка, Котик та Півник» (О. Олесь); Реж. — засл. артист України А. Поляк; Худ. — засл. художник України В. Безуля;
• 2000 — «Лускунчик» (В. Тихвінський за Е. Т. А. Гофманом); Реж. — засл. артист України А. Поляк; Худ. — засл. художник України В. Безуля;

…

• 2006 — «Крила для Дюймовочки» (А. Усачов за Г. К. Андерсеном); Реж. — засл. артистка АР Крим О. Дмітрієва; Худ. — засл. працівник культури АР Крим С. Сафронова;
• 2008 — «Антигона» (за Софоклом); Реж. — засл. артистка АР Крим О. Дмітрієва; Худ. — Н. Денисова;
• 2009 — «Пан Коцький» (С. Брижань, П. Гірник);Реж — С. Брижань;Худ. — засл. художник України В. Безуля;
• 2009 — «Попелюшка» (С. Куралех);Реж. — М. Урицький; Худ. — Н. Полякова;

…

• 2015 — «Івасик-Телесик» (О. Дмітрієва за мотивами української народної казки) Реж. — засл. артистка АР Крим О. Дмітрієва Худ. — Н. Денисова;
• 2015 — «Кіт у чоботях» (С. Брижань за мотивами казки Ш. Перро); Реж. — засл. діяч мистецтв України С. Брижань; Худ. — В. Козуб;
• 2016 — «Вінні-Пух або куди подівся Крістофер Робін» (С. Щокін за мотивами А. Мілна); Реж. — С. Щокін; Худ. — Т. Владимирова Ляльки — Б. Кніженко;
• 2016 — «Котигорошко» (І. Бутняк за мотивами української народної казки); Реж. — І. Бутняк; Худ. — Д. Кушніренко;

…

• 2020 — «Мій дідусь був вишнею» (І.Ципіна за А. Нанетті); Реж. — І.Ципіна Худ. — Н Ягупова;
• 2020 — «Леді в лавандовому» (Н. Лапунов за В.Локком); Реж. — Н. Лапунов; Худ. — Н. Лапунов;
• 2021 — «Великий Льох» (Т. Шевченко); Реж. — Н. Лапунов Сцен. — М.Скоп, Н.Лапунов; Худ. — В.Козуб;
• 2022 — «Маленький Мук» (С. Смеречук за В. Гауфом); Реж. — С. Смеречук; Худ. — Д. Кушніренко;

…

• 2024 — «Пригоди Дороті в країні Оз» (С.Смеречук за Л. Ф. Баумом); Реж. — С. Смеречук; Худ. — Д.Кушніренко;
• 2024 — «Море повернеться» (Н. Гнітій за Т. Янсон); Реж. — І. Ципіна; Худ — В. Задоржня;
• 2025 — «Занадто довгий сон однієї холодної зими» (С. Смеречук за твором В. Нестайка); Реж. С.Смеречук; Худ. — Я.Репешко;
• 2026 — «Подорож на маленькому паротязі» (С. Смеречук); Реж. — С. Смеречук Худ. — Д. Шпак;
• 2026 — «Птах на горищі» (О. Михайлов); Реж. — С. Смеречук; Худ. — С. Смеречук; Відеограф — С. Смеречук;

Репертуар театру багатий та різноманітний, що включає в себе: вистави для дошкільного віку (3+), вистави для сімейного перегляду (5+), вистави інклюзивного напрямку, а також вистави дорослого репертуару (вечірня сцена).

На сьогодні, репертуар театру відзначається високим художнім рівнем та широкою стилістичною палітрою. Це стало можливо, завдяки стратегії творчої відкритості та активної творчої співпраці з провідними режисерами українського театру ляльок. У різні періоди над виставами театру працювали митці, які визначають обличчя сучасного театрального мистецтва України. Хочеться відокремити таких театральних постатей як:

• Оксана Дмітрієва з виставами: «Крила для Дюймовочки» (за Г. Х. Андерсеном, 2006), «Антигона» (за Софоклом, 2008), «Шагал. Портрет з літаючим годинником» (2013), «Івасик-Телесик» (за мотивами української народної казки, 2015) та інші.
• Ніко Лапунов з виставами: «Крабат — учень чаклуна» (Н.Лапунов за О.Пройслером, 2019), «Леді в лавандовому» (Н.Лапунов за В.Локком, 2020), «Великий Льох» (Т. Шевченко, 2021) та інші.
• Ірина Ципіна з виставами: «Мій дідусь був вишнею» (І. Ципіна за А. Наннеті, 2020), «Море повернеться» (Н. Гнітій за Т. Янсон, 2024) та інші
• Сергій Брижань з виставами: «Пан Коцький» (С. Брижань, П. Гірник, 2009), «Чумацький шлях» (С. Брижань, 2011), «Кіт у чоботях» (С. Брижань за мотивами казки Ш. Перро, 2015) та інші.
• Анатолій Поляк з виставами: «Снігова Королева» (Н. Ланге, 1994), «Стережися Лева» (Я. Стельмах, 1997), «Енеїда» (Я. Стельмах за І. Котляревським, 1998) та інші.

Завдяки залученню митців із різними творчими методами, театру вдалося сформувати багатогранну афішу, що включає як класичні, так і експериментальні вистави для дорослої аудиторії та дітей.

На 2026 рік репертуар театру охоплює широкий спектр творів — від класичних казок до сучасної драматургії. Нині, репертуар включає 87 вистав. Таке кількісне та тематичне співвідношення дозволяє театру виконувати як просвітницьку роль, так і задовольняти естетичні запити дорослої аудиторії^[6].

За весь час творчої роботи, театр активно бере участь у гастролях, театральних заходах, у тому числі і фестивалях, організовує своїми силами різноманітні творчі зустрічі й культурні заходи. З гастролями Полтавський обласний театр ляльок виїздив до Сербії, Німеччині, Китаю, Польщі, Литви, Туреччини, Тунісу.

• Вебсторінка Полтавського обласного театру ляльок (рос.)
• За ред. А.В. Кудрицького. Полтавський театр ляльок // Полтавщина : Енцикл. довід.. — К. : УЕ, 1992. — С. 1024. — ISBN 5-88500-033-6.
• Історія театру на Вебсторінка Полтавського обласного театру ляльок
• Репертуар театру на Афіша Полтави
• Полтавський обласний театр ляльок у розділі «Мистецькі заклади» на Офіційний вебсайт Полтавської обласної державної адміністрації