YaChudo

Лубни

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Лубни (значення).
Лубни
Герб Лубен Прапор Лубен
Зверху вниз: Церква Різдва Пресвятої Богородиці, монумент тисячоліттю Лубен, Ярмаркова площа, будівля ЗОШ № 10, вокзал станції Лубни
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Полтавська область
Район Лубенський район
Тер. громада Лубенська міська громада
Код КАТОТТГ UA53040030010081016
Засноване 988 (1038 років)
Магдебурзьке право 1591
Статус міста від 1782 року
Поділ міста 8 мікрорайонів
Населення 44 089 осіб (01.01.2022)[1]
Площа 45,6 км²
Густота населення 1 050 осіб/км²
Поштові індекси 37500—37509
Телефонний код +380-5361
Координати 50°0′58″ пн. ш. 32°59′19″ сх. д. / 50.01611° пн. ш. 32.98861° сх. д.
Висота над рівнем моря 158 м
Водойма р. Сула, Вільшанка, Луб'янка, Кам'яний потік
Назва мешканців лубе́нець, лубе́нка, лубе́нці
День міста 18 вересня
Номери автомобілів ВІ, НІ, XI, EI / 17
Відстань
Найближча залізнична станція Лубни
До обл./респ. центру
 - залізницею 144 км
 - автошляхами 136 км
До Києва
 - залізницею 190 км
 - автошляхами 200 км
Міська влада
Адреса Полтавська обл., м. Лубни, вул. Ярослава Мудрого, 33
Вебсторінка lubnyrada.gov.ua

CMNS: Лубни у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Мапа
Лубни. Карта розташування: Україна
Лубни
Лубни
Лубни. Карта розташування: Полтавська область
Лубни
Лубни
Мапа

Лубни́ (стародавня назва — Лубно, Лубні[2]) — місто в Україні, адміністративний центр Лубенської міської громади та Лубенського району Полтавської області. За чисельністю населення — 4-те місто в Полтавській області після Полтави, Кременчука та Горішніх Плавнів. Станом на вересень 2024 року у місті Лубни проживало понад 50 тисяч осіб[3][4].

Колишня резиденція князів Вишневецьких, столиця «Вишневеччини» впродовж 1639—1648 років. У місті було проголошено «Лубенську республіку», яка існувала у 1905—1907 роках.

Географічне розташування

Місто Лубни розташоване в центральній частині України, в центрі Лубенського району, на правому березі річки Сули. Межує з селами Вільшанка, Мгар, Засулля, Солониця, Терни, Кононівка, Вищий Булатець, Нижній Булатець, Новаки, Клепачі.

Клімат

Місто Лубни перебуває в зоні помірного клімату, яку характеризує прохолодне літо. Найтепліший місяць — липень із середньою температурою 20,4 °C (68,7 °F). Найхолодніший місяць — січень, з середньою температурою -5,9 °С (21,4 °F).[5]

Клімат Лубен
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Абсолютний максимум, °C 9,7 15,5 21,7 28,7 33,3 35,1 36,2 37,6 33 29,1 18,6 12,3 37,6
Середній максимум, °C −3 −2 3,3 13,3 20,7 24 25,9 25,1 19,7 11,8 4,1 −0,9 12
Середня температура, °C −5,9 −5,2 −0,4 8,4 15,1 18,6 20,4 19,2 13,9 7,3 1,4 −3,4 7,6
Середній мінімум, °C −8,7 −8 −3,4 4,2 9,8 13,3 15,2 14,1 9,2 3,6 −1 −5,8 3,6
Абсолютний мінімум, °C −32,1 −29,3 −27 −9,5 −2,4 2,8 4,6 2,7 −4 −8,5 −20,5 −27 −32,1
Норма опадів, мм 45 41 41.5 42.2 46 73.4 64.1 57.2 48.6 43.9 48.2 49.6 600.5
Джерело: Weatherbase

Поділ міста

З 2000 року 53-тисячні Лубни поділені на 8 мікрорайонів. Кожним мікрорайоном керує спеціально призначений секретар з числа співробітників міськвиконкому. Разом із дільничними поліцейськими та працівниками житлово-комунальної служби секретар намагається оперативно вирішувати проблеми містян, які звертаються по допомогу.

Символіка

Герб міста Лубни (1591)

Офіційно затвердженими символами Лубен є герб та прапор міста.

Гімн Лубен — один із символів міста. Музика І. Любича, слова О. Хало.

Славтесь, Лубни величаві,
Горда красуня Сула.
Рідному місту навіки
Наша хвала.

Прославляймо Лубен,
звитягу трудову,
Малинове знамено,
козацьку булаву,
Місто сонця і весни —
Вічно юні Лубни.

З верхнього Валу — донині
Вірна і доблесна путь,
Хай над Лубнами зоріє
Світлість майбуть.

Історія

Стародавні часи

Замок Яреми Вишневецького в Лубнах (репродукція)

Лубни — це найдавніше з відомих міст на Полтавщині.

Місто засноване Великим князем Київським Володимиром I Святославичем у 988 році на честь прийняття християнства, як одна з фортець Посульської оборонної лінії для захисту південних кордонів Київської Русі від степових нападників. Спочатку це була невелика дерев'яна (луб'яна) фортеця над Сулою (в районі урочища «Верхній Вал»). Цікаву версію про локалізацію давніх Лубен висловлював археолог Ю. Моргунов, що місто до татаро-монгольської навали існувало на горі, де пізніше було засновано Мгарський монастир.

У серпні 1107 року під Лубнами великий князь київський Святополк II разом із Володимиром II Мономахом та іншими князями завдали важкої поразки половцям, якими командували Боняк та Шарукан.

У 1239 році Лубни зруйнувала монголо-татарська навала, але завдяки багатій природі — лісам, болотам, рікам (Сула, Вільшанка, Луб'янка, Кам'яний потік тощо) населення не було цілковито винищене і місто надалі існувало.

У 1589 році замок збудовано черкаським старостою князем Олександром Вишневецьким (певний час Лубни намагалися називати на його честь, — Олександрів). З часом місто розвивалося — вже у 1591 році місто здобуло Магдебурзьке право, свою печатку й герб. Місто перебувало під управлінням магнатів Вишневецьких[6]. У Лубнах був збудований один із найкращих в Європі замків Яреми Вишневецького.

У 1596 році, в урочищі Солониця під Лубнами, відбулася остання битва селян та козаків під проводом Северина Наливайка з поляками, так званий Солоницький бій.

XVII—XIX століття

Поряд із містом, за фінансової підтримки Раїни Вишневецької, у 1619 році Ісаєю Копинським було засновано православний Лубенський (Мгарський) Спасо-Преображенський монастир, у якому освячувались всі гетьмани України.

У 1630-х роках XVII століття Лубни було центром могутніх селянсько-козацьких повстань Карпа Скидана, Павла Бута, Кизима, Якова Остряниці.

З 1638 року — Лубни — сотенний центр Лубенської міської сотні в складі Переяславського полку, згідно з реєстром її очолював Григорій Ворона.

У 1648—1781 роках Лубни — центр Лубенського полку.

Під час Національно-визвольної війни (1648—1654) на чолі з Богданом Хмельницьким відзначився Лубенський козацький полк.

Головною святинею краю були нетлінні мощі Костянтинопольського патріарха Афанасія III Пателарія, похованого у Мгарському монастирі в 1654 році.

З 1709 року в місті діяли одна з перших в Україні польова аптека і ботанічні сади для розведення і використання лікарських рослин засновані за вказівкою царя Петра І.

До Полтавської битви 1709 року місто було найбільшим на теренах сучасної Полтавщини.

У 1734 році в полковому місті підписано Лубенський договір, який закріпляв відновлення Запорізької Держави у межах 1709 року на умовах виходу запорожців з-під протекторату Османської імперії. Це був один із найбільших успіхів дипломатії Гетьманщини у післяполтавську добу.

У 1751—1773 роках лубенським полковим суддею був український правник і державний діяч Василь Стефанович.

З 1781 року Лубни — місто Київського намісництва, пізніше — центр Лубенського повіту Полтавської губернії.

Станом на 1859 рік у місті мешкало 3995 осіб (2096 чоловічої та 1899 жіночої статі), налічувалось 358 дворових господарств, існували 6 православних церков, лікарня, духовне, повітове та приходське училища, поштова станція, 2 заводи, казенна запасна аптека, відбувалось 4 ярмарки на рік[7].

Лубенський верстатобудівний завод заснований 1895 року. Спочатку він був створений у місті Кременець Волинської губернії як чавуноливарний і механічний завод «Овадіс і К.». Його засновниками були Овадіс, Вайнберг і Перельмутер. Аби уникнути банкрутства, комерсанти об'єдналися у товариство «Фенікс», його правління знаходилося у Санкт-Петербурзі. До початку Першої світової війни завод ремонтував сільськогосподарські знаряддя, виробляв чавунне і мідне литво, а також виготовляв токарні і стругальні верстати найпростіших типів. Влітку 1915 року, коли фронт наблизився до Кременця, завод був евакуйований до Лубен. Розмістили його на території олійниці Требелєва, там він приступив до виготовлення токарних верстатів[8].

У 1885 році в хуторі Круглик під Лубнами Катерина Скаржинська відкрила перший приватний музей в історії України.

У місті було засновано знамениту Лубенську чоловічу гімназію, багато випускників та учнів якої відомі далеко за межами України. При гімназії діяла метеорологічна станція з 44 приладами, відомості з якої надходили до Головної фізичної обсерваторії та Київського і Новоросійського університетів. Станція була відкрита на кошти дворянина полтавської губернії П. К. Величка, а устаткування закупив його брат Ф. К. Величковський — помічник начальника головного штабу і член військової ради Росії. На той час це була єдина гімназична метеостанція[9].

XX століття

Промисловий розвиток міста прискорився після того, як містом пролягла залізниця (1901).

На початку XX століття лише близько 13 % лубенців знали грамоту, у місті не було жодної читальні, у міській бібліотеці, за винятком одного примірника «Кобзаря» — жодної української книжки. Тому видатною подією було те, що у листопаді — грудні 1905 року у Лубнах вийшло кілька номерів першої в Російській імперії газети українською мовою «Хлібороб». Її засновниками виступили відомі громадсько-політичні діячі — брати Микола, Володимир та Сергій Шемети.

Під час революційних подій 1905 — 1907 років, у місті було проголошено «Лубенську республіку», яка, хоч і на короткий час, виявила величезне прагнення лубенців до вільного життя. Знаменним є також той факт, що 1911 року, попри заборону царським урядом відзначення 50-річного ювілею Тараса Шевченка, у Лубнах все ж відбувся вечір з цієї нагоди.

За переписом 1910 року в Лубнах було 2349 господарств, налічувалося 12786 мешканців, діяло 7 церков.

У 1912 році в Лубнах була створена науково-дослідна станції лікарських рослин, співзасновником і першим директором якої став Петро Гавсевич. Це була перша на території України і колишньої Російської імперії науково-дослідна станція лікарських рослин.

У 1915 році стали до ладу евакуйовані під час Першої світової війни з прифронтових західних губерній машинобудівний завод «Фенікс» («Шліфверст»), завод «Механіка» («Комсомолець»), сукняні фабрики («Валтекс»).

УНР та Гетьманат Скоропадського

Після подій Лютневої революції 1917 року багато демократичних змін відбулося і в Лубнах. У місті створено одну з перших в Україні Рад робітничих і солдатських депутатів, у червні відбулися установчі збори Української Демократично-Хліборобської Партії, а пізніше відбувся І з'їзд хліборобів-демократів Полтавщини. В місті активно діяла організація «Просвіти», активізували свою діяльність лубенські друкарні, зокрема, були видані «Заборонені твори» Тараса Шевченка.

14 березня 1918 року, під час українсько-московської війни (1917—1918), а саме під час походу Окремої Запорозької бригади Армії УНР на Харківський Запорозький кінний полк імені Костя Гордієнка (командир — Всеволод Петрів) та Запорозький кінно-гірський гарматний дивізіон (командир — Олекса Алмазів) визволили Лубни від комуно-московських окупаційних військ. 16 березня 1918 року, о 09:00, на майдані напроти соборної церкви Святої Трійці в Лубнах відбувся огляд Запорозького кінного полку імені Костя Гордієнка командиром Окремої Запорозької бригади Олександром Натіївим. Після огляду полк вирушив далі на схід. 16 березня 1918 року до Лубен прибув 3-й Запорозький піший полк імені Богдана Хмельницького (командир — Олександр Шаповал), 17 березня — 1-й Запорозький піший полк ім. Петра Дорошенка (командир — Олександр Загродський), 18 березня — 2-й Запорозький піший полк ім. УНР (командир — Петро Болбочан). 19 березня вони виступили з Лубен далі на схід[10].

Радянські часи

З 1923 року Лубни набули статусу районного центру та центру Лубенської округи. Після розрухи і першого голодомору, організованого росіянами, відбудовувались підприємства.

У 1921 стали до ладу дві суконні фабрики, 1922 року — міська електростанція. Наприкінці 1925 року без державних асигнувань безробітними Лубен було відновлено завод «Фенікс», який став носити назву «Комунар» (нині — «Шліфверст»). Було проведено реконструкцію суконної та повстяної фабрик. У 1932 році Лубенська повстяна фабрика була єдиною в Україні механізованою, на якій виготовлялось 70 % усієї повсті. Наприкінці 1927 року відкрито деревообробну майстерню, що згодом переросла в меблеву фабрику. В залізничному депо станції Лубни створили одну з перших в країні жіночу паровозну бригаду, котру очолила Галина Тодчук.

Торкнулася Лубен і гірка хвиля кривавого сталінського терору. В 1932—1933 роках жителі міста, як і тисячі мешканців навколишніх сіл, стали жертвами влаштованого радянською владою голодомору. Не випадково на лубенській землі біля Мгарського монастиря 1993 року відкрито меморіал народної скорботи «Голодомор-33» на Зажургорі.

Німецька окупація

Нацистська листівка для мешканців Лубен

23 червня 1941 року було оголошено воєнний стан та початок мобілізації оголошений комуністами. Заводи «Комунар» та «Комсомолець» перепрофільовано для ремонту військової техніки, швейна артіль розпочала пошиття обмундирування для сталінських солдатів[11].

Тисячі лубенців були примушені копати окопи та протитанкові рови навколо Лубен та на північному заході району, укріплювали своєї рабською працею висоти по берегах річки Сули.

На Лубенщині тривало прискорене формування, доукомплектування дивізій і полків, окрім того, був сформований військовий госпіталь на 250 ліжок, а 1 — серпня з Житомира в Лубни евакуйовано три евакогоспіталі на 800 ліжок з пораненими, які були розташовані у школах № 1, 2, 56, де функціонували до евакуації у вересні 1941 року.

В районі міста Лубен, у селі Пишне, будувався аеродром з двома злітно-посадковими смугами. Будувався він також армійськими підрозділами і населенням. Термін завершення будівництва був визначений 9-го липня.

На Лубенщині формувалися військово-громадські допоміжні підрозділи: ополчення, винищувальний батальйон складом 235 осіб.

Форсувавши Дніпро, німці з Кременчуцького плацдарму просувалися на Лубни і Лохвицю. Перерізали залізничну магістраль Харків — Полтава — Київ і, не зустрічаючи активного опору, мостом через річку Сулу, з боку села Засулля, ввірвалися у Лубни. Танкам і мотомеханізованим частинам вермахту протистояли підрозділи 94 прикордонного полку майора Ф. І. Врублевського, рештки 6 мотострілецького полку військ НКВС. Три дні в умовах оточення на північній околиці Лубен тривали бої. Останній бій був жорстоким і кривавим. На місці бою встановлений монумент з написом: «Героїчним воїнам 94 прикордонного полку, які полягли смертю хоробрих у боях за Радянський Союз із німецькими загарбниками 17 вересня 1941 року».

Масовий розстріл євреїв у Лубнах 1941 р. детально зафіксував на серії світлин німецький фотограф Йоганнес Геле. Це свідоцтво публікується у численних сучасних виданнях, присвячених темі Голокосту на теренах України.

У Лубнах німецька влада відкрила 1 вересня 1942 р. ґебітскомісаріат: місто стало центром Лубенського ґебіту.

На території учительського інституту і залізничної школи № 8 створили табір військовополонених — Дулаг № 171. За два роки загинуло і померло 19,5 тис. військовополонених. У таборі діяли дві підпільні групи, які об'єднались і влились у сформований німцями «козацький батальйон № 121». У листопаді 1942 р. батальйон був передислокований на ст. Янів Півд.-Зах. залізниці (Київська обл). «Козаки» підняли збройне повстання, витримали чотириденний бій біля м. Остер з армійською групою вермахту, оголосили себе партизанським загоном ім. Будьонного і ввійшли окремим підрозділом у партизанське з'єднання Ю. О. Збанацького.

На роботи до Німеччини організовано виїхало 540 мешканців Лубен і 6635 осіб з району. Розпорядженням гебітскомісара від 23 листопада 1942 р., особи, котрі намагались уникнути офіційного працевлаштування, підлягали арешту і покаранню.

У березні 1942 року загинув залишений для диверсійної роботи уродженець села Губське, поет, посмертно прийнятий до лав спілки письменників України, Петро Артеменко.

З кінця 1942 року і до початку лютого 1943 року у паровозному депо діяла підпільна піонерська група у складі: А. А. Буценка, Б. М. Гайдая, І. М. Сацького. Це вони пустили паровоз під парами на обігове коло і вивели з ладу депо на тривалий час. Їх виказав зрадник. Юні месники були схоплені гітлерівцями і розстріляні.

Почуття людяності і милосердя виявили лубенці у 1942 році. Вони врятували життя багатьом вихованцям дитячого будинку, вивезеного німцями з Харкова. Громадяни, подружжя О. Й. та А. О. Коломійці, М. М. і І. К. Шкоди, І. О. Шепітько, М. Д. Колтунова та інші всиновили і вдочерили десятки хлопчиків і дівчаток.

Партизанська боротьба почалася у квітні 1942 року, коли група радянських парашутистів була закинута на територію Лубенського р-ну. Біля сіл Лука, Пуленці, Ісківці відбувся бій з німецькими карателями і поліцією. Десантники знищили більше 20 німецьких комбатантів. У серпні наступного року висадилися з літаків дві організаційно-партизанські групи — загони № 25 і 26. Бойові дії, розвідувальну і диверсійну роботу партизани вели аж до звільнення Оржицького та Лубенського районів. Було знищено начальника лубенського гестапо, його ад'ютанта, коменданта району, помічника гебітскомісара і його водія. Підірвано військовий ешелон на перегоні Лубни — Тарнавщина.

Лікарі 3. Ю. Трохименко, А. В. Котляр у напівлегальних умовах надавали допомогу пораненим червоноармійцям і командирам.

Після дворічної окупації Лубенщина 17 — 19 вересня 1943 року була визволена військами 40 армії Воронезького фронту. Особливо відзначилися 337 стрілецька дивізія за що їй було присвоєно почесне найменування «Лубенська» і танкісти 2 танкового корпусу. 19 вересня о 3 год. 30 хв. ранку радянські війська оволоділи містом і станцією Лубни. 1129 стрілецький полк переслідував ворога по дорозі на Вільшану, 1131 стрілецький полк вибив німців з сіл Хитці та Лука.

6508 лубенців нагороджено орденами і медалями. Повними кавалерами ордена «Слави» закінчили війну Ф. Т. Шокало з с. Мгар, Д. П. Штиря з с. Тишки та В. Д. Михайленко з м. Лубен. 16 лубенцям присвоєно звання Героя Радянського Союзу: О. М. Батієвському, П. Г. Дейкалу, В. С. Куку, Н. Ф. Меклін, В. Ф. Мицику, М. Е. П'ятикопу, П. М. Раку, А. П. Рибкіну, Д. І. Сірику, К. Ф. Стронському, Д. К. Федорині, В. О. Халу, М. М. Халявицькому і А. М. Щербаню. Лубенці Т. Т. Дерикон, М. П. Недбайло, П. М. Олійник та М. Г. Самійленко брали участь в Параді Перемоги ([Москва]).

На території міста і району є 52 братські могили, у яких поховано 690 воїнів. Імена більшості невідомі. Встановлено 56 пам'ятників, обелісків та пам'ятних знаків, 60 пам'ятних стел, на яких увічнені імена полеглих односельців.

Лубни — місто визначних культурних традицій, яке свого часу вважалося «духовною столицею краю, Афінами Полтавської губернії».

Після перемоги Лубни починають відновлювати свою інфраструктуру та виробництво. Стають до роботи 22 підприємства: виробниче об'єднання «Лубнихімфарм», заводи верстатобудівний, лічильних машин, «Спецсілмаш», млиноелеваторне об'єднання «Комсомолець», «Агрорембуд», ковдро-повстяна та швейна фабрики, ремонтно-механічні майстерні.[12]

У Незалежній Україні

3 жовтня 2015 року Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет освятив храм святого Пантелеймона в Лубнах[13].

У ніч на 26 жовтня 2021 року невідомі особи знесли пам'ятник червоноармійцю Василеві Чапаєву в місті. У Лубнах пам'ятник Василю Чапаєву мали прибрати в рамках декомунізації, натомість у 2015 році місто його перейменувало на «пам'ятник Чапаєвської дивізії» й не стало зносити[14].

Політика

Парламентські вибори (2019)

На позачергових парламентських виборах 2019 року у місті функціонували 20 окремих виборчих дільниць № 531002–531021.

Результати

Економіка

Лубнимаш

Лубни — значний промисловий і культурний центр. Найбільші підприємства: заводи «Лічмаш» (наразі зупинено), «Лубнифарм», «Автомаш», «Лубнимаш» (виготовлення обладнання для зерна та зернопродуктів), ТОВ «Лубним'ясо» (на території виведеного з експлуатації в 2001 році м'ясокомбінату), ТОВ «Лубенський молочний завод», цегельний завод, заводи «Комсомолець» та «Шліфверст» (колишній «Комунар»), меблевий комбінат (зупинено в 2001), хлібозавод. З 1992 року в місті починається глибока соціально-економічна криза, падає виробництво та життєвий рівень населення. У наш час більшість підприємств міста у руїні. Стабілізації економіки, соціальної сфери й рівня життя в місті не спостерігається.

У місті виробляють 45 видів морозива, понад 75 видів молочної продукції, м'ясо та м'ясо-ковбасні вироби виробництва ТОВ «Лубним'ясо» мають великий попит в Україні, а також за її межами, лубенський хліб відомий в усій Україні, добре знають у столиці та інших містах лубенську цеглу.

Транспорт

Через місто пролягають автошляхи Т 1713, Т 1714, Т 1718 (Р42) та залізниця, станція Лубни. Навколо міста пролягає автошлях міжнародного значення М03E40.

Населення

Розподіл населення за віком та статтю (2001)[17]
Стать Всього До 15 років 15-24 25-44 45-64 65-85 Понад 85
Чоловіки 23 632 3979 3516 7077 6654 2313 93
Жінки 28 586 3816 3808 7957 8309 4333 363


Національний склад

Національний склад населення за даними перепису 2001 року[18]:

Національність Кількість осіб Відсоток
українці 47401 90,78 %
росіяни 4257 8,15 %
білоруси 178 0,34 %
євреї 53 0,1 %
цигани 39 0,07 %
інші 290 0,56 %

Мова

Мовний склад населення за даними перепису 2001 року[18]:

Мова Кількість осіб Відсоток
українська 47549 91,06 %
російська 4497 8,61 %
білоруська 51 0,1 %
молдовська 20 0,04 %
циганська 20 0,04 %
інші 81 0,16 %

За оцінкою, на 1 березня 2012 року чисельність наявного населення становила 47845 осіб, постійного — 47548 осіб. Упродовж січня-лютого 2012 року чисельність населення зменшилась на 18 осіб. Зменшення чисельності населення міста відбулось виключно за рахунок природного скорочення (47 осіб), водночас зафіксовано міграційний приріст населення.

Релігія

Колишні церкви та собори
  • Свято-Троїцька церква[23].
  • Церква Різдва Пресвятої Богородиці.
  • собор Різдва Пресвятої Богородиці.
  • Лубенське духовне училище.

Заклади освіти

Навчальні заклади: 9 загальноосвітніх, коледжі: медичний, лісовий та бухгалтерського обліку; техшкола Південної залізниці, художня і спортивна школи, музична школа, Лубенський професійний ліцей.

Спорт

Місто має свою футбольну команду ФК «Лубни». Вона — володар Кубка Полтавщини — 2005/06 та 2006/07 років, другий призер чемпіонату області 2005/06, третій призер — 2006/07 та 2007 (осінь). Волейбольний клуб «Фаворит» в 2010 р. здобув право грати в Суперлізі України.

ЗМІ

Виходить газета «Лубенщина», рекламно-інформаційний тижневик «Вісник»[24].

Культура

Місто вважається «літературною столицею області». День міста відзначають 18 вересня.

Торгівля

З 2014 року активно розвивається дрібний бізнес, зокрема мережа кав'ярень, ТРЦ «DEPOt».

Історичні пам'ятки

Троїцька церква (стародавня світлина)

Об'єкти природно-заповідного фонду

Пам'ятки природи

Парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва:

Відомі уродженці міста та особи, чиє життя пов'язане з Лубнами

Міжнародна співпраця

29 травня 2011 року до Лубен завітала делегація представників 6 посольств країн-членів ЄС на чолі з Послом, Головою Представництва Європейського Союзу в Україні паном Жозе Мануел Пінту Тейшейра. Метою їхнього візиту було відвідання міста та участь в заходах з святкування Дня Європи в Україні[27]. Серед 29 міст України, що взяли участь у конкурсі, який проводиться Представництвом Європейського Союзу в Україні на спільну організацію та спільне проведення святкування Дня Європи в Україні, місто Лубни посіло друге місце. Тому до міста й завітала така представницька делегація дипломатів.

Між містами Лубни та Скерневиці в Польщі діє угода про партнерство та співробітництво. Її підписали мер Лубен та президент міста Скерневиць. У вересні 2008 року делегація лубенців побувала в місті-побратимі. У свою чергу Лубни кожного року на травневі свята приймають польських гостей. Із жовтня 2008 року в лубенській школі № 1 двісті учнів факультативно почали вивчати польську мову, історію, народознавство, фольклор[28].

Міста-побратими

Галерея

  • Панорама: Ярмаркова площа
    Панорама: Ярмаркова площа
  • Володимирський Майдан
    Володимирський Майдан
  • Храм Різдва пресвятої Богородиці
    Храм Різдва пресвятої Богородиці
  • Центральний стадіон
    Центральний стадіон
  • Стадіон в Лубнах
    Стадіон в Лубнах

Див. також

Примітки

  1. ↑ Чисельність наявного населення України на 1 січня 2022 — Державна служба статистики України (укр.)(англ.)
  2. ↑ Файл:Колишня Київська губернія 1925.jpg. Вікіпедія. Процитовано 21 лютого 2021.
  3. ↑ День міста Лубни (2024). daytoday.ua (укр.). Процитовано 31 жовтня 2024.
  4. ↑ Постанова Кабінету міністрів України «Про затвердження Списку історичних населених місць України» № 878 від 26.07.2001. Архів оригіналу за 10 березня 2018. Процитовано 12 квітня 2022.
  5. ↑ Клімат Лубен
  6. ↑ К. П. Бочкарев (1900). Очерки Лубенской старины К. П. Бочкарева. Выпуск 1 Со старинным планом и видами г. Лубен (рос.). Москва: Т-во скоропечатни А. А. Левенсон. с. 39.
  7. ↑ рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с., (код 9)
  8. ↑ Як Лубенський завод «Мотор Січ» став флагманом верстатобудівництва на Полтавщині. poltava.one (укр.). 21 липня 2022. Процитовано 27 липня 2022.
  9. ↑ Як навчалися колись у Лубнах та хто прославив місцеву систему освіти. poltava.one (укр.). 22 липня 2022. Процитовано 25 липня 2022.
  10. ↑ Коваленко Сергій. Похід Запорожців на Донбас і Крим: рік 1918. — Київ: Видавництво «Стікс», 2018. — 312 с.
  11. ↑ Книга Пам'яті України. Полтавська область. Том 7. Лохвицький та Лубенський райони
  12. ↑ Перша україномовна газета, ботанічний сад з унікальними рослинами та інші перемоги козацького міста Лубни - ipoltavets.com (укр.). 22 липня 2022. Процитовано 26 липня 2022.
  13. ↑ Святійший Патріарх Філарет освятив Пантелеймонівський храм у Лубнах на Полтавщині
  14. ↑ На Полтавщині зруйновано пам'ятники радянської доби. Архів оригіналу за 28 жовтня 2021. Процитовано 26 жовтня 2021.
  15. ↑ Підсумки голосування на виборчих дільницях у загальнодержавному виборчому окрузі в межах ОВО № 148, Полтавська область. Позачергові вибори народних депутатів України 2019 року. Архів оригіналу за 14 лютого 2022.
  16. ↑ Відомості про підрахунок голосів виборців на виборчих дільницях одномандатного виборчого округу № 148, Полтавська область. Позачергові вибори народних депутатів України 2019 року. Архів оригіналу за 23 березня 2022.
  17. ↑ Розподіл населення за статтю та віком, середній вік населення, Миколаївська область (осіб) - Регіон, 5 річні вікові групи, Рік, Категорія населення , Стать [Населення за статтю та віком…2001] (укр.). Державна служба статистики України. Архів оригіналу за 12 грудня 2020.
  18. ↑ а б Розподіл населення за національністю та рідною мовою, Полтавська область (осіб) — регіон, Національність, рік, вказали у якості рідної мову. Архів оригіналу за 15 травня 2021. Процитовано 16 серпня 2023.
  19. ↑ Храм Різдва Пресвятої Богородиці
  20. ↑ Українська Православна Церква Свято-Троїцький Храм (Відео) — Газета Лубенщина
  21. ↑ Освячення храму в Лубнах — Свято-Покровська Церква, Полтава. Архів оригіналу за 9 квітня 2023. Процитовано 9 квітня 2023.
  22. ↑ Церква Всіх Святих у Лубнах
  23. ↑ Лубни туристичні
  24. ↑ Вісник [Архівовано 19 вересня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
  25. ↑ Акты и документы.., отд. 3, т. 1-2, 4. К., 1910—1911, 1913
  26. ↑ Книга пам'яті. Архів оригіналу за 19 грудня 2018. Процитовано 18 грудня 2018.
  27. ↑ Полтавську область відвідала делегація посольств країн-членів ЄС на чолі з послом Європейського Союзу В Україні.[недоступне посилання з липня 2019] Полтавська обласна державна адміністрація
  28. ↑ Польську мову почали вчити двісті школярів. Останні новини дня України та світу на Gazeta.ua

Сайти міста

Джерела та література

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).