Панарея

Панарея
Панарея
Географія
	38°38′00″ пн. ш. 15°04′00″ сх. д. / 38.633333333333° пн. ш. 15.066666666667° сх. д.
Акваторія	Тірренське море
Група островів	Ліпарські острови
Площа	3,34 км²
Берегова лінія	8 км
Найвища точка	421 ± 1 м
Країна
	Італія
Адм. одиниця	Ліпарі
Населення	241 осіб ;
	Панарея Панарея (Італія)
	Панарея у Вікісховищі

Панарея (сицилійською Panarìa) — італійський острів, що належить до Еолійського архіпелагу на Сицилії.

Адміністративно належить до Ліпарі, італійського муніципалітету, що розташований в метрополійному місті Мессіна. Населення Панареї становить 241 особу; територія острова поділена на три поселення: Сан-П'єтро (головний причал), Дітелла та Драуто

Це найменший і найнижчий острів Еолійського архіпелагу, а також найстаріший, який разом з острівцями Базилуццо, Спінаццола, Ліска Б'янка, Даттіло, Боттаро, Ліска Нера та скелями Панареллі та Форміче утворює мікроархіпелаг між Ліпарі та островом Стромболі, розташований на одній підводній основі.

Фізична географія

Територія

Панарея є найстарішим з Еолійських островів з геологічного погляду. Разом з навколишніми острівцями, це залишки вивержень єдиного вулканічного басейну, який зараз майже повністю затоплений та розмивається морем і вітром. Розділений вздовж високим хребтом, від первісного острова залишилися лише східна та південна частини з відносно низькими береговими лініями, що характеризуються невеликими пляжами та величезними рівнинними ділянками, колись оброблюваними виноградниками та оливковими гаями. Тераси, які колись використовувалися для вирощування, а зараз покинуті, можна побачити й сьогодні.

Західна та північна сторони характеризуються високими, важкодоступними та дуже порізаними береговими лініями, безперервною низкою терас, тріщин та вражаючих утворень застиглої лави. Головний канал первісного вулканічного комплексу розташований приблизно в морському проміжку між скелями Ла-Наве та Какату. Також з моря, на західному узбережжі (Кала-Б'янка), видно залишки вторинного вулканічного жерла у формі великої воронки.

На північно-східній стороні острова, на пляжі Калькара, досі можна побачити фумароли парів, що піднімаються з тріщин між скелями (з характерними сірчаними кольорами), останні сліди вулканічної активності з температурою до 100 °C. У деяких місцях ці джерела тепла змушують воду кипіти до палючого жару серед гальки на березі моря. Інші підводні виверження очевидні в киплячій воді між острівцями Боттаро та Ліска-Б'янка. Гарячі джерела, позначені на карті трохи північніше Пунта-Пеппе-Марія, більше не ідентифікуються.

Національний інститут геофізики та вулканології вважає, що вулканічна активність, можливо, не припинилася повністю, враховуючи, що вулкан все ще перебуває в стані спокою^[1], тому він присутній у списку італійських вулканів, складеному Службою цивільного захисту^[2].

Флора та фауна

Середземноморські чагарники (маквіс) Панареї вирізняються багатовіковими мастиковими деревами (Pistacia lentiscus), дроками (Spartium junceum), каперсовими кущами (Capparis spinosa) та оливковими деревами (Olea europaea) — залишками давнього сільськогосподарського призначення острова (виноградники, що існували до 1970-х років, зникли). Первісна рослинність згодом зазнала змін через поширення чужорідних (інвазійних) видів рослин, таких як опунція (Opuntia ficus indica) та іншими, що з'явилися з будівельним та туристичним бумом.

Що стосується фауни, то сокіл Елеонори (Falco eleonorae), крук (Corvus corax), деякі баклани (Phalacrocorax carbo) та середземноморська чайка (Larus michahellis) гніздяться на важкодоступних скелях західного узбережжя. Фауна острова характеризується геконом (Tarentola mauritanica) — нешкідливим хижаком-комахою.

Історія

Передісторія

Панарея була заселена ще в доісторичні часи, про що свідчить поселення бронзової доби (XIV століття до н. е.) на мисі Капо-Мілаццезе, на південний захід від острова (від якого й походить назва мілаццеської культури). Особливе розташування плато, що виступає до моря та захищене високими скелями з видом на море, зробило його ідеальним місцем для поселення: у селі, залишки якого можна відвідати, залишилося близько двадцяти хатин, було знайдено матеріали мікенського походження, що свідчать про роль, яку ще в давнину відігравав Еолійський архіпелаг у центрі головних торгових шляхів Середземного моря. В іншому Панарея має спільну історію з іншими Еолійськими островами, зокрема з Ліпарі.

Стародавня епоха

Заселені з часів неоліту, між VII та VI століттями до нашої ери, острови були жертвою постійних етруських набігів, поки їх не замінила грецька колонізація. У 264 році до нашої ери Ліпарі був союзником Карфагена, і тому острови мусили зазнавати постійних нападів римського флоту. У 252 році до нашої ери Ліпарі та його острови перейшли під владу Риму. Свідченням цього є залишки римської вілли на важкодоступній вершині острівця Базилуццо, що належала ексцентричному римському землевласнику, очевидно, любителю суворої краси ландшафтів Панарелло.

Середньовіччя

З падінням Західної Римської імперії розпочався період занепаду, який посилився з візантійським пануванням і став ще швидшим з початком арабської окупації (827/1061). З приходом норманів та народженням Сицилійського королівства економічний та демографічний розвиток островів знову розпочався (близько 1340–1544 років). Фактично, в середині 1500-х років араби знову почали загрожувати островам (сліди цього залишилися в топоніміці острова, особливо в затоці та пов'язаному з нею районі Драутто, який отримав свою назву від пірата Драгута). Через набіги арабо-турецьких піратів острів залишався практично безлюдним, з не більше ніж сотнею мешканців. Ближче до кінця 17 століття фермери Ліпарі знову почали обробляти його (однак, не привозячи жінок та дітей через небезпеку піратських набігів).

Важливо, що над доісторичним селом Кала-Хунко знаходиться «Замок Сальваменто» (в еолійській топоніміці «замок» означає скелясту вершину значної висоти), який використовувався саме як притулок для мешканців під час цих набігів. Пізніше, з покращенням політичної ситуації на островах, населення Панареї зросло приблизно до 1000 осіб. Але наприкінці XIX століття воно знову зменшилося через еміграцію до Сполучених Штатів, Південної Америки та Австралії.

Сучасна епоха

Нині населення становить близько 200 постійних мешканців (взимку, в літні місяці через туристів, воно може легко зрости вдесятеро). Острів'яни зараз живуть переважно за рахунок туристичного успіху острова, який вибухнув наприкінці 1970-х років, але почався наприкінці 1950-х років, коли ці острови були відкриті більш авантюрними відпочивальниками, які шукали оазисів простішого життя та безпосереднього контакту з природою.

Свято Святого Петра

29 червня Панарея святкує свято Святого Петра, покровителя острова. Статую святого віряни несуть на плечах головними вулицями острова в процесії у супроводі оркестру з перервами в молитві. Характерною рисою цієї процесії, є момент, коли статую ставлять на човен і продовжують шлях морем. Ця вражаюча процесія прославляє святого покровителя, який захищає острів та його море, благословляючи вірних та природні багатства острова. Морська процесія нагадує про пристрасть остров'ян до риболовлі, основного джерела доходу. З цього також можна зрозуміти сильну відданість мешканців Панареї Святому Петру, рибалці за життя до зустрічі з Ісусом, ловцю людей після зустрічі з Сином Божим.

Святкування відбуваються протягом 28 та 29 червня. Зазвичай процесія — хоча це, очевидно, залежить від щорічної організації заходу — проводиться на закритті фестивалю, 29 червня. День перед фестивалем насичений подіями, які задають тон святкуванню: фольклорні гурти, танці, співи, традиційні продукти та кіоски створюють мальовничу та чарівну картину, яка привертає увагу та цікавість багатьох туристів і пробуджує віру в мешканців острова, які через ці свята демонструють красу своєї історії та цінність своїх традицій і рідної культури. День процесії також включає мистецькі та розважальні моменти. Закриття фестивалю супроводжується приголомшливими феєрверками над морем.

Пам'ятники та цікаві місця

Релігійна архітектура

Церква Святого Петра
Церква Успіння Пресвятої Богородиці

Археологічні пам'ятки

Доісторичне село Капо Мілаццезе

Природні зони

Острів Панарея належить до природного заповідника острова Панарея та прилеглих скель, заснованого в 1997 році, до якого також входять інші острівці міні-архіпелагу Панарея^[3].

Суспільство

Демографічна еволюція

Мови та діалекти

Окрім офіційної італійської мови, на Панареї розмовляють сицилійською мовою в її еолійському варіанті. Багатство впливів сицилійської мови, яка належить до романської мовної групи та класифікується як крайня південна група, походить від географічного положення острова, центральне положення якого в Середземному морі зробило його землею завоювань для численних народів, що тяжіють до Середземномор'я.

У сицилійській лексиці діалект Панареї позначено абревіатурою ME34b, що належить до групи східних мессінських діалектів Тірренського узбережжя.

Культура

Кінематограф

Варто згадати принаймні відомий фільм «Стромболі, земля Діо» Роберто Росселліні (1950) та не менш відомий «Пригода» Мікеланджело Антоніоні (1960), дія яких здебільшого відбувалася в Панареї, Базилуццо та Ліска Б'янка. Події касового хіта «Панарея» режисера Піполо також відбуваються на самому острові. Сцена з другого епізоду («Острови» фільму «Caro diario» 1993 року Нанні Моретті^[4] також відбувається в Панареї.

Антропна географія

Місто Панарея — це село з 241 мешканцем муніципалітету Ліпарі, що входить до складу міста Мессіна, утвореного центрами Дітелла, Драуто та Сан-П'єтро, з'єднаними між собою та розподіленими у східній частині острова.

Економіка

Туризм

Успіх туризму, який приніс безсумнівні економічні вигоди та покращив якість життя населення острова, неминуче приніс із собою негативні аспекти, такі як прогресуюча надмірна забудова та спекуляції нерухомістю (хоча й у меншій та більш контрольованій мірі, ніж на інших островах архіпелагу), знеособлення первісного характеру (нові будинки або ті, що переобладнані для туристичного використання, поступово втрачають свій первісний характер на користь еолійського стилю, або, що ще гірше, на користь загальної екзотики), баналізація туристичної пропозиції, яка вже не відрізняється від будь-якого іншого приморського курорту, та масове перенаселення протягом літніх місяців, зокрема у серпні, що характеризується туризмом типу «наїхав і втік», останній приваблює більше репутацією самопроголошеного «VIP-острова», ніж справжньою мальовничістю острова.

У 2011 році журнал W назвав його «епіцентром найшикарнішої літньої сцени в Середземномор'ї»^[5].