YaChudo

Стромболі

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Стромболі
італ. Stromboli, сиц. Struògnuli
Вид на Стромболі з висоти пташиного польоту

Карта
Географія
38°48′14″ пн. ш. 15°13′24″ сх. д. / 38.80389° пн. ш. 15.22333° сх. д.
КонтинентЄвропа Редагувати інформацію у Вікіданих
МісцерозташуванняТірренське море
АкваторіяТірренське море Редагувати інформацію у Вікіданих
Група островівЛіпарські острови
Площа21  км² 
Найвища точка924[1] м
Країна
Італія Італія
РегіонСицилія
Адм. одиницяЛіпарі Редагувати інформацію у Вікіданих
Населення750 чол.
Стромболі. Карта розташування: Італія
Стромболі
Стромболі
Стромболі (Італія)
Стромболі. Карта розташування: Сицилія
Стромболі
Стромболі
Стромболі (Сицилія)
Мапа

CMNS: Стромболі у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Стро́мболі (італ. Stromboli італійською: [ˈstromboli]; сиц. Struògnuli [ˈʂː(ɽ)wɔɲɲʊlɪ]) — маленький вулканічний острів з діючим вулканом. Розташований в Тирренському морі на північ від Сицилії, належить до групи Ліпарських островів (Італія). Чисельність населення, згідно з даними останнього перепису (2021), становила 572 особи[2].

Етимологія

Назва Стромболі походить від давньогрецької назви Strongýlē, (Στρογγύλη) який був похідним від στρογγύλος (strongýlos, 'круглий'), на честь округлої конічної форми вулкана, якщо дивитися здалеку[3][4].

Природа

Стромболі — один із найвідоміших вулканічних островів планети. Це верхівка гігантського підводного вулкана заввишки понад 2000 м від морського дна, із якої лише 926 м піднімається над рівнем моря. Стромболі відомий своєю безперервною вулканічною активністю, яка триває щонайменше останні 2000 років. Його вибухи — що супроводжуються викидами розпечених газів, попелу та лавових бомб кожні 15—20 хвилин — дали назву окремому типу вивержень у геології («стромболіанський тип»). Ці малі виверженнями спостерігаються з різних точок острова.

Головним геологічним елементом острова є Скіара-дель-Фуоко — колосальний підковоподібний депресійний жолоб на північно-західному схилі, яким розпечена лава та вулканічні уламки сходять прямо у море. На північний схід від острова височіє Стромболіккі — базальтовий кекур (вулканічна пробка згаслого пра-вулкана), що вертикально піднімається з води на 49 м.

Через постійне випадання попелу та регулярні пожежі флора Стромболі дуже специфічна. Верхні вулканічні шлакові схили майже позбавлені рослинності, але в нижній зоні зростає пишний жарновець тірренський (Cytisus aeolicus) — рідкісний ендемік, що пристосувався до суворих умов.

Попри екстремальне середовище, на скелі Стромболіккі збереглася надзвичайно рідкісна стінна ящірка Podarcis raffonei, яка перебуває під загрозою зникнення. На прибережних кручах гніздяться буревісники середземноморські, а морська акваторія навколо острова приваблює дельфінів завдяки глибоководним течіям, насиченим поживними речовинами.

Стромболі в популярній культурі

Стромболі іноді пов'язують з Еолією — островом, описаним в Одісеї Гомера як дім Еола, повелителя вітрів.

В романі Жюля Верна «Подорож до центру Землі» головні герої Отто Ліденброк і Аксель повертаються зі своєї підземної подорожі через вулкан Стромболі.

Острів є основним місцем подій (і ледь не окремим персонажем) у однойменному фільмі Роберто Росселліні «Стромболі, земля Божа» (1950) з Інгрід Бергман у головній ролі.

Галерея

Див. також

Примітки

  1. ↑ Stromboli, Italy (англ.). Peakbagger.com. Процитовано 17–01–2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  2. ↑ ISTAT — Risultati del Censimento permanente della popolazione e delle abitazioni
  3. ↑ Strabo (1892). The Geography of Strabo. Bohn's classical library,v. 74-76. Т. 1. Переклад: Hamilton, H.C.; Falconer, W. London: George Bell & Sons. с. 419. footnote 4 of Book VI, Chapter II, §11
  4. ↑ Bunbury, Edward Herbert (1856). Aeoliae Insulae. У Smith, William (ред.). Dictionary of Greek and Roman Geography. Т. 1. London: Walton and Maberly. с. 51—52.
  5. ↑ База даних малих космічних тіл JPL: Стромболі (англ.) .

Література

  • Атлас світу / Гол. ред. І. С. Руденко; зав. ред. В. В. Радченко; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 966-631-546-7
  • Апродов В. А. Природа мира. Вулканы. — М. : Мысль, 1983. — 368 с. (рос.)
  • Вальтер Г. Растительность Земного шара. Эколого-физиологическая характеристика / Пер. с нем. под ред. П. Б. Виппер. — Т. 1. Тропические и субтропические зоны. — М. : Прогресс, 1968. — 551  с. (рос.)
  • Воронов А. Г., Дроздов Н. Н., Мяло Е. Г. Биогеография мира : Учебник. — М. : Высшая школа, 1985. — 272 с. (рос.)
  • Географічний атлас світу / гол. ред. І. Л. Дрогушевська; відп. ред. В. В. Радченко; худож.-оформ. М. Гутман. — К. : ДНВП «Картографія», 2018. — 184 с. — ISBN 978-966-946-053-0
  • Географія Європи: Підручник / За ред. І. П. Савчука. — К. : Освіта, 2021. — 512 с. — ISBN 978-617-656-123-0
  • Гожик П. Ф., Лялько В. І., Бабаєв Ю. Ю. Регіональна геологія світу. — К. : Наук. думка, 2015. — 424 с.
  • Кукурудза С. І. Біогеографія : Підручник. — Львів : Вид-во ЛГУ ім. Івана Франка, 2006. — 504 с. — ISBN 966-613-502-7
  • Литвин В. М., Лымарев В. И. Природа мира. Острова. — М. : Мысль, 2003. — 287 с. — ISBN 5-244-00977-X (рос.)
  • Решетило О. Зоогеографія: Навч. посібник. — Львів. : ЛНУ ім. І. Франка, 2013. — 232. с. — ISBN 978-966-613-977-4
  • Фізична географія материків та океанів : Підручник у 2-х т. / За ред. П. Г. Шищенка. — К. : ВЦ «Академія», 2010. — Т. 2. Європа. — 280 с. — ISBN 978-966-580-325-7

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).