YaChudo

Отто Франк

Переглядів: 0. Оновлено 25.10.2026.

Отто Франк
Ім'я при народженнінім. Otto Heinrich Frank Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився12 травня 1889[2][3][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Франкфурт-на-Майні, Прусське королівство, Німецька імперія[1][5][6] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер19 серпня 1980[1][2][…] (91 рік) Редагувати інформацію у Вікіданих
Бірсфельден, Арлесгайм, Базель-Ланд, Швейцарія[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
·рак легень Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняБірсфельден[7] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Німеччина[1][8][…]
 Швейцарія[9] Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце проживанняАмстердам[10]
Франкфурт-на-Майні
Базель Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьторговець, банкір, фотограф-аматор Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materUniversidadd[11] Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовнімецька[4], фламандська[3] і нідерландська[2][8][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
УчасникДруга світова війна і Перша світова війна Редагувати інформацію у Вікіданих
КонфесіяРеформістський юдаїзм Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоMichael Frankd[12] Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиAlice Frank-Sternd[12] Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриHelene Frankd, Robert Frankd і Herbert August Frankd[13] Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зЕдіт Франк і Ельфріде Ґайрінґерd[14][9] Редагувати інформацію у Вікіданих
Діти (2 Редагувати інформацію у Вікіданих)Анна Франк[9] і Марго Франк Редагувати інформацію у Вікіданих

Отто Генріх Франк (нім. Otto Heinrich Frank; 12 травня 1889, Франкфурт-на-Майні — 19 серпня 1980, Бірсфельден) — німецький підприємець і батько Анни Франк. 1947 року відредагував й опублікував перше видання щоденника дочки (згодом відомого як «Щоденник Анни Франк») і консультував щодо його театральних і кінематографічних адаптацій. У 1950-х і 1960-х роках заснував благодійні організації названі на честь доньки та фонд Будинок Анни Франк, де сім'я переховувалась під час війни.

Ранні роки

Народився в німецькій єврейській родині[15]. Був другим з чотирьох дітей Аліси Бетті (уродженої Штерн, 1865—1953) та Міхаеля Франка (1851—1909)[16]. Його старшим братом був Роберт Франк, а молодшими суродженцями — Герберт Франк й Елена (Лені) Франк[17]. Отто був двоюрідним братом дизайнера меблів Жана-Мішеля Франка й онуком Захарія Франка. Його батько родом з Ландау, 1879 року переїхав до Франкфурта й 1886 року одружився з Алісою Штерн. Франки цінували освіту. Отто брав уроки музики, навчився їздити верхи та регулярно відвідував театр й оперу. Сім'я Франків мала велике коло друзів і була рада гостям[18]. Отто вивчав економіку в Гейдельберзі з 1908 по 1909 рік і проходив практику в універмазі Macy's у Нью-Йорку завдяки своєму однолітку, Натану Штраусу-молодшому. Однак, після від'їзду до Нью-Йорка, йому довелося ненадовго повернутися додому через смерть батька у вересні 1909 року, після чого повернувся до США. 1911 року повернувся до Німеччини[19].

Військова служба

Служив у Імперській німецькій армії під час Першої світової війни. Його та двох братів призвали на військову службу у серпні 1915 року, і після навчання на складі в Майнці служив у артилерійському підрозділі на Західному фронті, більшість солдатів якого були математиками та геодезистами. 1916 році приряджений до піхоти далекоміром у битві на Соммі. 1917 року підвищений до лейтенанта, і брав участь у битві біля Камбре, де двоє його французьких двоюрідних братів, Оскар і Жорж, загинули в бою. За деякими джерелами, Франк запізнився з поверненням додому, оскільки йому наказали конфіскувати двох коней у фермера та повернути їх фермеру, а після закінчення війни, яка закінчилася поразкою, повернув їх фермеру[15][20]. За військову службу нагороджений Залізним хрестом[21].

Шлюб і діти

Працював у банку, яким спочатку керував його батько, який згодом успадкував разом з братами. Одружився з Едіт Голландер — спадкоємицею підприємства з брухту та промислових товарів — у свій 36-й день народження, 12 травня 1925 року, у синагозі в Аахені, рідному місті Едіт. На момент шлюбу Едіт було 25 років. Їхня старша дочка, Марго Франк (Марго Бетті), народилася 16 лютого 1926 року, а молодша дочка, Анна (Аннеліза Марі), народилася 12 червня 1929 року[22]. Едіт померла від голоду та хвороб в Аушвіці 6 січня 1945 року. Наприкінці жовтня 1944 року Марго й Анну перевели з Аушвіцу до концентраційного табору Берген-Бельзен, де вони померл[23] від тифу.

1953 року одружився вдруге з Ельфрідою (Фріці) Марковіц, яка пережила Голокост і допомагала йому з Фондом Анни Франк у Базелі[24], який Франк заснував десять років потому. Дочка Марковіц, Єва Шлосс, була жертвою Голокосту, активісткою руху за мир та міжнародною спікеркою[25].

Друга світова війна

Коли в Німеччині наростала хвиля нацизму, а антиєврейські декрети заохочували напади на єврейських осіб та сім'ї, Франк вирішив евакуювати свою сім'ю. У серпні 1933 року вони переїхали до Аахена, де проживала його теща, Роза Голландер, готуючись до подальшого й остаточного переїзду до Амстердама. Того ж року овдовіла мати Франка, Аліса Франк, і виїхала до Швейцарії[26].

Франків зять Еріх Еліас (чоловік його молодшої сестри Лені та батько Бадді Еліаса) працював у Базелі в Opekta, компанії, яка продавала спеції та пектин, які використовувалися у виробництві варення. Компанія прагнула розширити свою діяльність у Європі, й Еліас домовився з Франком про роботу агентом Opekta в Амстердамі, що забезпечило Франку дохід для утримання своєї сім'ї після переїзду. Сім'я Франків оселилася на площі Мерведеплейн у сучасному передмісті Амстердам-Зюйд; вони познайомилися з багатьма іншими німецькими емігрантськими сім'ями. 1938 року Франк заснував компанію Pectacon, яка займалася гуртовим продажем трав, солей для маринування та сумішей приправ, що використовувалися у виробництві ковбас[27][28]. Герман ван Пельс працював у Pectacon консультантом зі спецій. Єврейський м'ясник, який втік з Оснабрюка разом зі своєю родиною[28]. 1939 року мати Едіт Голландер переїхала жити до Франків і залишалася з ними до своєї смерті у січні 1942 року[29]. Після вторгнення Німеччини до Нідерландів у травні 1940 року німці змусили Франка відмовитися від своїх компаній. Франк зробив свій бізнес «арійським», передавши контроль своїм співробітникам[30].

У 1938 та 1941 роках Франк намагався отримати візи для своєї сім'ї для еміграції до США або Куби. Йому видали єдину візу на Кубу 1 грудня 1941 року, але невідомо, чи дійшла вона до нього взагалі. Десять днів по тому, коли нацистська Німеччина та фашистська Італія оголосили війну США, візу скасували[31][32]. Він також намагався отримати візи для сім'ї до Великої Британії; однак, їх так і не видали.

У 53 роки, коли влітку 1942 року розпочалася систематична депортація євреїв з Нідерландів, Франк 6 липня 1942 року переховував свою сім'ю у верхніх задніх кімнатах приміщення Opekta на Прінсенграхті, за книжковою шафою. За день до цього його старша дочка Марго отримала письмову повістку про прибуття на так звані трудові обов'язки до Німеччини, і Франк негайно вирішив перевезти сім'ю у безпечне місце. За тиждень до них приєдналися Герман ван Пельс, у щоденнику Анни як Герман ван Даан, його дружина Августа ван Пельс та їхній син Петер ван Пельс. У листопаді до групи приєднався Фріц Пфеффер, у щоденнику Анни як Альберт Дюссель. Їм допомагали переховуватися колеги Франка Йоганнес Клейман, якого він знав з 1923 року, Міп Гіс та її чоловік Ян Гіс, Віктор Куглер і Беп Фоскейл[33].

Група переховувалася два роки, доки їх не викрили у серпні 1944 року. Невідомо, чи це було випадково, чи наводка інформатора[34][35], але групу разом з Куглером і Клейманом заарештував офіцер СС Карл Зільбербауер, чия команда зазвичай займалася розслідуванням фінансових злочинів, а не пошуком євреїв, які переховувалися. Цей факт, разом з тим, що офіцери оглянули всі ящики, сумки та банки, перш ніж знайти книжкову шафу, свідчить про те, що, можливо, вони не знали про людей, які переховувалися. Міп Гіс та Беп Фоскейл не заарештували разом із групою. Гіс сказала, що нічого не знає про тих, хто переховувався, а Йоганнес Клейман передав Фоскейл свій гаманець з проханням віднести його своєму другові Дерку Коллену, у якого була аптека за рогом на Леліграхт — заздалегідь узгоджений сигнал, щоб повідомити сім'ю Клеймана про проблему, і вона змогла безперешкодно залишити будівлю.

Після ув'язнення в Амстердамі, єврейських в'язнів відправили до голландського транзитного табору Вестерборк, а у вересні, до Аушвіца-Біркенау, де Франка розлучили з дружиною та доньками. Його відправили до чоловічих бараків, і він перебував у бараках для хворих до звільнення радянськими військами 27 січня 1945 року. Після звільнення Аушвіца Франк написав своїй матері до Швейцарії, куди вона втекла 1933 року з приходом до влади Гітлера[16][36]. Протягом наступних шести місяців він повернувся до Нідерландів і ретельно шукав свою сім'ю та друзів. До кінця 1945 року зрозумів, що був єдиним, хто вижив з будинку на Прінсенграхті[18].

Повоєнне життя

Після підтвердження влітку 1945 року смерті Анни Франк, її щоденник та документи передали Отто Франку Міп Гіс, яка разом із Беп Фоскейл врятувала їх. Як писала Гіс у своїй книзі «Спогади про Анну Франк», Франк одразу почав читати документи. Пізніше він почав переписувати їх для своїх родичів у Швейцарії. Він був переконаний, що твори Анни проливають світло на досвід тих, хто зазнав переслідувань нацистів, і йому порадили розглянути можливість публікації. Він надрукував щоденник, відредагувавши розділи, які вважав надто особистими або занадто буденними, щоб бути цікавими для широкого читача. Рукопис прочитав голландський історик Ян Ромейн, який рецензував його 3 квітня 1946 року для газети «Het Parool». Це зацікавило амстердамське видавництво Contact Publishing, яке прийняло його до публікації влітку 1946 року. Отто Франк визнаний співавтором щоденника, що продовжило авторські права на книгу до 2050 року[37].

25 червня 1947 року вийшло друком перше нідерландське видання щоденника під назвою «Het Achterhuis» («Будинок позаду»). Його успіх спонукав вихід англійського перекладу у 1952 році, театральної постановки 1955 року, фільму «Щоденник Анни Франк» (1959), де актор Йозеф Шильдкраут зіграв роль Отто[38].

Отто Франк відкриває пам'ятник Анні Франк, Амстердам, 1977 рік

10 листопада 1953 року Франк одружився з колишньою сусідкою з Амстердама та жертвою Аушвіцу[39], Ельфрідою Гейрінгер (1905—1998) в Амстердамі, і пара переїхала до Базеля, Швейцарія, де у нього була родина, зокрема діти родичів, з якими він ділився своїм досвідом. 1963 року заснував Фонд Анни Франк у Базелі який займається глобальним розповсюдженням «Щоденнику Анни Франк». Некомерційна організація використовує кошти від авторських прав на благодійні цілі, освіту та наукові дослідження. Крім того, фонд у Базелі підтримує проєкти в галузі прав людини, расової рівності та сприяння соціальній справедливості[40].

У відповідь на наказ про знесення будівлі, в якій Франк переховувалися з сім'єю під час війни, разом з Йоганнесом Клейманом 3 травня 1957 року заснували Фонд Анни Франк в Амстердамі, головною метою якого було врятувати та відновити будівлю, щоб відкрити для широкої публіки. За допомогою громадських пожертвувань будівлю та сусідню будівлю придбав амстердамський фонд. Він відкритий як музей (Будинок Анни Франк) 3 травня 1960 року[41].

Решту свого життя Франк присвятив публікації щоденника її доньки[36]. Помер від раку легень 19 серпня 1980 року в Бірсфельдені. Прах поховали на міському цвинтарі, де за 18 років у тій же гробниці поховали Ельфріде[42]. У нього залишилися пасербиця Ева Шлосс[18], сестра Гелена Франк (невістка Едіт Франк) та її двоє дітей[19].

Франк визначив Фонд Анни Франк у Базелі єдиним спадкоємцем та правонаступником, це означає, що авторські права на всі твори Анни Франк належать цій організації[24].

Судові процеси проти прихильників нацистів

У роки після публікації щоденників Отто Франк опинився втягнутим у низку судових процесів з особами, які звинувачували його або інших у підробці рукопису; ці справи продовжувалися навіть після смерті Франка. 1959 року Франк «подав кримінальну скаргу за наклеп, дифамацію, образу пам'яті померлого й антисемітські висловлювання»[43] проти двох членів правої Німецької імперської партії, Лотара Штілау та Генріха Буддеберга, які вважали щоденник як витвір вигадки.

1976 року прихильник нацистів Ернст Ремер звинуватив Франка у редагуванні та фальсифікації частин щоденника Анни. Франк подав проти нього позов. Як і в попередньому випадку, суд визначив, що щоденник був автентичним. Ремер вимагав повторного розслідування, але цього разу окружний суд Гамбурга залучив Федеральну кримінальну службу[44]. Стверджувалося, що частини її щоденника написані кульковою ручкою, які не існували до 1951 року. Однак кримінальна служба встановила, що ці частини були просто двома клаптиками паперу, не прикріпленими до рукопису та чітко написаними іншим почерком. Вважається, що деякі номери сторінок були додані Франком під час складання щоденника для публікації. Жоден запис у щоденнику не написаний кульковим чорнилом[36]. Журналісти не змогли дізнатися нічого у Франка, оскільки він помер приблизно в цей час[44].

Книги

  • The Diary of a Young Girl, Anne Frank ISBN 0-553-29698-1
  • Anne Frank Remembered, Miep Gies and Alison Leslie Gold ISBN 0-671-66234-1
  • The Hidden Life of Otto Frank, Carol Ann Lee ISBN 0-670-91331-6
  • Roses from the Earth: the biography of Anne Frank, Carol Ann Lee ISBN 0-670-88140-6
  • Love, Otto, Cara Wilson ISBN 0-8362-7032-0
  • Eva's Story, Eva Schloss ISBN 0-9523716-9-3
  • Mirjam Pressler, Treasures From The Attic ISBN 1407231103
  • The Last Secret of the Secret Annex: The Untold Story of Anne Frank, Her Silent Protector, and a Family Betrayal, Joop van Wijk-Voskuijl and Jeroen De Bruyn ISBN 9781982198213

Примітки

  1. ↑ а б в г д Deutsche Nationalbibliothek Record #119356082 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б в г д е SNAC — 2010.
  4. ↑ а б Бібліотека Конгресу — Library of Congress.
  5. ↑ Oorlogsbronnen
  6. ↑ Anne Frank Stichting Knowledge Centre Otto Frank
  7. ↑ Find a Grave — 1996.
  8. ↑ а б Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  9. ↑ а б в Katalog der Deutschen Nationalbibliothek
  10. ↑ Stolperstein dedicated to Otto Heinrich Frank
  11. ↑ Гайдельберзька університетська бібліотека — 1901.
  12. ↑ а б Anne Frank Stichting Knowledge Centre Anne Frank Knowledge Base, Anne Frank Kennisbank
  13. ↑ https://www.annefrank.ch/en/family/the-frank-family
  14. ↑ https://web.annefrank.org/en/Subsites/Timeline/Postwar-period-1945--present-day/The-diary-is-published/1953/Otto-Frank-marries-former-neighbour-and-fellow-Auschwitz-survivor-Elfriede-Geiringer-in-Amsterdam-on-10-November-1953/
  15. ↑ а б Anne Frank Fonds/Otto Frank
  16. ↑ а б Photo Gallery: Treasures of the Anne Frank’s Family. Der Spiegel. Hamburg, Germany. 29 лютого 2012.
  17. ↑ Photo Gallery: Treasures of the Anne Frank Family. Der Spiegel (англ.). 29 лютого 2012. ISSN 2195-1349. Процитовано 27 січня 2026.
  18. ↑ а б в http://www.annefrank.ch/en/family/otto-frank
  19. ↑ а б http://www.annefrankguide.net/en-gb/bronnenbank.asp?aid=10625
  20. ↑ Lee, Carol Ann (2000). The Biography of Anne Frank – Roses from the Earth. London: Viking Press. ISBN 978-0-7089-9174-9.
  21. ↑ Goodrich, David L. (2004–10). The Real Nick and Nora: Frances Goodrich and Albert Hackett, Writers of Stage and Screen Classics (англ.). SIU Press. ISBN 978-0-8093-2602-0.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  22. ↑ Lee, Carol Ann (2003). The Hidden Life of Otto Frank. Harper Collins. с. 8–9.
  23. ↑ https://www.annefrank.org/en/anne-frank/main-characters/anne-frank/
  24. ↑ а б History of the foundation. Anne Frank Fonds. Процитовано 26 серпня 2021.
  25. ↑ A Historic Evening With Anne Frank's Stepsister Eva Schloss | Northrop. www.northrop.umn.edu (англ.). Процитовано 27 січня 2026.
  26. ↑ Verhoeven, Rian (1993). Anne Frank beyond the Diary. New York: Puffin/Penguin. с. 19.
  27. ↑ Müller, Melissa (1999 [1998]). Das Mädchen Anne Frank [Anne Frank: The Biography] (in German). Kimber, Rita and Robert (translators). Henry Holt and Company. p. 92. с. 92.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з посиланнями на джерела, що мають зайву точність в параметрі year (посилання)
  28. ↑ а б Lee, 2000, с. 40.
  29. ↑ Müller, 1999, с. 128—130.
  30. ↑ https://www.annefrank.org/en/anne-frank/main-characters/otto-frank/
  31. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 16 лютого 2007. Процитовано 27 січня 2026.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  32. ↑ https://www.nytimes.com/2007/02/15/arts/15otto.html
  33. ↑ https://www.annefrank.org/en/anne-frank/main-characters/
  34. ↑ Park, Madison (17 грудня 2016). Anne Frank’s arrest might not have stemmed from betrayal. CNN (англ.). Процитовано 27 січня 2026.
  35. ↑ New study casts doubt on theory Anne Frank was betrayed. NBC News (англ.). 17 грудня 2016. Процитовано 27 січня 2026.
  36. ↑ а б в Photo Gallery: Treasures of the Anne Frank Family. Der Spiegel. Hamburg, Germany. 29 лютого 2012.
  37. ↑ Anne Frank’s Diary Gains ‘Co-Author’ in Copyright Move (Published 2015) (англ.). 13 листопада 2015. Архів оригіналу за 10 лютого 2024. Процитовано 27 січня 2026.
  38. ↑ How did Anne’s diary become so famous?. Anne Frank Website (англ.). Архів оригіналу за 7 лютого 2024. Процитовано 27 січня 2026.
  39. ↑ Goldsmith, Belinda (8 квітня 2013). Anne Frank's step-sister highlights post-Holocaust traumas. Reuters. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 13 квітня 2013.
  40. ↑ https://www.annefrank.ch/en/fonds/work
  41. ↑ https://www.annefrank.org/en/about-us/news-and-press/news/2020/4/30/anne-frank-house-celebrates-60th-anniversary/
  42. ↑ https://www.nytimes.com/1980/08/21/archives/otto-frank-father-of-anne-dead-at-91-daughters-famed-diary.html
  43. ↑ The authenticity of the diary of Anne Frank. Anne Frank House. 28 червня 2019. Процитовано 14 січня 2022.
  44. ↑ а б Blaue paste [Blue paste]. Der Spiegel. 5 жовтня 1980. Процитовано 9 липня 2021.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).