YaChudo

Едіт Франк

Переглядів: 0. Оновлено 11.10.2026.

Едіт Франк
нім. Edith Frank-Holländer Редагувати інформацію у Вікіданих
Ім'я при народженнінім. Edith Holländer Редагувати інформацію у Вікіданих
Народилася16 січня 1900[1][2][3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Аахен, Прусське королівство, Німецька імперія[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла6 січня 1945[1][2][3] (44 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
концтабір Біркенау, Бжезінка[2][3] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняАушвіц[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Німеччина
 Нідерланди Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце проживанняФранкфурт-на-Майні
Аахен-Міттеd
Pastorplatzd Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьдомогосподарка Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materViktoriaschuled Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовнімецька Редагувати інформацію у Вікіданих
Конфесіяюдаїзм Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоAbraham Holländerd Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиRosa Holländer-Sternd Редагувати інформацію у Вікіданих
РодичіIrene Kronheim-Holländerd Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриJulius Holländerd, Bettina Holländerd і Walter Holländerd Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зОтто Франк Редагувати інформацію у Вікіданих
Діти (2 Редагувати інформацію у Вікіданих)Марго Франк і Анна Франк Редагувати інформацію у Вікіданих

Едіт Франк (нім. Edith Frank, до шлюбу Голландер; 16 січня 1900, Аахен, Німеччина — 6 січня 1945[4]) — мати авторки щоденників періоду Голокосту Анни Франк та її старшої сестри Марго. Після того як сім'ю викрили в Амстердамі у роки німецької окупації, її перевезли до концентраційного табору Аушвіц-Біркенау, де вона померла від слабкості та хвороб.

Біографія

Ранні роки

Була наймолодшою з чотирьох дітей у німецькій єврейській родині. Її батько, Абрахам Голландер (1860—1928), був успішним підприємцем у сфері промислового обладнання, який брав активну участь в єврейській громаді Аахена разом з матір'ю Едіт, Розою Голландер (1866—1942). Пращури родини Голландер жили в Амстердамі на початку XVIII століття, емігрувавши з Нідерландів до Німеччини близько 1800 року. Прізвище Голландер німецькою означає буквально: «голландець»[5][6]. У Едіт було два старших брати, Юліус (1894—1967) та Вальтер (1897—1968), та старша сестра Беттіна. Беттіна померла у 16 років від апендициту, Едіт тоді було 14. Брати іммігрували до США. Родина Голландерів дотримувалася єврейських правил харчування і вважалася релігійною. Проте Едіт навчалася у Євангельській вищій жіночій школі і 1916 року отримала атестат зрілості. Після цього працювала в сімейній компанії. У вільний час багато читала, грала в теніс, плавала та мала велике коло друзів.

Сім'я

1924 року познайомилася з Отто Франком, і вони одружилися на його 36-й день народження, 12 травня 1925 року, в синагозі Аахена. У Франкфурті у них народилося дві доньки: 16 лютого 1926 року — Марго, а 12 червня 1929 року — Анна. На момент народження Анни родина жила в будинку за адресою Марбахвег 307 у Франкфурті-Дорнбуші, де сім'я орендували два поверхи. Її доньки майже щодня гралися в саду з дітьми по сусідству. Усі вони мали різне походження: католицьке, протестантське чи єврейське. Їх об'єднувала цікавість до релігійних свят одне одного[7]. Марго запросили на святкування причастя до однієї з її подруг, а дітей сусідів іноді запрошували на святкування Хануки у Франків. Пізніше сімʼя переїхала на Гангхоферштрассе, 24, у модному ліберальному районі Дорнбуша під назвою Діхтерфіртель (Квартал поетів). Обидва будинки збереглися[8].

Влітку 1932 року воєнізоване крило нацистської партії Штурмовий загін промаршувало вулицями Франкфурта-на-Майні. Ці коричневосорочечники, як їх називали через колір їхньої форми, голосно співали: «Коли з ножа бризне єврейська кров, все знову буде добре». Це занепокоїло Едіт й Отто. Але вони не могли негайно покинути батьківщину, оскільки заробляти на життя за кордоном було проблемою[9].

Імміграція

Призначення Адольфа Гітлера 30 січня 1933 року на посаду канцлера Німеччини та подальше зростання антисемітизму й запровадження дискримінаційних законів у Німеччині змусили сім'ю 1933 року емігрувати до Амстердама. В Амстердамі Отто заснував філію своєї компанії з дистрибуції спецій та пектину під назвою Opekta. Едіт важко переживала еміграцію до Нідерландів. Сім'я жила в обмежених умовах, і Едіт нелегко давалась нова мова. Вона підтримувала зв'язок зі своєю родиною та друзями в Німеччині, але також знайшла нових друзів в Амстердамі, більшість з яких були німецькими біженцями. Едіт стала долучитися до ліберальної єврейської громади Амстердама та регулярно відвідувала синагогу зі своєю старшою дочкою Марго.[10] У п'ятницю ввечері Франки часто ходили до німецько-єврейських друзів, щоб поїсти разом, а також святкували багато єврейських свят[9]. Едіт була жінкою з широким світоглядом, яка виховувала своїх дочок у сучасному стилі. Її старші брати Вальтер та Юліус іммігрували до США після 1938 року, а її мати, Роза Голландер-Штерн, покинула Ахен у 1939 році, щоб приєднатися до родини Франків в Амстердамі, де й померла у січні 1942 року.

Двоюрідний брат Анни Франк, Бернард «Бадді» Еліас, сказав, що «Едіт ніколи не почувалася добре в Голландії. Едіт була німкенею і сумувала за Німеччиною. Вона не дуже добре вивчила місцеву мову. Вона не почувалася в Амстердамі як вдома»[7].

Переслідування та смерть

Камінь спотикання Франк в Ахені, Німеччина

1940 року нацистська Німеччина вторглася до Нідерландів і розпочала переслідування євреїв. Дітей Франків забрали зі шкіл, а Отто Франка німці змусили відмовитися від своїх компаній Opekta та Pectacon. Отто зробив свій бізнес «арійським», передавши контроль голландським колегам Йоганнесу Клейману та Віктору Куглеру, які допомогли сім'ї, коли вона переховувалися в приміщенні компанії з 6 липня 1942 року[11].

Дворічний період, який сім'я Франків провела, переховуючись разом із чотирма іншими людьми (їхніми друзями Германом ван Пельсом, його дружиною Августою ван Пельс і їхнім сином Петером ван Пельсом, а також стоматологом Міп Гіс Фріцем Пфеффером), зафіксований у посмертно опублікованому щоденнику Анни Франк. У своєму щоденнику юна Анна часто писала про розбіжності, конфлікти, взаємне нерозуміння та песимізм матері, від якого вона хотіла дистанціюватися. Однак вона також неодноразово описувала свою матір як чуйну та віддану жінку, яка захищає своїх дочок і захищає їх від словесних нападок з боку інших мешканців. 2 січня 1944 року Анна написала у своєму щоденнику: «Період слізного осуду матері закінчився. Я стала мудрішою, а нерви матері трохи спокійніші. Здебільшого мені вдається тримати язик за зубами, коли я роздратована, і їй теж»[7]. Щоденник закінчився за три дні до того, як їх заарештували 4 серпня 1944 року. Після затримання в штаб-квартирі гестапо на вулиці Еутерпестраат та трьох днів ув'язнення, Едіт та тих, з ким вона переховувалася, перевезли до пересильного табору Вестерборк. Звідти їх депортували до концентраційного табору Аушвіц 3 вересня 1944 року.

Едіт і дочок розлучили з Отто після прибуття, і вони більше ніколи його не бачили. Едіт шукала способи зберегти життя своїх дітей. Ті, хто вижив, пізніше описували їх як нерозлучне тріо. 30 жовтня ще один відбір розлучив Едіт з Анною та Марго. Едіт відібрали для газових камер, а її дочок перевезли до Берген-Бельзена. Їй вдалося втекти з другом до іншої частини табору, де вона провела всю зиму. Вона сильно захворіла і її доправили до барака для хворих, де і померла від слабкості та хвороб 6 січня 1945 року, за три тижні до звільнення табору Червоною Армією та за десять днів до свого 45-річчя[10]. Її дочки пережили її на один місяць[12].

Щоденник її доньки

Отто Франк був єдиним членом своєї родини, який пережив Голокост, і повернувся до Амстердама у червні 1945 року. Одна з помічниць, Міп Гіс, передала йому щоденник Анни. Вона зберегла його частину, як і інша секретарка, Беп Фоскейл. Отто Франк вирішив відредагувати щоденник своєї доньки для публікації, він знав, що його дружина зазнала особливої критики через свої часто складні стосунки з Анною, тому видалив найгостріші коментарі з поваги до своєї дружини. Проте, портрет матері як байдужої та саркастичної з'являється в адаптаціях книги. Зображення Анною матері суперечило спогадам тих, хто знав її як скромну, відсторонену жінку, яка намагалася ставитися до своїх дітей-підлітків як до рівних собі.

1999 року відкриття раніше невідомих сторінок, вирізаних Отто, показало, що Анна зрозуміла, що Едіт дуже любила Отто, а Отто — хоча й був дуже відданий Едіт — не був закоханий у неї. Це спонукало Анну розвинути нове почуття емпатії до ситуації її матері. На той час, коли Едіт та її дочки опинилися в Аушвіці, Блум Еверс-Емден, яка вижила в Аушвіці і у якої Віллі Ліндвер взяв інтерв'ю для книги «Останні сім місяців Анни Франк», зазначила, що «вони завжди були разом, мати та дочки. Безперечно, вони дуже підтримували одна одну. Усе, що підліток міг би думати про свою матір, більше не мало жодного значення»[13].

Після їхнього арешту та переведення до табору Вестерборк стосунки між Анною та її матір'ю покращилися, як видно з листа, надісланого Отто Франком своїй двоюрідній сестрі Міллі 16 листопада 1945 року:

Мене не засмучує те, що вона пише (про свою матір), і я добре знаю, що є кілька речей, яких вона не бачила, але які б змінили її думку. Насправді пізніше в таборі (Вестерборк) вона була в дуже хороших стосунках зі своєю матір'ю[14].

1968 року Отто Франк у своїх «спогадах до Анни» писав про свою дружину: вона справді була чудовою матір'ю, яка ставила своїх дітей понад усе[15].

Примітки

  1. ↑ а б в г Find a Grave — 1996.
  2. ↑ а б в г Oorlogsbronnen
  3. ↑ а б в г д Anne Frank Stichting Knowledge Centre Edith Frank - Holländer
  4. ↑ Edith Frank. 6 липня 2010. Архів оригіналу за 6 липня 2010. Процитовано 18 жовтня 2018.
  5. ↑ Stichting, Anne Frank (22 вересня 2011). The Anne Frank House: Exhbition Edith Frank-Holländer. Anne’s Mother. Anne Frank House (англ.). Архів оригіналу за 28 червня 2018. Процитовано 28 січня 2026.
  6. ↑ Internet Archive (2011). Treasures from the attic. Doubleday. ISBN 978-0-385-53339-3.
  7. ↑ а б в Edith Frank-Holländer, Anne's mother [Архівовано 28 червня 2018 у Wayback Machine.], Anne Frank House
  8. ↑ Pressler, Mirjam (2011). Treasures from the attic : the extraordinary story of Anne Frank's family. New York: Doubleday. с. 115–116. ISBN 978-0-385-53387-4.
  9. ↑ а б Verhoeven, Rian (2019). Anne Frank was niet alleen. Het Merwedeplein 1933–1945. Amsterdam: Prometheus. с. 13, 37. ISBN 978-90-446-3041-1.
  10. ↑ а б Edith Frank. Anne Frank Fonds. Архів оригіналу за 17 листопада 2020. Процитовано 11 серпня 2021.
  11. ↑ https://web.archive.org/web/20190414101747/https://www.annefrank.org/en/anne-frank/main-characters/otto-frank/
  12. ↑ Prose, Francine (2010). Anne Frank: The Book, the Life, the Afterlife. HarperCollins. с. 56. ISBN 978-0-06-143080-0. Архів оригіналу за 5 січня 2014. Процитовано 30 жовтня 2016.
  13. ↑ Lindwer, Willy (1992). The Last Seven Months of Anne Frank. Pan Macmillan. с. 129. ISBN 0385423608.
  14. ↑ The Hidden Life of Otto Frank, p. 203
  15. ↑ https://web.archive.org/web/20190414103327/https://www.annefrank.org/en/anne-frank/main-characters/edith-frank/

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).