Монофізитство

Монофізи́тство (від грец. μόνος — «єдиний» + грец. φύσις — «природа, єство», також — євтихіанство) — християнське віровчення, яке сповідувало єдину (божественну) природу Ісуса Христа, а не подвійну — божественну і людську (діофізитство).

Монофізитський толк християнства започаткований у V ст. константинопольським архімандритом Євтихієм під час боротьби проти несторіанства.

ІІІ Вселенський (Ефеський) собор 431 року визнав правовірними 12 анафематизмів Кирила Александрійського проти Несторія, але Євтихій, архімандрит Константинопольський і Діоскор, патріарх Александрійський (наступник на кафедрі Александрійської богословської школи Кирила Александрійського, до речі, з моменту його смерті у 444 році) відстоювали, що Ефеський собор визнав монофізитство правовірним. На соборі були присутні 200 єпископів. Собор, засудив вчення Несторія (несторіанство —христологічне вчення, засуджене як єресь на ІІІ Вселенському (Ефеському) соборі 431 року, яке приписують Несторію, архієпископу Константинополя (428–431). Несторій визнавав Марію не Богородицею (грец. Θεοτόκος), а Христородицею (грец. Χριστοτόκος) або людинородицею (грец. ανθρωποτόκος)). Собор визнав такі трактування єрессю і ухвалив визнавати в Ісусі Христі з часу його втілення (Різдва) єдність двох природ: божественної і людської, а отже, сповідувати Ісуса Христа як істинного Бога та істинну людину (Бога во плоті, Боголюдини Ісуса Христа). Також собор проголосив визнання Пресвятої Діви Марії Богородицею. Було остаточно затверджено текст Нікео-Константинопольського Символу віри і категорично заборонено вносити до нього будь-які зміни і доповнення. Патріарха Несторія відправили в заслання.

IV Вселенський (Халкедонський) собор 451 року проголосив міафізитство гетеродоксією, проте самі міафізити відкидали вчення собору як єретичне і таке, що падає назад в несторіанство. За це вони самі вже були піддані анафемі як схизматики, внаслідок чого християнство поділилося на халкедонські й нехалкедонські (монофізитські) церкви. Засідання Халкедонського собору відбувалися в храмі великомучениці Євфимії, яка постраждала близько 304 року. На ньому були присутні 630 Отців Церкви. Собор було відкрито 8 жовтня 451 року і закрито 1 листопада того ж року. Було проведено 17 пленарних засідань. Собор прийняв таке трактування природи Ісуса Христа: «Христос — Бог, але він і людина, перебуває в двох єствах, незмінно і нероздільно». Міафізити не визнали цього рішення. За ними пішли Коптська (єгипетська), Ефіопська та Вірменська григоріанська церкви. Міафізити вважали діофізитів тими, хто повернулися до несторіанства. Вони оголосили їх зрадниками вчення Кирила Александрійського, а значить — тими, хто не визнає авторитет ІІІ Вселенського (Ефеського) собору 431 року, хоча Халкедонський собор неодноразово цитував Кирила Александрійського і навіть не думав сприймати його розуміння христології як єресь.

Монофізитство найбільш поширилося у східних провінціях Візантії в V—VI ст. і стало релігійно-політичною основою сепаратистських тенденцій, релігійною формою протесту народних мас проти гніту Римської імперії й офіційної християнської церкви.

Монофізитство втратило політичне значення після завоювання в VII ст. у східних провінцій Візантії арабами.

Монофізитство, або міафізитство й досі сповідується у деяких православних церквах, які не визнали Халкедонського собору.

• Міафізитство

• Онищенко О. С. Монофіситство // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985., Том 7., К., 1982, стор. 112

• Монофізити // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 1034. — 1000 екз.