YaChudo

Массалія

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Массалія
43°17′47″ пн. ш. 5°22′12″ сх. д. / 43.296346° пн. ш. 5.369889° сх. д.
Дата створення / заснування600 до н. е. Редагувати інформацію у Вікіданих
Зображення
Роботи в колекціїMusée Saint-Raymondd Редагувати інформацію у Вікіданих
КультураСтародавня Греція Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Франція[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце розташуванняГаллія[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Замінений наМарсель Редагувати інформацію у Вікіданих
Час/дата початку600-ті до н. е.[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Мапа
CMNS: Массалія у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Массалія за грецької доби

Массалія (грецькою : Μασσαλία; латинською : Массілія, сучасний Марсель) була стародавньою грецькою колонією, що робить його «другим найстарішим містом Франції»[3] та одне з найстаріших постійно населених поселень Європи.[4][5]. Походження назви пов'язують з грецьким словом «поселення», хоча деякі теорії припускають фінікійське коріння, що означає «місце молитви» або «гавань» чи запозичення у місцевих лігурійських племен.

Історія

Засновано в 600 р. до н. е. фокейськими торгівцями Протисом і Симосом й впливою жрицею Аристархою на середземноморському узбережжі сучасної Франції, на сході від річки Рони, на каланці (лагунне та болотисте місце), що утворює гирло річки Ібелькос, нинішнього Ювона, іонійськими поселенцями з Фокеї, в Західній Анатолії[6]. Навколо мешкали лігури-сегобриги на чолі із вождем Нанном. Мешканці цього узбережжя, можливо, також контактували з фінікійськими, етруськими або іберійськими мореплавцями та торговцями[7]. Вже невдовжі фокейські колоністи вступили у протистояння з тірською колонією Карфаген за місця для рибальства. Перемога над останнім у першій рибальській війні, що завершилася 580 року до н.е., сприяло приєднанню до Массалії Пітіузьським островів та розширення меж дії торгівельного й рибальського флотів Массалії. У 560-х роках до н.е. Массалія здобула нову перемогу над Карфагеном у другій рибальській війні, внаслідок чого позиції останнього суттєво ослабли у Західному середземномор'ї.

Після захоплення Фокеї персами в 545 році до н. е. нова хвиля поселенців (10 тис.) на чолі із Креонтіадом втекла до колонії. [8] [9] [10]. З них бл. 4 тис. фокейців залишилося в Массалії, а решта заснувала колонію Алалію на Корсиці.

Після середини VI століття до н. е. Массалія стала важливим торговим пунктом західного Середземномор'я. Відносини між массаліотам та лігурами і сегобригами не завжди були гармонійними. Останні на чолі із Команом, вождем сегобригів, атакував Массалію, але зазнав поразки. Їхня поразка дозволила массаліотам розширити свою територію (хору). Вони панували в нижній долині Ювон і простягалися до гірського масиву Марсельвер. Водночас з союзі з іншою фокейською колонією Алалія на Корсиці Массалія вступило у протистояння з Карфагеном. Наслідком стала морська битва при Алалії 535 року до н.е., в якій брали участь 40 массаліотських трієр. Проте массаліоти вважали себе переможцями, оскільки фактично отримали контроль над східним узбережжям Лігурії, а катойкії (торгівельні центри) служили опорними пунктами, такими як Ольбія, або торговими постами, такими як Антиполіс, що простягалися на захід зі своїми емпоріями. На честь цієї перемоги вони побудували скарбницю Массаліотів в Дельфах. Разом з тим колонія Емпоріон невдовзі здобуває незалежність від Массалії. Також було втрачено Пітіузькі острови на користь Карфагену.

Володіння Массаоії у 509 році до н.е.

Кінець VI та V століть до н.е. ознаменувався успіхом територіальної та торгівельної експансії Массалії вздовж узбережжя та у глибинці, що поширився до берегів Етан-де-Берр та дельти Рони, зі створенням фортець Теліне (Арль) та Авеніотес. Це призвело до конфліктів з з фінікійськими союзами на чолі із Гадесом і Карфагеном[11].

Він переріс у створення власних колоній на морському узбережжі Галлії Нарбоненської протягом 4-го і 3-го століть до нашої ери, включаючи Агату (кінець 5-початок 4 ст. е.), Olibia (бл. 325), Тавренцій (початок 3 ст.), Антиполіс і Нікея (бл. середини III ст.). [12] [10] Массалія була відома в стародавні часи своїми дослідниками: Євтимен подорожував до західного узбережжя Африки наприкінці VI століття до н.e., а Піфей досліджував північно-західну Європу наприкінці 4 століття до н.e.. [9]

Протягом V століття до н.е. поліс переживав великий період процвітання завдяки миру в західному Середземномор'ї, спричиненому поразкою карфагенян при Гімері на Сицилії (480 р. до н. е.), а невдовзі після цього поразкою етруськів при Кумах (474 ​​р. до н. е.) проти сіракузян. Ця поразка ознаменувала кінець динамізму південних етруських міст, і торгові шляхи біля узбережжя Кампанії перейшли під контроль Сіракуз. Протягом майже 70 років массаліотські кораблі могли безперешкодно плавати Тирренським морем. На межі IV до н.е. посилення Карфагенської держави, розпад Афінського морського союзу та політичні та економічні проблеми, з якими зіткнулися Сіракузи, вплинули на масалійську морську торгівлю. Це призвело до періоду економічного спаду Массалії, а розширення ролі в галльській торгівлі не змогло таке компенсувати. В цей же період встановлюються дружні відносини з Римською республікою[13], а 389 року до н.е. між державами було підписано союзний договір на рівних умовах (лат. foedus aequo jure percussum). Массалійським відвідувачам Риму були надані певні привілеї, такі як право на громадську гостинність, почесний привілей (місце серед сенаторів для відвідування видовищ) та імунітети (право торгувати в Римі без сплати податків). Таким чином, протягом сотень років Марсель зберігав свою номінальну незалежність, хоча й жив під певним захистом. Формальний союз тривав з 389 по 49 рік до н.е., до початку громадянської війни між Гаєю Юлієм Цезарем і Гнеєм Помпеєм Великим.

Створення наприкінці III ст. до н.е. племенного союзу салювіїв спричинило політичний тиск на Массалію. На узбережжі лігурійські пірати одночасно змушували грецьке місто постійно посилювати захист своїх морських торгових шляхів, створюючи епітейхісмати (колоніальні укріплення). Археологія виявляє сліди наземних військових втручань навколо Етан де Берр ще близько 200 р. до н. е.[14]. З 181 року до н.е. почав закликати Рим на допомогу проти салювіїв та лігурів, давши тому привід для загарбання Лігурії та початку створення провінції Нарбовнської Галлії.

Колонія залишалася вірним союзником Риму протягом усіх Пунічних воєн (264—146 рр. до н. е.). Відступ Карфагена від Іберійського узбережжя після його поразки в Другій Пунічній війні (218—201) надав Массалії панування над Левовою затокою, а падіння Карфагена в 146 році, ймовірно, призвело до активізації торгівлі між грецькою колонією та кельтиберами. [15]

У 125 році до н.е. Массалія знову запросила Рим на допомогу проти салювіїв. Внаслідок війни 124—121 років до н.е. римляни захопили землі племенного союзу салювіїв, міцного закріпившись в регіоні. Завойований регіон отримав назву Трансальпійська Галлія. Гней Доміцій, призначений там проконсулом, з 120 по 117 рік до н.е. розширив римські володіння. У 118 році до н.е. він проклав сухопутний шлях, Віа Доміція, між Іберійськими територіями, тобто сучасною Іспанією та Цизальпінською Галлією. Він заснував римську колонію в Нарбонні. Массалія та її зменшені землі утворили вільний анклав у Трансальпійській Галлії.

Спочатку Массалія обрала нейтралітет під час Громадянської війни між Цезарем і Сенатом, але все ж таки стала на бік противників Цезаря після прибуття Луція Доміція Агенобарба. Місто було обложено в 49 році до н. е., і врешті-решт довелося здатися армії Цезаря, що закінчилося знищенням її військового флоту. Після цієї поразки Массалія втратила більшу частину своєї внутрішньої території та була приєднана до провінції Нарбонська Галлія. [10]

Протягом римського та пізнього античного періодів місто, тоді відоме як Массілія на латині, залишалося головним центром морської торгівлі. Він став civitas в межах Римської імперії не пізніше бл. 300 року н. е. [10] 310 року імператор Максиміан намагався сховатися у місті, але населення відкрило брами військам імператора Костянтина I[16].

Територія

Найдавніших слідів грецького поселення безпосередньо на цілинному ґрунті в найзахіднішій частині ділянки (пагорб Сен-Лоран). Місто швидко розширювалося, поширившись до східного схилу Бютт-де-Мулен. Зрештою, воно охопило третій пагорб (відомий як Бютт-де-Карм) до кінця VI ст. до н.е., досягли площі у 40 га[17]. Остаточне розширення в елліністичний період дозволило йому досягти площі приблизно 50 гектарів, розмір якої місто не перевищувало до XVII століття.

Населення

У V—IV ст. до н.е. населення коливалося від 30 000 до 40 000 осіб, що робило її одним з найбільших міських центрів Галлії. У 2-й пол. I ст. до н.е. воно вже становило 20 тис. осіб[18].

Опис

Массилія: 1a: Портовий ріг, 1b: Кам'яна пристань, 1c: Розвантажувальна платформа, 2a: План грецьких укріплень другої половини II століття до н. е., 2b: Стіна Крінас, 2c: Квадратна вежа, 2d: Нахилена вежа, 2e: Куртина, 2f: Південна вежа, 3: Передня стіна V століття, 4: Прісноводний басейн (початок II століття), 5: Похоронна тераса з низькими тригліфами (IV століття до н. е.), 6a: Громадський колодязь (зруйнований), 6b: Похоронна тераса (зруйнована), 7: Асфальтована дорога (IV століття), 8: Торговий центр

Місто було розділено на квартали з вулицями під прямим кутом, які утворюють цілісні групи, адаптовані до природного рельєфу місцевості. Уздовж берегу вулиці мали різні осі, тоді як схили пагорбів розташовані у вигляді регулярної сітки[19].

Відомо небагато пам'яток цього періоду; Страбон згадує Ефесіон, присвячений Артеміді, та святилище Аполлона Дельфініоського. Деякі археологічні знахідки стосуються релігійних споруд: капітель кінця VI ст. до н.е., знайдено повторно використаною в сучасній стіні, та стели з сидящими богинями (можливо, зі святилища Кібели)[20].

Біля підніжжя площі Ленш розташовано підвали Сен-Совера – єдина будівля, що збереглася з античності та завжди була відома; вважають її стародавнім фонтаном або зерносховищем чи арсеналом. Вона позначала топографічну межу між нижньою частиною (на південь), поблизу порту, та перевалом між пагорбами Сен-Лоран та де-Мулен. Вважається, що грецька агора розташовувалася на місці римського форуму, на південь від підвалів Сен-Совера[21]. Розкопки також виявили термальну споруду IV ст. до н.е.

Залишки порту Массалії

За межами міських стін розкопки виявили земельний реєстр, встановлений ще наприкінці VI ст. до н.е., а також свідчення глиняних кар'єрів, яких було багато в геологічному субстраті (місцевість Алькасар)[22].

Міські стіни датуються VI століттям до н.е. та містять численні залишки жител та вулиць[23]. Залишки укріплень IV ст. до н.е. було виявлено у двох місцях міста. У середині II ст. до н.е. усі укріплення було перебудовано з використанням великих блоків рожевого вапняку. Цей вал досі помітно в Саду Залишків (нахилена вежа та так звана стіна Крінас)[24].

За часів правління Августа Массалія пройшла ще один важливий етап будівництва. Агору було перебудовано у стилі римських форумів. Форум межував на заході з іншою великою будівлею – театром, деякі яруси якого збереглися донині на території школи В'є-Порт. У той же період вздовж порту також були побудовані лазні. Залишки, зібрані знову на площі Вільнев-Баржемон, видно майже на їхньому первісному місці за ратушею.

За часів Флавіїв і Антонинів територія порту значно розширилася[25]. Вона простягалася вздовж північного берега порту, йшла вздовж кута гавані, причал якого був перебудований у період Флавіїв, і продовжувалася до кінця сучасного В'є-Порту. У цій місцевості розкопки виявили велику вимощену еспланаду, яка може відповідати солеварням[26].

Політична система

Массалія як олігархічна республіка управлялася аристократією, яка спочатку походила від первісних поселенців. На початку, до 546 року до н.е. керівні посади передавали в межах родин ойкістів, від батька до сина, встановилюючи династичний принцип. Для громади масаліотів, що чисельно зросла, стало ясно, що відтепер кожен, хто мав відповідний нормі майновий ценз, мав право участі в управлінні державою[27]. У результаті, судячи з Аристотеля[28], олігархічний лад Массалії набув певних ознак демократії, тобто наблизився до політії. Ця форма організації влади базувалася на середньому за розмірами майнового цензу[29] та допускала можливість заміщення посад за принципом обрання.

Буле з 600 довічних тимухів, членство яких обумовлювалося залученням до торговельної діяльності, обирали 15 магістратів («перших людей»), 3 з яких мали виконавчу владу під керівництвом одного зі своїх. Не можна стати тімухом, якщо у нього немає дітей і він не походить від трьох поколінь громадян. Оновлення складу буле здійснювалося шляхом кооптації, коли син заступав на місце батька. Закони, іонійського типу, публічно оголошуються. [30] [10]. Останнім підпорядковувалася астіномія з 6 осіб: троє управляли громадськими будинками та військовою технікою, решта відали коморами(збройовим, військових машин, хлібним)[31].

Склався відповідний штат фінансових чиновників — контролерів, обліковців, секретарів, переписувачів і ситометрів, які відали системою мір та ваг.

Гінекономи та педономи дбали про добронрав'я громадян та організацію виховання, що мало суспільний характер. Про наявність у Масалії гінекономії свідчить закон, що наводиться Еліаном, про заборону массаліотським жінкам пити вино і про необхідність задовольнятися водою протягом усього їхнього життя[32]. Педономи і гімнасіархи займалися питаннями виховання дітей.

Охороною святилищ, турботою про підтримку культу, вчиненням жертвоприношень та їх зберіганням відали жерці та жриці.

Економіка

Массалія з моменту свого заснування швидко розвивався та став процвітаючим містом, що процвітало завдяки міцним торговельним зв'язкам з Грецією, Малої Азією, а пізніше Римом та Єгиптом. З огляду на те, що основні торговельні шляхи між північною та західною Європою та Сходом проходили вздовж річок (зокрема Рони та Сони) того, що Страбон називав «Галльським перешийком», Массалія займала стратегічне положення. Бурштин та олово стікали Роною, тоді як вино та предмети розкоші, такі як кераміка та посуд, прямували вгору за течією. Було висловлено припущення, що відомий кратер з Вікса є проявом ролі Массалії в транзитній торгівлі та, можливо, подарунком масалійських купців галльському вождю[33].

I ст. до н.е. — I ст. свідчать про певний економічний процвітання завдяки чудовій торговельній мережі, що підтримувалася навколо Середземномор'я. Крім того, Марсель набув значного культурного значення, сприяючи розвитку грецької культури.

Перші виноградники були завезені до Галлії через місто Фокея[34]. Розкопки 2006 та 2007 років на пагорбі Сен-Шарль виявили найстаріші виноградники у Франції. Там було виявлено не менше трьох рівнів сільськогосподарських залишків, пов'язаних з виноградарством, починаючи з IV ст. до н.е.[35]

Місто також розвивало місцеве виробництво, особливо кераміки та амфор. Вивчення кераміки показало, що до 535 року до н.е. Массалія виробляло різноманітні грецькі товари. З 2-ї пол. VI ст. массаліостькі амфори витіснять еструський імпорт в галльських поселеннях[36]. З I ст. до н.е. імпортувала повсякденний посуд з Фокеї, а до 500 року до н.е. – розкішну кераміку з Афін. Після цих дат місцеві товари замінили імпорт[37].

З джерел формування скарбниці найбільш стійкими були оподаткування та мита з тих, хто користувався масаліотським портом у бухті Лакідону та гаванями підконтрольних Масалії, хто експлуатував її річкові та сухопутні магістралі[38]. Важливу роль відігравали дарунки місцевих вождів, а потім римських проконсулів масаліотській громаді та її храмам[39].

Срібний тетробол масаліота II ст. до н. е. із зображенням Артеміди та лева з написом «MAΣΣA-ΛIΗΩ[N]»

Массалія стала місцем зародження монетної справи в регіоні, випускаючи монети для місцевої торгівлі з 490 року до н.е., потім срібні оболи близько 450 року н.е., і срібні драхми на початку IV ст. до н.е.

З політичними потрясіннями, що ознаменували початок IV століття і дедалі більше V століття Римської імперії, Массалія вступила в період застою.

Культура

Була відправною точкою для поширення елліністичної цивілізації та писемності серед галльських народів, які навчилися транскрибувати свою мову грецькими літерами. Друїди були основними бенефіціарами цієї освіти, але використовували письмо лише для комерційного обміну та наукової нотації. За словами Варрона у I ст. до н.е. відмічав: «У Массалії розмовляють грецькою, латинською та галльською мовами»[40].

За часів ранньої Римської імперії набула значного культурного значення, сприяючи розвитку грецької культури. Багато римлян приїжджали до Массалії, щоб навчатися у його відомих школах риторики. Поступово їхня кількість зростала, і місто романізувалося.

Прислів'я

Suda вказує на те, що греки використовували приказки Ἐκ Μασσαλίας ἥκεις («ви що з Массалії?») і Ἐς Μασσαλίαν πλεύσειας («вам краще плисти до Массалії») щодо тих, хто живе в жінкоподібним і м'яким життям, скоріше за все, тому, що чоловіки Массалії носили вишукані довгі напарфумовані шати і зав'язували волосся, що інші греки тлумачили як ознаки ганьби.[41][42]

Спадщина

Генетичне дослідження, проведене в 2011 році, показало, що 4 % жителів Провансу походять від гаплогрупи E-V13, що особливо часто зустрічається серед фокейців (19 %), і що 17 % Y-хромосом в Провансі можна віднести до грецької колонізації. За словами авторів, ці результати свідчать про «домінуючий внесок грецької чоловічої еліти до населення Провансу залізного віку». [43]

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б Nomisma — Американське нумізматичне товариство, Британський музей, Німецький археологічний інститут, Франкфуртський університет, Університет Оксфорда, Музей Боде, Берлінсько-Брандербурзька академія наук, Національна бібліотека Франції.
  2. ↑ Archaeology and Language — Pimlico, 1998. — С. 34. — ISBN 0-7126-6612-5
  3. ↑ Roger Duchêne et Jean Contrucci, Marseille : 2600 ans d'histoire, Fayard, 1998, 862 p.
  4. ↑ Duchêne, Roger (1998). Marseille: 2600 ans d'histoire. Fayard. ISBN 978-2-7028-2422-1.
  5. ↑ Marseille, the oldest of all French cities. ITER. Архів оригіналу за 27 листопада 2021. Процитовано 27 листопада 2021.
  6. ↑ La Constitution des Marseillais est citée dans un ouvrage disparu dont l'existence est mentionnée par Athénée de Naucratis, qui n'en conserve qu'un fragment, Deipnosophistes, XIII, 36
  7. ↑ Dominique Garcia, Les Celtes de Gaule méditerranéenne, définition et caractérisation dans M. Szabo (dir.), Celtes et Gaulois, l’Archéologie face à l’Histoire, 3 : les Civilisés et les Barbares (du ve au iie siècle), Glux-en-Glenne, Bibracte, Centre archéologique européen, 2006, p. 63-76
  8. ↑ Lafond, 2006.
  9. ↑ а б Rivet та Drinkwater, 2016.
  10. ↑ а б в г д Guyon, 2012.
  11. ↑ Michel Gras, « Marseille, la bataille d'Alalia et Delphes », Dialogues d'histoire ancienne, vol. 13, no 1,‎ 1987, p. 161-181
  12. ↑ Collin Bouffier, 2009, с. 38.
  13. ↑ Strabon. Géographie. V, 1, 4
  14. ↑ Livius, Epit. 60
  15. ↑ Collin Bouffier, 2009, с. 38—39.
  16. ↑ Timothy D. Barnes, Constantine and Eusebius, Harvard University Press, 1984, p. 34–35
  17. ↑ Tréziny H. Urbanisme archaïque des villes ioniennes // REA. 2006. T. 108. № 1. р. 234
  18. ↑ Bats M. Le territoire de Marseille Grecque: réfexions et problèmes // EM. 1986. V. 1. р. 17–42
  19. ↑ H. Tréziny, « Trames et orientations dans la ville antique : lots et îlots » dans Marc Bouiron (dir.) et Henri Tréziny (dir.) (Actes du colloque international d'archéologie tenu à Marseille les 3-5 novembre 1999), Marseille : trames et paysages urbains de Gyptis au Roi René, Marseille, Édisud, coll. « Études massaliètes » (no 7), 2001, p. 137-145
  20. ↑ H. Tréziny, « Les Lieux de culte dans Marseille grecque » dans Antoine Hermary (dir.) et Henri Tréziny (dir.), Les Cultes des cités phocéennes, Marseille, Édisud, coll. « Études massaliètes » (no 6), 2000, p. 81-99
  21. ↑ H. Tréziny, « Les Caves Saint-Sauveur et les forums de Marseille » dans Bouiron et Tréziny 2001, p. 213-223
  22. ↑ M. Bouiron, « Le Site de l'Alcazar de la fondation à nos jours », Archéologia, no 435,‎ juillet-août 2006, p. 41
  23. ↑ Fr. Conche, « Les Fouilles du 9, rue Jean-François Leca » dans Bouiron et Tréziny 2001, p. 131-136
  24. ↑ H. Tréziny, « Les Fortifications de Marseille dans l'Antiquité » dans Marc Bouiron (dir.) et Henri Tréziny (dir.) (Actes du colloque international d'archéologie tenu à Marseille les 3-5 novembre 1999), Marseille : trames et paysages urbains de Gyptis au Roi René, Marseille, Édisud, coll. « Études massaliètes » (no 7), 2001, p. 45-57
  25. ↑ A. Hesnard, P. Bernardi et C. Maurel, La Topographie du port de Marseille de la fondation de la cité à la fin du Moyen Âge dans Bouiron et Tréziny 2001, p. 159-202.
  26. ↑ Ville de Marseille, « Musée des Docks Romains [archive] », Ville de Marseille, 2011
  27. ↑ Arist., Pol. IV.1292b
  28. ↑ Arist., Pol. V.1305b
  29. ↑ Arist., Pol. V.1294b
  30. ↑ Collin Bouffier, 2009, с. 36—37.
  31. ↑ Strabo XII.8.11
  32. ↑ Ail., Var. II.38
  33. ↑ Roger Duchêne et Jean Contrucci, Marseille : 2600 ans d'histoire, Fayard, 1998, p. 50
  34. ↑ Nicholas Ostler, Empires of the Word : A Language History of the World, Londres, Harper Collins, 2005, 615 p. (ISBN 0-00-711870-8).
  35. ↑ INRAP, « Marseille avant Massalia, la première architecture de terre néolithique en France [archive] », INRAP, août 2009
  36. ↑ Bertoucchi G. Les amphores massaliètes à Marseille: les dif- férentes productions // EM. 1990. V. 2. р. 15–20
  37. ↑ F. Villard, La Céramique grecque de Marseille (ve – ive siècle), essai d'histoire économique, Paris, E. de Boccard, coll. « Bibliothèque des écoles françaises d’Athènes » (no 195), 1960, 58 planches
  38. ↑ Strabo IV.1.8
  39. ↑ Just. XLIII.5.2
  40. ↑ Brunaux 2012, p. 148
  41. ↑ Suda, epsilon, 499. Архів оригіналу за 3 серпня 2020. Процитовано 27 листопада 2021.
  42. ↑ Suda, epsilon, 3161. Архів оригіналу за 3 серпня 2020. Процитовано 27 листопада 2021.
  43. ↑ King та ін., 2011.

Подальше читання

  • Bizot, Bruno (2007). Marseille antique. Guides archéologiques de la France. Éd. du Patrimoine. ISBN 978-2-85822-931-4.
  • Loseby, S. T. (1992). Marseille: A Late Antique Success Story?. The Journal of Roman Studies. 82: 165—185. doi:10.2307/301290. ISSN 1753-528X. JSTOR 301290.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).