Єлизавета II

Єлизавета II англ. Elizabeth II
Коронаційний портрет, 1953
Королева Великої Британії та королівств Співдружності Список Австралія 1952–2022 Антигуа і Барбуда 1981–2022 Багамські острови 1973–2022 Беліз 1981–2022 Гренеда 1974–2022 Канада 1952–2022 Нова Зеландія 1952–2022 Папуа Нова Гвінея 1975–2022 Сент-Вінсент і Гренадини 1979–2022 Сент-Кіттс і Невіс 1983–2022 Сент-Люсія 1979–2022 Соломонові острови 1978–2022 Тувалу 1978–2022 Ямайка 1962–2022 Барбадос 1966–2021 Гамбія 1965–1970 Гана 1957–1960 Гаяна 1966–1970 Пакистан 1952–1956 Цейлон 1952–1972 Кенія 1963–1964 Маврикій 1968–1992 Малаві 1964–1966 Мальта 1964–1974 Нігерія 1960–1963 Південно-Африканський Союз 1952–1961 Сьєрра-Леоне 1961–1971 Танганьїка 1961–1962 Тринідад і Тобаго 1962–1976 Уганда 1962–1963 Фіджі 1970–1987
Коронація:	2 червня 1953
Попередник:	Георг VI
Наступник:	Чарльз III
Ім'я при народженні:	Elizabeth Alexandra Mary Елізабет Александра Мері
Народження:	21 квітня 1926[1][2][…]  17 Bruton Streetd, Велика Британія[4]
Смерть:	8 вересня 2022[5][6][7] (96 років)  Балморал, Абердиншир, Шотландія, Велика Британія[5][6][7]
Поховання:	Меморіальна каплиця короля Георга VI
Національність:	британка
Країна:	Велика Британія
Релігія:	Англіканська церква[8][9]
Рід:	Віндзори
Батько:	Георг VI
Мати:	Єлизавета Боуз-Лайон
Шлюб:	Філіп, герцог Единбурзький (1947—2021)
Діти:	Чарльз, Анна, Ендрю, Едвард
Автограф:
Нагороди:	Людина року (1952) медаль Альберта (1958) почесний доктор Королівського коледжу музикиd (1973)
Медіафайли у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах
Роботи у  Вікіджерелах

Єлизаве́та II (Елі́забет Алекса́ндра Ме́рі Ві́ндзор, англ. Elizabeth II, Elizabeth Alexandra Mary Windsor; 21 квітня 1926, Мейфер, Лондон, Англія, Британська імперія — 8 вересня 2022, замок Балморал, Шотландія, Велика Британія) — королева Сполученого Королівства і 14 країн Співдружності націй^{[a][b][10][11]} від 6 лютого 1952 року до своєї смерті 8 вересня 2022 року. Правила 70 років і сім місяців, найдовше з усіх британських монархів.

Народилася в Мейфері (Лондон) першою в родині герцога і герцогині Йоркських (пізніше король Георг VI і королева Єлизавета). Батько зійшов на престол у 1936 році після зречення престолу його старшого брата, короля Едуарда VIII, що зробило принцесу Єлизавету ймовірною спадкоємицею. Здобула приватну освіту вдома й розпочала виконання державних обов'язків під час Другої світової війни, служачи в жіночому допоміжному територіальному корпусі (першою з жінок королівської родини служила у війську). У листопаді 1947 року вступила в шлюб із Філіпом Маунтбеттеном, колишнім принцом Греції і Данії. Шлюб тривав 73 роки, до смерті принца Філіпа у квітні 2021 року; у ньому Єлизавета II народила чотирьох дітей: Чарльза, короля Сполученого Королівства, Анну, принцесу Великої Британії, Ендрю Маунтбаттена-Віндзора і принца Едварда, герцога Единбурзького.

Після смерті батька в лютому 1952 року 25-річна Єлизавета стала правлячою королевою семи незалежних країн Співдружності: Великої Британії, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Південної Африки, Пакистану і Цейлону (нині Шрі-Ланка), а також Главою Співдружності націй. У країнах Співдружності королеву представляли генерал-губернатори, яких вона призначала. Єлизавета II правила в статусі конституційного монарха під час великих політичних змін, як-от конфлікт у Північній Ірландії, деволюція у Сполученому Королівстві, деколонізація Африки, а також вступ Сполученого Королівства до Європейських Співтовариств і вихід з Європейського Союзу. Кількість підвладних їй територій змінювалася з часом, коли деякі володіння отримували незалежність, а деякі ставали республіками. Її численні історичні візити й зустрічі включали державні візити в Китай у 1986 році, Республіку Ірландія у 2011 році, а також візити до п'яти римських пап.

Серед важливих подій правління Єлизавети II — її коронація в 1953 році, а також святкування її срібного (1977), золотого (2002), діамантового (2012) й платинового (2022) ювілеїв. Єлизавета II жила й правила найдовше з британських монархів, була найстарішою і найдовше правлячою главою держави, а також другим за тривалістю правління суверенним монархом у світовій історії. Час від часу вона стикалася з республіканськими настроями й критикою королівської родини у ЗМІ, особливо після розпаду шлюбів її дітей, її annus horribilis у 1992 році і смерті її колишньої невістки Діани, принцеси Уельської в 1997 році. Проте підтримка монархії в Сполученому Королівстві залишалася незмінно високою, як і її особиста популярність. Єлизавета II померла 8 вересня 2022 року.

Елізабет Александра Мері Вінздор народилася на Бретон-Стріт, 17 у Лондоні 21 квітня 1926 року в родині принца Альберта, герцога Йоркського, і герцогині Йоркської (Єлизавети Боуз-Лайон, майбутньої королеви-матері). Хрещена в Музичній кімнаті Букінгемського палацу Космо Ленгом, архієпископом Йоркським, 29 травня того самого року. Хрещеними батьками принцеси були Георг V, королева Марія, принцеса Мері, граф Стратморський, герцог Конноутський і леді Елфінстоун. Свої імена вона отримала на честь матері, королеви Алесандри Данської — прабабусі по батьківській лінії, і королеви Марії — бабусі. У родині її називали пестливим ім'ям «Лілібет» (Lilibet).

Як онука короля по чоловічій лінії отримала титул британської принцеси — її Королівська Високість принцеса Елізабет Йоркська. На момент народження займала 3-тє місце в порядку престолонаступництва, після дядька — Едуарда, принца Уельського, і батька — герцога Йоркського, молодшого брата принца Уельського. Тоді ніхто не вважав її майбутньою королевою.

Єлизавета росла, оточена любов'ю та піклуванням рідних. Здобула домашню освіту, переважно з гуманітарним нахилом. Її гувернанткою була Меріон Кроуфорд, відома як «Crawfie». Вивчала історію під керівництвом С. Г. К. Мертена з Ітона і сучасні мови, особливо французьку. Релігійне навчання проходила в архієпископа Кентерберійського.

У грудні 1936 року король Едуард VIII зрікся престолу, і королем став батько Єлизавети II, який узяв собі ім'я Георга VI. Так принцеса Єлизавета стала спадкоємицею за припущенням (heiress presumptive). Вона не отримала титулів герцогині Корнуольської і принцеси Уельської через те, що якби в королівській сім'ї народився хлопчик, то він став би попереду принцеси в черзі на престолонаступництво.

Друга світова війна почалася, коли принцесі Єлизаветі виповнилося 13 років. Її з молодшою сестрою Маргарет евакуйовано до Віндзору. Розробляли також плани евакуації принцес до Канади, але мати — королева Єлизавета заявила: «Діти нікуди не можуть їхати без мене, я ніколи не залишу короля, а король ніколи не залишить своєї країни».

У воєнний час принцеса організовувала пантоміми з дітьми персоналу Королівського дому у Віндзорі. У 1940 році вона зробила своє перше радіозвернення під час Дитячої години Бі-Бі-Сі, в якому зверталася до евакуйованих дітей.

У 13 років познайомилася з Філіпом Маунтбаттеном, кадетом Дартмутського військово-морського училища, сином грецького принца Андрія, і листувалася з ним протягом його служби в Королівському флоті.

У 1945 році Єлизавета II переконала батька дозволити їй зробити свій безпосередній внесок у перемогу. Вона приєдналася до Жіночої допоміжної територіальної служби, де вивчилася на водійку й була відома як № 230873 лейтенант Елізабет Віндзор. Це стало першим випадком в історії королівської родини, коли жінка служила у військовому підрозділі.

Перший закордонний візит Єлизавета Віндзор здійснила в 1947 році, відвідавши Південну Африку з батьком. На честь свого повноліття (21 рік) вона виступила з радіозверненням до Співдружності і Британської імперії:

Я проголошую перед вами, що все моє життя, буде воно довге чи коротке, буде присвячене служінню вам і нашій великій імперській сім'ї, до якої ми всі належимо.

20 листопада 1947 р. Єлизавета одружилася з герцогом Единбурзьким Філіпом (при народженні принцом Грецьким і Данським), своїм чотириюрідним братом (як і Єлизавета, він був праправнуком короля Данії Кристіана IX) і праправнуком королеви Вікторії. Багато хто виступав проти шлюбу через належність Філіпа до православної церкви, відсутність у нього статків і те, що його сестри одружилися з німецькими принцами, які були прихильниками нацистів. Мати Єлизавети також була проти і навіть, як свідчать останні біографії, називала Філіпа «гуном».^{[джерело?]}

Після одруження резиденцією герцогської пари став Кларенс-гаус, але від 1946 до 1953 р. чоловік перебував здебільшого на Мальті, де проходив службу як офіцер Королівського флоту. Принцеса Єлизавета жила з ним від 1949 до 1951 року на Мальті на віллі Гуардаманджа, яку близько 1929 року придбав лорд Маунтбаттен Бірманський.

14 листопада 1948 року народила першу дитину — майбутнього короля Чарльза ІІІ. Раніше спеціальною відкритою грамотою король дарував право дітям герцога Единбурзького й принцеси Єлизавети, герцогині Единбурзької, іменуватися принцами. 15 серпня 1950 року народила доньку — принцесу Анну.

Здоров'я батька Єлизавети протягом 1951 року погіршувалось, і вона взяла на себе виконання деяких його офіційних обов'язків. Того самого року відвідала Грецію, Італію, Мальту. У жовтні здійснила поїздку в Канаду й відвідала президента США Гаррі Трумена. У січні 1952 року здійснила з чоловіком тур Австралією і Новою Зеландією, повернувшись через Африку. Новина про смерть короля Георга VI 6 лютого 1952 року від раку легенів застала подружжя в Кенії.

Єлизавета перебувала в готелі «Трітопс Готел» неподалік Найробі, коли отримала повідомлення про смерть батька. Це було вперше після Якова I, коли монарх успадкував престол, перебуваючи поза межами Великої Британії. Коли їй повідомили про це, вона збиралася обідати з сером Горасом Герном, головою Верховного Суду Кенії, який пізніше супроводжував королівське подружжя у Велику Британію. На запитання свого асистента й особистого секретаря, як нова королева хоче, щоб її називали, відповіла: «Єлизавета, звичайно».

Проголошення Єлизавети королевою Британською Радою з престолонаступництва відбулося заочно в середу, 6 лютого 1952 року в Сент-Джеймському палаці і вдруге 8 лютого, уже при Єлизаветі. Окремі проголошення зробили 6 лютого Таємна королівська рада Канади в Рідо-Голлі (англійською і французькою мовами), 7–11 лютого — генерал-губернатори Австралії, Нової Зеландії, Південної Африки, Цейлону та інших домініонів, губернатори колоній.

24 березня 1953 року, незадовго до коронації, від раку померла бабуся Єлизавети — королева Марія. Як повідомлялося, її останньою волею було, щоб через траур коронацію не відкладали.

Коронація Єлизавети II, одна з найпишніших в історії, відбулася 2 червня 1953 року у Вестмінстерському абатстві. Це була перша коронація, що транслювалася телебаченням, хоча спочатку ідея телетрансляції мала багато противників, які вважали, що вона порушить сакральність моменту.

19 лютого 1960 року королева народила третю дитину — Ендрю Маунтбаттена-Віндзора, а 10 березня 1964 року — принца Едварда, герцога Единбурзького.

Офіційною резиденцією королеви був Букінгемський палац, але, за повідомленнями, їй був більше до вподоби Віндзорський замок. Крім того, її резиденціями були Голірудхаус в Единбурзі, Балморал і Сандрінгемський палац.

2022 року в Сполученому Королівстві і Співдружності націй від лютого до червня відбувалися заходи на відзначення 70-ї річниці правління і 69-ї річниці коронації Єлизавети II; це був перший платиновий ювілей в історії британської монархії.

До цього відзначалися срібний (1977), рубіновий (1992), золотий (2002), діамантовий (2012), сапфіровий (2017) ювілеї.

Єлизавета II померла 8 вересня 2022 року в шотландському замку Балморал у віці 96 років^[12]. В останні місяці повідомлялося про погіршення її здоров'я, через яке їй було важко пересуватися. Унаслідок цього вона не була присутня на низці заходів^[13][14].

Аж до своєї смерті королева Єлизавета II була однією з найпопулярніших осіб Великої Британії. За різними опитуваннями, її підтримували близько 80 % підданих. Хоча справа принцеси Діани на деякий час похитнула популярність Єлизавети і авторитет монархії, але в довготривалій перспективі, як видно з досліджень громадської думки, не позначилася на ньому.

О 17:30 9 вересня 2015 року королева стала монархом, який правив найдовше в історії Великої Британії. Попередній рекорд належав королеві Вікторії, яка правила країною 63 роки, 226 днів, 16 годин і 23 хвилини^[15] в період від 1837 до 1901 року. На момент смерті 8 вересня 2022 року правління Єлизавети II тривало 70 років і 214 днів.

Королева Єлизавета II найчастіше з монархів в історії Британії подорожувала. У 1953—1954 роках вона з принцом Філіпом здійснила піврічну навколосвітню подорож, ставши першим британським королівським подружжям, що обпливло земну кулю. Єлизавета стала першим панівним монархом Австралії, Нової Зеландії і Фіджі, що побував там. У 1957 році вона перебувала з державним візитом у США і здійснила тур Канадою, де відкрила 23-тю сесію канадського парламенту, а також виступила з промовою на засіданні Генеральної Асамблеї ООН. У 1959 році королева здійснила ще один тур Канадою і вже як королева Канади відвідала США. У лютому 1961 року вона відвідала Туреччину на запрошення президента Джемаля Ґюрселя, а пізніше — вперше Індію і Пакистан. Єлизавета II побувала в більшості європейських країн (зокрема Литві, Латвії і Естонії) та багатьох неєвропейських. У 2011 році королева вдруге виголосила промову на зібранні асамблеї ООН. Того самого року вона стала першим британським монархом, який відвідав незалежну Ірландію.

Британська імперія, що почала еволюціювати ще в часи Декларації Бальфура, проголошеної на Імперській Конференції 1926 року й формалізованої в декларації Вестмінстерського статуту 1931 року, у часи правління Єлизавети II завершила свій розпад і остаточно формалізувалась у Співдружність націй, яка об'єднала більшість колишніх британських володінь. Тепер головною роллю голови Співдружності, якою була королева, стала необхідність підтримувати зв'язки країн Співдружності між собою та з колишньою метрополією. Королева часто грала важливу роль у відновлені порушених відносин із країнами Співдружності й згладжуванні суперечностей.

У 2007 році виявлено секретні документи, що свідчили про те, що в 1956 році французький прем'єр-міністр Гі Молле і його британський відповідник Ентоні Іден обговорювали можливість союзу Великої Британії і Франції. При цьому не виключалося, що Єлизавета II могла стати главою держави у Франції.

Як конституційний монарх Єлизавета II не мала висловлювати публічно свої політичні симпатії чи антипатії. Вона завжди дотримувалася цього правила, діючи непублічно, через що її політичні погляди не з'ясовані. Однак існують свідчення, що королева схилялася до точки зору так званої «Однієї нації». Під час урядування Маргарет Тетчер було відомо, що королеву турбувало, що її політика може призвести до серйозних соціальних проблем. Тетчер якось сказала: «Проблема в тому, що королева належить до того типу жінок, які можуть проголосувати за соціал-демократичну партію».

Ніколи не висловлюючись прямо проти суверенітету Квебеку, Єлизавета II часто підкреслювала необхідність єдності канадської нації. Вона також часто наголошувала свою увагу до Канади. Наприклад, повертаючись із Каліфорнії у 1983 році, королева сказала:

Я їду додому, в Канаду, завтра.

і на обіді в Саскачевані (2005):

Ця країна і канадці завжди присутні в моєму житті і моїй роботі.

У промові до Квебекської Національної Асамблеї під час Тихої революції 1964 року королева ігнорувала національні суперечності й говорила про «дві культури, що взаємодоповнюють одна одну», кажучи:

Я радію від думки, що в нашій Співдружності існує країна, де я можу офіційно висловлюватися французькою.

Після проголошення Конституційного Акту 1982 року, який був єдиною в канадській історії важливою конституційною зміною, що була прийнята без згоди уряду Квебеку, Єлизавета II демонструвала свою роль глави всієї канадської нації і публічно висловлювала жаль від того, що Квебек не брав участі у формуванні канадської державної структури.

У 1995 році під час кампанії за відділення Квебеку королева протягом 14 хвилин говорила (англійською і французькою) з диджеєм П'єром Брассардом з монреальського радіо CKOI-FM, який видавав себе за канадського прем'єр-міністра Жана Кретьєна. Під час цієї розмови він сказав королеві, що начебто прихильники відділення лідирують, на це вона відповіла, що «відчувала, що референдум піде неправильним шляхом», і додала: «Якщо я можу якось допомогти, я готова допомогти». Однак при цьому вона категорично відмовилася вдаватися до чіткого роз'яснення ситуації. Під час референдуму Єлизавета II перебувала в дорозі в Нову Зеландію і попросила свого пілота не вилітати з Лос-Анджелеса, поки будуть оголошені результати референдуму.

Формально королеві належала законодавча, виконавча і судова влада в державах, які вона очолювала, але фактично її роль була радше церемоніальна через те, що вона завжди діяла за порадою Кабінету міністрів, а прем'єр-міністром найчастіше призначала голову партії, що перемагала на виборах. Іноді монарх може призначити прем'єра, який має сформувати уряд на основі абсолютної більшості в Палаті громад, але така практика застосовується лише в критичних ситуаціях (востаннє — у 1940 році, коли Георг VI призначив прем'єр-міністром Вінстона Черчилля).

Тричі під час свого правління Єлизавета мала конституційні проблеми з формуванням британського уряду. 1957 і 1963 року за відсутності чіткого механізму обрання лідера в Консервативній партії саме королева мала вирішити, кому доручити формування уряду після відставок сера Ентоні Ідена і Гарольда Макміллана. У 1957 році Іден відмовився радити королеві, кого призначити його наступником, і вона звернулася по раду до лордів Солсбері й Кілмура, а також Вінстона Черчилля як єдиного з тоді живих консервативних прем'єрів (згідно з прецедентом, за яким після відставки Ендрю Бонара Лоу в 1923 році король Георг V радився з батьком лорда Солсбері і колишнім прем'єром Артуром Бальфуром). У 1963 році Гарольд Макміллан сам радив призначити своїм наступником Алека Дуглас-Г'юма. У 1974 році, після відставки Едварда Гіта через неясний результат виборів, Єлизавета II призначила прем'єр-міністром лідера опозиції Гарольда Вільсона. Його уряд меншості протримався близько восьми місяців.

У всіх цих випадках королева діяла відповідно до британської конституційної традиції, за якою вона повинна не приймати ніяких важливих рішень без ради своїх міністрів і таємних радників.

Британські прем'єр-міністри зустрічалися з королевою щотижня, до чого ставилися дуже серйозно. Один з них сказав, що до зустрічей з королевою він готується серйозніше, ніж до засідань парламенту, бо королева обізнаніша в більшості питань. Крім того, королева постійно зустрічалася з іншими міністрами і прем'єрами держав Співдружності, коли вони перебували у Великій Британії. Також під час свого перебування в Шотландії вона зустрічалася з першим міністром Шотландії. Міністерства й дипломатичні представництва Великої Британії надсилали їй регулярні звіти.

Хоча за традицією монарх не втручається в політику, за своє правління Єлизавета II працювала з багатьма прем'єрами й лідерами країн, тому до її порад і суджень завжди ставилися уважно. У своїх мемуарах Маргарет Тетчер писала про свої щотижневі зустрічі з Єлизаветою II:

Кожен, хто думає що вони [зустрічі] — проста формальність або соціальна умовність, глибоко помиляється. Насправді вони проходять у спокійній діловій атмосфері, і Її Величність завжди демонструє свою здатність охоплювати широке коло проблем і свій великий досвід.

9 листопада 2022 року відкрито Пам'ятник Королеві Єлизаветі ІІ у місті Йорк^[16][17].

23 квітня 2024 року в місті Окем відкрито пам'ятник королеві Єлизаветі ІІ^[18].

Вулиця Королеви Єлизавети II в місті Дніпро.

У селі Єлизаветівка Дніпровського району площу названо ім'ям королеви Єлизавети II і намальовано стінопис з її зображенням^[19].

Життю Королеви Єлизавети ІІ присвячений телевізійний серіал «Корона».

Королівська родина Сполученого Королівства та Співдружності Віндзорська династія
Король Королева Принц Уельський Принцеса Уельська Принц Джордж Уельський Принцеса Шарлотта Уельська Принц Луї Уельський Гаррі, герцог Сассекський Меган, герцогиня Сассекська Принц Арчі Сассекський Принцеса Лілібет Сассекська
Герцог Йоркський Принцеса Йоркська Беатріс Едоардо Мапеллі Моцці Сієнна Мапеллі-Моцці Принцеса Йоркська Євгенія Джек Бруксбенк Огаст Бруксбенк Ернест Бруксбенк Герцог Единбурзький Герцогиня Единбурзька Леді Луїза Віндзор Джеймс, граф Вессекський Принцеса Анна Тімоті Лоуренс Пітер Філліпс Отем Філліпс Саванна Філліпс Айла Філліпс Зара Тіндолл Майк Тіндолл Міа Тіндолл Ліна Тіндолл Лукас Тіндолл
Герцог Глостерський Герцогиня Глостерська Александр Віндзор, граф Ольстерський Леді Давіна Віндзор Леді Роуз Гілман Герцог Кентський Герцогиня Кентська Джордж Віндзор, граф Сент-Ендрюс Леді Гелен Тейлор Лорд Ніколас Віндзор Принц Майкл Кентський Принцеса Майкл Кентська Лорд Фредерік Віндзор Леді Габріелла Кінгстон Принцеса Олександра Ангус Огілві Джеймс Огілві Марина Огілві
п о р

1944–1947	1947–1952	Для Англії, Уельсу та Північної Ірландії	Для Шотландії	Для Канади[20]

• Діамантовий ювілей королеви Єлизавети II
• Титули британських суверенів
• Операція «Лондонський міст»
• Список жінок-глав держав та урядів

• Bond, J. (2002). Elizabeth. Reader's Digest Association. ISBN 0-7621-0369-8 (англ.)
• Erickson, C. (2003). Lilibet: An Intimate Portrait of Elizabeth II. St. Martins Press. ISBN 0-312-28734-8 (англ.)
• Остапенко Г. С. Монархия в общественно-политической жизни Великобритании в XX веке

• Промова під час візиту в Квебек, 1964^{[недоступне посилання з червня 2019]} (англ.)
• Офіційний вебсайт [Архівовано 23 грудня 2019 у Wayback Machine.] (англ.)
• Єлизавета II: Сучасний монарх (англ.)
• Elizabeth II Chronology (англ.)
• H.M. The Queen Elizabeth II Forum (англ.)
• Різдвяна промова королеви Єлизавети 2004 р. [Архівовано 9 лютого 2007 у Wayback Machine.] (англ.)
• Коротке відео коронації Єлизавети II (англ.)
• Репортаж Бі-Бі-Сі з святкування Золотого ювілею королеви [Архівовано 16 лютого 2009 у Wayback Machine.] (англ.)
• The Royal Family Tree of Europe [Архівовано 12 лютого 2021 у Wayback Machine.] (англ.)
• Святкування 80-тиріччя Єлизавети II [Архівовано 27 квітня 2006 у Wayback Machine.] (англ.)
• CBC Digital Archives — Canada's New Queen [Архівовано 14 червня 2006 у Wayback Machine.] (англ.)