YaChudo

Фріц Пфеффер

Переглядів: 0. Оновлено 01.11.2026.

Фріц Пфеффер
Ім'я при народженнінім. Friedrich Pfeffer Редагувати інформацію у Вікіданих
ПрізвиськоAlbert Dussel Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився30 квітня 1889[1][3][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Гіссен, Гессен[1][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер20 грудня 1944[1][2] (55 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Ноєнгамме, Гамбург, Німецький Рейх[1][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Німецький Рейх Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце проживанняШонеберг[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьстоматолог Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовнімецька Редагувати інформацію у Вікіданих
УчасникДруга світова війна Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоIsaak Pfefferd[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиJeanette Pfeffer-Hirschd[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриHans Pfefferd[2], Minna Pfefferd[2], Ernst Pfefferd, Emil Pfefferd і Julius Pfefferd Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зVera Bythinerd[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиWerner Pfefferd[4] Редагувати інформацію у Вікіданих

Фрідріх Пфеффер (нім. Friedrich Pfeffer; 30 квітня 1889, Гіссен — 20 грудня 1944, Ноєнгамме) — німецький стоматолог єврейського походження, який переховувався разом з Анною Франк та її сім'єю, а також сім'єю Ван Пельсів у роки нацистської окупації Нідерландів. Загинув у концентраційному таборі Ноєнгамме в Північній Німеччині. У щоденнику Анни Франк отримав псевдонім Альфред Дюссель[5], і залишається знаним під таким ім'ям у багатьох виданнях й адаптаціях цієї книги.

Ранні роки

Народився в Гіссені, Німеччина, був одним з шести дітей Ігнаца Пфеффера та Жанетт Гірш-Пфеффер, Сім'я жила на Марктплац, 6 над своїм магазином одягу та текстилю. Після школи здобув освіту стоматолога та щелепного хірурга, 1911 року отримав ліцензію на практику і наступного року відкрив хірургічну клініку в Берліні. Під час Першої світової війни служив у німецькій армії.

1926 року одружився з Верою Бютінер (31 березня 1904 — 30 вересня 1942, уродженка Познані, Німецька імперія). У шлюбі народився син, Вернер Петер Пфеффер (3 квітня 1927 — 14 лютого 1995). 1933 року пара розлучилася[6] і Фріц отримав опіку над сином, якого виховував сам до листопада 1938 року, коли посилились антиєврейські настрої, зокрема Кришталева ніч, підштовхнули його віддати сина під опіку брата Ернста в Англію. 1945 року Вернер Пфеффер емігрував до Каліфорнії після смерті дядька та змінив ім'я на Пітер Пеппер. Він заснував під цим ім'ям успішну компанію з виробництва канцелярського приладдя.

Хвиля антисемітизму в Німеччині, яка посилилася з приходом до влади Адольфа Гітлера у 1933 році, змусила більшість родичів Пфеффера втекти з країни. Його мати померла 1925 року, а батько одружився повторно та залишився в Німеччині, але заарештований та вбитий у Терезієнштадті у жовтні 1942 року. З братів Пфеффера Юліус помер 1928 року, Еміль емігрував до Південної Африки у 1937 році, Ернст переїхав до Англії та помер 1944 року, а Ганс вирушив до Нью-Джерсі. Його сестра Мінна залишилася з батьком у Німеччині та померла під нацистським наглядом, а сестра Вера втекла до Нідерландів, але 1942 року заарештована та вбита в Аушвіці.

1936 року познайомився з молодою жінкою, Шарлоттою Калеттою (1908—1986) з Ільменау, Тюрингія. Від колишнього чоловіка, Людвіга Левенштайна мала сина Густава, обох 26 вересня 1942 року[7] депортували з Берліна до Раасіку, Естонія, і вбили у період Голокосту[8][9]. Подружжя жило разом, але згідно з нацистськими Нюрнберзькими законами 1935 року, які забороняли шлюби між євреями та неєвреями, вони не могли одружитися.

Кришталева ніч переконала Пфефферів покинути Берлін: у грудні 1938 року вони втекли до Амстердама. За два роки нацисти ввійшли до Нідерландів і впровадили антиєврейські закони, що забороняли спільне життя євреїв і неєвреїв. Це змусило Пфайфферів офіційно розлучитися і зареєструватися за різними адресами. Відкривши стоматологічну практику в амстердамському районі Рів'єренбюрт, Пфеффер познайомився з Ван Пельсами та Франками. Міп Гіс познайомилася з Пфеффером на одній із вечірок у будинку Франків і стала його пацієнткою.

У переховуванні та після нього

Восени 1942 року Пфеффер почали шукати місце, щоб сховатися, і запитала Міп Гіс про кілька підхожих адрес. Вона порадилася з Отто Франком, який з сім'єю переховувалася в таємних кімнатах офісної будівлі Франків разом з сім'єю Ван Пельс. Франк погодився сховати і Пфеффера, і 16 листопада його забрали до схованки. Медична освіта Пфеффера була цінною для обох сімей, оскільки вони не могли зв'язатися з лікарем, переховуючись.

Марго Франк переїхала до кімнати батьків, а Пфеффера розмістили у невеликій кімнаті з Анною[10]. Дослідники припускають, що складні стосунки Анни і Пфеффера спричинені тим, що Анна ділила кімнату з чоловіком середнього віку, коли переживала період статевого дозрівання, також розуміння свого становища і різниця у віці посилювали напругу. Хоча спочатку Анна описала його як приємну людину[11]. Пфеффер вважав, що його вік дає перевагу над Анною, і не вважав важливим заняттям ведення нею щоденника порівняно з його власним навчанням. Його дотримання ортодоксального юдаїзму суперечило її ліберальним поглядам. Її енергія та примхливість діяли йому на нерви, тоді як його педантичність та жорсткість дратували її. Загалом, стосунки Анни та Фріца були найскладнішими з усіх.

Пфеффер залишив дружині прощальну записку, але вони продовжували щотижня обмінюватись листами через Гіс й отримувати від неї провізію. У листах він ніколи не розкривав місцеперебування, як і Гіс, але 4 серпня 1944 року Пфеффера та сімох інших мешканців схованки заарештували і відправили до нацистських концентраційних таборів.

По прибуттю 6 вересня Пфеффер разом з Отто Франком, Германом і Пітером ван Пельсами був відокремлений від Анни, Марго, Едіт і Августи. 29 жовтня в чоловічий барак, де вони перебували, нагрянула чергова селекційна комісія, і Пфеффер, відокремившись від компанії, у складі 59 інших ув'язнених був депортований до Заксенгаузена, а звідти переправлений до Ноєнгамме, де, згідно з табірними звітами, помер у лікарняному бараці 20 грудня 1944 року від ентероколіту у 55 років[12].

Посмертна репутація

Камінь спотикання, Шенеберг, Німеччина

Шарлотта Калетта дізналася про арешт Пфеффера відразу наступного дня, 5 серпня 1944 року, від Яна Гіса. 9 квітня 1953 року вона, за сприяння Отто Франка, посмертно вийшла заміж за Пфеффера (причому свідоцтво про шлюб мало зворотну силу від 31 травня 1937 року)[13][14]. Вона поводилася відчужено з його сином Вернером, проте вони все ж об'єдналися після публікації щоденника Анни у 1947 році, ставши затятими захисниками Пфеффера. Обидва вважали, що той образ Пфеффера, який описала Анна, не мав нічого спільного з тим Пфеффером, якого вони знали. Особливу критику у них викликало дане Анною його псевдопрізвище Дюссель, яке в німецькій мові означає «дурень»[15][16]. Отто Франк намагався заспокоїти їх, нагадуючи, що Анна була в перехідному віці, і що іншим мешканцям схованки вона теж дала непривабливі портрети. Калетта розлютилася, коли 1955 року Френсіс Гудріч й Альберт Гекетт написали п'єсу «Щоденник Анни Франк» (за яку отримали Пулітцерівську премію), а 1959 року в Голлівуді за п'єсою був знятий однойменний фільм. Причиною люті було те, що в ній Альберт Дюссель (всі герої п'єси носили ті псевдоніми, які дала їм Анна) зображувався абсолютно не обізнаним з єврейськими традиціями. Калетта зв'язалася з авторами і вимагала змінити характер цього персонажа, який, на її думку, був абсолютно далекий від Пфеффера (який, за її словами, прекрасно знав іврит і був вірянином). Їй відмовили, стверджуючи, що сюжет п'єси не був відображенням реальних подій, і що для того, щоб неєврейські глядачі зрозуміли єврейські традиції, в дії обов'язково мав бути залучений персонаж, який про них теж не знає.

Ед Вінн у ролі Дюсселя (Пфеффера) у фільмі Джорджа Стівенса «Щоденник Анни Франк» (1959) отримав номінацію на премію «Оскар» як найкращий актор другого плану.

Вернер Пфеффер підтримував зв'язок з Отто Франком і зустрівся з Гіс незадовго до своєї смерті від раку у 1995 році, щоб подякувати їй за спробу врятувати життя його батька. Зустріч записали для документального фільму «Згадуючи Анну Франк»[17].

Збірку листів, написаних Фріцем Пфеффером до його дружини, та коробку з його фотографіями викупили разом з деякими речами Шарлотти Пфеффер на блошиному ринку в Амстердамі після її смерті в 1985 році[18][19]. У своїх мемуарах Міп Гіс писала: «Фотографії доктора Пфеффера показують гарного, культурного чоловіка, якого я знала, а не блазня, якого Анна так недоброзичливо описала у своєму щоденнику»[20].

12 вересня 2007 року в Берліні в асфальті поруч з будинком Пфеффера встановили камінь спотикання[21].

Примітки

  1. ↑ а б в г д Oorlogsbronnen
  2. ↑ а б в г д е ж и к Anne Frank Stichting Knowledge Centre Fritz Pfeffer
  3. ↑ а б https://www.stolpersteine-berlin.de/de/stolpersteine-finden/download
  4. ↑ а б Anne Frank Stichting Knowledge Centre Vera Bythiner
  5. ↑ Dagbok for respiratorpasienter. Sykepleien Nett (норв.). 5 (4): 264—265. 2010. doi:10.4220/sykepleienn.2011.0006. ISSN 1891-2710.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  6. ↑ The main characters. Anne Frank Website (англ.). Архів оригіналу за 9 січня 2026. Процитовано 3 лютого 2026.
  7. ↑ http://www.statistik-des-holocaust.de/OT20-41.jpg
  8. ↑ Ludwig Löwenstein. @yadvashem (англ.). Процитовано 3 лютого 2026.
  9. ↑ Gustav Löwenstein. @yadvashem (англ.). Процитовано 3 лютого 2026.
  10. ↑ Müller, Melissa (1998). Das Mädchen Anne Frank. Die Biografie. München: Claassen. с. 260.
  11. ↑ Frank, Otto H.; Pressler, Mirjam (1998). Anne Frank Tagebuch. Frankfurt am Main: Fischer. с. 81.
  12. ↑ Lee, 2000, p. 248
  13. ↑ The main characters. Anne Frank Website (англ.). 25 вересня 2018. Процитовано 3 лютого 2026.
  14. ↑ Anne Frank.
  15. ↑ BBC - The Diary of Anne Frank - Biographies - Albert Dussel. www.bbc.co.uk. Процитовано 3 лютого 2026.
  16. ↑ Arneberg, Sofie (26 листопада 2024), Anne Frank (норв.), процитовано 3 лютого 2026
  17. ↑ Blair, Jon; Close, Glenn; Baschwitz, Isa (8 червня 1995), Anne Frank Remembered, The Jon Blair Film Company, British Broadcasting Corporation (BBC), Disney Channel, процитовано 3 лютого 2026
  18. ↑ Star-News - Пошук в архіві Новин Google. news.google.com. Процитовано 3 лютого 2026.
  19. ↑ Provinciale Zeeuwse Courant | 10 november 1987 | pagina 2. Krantenbank Zeeland (нід.). Архів оригіналу за 22 червня 2023. Процитовано 3 лютого 2026.
  20. ↑ The main characters. Anne Frank Website (англ.). 25 вересня 2018. Процитовано 2 лютого 2026.
  21. ↑ Stolpersteine im Bezirk. www.berlin.de. 10 січня 2013. Архів оригіналу за 21 січня 2013. Процитовано 3 лютого 2026.

Література

  • The Diary of a Young Girl: The Definitive Edition, Anne Frank, translated by Susan Massotty, edited by Otto H. Frank and Mirjam Pressler, Anchor Books, 1995.
  • The Roommate of Anne Frank, Nanda van der Zee, Aspekt, 2003.
  • The Footsteps of Anne Frank, Ernst Schnabel, Pan, 1959.
  • Anne Frank Remembered, Miep Gies and Alison Leslie Gold, Simon and Schuster, 1988.
  • Anne Frank: Reflections on her Life and Legacy, edited by Hyman A. Enzer and Sandra Solotaroff-Enzer, University of Illinois, 2000.
  • Lee, Carol Ann (2000), Roses from the Earth: The Biography of Anne Frank, Ulverscroft Large Print Books, ISBN 9780708991749
  • Anne Frank — The Biography, Melissa Müller, Metropolitan Books, 1998.
  • The Last Secret of the Secret Annex: The Untold Story of Anne Frank, Her Silent Protector, and a Family Betrayal, Joop van Wijk-Voskuijl and Jeroen De Bruyn, Simon & Schuster, 2023.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).