Караганда

Місто Караганда каз. Қарағанды
Герб Караганди
Основні дані
Країна	Казахстан
Область	Карагандинська
Адміністрація	Карагандинська
Час заснування	1931
Населення	508824 особи (2021[1])
Площа	543,28 км²
Караганда
Координати	49°51′29″ пн. ш. 73°07′19″ сх. д. / 49.85806° пн. ш. 73.12194° сх. д.
Карта
Караганда Караганда
Караганда у Вікісховищі

Караганда́^[2] (Караганди^[3][4], Караґанда^[5]; каз. Қарағанды, трансліт. Qarağandı (Caraqandi), латиніз. قاراغاندى) — місто в Казахстані, центр Карагандинської області, адміністративний центр Карагандинської міської адміністрації. Великий індустріально-промисловий, науковий і культурний центр.

10 лютого 1934 року Караганда отримала статус міста.

Сьогодні Караганда — найбільше місто області за населенням — 451,8 тис. осіб. (за станом на кінець 2006) і четверте за чисельністю населення в Казахстані (після — Алмати, Астани і Шимкенту).

Адміністративно місто поділене на два райони: імені Казибек-бі та Аліхана Бокейханова. Місцевими органами управління є міський акимат і міський масліхат.

У Караганді працюють великі підприємства з видобутку вугілля, а також підприємства машинобудування, металообробки і харчової промисловості. У місті працює велика кількість підприємств транспорту і зв'язку. Сьогодні^[коли?] Караганда є найбільшим^{[джерело?]} промисловим, економічним і культурним центром Казахстану.

Населення — 508824 особи (2021; 459778 у 2009^[6], 436864 у 1999, 613797 у 1989).

Вважається, що свою назву місто отримало від поширеного в цих місцях чагарника карагани (жовта акація).

каз. Қарағанды — караганне.

Ще в XIX столітті на місці міста не було нічого. Існує легенда, що в 1833 році хлопчик-пастух Аппак Байжанов знайшов вугілля. Наприкінці XIX століття почався видобуток вугілля спочатку російськими купцями, потім французькими і англійськими підприємцями. На копальнях працювали жителі селищ Велика Михайлівка, Тихонівка, Зелена Балка і Новоузенка.

У 1930 році був відновлений активний видобуток вугілля і почалося будівництво тимчасових жител типу глинобитних напівземлянок для приїджих робітників і їх сімей. Потім були побудовані селища Майкудук, Нова Тихонівка і Пришахтинський, у яких оселилася основна маса новоприбулих робітників і фахівців. Значно зросло населення і в старих селищах.

20 березня 1931 року КАЗЦИК постановив утворити Карагандинську робочу Раду з самостійним бюджетом з безпосереднім підпорядкуванням КАЗЦИКу. Його центр знаходився в селі Велика Михайлівка, що увійшло пізніше до складу міста. У 1931 році шахтарське поселення Караганда перетворено в робітниче селище, а в 1934 році в місто.

---

У Караганді поліцейські розшукують невідомого підлітка, який, ймовірно, розкладає цеглини на краю дахів багатоповерхівок, передає кореспондент Tengrinews.kz. У поліції зазначили, що вже вживають заходів для встановлення особи підлітка. Після його ідентифікації відповідальність нестимуть і батьки — їх можуть притягнути за неналежне виконання обов’язків із виховання дитини.^[7]

У поліції підкреслюють: подібні «ігри» становлять серйозну загрозу для життя і здоров’я оточення, тому справу обіцяють взяти під особливий контроль.^[7]

---

Упродовж усієї своєї історії Караганда забудовувалася планомірно і впорядковано, відповідно до генерального плану і проєктів «Карагандагіпрошахт» та інших інститутів. Над розробкою проєктів працювали добре підготовлені архітектори і конструктори.

Московськими архітекторами був розроблений перший генеральний план міста (1934—1938 рр.) під керівництвом Олександра Івановича Кузнецова, відомого архітектора і містобудівника, за проєктами якого було побудовано не одне місто на території всього Радянського Союзу. Нове місто було розраховане на 300 тисяч жителів. Вдало була вирішена система громадських центрів у поєднанні з прямокутною організацією транспортних магістралей і взаєморозташуванням функціональних зон. Місто повинне було стати затишним і «співмасштабним до людини».

До кінця 1960-х років населення Караганди вже становило понад 300 тисяч. Архітекторам і містобудівникам стало зрозумілим, що необхідний новий генеральний план, розрахований як мінімум на 600 тисяч осіб. Головна ідея нового генплану полягала у створенні єдиного міста, що об'єднувало Старе і Нове місто. Південно-східний район Караганди, де почалося інтенсивне будівництво, став місцем формування сучасного центру міста.

1960—1970-ті роки — час, позначений радянським містобудуванням як «будівництво панельок». Одна з переваг Караганди перед іншими містами на радянському просторі — це те, що талановиті архітектори, у їх числі Станіслав Ілліч Мордвінцев (заслужений архітектор і лауреат державної премії Республіки Казахстан)^[8], змусили панельні будинки «звиватися», грати кольором. У 1980-ті роки населення Караганди становило вже понад 600 тисяч мешканців. Нестримно зростало і саме місто. З'являлися нові мікрорайони, які стали «полігоном» для випробування нових містобудівних ідей. Архітекторам і містобудівникам удалося створити яскравий ансамбль різних за конфігурацією і поверховістю житлових будинків. У цей час ішло активне будівництво культурних пам'ятників, зводилися монументальні скульптури. У 1983 році в Караганді був побудований цирк. Проєкт викликав нарікання своєю дорожнечею і помпезністю. Проте міська влада наполягла і побудувала одну з найгарніших і найсучасніших споруд у республіці.

Наступне десятиліття стало для Караганди, так само як і для інших міст Казахстану, кризовим у всіх галузях економіки, у тому числі й містобудуванні.

З початком нового століття в місті знов закипіло будівництво: відновлюються головні вулиці, які були передбачені ще в першому плані будівництва міста, реконструюються житлові будинки, культурні й адміністративні будівлі, будуються нові помпезні торговельні центри, закладаються нові парки. До 10-річчя незалежності Казахстану побудований Етнопарк, аналогів цьому парку немає в республіці: на невеликій території відтворений ландшафт Карагандинської області.

Розміщення довкола шахт і новобудов військово-промислового комплексу радянських концтаборів (Пєсчанлаг, Карлаг) привели до появи в цій місцевості українців, які складали до половини в'язнів. Нова хвиля ув'язнених українців наповнила концтабори повстанцями УПА і підпільниками ОУН, також члени їх родин і національно свідомі українці вивозилися на «спецпоселення»^[9]. Також на заслання та в табори потрапляли священники забороненої комуністами Української греко-католицької церкви. Після звільнення з ув'язнення радянський режим забороняв повертатися українцям додому, і вони осідали в Караганді та околицях. Також сюди потрапляли випускники українських навчальних закладів і якась їх частина тут залишилась.

В Караганді існує парафія Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ, при якій діє недільна школа для дітей та українська бібліотека.^[10]

Також в місті діють об'єднання українців - "Рідне слово" та "Українки в Казахстані".^[11]

Основні види міського транспорту: автобуси, тролейбуси і маршрутні таксі. В день міський транспорт перевозить 470 тисяч осіб. Основну частину пасажирообігу беруть на себе автобуси — 74 % всіх пасажирів, маршрутні таксі — 24 %, тролейбуси — 2 % пасажирів.(данні 2005 року)^[12]

Аеропорт «Сари-Арка» пов'язує Караганду з багатьма містами світу. Він забезпечує прийом і випуск всіх типів літаків.

Залізничний вокзал Караганди, знаходиться в центрі міста. Поруч розташований автовокзал, утворюючи дуже зручний транспортний вузол. З Карагандинського автовокзалу^[13] вирушають автобуси не лише по Казахстану, але і по Росії (міста Томськ, Омськ, Новосибірськ, Барнаул, Кемерово, Єкатеринбург, Тюмень, Казань), до Монголії (місто Улгій) і Киргизії (місто Бішкек).

У Караганді працюють великі підприємства вугільної промисловості. Машинобудування, металообробка, харчова промисловість. Обсяг виробництва промислової продукції міста в 2005 році склав 64,1 млрд.тенге.

Найбільші підприємства:

• Хлібозавод — ВАТ «Караганди-нан»
• ВАТ «Карагандинський маргариновий завод»
• ВАТ «Цукерки Караганди»^[14].
• ЗАТ ІП «Ефес Караганда пивоварний завод»
• ТОО «Акнар» — птахофабрика.

Провідними підприємствами машинобудівної галузі є: ЗАТ «Карагандинський завод електротехнічного устаткування», «Карагандинський машинобудівний завод ім. Пархоменко», АОЗТ «КАРГОРМАШ-ІТЕКС»(Завод, вже не діє), ТОО фірма «Механомонтаж», ВАТ «Карагандинський літейно-машинобудівній завод», ВАТ «Автоматика», ТОО «Булат», «Езанол», ТОО «Темко».

В місті знаходиться Карагандинський державний технічний університет.

У місті базується хокейний клуб «Сариарка», який виступає в Казахстанській хокейній лізі і в чемпіонаті Росії серед команд вищої ліги.

Клімат у Караганді різко-континентальний з суворими зимами, спекотним літом і замалою річною кількістю опадів.^[15]. Влітку рослинність вигоряє.

• Барулін Костянтин Олександрович (нар. 1984) — російський хокеїст.
• Йосип Верт (нар. 1952) — ординарій Преображенської єпархії в Новосибірську, католицький єпископ, єзуїт.
• Воробйов Павло Сергійович (нар. 1982) — російський хокеїст.
• Гаврилін Андрій Юрійович (нар. 1978) — казахстанський хокеїст.
• Головкін Геннадій Геннадійович (нар. 1982) — казахстанський професійний боксер.
• Кадиров Ахмат Абдулхамидович (1951—2004) — чеченський релігійний і державний діяч. Перший Президент Чеченської Республіки.
• Кайша Атаханова (нар. 1957) — казахська біолог, громадська діячка.
• Кручинін Андрій Анатолійович (нар. 1978) — російський хокеїст.
• Младецький Ігор Костянтинович (нар. 1946) — український науковець.
• Муравйов Володимир Павлович (нар. 1959) — радянський легкоатлет, олімпійський чемпіон.
• Нефедьєв Євген Іванович (1970—2016) — молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Панін Григорій Валерійович (нар. 1985) — російський хокеїст.
• Подгайська Ольга Сергіївна (нар. 1981) — композитор, органіст, викладач музичних дисциплін.
• Приходько Михайло Володимирович (1976—2024) — російський військовик і найманець, участник вторгнення в Україну і війни в Малі.
• Радовський Марат Давидович (нар. 1946) — український кінооператор.
• Микола (Сімкайло) (1952—2013) — єпископ Української греко-католицької церкви.
• Сон Едуард Васильович (нар. 1964) — радянський та казахський футболіст.
• Стеклов Володимир Олександрович (1948) — радянський і російський актор театру і кіно.
• Фінонченко Андрій Юрійович (нар. 1982) — казахстанський футболіст.
• Франскевич Денис Валерійович (нар. 1981) — російський хокеїст.
• Гарник Тетяна Петрівна – український лікар-терапевт, доктор медичних наук, професор.

• Аркуш карти M-43-75 Караганда. Масштаб: 1 : 100 000. Стан місцевості на 1985 р. Видання 1990 р. (рос.)

• Аркуш карти M-39-31 Уральск. Масштаб: 1 : 100 000. Стан місцевості на 1980 р. Видання 1985 р. (рос.)
• Великий атлас світу / голов. ред. Скляр С. С. — К. : ДНВП «Картографія», 2015. — 192 с. — 10 тис. прим. — ISBN 9789661493482.
• Барладін О. В. Регіони та країни. Географія. Атлас для 10 класу / за ред. Чумак В. Б. — К. : ПрАТ «Інститут передових технологій», 2020. — 52 с. — ISBN 978-966-455-203-2.

• KrgDays.kz — форум міста, вся Караганда на Krgdays.kz
• Караганда на MyCity.kz — навігаційно-довідкова система
• Портал міста
• Карагандинські новини
• Акимат Карагандинської області [Архівовано 15 вересня 2008 у Wayback Machine.]
• Масліхат м. Караганди
• Електронний атлас Караганди
• Форум міста Караганди [Архівовано 14 червня 2008 у Wayback Machine.]
• Форум Караганди [Архівовано 7 жовтня 2008 у Wayback Machine.]
• Сайт присвячений місту [Архівовано 2 грудня 2008 у Wayback Machine.]
• Історія Караганди і Карагандинської області [Архівовано 26 червня 2007 у Wayback Machine.]
• Почесні громадяни Караганди
• Караганда на WikiMapia [Архівовано 23 червня 2007 у Wayback Machine.] — анотовані супутникові знімки
• Свіжі новини Караганди — додайте свої [Архівовано 26 вересня 2008 у Wayback Machine.] на сайті соціальних новин
• Сайт Торговельно-промислової Палати Карагандинської області [Архівовано 24 вересня 2008 у Wayback Machine.]
• Сайт Митного Управління по Карагандинської Області
• Сайт Управління статистики Карагандинської області
• Сайт Департаменту підприємництва і промисловості Карагандинської області [Архівовано 11 березня 2008 у Wayback Machine.]
• Сайт Автовокзала міста Караганди [Архівовано 25 червня 2008 у Wayback Machine.]
• Маршрути міського транспорту [Архівовано 21 грудня 2008 у Wayback Machine.]
• На Вікімапії [Архівовано 25 серпня 2011 у WebCite]