YaChudo

Гей

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Гей-пара
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Гей (значення).
Два переплетені символи Марса, що представляють чоловічу гомосексуальність.
Не плутати з чоловіками, які практикують секс із чоловіками.

Гей[1][2] (від англ. gay) — гомосексуальний чоловік. Історична термінологія для позначення геїв включала інвертів та уранців.

Геї продовжують стикатися зі значною дискримінацією у багатьох частинах світу, особливо в деяких частинах Азії та Африки. У Західному світі багато геїв досі стикаються з дискримінацією у своєму повсякденному житті,[3] хоча деякі відкрито геї досягли національного успіху та популярності, зокрема генеральний директор Apple Тім Кук та глави держав чи урядів, такі як Едгарс Рінкевичс (президент Латвії з 2023 року) та Скотт Бессент (міністр фінансів США з 2025 року).

Слово «гей» рекомендується ЛГБТК-групами та стилістичними довідниками для опису всіх чоловіків, які мають статевий потяг виключно до представників своєї статі,[4] тоді як слово «лесбійка» стосується саме гомосексуалок.[5]

Етимологія

Слово «гей» використовується для позначення чоловіків з погляду на їхню сексуальну ідентичність чи сексуальну поведінку, незалежно від сексуальної орієнтації, або як прикметник, щоб охарактеризувати чи пов'язати іменники з чоловічою гомосексуальністю або міжчоловічим потягом.

Англійський прикметник «gay» спочатку означав «безтурботний, радісний, веселий, яскравий, театральний». Однак у сучасній англійській мові (з 1960 — 1970-х) це слово зазвичай використовується як іменник або прикметник, що позначає одностатеву сексуальну орієнтацію — гомосексуальність.

У своїй книзі «Любов небесного кольору» соціолог і сексолог І. С. Кон пише: «гей» — не просто чоловік, який любить чоловіків, а носій особливої самосвідомості, член відповідної субкультури, громади або організації, борець за свої громадянські права і т. ін.

В англійській мові слово «гей» може бути використано для опису рис, асоційованих із квірами або гомосексуалами, як з чоловіками, так і з жінками, із субкультурою або способом життя. В українській мові термін «гей» застосовується переважно щодо чоловіків-гомосексуалів. З іншого боку, термін лесбійка використовується і в англійській, і в українській мові однаково гендерно-специфічно, позначаючи гомосексуальних жінок.

Чоловіча гомосексуальність у світовій історії

Деякі вчені стверджують, що терміни «гомосексуал» та «гей» є проблематичними, коли застосовуються до чоловіків у стародавніх культурах, оскільки, наприклад, ні греки, ні римляни не мали жодного слова, яке охоплювало б той самий семантичний діапазон, що й сучасне поняття «гомосексуальність».[6][7] Крім того, існували різноманітні сексуальні практики, прийняття яких відрізнялося залежно від часу та місця.[6] Інші вчені стверджують, що існує значна схожість між стародавніми та сучасними чоловіками-гомосексуалами.[8][9]

У культурах, що перебували під впливом авраамічних релігій, закон і церква встановлювали содомію як порушення божественного закону або злочин проти природи. Однак засудження анального сексу між чоловіками передувало християнській вірі.[10] Протягом більшої частини християнської історії більшість християнських теологів і конфесій вважали гомосексуальну поведінку аморальною або гріховною.[11][12] Засудження було і в Стародавній Греції; наприклад, Платон у своїх «Законах» описував чоловічу гомосексуальність як «неприродну» та виступав за її заборону.[13]

Багато історичних постатей, включаючи Сократа, лорда Байрона, Едуарда II та Адріана[14] описували як геїв або бісексуалів. Деякі вчені, такі як Мішель Фуко, розглядали це як ризик анахронічного впровадження сучасної концепції сексуальності, чужої їхньому часу,[15] хоча інші вчені заперечують це.[16][17][18]

Африка

Хнумхотеп і Ніанххнум цілуються в ніс

Першою можливо відомою гомосексуальною чоловічою парою в історії зазвичай вважаються Хнумхотеп і Ніанххнум, давньоєгипетська пара, яка жила близько 2400 року до нашої ери. Пару зображено в позі поцілунку носа, найінтимнішій позі в єгипетському мистецтві, в оточенні, ймовірно, їхніх спадкоємців.[19] Ашмолеанський пергамент VI або VII століття є єдиним прикладом любовного заклинання між чоловіками коптською мовою.[20] Європейська колонізація Африки призвела до запровадження законів проти содомії, і це загалом вважається основною причиною того, що африканські країни сьогодні мають такі суворі закони проти геїв.[21] Три країни або юрисдикції мають смертну кару для геїв в Африці. До них належать Мавританія та кілька регіонів Нігерії та Джубаленду.[22][23][24]

Америка

Доколумбова кераміка орального сексу

Як і в багатьох інших незахідних культурах, важко визначити, якою мірою західні уявлення про сексуальну орієнтацію застосовуються до доколумбових культур. Докази гомоеротичних статевих актів між чоловіками були знайдені в багатьох дозавойовницьких цивілізаціях Латинської Америки, таких як ацтеки, мая, кечуа, моче, сапотеки, інки та тупінамба в Бразилії.[25][26][27] Фактично, в мітології ацтеків божество Ксочіпіллі було символом геїв та чоловіків-повій.[28]

Іспанські конкістадори висловлювали жах, виявивши, що содомія відкрито практикується серед корінних чоловіків, і використовували це як доказ їхньої нібито неповноцінності.[29] Конкістадори багато говорили про содомію серед корінних народів, щоб зобразити їх дикунами та таким чином виправдати їхнє завоювання та примусове навернення до християнства. Внаслідок зростання впливу та могутності конкістадорів багато лідерів корінних народів почали самі засуджувати гомосексуальні акти. У період після європейської колонізації гомосексуальність переслідувалася інквізицією, що іноді призводило до смертних вироків за звинуваченням у содомії. Багато гомосексуальних чоловіків укладали гетеросексуальні шлюби, щоб зберегти видимість, а деякі зверталися до духовенства, щоб уникнути громадської уваги.[30]

Під час мексиканської інквізиції, після серії доносів, влада заарештувала 123 чоловіків у 1658 році за підозрою в гомосексуальності. Хоча багатьом вдалося втекти, Королівський кримінальний суд засудив чотирнадцять чоловіків з різного соціального та етнічного походження до смертної кари через публічне спалення, відповідно до закону, прийнятого Ізабеллою Кастильською в 1497 році. Вироки були виконані одночасно в один день, 6 листопада 1658 року. Записи цих судових процесів та тих, що відбулися в 1660, 1673 та 1687 роках, свідчать про те, що Мехіко, як і багато інших великих міст того часу, був активний підпільний світ щодо гомосексуальності.[31][32]

Східна Азія

Двоє чоловіків збираються зайнятися анальним сексом. Цін, Китай, дата невідома.

У Східній Азії одностатеві стосунки між чоловіками відзначалися з найдавніших записів історії. Гомосексуальність у Китаї, відома як пристрасті розрізаного персика та різні інші евфемізми, була зафіксована приблизно з 600 року до нашої ери. Чоловіча гомосексуальність згадувалася в багатьох відомих творах китайської літератури. Випадки одностатевої прихильності та сексуальних взаємодій, описані в класичному романі «Сон у червоному теремі», здаються такими ж знайомими сучасним спостерігачам, як і аналогічні історії про романтичні стосунки між гетеросексуальними людьми того ж періоду. Конфуціанство, будучи переважно соціальною та політичною філософією, мало зосереджувалося на сексуальності, гомосексуальній чи гетеросексуальній. Література династії Мін, така як «Бянь Ер Чай» (弁而釵/弁而钗), зображує гомосексуальні стосунки між чоловіками як більш приємні та «гармонійніші», ніж гетеросексуальні стосунки.[33] У творах Ван Шуну часів династії Лю Сун стверджувалося, що гомосексуальність була такою ж поширеною, як і гетеросексуальність, у Китаї кінця III століття.[34] Опір чоловічій гомосексуальності в Китаї бере свій початок у середньовічній династії Тан (618–907), що пояснюється зростаючим впливом християнських та ісламських цінностей,[35] але повністю утвердився лише під час вестернізації пізньої династії Цін та Китайської Республіки.[36]

Європа

Класичний період

«Смерть Гіацинта» Жана Брока (1801)

Найдавніші західні документи (у формі літературних творів, предметів мистецтва та мітографічних матеріалів), що стосуються одностатевих стосунків між чоловіками, походять зі Стародавньої Греції. Деякі міста-держави забороняли їх, тоді як інші мали неоднозначне ставлення або дозволяли.[37] В Атенах зрештою були прийняті закони, спрямовані на обмеження педерастії та гомосексуальності загалом, але не на заборону кожного їхнього прояву.[38]

У Стародавньому Римі чоловіча гомосексуальність документувалася через педерастію, але чоловіча сексуальна пасивність критикувалася; педерастична увага вважалася законною лише тоді, коли вона була спрямована на нинішніх або колишніх рабів.[39] Еллінофілський імператор Адріан відомий своїми стосунками з Антіноєм, але християнський імператор Феодосій I 6 серпня 390 року видав закон, який засуджував пасивних чоловіків до спалення на вогнищі.[40][41] У 558 році н. е. імператор Юстиніан поширив заборону також на активного партнера, попереджаючи, що така поведінка може призвести до руйнування міст через «гнів Божий».[42]

Деякі вчені стверджують, що в античній літературі є приклади чоловічого гомосексуального кохання, як-от Ахілл та Патрокл в «Іліаді».[43]

Відродження

«Аполлон і Кипарис», Клод-Марі Дюбюф, 1821 рік

В епоху Відродження заможні міста на півночі Італії, зокрема Флоренція та Венеція, були відомі своєю поширеною практикою одностатевого кохання, у якій перебувала значна частина чоловічого населення та яка була побудована за класичним зразком Греції та Риму.[44][45] Але навіть коли багато чоловіків вступали в одностатеві стосунки, влада під егідою суду нічних офіцерів переслідувала, штрафувала та ув'язнювала значну частину цього населення. З другої половини XIII століття смертна кара була покаранням за чоловічу гомосексуальність у більшій частині Європи.[46] Стосунки соціально відомих діячів, таких як король Яків I та герцог Бекінгемський, висвітлювали цю проблему,[47] зокрема у вуличних памфлетах анонімних авторів.

Близький Схід

Ілюстрація з книги XIX століття «Савакуб аль-Манакіб», що зображує гомосексуальний секс між молодими чоловіками (див.: Сексуальні та гендерні меншини в Османській імперії)

У стародавньому Шумері група жерців, відомих як гала, працювала в храмах богині Інанни, де вони виконували елегії та голосіння.[48] Гала брала жіночі імена, розмовляла діалектом еме-сал, який традиційно використовувався лише жінками, і, схоже, мала гомосексуальні стосунки.[49] Шумерський знак для позначення імені гала був поєднанням знаків для позначення «пеніс» та «анус».[49] У пізніших месопотамських культурах кургарру та ассінну були слугами богині Іштар (східносемітський еквівалент Інанни), які одягалися в жіночий одяг та виконували військові танці в храмах Іштар.[49] Кілька аккадських прислів'їв, можливо, натякають на те, що вони також могли мати гомосексуальні стосунки.[49] У стародавній Ассирії задокументовано випадки чоловічої гомосексуальності. Вважається, що стародавня Ассирія (II тисячоліття до н. е. – I тисячоліття н. е.) розглядала гомосексуальність як щось негативне та щонайменше злочинне,[50] а релігійні кодекси зороастризму забороняли гомосексуальність.[51] Деякі релігійні тексти містять молитви про божественне благословення гомосексуальних стосунків.[52] «Альманах заклинань» містив молитви, що на рівних засадах сприяли коханню чоловіка до жінки, жінки до чоловіка та чоловіка до чоловіка.[53]

Геї в сучасній Західній історії

Використання слова «гей» у значенні «гомосексуального» чоловіка вперше було розширеним поняттям для проституції: гей-хлопець — це молодий чоловік або підліток, який обслуговував клієнтів чоловічої статі.[54] Аналогічно, гей-кіт — це молодий чоловік, який навчався у старшого волоцюги та зазвичай обмінював секс та інші послуги на захист та опіку. Застосування слова до гомосексуальності також було розширенням сексуалізованого значення слова «вільний», що передбачало готовність ігнорувати традиційні сексуальні звичаї.

«Виховання крихітки» (1938) був першим фільмом, у якому слово «гей» було використано як очевидний натяк на гомосексуальність. У сцені, де одяг персонажа Кері Ґранта відправляють до хімчистки, його змушують носити жіночий халат, оздоблений пір'ям. Коли інший персонаж запитує про його халат, він відповідає: «Тому що я раптом став геєм!» Оскільки це був мейнстрімний фільм у той час, коли використання цього слова для позначення перевдягання (і, як наслідок, гомосексуальності) було ще незнайомим більшості кіноманів, цей рядок також можна інтерпретувати як «Я просто вирішив зробити щось легковажне».[55]

У 1950 році найдавніша згадка про слово «гей» як самоназву для чоловіків-гомосексуалів була знайдена у Альфреда А. Ґросса, виконавчого секретаря Фонду Джорджа Генрі, який сказав у червневому випуску журналу Sir за 1950 рік: «Я ще не зустрічав щасливого гомосексуала. Вони мають звичку називати себе геями, але цей термін є неправильним. Ті, хто є завсідниками барів, які відвідують інші подібні люди, є одними з найсумніших людей, яких я коли-небудь бачив».[56]

Геї під час Голокосту

Рожевий трикутник носили геї під час Голокосту.

Геї були одними з головних жертв нацистського Голокосту. Історично, найпершим правовим кроком до переслідування чоловічої гомосексуальності нацистами був Параграф 175 1871 року, закон, прийнятий після об'єднання Німецької імперії. Параграф 175 звучав так: «Неприродний статевий акт, скоєний між особами чоловічої статі ... карається позбавленням волі; також може бути накладено покарання у вигляді позбавлення волі». Закон тлумачився по-різному в Німеччині до 23 квітня 1880 року, коли Рейхсгерихт постановив, що злочинні гомосексуальні дії включали анальний, оральний або міжособистісний секс між двома чоловіками. Все, що було менше (наприклад, поцілунки та обійми), вважалося нешкідливою грою.[57]

Франц Ґюртнер, міністр юстиції Рейху, вніс зміни до параграфа 175, щоб усунути «лазівки» в законі після Ночі довгих ножів. Версія параграфа 175 1935 року проголосила «прояви» гомосексуальності злочинами, що переслідуються за законом. Найважливішою зміною в законі було зміщення визначення чоловічої гомосексуальності з «Неприродний статевий акт, скоєний між особами чоловічої статі» на «Чоловік, який вчиняє сексуальний злочин з іншим чоловіком». Це розширило сферу дії закону, щоб переслідувати геїв як народну групу, а не чоловічу гомосексуальність як статевий акт. Поцілунки, взаємна мастурбація та любовні листи між чоловіками тепер розглядалися як законні підстави для арештів поліцією. Закон ніколи не визначав «сексуальний злочин», залишаючи його на розсуд тлумачення.[58]

Між 1933 і 1945 роками за нацистського режиму було заарештовано близько 100 000 чоловіків як гомосексуалів, з яких близько 50 000 було офіційно засуджено. Більшість із цих чоловіків відбували покарання у в'язниці, тоді як, за оцінками, від 5 000 до 15 000 було ув'язнено в нацистських концентраційних таборах.[59] Рюдіґер Лаутманн виявив, що рівень смертності гомосексуалів у концентраційних таборах міг сягати 60%.[60] Геї в таборах зазнавали надзвичайної жорстокості і регулярно використовувалися як об'єкти для нацистських медичних експериментів, оскільки вчені намагалися знайти «ліки» від гомосексуальності.[61]

Криза СНІДу в Сполучених Штатах Америки

Організацію ACT UP заснував Ларрі Крамер для боротьби за фінансування медицини та досліджень кризи ВІЛ/СНІДу.

Епідемія ВІЛ/СНІДу вважається найсмертоноснішим періодом у сучасній історії для геїв, а покоління молодих геїв, які померли під час кризи, відоме як «втрачене покоління».[62] На початку епідемія була особливо важкою у Сполучених Штатах. У 1980 році житель Сан-Франциско Кен Горн був повідомлений Центрам з контролю та профілактики захворювань США про саркому Капоші (СК). Його ретроактивно ідентифікували як першого пацієнта епідемії СНІДу в США.[63] У 1981 році Лоуренс Масс став першим журналістом у світі, який написав про епідемію в New York Native.[64] Пізніше того ж року CDC повідомив про кластер пневмоцистної пневмонії у п'яти геїв у Лос-Анджелесі.[65] Наступного місяця The New York Times опублікувала заголовок: «Рідкісний рак виявлено у 41 гомосексуала».[66] Хворобу невдовзі назвали імунодефіцитом, пов'язаним з геями (GRID), оскільки вважалося, що вона вражає лише геїв.[67] У червні 1982 року Ларрі Крамер заснував організацію «GMHC», щоб забезпечити їжею та підтримкою геїв, які помирали в Нью-Йорку. У перші роки кризи СНІДу з геями безжально поводилися в карантинних палатах лікарень, залишаючи їх самих без контакту протягом тижнів.[68]

1990 року ACT UP – радикальна пряма дія протесту проти повільних темпів федеральних досліджень СНІДу адміністрацією Буша.

Протягом перших років епідемії навколо хвороби поширювалася значна дезінформація. Поширювалися чутки, що перебування в одній кімнаті або дотик гея може призвести до зараження ВІЛ. Лише у квітні 1984 року міністерка охорони здоров'я та соціальних служб США Маргарет Геклер оголосила на пресконференції, що американський вчений Роберт Ґалло відкрив ймовірну причину СНІДу – ретровірус, який згодом отримав назву вірус імунодефіциту людини або ВІЛ. У вересні 1985 року, під час свого другого терміну на посаді, президент США Рональд Рейган вперше публічно згадав про СНІД після того, як його запитали про брак фінансування медичних досліджень його адміністрацією під час кризи.[69][70] Чотири місяці по тому Ентоні Фаучі, директор Національного інституту алергії та інфекційних захворювань, заявив: «Один мільйон американців вже інфіковані цим вірусом, і це число зросте щонайменше до 2 або 3 мільйонів протягом 5-10 років».[71] Геї, трансгендерні жінки та бісексуальні чоловіки зіткнулися з основним тягарем смертей протягом першого десятиліття кризи. Активісти стверджували, що уряд реагує на епідемію з апатією через уявну «соціальну небажаність» цих груп. Щоб вирішити цю уявну апатію, такі активісти, як Віто Руссо, Ларрі Крамер та інші[72], застосували більш войовничий підхід до активізму у сфері СНІДу, організовуючи прямі дії через такі організації, як ACT UP, щоб змусити фармацевтичні корпорації та урядові установи реагувати на епідемію більш терміново. ACT UP зрештою перетворилася на транснаціональну організацію зі 140 відділеннями по всьому світу,[73] тоді як криза СНІДу зрештою перетворилася на глобальну епідемію. До 2019 року кількість ускладнень, пов'язаних зі СНІДом, зросла на 32,7%. мільйон життів у всьому світі.[74]

Україна

Історичний дискурс щодо гомосексуальності відомих українських діячів минулого часто ускладнений браком відкритих свідчень через жорстку криміналізацію одностатевих стосунків та суспільний осуд у Російській імперії та СРСР. Утім, сучасні історики та літературознавці вказують на можливу гомосексуальну орієнтацію деяких видатних постатей на основі їхньої спадщини. Зокрема, у науковому середовищі тривають дискусії щодо гомосексуальності видатного поліглота, історика, письменника та одного з організаторів ВУАН Агатангела Кримського. Аналіз його щоденників, особистого листування (зокрема з Борисом Кротевичем) та автобіографічних мотивів у романі «Андрій Лаговський» здійснила літературознавиця Соломія Павличко, яка дійшла висновку про внутрішній конфлікт Кримського між його орієнтацією та тогочасними суспільними нормами.[75][76] Водночас частина академічної спільноти заперечує цю гіпотезу через брак прямих фактологічних доказів. Опоненти наголошують, що емоційність листування Кримського з чоловіками слід розглядати крізь призму тогочасної епістолярної традиції платонічної «романтичної дружби»[77], а його відмову від шлюбу пояснюють свідомим аскетизмом і цілковитою присвятою себе науці.[78] Ще одним прикладом стигматизації є справа видатного українського кінорежисера вірменського походження Сергія Параджанова, чия можлива гомосексуальність або бісексуальність стала інструментом для політичної розправи:[79][80][81][82][83] у 1973 році радянська влада засудила його до п'яти років таборів, зокрема за статтею про «мужолозтво», і лише на початку 2024 року Україна офіційно реабілітувала митця.[84]

У сучасній Україні камінг-аут серед публічних осіб розпочався у 2000-х роках. Одним із перших медійних діячів, хто відкрито заявив про свою орієнтацію (у 2006 році), став телеведучий та продюсер Анатолій Єрема.[85] Згодом дедалі більше діячів культури та відеоблогерів почали відкрито говорити про свою приналежність до спільноти. Серед них: актор театру та кіно Олександр Піскунов (відомий за фільмом «Кіборги»)[86], продюсер розважальних шоу Володимир Завадюк[86], режисер і кліпмейкер Юрій Двіжон[87], а також відеоблогери та тіктокери Ваня Рассел та Олег Машуковський[86].

У 2021 році Mélovin зі сцени фестивалю Atlas Weekend він здійснив публічний камінг-аут: поцілував дівчину, а потім хлопця, і розгорнув прапор ЛГБТК-спільноти. Хоча артист ідентифікує себе як бісексуал, його відвертість щодо стосунків із чоловіками та подальші публічні заяви про свого обранця стали безпрецедентними для української поп-сцени[88].

Новим етапом видимості геїв в Україні стала російсько-українська війна. Першим ветераном, який зробив публічний камінг-аут (у 2018 році), став учасник бойових дій на Донбасі Віктор Пилипенко. Згодом він став співзасновником правозахисного громадського об'єднання «Військові ЛГБТ».[89][90] Публічність ЛГБТК-військових стала одним із ключових аргументів у суспільно-політичній дискусії 2022–2023 років щодо необхідності легалізації зареєстрованих партнерств в Україні.[91]

Значний внесок у правову боротьбу за визнання одностатевих пар зробив дипломат Зорян Кісь, який разом зі своїм партнером став заявником у судовій справі проти держави в Європейському суді з прав людини щодо подолання дискримінації та окремій справі юридичного визнання прав ЛГБТК-сімей в Україні[92][93][94].

Правовий статус геїв

Активісти розігрують сцену, де чеченські матері оплакують своїх зниклих синів, загорнуті в ЛГБТ та чеченські прапори.

У Східній Європі протягом останнього десятиліття спостерігається постійне порушення прав геїв. У Чечні геї зазнавали насильницьких зникнень — таємних викрадень, ув'язнення, катувань — та позасудових страт з боку влади. Невідома кількість чоловіків, затриманих через підозру в їхній гомосексуальності чи бісексуальності, померли під час утримання в концентраційних таборах.[95][96] Незалежні мас-медіа та правозахисні групи повідомляли, що геїв відправляють до підпільних таборів у Чечні, які один очевидець описав як «закриту в'язницю, про існування якої офіційно ніхто не знає».[97] Деякі геї намагалися втекти з регіону, але були затримані російською поліцією та відправлені назад до Чечні.[98] З'явилися повідомлення про те, що тюремні чиновники звільняють обвинувачених геїв з таборів після отримання гарантій від їхніх сімей, що їхні сім'ї їх уб'ють (принаймні один чоловік, за словами свідка, помер після повернення до своєї родини).[97] Ці ув'язнені чоловіки утримуються у вкрай тісних умовах: від 30 до 40 осіб утримуються в одній кімнаті (розміром від двох до трьох метрів), і мало хто має можливість судитися. Свідки також повідомляли, що геїв регулярно б'ють (поліпропіленовими трубами нижче пояса), катують електрикою та плюють в обличчя тюремні охоронці.[97] У деяких випадках процес тортур призводив до смерті особи, яку катували.[99][100] Станом на 2021 рік ситуація для геїв у Чечні продовжує погіршуватися.[101] В інших країнах Східної Європи права геїв продовжують погіршуватися. Президент Польщі Анджей Дуда пообіцяв заборонити викладання про геїв у школах, заборонити одностатеві шлюби та усиновлення, а також створити «зони, вільні від ЛГБТ».[102]

Опитування Дослідницького центру П'ю 2017 року показало, що більшість опитаних православних християн у східноєвропейських країнах та колишньому СРСР вважають, що гомосексуальність «не повинна бути прийнята суспільством»; 45% православних християн у Греції та 31% у Сполучених Штатах відповіли так само.[103]

Україна

У той час як у державах Західної Європи гомосексуальність каралася смертю через спалення, законодавство Київської Русі та Великого князівства Литовського були набагато м'якшими; невідомо жодного окремого випадку страти геїв. Максимальним покаранням у Київському князівстві та Королівстві Руському були церковний піст, відлучення від церкви, молитва та обов'язкове покаяння[104][105][106].

У часи Запорізької Січі геїв втоптували кіньми в землю, бо вважалося що це явище від диявола і суперечать християнським нормам[107][відсутнє в джерелі].

Після Лютневої революції та здобуття Українською Народною Республікою (УНР) автономії в 1917 році та проголошення незалежності в 1918 році всі закони Російської імперії були скасовані, включно зі статтею, що карала за гомосексуальність. За часів УНР гомосексуальні стосунки були легальними, але становище цієї групи населення публічно не обговорювалося політиками того часу[джерело?].

1934 року у кримінальні кодекси усіх радянських республік було включено статтю 121.1, яка забороняла сексуальні стосунки між дорослими чоловіками (мужолозтво) і карала порушників п'ятирічним ув'язненням у таборах і тюрмах.

У 1991 році, відповідно до рекомендацій ВООЗ, Україна першою з колишніх радянських республік скасувала кримінальне покарання за добровільні статеві стосунки між дорослими чоловіками (Стаття 122, частина 1, Кримінальний Кодекс УРСР).[108]

У тимчасово окупованому Росією Криму місцеві представники ЛГБТ переслідуються владою колаборантів. Утиск іде головним чином через «законодавство» РФ. В.о. «голови республіки» Сергій Аксьонов заявив, що «жодних гей-парадів не дозволить», а будь-які ЛГБТ-акції будуть розігнані «самообороною» та поліцією[109].

Лесбійки, геї, бісексуали, трансгендери та інші квір-люди скаржаться щодо збільшення нападів на них на території терористичних ДНР та ЛНР[110][111][112][113].

Мистецтво та культура

Висока мода

Макквін, осінь 2008 року

З початку 20-го століття геї, як відкриті, так і приховані, працювали одними з найвпливовіших модельєрів світу та заснували деякі з найважливіших модних будинків. Крістобаль Баленсіага (нар. 1895), який заснував бренд Balenciaga, був геєм[114], але все своє життя приховував свою сексуальність.[115] Його давній партнер, франко-польський мільйонер Владзіо Яворовський д'Аттенвіль, створив для нього фонд для заснування дому. Після смерті д'Аттенвіля наступна колекція Баленсіаги була повністю розроблена в чорному кольорі, щоб оплакати його втрату.[116] Французький модельєр Крістіан Діор (нар. 1905) був ще одним надзвичайно впливовим модельєром 20-го століття.[117] Діор ніколи не був одружений і відкрито не ідентифікував себе як гей, проте він був відомий тим, що часто відвідував гей-культурну сцену в Парижі, і Коко Шанель сумно описувала його як такого, що ніколи близько не «знав» жінку.[118][119] Ів Сен-Лоран (нар. 1935), якого також вважають одним із найвидатніших модельєрів ХХ століття,[120] був відкритим геєм; його давнім партнером був П'єр Берже.[121] Джанні Версаче (нар. 1946), італійський модельєр і засновник Versace, публічно зізнався у своїй гомосексуальності в інтерв'ю журналу The Advocate у липні 1995 року.[122] Версаче було вбито в 1997 році.[123]

Молодше покоління геїв здобуло популярність у світі моди наприкінці ХХ та на початку ХХІ століття. Том Форд заснував свій однойменний бренд Tom Ford у 2005 році та заявив, що усвідомив свою гомосексуальність ще в молодості, відвідуючи Studio 54 у 1980-х роках.[124][125] Александр Макквін (нар. 1969), який також був відкритим геєм, заснував власний бренд Alexander McQueen у 1992 році та був визнаний вундеркіндом у світі моди за свої революційні дизайнерські рішення.[126] Макквін сказав, що усвідомив свою сексуальну орієнтацію, коли йому було шість років.[127] В останні роки геї продовжують створювати деякі з найвпливовіших моделей моди у світі, зокрема завдяки таким дизайнерам, як Джеремі Скотт (нар. 1975), Джейсон Ву (нар. 1982) та Александер Ван (нар. 1983).[128][129][130]

Мистецтво

У 20-му столітті геї були серед найвпливовіших і найплідніших художників, письменників і танцюристів західного світу. У Сполучених Штатах до середини століття Джеймс Болдвін (нар. 1924) вважався одним із найкращих письменників свого покоління.[131] Його роботи, включаючи «Кімнату Джованні» (1956), відкрито стосувалися гомосексуальності та бісексуальності в той час, коли секс між чоловіками все ще був незаконним у більшій частині західного світу.[132][133] Інші великі художники покоління Болдвіна, включаючи Роберта Раушенберга (нар. 1925) та Джаспера Джонса (нар. 1930), були менш відкритими щодо своєї сексуальності [134] і навіть висміювали інших молодих художників-геїв свого покоління, таких як Енді Воргол, за те, що вони були надмірно жіночними.[135] У світі нью-йоркського танцю Елвін Ейлі (нар. 1931) поєднав театр, сучасний танець, балет і джаз з чорним просторіччям, а його хореографічний magnum opus «Одкровення» визнаний одним із найпопулярніших і найбільш виконуваних балетів у світі.[136][137][138] Ейлі залишався в ізоляції більшу частину свого життя і помер від хвороби, пов'язаної зі СНІДом, у віці 58 років.[139] Девід Гокні (нар. 1937), ще один видатний артист «Мовчазного покоління», зробив важливий внесок у рух поп-арту 1960-х років і вважається одним із найвпливовіших британських художників 20-го століття.[140][141] Він був відкритим геєм більшу частину свого життя.[142]

Багато найвпливовіших гей- та бісексуальних митців поколінь бумерів та X померли у дуже ранньому віці під час кризи СНІДу, зокрема Карлос Альмарас (нар. 1941), Роберт Мепплторп (нар. 1946), Фелікс Гонсалес-Торрес (нар. 1957) та Кіт Харінг (нар. 1958). Значна частина мистецтва кризи СНІДу була дуже політичною та критичною щодо уряду США і була описана як «боязка, гнівна, боязка та зухвала».[143] Після епідемії ВІЛ/СНІДу геї та інші квір-митці започаткували нову форму експериментального кіновиробництва під назвою «New Queer Cinema».[144][145] Сьогодні такі геї, як Марк Бредфорд, Хуліо Сальґадо та Кегінде Вайлі, є одними з найвпливовіших митців свого покоління.[146][147][148] Значна частина сучасного західного гей-мистецтва сьогодні стосується тем тіла, ідентичності та досвіду.[149]

За межами Заходу мистецтво, що містить теми гомосексуальної чоловічої сексуальності, досі вважається підривним та табуйованим. У Сінгапурі, де всі сексуальні акти між чоловіками були криміналізовані розділом 377A Кримінального кодексу до 2022 року,[150] мистецтво, створене гомосексуалами, вважається контркультурним. Історично геї в Сінгапурі зображувалися негативно в місцевих основних медіа, і зусилля щодо протидії цій дискримінації з боку ширшого сінгапурського суспільства були ускладнені через ризик ув'язнення, заборон та цензури з боку держави.[150][151][152][153]

Кіно та медіамистецтво

У Сполучених Штатах Енді Воргол знімав андеграундні фільми з квір-темами та акторами. Його роботи мали міжнародний вплив на квір-кіномистецтво.[154] Авангардний режисер Роза фон Праунгайм зняв понад 100 фільмів на квір-теми з кінця 1960-х років, деякі з них були оцінені на міжнародному рівні. Деякі фільми вважаються віхами в квір-кінематографі. Фон Праунгайм визнаний на міжнародному рівні як ікона квір-кінематографа.[155] Режисер Райнер Вернер Фассбіндер мав ранній вплив на квір-кінематограф з такими фільмами, як «Керель» (1982).[156] Ці режисери та інші були піонерами квір-голлівудських постановок, таких як «Горбата гора» (2005), які охопили мільйонну авдиторію.[157]

Дреґ

Дреґ є значною частиною популярної культури геїв і регулярно з'являються в гей-барах. Дреґ-королеви використовують одяг та макіяж, що символізують дреґ, щоб імітувати та часто перебільшувати жіночі гендерні ознаки та гендерні ролі в рамках виступу, який використовується в художніх або розважальних цілях. Дреґ-шоу часто включають ліпсінк, танці та живий спів. Вони відбуваються на таких заходах, як дреґ-конкурси та гей-паради, а також у нічних клубах та кабаре, а також у місцевих гей-барах. Дреґ-квін різняться за типом та культурою, і варіюються від професіоналів, які знімаються у фільмах та на Бродвеї, таких як Джин Малін, Дівайн або RuPaul, до людей, які займаються драгом лише зрідка.

У 2020-х роках хвиля негативної реакції проти ЛГБТК у Сполучених Штатах призвела до того, що відомо як паніка дреґ-культури.[158] У рамках цієї негативної реакції деякі штати США, такі як Теннессі, криміналізували публічні виступи дрег-культури.[159]

Кемп

«Magenta carpet» на Life Ball 2013.

Кемп — стиль візуальної естетики, який часто асоціюється з геями. Англійське визначення терміна вперше з'явилося у виданні Оксфордського словника англійської мови 1909 року: «показний, перебільшений, афектований, театральний; жіночний або гомосексуальний; що стосується, характерний для гомосексуалів».[160] Від свого первісного значення термін еволюціонував до позначення інверсії естетичних атрибутів, таких як краса, цінність та смак, через перебільшення та іронію.[161] Кемп часто плутають з кітчем і описують як «сирний». У 1964 році в есе Сьюзен Зонтаг «Нотатки про «кемп» було наголошено на ключових елементах кемпу, таких як: «штучність, легковажність, наївна претензійність середнього класу та шокуюча надмірність».[162] В останні роки геї прагнули дистанціюватися від цього терміна. В інтерв'ю 2018 року режисер Раян Мерфі сказав, що вважає кемп «лінивим загальним засобом, який кидають на гей-митців, щоб маргіналізувати їхні амбіції, представити їхню роботу як нішеву», і воліє описувати свій стиль візуальної естетики як «бароко».[163] У 2019 році Нью-Йоркський Метрополітен-музей провів свій щорічний захід Met Gala на тему «Нотатки про кемп».[164] Того ж року музей представив повну виставку «Кемп: Нотатки про моду», на якій було представлено численні жіночі сукні в стилі «кемп».[165] Тим не менш, на дреґ-перформансах та гей-прайдах багато геїв продовжують дотримуватися кемп-естетики.[166]

Репрезентація в медіа

У фільмі «Мальтійський сокіл» Пітер Лорре зіграв відверто стереотипного жіночного лиходія.

У багатьох видах популярних розваг геїв стереотипно зображують як розпусних, яскравих, показних та зухвалих. Геї також рідко є головними героями в мейнстрімних фільмах; вони часто грають роль стереотипних другорядних персонажів або зображуються як жертви чи лиходії.[167] Незважаючи на стереотипні зображення геїв, телевізійні шоу з 1990-х років, такі як «Queer as Folk», «Queer Eye » та «Modern Family», сприяли ширшому суспільному визнанню геїв як «нормальних людей». Тим не менш, у Сполучених Штатах євангелістами та організаціями, такими як «Focus on the Family», геїв досі часто зображують як символи соціального занепаду.[168]

Історичні західні медіа-репрезентації

«Хлопці, будьте обережні» — американський пропагандистський фільм 1961 року, який застерігає хлопчиків остерігатися «хижацької» небезпеки з боку гомосексуальних чоловіків.

Історично багато фільмів містили негативні підтексти щодо чоловічої гомосексуальності, як-от у фільмах Альфреда Гічкока, лиходії якого використовували приховану гомосексуальність, щоб посилити почуття зла та відчуження.[169][170] У новинних медіа чоловіча гомосексуальність рідко згадувалася безпосередньо, але часто зображувалася як хвороба, збочення або злочин. У 1967 році CBC випустила новинний сегмент про гомосексуальність; однак цей сегмент був просто збіркою негативних стереотипів щодо геїв.[171] 1970-ті роки показали зростання видимості геїв у західних медіа завдяки шоу ABC 1972 року «That Certain Summer». Шоу розповідало про гея, який виховує сім'ю, і хоча в ньому не було показано жодних явних стосунків між чоловіками, воно не містило жодних негативних стереотипів.[171]

З появою епідемії СНІДу та її явних асоціацій з геями, мас-медіа в США по-різному висвітлювали, зображували та сприймали спільноти геїв. Американська сімейна асоціація, Коаліція за краще телебачення та «Моральна більшість» організували бойкоти проти рекламодавців у телевізійних програмах, які зображували геїв у позитивному світлі.[172] Висвітлення діяльності геїв у мас-медіа під час кризи СНІДу залежало від місця розташування, а отже, і від ставлення місцевих жителів до них. Наприклад, у затоці San Francisco Chronicle найняла відкритого гея репортером і публікувала детальні статті на теми, пов'язані з геями. Це різко контрастувало з «Нью-Йорк Таймс», яка відмовилася використовувати слово «гей» у своїх текстах, виключно посилаючись на геїв та лесбійок терміном «гомосексуали», оскільки вважалося, що це більш клінічний термін. «Таймс» також обмежила своє вербальне та візуальне висвітлення питань, що стосуються геїв.[173][174]

Сучасні західні медіа-репрезентації

У серіалі «Поза » Біллі Портер грає Прея Телла, темношкірого гея з Нью-Йорка, хворого на СНІД.

У 1980-х роках криза СНІДу значно вплинула на представлення геїв в американських мас-медіа.[175]

Мелані Конен пише, що спочатку мас-медіа зображували СНІД як хворобу, яка вражає переважно міських білих геїв; незважаючи на те, що більшість жертв СНІДу були чорношкірими та латиноамериканськими геями.[176] Однак до кінця 1980-х років стало незаперечним, що більшість жертв СНІДу були кольоровими геями, і мас-медіа нарешті визнали цей загальновідомий факт. Проте нове висвітлення зберегло образ білих чоловіків як героїчних лідерів у боротьбі зі СНІДом; ігноруючи при цьому погляди кольорових геїв.[176] Конен пояснює це сприятливе (і необґрунтоване) представлення білих чоловіків привілеями білих.[176]

Під час кризи американські мас-медіа схильні були зосереджені на «розпусності» гей-культури та поділяли геїв на два архетипи: «жертви» (ті, хто постраждав від ВІЛ) та «лиходії» (які нібито навмисно поширювали ВІЛ).[177]

Вчені зазначають, що інтерсекційні зображення кольорових геїв зазвичай відсутні на телебаченні.[178] Крім того, коли телевізійні шоу зображують кольорових геїв часто менш помітними. Їх також часто зображують як «расово нейтральних», що означає, що їхня гомосексуальність є найважливішою для всіх їхніх інших якостей, таким чином приховуючи їхню етнічну ідентичність.[178]

Здоров'я

Жорстоке поводження

Геї частіше зазнають насильства, але рідше звертаються за допомогою.

Геї мають підвищений ризик фізичного та сексуального насильства, особливо ті, хто демонструє ранню гендерно неконформну поведінку (фемінінність). [179] Розповідаючи про власний досвід як хлопчик-фемінін, марокканський письменник-геїст Абделла Таїа написав у статті для New York Times: «Я знав, що відбувається з такими хлопцями, як я, у нашому збіднілому суспільстві; вони ставали жертвами, щоб використовувати, з благословення всіх, як легкі сексуальні об'єкти розчарованими чоловіками».[180] Геї рідше, ніж жінки, звертаються за психічною допомогою, часто через соціальну стигму та хибні переконання щодо сексуального насильства, такі як «чоловіків не можна примушувати до сексу» та «чоловіки стають геями чи бісексуалами, тому що вони зазнали сексуального насильства».[181]

Сексуальне здоров'я

Плакат з профілактики ВІЛ, що закликає до безпечного сексу з чоловіками, які мають статеві стосунки (ЧСЧ) у В'єтнамі.

У всьому світі геї, бісексуали та інші чоловіки, які мають секс з чоловіками (ЧСЧ), стикаються зі значними проблемами щодо свого загального сексуального здоров'я. Згідно зі звітом ЮНЕЙДС, ЧСЧ мають «вражаючий» у 27 разів вищий ризик зараження ВІЛ, ніж інші демографічні групи, а найвища медіанна поширеність серед цієї групи населення спостерігається в країнах Африки на південь від Сахари.[182]

Рівень нових випадків ВІЛ-інфекції серед чоловіків, які мають статеві стосунки з чоловіками (ЧСЧ), різниться залежно від регіону, але, згідно зі звітом ООН за 2018 рік, випадки ВІЛ-інфекції серед ЧСЧ становлять: 57% усіх нових випадків у Північній Америці, Центральній Європі та Західній Європі; 41% усіх нових випадків у Латинській Америці; 25% усіх нових випадків в Азії, на островах Тихого океану та в Карибському басейні; 20% усіх нових випадків у Східній Європі, Центральній Азії, Північній Африці та на Близькому Сході; та 12% усіх нових випадків у Західній та Центральній Африці.[183]

У країнах з різноманітним расовим складом населення, таких як Сполучені Штати, Франція та Сполучене Королівство, нові випадки ВІЛ-інфекції серед геїв та бісексуальних чоловіків непропорційно часто зустрічаються в робітничому класі та кольорових громадах.[184][185][186] У Сполучених Штатах наразі спостерігається повномасштабна криза ВІЛ-інфекції серед геїв-чикано та латиноамериканців у прикордонному регіоні Мексики та США,[187] а також серед афроамериканських чоловіків, які мають статеві стосунки з чоловіками на Півдні.[188] На Півдні на чорношкірих геїв, бісексуалів та інших ЧСЧ припадає шість із десяти нових випадків ВІЛ-інфекції серед усіх афроамериканців.[188] Останніми роками незалежні джерела новин показали, що чорношкірі та латиноамериканські геї з робітничого класу в Сполучених Штатах все ще стикаються зі значною нерівністю у стані здоров'я під час цих криз;[189][190] однак у Сполучених Штатах, як і в інших місцях світу, ці проблеми лише погіршилися, оскільки ВІЛ-позитивні МСМ (особливо ті, хто походить з уже неблагополучних спільнот)[191] серйозно та непропорційно постраждали від глобальної пандемії COVID-19.[192]

Окрім ВІЛ, молоді геї, бісексуали та інші чоловіки, які мають секс з чоловіками (ЧСЧ), також мають значно вищий ризик інших проблем, пов'язаних із сексуальним здоров'ям. Оскільки компульсивна та безпрезервативна сексуальна поведінка також тісно пов'язана з депресією,[193] молоді ЧСЧ (які мають непропорційно високу ймовірність відчувати клінічну депресію)[194][195] мають підвищений ризик інфекцій, що передаються статевим шляхом, через незахищений секс.[196] Крім того, оскільки депресія тісно пов'язана з історією сексуального насильства, високий рівень сексуальних травм у дитинстві серед геїв робить багатьох членів громади вразливими до нездорової поведінки та практик.[197][198] Внаслідок поєднання цих складних факторів багато геїв, бісексуалів та ЧСЧ мають вищі показники ІПСШ, включаючи хламідіоз та гонорею, а в Сполучених Штатах на них припадає 83% усіх випадків первинного та вторинного сифілісу.[199]

Психічне здоров'я

Існують значні проблеми, що впливають на загальне психічне здоров'я геїв. У Сполучених Штатах 29,3 відсотка геїв та бісексуалів повідомляють про хронічний щоденний психологічний дистрес.[200] Геї та бісексуали піддаються значному стресу, пов'язаному з меншинами, який полягає в постійному впливі стресових факторів через їхню меншинну ідентичність у суспільстві.[200] Сімейне та соціальне відторгнення, гомофобія, відчуження та ізоляція можуть сприяти проблемам психічного здоров'я, таким як тривога, депресія та відсутність самоприйняття.[200] Було виявлено, що ці проблеми загострюються у геїв, які зазнали сексуального насильства.[200] Навіть у країнах із соціальним та правовим захистом для геїв, таких як Сполучене Королівство, Франція та Сполучені Штати, структурна суспільна стигма щодо гомосексуальних чоловіків зберігається, і було показано, що дискримінація негативно впливає на психічне здоров'я геїв.[201] Фактично, порівняно з гетеросексуальними чоловіками, геї та бісексуали мають вищий ризик як тяжкої депресії, так і генералізованого тривожного розладу.[201] Геї та бісексуали також мають більший ризик самогубства;[202] вони є однією з демографічних груп, які найчастіше намагаються покінчити життя самогубством, а також фактично закінчують життя самогубством.[201] ВІЛ-позитивний статус продовжує суттєво впливати на психічне здоров'я багатьох геїв та бісексуалів, які бояться розкривати свій статус роботодавцям, друзям та родинам, особливо якщо вони ще не зробили камінг-аут.[201]

Спільнота та ідентичність

Субкультури

Двоє молодих геїв на Taiwan Pride

У Північній Америці та Європі геї мають кілька субкультур, включаючи Twinks, Bears, Otters, Queens, Jocks, Gaymers та інші.[203] На думку вчених, ці субкультури, які значною мірою виникли як частина «американського способу життя геїв», певним чином стали «глобальним шаблоном» для гей-культури в усьому світі.[204] В Індії, де гей-культура повільно формується, незважаючи на антигейські «соціальні цінності, кастову систему, шлюби за домовленістю [та] високу ймовірність бути позбавленим спадщини через камінг-аут», деякі геї працюють над розвитком індійської культури, одночасно переймаючи аспекти глобальної гей-культури.[205] Один індійський гей, який ідентифікує себе як Bears, заявив в інтерв'ю: «Оскільки [гетеросексуальні люди] бачать мене в масивних кільцях та браслетах, важких металевих футболках, що їздить на Гарлі Девідсон, це не вписується в індійський стереотип про жіночного гея. Хоча я нічого не маю проти бути жіночним, не всі геї такі». ... Заохочення культури Bears [в Індії] дозволить більшій кількості чоловіків почуватися комфортно, розкриваючи свою сексуальну орієнтацію та уникаючи пастки гетеросексуального шлюбу, який рятує їхню репутацію.[206]

Двоє геїв цілуються під час гей-заходу.

У Канаді, де вже існують зрілі міські спільноти геїв, деякі гей-митці працюють над тим, щоб протидіяти тому факту, що соціальна прийнятність гей-субкультури часто залежить від того, наскільки вона відповідає західним стандартам загальноприйнятої привабливості.[207] Відеохудожник Майк Ваєлд, чия виставка «LOVED» продемонструвала спільноту «Bears», заявив: «Деякі речі, якими одержимі мас-медіа — ожиріння, втрата ваги, форма тіла, старіння — деякі з цих речей, з якими ми повинні бути задоволені. Ми стаємо більшими, ми старіємо. Ви можете боротися з цим і бути нещасними, або ви можете прийняти це та жити з тілом, яке у вас є, і любити його».[207] У Сполученому Королівстві журналісти відзначили роль, яку мобільні додатки, такі як Grindr, відіграли у створенні самосегрегаційних субкультур (також званих «tribes») у спільнотах геїв.[208]

Молодь

Підлітки та юнаки-геї є унікально вразливим сегментом чоловічої гей-популяції. У багатьох країнах проблеми ідентичності, цькування та відсутність прийняття в сім'ї є одними з основних проблем, з якими стикаються молоді геї.[209][210][211] Крім того, хлопці та підлітки-геї в усьому світі регулярно зазнають більш екстремальних форм насильства, включаючи конверсійну терапію,[212] сімейне насильство,[213][214] та інші форми фізичного насильства.[215] Ці проблеми мають негативний вплив на благополуччя молодих геїв та бісексуалів. У Сполучених Штатах звіт CDC за 2019 рік показав, що суїцидальні думки серед хлопців та підлітків-геїв та бісексуалів сягають 40,4%.[216] Однак, за даними CDC, батьківська підтримка може відігравати важливу роль у покращенні стану здоров'я молоді геїв та бісексуалів, зменшуючи ймовірність того, що підліток-геї: «Відчуватиме депресію; намагатиметься покінчити життя самогубством; вживатиме наркотики та алкоголь; [або] заразиться хворобами, що передаються статевим шляхом».[217]

Незважаючи на труднощі, з якими стикаються підлітки-геї, дослідження показали, що молоді геї-чоловіки також розвивають навички, які дозволяють їм успішніше справлятися зі стресом та іншими проблемами розвитку, ніж їхні гетеросексуальні однолітки.[218] Порівнюючи хлопців-геїв та підлітків з їхніми гетеросексуальними однолітками, молоді геї демонструють вищий рівень стійкості, позитивної самооцінки та внутрішнього самоконтролю.[218]

Батьківство

Двоє батьків зі своєю дитиною.

У більшості країн сьогодні усиновлення одностатевими парами не дозволено законом. Однак у Західній Європі, більшій частині Південної Америки та Північній Америці геї можуть стати батьками різними способами, включаючи усиновлення, сурогатне матерництво та народження дітей від попередніх стосунків. В останні роки відомі геї, такі як Андерсон Купер та Елтон Джон, потрапили в заголовки газет, ставши батьками,[219][220], і геїв все частіше представляють на телебаченні як батьків (хоча ці зображення зазнавали критики за їхню одновимірність).[221] Незважаючи на ці досягнення у видимості та репрезентації, геї-батьки та їхні сім'ї все ще стикаються з високим рівнем дискримінації та соціальної стигматизації з боку своїх родичів, сусідів та інших членів своїх громад.[222][223] У Сполучених Штатах дві третини геїв-батьків повідомляють про соціальну стигматизацію, а третина повідомляє, що їхні діти стикалися зі стигматизацією з боку інших дітей за те, що їхні батьки-геї.[222] Більшість соціальних наукових досліджень показують, що діти геїв-батьків так само добре адаптовані, як і діти гетеросексуальних батьків.[224]

Вік

Двоє літніх геїв у березні 2010 року.

Літні геї є однією з найменш вивчених груп у гей-спільнотах. У Мексиці у 2019 році відкрився Vida Alegre як перший центр для людей похилого віку для ЛГБТК-людей у країні.[225] За словами засновниці центру Саманти Флорес, самотність є серйозною проблемою для багатьох літніх геїв у Мексиці, яка зазначає: «До мене приходили люди, літні геї, ридали та виливали мені свої душі про те, які вони нещасні». ... Зазвичай у них немає дітей, і багато їхніх сімей відмовилися від них, тому їм потрібно звертатися до сімей, яких вони самі обрали, або до друзів для соціальних контактів».[225] За словами Флореса, багато з цих старших геїв у Мексиці також живуть з посттравматичним стресовим розладом через своїх численних втрачених друзів та партнерів, які померли під час епідемії СНІДу.[225] У Франції режисер-документаліст Себастьян Ліфшиц зняв «Невидимки» – документальний фільм 2012 року про літніх геїв-французів, і він виявив значні ідеологічні відмінності між молодшими та старшими геями.[226] Ліфшиц заявив: «Важливо розуміти, що це старше покоління геїв у Франції всіма силами боролося проти французького суспільства». Той факт, що сьогодні є набагато молодші гей-пари, які вимагають права одружуватися та усиновлювати дітей, розуміє старше гей-покоління, але не хоче цього для себе».[226] Зрештою, у Сполучених Штатах вчені виявили, що більшість старших американських геїв-чоловіків не є «дивними, самотніми істотами», а навпаки, «добре адаптовані до своєї гомосексуальності та процесу старіння».[227]

Інвалідність

Гей у інвалідному візку на Лондонському прайді 2016 року.

Геї з інвалідністю повідомляють про почуття дискомфорту через соціальні очікування щодо фізичної зовнішності та загальноприйняті стандарти привабливості.[228] Аарон Андерсон, який має синдром Гієна-Барре, сказав: «Геї настільки навчені, що все має бути ідеальним. Ви повинні мати все. [Моє тіло] таке неідеальне. Геї, яких я знаю, не знають, як з цим [з моєю інвалідністю] впоратися. Вони вдають, що це нічого не означає, або поверхневі знайомі просто ігнорують мене».[228] Геї з інвалідністю також зазначають, що члени спільноти людей з інвалідністю часто відчувають себе десексуалізованими суспільством.[228] Ця десексуалізація може мати серйозні наслідки для здоров'я геїв з інвалідністю. Дже Джин Пак з Університету Іллінойсу в Чикаго зазначив, що точна сексуальна освіта та інформація, пов'язана з сексуальністю, зазвичай недоступні для членів спільноти людей з інвалідністю,[228] що може залишити чоловіків у спільноті без інформації про практики безпечного сексу. Тим часом, у галузі досліджень інвалідності, вчені наголошують на важливості формування публічної ідентичності та спільної культури для геїв з інвалідністю.[229] В останні роки квір-чоловіки з інвалідністю досягли певної видимості в мас-медіа, зокрема завдяки серіалу Раяна О'Коннелла «Особливий» на Netflix 2019 року та онлайн-популярності сексуально мінливої американської моделі Найла ДіМарко.

Освіта

У Сполучених Штатах, в середньому, геї майже вдвічі частіше, ніж гетеросексуали, не погоджуються з тим, що «вони почуваються безпечно в школі».[230] Геї на 50% частіше, ніж гетеросексуали, мають ступінь магістра, а середній бал у середній школі геї мають дещо вищий, ніж гетеросексуали та бісексуали [230]

Див. також

Примітки

  1. ↑ гей3 // Словник української мови : у 20 т. / НАН України, Український мовно-інформаційний фонд. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
  2. ↑ ГЕЙ - тлумачення, орфографія, новий правопис онлайн. slovnyk.ua. Процитовано 21 червня 2023.
  3. ↑ The Effects of Negative Attitudes on Gay, Bisexual, and Other Men Who Have Sex with Men. CDC. U.S. Department of Health & Human Services. 18 січня 2019. Архів оригіналу за 10 січня 2022. Процитовано 1 лютого 2021.
  4. ↑ Avoiding Heterosexual Bias in Language. American Psychological Association. Архів оригіналу за 21 березня 2015. Процитовано 14 березня 2015. (Reprinted from Avoiding heterosexual bias in language. American Psychologist. 46 (9): 973—974. 1991. doi:10.1037/0003-066X.46.9.973.)
  5. ↑ GLAAD Media Reference Guide – Terms To Avoid. GLAAD. 25 жовтня 2016. Архів оригіналу за 20 квітня 2012. Процитовано 21 квітня 2012.
  6. ↑ а б Hubbard, Thomas K. (2003). Introduction. Homosexuality in Greece and Rome: a Sourcebook of Basic Documents. University of California Press. с. 1. ISBN 0520234308. The term "homosexuality" is itself problematic when applied to ancient cultures, inasmuch as neither Greek nor Latin possesses any one word covering the same semantic range as the modern concept. The term is adopted in this volume not out of any conviction that a fundamental identity exists between ancient and modern practices or self-conceptions, but as a convenient shorthand linking together a range of different phenomena involving same-gender love and/or sexual activity. To be sure, classical antiquity featured a variety of discrete practices in this regard, each of which enjoyed differing levels of acceptance depending on the time and place.
  7. ↑ Larson, Jennifer (6 вересня 2012). Introduction. Greek and Roman Sexualities: A Sourcebook. Bloomsbury Academic. с. 15. ISBN 978-1441196859. There is no Greek or Latin equivalent for the English word 'homosexual', although the ancients did not fail to notice men who preferred same-sex partners.
  8. ↑ Norton, Rictor (2016). Myth of the Modern Homosexual. Bloomsbury Academic. ISBN 9781474286923. Архів оригіналу за 11 травня 2021. Процитовано 22 січня 2021. The author has made adapted and expanded portions of this book available online as A Critique of Social Constructionism and Postmodern Queer Theory [Архівовано 30 March 2019 у Wayback Machine.].
  9. ↑ Boswell, John (1989). Revolutions, Universals, and Sexual Categories. У Duberman, Martin Bauml; Vicinus, Martha; Chauncey, George Jr. (ред.). Hidden From History: Reclaiming the Gay and Lesbian Past. Penguin Books. с. 17—36. {{cite book}}: |archive-url= вимагає |url= (довідка)
  10. ↑ "sow illegitimate and bastard seed in courtesans, or sterile seed in males in defiance of nature." Plato in The Laws (Book VIII p.841 edition of Stephanus) or p.340, edition of Penguin Books, 1972.
  11. ↑ Gnuse, Robert K. (Травень 2015). Seven Gay Texts: Biblical Passages Used to Condemn Homosexuality. Biblical Theology Bulletin. SAGE Publications on behalf of Biblical Theology Bulletin Inc. 45 (2): 68—87. doi:10.1177/0146107915577097. ISSN 1945-7596.
  12. ↑ Koenig, Harold G.; Dykman, Jackson (2012). Religion and Spirituality in Psychiatry. Cambridge: Cambridge University Press. с. 43. ISBN 9780521889520. the overwhelming majority of Christian churches have maintained their positions that homosexual behavior is sinful
  13. ↑ Plato; Saunders, Trevor J. (1970). The laws. Penguin. с. 340. ISBN 0-14-044222-7. OCLC 94283. ... sow illegitimate and bastard seed in courtesans, or sterile seed in males in defiance of nature.
  14. ↑ Roman Homosexuality By Craig Arthur Williams, p.60
  15. ↑ Foucault, Michel (1986). Of Other Spaces. Diacritics. The Johns Hopkins University Press. 16 (1): 22—27. doi:10.2307/464648. JSTOR 464648.
  16. ↑ Hubbard Thomas K (22 вересня 2003). Review of David M. Halperin, How to Do the History of Homosexuality. Bryn Mawr Classical Review.
  17. ↑ Boswell, John (1989). Revolutions, Universals, and Sexual Categories. У Duberman, Martin Bauml; Vicinus, Martha; Chauncey, George Jr. (ред.). Hidden From History: Reclaiming the Gay and Lesbian Past. Penguin Books. с. 17—36. {{cite book}}: |archive-url= вимагає |url= (довідка)
  18. ↑ Norton, Rictor (2016). Myth of the Modern Homosexual. Bloomsbury Academic. ISBN 9781474286923. Архів оригіналу за 11 травня 2021. Процитовано 22 січня 2021. The author has made adapted and expanded portions of this book available online as A Critique of Social Constructionism and Postmodern Queer Theory [Архівовано 30 March 2019 у Wayback Machine.].
  19. ↑ Richard Parkinson: Homosexual Desire and Middle Kingdom Literature. In: The Journal of Egyptian Archaeology (JEA), vol. 81, 1995, pp. 57–76.
  20. ↑ Cromwell, Jennifer (15 червня 2021). Ancient Same Sex Love Spells. papyrus-stories.com. Процитовано 9 квітня 2022.
  21. ↑ Buckle, Leah (Жовтень 2020). African sexuality and the legacy of imported homophobia. Stonewall. Архів оригіналу за 9 червня 2021. Процитовано 8 лютого 2021.
  22. ↑ Carroll, Aengus; Lucas Paoli Itaborahy (Травень 2015). State-Sponsored Homophobia: A World Survey of Laws: criminalisation, protection and recognition of same-sex love (PDF). International Lesbian, Gay, Bisexual, Trans and Intersex association. Архів (PDF) оригіналу за 23 квітня 2019. Процитовано 5 квітня 2019.
  23. ↑ Mendos, Lucas Ramón (2019). State-Sponsored Homophobia 2019 (PDF). Geneva: ILGA. с. 359. Архів (PDF) оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 9 лютого 2021.
  24. ↑ Here are the 10 countries where homosexuality may be punished by death. The Washington Post. 16 червня 2016. Архів оригіналу за 29 червня 2014. Процитовано 25 серпня 2017.
  25. ↑ Pablo, Ben (2004), Latin America: Colonial, glbtq.com, архів оригіналу за 11 грудня 2007, процитовано 1 серпня 2007
  26. ↑ {{cite encyclopedia}}: Порожнє посилання на джерело (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  27. ↑ Sigal, Pete (2003). Infamous Desire: Male Homosexuality in Colonial Latin America. The University of Chicago Press. ISBN 9780226757049.
  28. ↑ Townsend, Lynette (22 квітня 2014). Aztecs and diversity; there was even a god for gay men and prostitutes. Daily Review. Процитовано 28 липня 2023.
  29. ↑ Mártir de Anglería, Pedro. (1530). Décadas del Mundo Nuevo [Архівовано 29 May 2010 у Wayback Machine.]. Quoted by Coello de la Rosa, Alexandre. "Good Indians", "Bad Indians", "What Christians?": The Dark Side of the New World in Gonzalo Fernández de Oviedo y Valdés (1478–1557), Delaware Review of Latin American Studies, Vol. 3, No. 2, 2002.
  30. ↑ Hamnett, Brian R. (1999). Concise History of Mexico. Port Chester NY US: Cambridge Univ. Press. с. 63–95. ISBN 978-0-521-58120-2.
  31. ↑ Hamnett, Brian R. (1999). Concise History of Mexico. Port Chester NY US: Cambridge Univ. Press. с. 63–95. ISBN 978-0-521-58120-2.
  32. ↑ . Mexico City. ISBN 1-56409-034-5. {{cite encyclopedia}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  33. ↑ Kang, Wenqing. Obsession: male same-sex relations in China, 1900–1950, Hong Kong University Press. Page 2
  34. ↑ Geng, Song (2004). The fragile scholar: power and masculinity in Chinese culture. Hong Kong University Press. с. 144. ISBN 978-962-209-620-2. Архів оригіналу за 26 лютого 2021. Процитовано 22 січня 2021.
  35. ↑ Hinsch, Bret. (1990). Passions of the Cut Sleeve. University of California Press. p. 77-78.
  36. ↑ Kang, Wenqing. Obsession: male same-sex relations in China, 1900–1950, Hong Kong University Press. Page 3
  37. ↑ Cohen, David (1994). Law, Sexuality, and Society: The Enforcement of Morals in Classical Athens. Cambridge University: Cambridge University Press. с. 174. ISBN 9780521466424.
  38. ↑ Law, Sexuality, and Society (англ.). Cambridge University Press. Процитовано 28 травня 2025.
  39. ↑ Hubbard, Thomas K. (31 березня 2020), Historical Views of Homosexuality: Roman Empire (англ.), doi:10.1093/acrefore/9780190228637.013.1243, ISBN 978-0-19-022863-7, процитовано 17 травня 2025
  40. ↑ Skinner, Marilyn (2013). Sexuality in Greek and Roman Culture. Ancient Cultures (вид. 2nd). Wiley-Blackwell. ISBN 978-1-4443-4986-3.
  41. ↑ Mackay, Christopher S. (2004). Ancient Rome: A Military and Political History. Cambridge University Press.
  42. ↑ Bailey, Derrick Sherwin (1975). Homosexuality and the Western Christian tradition. Hamden, Conn. : Archon Books. ISBN 978-0-208-01492-4.
  43. ↑ Morales, Manuel Sanz; Mariscal, Gabriel Laguna (2003). The Relationship between Achilles and Patroclus according to Chariton of Aphrodisias. The Classical Quarterly. 53 (1): 292—295. doi:10.1093/cq/53.1.292. ISSN 0009-8388. JSTOR 3556498.
  44. ↑ Rocke, Michael, (1996), Forbidden Friendships: Homosexuality and male Culture in Renaissance Florence, ISBN 0-19-512292-5
  45. ↑ Ruggiero, Guido, (1985), The Boundaries of Eros, ISBN 0-19-503465-1
  46. ↑ Kurtz, Lester R. (1999). Encyclopedia of violence, peace, & conflict. Academic Press. с. 140. ISBN 0-12-227010-X. Архів оригіналу за 14 квітня 2021. Процитовано 22 січня 2021.
  47. ↑ Bergeron, David M. (2002). 4: George Villiers, Duke of Buckingham. King James and Letters of Homoerotic Desire. Iowa City: University of Iowa Press. ISBN 9781587292729. By all sensible accounts, Buckingham became James's last and greatest lover.
  48. ↑ Leick, Gwendolyn (2013). Sex and Eroticism in Mesopotamian Literature. New York City: Routledge. ISBN 978-1-134-92074-7. Архів оригіналу за 14 квітня 2021. Процитовано 22 січня 2021.
  49. ↑ а б в г Roscoe, Will; Murray, Stephen O. (1997). Islamic Homosexualities: Culture, History, and Literature. New York City: New York University Press. с. 65—66. ISBN 0-8147-7467-9. Архів оригіналу за 10 березня 2021. Процитовано 28 січня 2021.
  50. ↑ Honeycutt, Kevin S. (1 червня 2022). Bertrand de Jouvenel's Philosophy of Individual Liberty. Journal des Économistes et des Études Humaines (англ.). 28 (1): 167—182. doi:10.1515/jeeh-2022-0016. ISSN 2153-1552.
  51. ↑ Casey (7 червня 2016). Queer in the Age of the Queen: Gender and Sexuality of the Mid Modern Period in Victorian England and North America. Molly Brown House Museum (амер.). Процитовано 17 травня 2025.
  52. ↑ Gay Rights Or Wrongs: A Christian's Guide to Homosexual Issues and Ministry, by Mike Mazzalonga, 1996, p.11
  53. ↑ Pritchard, p. 181.
  54. ↑ Muzzy, Frank (2005). Gay and Lesbian Washington, D.C. Arcadia Publishing. с. 7. ISBN 978-0738517537.
  55. ↑ Bringing Up Baby. Архів оригіналу за 30 червня 2006. Процитовано 24 листопада 2005.
  56. ↑ "The Truth About Homosexuals", Sir, June 1950, Sara H. Carleton, New York, p. 57.
  57. ↑ Giles, Geoffrey J (2001). Social Outsiders in Nazi Germany. Princeton, New Jersey: Princeton University Press. ISBN 978-0-691-18835-5.
  58. ↑ Giles, Geoffrey J (2001). Social Outsiders in Nazi Germany. Princeton, New Jersey: Princeton University Press. ISBN 978-0-691-18835-5.
  59. ↑ Gay Men under the Nazi Regime. Holocaust Encyclopedia. United States Holocaust Memorial Museum. Архів оригіналу за 15 липня 2025. Процитовано 24 липня 2025.
  60. ↑ Lautmann, Rüdiger (22 січня 1981). The Pink Triangle: The Persecution of Homosexual Males in Concentration Camps in Nazi Germany. Journal of Homosexuality. Routledge. 6 (1—2): 156—157. doi:10.1300/J082v06n01_13. ISSN 0091-8369. Процитовано 24 липня 2025.
  61. ↑ Remembering LGBT people murdered in the Holocaust. Morning Star (англ.). 27 січня 2020. Архів оригіналу за 27 січня 2020. Процитовано 22 липня 2020.
  62. ↑ Rosenfeld, Dana. The AIDS epidemic's lasting impact on gay men. The British Academy. Архів оригіналу за 26 січня 2021. Процитовано 6 лютого 2021.
  63. ↑ KQED LGBT Timeline. Kqed.org. Retrieved on 3 December 2011.
  64. ↑ Kinsella, James (1989). Covering the Plague: AIDS and the American Media (англ.). Rutgers University Press. с. 28. ISBN 9780813514826.
  65. ↑ Centers for Disease Control (Червень 1981). Pneumocystis pneumonia—Los Angeles (PDF). MMWR. Morbidity and Mortality Weekly Report. 30 (21): 250—2. PMID 6265753. Архів (PDF) оригіналу за 13 квітня 2010. Процитовано 7 лютого 2021.
  66. ↑ Altman, Lawrence K. (3 липня 1981). Rare cancer seen in 41 homosexuals. The New York Times. Архів оригіналу за 12 січня 2012. Процитовано 20 лютого 2012.
  67. ↑ Altman, Lawrence K. (11 травня 1982). New Homosexual Disorder Worries Health Officials. The New York Times. Архів оригіналу за 30 квітня 2013. Процитовано 7 лютого 2021.
  68. ↑ Coker Burks, Ruth (Грудень 2020). All The Young Men (вид. 1). New York City: Grove Press. ISBN 9780802157249.
  69. ↑ The President's News Conference, September 17, 1985. Архів оригіналу за 24 вересня 2016.
  70. ↑ Boffey, Philip (18 вересня 1985). Reagan Defends Financing for AIDS. The New York Times. Архів оригіналу за 18 березня 2021. Процитовано 7 лютого 2021.
  71. ↑ Boffey, Philip (14 січня 1986). AIDS In the Future: Experts Say Deaths Will Climb Sharply. The New York Times. Архів оригіналу за 28 лютого 2009. Процитовано 4 травня 2008.
  72. ↑ Queers Read This. QRD. Архів оригіналу за 17 січня 2018. Процитовано 14 лютого 2021.
  73. ↑ ACT UP 1987–2012. ACT UP NY. Архів оригіналу за 5 лютого 2021. Процитовано 8 лютого 2021.
  74. ↑ Global HIV & AIDS statistics — 2020 fact sheet. UN AID. United Nations. Архів оригіналу за 4 грудня 2019. Процитовано 8 лютого 2021.
  75. ↑ Павличко, С. Д. (2000). Націоналізм, сексуальність, орієнталізм: Складний світ Агатангела Кримського. Київ: Основи. с. 328. ISBN 966-500-053-0. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: контрольна сума (довідка)
  76. ↑ Агатангел Кримський: учений, який мав 60 псевдонімів, знав 60 мов, але якого система знищила. Радіо Свобода (укр.). 15 січня 2021. Процитовано 20 листопада 2023.
  77. ↑ Агеєва, В. П. (2011). Апологія модерну: обриси ХХ віку. Київ: Грані-Т. с. 408. ISBN 978-966-465-342-9. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: контрольна сума (довідка)
  78. ↑ Гурницький, К. І. (1971). Кримський як історик. Київ: Наукова думка. с. 432.
  79. ↑ ЧК–НКВС–КДБ–ФСБ: Історія терору і переслідувань. Едуард Андрющенко
  80. ↑ Чи був Сергій Параджанов політичним режисером?
  81. ↑ Розсекречені архіви КДБ, квір Донбас, розповіді очевидців. Великий проєкт про історію ЛГБТ-руху в Україні від радянських часів дотепер. NV (укр.). Процитовано 13 травня 2026.
  82. ↑ James Steffen. The Cinema of Sergei Parajanov. — University of Wisconsin Pres, 2013. — 306 с. / с. 5
  83. ↑ Андрющенко Едуард Сергійович. Архіви КГБ. Невигадані історії. — Київ, «Віват», 2023. — 400 с. / с. 157
  84. ↑ Сергія Параджанова реабілітували через 50 років. dw.com (укр.). Процитовано 13 травня 2026.
  85. ↑ Анатолій Єрема: Чи є ЛГБТ-цензура і що робити з гомофобами? (укр.), процитовано 24 листопада 2023
  86. ↑ а б в Хто з українських зірок належить до ЛГБТ-спільноти. 24 Канал (укр.). 25 червня 2023. Процитовано 20 листопада 2023.
  87. ↑ "Всі ми вільні люди": режисер Юрій Двіжон про камінг-аут, ЛГБТ-спільноту та співпрацю з українськими зірками. РБК-Україна. Процитовано 12 березня 2019.
  88. ↑ Хто з українських зірок належить до ЛГБТ-спільноти. 24 Канал (укр.). 25 червня 2023. Процитовано 20 листопада 2023.
  89. ↑ Український військовий-гей: життя після камінг-ауту (відео). dw.com (укр.). Процитовано 13 травня 2026.
  90. ↑ Віктор Пилипенко, батальйон "Донбас", гей: По мені стріляли танки, тож зеленки не боюся. Українська правда. Життя (укр.). Процитовано 13 травня 2026.
  91. ↑ Цивільні партнерства — це не лише про ЛГБТ. Projects (амер.). Процитовано 13 травня 2026.
  92. ↑ Landmark Court Ruling in Ukraine a Step Toward Equality | Human Rights Watch (англ.). 13 березня 2026. Процитовано 26 березня 2026.
  93. ↑ Supreme Court of Ukraine upholds landmark ruling recognising ‘de facto’ same-sex marriage. Novaya Gazeta Europe. 5 грудня 2066. Процитовано 26 березня 2026.
  94. ↑ In landmark ruling, same-sex couple recognized as family by Ukrainian court. The Kyiv Independent (англ.). 3 липня 2025. Процитовано 26 березня 2026.
  95. ↑ Smith, Lydia (10 квітня 2017). Chechnya detains 100 gay men in first concentration camps since the Holocaust. International Business Times UK. Архів оригіналу за 7 листопада 2019. Процитовано 16 квітня 2017.
  96. ↑ Reynolds, Daniel (10 квітня 2017). Report: Chechnya Is Torturing Gay Men in Concentration Camps. The Advocate. Архів оригіналу за 16 червня 2019. Процитовано 16 квітня 2017.
  97. ↑ а б в Расправы над чеченскими геями (18+). Новая газета – Novayagazeta.ru. 4 квітня 2017. Архів оригіналу за 4 квітня 2017. Процитовано 14 січня 2019.
  98. ↑ Chechnya: Escaped gay men sent back by Russian police. BBC News. 6 лютого 2021. Архів оригіналу за 9 лютого 2021. Процитовано 13 лютого 2021.
  99. ↑ People are being beaten and forced to 'sit on bottles' in anti-gay 'camps' in Chechnya. The Independent. 11 квітня 2017. Архів оригіналу за 14 квітня 2019. Процитовано 13 квітня 2017.
  100. ↑ Chechnya has opened concentration camps for gay men. PinkNews. Архів оригіналу за 4 жовтня 2019. Процитовано 13 квітня 2017.
  101. ↑ Two Gay Men Returned to Chechnya Face 'Mortal Danger,' Rights Group Says. VOA. Agence France-Presse. 8 лютого 2021. Архів оригіналу за 8 лютого 2021. Процитовано 13 лютого 2021.
  102. ↑ Ash, Lucy (20 вересня 2020). Inside Poland's 'LGBT-free zones'. BBC News. Архів оригіналу за 8 лютого 2021. Процитовано 13 лютого 2021.
  103. ↑ 4. Orthodox take socially conservative views on gender issues, homosexuality. Pew Research Center. 8 листопада 2017. Процитовано 18 березня 2021.
  104. ↑ О содомском грехе // Стоглав. — СПб.: Д. Е. Кожанчиков, 1863. — С. 109—110. — 312
  105. ↑ Кон, 2003, с. 320—322
  106. ↑ Хили, 2008, с. 96—99, 356—374.
  107. ↑ Ставлення до проявів сексуальності в Україні XVII–XVIII століть. Гендер в деталях. Процитовано 26 травня 2025.
  108. ↑ Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). 12 грудня 1991. Процитовано 13 березня 2026.
  109. ↑ Аксенов: Гей-парадов в Крыму не будет. Харьков, новостное агентство. 2019-09-02. Архів оригіналу за 13 вересня 2014. Процитовано 14 вересня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним використанням параметра location (посилання)
  110. ↑ Ukraine News One: Donetsk gay club attacked by separatists (VIDEO). Kyiv Post. 10 червня 2014. Архів оригіналу за 10 червня 2014. Процитовано 12 червня 2014.
  111. ↑ У «ЛНР» почали розстрілювати геїв // Патріоти України — Листопад 14, 2014. Архів оригіналу за 29 листопада 2014. Процитовано 15 листопада 2014.
  112. ↑ http://america.aljazeera.com/articles/2014/7/5/despite-a-move-towardeuropelgbtukrainiansfacenewhurdles.html
  113. ↑ Активістка, яку катували бойовики "ДНР", розповіла про весь час перебування в полоні батальйону "Восток". TCH.ua. 2014-09-02. Процитовано 14 вересня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним використанням параметра location (посилання)
  114. ↑ Haggerty, George (5 листопада 2013). Encyclopedia of Gay Histories and Cultures (англ.). Routledge. ISBN 9781135585068. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 20 лютого 2021.
  115. ↑ Kaiser, Susan B. (1 серпня 2013). Fashion and Cultural Studies (англ.). A&C Black. ISBN 9780857854315. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 20 лютого 2021.
  116. ↑ Balenciaga and Spain by Hamish Bowles, Vogue. YouTube. 20 листопада 2018. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 2 січня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  117. ↑ Les Fabian, Brathwaite (13 лютого 2015). The 15 Greatest Gay Designers. Архів оригіналу за 11 лютого 2021. Процитовано 20 лютого 2021.
  118. ↑ Blanks, Tim (18 серпня 2002). The Last Temptation Of Christian. The New York Times Magazine. Архів оригіналу за 8 жовтня 2020. Процитовано 20 лютого 2021.
  119. ↑ Baker, Lindsay (29 січня 2019). The formidable women behind the legendary Christian Dior. BBC. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 20 лютого 2021.
  120. ↑ Yves Saint Laurent, Who Has Died Aged 71, was, with Coco Chanel, regarded as the Greatest Figure in French Fashion in the 20th Century, and could be said to have Created the Modern Woman's Wardrobe. The Daily Telegraph. UK. 1 червня 2008. Архів оригіналу за 4 червня 2008. Процитовано 24 липня 2010.
  121. ↑ Goodwin, Christopher. Inside the world of Yves Saint Laurent and Pierre Bergé. The Times. Архів оригіналу за 20 лютого 2021. Процитовано 20 лютого 2021.
  122. ↑ Miller, Julie (14 лютого 2018). The Moment Gianni Versace Opened Up About His Sexuality to Press. Vanity Fair. Архів оригіналу за 25 лютого 2021. Процитовано 20 лютого 2021.
  123. ↑ The Real Story Behind The Assassination of Gianni Versace and Serial Killer Andrew Cunanan. Time. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 20 лютого 2021.
  124. ↑ "Tom Ford: the hard-driven Texan behind the rebirth of Gucci". Agence France-Presse (12 April 2005).
  125. ↑ Frankel, Susannah. "A Bigger Splash". The Independent (16 January 1999).
  126. ↑ Biography: Sarah Burton. alexandermcqueen.com. Архів оригіналу за 8 січня 2012. Процитовано 24 грудня 2011.
  127. ↑ Alexander McQueen Biography. Glbtq.com. Архів оригіналу за 15 лютого 2010. Процитовано 11 лютого 2010.
  128. ↑ Friedman, Vanessa (17 квітня 2015). Is Alexander Wang Really the Most Influential Designer in the World?. The New York Times. Архів оригіналу за 26 лютого 2021. Процитовано 21 лютого 2021.
  129. ↑ Fashion Icon Jason Wu to Take the Stage at CES Asia 2019. Business Wire. CES Asia. 10 червня 2019. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 21 лютого 2021.
  130. ↑ Van Meter, William (30 листопада 2011). Jeremy Scott, Fashion's Last Rebel. The New York Times. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 21 лютого 2021.
  131. ↑ Nkosi, Lewis (1999). Review: The Mountain. Transition. 79: 102—125. doi:10.2307/2903189. JSTOR 2903189.
  132. ↑ Abdel Fattah, Nadia (27 вересня 1996). James Baldwin's Search for a Homosexual Identity in his Novels (вид. Dissertation). Portland, Oregon: Portland State University. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 20 лютого 2021.
  133. ↑ Weinmeyer, Richard (Листопад 2014). The Decriminalization of Sodomy in the United States. AMA Journal of Ethics. 16 (11): 916—22. doi:10.1001/virtualmentor.2014.16.11.hlaw1-1411. PMID 25397652. Архів оригіналу за 26 лютого 2021. Процитовано 20 лютого 2021.
  134. ↑ Meyer, Richard. Rauschenberg, with Affection. San Francisco Museum of Modern Art. Архів оригіналу за 11 липня 2020. Процитовано 20 лютого 2021.
  135. ↑ Butt, Gavin (2005). Between You and Me: Queer Disclosures in the New York Art World, 1948–1963. Durham, North Carolina: Duke University Press. с. 113. ISBN 978-0-8223-3486-6. OCLC 57285910.
  136. ↑ 'Dancing the Night Away: Alvin Ailey: A Life in Dance'. By Jennifer Dunning (Addison-Wesley): 'The Joffrey Ballet: Robert Joffrey and the Making of an American Dance Company'. By Sasha Anawalt (Scribner's) [book reviews]. Los Angeles Times. 17 листопада 1996. Архів оригіналу за 29 липня 2019. Процитовано 29 липня 2019.
  137. ↑ Dunning, Jennifer (10 грудня 1989). Alvin Ailey: Believer in the Power of Dance. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 29 липня 2019. Процитовано 29 липня 2019.
  138. ↑ For Alvin Ailey Dance Theater, the themes that inspired its founder are as relevant as ever. thestar.com The Star (англ.). 30 січня 2019. Архів оригіналу за 29 липня 2019. Процитовано 29 липня 2019.
  139. ↑ Kourlas, Gia (27 листопада 2018). A Dance Homage to Alvin Ailey as His Company Turns 60. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 29 липня 2019. Процитовано 29 липня 2019.
  140. ↑ J. Paul Getty Museum. David Hockney. [Архівовано 13 July 2010 у Wayback Machine.] Retrieved 13 September 2008.
  141. ↑ David Hockney A Bigger Picture. Royal Academy of Arts. Архів оригіналу за 18 січня 2012. Процитовано 18 січня 2012.
  142. ↑ Reynolds, Emma (27 березня 2009). Your chance to own an 'exceptional' Hockney. Islington Tribune. Архів оригіналу за 22 березня 2014. Процитовано 16 липня 2014.
  143. ↑ Art in America: Before and After AIDS Crisis. Widewalls. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 4 листопада 2017.
  144. ↑ Aaron, Michele (2004). New Queer Cinema (вид. 1). New Brunswick, NJ: Rutgers University Press. ISBN 9780813534862. Архів оригіналу за 9 березня 2022. Процитовано 20 лютого 2021.
  145. ↑ Moore, Sam (22 червня 2020). Where to begin with New Queer Cinema. British Film Institute. Архів оригіналу за 1 березня 2021. Процитовано 20 лютого 2021.
  146. ↑ Valentine, Victoria L. (20 квітня 2018). Kehinde Wiley, the Portrait Artist Who is 'Transforming the Way African Americans are Seen,' Makes Time 100 List. Culture Type. Архів оригіналу за 18 грудня 2020. Процитовано 21 лютого 2021.
  147. ↑ Mexican-American artist and activist Julio Salgado to present convocation. Carleton University. Жовтень 2018. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 3 березня 2021.
  148. ↑ Valentine, Victoria (13 травня 2019). '60 Minutes' Profiled Mark Bradford, Introducing Him as One of America's 'Most Important and Influential Artists'. Culture Type. Архів оригіналу за 15 січня 2021. Процитовано 3 березня 2021.
  149. ↑ Hill, Eli (7 червня 2019). 15 Young LGBTQ Artists Driving Contemporary Art Forward. Artsy. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 20 лютого 2021.
  150. ↑ а б Sarkar, Sonia (16 жовтня 2019). Bans, censors, jail: perfect storm for gay arts in Singapore?. Reuters. Архів оригіналу за 9 липня 2020. Процитовано 9 липня 2020.
  151. ↑ Lee, Weng Choy (1996). Chronology of a Controversy. У Krishnan, S.K. Sanjay; Lee, Weng Choy; Perera, Leon; Yap, Jimmy (ред.). Looking at Culture. Singapore: Artres Design & Communications. ISBN 9810067143. Архів оригіналу за 8 червня 2020.
  152. ↑ Lingham, Susie (Листопад 2011). Art and Censorship in Singapore: Catch 22?. ArtAsiaPacific (76). Архів оригіналу за 15 вересня 2014. Процитовано 8 червня 2020.
  153. ↑ Lee, Jian Xuan (16 лютого 2016). Sex objects removed from art show. The Straits Times. Архів оригіналу за 9 липня 2020. Процитовано 10 липня 2020.
  154. ↑ King, Homay (2006). Girl Interrupted: The Queer Time of Warhol's Cinema. Discourse. 28 (1): 98—120. doi:10.1353/dis.2008.0009. JSTOR 41389742.
  155. ↑ Germany's most famous gay rights activist: Rosa von Praunheim. Deutsche Welle. Архів оригіналу за 23 липня 2021. Процитовано 14 червня 2018.
  156. ↑ Queer Legacies: The Art of Rainer Werner Fassbinder. 31 березня 2021. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
  157. ↑ Brokeback Mountain. The New Yorker. 6 жовтня 1997. Архів оригіналу за 27 травня 2018. Процитовано 31 грудня 2021.
  158. ↑ Hesse, Monica. The right-wing drag panic is not about men wearing women's clothing. Washington Post. Процитовано 24 березня 2023.
  159. ↑ Perry, Sophie (23 лютого 2023). Tennessee just banned drag shows in chilling blow for LGBTQ+ rights. Архів оригіналу за 23 лютого 2023. Процитовано 23 лютого 2023.
  160. ↑ Bekhrad, Joobin (7 травня 2019). What does it mean to be camp?. BBC. Архів оригіналу за 6 лютого 2021. Процитовано 20 лютого 2021.
  161. ↑ Babuscio (1993, 20), Feil (2005, 478), Morrill (1994, 110), Shugart and Waggoner (2008, 33), and Van Leer (1995)
  162. ↑ Eiss, Harry (11 травня 2016). The Joker. Cambridge Scholars Publishing. с. 26. ISBN 978-1-4438-9429-6. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 20 лютого 2021.
  163. ↑ Murphy, Ryan. How Ryan Murphy Became the Most Powerful Man in TV. The New Yorker. Архів оригіналу за 25 лютого 2021. Процитовано 20 лютого 2021.
  164. ↑ Wertheim, Bonnie (4 травня 2019). What Is Camp? The Met Gala 2019 Theme, Explained. The New York Times. Архів оригіналу за 21 лютого 2021. Процитовано 20 лютого 2021.
  165. ↑ Camp: Notes on Fashion. The Met. Архів оригіналу за 11 січня 2021. Процитовано 20 лютого 2021.
  166. ↑ Hadley. Why there's nothing wrong with camp gay men. Outlife. Архів оригіналу за 19 січня 2021. Процитовано 20 лютого 2021.
  167. ↑ Mazur, M. A.; Emmers-Sommer, T. M. (2002). The Effect of Movie Portrayals on Audience Attitudes about Nontraditional Families and Sexual Orientation. Journal of Homosexuality. 44 (1): 157—179. doi:10.1300/j082v44n01_09. PMID 12856761.
  168. ↑ Stacey, Judith (Березень 2005). The Families of Man: Gay Male Intimacy and Kinship in a Global Metropolis. Signs: Journal of Women in Culture and Society. 30 (3): 1911—1935. doi:10.1086/426797. Архів оригіналу за 14 лютого 2021. Процитовано 8 лютого 2021.
  169. ↑ Johnson, David K. (13 лютого 2009). The Lavender Scare: The Cold War Persecution of Gays and Lesbians in the Federal Government (вид. 1). Chicago: University of Chicago Press. с. 58. ISBN 9780226401966. Архів оригіналу за 9 березня 2022. Процитовано 5 березня 2021.
  170. ↑ Homosexuality in Hitchcock's Movies. Alfred Hitchcock Films. Архів оригіналу за 14 жовтня 2020. Процитовано 8 лютого 2021.
  171. ↑ а б Laermer, R. (5 лютого 1985). The Televised Gay: How We're Pictured on the Tube. The Advocate.
  172. ↑ Moritz, M.J. (1992). The Fall of our Discontent: The Battle Over Gays on TV. State of the Art: Issues in Contemporary Mass Communication.
  173. ↑ Laermer, R. (5 лютого 1985). The Televised Gay: How We're Pictured on the Tube. The Advocate.
  174. ↑ Thomson, T.J. (2018). From the Closet to the Beach: A Photographer's View of Gay Life on Fire Island From 1975 to 1983 (PDF). Visual Communication Quarterly. 25: 3—15. doi:10.1080/15551393.2017.1343152. Архів (PDF) оригіналу за 5 травня 2020. Процитовано 8 лютого 2021.
  175. ↑ Hilton-Morrow, W.; Battles, K. (2015). Sexual Identities and the Media: An Introduction. Taylor & Francis. с. 64. ISBN 978-1-136-29135-7. Процитовано 23 жовтня 2024.
  176. ↑ а б в Kohnen, M. (2015). Queer Representation, Visibility, and Race in American Film and Television: Screening the Closet. Routledge Research in Cultural and Media Studies. Taylor & Francis. с. 21,85,90. ISBN 978-1-136-51989-5. Процитовано 23 листопада 2023.
  177. ↑ Hilton-Morrow, W.; Battles, K. (2015). Sexual Identities and the Media: An Introduction. Taylor & Francis. с. 64. ISBN 978-1-136-29135-7. Процитовано 23 жовтня 2024.
  178. ↑ а б Martin, Alfred L. Jr (Осінь 2011). Himberg, Julia (ред.). TV in Black and Gay: Examining Constructions of Gay Blackness and Gay Crossracial Dating on GRΣΣK (PDF). Spectator. 31 (2): 63—69. Архів (PDF) оригіналу за 14 лютого 2021. Процитовано 8 лютого 2021.
  179. ↑ Savin-Williams, Ritch (2 грудня 2019). Does Abusing Children Have Consequences for Sexuality?. Psychology Today (новозел. англ.). Процитовано 22 квітня 2025.
  180. ↑ Taïa, Abdellah (24 березня 2012). A Boy to Be Sacrificed. The New York Times. Архів оригіналу за 6 січня 2021. Процитовано 27 лютого 2021.
  181. ↑ Cook, PhD, Joan M.; Ellis, Amy (29 серпня 2019). Sexual abuse against gay and bi men brings unique stigma and harm. The Conversation. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 27 лютого 2021.
  182. ↑ Male engagement (PDF). "For example, the risk of acquiring HIV is 27 times higher among gay men and other men who have sex with men than men in the general population; the highest median prevalence among this population is found in sub-Saharan Africa (43)."
  183. ↑ UNAIDS Data 2018 (PDF). UNAIDS. United Nations. Архів (PDF) оригіналу за 18 березня 2021. Процитовано 28 лютого 2021.
  184. ↑ HIV and AIDS in the United Kingdom. Avert. Архів оригіналу за 23 серпня 2018. Процитовано 28 лютого 2021.
  185. ↑ Supervie, Virginie; Ndawinz, Jacques D.A.; Lodi, Sara; Costagliola, Dominique (31 липня 2014). The undiagnosed HIV epidemic in France and its implications for HIV screening strategies. AIDS. 28 (12): 1797—804. doi:10.1097/QAD.0000000000000270. PMC 4262966. PMID 24681416.
  186. ↑ Diagnoses of HIV Infection in the United States and Dependent Areas, 2018: Gay, Bisexual, and Other Men Who Have Sex with Men. Centers for Disease Control and Prevention. 6 травня 2020. Архів оригіналу за 5 березня 2021. Процитовано 28 лютого 2021.
  187. ↑ HIV/AIDS en la Frontera (PDF). NASTAD. Arizona Department of Health Services. Архів (PDF) оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 28 лютого 2021.
  188. ↑ а б HIV in the Southern United States (PDF). Centers for Disease Control and Prevention. Архів (PDF) оригіналу за 19 березня 2021. Процитовано 28 лютого 2021.
  189. ↑ The Silent HIV Crisis Sweeping the American South. Vice News. Грудень 2016. Архів оригіналу за 8 січня 2021. Процитовано 28 лютого 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  190. ↑ HIV Crisis on the Texas-Mexico Border. Vice News. 21 червня 2018. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 28 лютого 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  191. ↑ Betancourt, Joseph R. (22 жовтня 2020). Communities of color devastated by COVID-19: Shifting the narrative. Harvard Medical School. Harvard University. Архів оригіналу за 27 лютого 2021. Процитовано 28 лютого 2021.
  192. ↑ Waterfield, Kristie (2021). Consequences of COVID-19 crisis for persons with HIV: the impact of social determinants of health. BMC Public Health. Springer. 21 (1). doi:10.1186/s12889-021-10296-9. PMC 7863613. PMID 33546659.
  193. ↑ Storholm, Erik David; Satre, Derek D.; Kapadia, Farzana; Halkitis, Perry N. (Серпень 2016). Depression, Compulsive Sexual Behavior, and Sexual Risk-Taking Among Urban Young Gay and Bisexual Men. Archives of Sexual Behavior. 45 (6): 1431—41. doi:10.1007/s10508-015-0566-5. PMC 4769690. PMID 26310878.
  194. ↑ Mills, M.D., Thomas C.; Paul, PhD, Jay (2004). Distress and Depression in Men Who Have Sex With Men: The Urban Men's Health Study. American Journal of Psychiatry. 161 (2): 278—285. doi:10.1176/appi.ajp.161.2.278. PMID 14754777. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 28 лютого 2021.
  195. ↑ Batchelder, Abigail W. (Лютий 2017). Mental health in 2020 for men who have sex with men in the United States. Sexual Health. 14 (1): 59—71. doi:10.1071/SH16083. PMC 5953431. PMID 28055823.
  196. ↑ Pebody, Roger (2 червня 2015). Depression strongly associated with risky sex in UK gay men. NAM AIDS Map. UK National Aids Manual. Архів оригіналу за 25 січня 2021. Процитовано 28 лютого 2021.
  197. ↑ Catania, Joseph (14 січня 2009). High Rates of Childhood Sexual Abuse Contributing Factor in Spread of HIV. Oregon State University. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 28 лютого 2021.
  198. ↑ Senn, Theresa E. (2008). Childhood and adolescent sexual abuse and subsequent sexual risk behavior. Clinical Psychology Review. 28 (5): 711—35. doi:10.1016/j.cpr.2007.10.002. PMC 2416446. PMID 18045760.
  199. ↑ Sexually Transmitted Diseases. Gay and Bisexual Men's Health. Centers for Disease Control and Prevention. Архів оригіналу за 1 березня 2021. Процитовано 28 лютого 2021.
  200. ↑ а б в г Cook, PhD, Joan M.; Ellis, Amy (29 серпня 2019). Sexual abuse against gay and bi men brings unique stigma and harm. The Conversation. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 27 лютого 2021.
  201. ↑ а б в г Gay and Bisexual Men's Health. Centers for Disease Control and Prevention. 16 січня 2019. Архів оригіналу за 30 березня 2019. Процитовано 27 лютого 2021.
  202. ↑ Lee, Carrie; Oliffe, PhD, John L.; Kelly, Mary T.; Ferlatte, PhD, Olivier (19 січня 2017). Depression and Suicidality in Gay Men: Implications for Health Care Providers. American Journal of Men's Health. 11 (4): 58—63. doi:10.1177/1557988316685492. PMC 5675322. PMID 8103765.
  203. ↑ Maki, Justin L. Gay Subculture Identification: Training Counselors to Work With Gay Men (PDF). American Counseling Association. Архів (PDF) оригіналу за 14 квітня 2021. Процитовано 14 березня 2021.
  204. ↑ Martel, Frederic (27 квітня 2018). Global Gay: How Gay Culture Is Changing the World (вид. 1). Cambridge: MIT University Press. ISBN 978-0262037815. Архів оригіналу за 9 березня 2022. Процитовано 14 березня 2021.
  205. ↑ Martel, Frédéric (2 червня 2020). The Slow Evolution of Gay Culture in India. The MIT Press Reader. MIT University. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 14 березня 2021.
  206. ↑ Pawar, Yogesh. From polars to cubs, 'Bears' skip the shave. DNA India. Архів оригіналу за 21 листопада 2016. Процитовано 14 березня 2021.
  207. ↑ а б Abbas, Mo (13 грудня 2018). Gay 'bears' bare all in body-positive art exhibit. NBC News. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 14 березня 2021.
  208. ↑ Polaris, Danny (27 квітня 2018). What is a twink? The most hyper-sexualised gay 'tribe'. Pink News UK. Архів оригіналу за 14 квітня 2021. Процитовано 14 березня 2021.
  209. ↑ Berlan, Elise D.; Corliss, Heather L.; Field, Alison E.; Goodman, Elizabeth (29 січня 2010). Sexual Orientation and Bullying among Adolescents in the Growing Up Today Study. J Adolesc Health. 46 (4): 366—371. doi:10.1016/j.jadohealth.2009.10.015. PMC 2844864. PMID 20307826.
  210. ↑ Baruch-Dominguez, Ricardo (4 травня 2016). Homophobic bullying in Mexico: Results of a national survey. Journal of LGBT Youth. 13 (1): 18—27. doi:10.1080/19361653.2015.1099498. Процитовано 13 березня 2021.
  211. ↑ Renna, Cathy. Family Acceptance of LGBT Adolescents Protects Against Depression, Substance Abuse and Suicidal Behavior. Family Acceptance Project. San Francisco State University. Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 13 березня 2021.
  212. ↑ Global ban needed on bogus 'conversion therapy', argues UN rights expert. United Nations. 21 червня 2020. Архів оригіналу за 11 березня 2021. Процитовано 14 березня 2021.
  213. ↑ Two men charged with attempted murder of their brother outside LGBT youth hostel. The Times of Israel. 25 серпня 2019. Архів оригіналу за 12 квітня 2021. Процитовано 14 березня 2021.
  214. ↑ Simon, Mashaun D. (13 листопада 2017). After Man Is Charged in Gay Son's Death, LGBTQ Groups Focus on Outreach. NBC News. Архів оригіналу за 14 квітня 2021. Процитовано 14 березня 2021.
  215. ↑ Savin-Williams, R. C. (1994). Verbal and physical abuse as stressors in the lives of lesbian, gay male, and bisexual youths. Journal of Consulting and Clinical Psychology. 62 (2): 261—269. doi:10.1037/0022-006X.62.2.261. PMID 8201062. Процитовано 14 березня 2021.
  216. ↑ Ivey-Stephenson, AZ (2020). Suicidal Ideation and Behaviors Among High School Students — Youth Risk Behavior Survey, United States, 2019. MMWR Suppl. 69 (Suppl-1): 47—55. doi:10.15585/mmwr.su6901a6. PMC 7440198. PMID 32817610.
  217. ↑ Guilamo-Ramos, V.; Bouris, A. Parents' Influence on the Health of Lesbian, Gay, and Bisexual Teens: What Parents and Families Should Know (PDF). CDC. Архів (PDF) оригіналу за 18 березня 2021. Процитовано 13 березня 2021.
  218. ↑ а б Anderson, Andrew L. (1998). Strengths of Gay Male Youth: An Untold Story. Child and Adolescent Social Work Journal. 15: 55—71. doi:10.1023/A:1022245504871. Архів оригіналу за 9 березня 2022. Процитовано 13 березня 2021.
  219. ↑ Vigdor, Neil. Anderson Cooper Announces Birth of His First Child. The New York Times. Архів оригіналу за 16 лютого 2021. Процитовано 14 березня 2021.
  220. ↑ Katz, Neil. Elton John's Baby: Whose Sperm is It?. CBS News. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 14 березня 2021.
  221. ↑ Abbot, Alysia. TV's Disappointing Gay Dads. The Atlantic. Архів оригіналу за 11 листопада 2020. Процитовано 14 березня 2021.
  222. ↑ а б Rapaport, Lisa (15 січня 2019). Gay fathers face stigma as parents. Reuters. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 14 березня 2021.
  223. ↑ Romo, Rafael (Жовтень 2013). Parents say daughter was expelled from Mexico day care because they're gay. CNN. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 14 березня 2021.
  224. ↑ What does the scholarly research say about the well-being of children with gay or lesbian parents?. Public Policy Research Portal. Cornell University. Архів оригіналу за 2 листопада 2019. Процитовано 14 березня 2021.
  225. ↑ а б в Grattan, Steven (27 листопада 2019). This senior center is helping Mexico's 'invisible' LGBTQ seniors. The World. PRI. Архів оригіналу за 9 березня 2022. Процитовано 14 березня 2021.
  226. ↑ а б Guguen, Guillaume; Frosch, Jon (26 листопада 2012). French documentary on gay seniors strikes timely chord. France 24. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 14 березня 2021.
  227. ↑ Berger, Raymond Mark (1996). Gay and Gray: The Older Homosexual Man (вид. 2). Harrington Park Press. ISBN 9781560249863. Архів оригіналу за 9 березня 2022. Процитовано 14 березня 2021. – Article on book: Gay and Gray
  228. ↑ а б в г Jones, Peter (26 січня 2017). Wheels of Change: Dating for Gay Men with Disabilities. Medill School of Journalism. Northwestern University. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 14 березня 2021.
  229. ↑ Guter, Bob; Killacky, John (4 квітня 2014). Queer Crips: Disabled Gay Men and Their Stories (вид. 1). Taylor & Francis. ISBN 9781317712695. Архів оригіналу за 9 березня 2022. Процитовано 14 березня 2021.
  230. ↑ а б Mittleman, Joel (2022). Intersecting the Academic Gender Gap: The Education of Lesbian, Gay, and Bisexual America. American Sociological Review (англ.). 87 (2): 303—335. doi:10.1177/00031224221075776. ISSN 0003-1224.

Посилання

Література

  • Jones, Randy; Bego, Mark (2008). Macho Man: The Disco Era and Gay America's Coming Out. Westport, CT: Praeger, 232 pages. ISBN 978-0-2759-9962-9
  • Stern, Keith & McKellen, Ian (2009). Queers in History: The Comprehensive Encyclopedia of Historical Gays, Lesbians and Bisexuals. BenBella Books, 608 pages. ISBN 978-1-9337-7187-8

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).