Гомоеротизм

Гомоероти́зм (або гомоеро́тика) — це сексуальний потяг між представниками однієї статі, що охоплює як чоловічу, так і жіночу взаємну прихильність.^[1] Поняття відрізняється від терміна гомосексуальність: воно стосується безпосередньо самого бажання, яке може бути тимчасовим, тоді як «гомосексуальність» передбачає сталу ідентичність або сексуальну орієнтацію.

У широкому сенсі гомоеротизм — це репрезентація одностатевих стосунків та гомосексуального бажання у мистецтві, насамперед в образотворчому, а також у літературі, кіно.^[2] Згідно з Oxford English Dictionary, він визначається як такий, що «стосується або характеризується схильністю еротичних емоцій зосереджуватися на особі тієї ж статі; або стосується гомоеротичної особи».^[3]

Ця дихотомія між потягом та ідентичністю є відносно нещодавньою.^[4] Сучасні вчені вивчають прояви гомоеротизму в широкому хронологічному діапазоні: від давньої поезії до модерної драми. Науковий аналіз охоплює історичний контекст багатьох гомоеротичних репрезентацій, зокрема у класичній міфології, літературі Відродження, живописі, а також у давньогрецькому та давньоримському гончарстві.

Гомоеротизм може проявлятися не лише у візуальних формах, а й у перформативних: від театру до театралізованості уніформованих рухів (наприклад, Вандерфогель та «Спільнота самобутніх» Адольфа Бранда).

Хоча гомоеротизм як сукупність мистецьких традицій може відрізнятися від особистого міжособистісного досвіду, деякі автори наголошують на впливі реальних почуттів античних поетів, таких як Катулл, Тібулл та Проперцій, на зміст їхньої гомоеротичної поезії.^[5]

Термін «гомоеротичний» несе в собі вагу сучасних класифікацій любові та бажання, які могли не існувати в попередні епохи. Гомосексуальність у її сучасному розумінні не була повністю кодифікована до середини XX століття, хоча цей процес розпочався значно раніше:

Слідом за традицією Мішеля Фуко, такі дослідники, як Ева Кософскі Седжвік та Девід Гальперін, стверджували, що різні вікторіанські публічні дискурси — зокрема психіатричні та правові — сприяли визначенню або «винайденню» гомосексуала як окремої категорії індивідів. Ця категорія була закріплена публікаціями сексологів, таких як Ріхард фон Крафт-Ебінґ (1840–1902) та Гевлок Елліс (1859–1939), які надали явищу майже патологічну інтерпретацію в есенціалістських термінах. Одним із результатів цього дискурсу стало те, що «гомосексуал» часто зображувався як розбещувач невинних, схильний до порочності та педерастії.^[6]

Попри постійні зміни класифікацій, представники однієї статі часто формували інтимні союзи (як еротичні, так і емоційні) на власних умовах. Найбільш яскраво це проявилося в явищах «романтичної дружби», задокументованих у листах чоловіків і жінок XVIII–XIX століть.^[7] Ці стосунки характеризувалися пристрасною емоційною прив'язаністю та мали те, що сучасні мислителі назвали б гомоеротичним підтекстом.

Філософ-естетик Томас Манн у своєму есе 1925 року стверджував, що гомоеротизм є естетичним за своєю природою, тоді як гетеросексуальність — прозаїчною.^[8]

Зигмунд Фройд, засновник психоаналізу, розглядав сексуальну орієнтацію через призму своїх досліджень нарцисизму та Едіпового комплексу. На його думку, гомоеротизм не є справою лише меншості чоловіків, які ідентифікують себе як гомосексуали, а є частиною формування всіх чоловіків як суб'єктів і соціальних акторів.^[9] Фройд вважав, що люди є природно бісексуальними, проте також виявляв інтерес до органічних чинників гомоеротизму.^[10]

Приклади зображення одностатевих стосунків між чоловіками в образотворчому мистецтві часто з'являються в історії: давньогрецьке мистецтво на вазах, давньоримські винні кубки (Кубок Уоррена). Вважається, що кілька художників італійського Відродження були гомосексуалами, а гомоеротичне оцінювання чоловічого тіла було виявлено критиками в роботах Леонардо да Вінчі та Мікеланджело. Більш явні сексуальні образи зустрічаються в стилях маньєризму та тенебризму XVI та XVII століть, особливо в таких митців, як Аньйоло Бронзіно, Карло Сарачені та Караваджо, чиї роботи іноді різко критикувала католицька церква.

Багато історичних картин XIX століття із зображеннями класичних персонажів, таких як Гіакінт, Ганімед і Нарцис можна інтерпретувати як гомоеротичні. Також гомоеротичними є роботи художників XIX-го століття, наприклад Фредерік Базиль, Теодор Жеріко, Томас Ікінс, Ежен Янсон, Обрі Бердслі та Магнус Енкель, аж до сучасних робіт образотворчих художників. Фотографи образотворчого мистецтва, такі як Девід Гокні, Роберт Меплторп також зробили значний внесок в зображення гомоеротики, зокрема Меплторп і Макбрайд, які подолали бар'єри галерейної цензури та заямалися судовими справами.

В Азії чоловіча еротика також сягає корінням у традиційну японську сюнґу (еротичне мистецтво), ця традиція вплинула на сучасних японських художників. Також в японській манзі є жанр яой, який зображає гомосексуальні стосунки між персонажами чоловічої статі.

Жіночі приклади найбільш історично помітні в оповідних мистецтвах: ліриці Сапфо, в романах Колетт, Редкліфф Голл, а також у фільмі «Дівчата в уніформі». Зовсім недавно лесбійський гомоеротизм процвітав у фотографії та роботах Джанет Вінтерсон.

Жіноче гомоеротичне мистецтво лесбійських художниць часто було менш помітним у культурному плані, ніж представлення лесбійської еротики гетеро художницями. Тему лесбійської еротики можна побачити в романі 1872 року «Кармілла», а також в багатьох популярних фільмах, наприклад «Стриптизерки». В Азії, особливо в Японії, лесбійство є темою жанру манґи юрі.

• 
  Фреска з «Гробниці колісниць» (Tarquinia). Етруська культура, 490–480 рр. до н. е. Свідчення еротичної свободи античності.
• 
  Етруська амфора (V ст. до н. е.). Сцена близькості двох юнаків. Експонат «Таємного кабінету» (Неаполь).
• 
  Кубок Уоррена (сторона Б). Безбородий чоловік і юнак. Срібло, Римська імперія, сер. I ст. н. е. Знайдений поблизу Єрусалима.
• 
  Храм Деві Джагадамбі (Кхаджурахо, Індія). Рідкісне скульптурне зображення одностатевого зв'язку в архітектурі XI ст.
• 
  Аль-Андалус. Візуалізація культури гомосексуальності в мусульманській Іспанії (VIII–XV ст.).
• 
  Еротичний сувій епохи Цін (Китай, XIX ст.). Сцена інтимності між юнаками.
• 
  Статуя з Нуристану (1890-ті). Артефакт доісламського (язичницького) періоду регіону Кафіристан.
• 
  Японська карикатура (1904—1905). Сатиричне зображення російсько-японської війни у стилі шунґа.
• 
  L'Assiette au Beurre (1909). Французька сатира на тему «століття Августа проти століття Фальєра».
• 
  «До того, як стати зіркою» (1910). Рання художня фотографія чоловічої натури початку XX століття.
• 
  Обкладинка журналу «Der Eigene» (1924). Перше у світі періодичне видання для гомосексуалів.
• 
  Physique Pictorial. Обкладинка журналу Боба Мізера, що заклав візуальний канон «beefcake»-культури.
• 
  Видання «Physique Pictorial» (AMG). Гомоеротичне мистецтво, замасковане під часопис про фітнес.
• 
  Фото Боба Мізера. Використання античної стилістики та реквізиту для оминення цензури.
• 
  Білл Сайнер (Bill Seiner). Знакова фотомодель жанру «beefcake» 1950-х років.
• 
  Боб Дюпре (Bob Dupre). Провідна модель студії AMG та журналу «Physique Pictorial».
• 
  Боб Таттлтон (Bob Tuttleton). Модель «золотої ери» американської атлетичної фотографії.
• 
  Карл Лі (Carl Lee). Фотопортрет у стилі «атлетичного тіла» (1950-ті).
• 
  Джеррі Ронні (Jerry Ronnie). Популярна модель AMG середини XX століття.
• 
  Дейл та Джеррі Старк. Відомий дует моделей (моделі-«брати») студії Боба Мізера.
• 
  «Обійми — 2». Сучасна художня фотографія. Автор: Джованні Далл'Орто (2012).
• 
  «Закохані під душем». Дослідження чоловічої інтимності. Автор: Джованні Далл'Орто (2012).
• 
  Малкольм Лідбері (2016). Сучасна скульптура-омаж Кубку Уоррена. Проєкт LGBT History & Arts.
• 
  «Чоловік і унітаз». Саша Каргальцев. Деконструкція чоловічого тіла через побутовий реалізм.
• 
  Постер до вистави «Crematorium». Візуальна метафора трансформації та очищення.
• 
  «Study of gay nudes» (Арен та Келвін). Сучасне фотодослідження взаємодії двох тіл.
• 
  Саша Каргальцев. «Підтримка». Оголена натура в урбаністичному контексті (Нью-Йорк).
• 
  «Голі кулаки» (Bare Knuckles). Саша Каргальцев. Образ внутрішньої сили та вразливості.
• 
  «Kneeling nude study». Натурний етюд, що досліджує пластику тіла та стан внутрішньої стійкості.
• 
  «Naked on a Brooklyn balcony». Саша Каргальцев. Маніфест свободи в міському середовищі.
• 
  «Nude man with bubbles». Саша Каргальцев. Естетика ефемерності та катарсису.
• 
  «Study of nude on a coffee table». Концепція тіла як центрального об'єкта мистецтва в інтер'єрі.
• 
  «Reclining nude». Сучасний етюд оголеної натури, що лежить.
• 
  «Portrait of nude with mask». Дослідження анонімності та відкритості в мегаполісі.
• 
  «Two nude male human». Художня фіксація первісної щирості людських стосунків.

• Гомосексуальна порнографія
• Класифікація типів статури в гей-субкультурі

• Burger M. The Shaping of Western Civilization: From Antiquity to the Enlightenment. — University of Toronto Press, 2008. — 308 p. — ISBN 978-1-55111-432-3.
• Flood M. International Encyclopedia of Men and Masculinities. — Routledge, 2007. — 704 p. — ISBN 978-0-415-33343-6.
• Heilbut A. Thomas Mann: Eros and Literature. — University of California Press, 1997. — 638 p. — ISBN 978-0-520-20911-4.
• Kontje T. C. A Companion to German Realism, 1848–1900. — Camden House, 2002. — 412 p. — ISBN 978-1-57113-322-9.
• Murphy T. F. Gay Science: The Ethics of Sexual Orientation Research. — Columbia University Press, 1997. — 216 p. — ISBN 978-0-231-10848-5.
• Younger J. G. Sex in the Ancient World from A to Z. — Routledge, 2005. — 217 p. — ISBN 978-0-415-24252-3.