YaChudo

Артур Бата

Переглядів: 0. Оновлено 29.10.2026.

Артур Бата
Artur Bata
Народився17 вересня 1940 або 1940[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Лісківка, Гміна Динів, Ряшівський повіт, Підкарпатське воєводство, Польща Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер13 лютого 2025 Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняДинів Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Польща Редагувати інформацію у Вікіданих
НаціональністьПоляки
Діяльністьісторик, журналіст, археолог Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materUMCS (1964) Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьісторія[2], археологія[2] і журналістика[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Посададиректор музеюd[2] Редагувати інформацію у Вікіданих

Артур Бата (пол. Artur Bata) (нар. 17 вересня 1940, Лісківка, Ряшівський повіт, Підкарпатське воєводство — пом. 13 лютого 2025, Динів, Ряшівський повіт, Підкарпатське воєводство[3]) — польський історик, етнограф, археолог і журналіст, директор музейних установ та дослідник історії Підкарпаття. Один із найвідоміших польських популяризаторів історії Закерзоння, Лемківщини та Замішанщини, автор понад двох десятків історико-краєзнавчих і етнографічних праць, присвячених минулому польсько-українського прикордоння.

Упродовж професійної діяльності працював у сфері охорони культурної спадщини, музейної справи та журналістики: керував археологічними дослідженнями, обіймав посади окружного консерватора пам’яток у Сяноці та директора Окружного музею в Кросно, був редактором регіональної преси й журналістом Telewizja Polska. Його науково-популярні та публіцистичні тексти суттєво вплинули на формування польського дискурсу про історію Бещадів і польсько-українських відносин у ХХ столітті.

Бата відомий насамперед як дослідник української етнографічної групи замішанців, історії Лемківщини та подій повоєнного підпілля на південному сході Польщі. Частина його праць, присвячених тематиці УПА та антикомуністичного підпілля, має публіцистичний характер і викликала суперечки через ідеологічні оцінки та інтерпретації історичних подій.

Життєпис

Кар'єра

Народився 17 вересня 1917 року в Лісківці поблизу Динова. Доводився правнуком Томаша Бати, який був власником і фундатором польської взуттєвої компанії Bata[джерело?].

У 1958 році склав іспит на атестат зрілості в загальноосвітньому ліцеї в Канчузі. У 1964 році закінчив Інститут археології Університету Марії Кюрі-Склодовської в Любліні. Власне магістерське дослідження написав на тему Датування малопольсько-дунайської кераміки 2-ї половини І тис. у світлі останніх археологічних досліджень. Науковим керівником його магістерської роботи був проф. Олександр Гардавський. Входив до польської національної збірної з бігу на довгі дистанції[4].

У 1965—1966 рр. брав участь у реставраційних роботах на території польського королівського замку Вавель у Кракові. Згодом керував археологічними роботами в замках у Недзіці та Чорштині. У 1966—1969 роках він був керівником Крайового музею у Вісліці, а з 1969 по 1972 рік був окружним консерватором пам'яток у Сяноку. Брав участь в археологічних місіях в Македонії, де проводив дослідження раннього середньовіччя. Був президентом польського видавництва «Апла». Журналістську кар'єру розпочав у 1970-х роках у тижневику «Podkarpacie»[5], де у 1983 році став головним редактором і керував виданням протягом дванадцяти років[4]. У цей період він також співпрацював із краківським відділенням польського телебачення. Робота в пресі того часу була пов'язана з постійними логістичними викликами, як-от дефіцит паперу та необхідність повного самофінансування видання за відсутності ринку реклами.З 1980 по 1983 роках був журналістом краківської філії Telewizja Polska[3]

У 1995 році Артур Бата повернувся до музейної справи, очоливши Окружний музей у Кросно. Окремим напрямом його діяльності була багаторічна підтримка Музею лемківської культури у Зиндрановій, що сприяло збереженню унікальної спадщини цього етносу[4].

Книга Артура Бати про замішанців.

Був віцепрезидентом Товариства розвитку Музею лемківської культури в Зиндранові.

Помер 13 лютого 2025 року. Похований у Динові[6].

Творчість

Доробок

Автор понад 20 історичних і етнографічних книжок про Замішанщину, Лемківщину та польське Підгір'я. В працях про замішанців Бата окрему увагу присвячував Бонарівці як центральному селу цього українського етноаклаву [7]. Його доробок поєднує в собі наукову точність археолога та публіцистичний хист, спрямований на розвиток регіональної ідентичності Підкарпаття[4].

У праці «Zamieszańcy: losy Rusinów na Pogórzu» науково довів, що замішанці були найменшою етнічною групою українців у Польщі[8]. Значна частина книжок містить польську шовіністичну пропаганду про УПА на Закерзонні.

У серії з дев'яти статей під назвою: На основі слідів Жубрида, опублікованих у кросненському тижневику «Podkarpacie» на початку 1987 р., разом із Бенедиктом Гаєвським провів критичний аналіз особи капітана польської армії Антонія Жубрида та очолюваного ним окремого оперативного батальйону НСЗ «Зуч»[9][10][11][12][13][14][15][16][17][18].

У польські комуністичні часи виконував функції журналіста-розслідувача. Зокрема, у публікації під назвою Бещади в пожежі 1987 р. Артур Бата звинуватив майора Ієроніма Декутовського на псевдо «Дамба» та капітана Антонія Зубриду на псевдо «Хоробрий хлопець» у співпраці з загонами УПА[19].

Критика

Український дослідник Богдан Гук піддає суттєвому сумніву наукову цінність напрацювань Артура Баті та Міхала Лучая, вказуючи на глибоку фактологічну та концептуальну плутанину в їхніх текстах. Автор рецензії акцентує на маніпулятивному протиставленні русинської та української ідентичностей, розглядаючи твердження про «українізацію» замішанців як ігнорування природних процесів їхнього національного самоусвідомлення. Згідно з позицією Гука, польські автори свідомо обмежилися описовим етнографізмом — фіксацією побутових деталей та флористичних назв, — абсолютно оминувши політичну та національну суб’єктність цієї громади. Окремим об’єктом критики стає намагання авторів обґрунтувати історичну «польськість» регіону. Гук аргументовано спростовує тезу, ніби території на північ від Коросна були польськими землями, які лише тимчасово заселялися «руським елементом». Він доводить, що візантійсько-руська культурна традиція була домінуючою в цьому анклаві протягом століть, а самі поселення (зокрема Бонарівка та Ванівка) залишалися органічною частиною українського етнічного масиву до трагічних депортацій середини 1940-х років[20].

Рецензент проводить глибоку історичну паралель між долею замішанських сіл та єврейських «штетлів», наголошуючи на непоправній втраті цілих культурних світів. Він засуджує поверхневий, сповнений «дешевого сентименту» підхід авторів, які описують пустку на місці колишніх поселень, не розкриваючи справжніх причин ліквідації цього українського осередку. Таку позицію дослідник називає дилетантською, оскільки вона викривляє реальну картину минулого. У підсумку Гук визначає праці Баті та Лучая як недостатньо об’єктивні та перенасичені помилками, зокрема у питаннях релігійної історії Перемиської єпархії. Як альтернативу він пропонує звертатися до фундаментальніших розвідок Себастьяна Дубеля-Дмитрішина та Модеста Гумецького, чиї праці вважає зразком більш ретельного та неупередженого вивчення історії замішанців[20].

Праці

  • Artur Bata, Bieszczady — Szlakiem walk z bandami UPA. KAW 1984
  • Artur Bata, Bieszczady w ogniu, Rzeszów 1987
  • Benedykt Gajewski, Artur Bata, Na tropach Żubryda Podkarpacie. — 1987, nr 2,
  • Artur Bata, Jabłonki. Miejsce śmierci generała Karola Świerczewskiego. Rzeszów 1987. Krajowa Agencja Wydawnicza. wyd.1. ss.72.
  • Artur Bata, Anna Lawera, W Sędziszowie Małopolskim, gminie i okolicy. Sędziszów Małopolski 1997. ss.116
  • Artur Bata, Szlakiem Bieszczadzkiej Kolejki, Krajowa Agencja Wydawnicza Rzeszów 1983 r.
  • Artur Bata, Jasło i okolice, Krosno: ROKSANA, 1996. ss. 110 ISBN 83-903843-6-1
  • Artur Bata, Bieszczady — Szlakiem walk z bandami UPA. KAW 1984
  • Artur Bata, Brzozów i okolice KAW 1984
  • Artur Bata, Żarnowiec i okolice KAW 1984
  • Artur Bata, Sanok i okolice. Krajowa Agencja Wydawnicza, Rzeszów 1989, Roksana, Krosno 1998
  • Hanna Lawera i Artur Bata, Mielec i okolice, PUW «Roksana» w Krośnie 1998 r.
  • Hanna Lawera, Artur Bata, Miasto i gmina Zwierzyniec, Krosno 2001.
  • Hanna Lawera, Artur Bata, Powiat Janów Lubelski, Krosno 1999.
  • Hanna Lawera, Artur Bata, Miasto i gmina Szczebrzeszyn, Krosno 2001.
  • Hanna Lawera, Artur Bata, Zaklików — gmina na szlaku historii, Krosno 1999.
  • Hanna Lawera, Artur Bata, Harasiuki — gmina nad Tanwią, Krosno 1999.
  • Hanna Lawera, Artur Bata, Tomasz Brytan, Powiat Biłgorajski, Krosno 2000.
  • Hanna Lawera, Artur Bata, Jerzy Harasimczyk, Gmina Stryszawa, Krosno 2002.
  • Artur Bata, Historia wsi i parafii Łączki Jagiellońskie, Prac. Wydaw. Fotograf. APLA, Wojkówka 2012.

Примітки

  1. ↑ Бібліотека Конгресу — Library of Congress.
  2. ↑ а б в г Чеська національна авторитетна база даних
  3. ↑ а б Nie żyje Artur Bata, 14 лютого 2025
  4. ↑ а б в г Jezierska, Anna (15 лютого 2025). Nie żyje znany dziennikarz. Tysol. Процитовано 27 березня 2026.
  5. ↑ Podkarpacie : tygodnik społeczno-polityczny. - 1976, nr 5 (5 luty) = 279. Krośnieńska Biblioteka Cyfrova (пол.). Процитовано 8 червня 2025.
  6. ↑ Bogdan Hućko (15 лютого 2025). Nie żyje znany dziennikarz. Zmarł Artur Bata długoletni redaktor naczelny tygodnika „Podkarpacie”. Krosno.naszemiasto (pol) . Процитовано 16 червня 2025.
  7. ↑ Бойда, 2025, с. 404.
  8. ↑ Bata, 2014, с. 5.
  9. ↑ Bata A, Gajewski B (Nr 2 z 8 stycznia 1987). Na tropach Żubryda (I). Podkarpacie: 9.
  10. ↑ Bata A, Gajewski B (Nr 3 z 15 stycznia 1987). Na tropach Żubryda (II). Podkarpacie: 9.
  11. ↑ Bata A, Gajewski B (Nr 4 z 22 stycznia 1987). Na tropach Żubryda (III). Podkarpacie: 9.
  12. ↑ Bata A, Gajewski B (Nr 5 z 29 stycznia 1987). Na tropach Żubryda (IV). Podkarpacie: 9.
  13. ↑ Bata A, Gajewski B (Nr 6 z 5 lutego 1987). Na tropach Żubryda (V). Podkarpacie: 9.
  14. ↑ Bata A, Gajewski B (Nr 7 z 12 lutego 1987). Na tropach Żubryda (VI). Podkarpacie: 9.
  15. ↑ Bata A, Gajewski B (Nr 8 z 19 lutego 1987). Na tropach Żubryda (VII). Podkarpacie: 9.
  16. ↑ Bata A, Gajewski B (Nr 9 z 26 lutego 1987). Na tropach Żubryda (VIII). Podkarpacie: 9.
  17. ↑ Bata A, Gajewski B (Nr 10 z 5 marca 1987). Na tropach Żubryda (IX). Podkarpacie: 9.
  18. ↑ Bata A, Gajewski B (Nr 11 z 12 marca 1987). Na tropach Żubryda (posłowie). Podkarpacie: 9.
  19. ↑ Bieszczady w ogniu. Rzeszów: Krajowa Agencja Wydawnicza. 1987. с. 190. ISBN 83-03-01790-X.
  20. ↑ а б Гук, 2013, с. 13.

Джерела

  • Гук Б. У руському «штетлі» між Коросном та Ряшевом. — 2013. — № 52. — С. 13.
  • Bata A. Zamieszańcy: losy Rusinów na Pogórzu. — Krosno : Krośnieńska Oficyna Wydawnicza, 2014. — С. 208.
  • Бойда А. Вивчення історії німецької колонії Августдорф шляхом створення документального фільму (2024–2025) // Наукові горизонти ХХІ століття: мультидисциплінарні дослідження: матеріали ІІ Міжнародної наукової конференції (м. Ужгород, 6–7 травня 2025 року). — Ужгород : ДВНЗ «УжНУ», 2025. — С. 403–407.
  • Hućko B. Nie żyje znany dziennikarz. Zmarł Artur Bata długoletni redaktor naczelny tygodnika „Podkarpacie”. Krosno.naszemiasto, 15 lutego 2025, 14:44.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).