Археологія

Археоло́гія (грец. αρχαιος — стародавній, λογος — слово, дискурс або причина) — наука, що вивчає давній побут і культуру людського суспільства на підставі речових пам'яток минулого, добутих розкопками.^[1]

Археологія вивчає історію людства за матеріальними залишками діяльності людей. Досліджує як окремі стародавні предмети (артефакти), так і комплекси, що відкриваються завдяки археологічним розкопкам. На підставі археологічних досліджень відтворюється історія епох, що мало або зовсім не висвітлені в писемних джерелах.^[2]

Археологію можна вважати як суспільною наукою, так й галуззю гуманітарних наук. У Північній Америці археологія є частиною культурної антропології. В Україні археологію розглядають як частину історичної науки.

У своїй роботі археологія спирається на міждисциплінарні дослідження, послуговується методами й досягненнями різних наук, серед яких фізична антропологія, соціальна антропологія, історія, історія мистецтв, етнологія, географія, палеогеографія, геологія, палеонтологія, палеозоологія, палеоботаніка, палеоекологія, хімія, фізика, лінгвістика та інші.

Учені з Угорщини й Румунії виявили в басейні Хацеґ надзвичайно щільне скупчення кісток динозаврів — понад 100 знахідок на кожен квадратний метр. На ділянці К2 також знайдено рештки амфібій, черепах, крокодилів і дрібних ссавців. У шарі площею менше ніж 5 м² зібрано понад 800 кісток, багато з яких лежали впритул одна до одної. Захоронення сформувалося близько 72 млн років тому, коли повені річок зносили рештки тварин у низинні зони. Найцінніші знахідки — частково збережені скелети двох травоїдних динозаврів, серед них рабдодонтид і перший настільки повний у Трансильванії титанозавр, що допоможе уточнити знання про фауну пізньої крейди Європи.^[3]

Термін «археологія» з'явився в Греції близько IV ст. до н. е. зі значенням «наука про стародавність».

У середньовічній Європі археологія майже не розвивалася. В епосі Відродження (XV—XVI століття) розвиток археології пожвавився через вивчення пам'яток античного мистецтва. Новий поштовх археологічним дослідженням у Західній Європі дали успішні розкопки Помпеїв у XVIII столітті. У середині XIX століття почали вивчатися пам'ятки палеоліту.

У 20-х роках XX століття великі археологічні дослідження були здійснені в Азії — у Межиріччі (розкопки Ура) й Британській Індії (розкопки в долині Інду), які дали можливість висвітлити характер шумерської та індської цивілізацій (4-е тис. до н. е.).

Археологія вивчає історію суспільства за матеріальними рештками життя й діяльності людей — матеріальними пам'ятниками. Послідовність робіт полягає в попередньому аналізі місцевості, розкопках, класифікації, датуванні й інтерпретації знахідок.

Від 1958 року використовується метод радіовуглецевого датування для визначення віку археологічних шарів і знахідок.

Методики й методи досліджень, етапи:

1. Польові дослідження — спостереження за станом ґрунту та залишків і детальної фіксації всіх об'єктів у просторі (на план) стосовно умовного репера та один одного, а також за глибиною залягання.
   1. Розкопки — надзвичайно відповідальний процес, бо в процесі знищується пам'ятка.
2. Культурно-хронологічна атрибуція (лабораторно-камеральна робота) — дослідження, датування. Пам'ятка долучається до археологічної культури чи хронологічної групи, за допомогою, зокрема, методів археометрії.
3. Історичні реконструкції — інтерпретаційний етап.

В Україні ще за доби Київської Русі приділялась увага археологічним пам'яткам. Літописець Никон Печерський згадував про давні городища й кургани. Одними з перших археологічних розкопок в Україні можна вважати розкопки Десятинної церкви в Києві (зруйнованої монголами 1240), які здійснив Петро Могила в 30-х роках XVII ст. з метою будуваня на її місці нової церкви з тією самою назвою.

Тарас Шевченко називав археологію «праматір'ю історії»: «Я люблю археологію — цю таємничу праматір історії».^[4]

Початок спеціальних археологічних досліджень в Україні припадає на другу половину XVII і початок XIX ст., коли розпочалися розкопки античних і скіфських пам'яток на півдні України, зокрема в Північному Причорномор'ї.

З розгортанням археологічних досліджень була пов'язана організація в Україні низки музеїв — Миколаївського (1806), Феодосійського (1811), Одеського (1825), Керченського (1826) та Одеського товариства історії і старожитностей (1839).

Археологічні дослідження в Російській імперії, що свого часу контролювала більшу частину території України, були спрямовані переважно на добування найбільш коштовних і ефектних старожитностей для російських імперських музеїв у Москві й Петербурзі або для приватних колекцій.

У СРСР археологічні дослідження почали серйозно проводитися лише після Другої світової війни, перш за все в районах великих будов.

Грабіж (грабунок, грабування) археології є незаконним видобутком археологічних пам'яток, що включає їхнє знаходження й привласнення. Такі пограбування є основним джерелом артефактів для нелегального ринку старожитностей і підіпільних колекцій.^[5] Грабунок, як правило, передбачає або незаконне вивезення артефактів з країни їхього походження, або розповсюдження награбованих товарів усередині країни.^[6] Поширеність грабежу археології в країні пов'язаний з її економічною та політичною стабільністю, при цьому він зростає під час криз^[7], хоча грабіж відбувається і в мирний час, адже для грабіжників таке заняття є способом заробітку^[8]. Уважається, що грабіж археології найбільше поширений у так званих «археологічних країнах», таких як Італія, Греція, Туреччина, Кіпр та інші райони Середземноморського басейну, а також у багатьох регіонах Африки, Південно-Східної Азії та Центральної та Південної Америки, що мають багату археологічну спадщину, значна частина якої досі невідома археологічній науці.^[9] Грабунок археології не тільки незаконний; він перешкоджає доступу суспільства до культурної спадщини, фактично знищуючи її.^[10]

В Україні та деяких пострадянських державах осіб, що грабують археологічну спадщину, часто називають чо́рними археоло́гами або чо́рними копача́ми. Саме явище загалом в Україні інколи називається чорна археологія. У деяких інших країнах це явище може називатися розграбуванням гробниць чи пограбуванням могил (англ. grave robbery, ісп. robo de tumbas, болг. ограбване на гробници, нім. Grabraub), e Польщі — цвинтарні гієни (пол. hieny cmentarne).

У багатьох країнах діють закони проти грабування старожитностей, згідно з якими вивезення культурного об'єкта без офіційного дозволу незаконне та вважається крадіжкою.^[9]

В Україні грабування археології є злочином, регламентованим 298 статтею КК України (незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини), ст. 193 КК України (незаконне привласнення особою знайденого чи такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна або скарбу, які мають особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність)^[11].

Відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» усі пам'ятки археології, зокрема ті, що знаходяться під водою, в тому пов'язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку й збереженню в порядку, визначеному законодавством (ч. 2 ст. 17).^[12]

• Археометрія
• Спілка археологів України
• День археолога
• Грабіж археології
• Підводна археологія
• Музеєзнавство
• Етноархеологія

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Терпиловський Р. Археологія // Спеціальні історичні дисципліни. Довідник: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Редкол.: В. А. Смолій (гол. ред.); І. Н. Войцехівська (кер. авт. кол.), В. В. Томазов, М. Ф. Дмитрієнко та ін. — К.: Либідь, 2008. — C. 29—37. — ISBN 978-966-06-0538-1.
• Толочко П. П. Археологія [Архівовано 18 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 134. — ISBN 966-00-0734-5.
• П. П. Толочко. Археологія [Архівовано 12 березня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2026. — ISBN 966-02-2074-X.

• Інститут археології НАНУ [Архівовано 12 квітня 2022 у Wayback Machine.]
• Спілка археологів України [Архівовано 6 серпня 2011 у Wayback Machine.]
• Література з археології [Архівовано 27 березня 2019 у Wayback Machine.] // Електронна бібліотека «Україніка»
• Barbaricum — Археологія України / Історичного факультету Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.] (укр.)
• Кафедра археології та музеєзнавства Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка.
• (англ.) Penn Museum [Архівовано 21 липня 2015 у Wayback Machine.] — Музей археології та антропології Університету Пенсильванії.