YaChudo

Аркебуз

Переглядів: 0. Оновлено 24.10.2026.

Аркебуз
Реконструктор з ґнотовим аркебузом
Реконструктор з ґнотовим аркебузом
ЕпохаНова історія
Належить доСтрілецька зброя, рушниця
Попередникиручниця, гаківниця
Наступникимушкет, фузія
Споріднені поняттямушкет, танеґасіма
Аркебуз у Вікісховищі

Аркебу́з (аркебу́за, гаркебу́з) — ручна вогнепальна зброя, ранній варіант довгої дульнозарядної рушниці. Типовий аркебуз мав калібр 12—15 мм, довжину ствола близько 0,6—1 м і вагу порядку 4,5—5 кг.

Аркебуз з'явився наприкінці XV століття як подальший розвиток середньовічних ручниць і гаківниць з видовженими стволами, ґнотовими замками й дерев'яними ложами. Протягом XVI століття він увійшов у масовий вжиток у європейської піхоти, витіснивши лук з арбалетом і ставши першою масовою вогнепальною зброєю піхоти. В Європі, зокрема серед козаків, був поширений в XVI—XVII сторіччях. Ранньомодерна глобалізація та європейська експансія поширили аркебузи світом, тому їх узяли на озброєння в багатьох країнах, включно з Індією, Китаєм і Японією. Озброєні аркебузами солдати називалися аркебузирами, кінні — кінними аркебузирами.

Протягом XVI століття аркебуз поступово поступався мушкету — потужнішій і важчій рушниці, здатній пробивати найважчі обладунки. З часом мушкет ставав усе легшим і зручнішим, тож різниця між ним і аркебузом розмивалася, однак нову зброю переважно називали мушкетами.

Термінологія

Етимологія

Слово аркебуз в українській мові походить від нім. Arkebuse за посередництва польської. Етимологічний словник української мови його разом з фр. arquebuse виводить з італ. archibugio, archobugio, arcobugio, що походить від свн. hâkenbühse, утвореного з hâken «крюк, гак» і bühse «отвір; гармата».[1] За іншими версіями, французьке слово зводиться прямо до нім. Hakenbüchse або нід. haakbus. Зміна у вимові пояснюється впливом фр. arc або італ. arco «лук».[2][3][4] [прим. 1]

Вжиток

Гаківниця XVI століття

В сучасних українських словниках і енциклопедіях присутні варіанти аркебуз, гаркебуз[7][8] та аркебуза.[9][10][11] В козацькій Україні XVI століття аркебузи називали переважно рушницями або самопалами, також була знана назва гаркабуз[12]. У Московії аркебузи називали пищалями.[13]. В англійській мові існував синонім caliver, також аркебузи називають словом musket, як і мушкети.[14][15] Відомо про термін аркебузування, як синонім до смертної кари розстрілом.[16]

У вузькому значенні аркебуз — довга гладкоствольна рушниця з ґнотовим замком,[17][18][19] однак межі значень змінювались упродовж історії та різняться між джерелами. Слово arquebuse, як і його когнати, спочатку позначало гаківниці — різновид вогнепальної зброї XV століття, що мав гак під стволом для ведення вогню з-за фортечної стіни. В англійській мові донині словом arquebus можуть позначати гаківниці навіть без замка.[20] В українських енциклопедіях подано суперечливі означення: ЕІУ пише про наявність коліщатого або кременевого замка, тоді як ВУЕ та УСЕ — про ґнотовий,[21][10][11] однак джерела засвідчують ужиток усіх трьох замків,[22] серед яких ґнотовий був основним. Історик Клод Блер вважав, що на початку XVII століття аркебузи були здебільшого витіснені мушкетами, тому значення слова перейшло від піхотної ґнотової рушниці до кавалерійського карабіна з коліщатим замком.[23]

Історія

Передумови

Стрільба з довгоствольної ручниці без замка

Димний порох було винайдено в Китаї в IX столітті. Після кількох століть розвитку порохової зброї в XIII столітті там з'явилась перша повноцінна вогнепальна зброя з металевими стволами, зокрема примітивні ручні гарматки (ручниці, скопітуси).[24] До Європи вона потрапила в першій половині XIV століття, й уже в середині століття там також почали з'являтися перші ручниці. Це була примітивна зброя, для стрільби з якої потрібно було вільною рукою підносити ґніт до запалювального отвору, що було незручно й унеможливлювало прицільну стрільбу.[25][19]

Упродовж XV століття завдяки гранульованому пороху ручниці набували поширення в Європі, конкуруючи з арбалетами, які також ставали потужнішими. Будова ручниць змінювалася: стволи ставали все довшими, що забезпечувало вищу початкову швидкість кулі та влучність. Поступово розвивалися зручніші дерев'яні ложі, а з середини століття подекуди з'являлись плечові приклади. Великі ручниці часто отримували металевий гак під стволом; їх називають гаківницями, на позначення яких і з'явилось слово arquebuse.[26] Стволи на цей час були майже винятково ковані з заліза, бронза вийшла з ужитку до XVIII століття, коли з неї почали робити стволи мушкетонів і пістолів.[23] З появою ефективнішої зброї гаківниці не вийшли з ужитку, зокрема, впродовж XVI—XVII століть ними користувалися запорозькі козаки.[27]

Іншим важливим напрямком розвитку ручниць і гаківниць був замок — механізм, що дозволяв підпалення метального заряду без зняття руки зі зброї. Перше зображення такого механізму датоване 1411 роком: на ньому присутня ручниця з серпентинним замком — S-подібним пристроєм, що при натисканні на важіль провертається навколо осі й притискає горючий матеріал (ґніт абощо) до запалювального отвору. Поступово цей вид замка отримав пружину та кришку запалювальної полиці, утворивши класичний ґнотовий замок.[28][29] В Османській імперії серпентинний замок також існував у середині XV століття, до того ж османи розвинули його у свій специфічний спосіб.[30]

Поява аркебуза

Ілюстрація з «Бернської хроніки» (1478—1483)

До 1470-х —1480-х років з'явилися сформовані аркебузи, зовнішній вигляд яких нагадує сучасну стрілецьку зброю. Їхній калібр становив типово 12—15 мм замість 20—25 мм у давніших ручниць, ствол міг бути близько метра завдовжки. Дульна швидкість кулі могла досягати 450 м/с. Такі зразки зображені в «Бернській хроніці» Дібольда Шиллінга, написаній упродовж 1478—1483: на ілюстраціях стрільці прицілюються, вклавши зброю в плече, вирівнявши лінію зору зі стволом і не віднімаючи руки від руків'я — що стало можливим тільки з замком. Це була потужна, недорога (в порівнянні з арбалетом) та зручна зброя, концепція якої надалі майже не змінювалась.[26][31] Цю ідею підкреслює англомовний вислів lock, stock, and barrel (дослівно «замок, ложа та ствол»), що фігурально означає «цілком, повністю».[32][33]

В Османській імперії з XV століття розвивались власні аналоги, що звались тюфенками (тур. tüfenk) та мали схожі до європейських аркебузів характеристики.[30] Турецький ґнотовий замок, що був розвитком серпентинного, до 1526 досягнув Індії й до 1560 — Китаю, ставши основним видом замка в континентальній Азії.[34]

Застосування в Європі

Аркебузи вперше показали свою дієвість у битві при Черіньйолі (1503). Іспанські аркебузири під проводом «Ель Гран Капітана» Гонсало де Кордоби зайняли оборонну позицію на схилі виноградника, викопали рів і завдали важких втрат своїм вогнем французькій кінноті та найманим пікінерам. Ідеї Кордоби мали значний вплив і в подальші десятиліття. Битва при Павії (1525) остаточно затвердила репутацію іспанської піхоти, коли вона знову окопалася і розгромила французьку кінноту за підтримки пікінерів і алебардистів. Військовик Ґійом де Боніве, який загинув у тій битві, перед тим назвав іспанських аркебузирів «дияволами».[35][36]

На 1520-ті аркебузи майже витіснили арбалети в Європі,[37] однак луки залишалися актуальною зброєю в багатьох арміях поза Західною Європою. Зокрема, їх продовжували використовувати китайці, особливо за династії Цін (1636—1912).[38] До 20-х років XVIII століття ними активно користувались і козаки.[39]

Битва при Павії (1525)

Упродовж XVI—XVII століть основу європейської піхоти становили стрілецько-пікінерські формування, що складались зі стрільців (аркебузирів та/або мушкетерів) і пікінерів, де останні передусім захищали стрільців від кінноти. Одним із найважливіших доповнень до тактики стрільців став залповий вогонь, який розвинувся протягом XVI століття. В найпримітивнішій формі його застосовували іспанські аркебузири ще при Черіньйолі та Павії, також існують припущення щодо османських військ у битві при Могачі (1526). Повноцінну залпову стрільбу з контрмаршем, які дозволяли стрільцям організовано стріляти й відходити на перезаряджання, приписують нідерландському військовому реформатору Моріцу Оранському в 1590-ті. Його тактика дозволяла компенсувати низьку швидкострільність тогочасної зброї.[40][41][42]

Разом із розвитком піхотних тактик і зброї протягом XVI—XVII століть частка стрільців зростала, а пікінерів — зменшувалася. Наприклад, в іспанських терціях на момент офіційного формування 1536 року співвідношення пікінерів і аркебузирів становило 10:2. У 1560 році пропорція була 8:2, хоча на практиці третина бійців, що рахувалися як пікінери, брала до рук аркебузи — на полі бою їх цінували значно більше й престижність була вища.[43][40][44] У нідерландських батальйонах наприкінці XVI століття пікінерів і стрільців було порівну.[45] Наприкінці XVI століття частка стрільців у арміях становила вже до 40%.[46] Західноєвропейські армії також використовували кінних аркебузирів, які зазвичай спішувалися для пострілу, як драгуни, але могли вести вогонь і з сідла.[47]

У XVI столітті аркебузи поширилися і в Східній Європі, однак там замість пік зазвичай використовували списи та іншу держакову зброю.[48] Аркебузи були знані в Україні впродовж XVI—XVIII століть серед козаків і шляхти. Рушниця разом зі списом і шаблею утворила комплекс озброєння козака, хоча деякі з них продовжували використовувати композитний лук.[21][39][49] В 1550 році московський цар Іван IV Грозний започаткував армію стрільців, озброєних ручними пищалями, подібними до європейських аркебузів, а також бердишами — сокирами, що виконували роль підсошків для стрільби.[50][51]

Організована стрільба та спільнодія піхотинців потребувала піхотної муштри та злагодженості. В результаті європейські піхотні армії ставали все більш дисциплінованими та професійними. Ці зміни частина істориків називає Мілітарною революцією.[42] Упродовж ранньомодерного періоду відбувалася глобалізація, внаслідок якої збройні технології поширювалися світом. Добре озброєна та дисциплінована піхота разом з іншими військовими новаціями, зокрема гарматними вітрильниками і бастіонними фортецями, сприяла світовій колонізації європейців. Методи ведення війни також глобалізувалися, аркебузами та гарматами озброїлися війська по всьому світу.[52][46][19] Були аркебузи на озброєнні і в іспанських конкістадорів під час завоювання Америки. Там їх використовували рідше, ніж у Європі, через проблеми з постачанням боєприпасів, однак вони були дієвою психологічною зброєю.[53]

Вояк з важким мушкетом і підсошком, 1607 рік

Аркебуз був не єдиним видом піхотної зброї в Європі. На початку XVI століття в Іспанії з'явився мушкет — важча та потужніша рушниця, здатна пробивати будь-які обладунки. Його калібр становив типово 18—22 мм, вага — близько 7,5—8 кг. Суттєвої різниці в будові між аркебузом і мушкетом не було: обидва були довгими, гладкоствольними, ґнотовими рушницями, але велика маса мушкета потребувала стрільби з підсошка. Завдяки потужності та бронепробивності мушкет поступово витісняв аркебуз і займав роль основної піхотної зброї.[15][23] 1567 року Фернандо Альварес де Толедо наказав до кожної роти аркебузирів у терціях додати 15 мушкетерів, а в Нідерландах 1609 року повністю відмовилися від аркебузів на користь мушкетів.[18][45] Втім, остаточно витіснити аркебуз мушкет не зміг. Іспанський звіт 1601 року перелічував 1237 мушкетерів, 2117 аркебузирів і 2001 пікінера, а реформа 1632 року вимагала в кожній роті терції 90 аркебузирів, 40 мушкетерів і 60 пікінерів.[54] Застосовували аркебузи й шведські війська щонайменше до 1630-х.[55]

Велика маса мушкетів була проблемою, тому з кінця XVI століття їх полегшували за допомогою менш масивних лож і якісніших стволів, подекуди коротших. Типовий нідерландський мушкет станом на 1599 рік мав калібр 19,7 мм і масу 6—6,5 кг. Один зі збережених шведських мушкетів, датований між 1600 і 1630 роками з калібром 20 мм і довжиною ствола 115,5 см, важив усього 4,1 кг.[56] Полегшення мушкетів привело до відмови від підсошків, внаслідок чого різниця між мушкетом і аркебузом стерлась остаточно, однак термін аркебуз з часом вийшов з ужитку для піхотної рушниці, тоді як мушкетами продовжили називати наступні покоління зброї аж до XIX століття.[15] Тобто, мушкет XVII століття загалом мав ті самі властивості, що й аркебуз.[57] Легкі кіннотні рушниці надалі зазвичай називали карабінами.[23]

Поява та застосування в Азії

До Індії стрілецька зброя потрапила близько 1500 року, перші надійні свідчення про аркебуз датовані 1518 роком. Особливо успішним був могольський правитель Бабур, який завдяки стрільцям здобув перемогу в Паніпатській битві (1526) й надалі успішно збільшував своє військо стрільців. Достеменно відомо, що у середині століття в Індії та Середній Азії використовувалися аркебузи османського зразка.[58]

Точний час появи аркебузів у Китаї, представленому імперією Мін, невідомий. Вони потрапили туди двома шляхами: європейський ударно-ґнотовий замок — морем і турецький замок — суходолом, причому саме останній найкраще прижився.[34] До 1548—1549 мінські війська використовували невелику кількість аркебузів проти піратів, однак невдовзі розгорнулось масове виробництво: наприклад, у 1558 було замовлено 10 тисяч рушниць. Одним із головних пропонентів аркебуза в Китаї був полководець Ці Цзіґуан, який зустрів його руйнівну дію в руках японських піратів вокоу, після чого почав запроваджувати у війська. Він увів до вжитку залповий вогонь і контрмарш, здавна відомі в Китаї для арбалетів. Станом на 1570-ті відношення кількості аркебузирів у китайських військах до інших солдатів могло сягати 5:8, що приблизно відповідало європейським пропорціям.[31] Китайський досвід мав визначальну роль у Кореї, де після 1598 року розпочалось створення війська аркебузирів, одного з найефективніших на свій час.[59]

Битва при Наґасіно (1575), видно численних асіґару з аркебузами

До Японії аркебуз був завезений португальськими торговцями 1543 року, які зацікавили ним місцевого правителя Токітаку на острові Танеґасіма. Через кілька місяців розпочалось місцеве виробництво зброї, яку називають танеґасіма або теппо. Токітака одразу почав використовувати її в боях і невдовзі новітня зброя поширилась і в інші частини Японії.[60] З середини XVI століття піхотинці асіґару активно застосовували рушниці, можливо, з залповим вогнем. Після того як вогонь асіґару ламав ворожі ряди, в бій вступали піші чи кінні самураї. Серед самих самураїв був престижнішим акцент на влучній індивідуальній стрільбі з рушниць.[61][62] Після встановлення Сьоґунату Едо та об'єднання Японії з 1615 року війни практично припинились, тож потреби в кращій зброї не було й танеґасіми проіснували в майже незмінному вигляді аж до 1850-х років. Вогнепальну зброю, всупереч міфам, не відкидали: нею була озброєна обмежена кількість солдатів під командуванням сьоґунів (від 8,5 до 16,2 %), а подекуди її дозволяли застосовувати для полювання та охорони угідь від диких тварин.[63][64]

Опис

Як і більшість рушниць Нової історії, аркебуз мав три головні частини: ствол, ложу та замок.[33] Старовинна зброя мала низький рівень стандартизації, тому типологія залишається складною й часом неможливо відрізнити аркебуз від мушкета чи петриналя, тим більше, що приблизно з 1600 року довгоствольна зброя була по суті зменшеними мушкетами.[23][65]

Характеристики

Ландскнехт з аркебузом, зображення 1559 року

Типовий аркебуз мав калібр 12—15 мм (подекуди до 18,5 мм), масу 4,5—5 кг і довжину ствола 0,6—1 метра.[30][18][66] За калібру 12,4—15,1 мм маса свинцевої кулі становила 11,3—20,6 грама.[67] 15-грамова куля зберігала забійну силу на віддалі 180 метрів, однак через низьку влучність важко було влучити на відстані понад 55 м.[68]

Процес заряджання та пострілу займав від 20 секунд до хвилини в ідеальних умовах,[69] а в бойових умовах — до двох хвилин. Після 4-5 пострілів стрільбу призупиняли, оскільки нагрівання ствола могло розм'якшити свинцеву кулю та потрібно було прибирати нагар зі ствола.[18]

За сучасними реконструкціями, початкова швидкість кулі могла досягати 450—600 м/с, залежно від густини металу кулі та рецепту пороху. Для досліду використовували 12-мм аркебуз початку XVI століття та реконструйований за тогочасними рецептами порох.[70][71]

Ствол

Ствол був гладкий, без нарізів, тому куля в польоті непередбачувано оберталась і зазнавала змін траєкторії внаслідок ефекту Маґнуса. Постріли мали низьку купчастість та невисоку ефективну віддаль, тож рушниці краще працювали проти щільного строю солдатів, ніж проти індивідуальних цілей. Рушниця заряджалася з дула, до якого вкладали спочатку метальний заряд димного пороху, потім кулю (з клейтухом чи без) та проштовхували їх шомполом углиб ствола — в камору. Відповідно, аркебузи були однозарядні. Для пришвидшення заряджання могли використовувати паперові набої.[72][33] Стволи типово були ковані з заліза, бронза практично не використовувалась.[23]

На стволі зазвичай були відкриті прицільні пристрої. На час поширення аркебузів влучність цінувалась більше, ніж надалі, коли увійшов до вжитку залповий рушничний вогонь, тому вони часто мали ефективніші приціли. Протягом XVI й початку XVII століть цілик міг бути трубчастий.[71][23]

Ложа

Османська ґнотова рушниця з замком і прикладом місцевого зразка

Цівка зазвичай покривала майже всю довжину ствола та завершувалась прикладом. Типологія та еволюція прикладів неоднозначна, а форми сильно різнились від країни до країни. Початково це були переважно видовжені кутасті приклади, подібні до арбалетних, часом їх загинали вниз чи вгору. Деякі замість плеча прикладались до щоки або грудей: наприклад, щічний приклад був характерною рисою японських танеґасім аж до XIX століття.[64][19] Впродовж останніх декад XVI та першої половини XVII століть приклади поступово набували сучасної форми, що розширюється від руків'я до плечового упору. Щонайменше з кінця XV століття в цівці зазвичай прорізався паз для вміщення шомпола.[23] У прикладі міг бути вбудований ящичок для приладдя.[66]

Замок

Європейський важільний ґнотовий замок

Зазвичай аркебузи мали ґнотовий замок, що при натисканні на спуск опускав тліючий ґніт на пороховий заряд у запалювальній полиці. Вогонь проходив крізь запалювальний отвір до метального заряду, спричиняючи постріл.[33]

У 1470-ті європейські ґнотові замки почали набувати однієї з двох традиційних конструкцій, що характеризувалися підпружиненим курком і наявністю металевої пластини на бічній стороні зброї, до якої ззовні та зсередини прикріплено елементи будови замка[29]. Основним у Європі став важільний ґнотовий замок (англ. sear-lock), у якого курок було розвернуто в інший бік і системою важелів приєднано до спускового важеля. В стані спокою пружина відтискала курок від запалювальної позиції, а натискання на спуск притискало його туди.[29] Ударно-ґнотовий замок (англ. snap-matchlock) мав пружину, яка в стані спокою притискала курок до запалювальної полиці. Перед пострілом потрібно було звести курок, заскочка затримувала його у зведеному стані, а після натискання на спускову кнопку курок під дією пружини опускався на полицю. Початково спуск забезпечувала кнопка на бічній стороні ложа. Такі замки втратили популярність у Європі в другій половині XVI століття, однак на японських танеґасімах були основним типом до XIX століття.[29]

Турецький ґнотовий замок розвинувся окремо від європейських і був ефективнішим продовженням концепції серпентинного. У ньому підпружинений серпентин містився в порожнині всередині ложа, через проріз угорі виходив курок, а знизу руків'я виходила спускова кнопка. Рушниці з турецьким замком були поширені по всій Азії (крім Японії) до XIX століття.[30][34] На межі XVI—XVII століть аркебузи отримали спускові гачки сучасного типу замість важелів і кнопок, а також до них додали захисні скоби.[29][23][73]

Аркебуз з коліщатим замком і спусковим важелем (1520-ті)

З початку XVI століття існували коліщаті замки, які були дорогими та складними, внаслідок чого були менш поширені. З середини століття відомі перші зразки ударно-кременевих замків, однак до середини XVII століття, коли було винайдено надійний і дешевий класичний вид такого замка, вони не змогли замінити ґнотові. Обидва були вигідні відсутністю ґнота, тління якого потрібно було постійно підтримувати, і який становив небезпеку для пороху.[74][75][73]

Послідовність для пострілу

Зовнішні відеофайли
Швидка стрільба з ґнотового аркебуза (YouTube)
Primed and Loaded | Matchlock Arquebus Rate of Fire

Після пострілу з ґнотової рушниці потрібно було виконати складну послідовність, якої вимагали як спільнодія стрільців у бою, так і техніка безпеки. Необережне поводження з ґнотом могло передчасно підпалити порох і вбити стрільця.[31]

Процедуру з 28 пунктів було описано в довіднику[прим. 2] Якоба де Гейна 1607 року: 1) взяти зброю лівою рукою; 2) правою рукою зняти кінець ґнота з курка, щоб він не міг випадково підпалити порох; 3) вкласти цей кінець в ліву руку; 4) здути рештки з запалювальної полиці; 5) насипати на полицю запалювальний заряд пороху; 6) закрити кришку полиці; 7) струсити частинки пороху з кришки полиці; 8) здути частинки пороху з кришки полиці; 9) взяти зброю двома руками; 10) перехопити та опустити її ліворуч; 11) правою рукою відкрити порохівницю; 12) всипати порох і вкласти кулю в ствол; 13) дістати шомпол з паза під стволом; 14) взяти шомпол у робоче положення; 15) проштовхнути кулю з порохом вглиб ствола; 16) дістати шомпол; 17) перевернути шомпол; 18) повернути шомпол у паз; 19) підняти зброю лівою рукою; 20) взяти зброю правою рукою; 21) перемістити зброю праворуч; 22) узяти кінець ґнота правицею; 23) роздмухати ґніт; 24) вставити кінець ґнота в курок замка; 25) підлаштувати ґніт у курку; 26) дмухнути на ґніт ще раз; 27) здійняти та вирівняти зброю; 28) натиснути на спусковий гачок для пострілу.[33]

У Китаї процес заряджання аркебуза наприкінці XVI століття було описано в ритмічній речівці, що містила таку послідовність: 1) очисть зброю; 2) насип порох; 3) протруси порох вглиб; 4) вклади кулю; 5) проштовхни кулю; 6) вклади папір; 7) проштовхни папір вглиб; 8) відкрий кришку полиці; 9) насип порох на полицю; 10) закрий полицю та встав ґніт у замок; 11) очікуй сигналу, після нього — відкрий полицю, прицілься у ворога, наведи зброю та стріляй.[31]

  • Заправлення ґнота в курок
    Заправлення ґнота в курок
  • Прицілювання, палець на спусковому гачку
    Прицілювання, палець на спусковому гачку
  • Займання натруски на полиці
    Займання натруски на полиці
  • Займання заряду, постріл
    Займання заряду, постріл

Аксесуари

Окрім рушниці, ґнота й шомпола, аркебузир зазвичай мав низку додаткових аксесуарів для стрільби. Для відливання свинцевих куль він носив виливницю у формі обценьок. Для швидшого заряджання порохові заряди були наперед відміряні, поміщені в окремі порохівниці та підвішені до бандольєра. Китайські стрільці тримали відміряні заряди в бамбукових трубках і зберігали їх у сумці.[31] Після використання всіх відміряних зарядів стрілець був змушений насипати порох зі звичайної порохівниці. Дрібний порох, призначений для запалювальної полиці, містився в окремій порохівниці-натрусці.[18]

Альтернативні конструкції тогочасної зброї

Револьверна ґнотова рушниця ~1580 року

Попри те, що солдати були озброєні гладкоствольною, однозарядною й дульнозарядною зброєю, вже в XVI столітті існували рідкісні зразки, що порушували ці правила. З початку століття існували нарізні гвинтівки, що мали значно кращу точність, їх використовували для полювання та спортивної стрільби, а з часом вони все частіше з'являлись у руках цільців на полі бою. Існували також ще рідкісніші казнозарядні зразки, а також багатоствольні, револьверні та магазинні рушниці й гвинтівки.[76]

Вплив

Аркебуз мав значний вплив на військову справу у світі. Це була перша масова вогнепальна зброя піхоти й перша вогнепальна зброя, що дозволяла вести прицільний вогонь.[71][46][77]

Європейські піхотні армії відмовились від луків і арбалетів на користь аркебузів у XVI столітті, однак нова зброя вимагала вищої дисципліни та професійності. Ці зміни частина істориків називає Мілітарною революцією.[42] Вогнепальна зброя разом з гарматними вітрильниками та бастіонними фортецями, була важливим чинником у світовій колонізації європейців. У результаті методи ведення війни також глобалізувались, зокрема, аркебузами та гарматами озброїлись війська по всьому світу.[52][46][19]

У культурі

Печатка Війська Запорозького (1592)
Архангел Еліель з аркебузом (~1700)

Герб Війська Запорозького, знаний як «Лицар із самопалом», у первісному своєму вигляді зображав козака з аркебузом, пізніше там зазвичай був мушкет.[78][79]

У живописі колоніальної Латинської Америки XVII—XVIII століть (зокрема, в Перу) з аркебузами нерідко зображали ангелів (ісп. ángeles arcabuceros). Такі картини були особливо поширені у творчості школи Куско.[80]

Примітки

  1. ↑ У деяких радянських джерелах назву пояснювали як вторинну від найменування «аркебуз»: так нібито називався балістер — арбалет, що стріляв свинцевими кулями (від французьких слів arc — «лук» і buse — «трубка»)[5][6].
  2. ↑ нід. Wapenhandelingen van Roers, Musquetten ende Spiessen або англ. The Exercise of Armes for Calivres, Muskettes, and Pikes — «Вправи зі зброї для аркебузів, мушкетів і пік»
  1. ↑ buchse // Mittelhochdeutsches Wörterbuch. www.koeblergerhard.de. Процитовано 10 лютого 2026.
  2. ↑ Arquebuse. www.cnrtl.fr. Centre National de Ressources Textuelles et Lexicales. Архів оригіналу за 14 грудня 2018. Процитовано 1 січня 2019.
  3. ↑ Аркебуза // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  4. ↑ аркебуз // Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г. — 632 с.
  5. ↑ Большая советская энциклопедия. В 65 томах / гл. ред. О. Ю. Шмидт. — 1-е изд. — М. : Советская энциклопедия, 1926. — Т. 3 (Анрио — Атоксил). — С. 489. (рос.)
  6. ↑ Фёдоров В. Г. История винтовки / ред. К. К. Цветковский. — М. : Воениздат, 1940. — С. 8—9. (рос.)
  7. ↑ Гаркебуз // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  8. ↑ аркебуз, гаркебуз // Словники України online. lcorp.ulif.org.ua. Український мовно-інформаційний фонд НАН України. Процитовано 10 лютого 2026.
  9. ↑ аркебуза — Універсальний словник-енциклопедія. Slovnyk.me (укр.). Процитовано 10 лютого 2026.
  10. ↑ а б Аркебуза. ВУЕ (укр.). Процитовано 14 лютого 2026.
  11. ↑ а б Аркебуза // Універсальний словник-енциклопедія / гол. ред. ради чл.-кор. НАНУ М. Попович. — 3-тє вид., перероб., доп. — К. : Всеувито. Новий друк. — 2003. — 1414 с.
  12. ↑ Аркебуз. Зброя епохи Мілітарної революції. localhistory.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 19 липня 2024. Процитовано 10 лютого 2026.
  13. ↑ Порох // Военная энциклопедия Сытина (1911—1915). Вікіджерела.
  14. ↑ Chisholm, Hugh, ред. (1911). Caliver . // Encyclopædia Britannica (англ.). Т. 5 (вид. 11-те). Cambridge University Press. с. 54.
  15. ↑ а б в Chase, 2003, p. 24, 61.
  16. ↑ Юдов, Микола Олександрович; Юдова-Романова, Катерина Володимирівна (30 травня 2017). Театралізація публічної смертної кари епохи Середньовіччя. Науковий вісник Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К.Карпенка-Карого (укр.) (20): 150—159. doi:10.34026/1997-4264.20.2017.221371. ISSN 1997-4264.
  17. ↑ Sandberg, 2016, p. 24.
  18. ↑ а б в г д López, 2012, Equipment.
  19. ↑ а б в г д Мацюк, 2016, с. 202.
  20. ↑ McLahlan, 2011, pp. 31, 54, 77.
  21. ↑ а б Сас П.М. Аркебуз // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
  22. ↑ Сидоренко, 1965, с. 117.
  23. ↑ а б в г д е ж и к Blair, 1962, pp. 48–52.
  24. ↑ Andrade, 2016, The Northern Song and the Birth of Gunpowder Weapons; The Gun.
  25. ↑ McLahlan, 2011, pp. 14–22.
  26. ↑ а б McLahlan, 2011, pp. 26–37.
  27. ↑ Сас П.М. Гаківниця // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
  28. ↑ McLahlan, 2011, The Development of the Matchlock.
  29. ↑ а б в г д Blair, 1962, pp. 41–42.
  30. ↑ а б в г Ágoston, 2005, pp. 19, 88–90.
  31. ↑ а б в г д Andrade, 2016, The Musket Goes to East Asia.
  32. ↑ Stewart, Pat and (4 листопада 2019). The Grammarphobia Blog: Lock, stock, and barrel. grammarphobia.com (англ.). Архів оригіналу за 18 жовтня 2025. Процитовано 14 лютого 2026.
  33. ↑ а б в г д Chase, 2003, pp. 24–27.
  34. ↑ а б в Bennett, Natasha (2013–03). A Consideration of a Series of X-rays of Asian Pivoted Matchlock Mechanisms. Arms & Armour (англ.). 10 (1): 14—29. doi:10.1179/1741612413Z.00000000017. ISSN 1741-6124 — через Бібліотеку Вікіпедії.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  35. ↑ McLahlan, 2011, pp. 72–73.
  36. ↑ López, 2012, Introduction.
  37. ↑ Sir Ralph Payne-Gallwey (1995). The Book of the Crossbow. Dover. ISBN 0486287203, pp. 48–53
  38. ↑ Andrade, 2016, p. 194, 243.
  39. ↑ а б Печерська сотня Київського реєстрового полку | Озброєння. 17c.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 17 січня 2026. Процитовано 4 березня 2026.
  40. ↑ а б Roberts, 2012, Introduction.
  41. ↑ López, 2012, Tactics.
  42. ↑ а б в Sandberg, 2016, pp. 22–25.
  43. ↑ López, 2012, Unit Organization.
  44. ↑ Chase, 2003, pp. 61–65.
  45. ↑ а б Roberts, 2012, The Dutch Reforms.
  46. ↑ а б в г Andrade, 2016, Drill, Discipline, and the Rise of the West; The Musket Goes to East Asia.
  47. ↑ Roberts, 2012, The Contemporary General’s Perspective; The Spanish Army - Cavalry; The Dutch Reforms - The cavalry and artillery.
  48. ↑ Black, 2025, p. 62.
  49. ↑ Славутич, 2008, с. 131—135.
  50. ↑ Sandberg, 2016, p. 104.
  51. ↑ Witcher, Glenn (29 грудня 2019). Полтора века на службе: чем были вооружены русские стрельцы. Военное обозрение (рос.). Архів оригіналу за 10 вересня 2024. Процитовано 5 березня 2026.
  52. ↑ а б Sandberg, 2016, pp. 301–304.
  53. ↑ Cartwright, Mark (20 липня 2022). Weapons of the Conquistadors. World History Encyclopedia (англ.). Архів оригіналу за 10 лютого 2026. Процитовано 10 лютого 2026.
  54. ↑ López, 2012, Unit Organization; Equipment.
  55. ↑ Brzezinski, 1991, The Plates.
  56. ↑ Brzezinski, 1991, Infantry Arms and Armour.
  57. ↑ Hall, 1997, pp. 176–179.
  58. ↑ Khan, 2004, pp. 131–135.
  59. ↑ Andrade, 2016, The Musket in Korea.
  60. ↑ Lidin, Olof G. (2002). Tanegashima: The Arrival of Europe in Japan (англ.). NIAS Press. ISBN 978-87-91114-12-0.
  61. ↑ Turnbull, 2021, pp. 24–27, 57–59.
  62. ↑ Turnbull, 2023, pp. 16–18, 44–59.
  63. ↑ Chase, 2003, pp. 193–196.
  64. ↑ а б JAPANESE MATCHLOCKS [Tanegashima]. JapaneseWeapons. Архів оригіналу за 25 липня 2024. Процитовано 17 лютого 2026.
  65. ↑ Chase, 2003, p. 24.
  66. ↑ а б Славутич, 2008, с. 153.
  67. ↑ Muzzle loading guns - bore / gauge conversion table. flintlockandsteel.co.uk. Архів оригіналу за 26 липня 2021. Процитовано 26 лютого 2026.
  68. ↑ Black, 2025, p. 63.
  69. ↑ Andrade, 2016, p. 144.
  70. ↑ Capandball | What was the muzzle velocity of an early 16th century arquebus на YouTube
  71. ↑ а б в JimC (19 листопада 2025). Arquebus, Musket & Rifle. Frontier Partisans (амер.). Процитовано 6 березня 2026.
  72. ↑ Krenn, Peter; Kalaus, Paul; Hall, Bert (1995). Material Culture and Military History: Test-Firing Early Modern Small Arms. Material Culture Review/Revue de la culture matérielle (англ.) (фр.). 42. Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 20 листопада 2021.
  73. ↑ а б Needham, 1986, pp. 425–429.
  74. ↑ Blair, 1962, с. pp. 42–46.
  75. ↑ Reid, 2016, The flintlock.
  76. ↑ Blair, 1962, pp. 48–52, 58-59, 61-66.
  77. ↑ The Arquebus. Warfare History Network (амер.). Архів оригіналу за 16 лютого 2026. Процитовано 6 березня 2026.
  78. ↑ Аркебуз. Зброя епохи Мілітарної революції. localhistory.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 19 липня 2024. Процитовано 17 лютого 2026.
  79. ↑ Ситий, Ігор (2009). Державна печатка Гетьманщини доби Івана Мазепи.
  80. ↑ Walsham, Alexandra (2006). Angels in the early modern world. Cambridge University Press. ISBN 0-521-84332-4, ISBN 978-0-521-84332-4. Архів оригіналу за 20 листопада 2021. Процитовано 20 листопада 2021. (англ.)

Джерела


Ця сторінка належить до добрих статей української Вікіпедії.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).