YaChudo

Мушкет

Переглядів: 0. Оновлено 27.10.2026.

Мушкет
Шведський ґнотовий мушкет XVII століття
Шведський ґнотовий мушкет XVII століття
ЕпохаXVI—XVII століття
Належить дорушниці
Споріднені поняттяаркебуза, мушкетон
Мушкет у Вікісховищі

Мушкéт — ручна вогнепальна зброя, довга дульнозарядна рушниця. У Європі мушкети з'явилися вперше в Іспанії на початку XVI століття[1]: спочатку як важкий варіант аркебуза, здатний пробивати важкі обладунки[2]. Наприкінці 17 — на початку 18 ст. замінені кременевими рушницями. Калібр — 20—23 мм, дальність стрільби — до 250 м.

В англомовних країнах мушкетами (англ. musket) часто називають всі гладкоствольні рушниці.

Озброєних мушкетами піхотинців називають мушкетерами.

Назва

Слово мушкет походить (через посередництво пол. muszkiet, нім. Muskete, фр. mousquet) від італ. moschetto («маленька муха, мошка», «яструбець», «арбалетна стріла»).[3] На позначення пташки слово існувало багатьма століттями раніше у французькій та англійській мовах.[4]

Слово вживають у різних значеннях. У вузькому значенні — це довга важка рушниця з ґнотовим замком, поширена в XVI—XVII століттях.[5] У ширшому значенні мушкетами в українськомовних джерелах називають і легкі піхотні рушниці з різними типами замків, зокрема — з ударно-кременевим.[5][6] Наприклад, Енциклопедія історії України називає легким мушкетом зброю з кременевим замком, що з'явилась у XVII столітті та була поширена серед козаків.[7]

Крім того, на території України впродовж XVII століття цим словом називали завісні (такі, що мали ремені) рушниці, що не були фузіями, карабінами або власне мушкетами, подібно до рос. пищаль. До середини XVIII століття вийшло з ужитку на користь слів ружже, ружье від рос. ружьё.[5]

Російськомовні енциклопедії мушкетом називають важку рушницю, тоді як полегшену зброю наступних поколінь — фузеєю або кременевою рушницею.[8][9][10]

В англійській мові словом musket після виходу з ужитку важких мушкетів аж до XIX століття продовжували називати всі гладкоствольні рушниці, внаслідок цього спостерігається змішування термінів arquebus і musket.[11][12]

Історія

Передумови

Аркебузири в битві при Павії (1525)

Першою масовою вогнепальною зброєю піхоти був аркебуз, що сформувався в Європі до 1470-х —1480-х років. Основними його рисами в порівнянні зі старішими ручницями й гаківницями були видовжений ствол (типово близько метра), дерев'яна ложа та ґнотовий замок, завдяки чому його зовнішній вигляд уже нагадував сучасну зброю. Калібр становив типово 12—15 мм, дульна швидкість кулі могла досягати 450 м/с. Такі зразки зображені в «Бернській хроніці» Дібольда Шиллінга, написаній упродовж 1478—1483. У ній на ілюстраціях стрільці прицілюються, вклавши зброю в плече, вирівнявши лінію зору зі стволом і не віднімаючи руки від руків'я — що стало можливим тільки з замком. Це вже була потужна, недорога та достатньо зручна зброя, концепція якої слабко змінювалась надалі.[13][14] Цю загальну ідею підкреслює англомовний вислів lock, stock, and barrel (дослівно «замок, ложа та ствол»), що фігурально означає «цілком, повністю».[15][16]

Поява мушкета

Вояк з важким мушкетом, 1607 рік

Мушкет виник внаслідок того, що кулі аркебуза не могли пробивати найміцніші лати важкої кінноти. Втім, насправді невідомо, наскільки поширена на полі бою була броня, здатна витримувати аркебузний постріл. Датою появи мушкета вважають 1521 рік, коли в Іспанії вперше описали рушницю з підпоркою для стрільби. Французьке джерело 1524 року згадувало про іспанських стрільців, що стріляли кулями, як у фортечних гаківниць. Повнорозмірні мушкети мали калібр 20—23 мм і важили 7—9 кг. Через велику масу та сильний відбій стрільбу вели з підсошка (форкета), який підставляли під ствол. Вони доповнили аркебузи в європейських арміях.[17][18]

Упродовж XVI—XVII століть основу європейської піхоти становили стрілецько-пікінерські формування, що складались зі стрільців (аркебузирів та/або мушкетерів) і пікінерів, де останні передусім захищали стрільців від кінноти. Одним із найважливіших доповнень до тактики стрільців став залповий вогонь, який розвинувся протягом XVI століття. В найпримітивнішій формі його застосовували іспанські аркебузири ще при Черіньйолі та Павії, також існують припущення щодо османських військ у битві при Могачі (1526). Повноцінну залпову стрільбу з контрмаршем, які дозволяли стрільцям організовано стріляти й відходити на перезаряджання, приписують нідерландському військовому реформатору Моріцу Оранському в 1590-ті. Його тактика дозволяла компенсувати низьку швидкострільність тогочасної зброї.[19][20][21]

Разом із розвитком піхотних тактик і зброї протягом XVI—XVII століть частка стрільців зростала, а пікінерів — зменшувалася. Наприклад, в іспанських терціях на момент офіційного формування 1536 року співвідношення пікінерів і аркебузирів становило 10:2. У 1560 році пропорція була 8:2, хоча на практиці третина бійців, що рахувалися як пікінери, брала до рук аркебузи — на полі бою їх цінували значно більше й престижність була вища.[22][19][23] У нідерландських батальйонах наприкінці XVI століття пікінерів і стрільців було порівну.[24] Наприкінці XVI століття частка стрільців у арміях становила вже до 40%.[25][26]

Мушкетер, гравюра 1608 року

Ефективність важкого мушкета від початку була неоднозначна. З одного боку, він був здатен пробивати найміцніші обладунки та завдавати тяжчих поранень.[27][28] З іншого боку, великі маса й розмір, сильний відбій і необхідність у підсошку обтяжували піхотинців. При тому початкова швидкість кулі, купчастість і ефективна віддаль пострілу були аналогічні до показників аркебуза. Іншими словами, єдиною перевагою мушкета була важча куля. З цих причин важкий мушкет був найефективніший там, де його потужність переважала недоліки: в морських боях, при стрільбі з фортечних стін, а в польових битвах — проти важкої кінноти. Солдатів, що використовували мушкети, називають мушкетерами. Вони отримували більшу платню й були престижнішим різновидом піхоти, ніж аркебузири й пікінери.[7][18]

Попри незручність, мушкет поширювався серед західноєвропейських армій, поступово витіснюючи аркебуз. Наприклад, в іспанських терціях станом на 1571 рік співвідношення аркебузирів і мушкетерів становило 1677 до 596 (2,8 : 1), а звіт 1601 року перелічував 2117 аркебузирів, 1237 мушкетерів (1,7 : 1) і 2001 пікінера. В Нідерландах 1609 року повністю відмовилися від аркебузів на користь мушкетів.[29][24] Утім, остаточно витіснити аркебуз мушкет не зміг: зокрема, іспанська реформа 1632 року вимагала в кожній роті терції 90 аркебузирів, 40 мушкетерів і 60 пікінерів.[30] Застосовували аркебузи й шведські війська щонайменше до 1630-х.[31]

Інформація щодо важких мушкетів в Україні неоднозначна. Деякі джерела засвідчують про їхнє поширення на території України, однак інші стверджують, що козаки їх не використовували. Основною зброєю козацького війська XVI століття були аркебузи та інші типи легких рушниць.[6][32]

Османська імперія в XVI—XVII століттях активно застосовувала важкі мушкети, подібні до іспанських. В облогах у них були ще більші зразки з довжиною ствола 130—160 см і калібром 20—29 мм (існували навіть 35- і 45-мм зразки), що називались «окопними рушницями» (тур. metris tüfengi).[33]

Полегшення мушкета

Китайські мушкетери династії Мін (1368—1644) у тренувальному строї

Поширення мушкетів було однією з причин остаточного занепаду кінних латників до кінця XVI століття, а разом з тим відпала й потреба у важких мушкетах на полі бою — тож розпочався зворотний процес у бік їхнього зменшення.[34][18][28]

Хоча запровадження легкого мушкета у військах часто приписують шведському королю Ґуставу II Адольфу[прим. 1], насправді цей процес розпочали нідерландці, ввівши 1599 року стандарт, що передбачав калібр ~19,7 мм і масу 6—6,5 кг. Шведи натомість ще довго не відмовлялись від важких мушкетів і підсошків: одне джерело 1626 року свідчить про те, що вони тоді використовували «дуже великі мушкети», а 1631 року Ґустав замовив підсошки для повного оснащення 32 піхотних полків. З іншого боку, одне джерело 1632 року стверджує, що у шведських мушкетерів були нові дуже легкі мушкети без підсошків. У будь-якому разі, з початку XVII століття в Європі все більше поширювались полегшені мушкети меншої маси. Цього досягали за допомогою досконаліших лож, покращених технологій виготовлення стволів і, подекуди, зменшенням довжини стволів.[17] Попри те, що мушкети надалі отримували численні зміни в конструкції, балістичні якості мало змінились між XVI та XVIII століттями.[28]

До середини XVII століття, коли мушкет уже був достатньо легким для стрільби з рук, підсошки вийшли з ужитку. Внаслідок цього різниця між мушкетом і аркебузом стерлась остаточно, тим більше, що з приблизно 1600 року довгоствольна зброя з погляду будови переважно була зменшеними мушкетами.[35] Утім, термін аркебуз з часом вийшов з ужитку для піхотної рушниці, тоді як мушкетами продовжили називати наступні покоління піхотної зброї аж до XIX століття.[11][36] Причиною переходу значення могла бути престижність і оплачуваність мушкетерів.[18]

Разом зі зброєю змінювались і тактики піхоти на полі бою. Під час Тридцятилітньої війни (1618—1648) під впливом нідерландців і шведів увійшла до вжитку лінійна тактика з глибиною шикування в 5-6 шеренг, яка дозволяла максимізувати вогневу потужність у порівнянні з глибшими шикуваннями іспанських терцій. До кінця війни її прийняли за основну практично всі основні європейські країни. На практиці новітній підхід не завжди означав перевагу: таке шикування означало більшу вразливість флангів і тилу, а також не завжди годилось для складної місцевості.[19][37]

Кременевий мушкет і багнет

Ранні версії ударно-кременевих замків почали з'являтись у середині XVI століття, однак не користувались значним попитом через недостатню надійність і високу ціну. Їх зазвичай видавали артилеристам, вартовим і тілоохоронцям. Винятком була Швеція, де в 1620-ті їх надавали й піхотинцям, зокрема через нестачу ґнота для замків.[17] До середини XVII століття ґнотовий замок усе ще залишався основним у європейських арміях.[36] До 1615 у Франції було винайдено традиційний кременевий замок, а до 1650-х він набув поширення. З останньої чверті XVII століття він був основним типом замка на озброєнні європейських армій. У порівнянні з ґнотовим мушкетом, кременевий (також знаний як фузія) мав вищу швидкострільність і меншу залежність від погоди.[38][39] Українське козацтво використовувало широкий асортимент рушниць у XVII століття, серед яких поширені були легкі кременеві мушкети європейського зразка та яничарки — ґнотові або кременеві мушкети турецького зразка.[7][6][32]

Шарлевілльський мушкет з багнетом

Близько середини XVII століття з'явились перші багнети. Початково це був кинджал, руків'я якого встромлялося в дуло рушниці. Він дозволяв ефективніше боротись проти кінноти, однак унеможливлював постріл. Уже до 1680-х він еволюціонував до сучаснішої форми з трубчастим кріпленням і не відтак більше заважав стрільбі.[40] Частка пікінерів і без того невпинно падала впродовж століття: від 50% на його початку до 25% на 1680-ті, а повсюдне поширення багнетів на початку XVIII століття призвело до остаточної відмови від пікінерів, оскільки тепер кожен стрілець мав протикіннотну зброю. Своєю чергою, це дозволило розгортати ширші формування лінійної піхоти з глибиною 3-4 шеренги для максимізації вогневої потужності.[41][42] З початку XVIII століття, коли було сформовано легкий ударно-кременевий мушкет з багнетом і лінійну тактику піхоти, ані тактика, ані озброєння піхоти істотно не змінювались до масового запровадження гвинтівок у середині XIX століття.[43]

На відміну від попередніх європейських тактик, які не були універсальними, комбінація кременевого мушкета, багнета, кінноти та артилерії була надзвичайно ефективна й неодноразово показувала свою перевагу над іншими. Наприклад, під час британської колонізації Індії навчені та озброєні за європейським зразком місцеві сили перемагали ті, що покладались на традиційні методи. У Наполеоновій кампанії проти мамелюків у Єгипті (1798) французи легко розгромили місцеві війська. Європейські збройні технології разом з тактикою застосування та тренуваннями прискорили світову експансію.[41]

Певні зміни в мушкетах усе ж відбувались. У XVIII першій половині століття європейські країни почали стандартизувати свої кременеві рушниці — до того, попри існування стандартних вимог, зразків для виготовлення не було. Франція ввела стандартний Шарлевілльський мушкет 1717 року, Велика Британія 1722 року прийняла на озброєння Brown Bess. Обидві системи стали основою для подальшої зброї обох країн до середини XIX століття. Аналоги з подібними характеристиками пізніше ввели і в інших країнах.[44] Наступною серйозною зміною в будові став капсульний замок, надійніший і зручніший за кременевий. Мушкети переважно виготовляли з цим типом замка з 1830-х, зазвичай шляхом перероблення кременевих. Утім, загальні характеристики зброї й тактика застосування при цьому залишились ті самі.[45]

Нарізний мушкет

З середини XVIII століття дульнозарядні гвинтівки були присутні на полі бою переважно в руках легкої піхоти, часто нерегулярної, яка займалась розвідкою, захистом флангів і сутичками поза традиційним полем бою. На час Наполеонівських війн (1804—1815) були поширені регулярні підрозділи застрільників, озброєні полегшеними рушницями та гвинтівками, які вели бій розсипним строєм перед лінійною піхотою та на флангах. Гвинтівки забезпечували високу влучність на відстані до 150—250 метрів, однак мали значно нижчу швидкострільність через необхідність вручну проштовхувати кулю через нарізи, тож основна зброя піхоти все ще була гладкоствольною.[46][47]

У першій половиніі XIX століття інженери в різних країнах намагались знайти спосіб швидкого заряджання дульнозарядних гвинтівок. Результатом стала куля Міньє, розроблена в 1840-ві. Вона легко входила у ствол гвинтівки, а під час пострілу під тиском порохових газів її донна частина розширювалась і входила в нарізи. Впродовж 1850-х країни почали масово вводити на службу нарізні мушкети — дульнозарядні гвинтівки під кулю Міньє. Вони повторювали будову гладкоствольних мушкетів того часу, за винятком нарізних стволів, які забезпечували значно кращу купчастість, а разом з нею й ефективну віддаль пострілу стрільби. Частина з них була переробленням гладкоствольних мушкетів. На відміну від давніших гвинтівок, ці стали масовою піхотною зброєю, проте тактики залишились незмінні, що призводило до великих втрат. Уже в 1860-ті нарізні мушкети швидко поступились казнозарядним гвинтівкам, завершивши епоху дульнозарядної стрілецької зброї.[48][49]

Опис

Ґнотовий мушкет, підсошок і бандольєр

Мушкет, як і більшість рушниць Нової історії, мав три головні частини: ствол, ложу та замок.[16] Зброя тоді мала низький рівень стандартизації, тому типологія залишається складною й часом неможливо відрізнити мушкет від аркебуза чи іншої зброї, тим більше, що приблизно з 1600 року довгоствольна зброя була по суті зменшеними мушкетами.[35][50]

Рушниця заряджалася з дула, до якого вкладали спочатку метальний заряд димного пороху, потім кулю (з клейтухом чи без) та проштовхували їх шомполом углиб ствола — в камору. Відповідно, мушкети були однозарядні. Для пришвидшення заряджання могли використовувати паперові набої.[51][16]

Будова

Мушкети впродовж історії оснащувались усіма основними типами замків. Ґнотові були найпоширенішими від появи мушкета XVI до середини XVII століття. Коліщатими замками їх споряджали рідко через високу вартість, вони ніколи не були поширеними в піхоті. Ударно-кременеві замки мали певне поширення з середини XVI століття, мали доволі широкий ужиток з початку XVII століття та були практично єдиним типом з кінця XVII до 1830-х. У 1830-ті роки мушкети почали масово переобладнати капсульними замками.[36][41][45] Існували зразки, що мали одразу кілька видів замка: наприклад, ґнотовий та коліщатий або ґнотовий та кременевий.[28]

Турецький ґнотовий замок розвинувся окремо від європейських і був ефективнішим продовженням концепції серпентинного. У ньому підпружинений серпентин містився в порожнині всередині ложа, через проріз угорі виходив курок, а знизу руків'я виходила спускова кнопка. Рушниці з турецьким замком були поширені по всій Азії (крім Японії) до XIX століття.[52][53] На межі XVI—XVII століть мушкети отримали спускові гачки сучасного типу замість важелів і кнопок, а також до них додали захисні скоби.[54][35][55]

Цівка зазвичай покривала майже всю довжину ствола та завершувалась прикладом. Типологія та еволюція прикладів неоднозначна, а форми сильно різнились від країни до країни. Впродовж останніх декад XVI та першої половини XVII століть приклади поступово набували сучасної форми, що розширюється від руків'я до плечового упору. Щонайменше з кінця XV століття в цівці зазвичай прорізався паз для вміщення шомпола.[35]

Характеристики

Повнорозмірні мушкети XVI — початку XVII століть мали калібр 20—23 мм (типово — 8-й калібр, близько 21,7 мм)[прим. 2], масу 7—10 кг і загальну довжину 1,6—1,8 м.[7] На межі XVI—XVII століть у Нідерландах запровадили як стандарт 10-й калібр (~19,7 мм) і масу 6—6,5 кг. Надалі зберігалась тенденція до зменшення маси.[17][18] Типові мушкети XVIII—XIX століть, як-от «Шарлевілль» і Short Land Pattern (Brown Bess), мали калібр 17,5 і 19 мм, масу 3,5 і 4,7 кг відповідно за довжини ствола близько 1067 см (42 дюйма).[44]

Максимальна швидкострільність ґнотової зброї в бойовиЗ XVII століття швидкого заряджання типово використовували паперові набої. Кременевий мушкет XVIII століття з металевим шомполом міг забезпечити швидкострільність 4-5 постріли на хвилину, однак на практиці надто швидка стрільба була малоефективна. Офіцери подекуди затримували залп, щоб надати час на належне прицілювання. Реальна швидкострільність у бою становила 1-2 постріли.[56][57]

Балістичні якості

Приведення важкого мушкета до бойової готовності

Дані щодо влучності стрільби гладкоствольного мушкета неоднозначні. Через гладкий ствол куля в польоті непередбачувано оберталась і зазнавала змін траєкторії внаслідок ефекту Маґнуса. Постріли мали низьку купчастість та невисоку ефективну віддаль, тож рушниці краще працювали проти щільного строю солдатів, ніж проти індивідуальних цілей.[51][16] На відстані 270 метрів мушкет зберігав убійну силу, однак ефективна віддаль була значно менша.[58]

1755 року було проведено випробування за участі прусських гренадерів, які стріляли по мішені розміру 7,5×3 метри. Вони показали 46% влучань на відстані 115 м і лише 12,5% на відстані 230 м. У Франції 1800 провели подібне випробування з мішенню 3×1,75 м, отримавши 60%, 40%, 25% і 20% влучань на віддалях 75, 150, 225 і 300 м відповідно. Таким чином, ефективна віддаль пострілу зазвичай становила не більше 100 метрів.[58] Лінійна піхота переважно давала перший залп на віддалях 75—100 ярдів (70—90 метрів).[59]

Попри те, що мушкети отримували численні зміни в конструкції протягом історії, балістичні якості мало змінились між XVI та XVIII століттями.[28]

Випробування

У таблиці нижче наведено дані сучасного випробування кількох мушкетів. Швидкість та кінетичну енергію вказано на виході кулі з дула. Відсоток влучання було виміряно при стрільбі по цілі розміром 167×30 см з відстані 100 метрів.[28]

№ Дата

виготовлення

Довжина

ствола, мм

Калібр, мм Маса

кулі, г

Заряд, г Швидкість,

м/с

Енергія,

кДж

% влучання
1 ~1595 1000 17,8 30,06 11,00 465 3,1 54,5
2 до 1700 910 17,4 27,54 9,33 474 3,1 32,7
3 ~1700 952 18,3 32,16 10,70 451 3,3 48,6
4 ~1700 955 18,4 34,25 11,56 467 3,7 54,0
5 1686 1050 17,8 30,93 10,70 494 3,8 50,2
6 XVIII ст. 1106 17,8 29,89 15,00 543 4,4 н/д

Приладдя

При стрільбі з важкого мушкета ствол ставили на підсошок (форкет) — підпорку заввишки 1,2—1,4 м.[7] У XVII столітті подекуди використовували «шведське перо», яке можна було використовувати як зброю проти кінноти. В середині XVII століття підсошки та пера вийшли з ужитку, коли мушкети стали достатньо легкі для стріби з рук.[11][17] Московитські стрільці використовували замість підсошків бердиші, які поєднували сокиру та підпорку.[60]

Для швидшого заряджання порохові заряди були наперед відміряні, поміщені в окремі порохівниці та підвішені до бандольєра. Китайські стрільці тримали відміряні заряди в бамбукових трубках і зберігали їх у сумці.[14] Після використання всіх відміряних зарядів стрілець був змушений насипати порох зі звичайної порохівниці. Дрібний порох, призначений для запалювальної полиці, містився в окремій порохівниці-натрусці.[29] Паперові набої зазвичай тримали в ладівницях.[61]

Альтернативні конструкції тогочасної зброї

Попри те, що солдати були озброєні гладкоствольною, однозарядною й дульнозарядною зброєю, вже в XVI столітті існували рідкісні зразки, що порушували ці правила. З початку століття існували нарізні гвинтівки, що мали значно кращу точність, їх використовували для полювання та спортивної стрільби, а з часом вони все частіше з'являлись у руках цільців на полі бою. Існували також ще рідкісніші казнозарядні зразки, а також багатоствольні, револьверні та магазинні рушниці й гвинтівки.[62]

У культурі

Герб Гетьманщини, знаний як «Лицар із самопалом», у деяких варіантах зображав козака з мушкетом.[63]

Див. також

Примітки

  1. ↑ У контексті піхотної зброї йому також приписують введення паперових набоїв, шведських пер, коліщатих замків і скасування підсошків — в усіх цих випадках піонером Ґустав II не був
  2. ↑ Для гладкоствольної зброї часто використовують ваговий калібр. Величина означає скільки куль відповідного розміру вийде з 1 фунта (0,45 кг) чистого свинцю.
  1. ↑ Rattenbury, Richard. Musket. Encyclopaedia Britannica (англ.). Процитовано 23 вересня 2022.
  2. ↑ Arnold, Thomas (2001), The Renaissance at War, Cassell & Co, ISBN 0-304-35270-5
  3. ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.
  4. ↑ Musket - Etymology, Origin & Meaning. etymonline (амер.). Архів оригіналу за 8 грудня 2024. Процитовано 19 березня 2026.
  5. ↑ а б в Славутич, 2008, с. 133—134, 153.
  6. ↑ а б в Сидоренко, 1965.
  7. ↑ а б в г д Чухліб Б. В. Мушкет // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
  8. ↑ Мушкет // Военная энциклопедия : [в 18 т.] : [рос.] / под ред. В. Ф. Новицкого [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина, 1911—1915. (рос.)
  9. ↑ Фузея // «Ташкент» — Ячейка стрелковая / [под общ. ред. А. А. Гречко]. — М. : Военное изд-во М-ва обороны СССР, 1976. — С. 347. — (Советская военная энциклопедия : [в 8 т.] ; 1976—1980, т. 8). (рос.)
  10. ↑ Мушкет // Линия адаптивной радиосвязи — Объектовая противовоздушная оборона / [под общ. ред. Н. В. Огаркова]. — М. : Военное изд-во М-ва обороны СССР, 1978. — С. 453. — (Советская военная энциклопедия : [в 8 т.] ; 1976—1980, т. 5). (рос.)
  11. ↑ а б в Chase, 2003, p. 24, 61.
  12. ↑ Musket | Definition & Facts | Britannica. Encyclopedia Britannica (англ.). Архів оригіналу за 9 березня 2026. Процитовано 26 березня 2026.
  13. ↑ McLahlan, 2011, pp. 26–37.
  14. ↑ а б Andrade, 2016, The Musket Goes to East Asia.
  15. ↑ Stewart, Pat and (4 листопада 2019). The Grammarphobia Blog: Lock, stock, and barrel. grammarphobia.com (англ.). Архів оригіналу за 18 жовтня 2025. Процитовано 14 лютого 2026.
  16. ↑ а б в г Chase, 2003, pp. 24–27.
  17. ↑ а б в г д Brzezinski, 1991, Infantry Arms and Armour.
  18. ↑ а б в г д Hall, 1997, pp. 176–179.
  19. ↑ а б в Roberts, 2012, Introduction.
  20. ↑ López, 2012, Tactics.
  21. ↑ Sandberg, 2016, pp. 22–25.
  22. ↑ López, 2012, Unit Organization.
  23. ↑ Chase, 2003, pp. 61–65.
  24. ↑ а б Roberts, 2012, The Dutch Reforms.
  25. ↑ Andrade, 2016, Drill, Discipline, and the Rise of the West; The Musket Goes to East Asia.
  26. ↑ Roberts, 2012, The Contemporary General’s Perspective; The Spanish Army - Cavalry; The Dutch Reforms - The cavalry and artillery.
  27. ↑ Chase, 2003, pp. 61.
  28. ↑ а б в г д е Krenn, Peter; Kalaus, Paul; Hall, Bert (1995). Material Culture and Military History: Test-Firing Early Modern Small Arms. Material Culture Review/Revue de la culture matérielle (англ.) (фр.). 42. Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 20 листопада 2021.
  29. ↑ а б López, 2012, Equipment.
  30. ↑ López, 2012, Unit Organization; Equipment.
  31. ↑ Brzezinski, 1991, The Plates.
  32. ↑ а б Славутич, 2008, с. 133—134.
  33. ↑ Ágoston, 2008, pp. 88–90.
  34. ↑ Needham та 19866, p. 428.
  35. ↑ а б в г Blair, 1962, pp. 48–52.
  36. ↑ а б в Blair, 1962, pp. 42, 48–52.
  37. ↑ Black, 2025, pp. 68, 78.
  38. ↑ Blair, 1962, pp. 45—47.
  39. ↑ Black, 2025, pp. 77–78.
  40. ↑ Harriman, 2021, pp. 8, 10–14.
  41. ↑ а б в Chase, 2003, pp. 199—205.
  42. ↑ Black, 2025, pp. 75–78.
  43. ↑ Black, 2025, p. 78.
  44. ↑ а б Reid, 2016, pp. 12–20.
  45. ↑ а б Reid, 2016, pp. 75–76.
  46. ↑ Hess, 2017, pp. 11–16.
  47. ↑ Németh, 2020 та pp. 36–38, 70.
  48. ↑ Reid, 2016, pp. 25–30, 219–221.
  49. ↑ Hess, 2017, pp. 122–123.
  50. ↑ Chase, 2003, p. 24.
  51. ↑ а б Krenn, Peter; Kalaus, Paul; Hall, Bert (1995). Material Culture and Military History: Test-Firing Early Modern Small Arms. Material Culture Review/Revue de la culture matérielle (англ.) (фр.). 42. Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 20 листопада 2021.
  52. ↑ Ágoston, 2008, pp. 19, 88–90.
  53. ↑ Bennett, Natasha (2013–03). A Consideration of a Series of X-rays of Asian Pivoted Matchlock Mechanisms. Arms & Armour (англ.). 10 (1): 14—29. doi:10.1179/1741612413Z.00000000017. ISSN 1741-6124 — через Бібліотеку Вікіпедії.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  54. ↑ Blair, 1962, pp. 41–42.
  55. ↑ Needham, 1986, pp. 425–429.
  56. ↑ Black, 2025, pp. 75–77.
  57. ↑ Reid, 2016, pp.28–32.
  58. ↑ а б Reid, 2016, pp. 34–35.
  59. ↑ Hess, 2017, pp. 11–18.
  60. ↑ Бердыш // Военная энциклопедия : [в 18 т.] : [рос.] / под ред. В. Ф. Новицкого [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина, 1911—1915. (рос.)
  61. ↑ Reid, 2016, pp. 20–22.
  62. ↑ Blair, 1962, pp. 48–52, 58-59, 61-66.
  63. ↑ Ситий, Ігор (2009). Державна печатка Гетьманщини доби Івана Мазепи [Архівовано 2026-04-22 у Wayback Machine.].

Джерела та література

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).