Ґнотовий замок

Ґнотови́й замок — вид рушничного замка, де запалювання заряду здійснюється за допомогою ґнота. Використовувався в ручній вогнепальній зброї (аркебузах, мушкетах, фузеях) у XV—XVII століттях.

Спочатку заряд запалювали вручну піднесенням до запалювального отвору тліючого ґнота або розпеченого прута. Такий спосіб мав суттєві недоліки: потрібно завжди тримати під рукою вогонь, мати для ґнота або прута вільну руку при стрільбі, а також те, що прут закривав собою приціл.

Ручна вогнепальна зброя з'явилась у Китаї протягом XIII століття у формі примітивних ручниць, що являли собою зменшені гармати на дерев'яних держалках. До Європи вогнепальна зброя потрапила на початку XIV століття, тоді як ручниці відомі з другої половини століття. Розвиток селітряного виробництва та гранулювання в Європі зробили порох дешевшим та ефективнішим, посприявши поширенню цієї ранньої стрілецької зброї протягом XV століття.^[1][2]

Початково заряд запалювали вручну піднесеним до запалювального отвору розпеченим прутом або ґнотом. Такий спосіб мав суттєві недоліки: потрібно було завжди мати поблизу вогонь для нагрівання прута або підтримувати тління ґнота неперервно та мати вільну руку для запалювання, а до того ж це заважало прицілюванню.^[3] При тому як у Китаї, так і в Європі, арбалети вже давно були обладнані зручними спусковими механізмами.^[4][5]

Ґнотовий замок було винайдено приблизно в 1430 році, його поява зробила поводження з рушницею значно простішим. Основні відмінності будови нової зброї були такими: виник попередник сучасного спускового гачка — важіль-серпентин у формі літери S, розташований на ложі рушниці, за допомогою серпентину ґніт приводився в дію, що звільняло руку стрільця. Запалювальний отвір було перенесено в сторону, отже ґніт тепер не закривав ціль. Такий ранній тип ґнотового замка називається серпентинним^[6][7].

Ґнотовий замок невдовзі після появи був дещо вдосконалений, так з'явився клацаючий ґнотовий замок (англ. snap matchlock). Серпентину надали засувку, яка утримує його, і пружину^[8], з'явилася порохова полиця для запалу, яка пізніше стала закриватися кришкою, існував також варіант ґнотових рушниць, у будові яких спусковий гачок був замінений на спускову кнопку. Недоліком механізму з пружиною було те, що при надто сильному ударі о полицю ґніт часто гаснув. Клацаючий замок використовувався в Європі приблизно з 1475 по 1640 р., а в Японії — з 1543 по бл. 1880 р.^[9] (японські рушниці з клацаючими ґнотовими замками відомі як «танеґасіма»)^[10]. Такий само замок використовувався і на малайських аркебузах (істинґарах)^[11][12].

Запас ґнота мусили берегти від вологи (наприклад, ховаючи за пазухою або під капелюхом), а для прихованого носіння запалених ґнотів уночі існували спеціальні ґнотові трубки, зроблені з бляхи і споряджені отворами^[13].

Головним недоліком ґнотових рушниць виявилася їх порівняно низька стійкість до вологи і вітру, порив якого міг здути натруску з полиці, до того ж стрільцю доводилося постійно мати доступ до відкритого вогню, а крім того, залишався після пострілу тліючий нагар в каналі ствола, який погрожував моментальним займанням при заряджанні пороху. Таким чином, заряджання ґнотової рушниці з порохівниці великою кількістю пороху ставало досить небезпечним, а тому з метою убезпечення стрільців від серйозних опіків були введені патронташі (берендейки), у яких були ємності, які містили меншу кількість димного пороху — рівно стільки, скільки необхідно для пострілу.

Винайдений на початку XVI століття колісцевий замок, однак, не витіснив ґнотовий зважаючи на свою складність і дорожнечу; і тільки винайдений слідом ударний замок до кінця XVII століття в основному витіснив ґнотовий. Проте, в деяких регіонах, наприклад, в Центральній Азії, ґнотові рушниці застосовувалися принаймні до кінця XIX століття^[14].

Османська імперія однією з перших почала вводити ручну вогнепальну зброю та ґнотові замки в XV столітті. Турецький замок розвинувся окремо від європейських і був ефективнішим продовженням концепції серпентинного. Підпружинений серпентин містився в порожнині всередині ложа, через проріз угорі виходив курок, а знизу руків'я виходила спускова кнопка.^{[джерело?]}

Основна ідея ґнотового замка будь-якої конструкції полягає в притисканні тліючого ґнота до запалювальної полиці. Внаслідок цього порох на полиці підпалюється та передає вогонь через запалювальний отвір до метального заряда, що перебуває у стволі, спричиняючи постріл.^[15]

• Запалювальний ґніт
• Курок
• Рушничний замок

• 
  Клацаючий (чи пружинний) ґнотовий замок XVI ст.. Ґніт приводився в дію за допомогою важеля, який знаходиться на ложі рушниці, що звільняло руку.
• 
  Аркебуза
• 
  Ґнотова вогнепальна зброя, Китай періоду династії Мін (1368—1644)

• Andrade, Tonio (2016). The Gunpowder Age: China, Military Innovation, and the Rise of the West in World History (англ.). Princeton University Press. ISBN 978-1400874446.
• McLahlan, Sean (2010). Medieval Handgonnes: The First Black Powder Infantry Weapons. Weapon (англ.). Osprey Publishing. ISBN 978-1849081566.
• Фитильное ружье // Большая советская энциклопедия : у 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).

• Эволюция стрелкового оружия [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
• Фитильный замок. История появления и развития [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
• handgonnes (рос.)