Августдорф

Августдорф (нім. Augustdorf)
Країна	Україна
Область	Івано-Франківська область
Район/міськрада	Коломийський район
Громада	Снятинська міська територіальна громада
Інші назви	Августів
Північна частина міста Снятин
Основні дані
Засноване	7 листопада 1837
Перша згадка	1837
Населення	300 осіб (1930)
Існувало до	1940
Зняте з обліку	1952
Географічні дані
Географічні координати	48°27′59″ пн. ш. 25°34′58″ сх. д. / 48.46639° пн. ш. 25.58278° сх. д.
Середня висота над рівнем моря	312 м
Водойми	Турецький Потік
Карта
Августдорф (нім. Augustdorf)
Августдорф (нім. Augustdorf)
Августдорф у Вікісховищі

А́вгустдо́рф (нім. Augustdorf) — колишня німецька колонія, що існувала протягом 1834—1940 років. Увійшла до меж містечка Снятина. З'явилась внаслідок німецької колонізації Галичини наприкінці XVIII — середини XIX століття. Вважалась однією з найбільших німецьких колоній у королівстві Галичини та Володимирії і в Галичині.

Планування поселення було регулярним: забудова формувала характерну структуру у формі літери «Н», що відображало типовий підхід до організації німецьких колоністських сіл. Одна з вулиць спускалася у напрямку Снятина й поєднувалася з вулицею Прикордонною, названою через близькість державного кордону, який до Другої світової війни проходив неподалік протікаючого Турецького потоку. У різні періоди це був кордон Польщі та Румунії, а з 1939 року — СРСР і Румунії, що зумовлювало прикордонний характер місцевості.

Августдорф відігравав роль локального осередку німецької громади, яка займалася сільським господарством і підтримувала власні культурні та релігійні традиції. У жовтні 1939 року майже все населення колонії було примусово репатрійоване на історичну батьківщину. З 1940 року адміністративно належала до Снятина на правах села. Протягом 1945—1947 років заселена українцями з Закерзоння. У 1950-х роках увійшла до меж Снятина як вулиця Гоголя. Події Другої світової війни й повоєнні зміни кордонів призвели до занепаду колонії та зникнення її як окремого поселення, однак пам'ять про неї збереглася в історії Снятинщини та місцевій топоніміці.

У 2025 році про історію колонії було знято однойменний фільм на основі спогадів жителів та їх нащадків. Стрічка відтворює історію виникнення колонії, повсякденне життя колоністів, їхні господарські традиції та культурні особливості, а також події Другої світової війни, які призвели до занепаду поселення. У фільмі використано архівні матеріали, фотографії та спогади місцевих жителів і нащадків колоністів, що дозволило відтворити багатонаціональне минуле Снятинщини.

Августдорф розташовувався на північний схід від центру Снятина, у межах Івано-Франківської області, на території Покуття поблизу кордону з Буковиною. Поселення розміщувалося в мальовничій долині, оточеній пагорбами та лісами, приблизно за 100 кілометрів на південний схід від Івано-Франківська. Географічні координати відповідали 48°27′ північної широти і 25°34′ східної довготи^[1].

Невелика територія колонії зосереджувалася навколо сільськогосподарських угідь і житлових будинків німецьких поселенців. На схід від Августдорфа протікає ріка Турецький Потік. На заході колонія межувала з селом Потічок, на півдні — з селом Балки, на сході — з лісом села Оршівці, а на півночі — з сільськогосподарськими угіддями села Стецева^[2]. Нині місце, де розташовувався Августдорф, інтегроване в адміністративні кордони міста Снятин на правах вулиці Гоголя. Природній ландшафт на території колонії здебільшого зберігся^[3].

У спогадах Зиновія Буцьо Августдорф описувалося як село, яке розташоване на північ від міста Снятина, на високому пагорбі, з якого на тлі далеких Карпат, що простягалися за Прутом, було видно міську ратушу. Обабіч неї здіймалися над зеленими шатами дерев бані двох церков, а трохи лівіше, у напрямку Чернівців, розміщувалися костел і синагога. Від міської ратуші до центру Августдорфа було близько 3 км. Німецьку колонію спорудили у формі літери «Н»: її ліва частина спускалася вниз і з’єднувалася з вулицею Прикордонною у Снятині. Назва вулиці походила від того, що до Другої світової війни неподалік від Августдорфа, вздовж невеликого Турецького потоку, пролягав державний кордон між Польщею і Румунією, а з 1939 року — між СРСР і Румунією^[4].

Назва «Августдорф» має декілька можливих версій походження. Вважалося, що колонія могла бути названа на честь останнього короля Польщі Станіслава-Августа Понятовського або на честь снятинського бургомістра Августа Теодоровича^[2]. Саме Теодорович був головним лобістом надання окремої земельної ділянки для потреб німецьких колоністів^[5].

Також існує легенда, що німці прибули в цю місцину в серпні (нім. August), опісля жнив^[3]. Найімовірніше, що назва колонії походить від назви міста Аугустдорф у федеральній землі Північний Рейн-Вестфалія, звідки походила більшість колоністів^[1][6].

Перші німецькі поселенці з’явилися в регіоні ще за княжих часів, зокрема в самому Снятині вони фіксуються вже у 1370 році. Проте масовий приплив колоністів відбувся значно пізніше — в останній чверті XVIII століття. За даними Михайла Бажанського, упродовж 1777–1787 років, у період активної колонізаційної політики Габсбурзької монархії, на територію Снятинщини переселилася значна кількість німецьких колоністів, переважно вихідців із Пфальцу, Баварії, Бадену, Нассау та Вюртембергу. Для новоприбулих було виділено землі на північ від Снятина, поблизу Галицького передмістя. Австрійська влада створила сприятливі умови для заселення: колоністам надавали земельні наділи на пільгових умовах із тривалими термінами виплат, забезпечували будівельною деревиною з державних тартаків, а також полегшували доступ до кредитів через місцеві фінансові установи^[7][8]. Описані процеси відбувались у період між першим та другим поділами Речі Посполитої, внаслідок чого Галичина перейшла до Австро-Угорщини^[1].

Формування колонії Августдорф на півночі Снятина розпочалося у 1830-х роках^[2]. Датою заснування вважається 7 листопада 1837 року. Переважна більшість перших німців у колонії були вихідцями з Північного Рейну-Вестфалії, Баварії, Західної Австрії та Східної Пруссії^[1]. Краєзнавець Василь Харитон у праці «Населені пункти Снятинщині» з посиланням на працю Дмитра Бучка «Походження назв населених пунктів Покуття» стверджує, що Августдорф було засновано в 1827 році^[9].

За даними газети «Deutsches Volksblatt für Galizien» (Німецька народна газета для Галичини), у 1830 році бургомістр міста Снятин видав заклик до всіх тодішніх німецьких громад Галичини про те, що тут парцелюються міські поля. Це призвело до того, що кілька німецьких родин із різних німецьких поселень Галичини оселилися тут і спочатку орендували у міста Снятин поля на правах ліцитації. Звідти вони викупили ділянки коштом своїх статків, які тоді ще були неопрацьованими та незабудованими. Вони жили не в місті, а на полях, які обробляли. Коли у 1836 році кількість німецьких родин у Снятині досягла десяти й площі земель у їхніх руках значно зросли, виникла потреба в заснуванні окремого німецького поселення^[10].

У 1847 році в Августдорфі сталася велика пожежа, яка знищила всі господарства та школу; загинули також чотири особи й значна кількість худоби. Після пожежі колоністи відбудували дерев’яну шкільну будівлю, де надалі проводилися богослужіння. У середині XIX століття до громади переселялися нові німецькі родини, переважно з колоній Йозефсберг та Кавсько, завдяки чому до 1867 року кількість родин зросла приблизно до тридцяти^[11]. Спершу в колонії мешкало близько 100 осіб, на початку XX століття у Снятині налічувалося вже 315 німців, 300 з яких жили в колонії. Серед поширених німецьких прізвищ у поселенні налічувалися Коп, Рікріх, Бах, Фраєр, Ловенберг, Ріппель, Пауер, Гавер, Фромбах, Поппель, Болембах, Нібергаль^[1]. Німці становили 90 % етнічного складу Августдорфа, решта 10 % — поляки, українці та євреї^[12].

У поселенні налічувалося від 60 до 70 домогосподарств. Більшість німецьких обійсть мала по два будинки: один для старшого покоління, другий — для молодшого. Таким чином німці уникали сварок всередині родин^[1]. Основним заняттям німецьких поселенців було рільництво, проте на початках болотяна місцевість Августдорфа заважала нормальній роботі. У 1830 — 1840-х роках німці провели меліорацію, осушивши болота, що дозволило займатися землеробством як для власних потреб, так і на продаж. Крім землеробів, Августдорф населяли теслярі, візники, ковалі, шевці та кравці^[1].

1863 року у колонії збудували початкову школу, що, крім кількох класів, мала кухню та дві вчительські кімнати. Після четвертого класу учні могли продовжити навчання в Коломийській, Дрогобицькій гімназіях або у Снятині^[1]. 15 червня 1867 року на території колонії Августдорф згоріло 9 будинків із прилеглими господарськими спорудами. Шкода від лиха становила близько 10 000 золотих ринських^[13]. За іншими даними, у 1867 році пожежа на Августдорфі знищила 13 господарств і шкільну будівлю. У 1868 році громада спорудила нову муровану школу-церкву, будівництво якої фінансувалося власним коштом колоністів та за підтримки Спілки Густава Адольфа. Під час пожежі 1891 року, що охопила п’ять господарств, будівля церкви вціліла^[14].

У 1892 році німецька колонія Августдорф опинилася в центрі масштабної кампанії з оздоровлення Снятина, спричиненої загрозою епідемії холери. Через відсутність у місті сучасної каналізації, місцева влада під керівництвом бурмистра Тита Нємчевського та лікаря доктора Вернера розробила план санітарного очищення «єврейського гетто», де сотні будинків не мали вбиралень. Згідно з цим проєктом, нечистоти мали вивозитися в бочках на спеціально відведену за містом ділянку, де їх перетворювали на компост. Августдорф відігравав ключову роль у цьому циклі, оскільки колоністи викуповували ці добрива для своїх потреб. Це було стратегічно важливим рішенням для поселення, адже ґрунти Августдорфа описувалися як «піщані та бідні», а використання міського компосту дозволяло значно підвищити їхню родючість^[15].

20 липня 1911 року Августдорф було включено до урядової програми про закупівлі ремонтних коней для потреб частин крайової оборони (Ландверу). Урядова комісія в колонію Августдорф повинна була прибути для закупівель 23 вересня того ж року. Під час цих закупів урядувала асентерункова (приймальна) комісія для ремонтних коней кінних відділів цісарсько-королівської (ц. к.) крайової оборони, яка закуповувала лише коней, вирощених або вихованих самими господарями, забезпечених відповідно до § 8 закону від 6 серпня 1909 року за державним збірником законів № 177 тваринними паспортами, віком від 4 до 7 років, зростом від 158 до 166 сантиметрів, із доброю спиною і правильними, виразними ходами. Коні, що відповідали всім вимогам, установленим для кавалерійських ремонтів, закуповувалися за ціною 700 крон. Крім того, з фондів ц. к. Міністерства сільського господарства надавалися премії — залежно від якості коней та інших обставин, у середньому по 100 крон за коня^[16].

• 
  Августдорф на австрійській геологічній карті Снятина та околиць 1901 року
• 
  Центральна вулиця колонії Августдорф, 1897.
• 
  Кірха німецької колонії Августдорф (Снятин), вересень 1902.
• 
  Окраїна німецької колонії Августдорф, 1897.

Як і у XIX столітті, пожежі були одними з найбільших стихійних лих в історії Августдорфа та Снятина на початку XX століття. Однією з наймасштабніших стала пожежа 17 квітня 1906 року, яка виникла через необережне поводження з вогнем місцевого жителя Василя Захаркевича^[17]. За повідомленням газети Czernowitzer Allgemeine Zeitung, унаслідок стихії в Снятині згоріло близько 400 будинків, а збитки оцінювалися у 200 000 крон. Полум’я швидко поширювалося через переважно солом’яні стріхи та охопило всю північно-західну частину міста аж до цвинтаря, де загорілися дерев’яні хрести. Через сильний сухий вітер, який тривав упродовж кількох днів, рятувальні роботи були значно ускладнені. Вирішальну роль у локалізації пожежі відіграли пожежні команди зі Снятина, Августдорфа та Стецеви, які швидко прибули на місце події та спільними діями зуміли зупинити подальше поширення вогню, запобігши ще більшій катастрофі^[14].

Попри зусилля вогнеборців, значна частина міста була знищена, а вогонь був настільки сильним, що згоряли навіть речі, заховані у підвалах. Масштаби трагедії стали одним із чинників, які спонукали місцеву владу пришвидшити будівництво нової снятинської ратуші, завершене у 1909 році. Наприкінці 1912 року велика пожежа спалахнула на Августдорфі. В той рік вогонь знищив понад 60 дворів місцевих колоністів і завдав значних матеріальних збитків громаді. Того ж року Снятинщина постраждала і від масштабної повені на Пруті, спричиненої тривалими дощами. Річка затопила значні площі земель, частину Запруття, Микулинців та будинки, розташовані поблизу річища. В окремих місцях ширина розливу води сягала до 1,5 км^[17].

Початок Першої світової війни суттєво змінив життя колонії Августдорф. З місцевих жителів до австро-угорського війська було мобілізовано кілька десятків чоловіків. Відомі імена щонайменше 11 уродженців або мешканців колонії, які проходили службу. Один із них загинув (Яків Вебер), ще один зник безвісти під час боїв у Карпатах 1915 року (Оттокар Льовенберг^[18]). Один із військовослужбовців завершив війну кавалером бронзової медалі «За хоробрість» (Вільгельм Гавер). Більшість мобілізованих служили у піхоті в рядових званнях, двоє були командирами взводів (Франц і Вільгельм Гавери), ще двоє мали технічні спеціальності (Карл Альберт, технічна рота в 22-м полку ландверу; Франц Гавер, зв'язкова рота в 36-м полку ландверу), а один дослужився до звання лейтенанта резерву в ландвері (Вільгельм Гавер)^[19].

Учасники Першої світової війни з Августдорфа

#	Ім'я	Звання	Військова частина	Посада	Статус	Примітки
1	Альберт Карл	єфрейтор, титулярний капрал	22-й піхотний полк ландверу	технік	поранений	У січні та травні 1918 року
2	Вебер Мартін	піхотинець	24-й піхотний полк		поранений	У червні 1917 року
3	Вебер Рудольф	піхотинець	36-й піхотний полк ландверу		військовополонений	У полоні був з червня 1916 року. Після полону повернувся до служби австро-угорського війська
4	Вебер Якоб	піхотинець	55-й піхотний полк		загинув	† 7 серпня 1915 року
5	Гавер Вільгельм	лейтенант	55-й піхотний полк
6	Гавер Франц	капрал, титулярний цугфюрер	36-й піхотний полк ландверу	зв'язковий	поранений	У січні 1917 року
7	Льовенберг Оттокар	цугфюрер	36-й піхотний полк		зниклий безвісти	У 1915 році під час зимових боїв у Карпатах
8	Льовенберг Рудольф	піхотинець	24-й піхотний полк		військовополонений	З січня 1918 року перебував у полоні в н/п Петіно, Воронезька губернія
9	Трапп Філіпп	піхотинець	24-й піхотний полк		поранений	У червні 1917 року
10	Штеттнер Франц Йосеф	піхотинець	24-й піхотний полк		військовополонений	З жовтня 1917 року перебував у полоні н/п Павловський Посад, Московська губернія
11	Шмаленберг Генріх	однорічний доброволець (Vorm.)	9-й саперний батальйон (FstAB. Nr. 9), приписаний до 18-го корпусного саперного парку (KorpsSchanzZeugKoll. Nr. 18)		помер від хвороби	† Помер 1 квітня 1917 року у військовому шпиталі Грінцинг (Відень); похований на Центральному кладовищі (Zentralfriedhof), група 91, відділення 20, могила № 9; нар. 1893

Перші відгомони війни в Августдорфі пролунали вже в серпні 1914 року, коли з боку зайнятих російськими військами Оршівців було чути артилерійську канонаду. У жовтні 1914 року, під час спроби австро-угорських військ відбити Снятин, колонія вперше зазнала артилерійського обстрілу. Протягом вересня — жовтня того ж року на території колонії тривали активні бойові дії. Як наслідок, частина колоністів була змушена евакуюватись вглиб Австрії, а інша залишилась в російській окупації. Попередньо, у серпні 1914 року частина жителів Августдорфа була мобілізована в лави Австро-Угорської армії^[3].

Перше зафіксоване бойове зіткнення на території колонії Августдорф, яка входила до системи оборони Снятина, відбулося 17 жовтня 1914 року. За реляцією військового старшини Попова, який служив у Снятинському військовому загоні російського окупаційного ополчення, австро-угорське командування залучило для наступу на колонію три піхотні роти та угорський кавалерійський ескадрон. Близько 18:00—18:30 австро-угорські підрозділи підійшли до Снятина з метою штурму міста. 18 жовтня 1914-го року російська сторона, обороняючи Августдорф як один із флангів позицій довкола Снятина, застосувала кавалерію 33-ї Донської сотні. Російські підрозділи атакували австро-угорські частини, що зайняли окопи поблизу колонії. Для виявлення протяжності ворожих позицій у розвідку було направлено добровольців-унтерофіцерів 4-ї роти 653-ї козачої дружини, які, за звітом, викликали вогонь противника та встановили розташування його окопів. Після цього російські сили продовжили наступальні дії. За повідомленням Попова, австро-угорські частини, підтримані артилерією з десятьма гарматами, відступили цісарською дорогою у напрямку Кутів. Російський звіт подавав втрати своєї сторони як трьох поранених, тоді як втрати австро-угорського війська оцінювалися у п’ятьох загиблих і 45 поранених. Ще шістьох військовиків австро-угорці нібито залишили у Снятинському шпиталі^[20].

Історик А. Бойда критично оцінює наведені у реляції відомості, зокрема заявлене співвідношення втрат. На його думку, документ відображає позицію російського окупаційного командування та потребує зіставлення з іншими джерелами. Водночас бій засвідчив стратегічне значення Августдорфа для оборони Снятина: контроль над висотами колонії давав змогу вести вогневий нагляд за містом, впливати на сполучення між Снятином і Городенкою та створювати плацдарм для наступу або оборони на підступах до міста^[20].

19 квітня 1915 року німецька громада Августдорфа стала учасницею значущої історичної події — візиту ерцгерцога Карла Франца Йосифа (майбутнього імператора Австро-Угорщини) до Снятина. Попри воєнний стан та близькість лінії фронту, колоністи організували урочисту зустріч спадкоємця престолу, який тоді мав статус верховного представника армії та держави. Від імені громади Августдорфа пані Марія Нібергаль та фройляйн Амалія Кутіат вручили майбутньому монарху вишуканий пам’ятний вінок. Цей публічний жест був не просто актом ввічливості, а демонстрацією непохитної вірності німецького населення Покуття дому Габсбургів у розпал Першої світової війни^[21]. Реакція монаршої канцелярії підкреслила важливість цього контакту для обох сторін: вже 20 квітня 1915 року на адресу бургомістра Августдорфа надійшов офіційний лист-подяка від ад'ютанта ерцгерцога. У ньому зазначалося, що спадкоємець австро-угорської крони «щиро зрадів» увазі з боку жінок колонії та висловив їм особисту вдячність^[21].

Після короткочасного повернення під контроль австро-угорських військ, Августдорф знову опинився в зоні бойових дій. Вже під час Горлицького прориву, 13 травня 1915 року війська Австро-Угорщини під командуванням оберстлейтенанта Мейнрада Зінгля, який командував 3-м батальйоном 27-го піхотного полку зайняли плацдарм для ведення оборони на Августдорфі^[22][23]. Того ж дня російські війська розпочали новий артилерійський обстріл. У ході відступу підрозділів під командуванням підполковника Зігля бої точилися в районі Августдорфа, біля снятинської ратуші та мосту через Прут. Відступ супроводжувався втратами та дезорганізацією. До 9 червня 1915 року колонія перебувала під російською окупацією. Мешканці були свідками реквізицій, пограбувань банків і державних установ, а також депортації єврейського населення Снятина. Після інциденту з вартовим на мосту через Прут кількох найвпливовіших німецьких колоністів тимчасово взяли в заручники, однак завдяки переговорам їх було звільнено^[24].

Вдруге на тривалий термін Августдорф було окуповано російськими військами у 1916 році. На той раз ситуація в Августдорфі суттєво відрізнялася від подій 1914 року. Більшість населення вже залишила колонію, і заселеними залишалися лише близько двох десятків будинків. Упродовж понад пів року місцеві німецькі колоністи під контролем окупаційної влади підтримували господарські й торгівельні відносини, здавали збіжжя та розв'язували адміністративні питання через власний комітет на чолі з війтом Гавером. Водночас понад 30 будинків, покинутих власниками під час евакуації в січні 1917 року, були конфісковані російською владою^[24]. Остаточно колонію було звільнено з-під російської окупації у 1917 році^[1]. Того ж року Снятин і Августдорф оминули масштабні бойові дії. У цей період мешканці колонії поступово почали повертатися до своїх домівок^[24]. Найвідомішим учасником Першої світової війни з Августдорфа став лейтенант 55-го піхотного полку Вільгельм Гавер, який у добу визвольних змагань був поручником 2-го полку бригади Українських січових стрільців Української галицької армії (УГА)^[25].

У добу Західноукраїнської Народної Республіки в Августдорфі з листопада 1918 року по травень 1919 року розміщувалася прикордонна залога УГА з сотні поручника Миколи Бурнадза^[3], основним завданням якої був захист українсько-румунського кордону^[26]. Августдорфська прикордонна чета під командуванням чотаря Майданського мала 20 стрільців та 2 станкових кулемети^[12]. 24 травня 1919 року чета Майданського взяла участь в обороні Снятина і фактично прикрила відступ основних сил. Згодом, аналізуючи ці події у спогадах, Бурнадз зазначав, що українські воїни, залучені до охорони рубежу, були недостатньо вишколені, тоді як чисельність румунських прикордонників на буковинській ділянці річок Прут і Черемош перевищувала їх у два — три рази. Попри це, йому вдалося вивести п'ятьох старшин, 109 стрільців і підстаршин, а також 40 підвід із військовим майном. 26 травня ця група переправилася через Дністер у Нижнів і приєдналася до решти відділів УГА, які згодом розгорнули Чортківську офензиву^[27].

За кілька кілометрів на північ від Августдорфа лежав хутір Теребежі. Після окупації Снятина польською армією в серпні 1919 року колонія в урядових документах 1919—1939 років мала назву Августів^[28]. З травня 1919 по вересень 1939 року поблизу Августдорфа проходив польсько-румунський кордон^[1].

До 1920-х років колонія не мала власного самоврядування, а з його появою нею керував українець Антін Петрик^[29]. За твердженням Петра Сіреджука, у міжвоєнний період Августдорф перебував у підпорядкуванні міської гміни Снятина, тому в офіційних матеріалах адміністративно-територіального поділу окремих відомостей про колонію не подано^[30]. У міжвоєнний період колонія була наполовину полонізованою, наполовину українізованою, але зі збереженою німецькою мовою, культурою та релігією^[31]. Українці Августдорфа брали активну участь у громадсько-політичних процесах міжвоєнної Галичини. До прикладу, у березні 1921 року житель Августдорфа Дмитро Ляшкевич увійшов до складу 39 нових учасників на правах члена-добродія Українського Горожанського комітету у Львові, де оплатив членський внесок у розмірі 1000 марок польських^[32].

У листопаді 1919 року німецькі колоністи Августдорфа активно підтримали відновлення діяльності «Спілки німців‑християн Галичини» (СНХГ), яка діяла в цій та інших галицьких німецьких колоніях до 1914 року. Місцеві жителі висловлювали задоволення з приводу відродження своєї культурно‑освітньої організації. До прикладу, колоніст Август Георг Фрісс повідомляв Головну Управу про ентузіазм августдорфців. У лютому 1920 року члени осередку з Августдорфа надіслали до Головної Управи СНХГ у Львові 126 марок на підтримку організації^[33].

Станом на 1 листопада 1921 року в Августдорфі Снятинського повіту налічувалося 18 осіб у складі місцевого осередку «Товариства рільничих гуртків». В інших німецьких колоніях у міжвоєнний період чисельність учасників коливалася: в Айнзіделі та Бекерсдорфі — по 13 осіб, в Унтервальдені — 31 особа. У німецьких колоніях успішно діяли лише ті осередки «Товариства рільничих гуртків», які були засновані з ініціативи самих німців. Осередки, створені за ініціативи польської влади, залишалися бездіяльними. На думку виконуючого обов’язки снятинського повітового старости С. Тимінського, у доповіді від 19 квітня 1938 року до станиславівського воєводи створений у Августдорфі польською адміністрацією рільничий гурток не досягав мети та не проводив жодної діяльності, оскільки німці не брали активної участі в його роботі^[34].

У 1933 році тут було створено читацьке товариство^[35]. Осередок спілки читачів Августдорфа, затверджений 30 квітня 1934 року в Снятині, станом на 28 жовтня 1937 року налічував 30 членів. Членство в такому осередку було добровільним і відкритим для осіб від 14 років. Підлітки досягли повноліття не мали права голосу та участі у виборі органів керівництва. Найвищим органом управління залишалися звітно-виборні збори, тоді як щоденні питання вирішувало керівництво первинної організації. Членами осередку здебільшого були активні читачі або люди, зацікавлені у збереженні та розвитку німецької культури колонії. Читацькі спілки діяли на демократичних засадах: управи щорічно звітували перед членами осередку, а на звітних зборах обирали нове керівництво. Активні члени продовжували працювати в управі, тоді як менш активні поступалися місцем енергійнішим учасникам. 1 червня 1934 року головою осередку читацького товариства на Августдорфі став М. Дресслер, заступником — М. Льовенберґер, секретарем — О. Рікріх, скарбником — О. Массієрер^[36]. 20 червня 1935 року до керівництва осередку спілки читачів на Августдорфі головою обрали Д. Нербаса, заступником — Е. Нербаса, секретарем — Е. Аксманна, скарбником — Ф. Фрісса. 27 березня 1937 року керівництво осередку складали: Е. Кузан (голова), Д. Нербас (заступник), Д. Фраєр (секретар), Е. Аксманн (скарбник)^[37].

В 1933 році в колонії відкрили молитовний дім штундистів-баптистів, який утворили на противагу євангелістам^[28]. Колонія мала власну волейбольну команду (дружину), що брала участь у міжповітових змаганнях з командами Городенківщини та Косівщини^[38]. На відміну від польських колоністів-осадників, яких в 1930-х в Снятинськім повіті лише більшало, німецькі колоністи Августдорфа переважно не брали участі в політичному житті. Основну частину громади становили ремісники, зокрема ковалі, слюсарі та столяри^[39]. Німці Августдорфа активно підтримували культурні контакти з жителями інших колоній в Станіславськім воєводстві та за його межами^[40].

7 листопада 1937 року в німецькій колонії Августдорф відбулися урочистості з нагоди 100-річчя заснування поселення, поєднані з освяченням новозбудованої євангельської церкви. До святкування було прикрашено громадські та приватні будівлі, а центральною частиною урочистостей стала святкова процесія та богослужіння в новій церкві. Освячення храму здійснив місцевий пастор за участю церковного хору та численних гостей із навколишніх німецьких колоній. У проповіді наголошувалося на значенні церкви для збереження релігійної та національної ідентичності місцевих німців-євангелістів. Після богослужіння відбулися громадські урочистості за участю духового оркестру, представників місцевого самоврядування та мешканців колонії. Голова громади у своїй промові підсумував історію розвитку Августдорфа від часу його заснування у 1836 році, звернувши увагу на господарський розвиток поселення, діяльність місцевої школи та роль громади у збереженні німецьких культурних традицій на Покутті^[41].

2 вересня 1939 року, на другий день Другої світової війни, чотирьох августдорфських німців (зокрема, Фредеріка Бойлера, Оскара Мака та Дебальда Нербаса) заарештували за підозрою у співпраці з Вермахтом^[40]. 17—19 вересня 1939 року Червона армія окупувала Снятин, і з жовтня 1939 до липня 1940 року поблизу Августдорфа проходив радянсько-румунський кордон^[1].

У жовтні 1939 року почалася депортація німців до Німеччини. Місцевою комісією з виселення керували таємні агенти Абверу Баум і Фромбах. Загалом депортували близько 315 місцевих мешканців, що становило 90 % усього населення колонії. Певна частина населення переїхала до Баварії та у Північний Рейн-Вестфалію, інша — до окупованої Австрії та Польщі. Депортації уникли німці, що мали українських чи польських дружин та літні люди^[1][6].

Офіційно Августдорф приєднали до Снятина 1940 року^[42]. Упродовж 1944—1950 років він мав статус села у складі Снятинської міської ради, а з 1951 року став вулицею Гоголя в кордонах міста^[28][43]. В 1944-му сім польських родин Августдорфа підлягали депортації. Для цього вже були підготовлені радянською стороною документи. Після примусового виселення, з часом мешканці двох хат повернулися назад і померли в Августдорфі в середині 1970-х^[43].

Після війни в Августдорфі розмістилася радянська військова частина^[4]. В одному з будинків, за клубом, мешкав німець Нібергаль з дружиною-українкою, який не виїхав до Німеччини. Невдовзі Нібергаль помер і був похований у родовому склепі на німецькому цвинтарі^[44]. Крім німця Нібергаля, після 1945 року на Августдорфі мешкали родини Павлюків та Маслянки^[45].

У червні 1945 року до колишньої німецької колонії прибули 18 родин замішанців із села Бонарівка Стрижівського повіту Підкарпатського воєводства, які були представниками української етнічної групи з Закерзоння^[46]. Протягом 1946—1947 років в Августдорфі поселилися лемки з села Явірник^[45]. У 1948 році в Августдорфі оселилося кілька родин, відомих як ярослав'яки. Деякими поширеними прізвищами українців значилися Качмарський, Буцьо, Ґолей, Шуплат, Беднарчик, Голодинський, Пащак, Лиско, Макар, Савойко, Станчак, Горошко, Яворницький та Хом'як^[47]. Переселенці з території Закерзоння, які залишили на попередньому місці проживання нерухоме майно, земельні наділи та значну частину господарського реманенту, після прибуття оселялися в будинках, покинутих депортованим населенням, під контролем радянської влади. Вони були змушені пристосовуватися до нових умов життя та користуватися вже існуючою інфраструктурою, створеною попередніми мешканцями. Зокрема, українські переселенці використовували меліоровані землі довкола Августдорфа, а також громадські споруди — школу, клуб та інші будівлі^[48].

З кінця 1950-х кількість учнів в місцевій початковій школі зменшувалася. Більшість дітей навчалася у снятинській загальноосвітній школі № 1 (нині — Снятинський ліцей імені Василя Стефаника), тож згодом потреба в початковій школі відпала та близько 1964—1965 року її було закрито^[1][6].

Станом на 2025 рік Августдорф є історичним мікрорайоном на північному заході Снятина^[49].

1 квітня 2026 року територія колишньої німецької колонії Августдорф знову опинилася в зоні російської повітряної атаки. Під час масованого денного удару безпілотниками по західних областях України частина ударних БпЛА типу Shahed досягла Івано-Франківської області. За повідомленнями про наслідки атаки, у межах історичного району Августдорф у Снятині упали два російські дрони, що спричинило пошкодження господарств їх уламками. Сам день став частиною ширшої масованої атаки по західних і центральних регіонах України. За даними історика Андрія Бойди, саме цей обстріл став першим зафіксованим прямим влучанням російських ударних безпілотників по території історичного Августдорфа від часу повномасштабного вторгнення Росії в Україну. На його думку, ця подія набула символічного значення в локальній історичній пам’яті, оскільки засвідчила повторне входження цієї місцевості у воєнний контекст — уперше від подій Першої світової війни^[24].

• Вільгельм Гавер (нар. 23 вересня 1895 — пом. ?) — поручник 1-ї бригади УСС УГА. Весною 1919 року потрапив у польський полон^[25].
• Петро Калитчук (нар. ? — пом. 27 серпня 1919) — стрілець УГА, загинув від голоду та знущань у польському полоні^[50].
• Отто Рікріх (нар. 6 травня 1913 — пом. ?) — офіцер гестапо в Станіславові у 1941—1944 роках^[51].

• Буцьо Зиновій Юрійович (нар. 1939) — український державний і громадський діяч, меценат, заслужений і почесний енергетик України. Проживав на Августдорфі протягом 1945 — 1950-х років^[52].
• Лукавецький Ярослав Корнилович (нар. 1908 — пом. 1993) — видатний український художник школи Олекси Новаківського, чия матір Ядвіга (нар. 1888 — пом. 1976) походила з родини августдорфських ковалів Гергестаймерів^[53].
• Тофан Андрій Іванович (нар. 1890 — пом. 1967) — четар УГА, небіж письменника Василя Стефаника, житель південної окраїни колонії Августдорф в міжвоєнний період^[54].
• Хом'як Іван Васильович (нар. 1943) — художник та конструктор меблів, житель Августдорфа з 1968 року^[55].

На території колишньої колонії розташовується кам'яна євангелістська кірха, збудована у 1868 році^[56] на заміну дерев'яної, створеної у 1830-х роках. Парафіянами євангелістської кірхи були близько 90 % мешканців колонії. У радянські часи святиню перетворили на клуб, згодом — склад технічної солі для потреб навчального господарства при Снятинському сільськогосподарському технікумі. Внаслідок зберігання солі у будівлі церква була сильно пошкоджена і не підлягає реставрації^[6].

Збережена будівля чотирикласної школи, збудована у 1863 році, що нині виконує функцію звичайної житлової будівлі^[1].

Частково збереглися два цвинтарі. Перший, облаштований ще у 1830-х роках, був основним цвинтарем до 1912 року. Після великої пожежі у Снятині та на його околицях, новий цвинтар облаштували перед початком колонії, щоб уникнути втрати культового простору. Від цвинтаря перших колоністів залишився один кам'яний хрест, в той час, як на новому цвинтарі оригінальних німецьких могил станом на 2025 рік збережено кілька десятків^[6].

• 
  Вид на будинок № 39
• 
  Кірха колонії Августдорф
• 
  Залишки русла річки Турецький Потік
• 
  Школа колонії Августдорф
• 
  Район старого цвинтаря
• 
  Невідома німецька гробниця
• 
  Могила родини Гаверів у Августдорфі

Німецькі мешканці Августдорфа підтримували добросусідські взаємини з місцевими українцями, добре володіли українською мовою та мали власне самоврядування на чолі з війтом. Головним святом колонії був «день Августдорфа», який відзначали в річницю заснування поселення 7 листопада. В цей день, 7 листопада 1937 року громада урочисто відсвяткувала сторіччя з освяченням нового храму. Після депортації німців у 1939 році та заселення колишньої колонії українськими переселенцями із Закерзоння (замішанцями з Бонарівки, лемками та вихідцями з Ярославщини), нові жителі фактично продовжили місцеву традицію й святкували храмовий празник на день святого Дмитрія 8 листопада за старим стилем — синхронно з колишнім німецьким святом, попри відсутність у поселенні церкви на честь цього святого^[43].

За ініціативи історика Андрія Бойди, восени 2024 року були розпочаті зйомки документального сюжету про історію Августдорфа, який згодом було розширено до рівня документального фільму. Зйомки тривали з жовтня по листопад 2024 року^[57][58]. У межах висвітлення історії школи, кірхи та загального повсякденного життя попередників замішанців і лемків (депортованих із теренів Закерзоння у 1945–1947 роках) німецька історія колонії була представлена через відомості про побут, окремі традиції, релігійне життя, а також про відомих уродженців колонії. Водночас через брак писемних джерел не вдалося повноцінно реконструювати історію колонії від часу її заснування^[59].

23 січня 2025 року Національна суспільна телерадіокомпанія України анонсувало вихід спецпроєкту від регіональної суспільної телерадіокомпанії Суспільне Івано-Франківськ під назвою «Августдорф» за участю місцевих жителів та дослідника історії колонії Андрія Бойди. Проєкт висвітлює виникнення, історію та зникнення колонії^[60]. За два дні на Youtube-каналі Суспільне Івано-Франківськ вийшов документальний фільм «Августдорф: від однієї з найбільших німецьких колоній Галичини до вулиці-пустки»^[1][6].

30 травня 2025 року Суспільне Івано-Франківськ анонсувало показ стрічки в будинку культури у Снятині за участю авторів проєкту^[61]. 5 червня 2025 року відбувся показ «Августдорфа» за участі директора Суспільне Івано-Франківськ Василя Скрипки, автора проєкту Степана Пенкалюка та одного з героїв й ініціатора фільму Андрія Бойди. У заході, який пройшов у Снятинському будинку культури, взяло участь 70 жителів Снятинської МТГ. Захід зустріли оваціями та пропозиціями щодо нових проєктів про історію Снятина^[58].

11 липня 2025 року Андрія Бойду за створення фільму відзначено літературно-мистецькою премією імені Марка Черемшини^[62][63].

• Бажанський М. Августів (Августдорф) // Краса Снятинщини. Ріки, потоки, ліси, луги, сади, міста і села та висока матеріяльна та духовна культура їхніх жителів: Гаслова енциклопедія. — Детройт : Снятин, 1982. — С. 5—11. — (Бібліотека видавництва «Снятин» вип. 6)
• Бажанський М. Вічно житимуть… Постаті від зарання історії, аж до найновіших часів: Біографічний словник. — Детройт : Снятин, 1984. — 524 с. — (Бібліотека видавництва «Снятин» вип. 8)
• Бойда А. Августдорф. Збруч, 8 квітня 2026.
• Бойда А. Переселення жителів села Бонарівка на терени Української СРСР (в контексті переселенських рухів середини 1940-х рр. і операції «Вісла» 1947 р.) // Краєзнавець Прикарпаття. — 2019. — № 34. — С. 13—15.
• Бойда А. Вивчення історії німецької колонії Августдорф шляхом створення документального фільму (2024–2025) // Наукові горизонти ХХІ століття: мультидисциплінарні дослідження: матеріали ІІ Міжнародної наукової конференції (м. Ужгород, 6–7 травня 2025 року). — Ужгород : ДВНЗ «УжНУ», 2025. — С. 403–407.
• Бойда А. Співпраця з командою «Суспільне Івано-Франківськ» для висвітлення історії депортацій німців та українців (1939–1945 рр.) // Снятин. — 2025. — № 23. — С. 60–73.
• Бойда А. Трагедія німецької колонії Августдорф в роки Другої світової війни / упоряд. І. Фечко, І. Бабинець // Матеріали міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів «Друга світова війна: історія та виклики сьогодення» (9 травня 2025 року). — Ужгород : Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет», 2025. — С. 128–132.
• Бойда А. Історія німецької колонії Августдорф в часи Першої світової війни. — Наукові записки. — Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2026. — Вип. 16. — С. 42—57.
• Бурнадз М. На українсько-румунському пограничу: (спомин) // Історичний календар Червоної Калини на 1931 рік. — Львів : Червона Калина, 1930. — С. 131–142.
• Голей М. З наших. Документальний нарис. — Коломия : Вік, 2021. — 232 с.
• Королько А., Бурдуланюк В. Снятинський «Сокіл» і формування націоналістичного світогляду Василя Андрусяка в 1930-х рр. // Галичина. — 2017. — Число 29–30. — С. 103–112.
• Паньків М. І. Топоніми та мікротопоніми національних меншин в Івано-Франківській області. — Галичина. Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. — Івано-Франківськ, 2018. — № 31. — С. 39–49.
• Пащак Я. Родимий край, село родиме: документальний нарис / Я. П. Пащак; вступ. сл. З. Буцьо. — Київ : Веселка, 2001. — 204 с. — ISBN 966-01-0150-3.
• Пилипів І.; Делятинський Р.; Балій Н. Отець Лев-Микола Бурнадз (1896–1947): штрихи до портрета // Галичина. Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. — 2018. — Вип. 31. — С. 152–161.
• Сіреджук П. Асиміляційні процеси в середовищі німців Східної Галичини (XIX ст. — 30-ті роки XX ст.) // Галичина. — 2005. — Число 11. — С. 170—177.
• Сіреджук П. С. Соціально-економічне становище і культурне життя німецької меншини Східної Галичини (20–30-і роки ХХ ст.). — Івано-Франківськ, 2010. — С. 539.
• Стецишин О. Ландскнехти Галицької армії. — Львів : Часопис, 2012. — 480 с.
• Стефаниківський край Черемошу і Пруту. Снятинщина. Історико-етнографічний нарис / Керівник авторського колективу, головний редактор А. Королько. — Львів : Манускрипт, 2014. — 732 с.
• Харитон В. Населені пункти Снятинщини. Історичне минуле, культурні традиції, персоналії. — Снятин : ПрутПринт, 2012. — 304 с.
• Хомутецький Д. Документальний фільм «Августдорф»: переваги та недоліки проєкту // XV Буковинська міжнародна історико-краєзнавча конференція, присвячена 150-річчю Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича: тези доповідей (Чернівці, 17–18 жовтня 2025 р.). — Чернівці : Технодрук, 2025. — С. 385–387.
• 39 нових членів-добродіїв Українського горожанського комітету. — 1921. — № 48. — С. 5.
• Augustdorf // Deutsches Volksblatt für Galizien : газет. — Lemberg, 1909. — С. 6–7.
• Aus unseren Gemeinden: Augustdorf : [нім.] // Evangelisches Gemeindeblatt für Galizien und die Bukowina. — Stanislaus, 1915. — № 11/12. — С. 68.
• Großes Brandunglück in Sniatyn. 400 Häuser niedergebrannt! – 200.000 K Schaden! // Czernowitzer Allgemeine Zeitung : газет. — Czernowitz, 1906. — № 687. — С. 4.
• Geschichte des steirischen k.u.k. Infanterie-Regimentes Nr. 27 für den Zeitraum des Weltkrieges 1914-1918 : [нім.] / Wagner'sche Universitäts-Buchdruckerei. — Wien, 1937. — Bd. 1. — S. 631.
• Nowiny z kraju i zagranicy. — Dziennik Lwowski. — Lwów, 1867. — № 64. — С. 3.
• Korespondencje „Gazety Polskiej”. — Gazeta Polska. — 1892. — № 71. — С. 2.
• Ogłoszenia władz. — Rolnik. — Lwow, 1911. — № 31. — С. 7.
• Ranglisten des kaiserlichen und königlichen Heeres : [нім.] / Austro-Hungarian Monarchy. Reichskriegs-ministerium. — Wien : K. K. Hof- und Staatsdruckerei, 1916. — S. 1434.
• Jahrhundertfeier und Kirchweihfest in Augustdorf. — Ostdeutsches Volksblatt. — Bielitz, 1937. — № 48. — С. 4.

• Августдорф: від однієї з найбільших німецьких колоній Галичини до вулиці-пустки. youtube.com. Суспільне Івано-Франківськ. 25 січня 2025. Процитовано 26 січня 2025.
• Степан Пенкалюк, Руслана Полівчак (25 січня 2025). Як виник і зник Августдорф: історія колишньої німецької колонії на межі Івано-Франківської та Чернівецької областей. suspilne.media. Національна суспільна телерадіокомпанія України. Процитовано 29 січня 2025.
• Команда Суспільного презентувала стрічку «Августдорф» у Снятині. Суспільне Мовлення, 6 червня 2025.
• Зелінська Т. Августдорф у Снятині — що відомо про забуту німецьку колонію на Івано-Франківщині (Фото). Galka, (29 червня 2025). Процитовано 30 червня 2025.

Ця сторінка належить до вибраних статей української Вікіпедії.