YaChudo

Інтеграл Якобі

Переглядів: 0. Оновлено 14.11.2026.

Стала Якобі, нульова швидкість поверхні і кривої

У небесній механіці інтеграл Якобі (також відомий як стала Якобі) є єдиною відомою величиною, що зберігається для обмеженої кругової задачі трьох тіл[1]. На відміну від задачі двох тіл де енергія та імпульс кожного тіла системи, що входить до її складу, не зберігаються окремо; така задача не має загального аналітичного рішення. Оскільки гравітаційна сила є однаковою, повна енергія (гамільтоніан), лінійний момент та кутовий момент ізольованої системи трьох тіл зберігаються.

Він був названий на честь німецького математика Карла Густава Якоба Якобі.

Визначення

Синодична система

Ко-ротаційна система

Однією з релевантних систем координат, що використовується, є так звана синодична або обертова система координат. Вона розташована в барицентрі, з лінією, що поєднує дві маси μ1, μ2 , які обрані як вісь х, а одиниця довжини рівна їх відстані. Оскільки система обертається одночасно з двома масами, вони залишаються нерухомими та розташовані на (−μ2,0) і (+μ1,0)[a].

У системі координат (x, y) стала Якобі виражається наступним чином:

C J = n 2 ( x 2 + y 2 ) + 2 ( μ 1 r 1 + μ 2 r 2 ) − ( x ˙ 2 + y ˙ 2 + z ˙ 2 ) {\displaystyle C_{J}=n^{2}\left(x^{2}+y^{2}\right)+2\left({\frac {\mu _{1}}{r_{1}}}+{\frac {\mu _{2}}{r_{2}}}\right)-\left({\dot {x}}^{2}+{\dot {y}}^{2}+{\dot {z}}^{2}\right)}

де:

Зауважте, що інтеграл Якобі дорівнює подвоєній сумарній енергії на одиницю маси в обертовій системі відліку: перший член стосується відцентрової потенціальної енергії, другий гравітаційного потенціалу, а третій є кінетичною енергією. У цій системі відліку сили, які діють на частинку, є двома гравітаційними силами тяжіння: відцентровою силою та силою Коріоліса. Усі вони є консервативними, тому енергія, виміряна в цій системі відліку (і, отже, інтеграл Якобі) буде константою руху. Пряме обчислювальне підтвердження наведено нижче.

Сидерична система

Інерційна система.

В інерціальній сидеричній системі координат (ξ, η, ζ), маси обертаються навколо барицентру. Стала Якобі виражається як[2]:

C J = 2 ( μ 1 r 1 + μ 2 r 2 ) + 2 n ( ξ η ˙ − η ξ ˙ ) − ( ξ ˙ 2 + η ˙ 2 + ζ ˙ 2 ) . {\displaystyle C_{J}=2\left({\frac {\mu _{1}}{r_{1}}}+{\frac {\mu _{2}}{r_{2}}}\right)+2n\left(\xi {\dot {\eta }}-\eta {\dot {\xi }}\right)-\left({\dot {\xi }}^{2}+{\dot {\eta }}^{2}+{\dot {\zeta }}^{2}\right).}

Доведення

У системі ко-ротації, прискорення можна виразити як похідні однієї скалярної функції:

U ( x , y , z ) = n 2 2 ( x 2 + y 2 ) + μ 1 r 1 + μ 2 r 2 {\displaystyle U(x,y,z)={\frac {n^{2}}{2}}\left(x^{2}+y^{2}\right)+{\frac {\mu _{1}}{r_{1}}}+{\frac {\mu _{2}}{r_{2}}}}

Використовуючи Лагранжеве представлення рівнянь руху:

x ¨ − 2 n y ˙ = δ U δ x {\displaystyle {\ddot {x}}-2n{\dot {y}}={\frac {\delta U}{\delta x}}}

 

 

 

 

(1)

y ¨ + 2 n x ˙ = δ U δ y {\displaystyle {\ddot {y}}+2n{\dot {x}}={\frac {\delta U}{\delta y}}}

 

 

 

 

(2)

z ¨ = δ U δ z {\displaystyle {\ddot {z}}={\frac {\delta U}{\delta z}}}

 

 

 

 

(3)

Множимо рівн. (1), (2) і (3) на ẋ, ẏ і ż відповідно та додавання всіх трьох розв'язків:

x ˙ x ¨ + y ˙ y ¨ + z ˙ z ¨ = δ U δ x x ˙ + δ U δ y y ˙ + δ U δ z z ˙ = d U d t {\displaystyle {\dot {x}}{\ddot {x}}+{\dot {y}}{\ddot {y}}+{\dot {z}}{\ddot {z}}={\frac {\delta U}{\delta x}}{\dot {x}}+{\frac {\delta U}{\delta y}}{\dot {y}}+{\frac {\delta U}{\delta z}}{\dot {z}}={\frac {dU}{dt}}}

Інтегрування отриманих розв'язків:

x ˙ 2 + y ˙ 2 + z ˙ 2 = 2 U − C J {\displaystyle {\dot {x}}^{2}+{\dot {y}}^{2}+{\dot {z}}^{2}=2U-C_{J}}

де CJ— стала інтегрування.

Ліва частина ─ квадрат швидкості v пробної частинки в ко-ротаційній системі.

Див. також

Примітки

  1. ↑ Ця система координат є неінерціальною, що пояснює появу членів, пов'язаних з відцентровим і Коріолісовим прискореннями.
  1. ↑ Bibliothèque nationale de France [Архівовано 2017-02-02 у Wayback Machine.]. Jacobi, Carl G. J. (1836). Sur le movement d'un point et sur un cas particulier du problème des trois corps. Comptes Rendus de l'Académie des Sciences de Paris. 3: 59—61.
  2. ↑ Murray, Carl D.; Dermott, Stanley F. (1999). Solar System Dynamics (вид. 1st). Cambridge University Press. с. 66—70. ISBN 9780521575973.

Бібліографія

  • Александров Ю. В. Небесна механіка. — Харків : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2003. — 252 с.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).