YaChudo

Vega (ракета-носій)

Переглядів: 0. Оновлено 04.11.2026.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Vega.
Vega
150пксpx
150пксpx
ПризначенняРакета космічного призначення
ВиробникESA, ASI, Avio+КБ Південне
КраїнаЄвропейський Союз Європейський Союз+Італія Італія
Розміри
Висота30 м
Діаметр3 м
Маса137,000 кг
Ступенів4
Вантаж
Вантаж на
LEO		1,500 кг
Історія запусків
КосмодромиКуру
Всього запусків21
Невдалих2
Частково невдалих
Перший ступінь
Двигуни1 P80
Тяга3040 кН
Тривалість горіння107 с
ПаливоТверде
Другий ступінь
ДвигуниМаршевий 1 Zefiro 23
Тяга1200 кН
Тривалість горіння71.6 с
ПаливоТверде
Третій ступінь
Двигуни1 Zefiro 9
Тяга84,9 кН
ПаливоТверде
Четвертий ступінь
Двигуни1 AVUM
Тяга2.45 кН
Тривалість горіння315.2 с
ПаливоN2O4+C2H8N2

VEGA — ракета-носій легкого класу, що з 1998 року розробляється спільно Європейським космічним агентством (ESA) та Італійським космічним агентством (ASI). Ракета названа за іменем найяскравішої зірки північної півкулі.

Проєкт «Vega» розроблявся з початку 1990-х ASI, на заміну ракети-носія «Скаут» виробництва НАСА. 27-28 листопада 2000-го року проєкт «Vega» увійшов до програми ракети-носія «Аріан».

Перший запуск відбувся 13 лютого 2012 року, з космодрому Куру (Французька Гвіана).

Історія створення

Проєкт (італ. Vettore Europeo di Generazione Avanzata, VEGA — Передова європейська ракета-носій нового покоління) розроблявся з початку 1990-х Італійським космічним агентством, на заміну ракети-носія «Скаут» виробництва США. 27-28 листопада 2000 року проєкт «Vega» увійшов до програми ракети-носія «Аріан».

На початку 1990-х років кілька європейських держав виступили з ініціативою створення легкого носія, який би доповнював важке сімейство ракет-носіїв Аріан. Італійське космічне агентство активно просувало концепцію, базовану на своїх попередніх напрацюваннях у сфері твердопаливних ракетних двигунів (РДТП).

Італійське космічне агентство у грудні 1997 оголосило, що в країні розроблені ракети-носії сімейства Vega («Вега»), роботи щодо якого здійснювались з 1988 фірмою BPD Difesae Spazio. Спочатку планувалось збільшити вантажність американської ракети-носія Scout-Gl удвічі, додавши до неї два твердопаливні навісні прискорювачі РАР від ракети-носія Аріан-4. Для експериментів з мікрогравітації передбачалась установка, що повертається у капсулі. Запуски планувалось здійснювати з плавучої стартової платформи Сан-Марко, розташованої недалеко від екватора в затоці Формоза біля берегів Кенії. Вартість робіт оцінювалась у 200 млн дол. Перший запуск планувався 1995.

Цей проєкт, відомий як Скаут-2 або San Marco Scout, 1993 як суто італійська розробка був перероблений під технологію РДТП Zefiro («Зефір»), створених на базі прискорювачів РАР, але з хитним соплом. 1991 відбулись чотири стендові вогневі випробування, 18 березня 1992 перше льотне випробування зв'язки трьох двигунів Zefiro на військовому полігоні у Сардинії було частково успішним. Передбачалось закінчити наземні випробування до середини 1995 і здійснити два кваліфікаційні польоти носія у кінці того ж року, щоб почати експлуатацію в середині 1996.

Однак 1994 графік робіт змінився і ракета отримала нинішню назву Vega. Крім основного варіанта Vega-KO пропонувались варіанти К2 та К4 з двома або чотирма навісними пришвидшувачами РДТП Zefiro, однак від прискорювачів відмовилися.

Програма Vega була офіційно прийнята Європейським космічним агентством (ESA) у червні 1998, але фінансування обмежувалось початковим етапом. Наступні кроки вимагали схвалення програми міністрами держав — членів ESA на їхній зустрічі в Брюсселі у травні 1999. Узгодити позиції не вдалось через розбіжності з приводу участі в програмі різних країн. Наступний період невпевненості стимулював кілька переговорів, націлених на пошук прийнятного компромісу. Зрештою консенсус був досягнутий, і роботи за проєктом легкого носія продовжились.

Формально проєкт фінансування програми Vega в обсязі €335 млн був представлений державам — учасникам ESA у грудні 2000. Внески країн розподіляються таким чином Італія — 65 %, Франція — 12,43 %, Бельгія — 5,63 %, Іспанія — 5 %, Нідерланди — 3,5 %, Швейцарія — 1,34 %, Швеція — 0,8 %.

Призначення

Плановане корисне навантаження ракети-носія Vega становить 1500 кг на колову орбіту висотою 700 км.

У 2000-х з'явилась необхідність виведення на полярні кругові низькі орбіти супутників масою від 300 до 2000 кг. Зазвичай, це низькобюджетні проєкти дослідних організацій та університетів зі спостереження землі для наукових завдань, а також розвідувальні супутники, наукові супутники і аматорські супутники. Ракети-носії такого класу існують в лінійці космічних носіїв різних країн, наприклад, індійська «PSLV», українська «Дніпро» російська «Рокот», американські «Антарес» і «Falcon 1», китайська «Великий похід-2C».

Ракета призначена для доправлення невеликих корисних навантажень (від 300 до 2000 кг) на низькі орбіти або полярні, особливо сонячно-синхронну. Ймовірно, буде можливість вивести два-три невеликі супутники на різні орбіти, що є рідкістю для таких невеликих ракет космічного призначення.

Arianespace здійснює маркетинг ракети-носія Vega, як системи, призначеної для запусків на низькі навколоземні і сонячно-синхронні орбіти. Проте в першому кваліфікаційному запуску VEGA мала доставити основним корисним навантаженням апарат масою 400 кг, LARES (супутникове ТБ), на орбіту висотою 1450 км з нахилом 71,5 град.

В рамках перших кваліфікаційних випробувань планується вивести на орбіту супутники: LARES; ALMASat 1; AtmoCube; E-Star; Goliat; OUFTI 1; PW Sat 1; UNICubeSat; UWE; XaTcobeo.

14 грудня 2023 року, під час брифінгу в ході засідання Ради Європейське космічне агентство (ESA) було повідомлено про відкладення наступного і останнього польоту оригінальної версії ракети-носія Vega через проблему з верхнім ступенем ракети. Запуск ракети Vega, який раніше був запланований на весну 2024 року, було відкладено на вересень того ж року через відсутність баків для верхнього ступеня ракети Avum. Ця остання місія «Веги» раніше була призначена для запуску наукового супутника «Biomass Earth» для ESA. Однак зараз планується запуск «Sentinel-2C», іншого космічного корабля науки про Землю, який є частиною програми «Коперник»[1].

Оцінка проєкту, його значення і перспективи

Оцінка і значення носія для Європейського космосу

З появою ракети-носія Vega, ESA отримує носій легкого класу і закриває усю лінійку ракет-носіїв усіх класів. До цієї лінійки входять важкий «Аріан-5» і середній російський носій «Союз-СТ», що з'явився в розпорядженні ESA:

Vega Союз-СТБ Аріан-5
Клас Легкий Середній Важкий
Маса, т 137 313 777
Довжина, м 30 51,1 59
Ступенів 4 3 2
Паливо РДТП / НДМГ + АТ гас + кисень гас + кисень
Корисне навантаження на НОО, кг 1 500 — 2 000 9 000 — 9 200 16 000 — 21 000
Корисне навантаження на ССО, кг — 4 900 6 200 — 10 500

Значення і цілі проєкту

  • Можливість виведення невеликих супутників розробки європейських інститутів на полярну орбіту;
  • Менша залежність європейських космічних розробників від сторонніх космічних агентств;
  • Залучення коштів від виведення закордонних супутників здешевленням вартості виводу і збільшенням надійності носія;
  • Дослідження нових технологій у сфері аерокосмічних полімерних матеріалів і твердопаливних двигунів для ракет-носіїв;
  • Отримання нових даних про навколоземний космічний простір за програмою «CubeSat».

Перспективи носія і розвиток конкурентних легких проєктів

За 25 років розробки було кілька відстрочок і було витрачено понад 700 млн € для остаточної готовності європейської бюджетної ракети-носія Vega до першого польоту.

Ракета-носій Vega — найменша з трьох ракет-носіїв ESA. Космічне агентство розраховує, що нова ракета зможе задовольнити запити ринку зі запуску невеликих науково-дослідних супутників і зробить космічні дослідження доступними для університетської науки[2]. Ракета-носій буде використовуватись переважно для запуску супутників, що спостерігають за поверхнею Землі.

До 2016 року планується здійснити 5 запусків. Їх оплатить ESA, супутники якого будуть основними вантажами ракети-носія Vega найближчими роками. У космос вирушать «Sentinel-2, −3», «Proba-V» і «Aeolus», а також науковий супутник для вивчення гравітаційних хвиль «LISA-Pathfinder». Після 2016-го року ESA буде самостійно шукати комерційне навантаження на ринку. Потенційними клієнтами вважаються національні космічні агентства, університети та комерційні компанії.

Після вдалого першого запуску ракета-носій Vega буде здійснювати 3-5 запусків на рік, а орієнтовна вартість запуску становитиме $4-5 млн[3][4].

Конструкція

Vega розробляється як моноблочна ракета з трьома твердопаливними ступенями й космічною головною частиною (КГЧ) з додатковим ступенем на рідкому паливі, розташованим у обтікачі корисного вантажу. Три твердопаливні ступені виводять КГЧ на низьку орбіту. Рідинний ступінь «Верхній модуль доведення й орієнтації» (англ. Attitude and Vernier Upper Module, AVUM) використовується для підвищення точності первинного виведення (компенсування розсіювання характеристик РДТП) для «скруглення» орбіти і маневру відведення з орбіти порожнього ступеня. Модуль також забезпечить керування креном при роботі третього ступеня і тривісне керування на балістичних ділянках польоту і перед відділенням корисного вантажу.

Перший ступінь Другий ступінь Третій ступінь Четвертий ступінь
Найменування P80 Zefiro 23 Zefiro 9 AVUM
Висота 10,5 м 7,5 м 3,85 м 1,74 м
Діаметр 3 м 1,9 м 1,9 м 1,9 м
Маса палива 88 т 23,9 т 10,1 т 0,55 т
Тяга (макс) 3 040 кН 1 200 кН 213 кН 2,45 кН
Коефіцієнт розширення сопла 16 25 56 -
Тривалість роботи 107 с 71,6 с 117 с 315,2 с

Р80

Перший ступінь ракети-носія довжиною 11,714 м, діаметром 3,005 м, має двигун РДТП з 88,365 т. палива, тягою 3040 кН, коефіцієнт розширення сопла 16, тривалість роботи 109,8 с. Суха маса (маса без палива) — 7,33 т. Питомий імпульс в вакуумі — 280 сек. Виготовлений з полі-волокна, сопло двигуна оснащено електроприводом відхилення. 30 листопада 2006 успішно відбулось перше випробування. 4 грудня 2007 успішно відбулось друге випробування, під час якого була досягнута тяга 190 тс при тривалості роботи 111 с, параметри роботи двигуна перебували в межах заявлених.

Перший ступінь «Веги» має новий РДТП P80 (розроблений за паралельною програмою), конструктивні елементи, необхідні для з'єднання з другим ступенем, з наземною інфраструктурою і з головним вузлом бортового радіоелектронного обладнання (БРЕО) ступеня.

Двигун P80 адаптований під малу ракету-носій Vega, але його масштаб дозволяє застосувати ці технології на новому поколінні твердопаливних стартових прискорювачів для «Аріан-5».

Zefiro 23

Розвиток двигуна Zefiro було ініційовано компанією «Avio» і профінансовано «Avio» і ISA. Другий ступінь ракети-носія Vega. Виготовлений з вуглецево-епоксидного волокна, а сопло з вуглецево-фенольного волокна з вуглецево-волоконними вставками. Використання цих матеріалів зменшило масу конструкції і збільшило її міцність. Довжина — 8,39 м, діаметр — 1,9 м, маса палива — 23,906 т, тяга — 1196 кН (на рівні моря), коефіцієнт розширення сопла — 25, тривалість роботи 86,7 с. Суха маса (маса без палива) — 1,95 т. Питомий імпульс в вакуумі — 287,5 сек. Перший успішний запуск відбувся 26 червня 2006 в Сальто-ді-Квір, Сардинія, Італія. Другий запуск 27 березня 2008 успішно закінчився присвоєнням кваліфікації ступеня ракети-носія.

Двигун другого ступеня «Веги» — подовжений варіант італійського РДТП Zefiro 16, зі збільшеною до 24 т масою палива. Три двигуни Zefiro пройшли вогневі стендові випробування (у червні 1998, у червні 1999 і у грудні 2000) з позитивними результатами.

Новий подовжений РДТП, відомий як Zefiro 23, має легкий корпус з композитних матеріалів, виготовлений спіральним намотуванням вуглецевої нитки з епоксидним єднальним, теплоізоляцію на базі пластика EPDM малої щільності і рухоме сопло з гнучким шарніром.

Циліндрична шашка палива НТРВ 1912 має зіркоподібний внутрішній канал у хвостовій частині двигуна. Тиск у камері згоряння Zefiro 23 становить 95 бар, максимальна тяга у вакуумі — 1200 кН. Сопло має діаметр критичного перерізу 294 мм і ступінь розширення (геометричний) приблизно 25. Номінальна тривалість роботи РДТП — приблизно 71 сек.

Крім двигуна Zefiro, другий ступінь має елементи конструкції, необхідні для з'єднання із суміжними ступенями і головним вузлом БРЕО. Стики в «полярних» точках двигуна і міжступеневі фланці — з високоміцного алюмінію. Перехідник між другим і третім ступенями — алюмінієва циліндрична конструкція.

Zefiro 9

Порівняння ракет носіїв VEGA та Ariane-5

Третій ступінь ракети-носія має довжину 4,12 м, діаметр 1,9 м, маса палива 10,115 т, тяга (в вакуумі) — 313 кН, коефіцієнт розширення сопла 56, тривалість роботи 128,6 с. Суха маса (маса без палива) — 915 кг. Питомий імпульс в вакуумі — 296 сек. Перше випробування успішно відбулось 20 грудня 2005 року на полігоні Сальто-ді-Квір, на південно-східному узбережжі Сардинії, Італія. Друге випробування відбулось 28 березня 2007 року в Сальто-ді-Квір — на 35-й секунді роботи двигуна різко знизився внутрішній тиск, що спричинило втрату тяги. Це було викликано конструкційними недоліками. 23 жовтня 2008 відбулось успішне повторне випробування з модифікованим соплом, зареєстрованому, як Zefiro-9A. 28 квітня 2009 на полігоні Сальто-ді-Квір відбулось останнє вогневе випробування з присвоєнням кваліфікації ступеня ракети-носія Vega.

Двигун третього ступеня ракети-носія Vega — укорочений РДТП Zefiro 16 зі зменшеною до 10,115 т масою палива. За конструкцією він подібний до двигуна другого ступеня.

Тиск у камері згоряння Zefiro 9 становить 67 бар. Сопло має діаметр критичного перерізу 164 мм і геометричний ступінь розширення 56. Запалювання відбувається після кількох секунд пасивного польоту (залежно від необхідної траєкторії) після відділення Zefiro 23.

Міжступеневий перехідник з'єднує Zefiro 9 із AVUM, а також БРЕО і системою безпеки ступеня.

AVUM

Верхній модуль точної стабілізації (англ. Altitude Vernier Upper Module, AVUM) — четвертий ступінь ракети-носія Vega. Довжина — 1,74 м, діаметр — 2,31 м, маса палива — 550 кг, тяга — 2,45 кН, Питомий імпульс в вакуумі — 315,5 с. Тривалість роботи до 6672 с. Суха маса — 131 кг. Обладнаний некріогенним РРД замкнутої схеми багаторазового вмикання. Пальне — несиметричний диметилгідразин, Окислювач — азотний тетраоксид. Ступінь обладнано двигуном і основними компонентами авіоніки ракети-носія.

Верхній ступінь AVUM має два модуля. У першому встановлені елементи рушійної установки (англ. AVUM Propulsion Module, АРМ — рушійний відсік AVUM), у другому — відсік обладнання (англ. AVUM Avionics Module, ААМ — модуль авіоніки ступеня AVUM).

APM забезпечує керування орієнтацією і осьову тягу на останніх стадіях польоту Vega, виконуючи наступні функції:

  • керування креном на ділянці роботи третього і четвертого ступенів;
  • керування орієнтацією при пасивному польоті і на орбіті;
  • корекція помилок швидкості через розкид характеристик РДТП;
  • імпульс швидкості для скруглення орбіти;
  • націлювання супутника;
  • маневр при відділенні супутника;
  • відведення порожнього ступеня з орбіти.

Загальна маса палива — 250 — 550 кг залежно від конфігурації ракети-носія і планованого запуску.

Космічна головна частина, крім ступеня AVUM і обтічника, має адаптер корисного навантаження (передбачається використовувати наявний адаптер ракети-носія Аріан-5 діаметром 937 мм). Головний обтічник висотою 7,9 м має складну конструкцію (дві композитні вуглець-вуглецеві оболонки і стільниковий алюмінієвий заповнювач) з циліндричною частиною зовнішнього діаметра 2,6 м і довжиною 3,5 м.

Скидання головного обтічника здійснюється за допомогою спрацьовування замків і подовженого піротехнічного заряду на ділянці пасивного польоту між роботою РДТП другого і третього ступенів.

Базова архітектура БРЕО Vega відповідає підходу, аналогічному концепції Аріан-5, і має чотири головні підсистеми:

  • Електроживлення та розподілу енергії;
  • Телеметрії;
  • Локалізації несправностей і безпеки;
  • Управління польотом і введення польотних завдань.

Участь України

2004 Державне конструкторське бюро «Південне» отримало право постачати ракетні двигуни для європейської ракети-носія Vega в рамках контракту з італійською фірмою Avio[5].

У рамках контракту з компанією Avio (Італія), КБ «Південне» розробляє маршовий двигун РД-843, що входить до складу рідинної рушійної установки розгінного блоку європейської ракети-носія Vega і призначеного для створення тяги, управління вектором тяги за тангажем і рисканням, маневрування розгінного блоку, відведення розгінного блоку з орбіти[6]. КБ Південне протягом чотирьох років працювало над створенням унікального розгінного блоку — рідинного ракетного двигуна четвертого ступеня РД-843 з тягою 250 кг.

Етапи виконання контракту

18 липня 2006 року КБ «Південне» почало кваліфікаційні вогневі випробування блоку маршового двигуна РД-843.

27 липня 2006 року відбулось перше настроювальне випробування.

На початку квітня 2010 Південний машинобудівний завод за кресленнями КБ «Південне» зібрало і здало замовнику першу льотну модель блоку маршового двигуна (БМД) керівного модуля четвертого ступеня ракети-носія. БМД упакований в контейнер і буде відправлений у Авіо (Італія) до кінця квітня 2010 року[7].

У квітні 2010 року почалась передача серійних двигунів замовнику.

У листопаді 2017 року Європейська ракета-носій Vega з українським двигуном успішно стартувала з космодрому Куру у Французькій Гвіані[8].

3 вересня 2020 року з космодрому Куру Європейського космічного агентства у Французькій Гвіані відбувся запуск ракети-носія Vega. Як повідомило КБ «Південне», це 15-й успішний пуск ракети Vega. В рамках програми Європейського космічного агентства під назвою Small Spacecraft Mission Service, ракета-носій вивела на сонячно-синхронну орбіту 53 мікро- та наносупутників, які належать 21 організації з 13 країн. Супутники призначені для обслуговування різних програм, включаючи спостереження за Землею, телекомунікації, науку, технології та освіту[9].

16 листопада 2021 року, об 11:27 (за київським часом), з космодрому Куру (Французька Гвіана) відбувся 18-й успішний пуск європейської ракети-носія (РН) легкого класу Vega. РН Vega вивела на орбіту три розвідувальні супутники CERES на замовлення Міністерства оборони Франції. Двигун РД-843, який використовують у складі рідинної рушійної установки 4-го ступеня РН Vega, розроблено ДП КБ «Південне» та виготовлено ДП «ВО Південний машинобудівний завод» [10].

5 вересня 2024 року, о 4:50 (за київським часом), з космодрому Куру у Французькій Гвіані відбувся останній запуск стандартної версії ракети-носія Vega з українською розробкою - блоком маршового двигуна (БМД) РД-843, який використовується у складі рідинної рушійної установки 4-го ступеня ракети-носія. Vega вивела на орбіту європейський супутник дистанційного зондування Землі «Sentinel-2C»[11]. Arianespace поступово переходить на використання нової, більш потужної модифікації ракети-носія Vega С, яка вже двічі у 2022 році була запущена в космос[12][13].

Перспектива співпраці

Європейські розробники планують замінити український розгінний блок. Зараз розгінний блок «Веги» працює на класичних висококиплячих компонентах, але європейці хочуть відмовитись від використання цього токсичного, хоча й ефективного палива. Вони мають намір перевести розгінний блок на кисень-метанове ракетне паливо. До його виробництва планують залучити німецький концерн Astrium.[джерело не вказане 3526 днів]

Планується, що європейська версія четвертого ступеня не буде знижувати енергетичні можливості носія.

Стартовий комплекс

Запуск ракети планується здійснювати з майданчика ELV (фр. Encemble de lancement Vega — Майданчик для запуску Веги) космодрому Куру (Французька Гвіана), який був переобладнаний з ELA-1 — старого майданчика для запуску ракет-носіїв «Європа», Аріан-2, -3. Після побудови майданчик називався CECLES і використовувався для запуску ракети-носія «Європа-2».

Перший запуск з майданчика відбувся 5 листопада 1971 року. Запуск закінчився невдало. Стартовий майданчик був зруйнований. 1979 майданчик відновили для запуску ракети-носія Аріан-1, а 24 грудня 1979 року відбувся перший успішний запуск. Майданчик назвали ELA (скорочення від фр. Encemble de lancement Ariane — Майданчик для запуску Аріан). 31 травня 1986 успішно відбувся запуск ракети-носія Аріан-2, а 4 серпня 1984 року успішно відбувся запуск ракети-носія Аріан-3. 1988 року майданчик перейменували в ELA-1, оскільки було введено в експлуатацію ELA-2 для Аріан-4. Експлуатація Аріан-1 припинилась 22 лютого 1986, Аріан-2 — 2 квітня 1989 року, Аріан-3 — 12 липня 1989 року. Майданчик ELA-1 був зруйнований. 2011 року майданчик відновили для проєкту «Vega».

Стартовий комплекс ESA (Гвіанський космічний центр CSG в Куру, Французька Гвіана) дозволяє виводити космічні апарати з різними азимутами запуску (екваторіальні, полярні і проміжні способи). Стартовий майданчик для «Веги» розташований між комплексами для запуску Аріан-4 і Аріан-5. Новий наземний сегмент використовує наявну інфраструктуру, зокрема стартовий стіл ELA-1, який був спочатку побудований для Аріоан-1, і Центр управління Аріан-5. Збірка ракети-носія та операції інтеграції будуть виконуватись на стартовому столі у новій пересувній споруді BIV (фр. Bailment d'lntegration Vega — Споруда збирання Веги), яка буде приділятися після заключної збірки. Управління операціями запуску буде здійснюватись зі спеціальної кімнати в межах Центру управління Аріан-5 (CDL-3).

Конкуренти

Порівняння характеристик РН легкого класу
Ракета-носій Країна Перший політ кількість запусків в рік (всього) Широта СК Старт. маса, т Маса КН, т Успішних. пусків, % Вартість пуску, млн $
НОО¹ ГПО ССО²
«Дніпро»[14] Україна Україна 21.04.1999 1-3 (17) 46° / 51° 211 3,7 2,3 94% 30,7[15]
«Рокот»[16] Росія Росія 20.11.1990 1-2 (18) 46° / 62° 107,5 2,1 1,6 89% 22,5 (€15)[17]
«Вега»[18] Європейський Союз Європейський Союз 13.02.2012 2(2) 5° 137 2,3 1,6 100% (2 пуски) 42[19]
«Циклон-4М» [20] Україна Україна ~2020[21] 0 45° 193 5,685 1,6 3,91 23³
«Союз-2.1в»[22] Росія Росія 28.02 2013 1 62° 160 2,8 1,4⁴ 100% (1 пуск)
«Ангара 1.2»[23] Росія Росія 2015 0 62° 171 3.8
«Антарес»[24] США США 21.04.2013[25] 1-2 (6) 38° 240 5,6 4,4 83,3% (6 запусків)
¹ — висота 300 км, нахил відповідає космодрому; ² — висота 300 км, нахил 98°; ³ — оцінка, 2007; ⁴ — висота 835 км

На світовому ринку запуску носіїв легкого класу Vega за потужністю конкурує з:

Примітки

  1. ↑ Запуск Vega відкладено через проблему з баком верхнього ступеня. 14.12.2023
  2. ↑ Запуск легкої ракети "Вега" з космодрому Куру перенесено на 13 лютого. 1 лютого 2012. Архів оригіналу за 9 травня 2013. Процитовано 2 липня 2013. (рос.)
  3. ↑ Рекламний буклет Вега (PDF). ESA. Архів (PDF) оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 23 березня 2012.(англ.)
  4. ↑ Перспективи розвитку італійської космонавтики. ESA. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 23 березня 2012.(англ.)
  5. ↑ http://fbc.net.ua/news/newscompany/KB_Juzhnoe_izgotovilo_blok_marshevogo.html [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] КБ «Південне» виготовило блок маршового двигуна VG 143(рос.)
  6. ↑ http://www.yuzhnoye.com/?idD=33&id=124&path=News/News [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.] 18 липня 2006 КБ «Південне» почало кваліфікаційні вогневі випробування блоку маршевого двигуна VG 143.(рос.)
  7. ↑ http://www.yuzhnoye.com/?idD=75&id=124&path=News/News [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] Здана перша льотна модель БМД(рос.)
  8. ↑ У Франції запустили ракету Vega з українським двигуном. Архів оригіналу за 12 листопада 2017. Процитовано 12 листопада 2017.
  9. ↑ Відео: ракета з українським двигуном вивела у космос понад 50 супутників. 03.09.2020. Архів оригіналу за 4 вересня 2020. Процитовано 3 вересня 2020.
  10. ↑ Відбувся 18-й успішний пуск ракети легкого класу VEGA [Архівовано 20 лютого 2022 у Wayback Machine.], 16.11.2021, Державне космічне агентство України
  11. ↑ Ракета Vega з українським блоком маршового двигуна успішно вивела на орбіту європейський супутник. 08.09.2024, 18:10
  12. ↑ Europe's Vega rocket aces its final mission (video). // By Mike Wall. 5 Sep 2024
  13. ↑ Науковці більше не використовуватимуть культову ракету Vega для космічних місій. 05.09.2024, 5:42 pm
  14. ↑ Днепр. Конструкторское Бюро “Южное”. Процитовано 7 квітня 2012.
  15. ↑ Iridium Reports Double-digit Revenue Growth in First Half of 2011 (англійською) . Space News. 2011–08–8. Процитовано 8 квітня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  16. ↑ Rockot User's Guide, EHB0003, Issue 5, Revision 0 (PDF). EUROCKOT Launch Services GmbH. Август 2011. Процитовано 7 квітня 2012.
  17. ↑ European SMOS and Proba-2 Successfully Launched by Rockot (англійською) . Space News. 2009–11–9. Процитовано 8 квітня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  18. ↑ Vega User’s Manual Issue 3, Revision 0, стр. 2-7 (PDF) (англійською) . ARIANESPACE. 03.2006. Процитовано 8 квітня 2012.
  19. ↑ Vega Expected to be Price-competitive With Russian Rockets (англійською) . Space News. 23 січня 2012. Процитовано 7 квітня 2012.
  20. ↑ CYCLONE-4 Launch Vehicle User's Guide Issue 1 – October 2010, стр. 53-56 (PDF) (англійською) . Alcantara Cyclone Space. 10.2010. Процитовано 7 квітня 2012.
  21. ↑ Maritime Launch Services Selects Nova Scotia Site for Spaceport Over 13 Other Locations. SpaseQ. 20173–04–16. Процитовано 16 квітня 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  22. ↑ Союз-2 этапа 1в. ГНПРКЦ "ЦСКБ-Прогресс. Процитовано 7 квітня 2012.
  23. ↑ Семейство ракет-носителей «Ангара». ФГУП «Государственный космический научно-производственный центр имени М.В.Хруничева». Процитовано 7 квітня 2012.
  24. ↑ Antares Medium-Class Launch Vehicle (PDF) (англійською) . Orbital Sciences Corporation. Процитовано 7 квітня 2012.
  25. ↑ Orbital Successfully Launches First Antares Rocket (англійською) . http://www.orbital.com/. Процитовано 22 квітня 2013. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |publisher= (довідка); Cite має пустий невідомий параметр: |1= (довідка)

Джерела

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).