YaChudo

Ведмідь

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Ведмідь
Період існування: 5.333–0 млн р. т. пліоцен — наш час
Бурий ведмідь
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Родина: Ведмедеві (Ursidae)
Підродина: Ursinae
Триба: Ursini
Рід: Ведмідь (Ursus)
Linnaeus, 1758
Види
Вікісховище: Ursus (genus)

Ведмі́дь (Ursus) — основний рід родини Ведмедевих (Ursidae).

Рід об'єднує найтиповіших та знаних представників родини й визначає її найголовніші систематичні ознаки.

За палеонтологічними даними, рід Ведмідь постав 5-6 мільйонів років тому. Першим його представником сьогодні вважають ведмедя малого, Ursus minimus — порівняно невелику тварину, чиї викопні рештки знайдені на території Франції.

Усі сучасні чотири види роду, а також низка вимерлих (на зразок печерний ведмідь (Ursus spelaeus) походять від етруського ведмедя (Ursus etruscus), що жив 2-1 мільйони років тому.

Наймолодшим видом роду є ведмідь білий (Ursus maritimus), що виник від бурого ведмедя десь 200 тисяч років тому.

Етимологія

Українська назва цієї тварини суголосна з назвами решти слов'янських мов: біл. мядзве́дзь, болг. медве́д, рос. медве́дь, серб. мѐдвjед/medvjed, словен. médvẹd, чеськ. medvěd, nedvěd, пол. niedźwiedź, діал. miedźwiedź, в.-луж. mjedwjédź, н.-луж. mjadwjeź. Праслов'янське *medvědь утворене зі слів *medъ («мед») та *ěd- («поїдач», «їд») і заміняє питому слов'янську назву, що була похідною від праіндоєвропейського *h₂ŕ̥tḱos[1][2], пов'язаної з давньою забороною (табу) вимовляти його уголос. Українське «ведмідь» утворене від *medvědь унаслідок метатези[3] (діалектною є форма «медвідь»)[4][1]. Варіанти «медвідь», «медведик», «медвежий» вживав у своїй творчості український поет і письменник Т. Г. Шевченко[5]. Також «Медвідь» це слов'янське особове ім'я[6].

Ранньопраслов'янська незбережена назва походить від праіндоєвропейської назви ведмедя *h₂ŕ̥tḱos, що буквально означає «руйнівник». Похідні від неї збережені у багатьох індоєвропейських мовах: алб. ari («ведмідь») і arushë («ведмедиця»), хет. ḫartaggas («танцівник у ведмежій шкурі»), вірм. արջ, «арж» («ведмідь»)‎, лит. irštva («барліг»), грец. άρκτος та αρκούδα («ведмідь», звідси й «Арктика»), санскритське ऋक्ष, ṛkṣá (ведмідь), циг. rish, перс. خرس «хірс», тадж. хирс, осет. арс, авест. arša-, согд. ašša, лат. ursus («ведмідь») та ursa («ведмедиця») — від давніших форм *orssos < *orksos. Певні індоєвропейські мови мали питому назву ведмедя, тотожну ранньопраслов'янській, табуйована: lokys походить від лит. klakis, досл. «тупотун»; нім. Bär та англ. bear означають «бурий»[7], дав.-інд. madhuvád теж означає «медоїд», «поїдач солодкого», а лит. mėsė̃dis, досл. «м'ясоїд».

Попри те, що слово «ведмідь» за походженням є евфемізмом, згодом воно теж зазнало табу: цю тварину не називали «ведмедем», заступаючи це слово різними іносказаннями. Українці вживали слова «вуйко»[8], «великий»[9][10] (Карпати), «бурмило»[11], «Михайло». Існують думки, що поширене найменування ведмедя — «Мишко» утворене від слова «мѣхъ» і пов'язане з його масивною формою тіла, що нагадує мішок[12].

Класифікація

Рід налічує кілька видів, а саме:

За останнім виданням «Види ссавців світу» (2005), рід Ursus охоплює такі 4 сучасні види та підвиди:

  • рід Ведмідь — Ursus
    • вид Ведмідь барибал — Ursus americanus (підвиди americanus, altifrontalis, amblyceps, californiensis, carlottae, cinnamomum, emmonsii, eremicus, floridanus, hamiltoni, kermodei, luteolus, machetes, perniger, pugnax, vancouveri)
    • вид Ведмідь бурий — Ursus arctos (підвиди arctos, alascensis, beringianus, californicus, collaris, crowtheri, dalli, gyas, horribilis, isabellinus, lasiotus, middendorffi, pruinosus, sitkensis, stikeenensis, syriacus)
    • вид Ведмідь білий — Ursus maritimus
    • вид Ведмідь гімалайський — Ursus thibetanus (підвиди thibetanus, formosanus, gedrosianus, japonicus, laniger, mupinensis, ussuricus)

Хутро й шкіру всіх видів віддавна використовують, шиючи дорогоцінний одяг або використовуючи як цілісну прикрасу, зокрема у Коменешті це традиційний парадний стрій[13].

Харчування

Склад їжі ведмедя залежить від сезону й урожаю різних кормів. Після сплячки тварини харчуються мурахами, пагонами осики, бігають за лосями, але переважно живуть завдяки жирові, що залишився після зимової сплячки. Коли сходить сніг, ведмеді їдять ягоди, що перезимували, молоду траву, трохи згодом — молоді листя осики, різні трави, а також дрібних тварин і пташині яйця. У середині літа харчуються різноманітними ягодами, що дозрівають. Суттєвим кормом слугують ліщина, жолуді, каштани, плоди диких фруктових дерев. На Камчатці ведмеді їдять лососеву рибу, що йде на нерест, а в тайзі полюбляють кедрові горіхи.

Примітки

  1. ↑ а б Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.
  2. ↑ Медведь // Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 14 грудня 2016.
  3. ↑ Шерцль, Викентий Иванович (1871). Сравнительная грамматика славянских и других родственных языков (рос.). В. Университетской тип. с. 665.
  4. ↑ Медвідь // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  5. ↑ Словник мови Шевченка: в двох томах / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. В. С. Ващенко (відповід. ред.) та ін. — К.: Наук. думка. — 1964. — Т. 1: А — Н / Ред. тому: Т. К. Черторизька. — 1964. — С. 399.
  6. ↑ Медвідь // Чучка П. П. Слов'янські особові імена українців: історико-етимологічний словник. — Ужгород: Ліра, 2011. — С. 233. — ISBN 978-617-596-041-7.
  7. ↑ Гардарики, Русь и Биармия. Архів оригіналу за 12 вересня 2015.
  8. ↑ Вуйко // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  9. ↑ Великий // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  10. ↑ М. М. Коцюбинський «Тіні забутих предків». Архів оригіналу за 6 березня 2017. Процитовано 5 березня 2017.
  11. ↑ Бурмило // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  12. ↑ Н. М. Хрустик. Дещо про асоціативність у найменуваннях тварин (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 12 вересня 2015.
  13. ↑ Жителі румунського міста вийшли на парад у ведмежих шкурах. Архів оригіналу за 31 грудня 2016. Процитовано 30 грудня 2016.

Література

Джерела


Панда Це незавершена стаття з теріології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).