Ведмідь гімалайський
| ?Гімалайський ведмідь | |
|---|---|
 | |
| Охоронний статус | |
 Уразливий (МСОП 3.1) | |
| Біологічна класифікація | |
| Домен: | Еукаріоти (Eukaryota) |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Хижі (Carnivora) |
| Родина: | Ведмедеві (Ursidae) |
| Рід: | Ведмідь (Ursus) |
| Вид: | Гімалайський ведмідь |
| Біноміальна назва | |
| Ursus thibetanus G.Cuvier, 1823 | |
 Ареал гімалайського ведмедя (коричневий — збереглися, чорний — вимерли, темно-сірий — наявність невизначена) | |
| Синоніми | |
| Ursus torquatus Selenarctos thibetanus | |
| Посилання | |
 Вікісховище: | Ursus thibetanus |
 Віківиди: | Ursus thibetanus |
 EOL: | 328069 |
 ITIS: | 621850 |
 МСОП: | 22824 |
 NCBI: | 9642 |
| Fossilworks: | 104029 |
Ведмі́дь гімала́йський[1][2], ведмідь білогрудий[2] (Ursus thibetanus) — ссавець ряду хижі. Гімалайського ведмедя іноді відносять до окремого роду Selenarctos, «місячних ведмедів». Це ведмідь середнього розміру, з чорним хутром та характерною міткою у формі літери «V» на грудях. Вид близько пов'язаний з барибалом (американським чорним ведмедем, Ursus americanus).
Зовнішній вигляд
Гімалайський ведмідь за розміром майже удвічі менший за бурого ведмедя і відрізняється від нього стрункішою статурою, тонкою гостроносою мордою, великими округлими вухами; передні лапи сильніші за задні. Самці цього виду 150—190 см завдовжки, висота в загривку близько 70–100 см, важать 80—200 кг із середньою вагою близько 135 кг. Самиці помітно дрібніші — дорослі важать 40–125 кг, а великі до 140 кг.
Хутро коротке, блискуче, шовковисте; зазвичай чорне, але зустрічаються особини бурого або рудуватого кольору. На грудях завжди є біла, іноді з жовтуватим відтінком, пляма у формі букви V; вона нагадує півмісяць, і саме через неї гімалайського ведмедя називають «місячним».
Розповсюдження
Мешкає в пагорбових і гірських лісах від Ірану через Афганістан, Пакистан і Гімалаї до Кореї і Японії. На півночі ареал захоплює північний схід КНР (Манчжурію) і Приморський край Росії, а на півдні доходить до півночі В'єтнаму і островів Хайнань і Тайвань. У Гімалаях літом він живе на висоті 3000—4000 м, на зиму спускається до підніжжя гір.
Спосіб життя і харчування
На відміну від бурого ведмедя, гімалайський веде напівдеревний спосіб життя — на деревах він здобуває корм, там же рятується від ворогів і гнуса. Основні природні вороги гімалайського ведмедя: амурський тигр і бурий ведмідь.
Їжа гімалайського ведмедя на 85 відсотків рослинного походження: кедрові та інші горіхи, жолуді, різні ягоди і плоди, пагони трав і чагарників, соковиті цибулини і кореневища. Хижачить рідко, але не гидуватиме падлом. З білкової їжі харчується мурашками та іншими комахами, молюсками, жабами. На людей не нападає.
Взимку лягає в сплячку. Барлоги влаштовує в дуплах м'яких деревних порід — тополі або липи. Середня тривалість життя — близько 25 років.
Розмноження
Подібно до бурого ведмедя, гімалайський злучається літом, але дещо раніше, ніж бурий, а гін протікає спокійніше.
Самиці народжують 1—2 дитинчат вагою по 300—400 г. Ведмежата розвиваються поволі й навіть у місячному віці абсолютно безпорадні. Статевої зрілості молоді звіри досягають на третьому році.
Розмір популяції та охорона
Гімалайський ведмідь, так само як і бурий, служить цінним об'єктом полювання. У китайській народній медицині використовується його жовчний міхур, в кулінарії — лапи.
- До Червоного списку МСОП внесений один з підвидів гімалайського ведмедя — белуджистанський гімалайський ведмідь (U. thibetanus gedrosianus), що мешкає в південній частині Центрального Белуджистану і знаходиться на межі зникнення (Critically Endangered). До початку 70-х років минулого століття число його особин не перевищувало 200.
- Інший підвид — уссурійський гімалайський ведмідь (U. thibetanus ussurianus) — до 1998 був занесений до Червоної книги Росії, нині — мисливський вид. Він мешкає на півдні російського Далекого Сходу та в Північно-Східному Китаї та в Кореї. Його чисельність в Росії в 90-ті роки оцінювалася в 4—7 тисяч голів, в наш час[коли?] знаходиться на межі зникнення (до 1 тисячі) через високу чутливість до господарської діяльності людини, зокрема, вирубки лісів, скорочення кількості місць зимівлі та масового полювання.
Таксономія
Предкові та сестринські таксони
Біологічно та морфологічно U. thibetanusi є початком деревної спеціалізації, досягнутої Melursus ursinus та Helarctos malayanus. [3] U. thibetanusi мають каріотипи, майже ідентичні каріотипам п'яти іншим видам ведмедів, і, як це типово для роду, вони мають 74 хромосоми. [4] З еволюційної точки зору, U. thibetanusi найменше змінилися з ведмедів Старого Світу , причому деякі вчені стверджують, що ймовірно, що всі інші лінії ведмедів походять від цього виду. [5] Вчені припустили, що U. thibetanusi є або збереженою, хоча й модифікованою формою Ursus etruscus, зокрема ранньою невеликою популяцію часів середнього віллафранку (верхній пліоцен — нижній плейстоцен) [6] , або більшою формою Ursus minimus, вимерлого виду, який виник 4 000 000 років тому. За винятком віку кісток, часто важко відрізнити останки Ursus minimus від сучасних U. thibetanusi. [5]
U. thibetanusi є близькими родичами Ursus americanus, з якими вони мають спільного європейського предка; [7] ймовірно, що два види зазнали дивергенції 3 000 000 років тому, хоча генетичні докази непереконливі. І U. thibetanusi та U. americanus вважаються сестринськими таксонами і тісніше пов’язані один з одним, ніж з іншими видами ведмедів. [8] Найдавніші відомі зразки U. thibetanusi відомі з раннього пліоцену Молдови. [9] Найдавніші скам'янілості U. americanus, які знайдені в Порт-Кеннеді, штат Пенсільванія, дуже нагадують U. thibetanusi. [6] Перше дослідження мтДНК, проведене для U. thibetanusi, припустило, що вид виник після U. americanus, тоді як друге дослідження не змогло статистично визначити порядок дивергенції Melursus ursinus і двох видів чорних ведмедів, припускаючи, що ці три види зазнали швидкої еволюційної радіації. Третє дослідження показало, що U. thibetanusi, і U. americanus розійшлися як сестринські таксони після дивергенції ліній Melursus ursinus та Helarctos malayanus. [4] Подальші дослідження всієї мітохондріальної послідовності цитохрому b вказує на те, що дивергенція популяцій континентальних U. thibetanusi і Ursus thibetanus japonicus могла відбутися, коли ведмеді перетнули сухопутний міст між Корейським півостровом і Японією 500 000 років тому, що узгоджується з палеонтологічними даними. [10]
Підвиди
| Назва підвиду | Загальна назва | Ареал | Опис |
|---|---|---|---|
Ursus thibetanus formosanus Роберт Свайно, 1864
|
Ведмідь тайванський | Тайвань | У цього підвиду відсутнє густе хутро на шиї.[11] |
Ursus thibetanus gedrosianus Бланфорд, 1877 
|
Белуджистанський чорний ведмідь | південний Белуджистан[12] | Невеликі ведмеді із відносно коротким, жорстким волоссям, часто рудувато-коричневим, а не чорним.[11][12] |
Ursus thibetanus japonicus Schlegel, 1857
|
Японський чорний ведмідь | Хонсю і Сікоку. Вимерлий на Кюсю. | Невеликі ведмеді вагою 60–120 кг для дорослого самця та 40–100 кг для дорослої самки. Середня довжина тіла становить 1,1–1,4 м.[4] У нього немає густого хутра на шиї, як у інших підвидів та темніша морда.[11] |
Ursus thibetanus laniger Pocock, 1932
|
Гімалайський чорний ведмідь | Гімалаї[12] | Від U. t. thibetanus відрізняється довшим, густішим хутром та меншій білішій мітці на грудях.[12] Влітку гімалайські чорні ведмеді зустрічаються в теплих районах Непалу, Китаю, Сибіру та Тибету на висоті 3000–3600 м. Взимку вони спускаються на висоти до 1500 м. У середньому вони мають розміри 1,4–1,6 м від носа до хвоста та важать 90–120 кг, хоча вони можуть важити до 181 кг восени, коли вони відгодовуються для зимової сплячки.[13] |
| Ursus thibetanus mupinensis Heude, 1901
|
Індокитайський чорний ведмідь | Індокитай | Із світлим хутром, схожий на U. t. laniger |
Ursus thibetanus thibetanus Cuvier, 1823 
|
Тибетський чорний ведмідь | Ассам, Непал, М'янма, Мергуї, Таїланд і Аннам [[12] | Від U. t. laniger відрізняється коротким тонким хутром з незначним вмістом підшерстя або без нього.[12] |
| Ursus thibetanus ussuricus Heude, 1901
|
Уссурійський чорний ведмідь | південь Сибіру, північно-східний Китай і Корейський півострів | найбільший підвид [3][11] |
До пізнього плейстоцену в Європі та Західній Азії існувало ще два підвиди: U. t. mediterraneus — Західна Європа і Кавказ та U. t. permjak зі Східної Європи до Уральських гір. [14]
Примітки
- ↑ Шарлемань, М. Ссавці. — Плазуни. — Земноводяні. — Київ : Держ. вид-во України, 1927. — С. 28.
- ↑ а б Маркевич, О. П. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. Номенклатура. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 204.
- ↑ а б Heptner, V. G.; Naumov, N. P. (1992) [1972. "White-chested, black bear". Mlekopitajuščie Sovetskogo Soiuza. Moskva: Vysšaia Škola [Mammals of the Soviet Union. Vol. II Part 1a, Sirenia and Carnivora (Sea cows; Wolves and Bears)]. Washington DC: Smithsonian Institution and the National Science Foundation. pp. 713–733.]
- ↑ а б в Servheen, C., Herrero, S., & Peyton, B. (1999). Bears: Status Survey and Conservation Action Plan. IUCN, Gland.
- ↑ а б Montgomery, S. (2002). Search for the golden moon bear: science and adventure in Southeast Asia. Simon & Schuster. ISBN 978-0-7432-0584-9.
- ↑ а б Herrero, S. (1972). Aspects of evolution and adaptation in American black bears (Ursus americanus Pallas) and brown and grizzly bears (U. arctos Linne.) of North America. [Архівовано 3 грудня 2010 у Wayback Machine.] Bears: Their biology and management: 221–231.
- ↑ Macdonald, D. (1984). The Encyclopedia of Mammals: 1. London: Allen & Unwin. с. 446. ISBN 0-04-500028-X.
- ↑ Craighead, L. (2003). Bears of the World Voyageur Press, ISBN 0-89658-008-3
- ↑ G. F. Baryshnikov and D. S. Zakharov. 2013. Early Pliocene Bear Ursus thibetanus (Mammalia, Carnivora) from Priozernoe Locality in the Dniester Basin (Moldova Republic). Proceedings of the Zoological Institute RAS 317(1):3-10
- ↑ Yasukochi Y, Nishida S, Han S, Kurosaki T, Yoneda M, Koike H (2009). Genetic Structure of the Asiatic Black Bear in Japan Using Mitochondrial DNA Analysis. Journal of Heredity. 100 (3): 297—308. doi:10.1093/jhered/esn097. PMID 18984857.
- ↑ а б в г Baluchistan black bear Ursus thibetanus (G. Cuvier, 1823)
- ↑ а б в г д е Pocock, R. I. (1941). The Fauna of British India, Including Ceylon and Burma: Mammalia Volume 2. Taylor and Francis, London.
- ↑ Bears Of The World. Himalayan Black Bear. Bears Of The World. Архів оригіналу за 20 березня 2015. Процитовано 20 березня 2015.
- ↑ Baryshnikow, G. F. (2010). Middle Pleistocene Ursus thibetanus (Mammalia, Carnivora) from Kudaro Caves in the Caucasus [Архівовано 7 травня 2013 у Wayback Machine.]. Proceedings of the Zoological Institute RAS, Vol. 314, No. 1, pp. 67–79.
Інтернет-ресурси
- Asiatic Black Bears
- Animal Diversity Web: Ursus thibetanus [Архівовано 6 жовтня 2010 у Wayback Machine.]
- Bearplanet.org: Asiatic Black Bear [Архівовано 29 червня 2016 у Wayback Machine.]
- Asiatic Black Bear Conservation Action Plan
- TheBearTruth.org [Архівовано 23 березня 2012 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття з теріології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).