YaChudo

Suillus salmonicolor

Переглядів: 0. Оновлено 27.10.2026.

?Suillus salmonicolor

Біологічна класифікація
Домен:Еукаріоти (Eukaryota)
Царство:Гриби (Fungi)
Підцарство:Вищі гриби (Dikarya)
Відділ:Базидієві (Basidiomycota)
Клас:Агарикоміцети (Agaricomycetes)
Порядок:Болетальні (Boletales)
Родина:Маслюкові (Suillaceae)
Рід:Маслюк (Suillus)
Вид:Suillus salmonicolor
Біноміальна назва
Suillus salmonicolor
(Frost) Halling (1983)[1][2][3]
Синоніми
Boletus salmonicolor Frost (1874)

Boletus subluteus Peck (1887)[4]
Ixocomus subluteus (Peck) E.-J. Gilbert (1931)[5]
Suillus subluteus (Peck) Snell (1944)[6]
Suillus cothurnatus Singer (1945)[7]
Boletus luteus var. cothurnatus (Singer) Murrill (1948)[8]

Suillus pinorigidus Snell & Dick (1956)[9]
Посилання
Вікісховище:Suillus salmonicolor
NCBI:1968696
MB:109257
IF:109257

Suillus salmonicolor — гриб родини Маслюкові (Suillaceae) порядку Болетальні. Уперше описаний 1874 року в складі роду Болетус (Boletus); згодом вид отримав кілька синонімів, серед яких Suillus pinorigidus та Suillus subluteus, і лише 1983 року дістав сучасну біноміальну назву. Остаточно не з'ясовано, чи є S. salmonicolor окремим видом, відмінним від S. cothurnatus, якого 1945 року описав Рольф Зінгер. В англійській мові гриб відомий як slippery Jill.

Капелюшок гриба від брудно-жовтого до коричнюватого, округлої до пласкої форми, у вологу погоду слизький, завширшки до 8 см. Дрібні пори на нижньому боці капелюшка спочатку жовті, потім стають оливково-коричневими. Ніжка завдовжки до 10 см і завтовшки до 1,6 см, вкрита червонувато-коричневими залозистими цяточками. Молоді плодові тіла вкриті сіруватою слизькою частковою запоною, яка згодом розривається й залишає на ніжці футляроподібне кільце. До схожих видів роду Suillus належать S. acidus, S. subalutaceus та S. intermedius.

S. salmonicolor — мікоризний гриб, тобто він утворює симбіотичну асоціацію з коренями рослин, у якій обидва організми отримують користь від обміну поживними речовинами. Цей симбіоз виникає з різними видами сосни, а плодові тіла (або гриби) трапляються поодиноко чи групами на ґрунті поблизу дерев. Гриб поширений у Північній Америці, на Гаваях, в Азії, Карибському басейні, Південній Африці, Австралії та Центральній Америці. До кількох із цих місць його інтродуковано разом із пересадженими деревами. Хоча гриб загалом уважають їстівним — особливо якщо спершу зняти слизьку шкірку капелюшка та часткову запону, — думки про його смак різняться.

Таксономія

Вид уперше науково описав американський міколог Чарлз Крістофер Фрост (Charles Christopher Frost) 1874 року як Boletus salmonicolor за зразками, які він зібрав в американському регіоні Нова Англія.[10] У публікації 1983 року міколог Рой Галлінг (Roy Halling) оголосив синонімами цього виду Boletus subluteus (описаний Чарлзом Гортоном Пеком 1887 року;[4] Ixocomus subluteus — пізніша комбінація, заснована на цій назві)[5] та Suillus pinorigidus (описаний Воллі Снеллом та Естер А. Дік (Esther A. Dick) 1956 року).[9] Галлінг також повторно дослідив типовий зразок B. salmonicolor, зібраний Фростом, і вважав, що таксон краще відносити до роду Suillus через його клейкий капелюшок, крапчасту ніжку та кільце; він формально переніс його до цього роду, утворивши комбінацію Suillus salmonicolor.[2] Видовий епітет salmonicolor — це латинський термін на позначення кольору, який означає «рожевий із домішкою жовтого».[11] В англійській мові гриб відомий як «slippery Jill».[12]

 
 
 
 
 

S. americanus

 
 

S. sibiricus

 
 
 

S. umbonatus

 
 
 
 

S. intermedius

 
 

S. subalutaceus

 
 
 
 
 
 

S. cothurnatus

 
 

S. salmonicolor

 
 
 

S. subaureus

 
 
 
Філогенетичні зв'язки S. salmonicolor (як S. subluteus) та споріднених видів за послідовностями внутрішнього транскрибованого спейсера (ITS).[13][14]

У публікації 1986 року про таксономію та номенклатуру роду Suillus Мері Е. Палм (Mary E. Palm) та Елвін Л. Стюарт (Elwin L. Stewart) докладніше розглянули синонімію S. salmonicolor, S. subluteus та S. pinorigidus. Вони зазначили, що плодові тіла S. subluteus, зібрані в Міннесоті, не мали інтенсивних лососевих кольорів, які вважають характерними для S. salmonicolor, так само як і зразки, названі S. pinorigidus; це морфологічна відмінність, якої могло б бути достатньо, щоб уважати S. subluteus окремим видом. Вони пояснили, що хоча мікроскопічні ознаки цих трьох таксонів істотно не різняться, це не є незвичним для Suillus і не може слугувати єдиним доказом належності до одного виду. Палм і Стюарт дійшли висновку, що для повного вирішення таксономії цих споріднених видів потрібне дослідження зразків із різних частин їхніх ареалів.[15]

У літературі немає згоди щодо того, чи є Suillus cothurnatus окремим видом, відмінним від S. salmonicolor. Онлайнова база даних із мікологічної таксономії MycoBank подає їх як синоніми,[1] на відміну від Index Fungorum.[16] У своїй монографії 2000 року про північноамериканські болетові гриби Алан Бессетт (Alan Bessette) із колегами наводять ці два таксони окремо, зазначаючи, що ареал S. cothurnatus важко визначити через плутанину з S. salmonicolor.[17] В молекулярних аналізах філогенії роду Suillus на основі внутрішнього транскрибованого спейсера S. salmonicolor (як S. subluteus) та S. intermedius утворили дуже тісну групу, що вказує на високий ступінь генетичної подібності.[13][14] Ці аналізи ґрунтувалися на порівнянні відмінностей послідовностей в одній ділянці рибосомної ДНК; новіші молекулярні аналізи зазвичай поєднують аналіз кількох генів, щоб підвищити достовірність висновків.[18]

Опис

Оранжевий м'якуш і слизька запона у вигляді чобота — відмінні ознаки гриба

Капелюшок S. salmonicolor тупо округлий або опуклий до майже плаского, діаметром 3–8 см.[19] Поверхня капелюшка липка до слизької у вологому стані, а в сухому стає блискучою. Колір капелюшка мінливий: від брудно-жовтого до жовтувато-оранжевого чи вохристо-лососевого, від корицево-коричневого або оливково-коричневого до жовто-коричневого. М'якуш блідо-оранжево-жовтий або оранжево-палевий чи оранжевий і не змінює кольору на повітрі. Запах і смак невиразні. Поверхня пор на нижньому боці капелюшка жовта до брудно-жовтої або жовтувато-оранжевої до лососевої, з віком темнішає до коричнюватої; вона також не змінює кольору при пошкодженні. Пори круглі до кутастих, трубочки завдовжки 8–10 мм, на 1 мм припадає 1–2 пори.[19]

Ніжка завдовжки 2,5–10 см і завтовшки 6–16 мм,[19] однакової товщини на всьому протязі або трохи розширена в нижній частині. Вона білувата до жовтуватої чи рожево-вохристої, на поверхні має червонувато-коричневі до темно-коричневих залозисті цятки та мазки. Залозисті цятки утворені скупченнями пігментованих клітин і, на відміну від сітчастості або «scabers» (дрібних помітних пучків волокон, що трапляються на ніжках інших видів Suillus), можуть бути стерті під час поводження з грибом. М'якуш ніжки вохристий до жовтуватого, часто лососево-оранжевий біля основи ніжки. Часткова запона, що захищає пластинки, які розвиваються, спочатку товста, мішкувата й гумоподібна. Біля основи вона часто має помітно потовщений ватоподібний валик тканини, а в нижній частині іноді відходить від ніжки назовні. Вона утворює драглисте кільце у верхній або середній частині ніжки. Відбиток спор корицево-коричневий до коричневого.[12] Якщо на поверхню капелюшка нанести краплю розбавленого розчину гідроксиду калію (KOH) або аміаку (хімічних реактивів, які зазвичай використовують для визначення грибів), вона спершу на мить рожевіє, а потім стає темно-червоною, коли м'якуш осідає.[20]

Спори гладенькі, приблизно еліпсоїдні, у профілі нерівнобокі, розміром 7,6–10 × 3–3,4 мкм. У розбавленому розчині KOH вони здаються гіаліновими (прозорими) до жовтуватих, а при забарвленні реактивом Мельцера — корицевими до блідо-вохристих. Базидії дещо зморщені, гіалінові, завтовшки 5–6 мкм. Цистиди розсіяні, іноді зібрані в групи (особливо на краю пластинок), зазвичай із вохристо-коричневим умістом, але іноді гіалінові. Вони булавоподібні до дещо циліндричних і мають розмір 34–60 × 10–13 мкм. Шкірка капелюшка являє собою іксотриходермій — клітинну будову, у якій крайні гіфи драглисті й ростуть приблизно паралельно, як волоски, перпендикулярно до поверхні капелюшка. Ці гіфи гіалінові й вузько циліндричні, діаметром 1,4–3 мкм. Поверхня ніжки складається з розсіяних пучків каулоцистид (цистид на ніжці), які коричневі або іноді гіалінові в KOH, булавоподібних до майже циліндричних, розташованих серед гіалінових клітин. Під цими пучками лежить шар драглистих гіалінових вертикально орієнтованих паралельних гіф у формі вузьких циліндрів. Пряжок на гіфах немає.[2]

Схожі види

Suillus acidus
Suillus intermedius

Suillus intermedius, що трапляється на північному сході та півночі Північної Америки,[21] за виглядом подібний до S. salmonicolor. Його можна відрізнити за світлішим капелюшком, кремовим до жовтуватого чи блідо-вохристого м'якушем і кільцем, яке не таке товсте й широке, як у S. salmonicolor.[22] Він також більший: діаметр капелюшка сягає 16 см, а поверхня пор при пошкодженні іноді повільно набуває червонувато-коричневого забарвлення.[23] Хоча остаточно не встановлено, чи є S. cothurnatus окремим видом, повідомляють про кілька ознак, що відрізняють його від S. salmonicolor: тонша, менш гумоподібна запона, у якої зазвичай немає потовщеного ватоподібного валика біля основи; залозисті цятки на ніжці, що складаються з пучків багатоперетинчастих гіф паралельного розташування, які закінчуються рівним рядом великих стерильних цистид (завдовжки 60–140 мкм), схожих на базидії; та дрібні гіалінові цистиди у формі здутих пляшечок зі звуженою основою.[24] До інших видів Suillus, з якими можна сплутати S. salmonicolor, належать S. acidus та S. subalutaceus. Обидва ці види мають гірше розвинену часткову запону, а їхній м'якуш має тьмянішого відтінку без жовто-оранжевих тонів.[25]

Екологія, місця існування та поширення

Suillus salmonicolor утворює мікоризу з різними видами Pinus. Це мутуалістичні стосунки, за яких підземна грибниця створює захисний чохол навколо корінців дерева та мережу гіф (мережа Гартіга, Hartig net), що проникає між епідермальними та кортикальними клітинами дерева. Ця асоціація допомагає рослині поглинати воду та мінеральні поживні речовини; натомість гриб отримує постачання вуглеводів, що їх виробляє рослина в процесі фотосинтезу. Зафіксовано, що з S. salmonicolor асоціюються дво-, три- та п'ятихвойні сосни. У Північній Америці, де гриб плодоносить із серпня до жовтня,[19] його знаходили під P. banksiana, P. palustris, P. resinosa, P. rigida, P. strobus та P. taeda. На Камчатці (на Російському Далекому Сході) його виявляли в асоціації з P. pumila, на Філіппінах — з P. kesiya,[3] а на півдні Індії — з P. patula.[26] Північна межа його північноамериканського ареалу — схід Канади (Квебек),[25] а південна — Нуево-Леон[27] та околиці Набогаме (Nabogame) в муніципалітеті Темосачі (Temósachi) штату Чіуауа, Мексика.[28]

Suillus salmonicolor збирали в Домініканській Республіці в Карибському басейні,[29] Японії,[30] на Тайвані[31] та в Мпумалангі, Південна Африка. Оскільки в Південній Африці немає природних видів Pinus, вважають, що гриб є екзотичним видом, інтродукованим через соснові плантації.[3] Його також інтродуковано до Австралії, де він відомий лише за однією знахідкою на плантації карибської сосни (Pinus caribaea) у Квінсленді,[32] і виявлено, що він росте з карибською сосною в Белізі.[33] На Гаваях його знаходять під сосною Еліота (Pinus elliotii), зокрема на газонах, де ці дерева використовують для озеленення.[34] S. salmonicolor — один із кількох ектомікоризних видів, які «подолали тисячі кілометрів від материка до Гаваїв у корінні та ґрунті інтродукованих саджанців».[35]

Їстівність

Гриб їстівний, але перед ретельним приготуванням рекомендують зняти слизьку шкірку капелюшка та часткову запону, щоб уникнути можливого гастроентериту;[36] так само польовий визначник 1992 року Edible Wild Mushrooms of North America рекомендує перед приготуванням видаляти шар трубочок, оскільки під час варіння він може стати слизьким.[37] Думки про якість гриба різняться. За книгою Boletes of North America, він «дуже добрий» із «лимонним» присмаком.[12] Канадський польовий визначник у своїй оцінці обережніший і зазначає, що треба бути хоробрим, щоб споживати гриб із такою липкою запоною.[38] Міколог Девід Арора у своїй книзі Mushrooms Demystified вважає, що гриб не вартий споживання.[39] Гриб слугує місцем існування для личинок міцетофагічних комах, таких як муха з родини Muscidae Mydaea discimana та горбатка Megaselia lutea.[40]

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б Suillus salmonicolor (Frost) Halling 1983. MycoBank. International Mycological Association. Процитовано 1 березня 2011.
  2. ↑ а б в Halling RE. (1984). Boletes described by Charles C. Frost. Mycologia. 75 (1): 70—2. doi:10.2307/3792925. JSTOR 3761543.
  3. ↑ а б в Reid DA, Eicker A (2000). South African fungi 11. Suillus salmonicolor – A bolete new to South Africa. Mycotaxon. 74 (1): 77—81.
  4. ↑ а б Peck CH. (1887). Descriptions of New York species of viscid Boleti. Bulletin of the New York State Museum. 1 (2): 57—66.
  5. ↑ а б Ixocomus subluteus (Peck) E.-J. Gilbert 1931. MycoBank. International Mycological Association. Процитовано 1 березня 2011.
  6. ↑ Slipp AW, Snell W (1944). Taxonomic-ecologic studies of the Boletaceae in northern Idaho and adjacent Washington. Lloydia. 7: 1—66.
  7. ↑ Singer R. (1945). The Boletineae of Florida with notes on extralimital species. II. The Boletaceae (Gyroporoideae). Farlowia. 2 (2): 223—303.
  8. ↑ Murrill WA. (1948). Florida boletes. Lloydia. 11: 21—35.
  9. ↑ а б Snell WH, Dick EA (1956). Notes on boletes: IX. Mycologia. 48 (2): 302—10. doi:10.2307/3755478. JSTOR 3755478.
  10. ↑ Frost CC. (1874). Catalogue of boleti of New England, with descriptions of new species. Bulletin of the Buffalo Society of Natural Sciences. 2: 100—5.
  11. ↑ Stearn WT. (2004). Botanical Latin (вид. 4th). Portland, Oregon: Timber Press. с. 242. ISBN 978-0-88192-627-9.
  12. ↑ а б в Bessette et al. (2000), с. 250–1.
  13. ↑ а б Kretzer A, Li Y, Szaro T, Bruns TD (1996). Internal transcribed spacer sequences from 38 recognized species of Suillus sensu lato: Phylogenetic and taxonomic implications. Mycologia. 88 (5): 776—85. doi:10.2307/3760972. JSTOR 3760972.
  14. ↑ а б Kretzer A, Bruns TD (1997). Molecular revisitation of the genus Gastrosuillus. Mycologia. 89 (6): 586—89. doi:10.2307/3760995. JSTOR 3760995.
  15. ↑ Palm ME, Stewart EL (1986). Typification and nomenclature of selected Suillus species. Mycologia. 78 (3): 325—33. doi:10.2307/3793035. JSTOR 3793035.
  16. ↑ Species Fungorum–Species synonymy: Suillus cothurnatus Singer. Species Fungorum. CAB International. Процитовано 1 березня 2011.
  17. ↑ Bessette et al. (2000), с. 234.
  18. ↑ Wang H, Xu Z, Gao L, Hao B (2009). A fungal phylogeny based on 82 complete genomes using the composition vector method. BMC Evolutionary Biology. 9 (1) 195. Bibcode:2009BMCEE...9..195W. doi:10.1186/1471-2148-9-195. PMC 3087519. PMID 19664262.
  19. ↑ а б в г Audubon (2023). Mushrooms of North America. Knopf. с. 304. ISBN 978-0-593-31998-7.
  20. ↑ Baroni TJ. (1970). Chemical spot-test reactions: boletes. Mycologia. 70 (5): 1064—76. doi:10.2307/3759138. JSTOR 3759138.
  21. ↑ Kuo M. (Грудень 2007). Suillus intermedius. MushroomExpert.Com. Процитовано 1 березня 2011.
  22. ↑ Roody WC. (2003). Mushrooms of West Virginia and the Central Appalachians. Lexington, Kentucky: University Press of Kentucky. с. 286. ISBN 978-0-8131-9039-6.
  23. ↑ Bessette et al. (2000), с. 240–1.
  24. ↑ Bessette et al. (2000), с. 233–4.
  25. ↑ а б Sicard та Lamoureux (2005), с. 140.
  26. ↑ Natarajan K, Raman N (1983). South Indian Agaricales. 20. Some mycorrhizal species. Kavaka. 11: 59—66. ISSN 0379-5179.
  27. ↑ García J, Castillo J (1981). Species of Boletaceae and Gomphidiaceae fungi known in Nuevo León Mexico. Boletín de la Sociedad Mexicana de Micologia (ісп.). 15: 121—98. ISSN 0085-6223.
  28. ↑ Laferrière JE, Gilbertson RL (1992). Fungi of Nabogame, Chihuahua, Mexico. Mycotaxon. 44 (1): 73—87.
  29. ↑ Ortiz-Santana B, Jean Lodge D, Baroni TJ, Both EE (2007). Boletes from Belize and the Dominican Republic (PDF). Fungal Diversity. 27: 247–416 (see p. 405).
  30. ↑ Murata Y. (1976). The boletes of Hokkaido Japan. Part 1. Suillus. Nippon Kingakukai Kaiho. 17 (2): 149—58. ISSN 0029-0289.
  31. ↑ Hongo T, Chen Z-C (1985). 台湾新産菌蕈類 [New records of Agaricales from Taiwan]. Memoirs of the Faculty of Education, Shiga University. Natural Science (яп.). 35: 35—8. ISSN 0488-6291.
  32. ↑ Leonard P, Batchelor D (2010). Slippery jack and how to find him. A field key to Suillus species in Australia and New Zealand (PDF). Fungimap Newsletter. 41: 4—8. Архів оригіналу (PDF) за 3 березня 2011.
  33. ↑ Kropp BR. (2001). Familiar faces in unfamiliar places: Mycorrhizal fungi associated with Caribbean pine. Mycologist. 15 (3): 137—40. doi:10.1016/S0269-915X(01)80039-2.
  34. ↑ Hemmes DE, Desjardin D (2002). Mushrooms of Hawai'i: An Identification Guide. Berkeley, California: Ten Speed Press. с. 106. ISBN 978-1-58008-339-3.
  35. ↑ Vellinga EC, Wolfe BE, Pringle A (2009). Global patterns of ectomycorrhizal introductions. New Phytologist. 181 (4): 960—73. Bibcode:2009NewPh.181..960V. doi:10.1111/j.1469-8137.2008.02728.x. PMID 19170899.
  36. ↑ Bessette AR, Bessette AE, Neill WJ (2001). Mushrooms of Cape Cod and the National Seashore. Syracuse, New York: Syracuse University Press. с. 43. ISBN 978-0-8156-0687-1.
  37. ↑ Bessette A, Fischer DH (1992). Edible Wild Mushrooms of North America: a Field-to-Kitchen Guide. Austin, Texas: University of Texas Press. с. 106. ISBN 978-0-292-72080-0.
  38. ↑ "Il faudrait une bonne dose of courage pour passer outre l'aspect assez repoussant que présente le voile partiel très gluant de ce champignon." Sicard та Lamoureux (2005), с. 140.
  39. ↑ Arora D. (1986). Mushrooms Demystified: a Comprehensive Guide to the Fleshy Fungi. Berkeley, California: Ten Speed Press. с. 500. ISBN 978-0-89815-169-5.
  40. ↑ Bruns T. (1984). Insect mycophagy in the Boletales: fungivore diversity and the mushroom habitat. У Blackwell M, Wheeler Q (ред.). Fungus–Insect Relationships: Perspectives in Ecology and Evolution. New York City: Columbia University Press. с. 91–129 (see pp. 120 and 122). ISBN 978-0-231-05695-3.

Використана література

  • Bessette AE, Roody WC, Bessette AR (2000). Boletes of North America: A Color Guide to the Fleshy Pored Mushrooms. Syracuse, New York: Syracuse University Press. ISBN 978-0-8156-0588-1.
  • Sicard M, Lamoureux Y (2005). Connaître, Cueillir et Cuisiner: Les Champignons Sauvages du Québec [Knowing, Picking and Cooking: The Wild Mushrooms of Quebec] (фр.). Saint-Laurent, Québec: Éditions Fides. ISBN 978-2-7621-2617-4.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).