Свистун золотистий
| ?Свистун золотистий | |
|---|---|
 Золотистий свистун (самець) | |
 Золотистий свистун (самиця) | |
| Охоронний статус | |
 Найменший ризик (МСОП 3.1)[1] | |
| Біологічна класифікація | |
| Домен: | Еукаріоти (Eukaryota) |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клас: | Птахи (Aves) |
| Ряд: | Горобцеподібні (Passeriformes) |
| Родина: | Свистунові (Pachycephalidae) |
| Рід: | Свистун (Pachycephala) |
| Вид: | Свистун золотистий |
| Біноміальна назва | |
| Pachycephala pectoralis (Latham, 1801) | |
| Підвиди | |
| (Див. текст) | |
| Синоніми | |
| Muscicapa pectoralis Pachycephala gutturalis | |
| Посилання | |
 Вікісховище: | Pachycephala pectoralis |
 Віківиди: | Pachycephala pectoralis |
 ITIS: | 561774 |
 МСОП: | 103693368 |
 NCBI: | 46904 |
Свистун золотистий[2] (Pachycephala pectoralis) — вид горобцеподібних птахів родини свистунових (Pachycephalidae). Ендемік Австралії.
Опис
Довжина птаха становить 16—18 см. Виду притаманний статевий диморфізм. У самця тім'я і нижня частина тіла яскраво-жовті, спина і крила оливково-зелені, голова і «комірець» на грудях чорні, горло біле. Винятком є самці підвиду «P. p. xanthoprocta», забарвлення якого схоже не забарвлення самиці. Самиці золотистих свистунів переважно коричнювато-сірі, хоча у деяких птахів нижні покривні пера хвоста можуть бути жовтими. У золотистих свистунів дзьоби чорні, очі червонувато-карі. Спів гучний і мелодійний[3].
Поведінка
Раціон
Рудочереві свистуни харчуються комахами, павуками та іншими безхребетними, а також ягодами. Шукають здобич в нижньому ярусі лісу. Іноді приєднуються до змішаних зграй птахів.
Розмноження
Сезон розмноження триває з вересня по січень. Самець і самиця разом будують гніздо, яке має чашоподібну форму, робиться з гілочок, кори й трави і прикріплюється до гілки дерева за допомогою павутиння. За сезон може вилупитися лише один виводок. І самець, і самиця насиджують яйця і піклуються про пташенят. Інкубаційний період триває 15 днів, пташенята покидають гніздо на 12 день.
Поширення та екологія
Золотисті свистуни живуть в різноманітних природних середовищах. Вони віддають перевагу густим лісам.
Систематика
Рудочеревий свистун був описаний в 1801 році англійським натуралістом Джоном Летемом[4]. Традиційно всередині виду виділяли близько 60 підвидів, які крім Австралії і Тасманії мешкали також на Новій Гвінеї, на островах Індонезії і Океанії. Однак за результатом молекулярно-генетичного дослідження виявилось, що золотистий свистун являє собою видовий комплекс[5]. Багато підвидів було визнано окремими видами, хоча деякі дослідники продовжують вважати їх підвидами золотистого свистуна[6].
Підвиди
Виділяють п'ять підвидів[7]:
- P. p. pectoralis (Latham, 1801) — схід Австралії;
- P. p. xanthoprocta Gould, 1838 — острів Норфолк;
- P. p. contempta Hartert, E, 1898 — острів Лорд-Гав;
- P. p. youngi Mathews, 1912 — південний схід Австралії;
- P. p. glaucura Gould, 1845 — Тасманія і острови Бассової протоки.
Збереження
МСОП вважає цей вид таким, що не потребує особливих заходів зі збереження. Золотисті свистуни широко поширені в Австралії. Однак підвид P. p. xanthoprocta, що мешкає на острові Норфолк уряд Австралії вважає вразливим. Йому загрожує знищення і дефрагментація природного середовища, а також інвазивні чорні пацюки. Більша частина популяції підвиду мешкає в Національному парку острова Норфолк[8]. Підвид P. p. contempta також вважається вразливим через обмежений ареал[9].
Галерея
-
Самець золотистого свистуна -
Молодий золотистий свистун -
Золотистий свистун
Примітки
- ↑ BirdLife International (2016). Pachycephala pectoralis. Архів оригіналу за 26 серпня 2021. Процитовано 26 серпня 2021.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Boles, W. E. (2007). Golden Whistler (Pachycephala pectoralis). Pp. 421—423 in: del Hoyo, J., A. Elliot, & D. Christie. Eds. (2007). Handbook of the Birds of the World. Volume 12: Picathartes to Tits and Chickadees. Lynx Edicions, Barcelona. ISBN 978-84-96553-42-2
- ↑ Latham, John (1801). Supplementum indicis ornithologici sive systematis ornithologiae (лат.). London: Leigh & Sotheby. с. li. Архів оригіналу за 24 червня 2021. Процитовано 26 серпня 2021.
- ↑ M.J. Andersen, A. Nyári, I. Mason, L. Joseph, J.P. Dumbacher, C.E. Filardi & R.G. Moyle. Molecular systematics of the world's most polytypic bird: the Pachycephala pectoralis/melanura (Aves: Pachycephalidae) species complex. „Zoological Journal of the Linnean Society”. 170 (3), ss. 566-588, 2014. doi:10.1111/zoj.12088 [] Помилка: {{Lang}}: немає тексту (довідка).
- ↑ Handbook of the Birds of the World Alive. Процитовано 19 жовтня 2016.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Whiteheads, sittellas, Ploughbill, Australo-Papuan bellbirds, Shriketit, whistlers. World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 9 листопада 2018. Процитовано 23 серпня 2021.
- ↑ Pachycephala pectoralis xanthoprocta — Golden Whistler (Norfolk Island). [Архівовано 9 березня 2021 у Wayback Machine.] Department of the Environment, Water, Heritage and the Arts. Accessed 10 February 2010.
- ↑ List of Extinct, Threatened and Near Threatened Australian birds. [Архівовано 5 жовтня 2012 у Wayback Machine.] The Action Plan for Australian Birds 2000. Accessed 10 February 2010.
Джерела
- Clements, James F. (2000). Birds of the World: a Checklist. Cornell University Press. с. 880. ISBN 0-934797-16-1.
Посилання
- Golden whistler videos, photos & sounds [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] on the Internet Bird Collection
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).