Нова Гвінея

Нова Гвінея
ток-пісін Niugini гірі-моту Niu Gini індонез. Papua
Мапа острова Нова Гвінея
Карта
Розташування Нової Гвінеї
Названий на честь	Гвінея (регіон)
Географія
5° пд. ш. 140° сх. д. / 5° пд. ш. 140° сх. д.
Континент	Океанія
Місцерозташування	Західна частина Тихого океану
Акваторія	Новогвінейське море, Соломонове море, Коралове море, Море Серам, Море Хальмахера, Cenderawasih Bayd
Група островів	Австралія
Площа	786 000  км² (2-ге місце)
Довжина	2398 км
Ширина	400 км
Найвища точка	Пунчак-Джая, 4884 м (1-ше місце)
Країна
Індонезія  Папуа Нова Гвінея
Адм. одиниця	Папуа Західне Папуа Індонезія[3]
Населення	9 760 420 осіб[1][2] 12,42 осіб/км² (2010)
Нова Гвінея Нова Гвінея (Індонезія)
Нова Гвінея у Вікісховищі

Нова́ Гвіне́я (ток-пісін Niugini, індонез. Papua) — другий за величиною острів Землі (після Гренландії) площею 786 тисяч км². Довжина острова становить 2 398 км, ширина — 400 км. Острів відіграє важливу роль у природній системі тропічного поясу. Він відомий надзвичайним біологічним різноманіттям, складною геологічною історією та мозаїкою природних ландшафтів — від заболочених узбереж і мангрових заростей до високогірних лісів і альпійських лук. Ізольоване положення острова сприяло формуванню великої кількості ендемічних видів рослин і тварин, що робить Нову Гвінею одним із ключових осередків світового біорізноманіття та важливим об'єктом наукових досліджень.

Нова Гвінея — один із найменш освоєних островів Землі, значна частина території якого й досі зберігає природний стан. Складний гірський рельєф, густі тропічні ліси, заболочені низовини та важкодоступність внутрішніх районів істотно обмежили господарське освоєння острова. Населення зосереджене переважно на узбережжях і в окремих міжгірських долинах, тоді як великі простори залишаються майже незаселеними. Поєднання слабкої антропогенної трансформації та тривалої ізоляції сприяло збереженню виняткового біорізноманіття, що робить Нову Гвінею унікальним природним регіоном планети.

Розташований в західній частині Тихого океану острів Нова Гвінея знаходиться на півночі від Австралії (відокремлений від неї протокою Торреса) і є її сполучною ланкою з Азією. Має материкове походження. Захід острова належить Індонезії, тоді як східна частина острова належить до Океанії і на ній з 1975 розташовується незалежна держава Папуа Нова Гвінея. На заході Нова Гвінея межує з морями Молуккського архіпелагу, на півночі омивається Тихим океаном і морем Бісмарка, на сході — Соломоновим морем, а на півдні — Арафурським морем.

Нова Гвінея є унікальним геологічним та ландшафтним утворенням планети. Цей величезний острів лежить у західній частині Тихого океану, на стику великих тектонічних плит, і є одним із найдинамічніших геологічних районів світу.

Геологічна історія Нової Гвінеї тісно пов'язана з активністю літосферних плит — Індо-Австралійської та Тихоокеанської. Острів розташований у зоні зіткнення цих плит, де відбувається інтенсивна орогенна діяльність: тиск плит спричиняє складчастість, підняття, розломи та магматизм. Цей процес триває й сьогодні, тому Нову Гвінею називають складчастою «гарячою точкою» Землі. Південна частина острова приурочена до стабільної платформи — продовження Австралійської платформи, де будова порід відносно спокійна і порівняно рівнинна. Натомість північна і центральна частини — це зона активної континентальної колізії, де шари земної кори інтенсивно деформуються.

Найвпізнаванішою рисою Нової Гвінеї є її величезний Центральний гірський хребет — довге пасмо гір, що простягається з південного сходу на північний захід практично через весь острів. Ці гори — прямий наслідок тектонічного зминання та зім'яття порід під впливом руху плит. Висоти у багатьох місцях перевищують 4000 м, а деякі вершини сягають майже 4900 м, як, наприклад, підіймається вершина Пунчак-Джая (4884 м) на західній частині острова (в індонезійській частині). Центральні гори відрізняються різкою висотною поясністю: від тропічних низовинних лісів біля океанських узбереж до альпійських луків на вершинах. Різкі коливання висоти та швидкі зміни кліматичних умов сприяють винятковій біорізноманітності цього регіону. На сході знаходяться гори Бісмарка, чия найвища точка — гора Вільгельм, 4509 м.

Зіткнення плит не лише формує гори, а й викликає значну вулканічну активність та сейсмічність. На острові та навколо нього знаходяться численні вулкани — від сплячих до активних. Наприклад, вулкан Маунт Ламінгтон у Папуа Новій Гвінеї вражає своїм драматичним виверженням у 1951 році, а інші вулкани періодично викидають пил і лаву, впливаючи на довкілля. Крім вулканізму, Нову Гвінею характеризують часті землетруси через тектонічні зсуви та розломи, що постійно перебудовують поверхню кори. Такі події періодично призводять до руйнувань у населених пунктах і формують нові форми рельєфу.

Особливо цікавими є контрасти між високими горами та навколишніми низинами. У західній частині острова вглиб суші глибоко вдаються затоки Берау і Чендравасіх, утворюючи півострови Чендравасіх і Бомберай, південно-східне узбережжя острова омиває затока Папуа. На південних і північних узбережжях острова знаходяться широкі рівнини та плоскогір'я, утворені давніми осадовими відкладами й річковими системами. Тут річки прорізають великі долини, переносячи піски та глини із гір у моря, і формують родючі заплавні рівнини. Ці низовини суттєво відрізняються від крутих, порослих джунглями гірських схилів. Саме внаслідок такого поєднання високих і низьких форм рельєфу острів має вражаючий природний ландшафт.

Клімат Нової Гвінеї належить до найвологіших і найтепліших на Землі, а його особливості формують унікальну природу та життя місцевих спільнот. Він визначається острова близькістю до екватора — сонце тут практично вертикальне увесь рік, і температурні коливання між сезонами мінімальні. Загалом клімат екваторіальний та субекваторіальний, теплий і дуже вологий з літніми температурами близько від +28 до +30 °C у низовинах і трохи нижчими в горах. Середня температура в січні (пік літа) становить приблизно +28 °C, у липні (південне літо) — близько +26 °C. У прибережних регіонах температура вдень коливається між 25 °C і 32 °C, а вночі знижується лише незначно, що створює постійну спеку й високу вологість. Такі умови майже не змінюються упродовж року, тому сезонні температурні різниці не відчутні.

Острів по суті розділений на два основні кліматичні режими: низинний тропічний і гірський помірний. У високогір'ї центральних хребтів Нової Гвінеї клімат помітно прохолодніший: на висотах понад 2000—3000 м середні температури можуть бути 15—25 °C, а вище 4500 м навіть досі зберігаються ділянки з багаторічними снігами й кригою. Такі температурні відмінності призводять до того, що навіть на відносно невеликих територіях погода може різко змінюватися — від жаркої й сирої низовини до прохолодних гірських схилів.

Однією з найважливіших характеристик клімату Нової Гвінеї є неймовірно велика кількість опадів. На рівнинах і в прибережних лісах річна сума опадів зазвичай коливається від 1300 мм до понад 6000 мм, і багато районів острова відносяться до одних із найвологіших місць на планеті. Регіони на північному сході острова та навколо архіпелагу Бісмарка отримують найбільше дощів — іноді понад 6000 мм на рік — завдяки впливу північно-західного мусону, що приносить сильні дощі з грудня по березень. У той же час з травня по жовтень переважає сухий південно-східний мусон, і опади зменшуються, особливо на південному узбережжі. Ґрунтові та атмосферні процеси, що формують опади, пов'язані також із складними вітровими режимами та острівною географією — гори змушують вологе повітря підніматися, охолоджуватися й рясно випадати у вигляді дощу. Це створює щоденну конвекцію і часті грози, особливо в другій половині дня та вночі.

Такий спекотний та вологий клімат сприяв розвитку густих тропічних лісів, багатої флори й фауни, а також сформував умови для традиційного способу життя корінних народів. Водночас часті зливи, повені та зміни в характері мусонів можуть бути причиною природних катастроф, як-от повені й зсуви під час сильних дощів. Висока вологість і теплі температури також створюють сприятливі умови для сільського господарства, зокрема вирощування культури, такої як кава, яка тут має особливо виражений смак завдяки унікальним кліматичним умовам.

Внутрішні води та прибережні морські води Нової Гвінеї формують унікальну гідрологічну систему. Це район, де річки, озера, узбережні затоки та моря створюють різноманітні водні середовища, що мають велике значення для природи й людини.

Серцем внутрішньої гідрографічної мережі Нової Гвінеї є її могутні річки. Найдовшою є річка Сепік, яка тече понад 1120 км у північному напрямку, збираючи води численних приток і прорізаючи величезні низинні болотяні рівнини перед виходом у Тихий океан. Поряд із нею, річка Флай, довжиною понад 1100 км, тягнеться на південь до затоки Папуа й формує найбільшу річкову систему острова зі своїми гілками та притоками, такими як Стрікленд і Ок-Теді. Інші великі річки включають Раму, Пулау (674 км), Мамберамо (670 км), Пурарі і Кікорі, що перетинають внутрішні райони й живлять прибережні екосистеми.

Річки не лише забезпечують прісною водою широкі болотяні системи та тропічні ліси, а й є важливими транспортними шляхами для місцевого населення, яке проживає вздовж їхніх берегів. Внутрішні води також включають великі озера. Наприклад, озеро Мюррей — найбільше в Папуа Новій Гвінеї, займає сотні квадратних кілометрів і через свої численні притоки пов'язане з системою Флай. Ці водні системи характеризуються високою біорізноманітністю: численні види риб, крокодилів, водоплавних птахів і безхребетних мешкають у прісних водах, пристосовані до тропічного клімату з великими річними опадами.

Острів Нова Гвінея омивається тропічними водами Тихого океану. На півночі острова простягається узбережжя Бісмаркового моря — частини Тихого океану з кораловими рифами, мангровими болотами та численними бухтами. Це море лежить між островом і архіпелагом Бісмарка і має глибоку океанську акваторію. На сході та південному сході знаходиться Соломонове море, величезна частина південно-західного Тихого океану, яке межує з узбережжям Нової Гвінеї та островами Соломонових островів. Воно відоме теплою водою, високою солоністю та багатим морським життям, включаючи коралові рифи, риб і морських ссавців.

Ґрунтовий покрив Нової Гвінеї сформувався в умовах вологого тропічного клімату, складного рельєфу та інтенсивних процесів вивітрювання. Переважають червоні й жовті фералітні ґрунти, багаті на оксиди заліза та алюмінію, але відносно бідні на поживні елементи через сильне вимивання. У низинних тропічних лісах поширені глибоко профільовані латеритні ґрунти, тоді як у заплавах річок формуються більш родючі алювіальні ґрунти, придатні для землеробства.

У гірських районах Центрального хребта ґрунти тонші, часто кам'янисті, з вираженою вертикальною зональністю — від бурих лісових до гірсько-лучних. Узбережжя характеризується мангровими й болотними ґрунтами, з високим вмістом органічної речовини та солей, що відображає специфічні умови перезволоження і вплив морської води.

Нова Гвінея має унікальні природні умови, що сприяють надзвичайно високому біорізноманіттю — особливо рослинному. Його рослинний світ вражає різноманіттям видів, угруповань та фітоценозів, завдяки чому Нова Гвінея вважається одним із найважливіших центрів біологічної різноманітності на планеті.

Нова Гвінея є островом із найрізноманітнішою флорою серед усіх островів світу. Тут налічується понад 13 630 видів судинних рослин, що робить його найвідомішим «рослинним чемпіоном» серед островів, випереджаючи такі біорізноманітні регіони, як Мадагаскар або Калімантан. У флорі острова є представники 1742 родів та 264 родин рослин, з яких більше 68 % видів є ендемічними — тобто не зустрічаються більше ніде у світі. Такий високий рівень ендемізму робить Нову Гвінею не лише природним скарбом, але й важливою територією для збереження біорізноманіття.

Строго ендемічними родами рослин Нової Гвінеї є:

• Деревні та чагарникові роди: Finschia (деревні гондванського походження); Archboldiodendron (тропічні дерева гірських лісів); Mastixicarpum (рід вологих гірських лісів, реліктового характеру); Papuacedrus (хвойний рід, ендемік високогірних районів); Idenburgia (деревний рід, характерний для дощових лісів).
• Орхідні ендеміки (Orchidaceae): Papuorchis (рід, приурочений до вологих гірських лісів); Ceratostylis (частково); Diplocaulobium (центр різноманіття, більшість видів ендемічні Новій Гвінеї).
• Гірські та субальпійські роди: Oreocallis (представники високогірних поясів); Dimorphanthera (значна частина роду є строго папуанською); Papuasicyos (рід ліан, обмежений' гірськими районами).
• Трав'янисті та ліанні роди: Papuacalia (рід гірських трав'янистих рослин); Papuechites (ліановий рід вологих лісів); Papuastylis (мікроендемік гірських районів).

За флористичним районуванням світу Нова Гвінея належить до Малезійської області Індо-Малезійського підцарства Палеотропічного флористичного царства^[4]. Ця область вирізняється рядом характерних ознак, зокрема географічною ізоляцією (острів тривалий час був ізольований від материків та сусідніх островів, що сприяло унікальному розвитку флори), історичними геологічними процесами (переміщення тектонічних плит, коливання рівня моря та зв'язки з Австралійським та Азійським континентами впливали на міграцію і видоутворення рослинних груп), високим рівнем ендемізму серед судинних рослин (включно з численними рідкісними родами орхідей, пальм, фікусових та інших тропічних таксонів), значним видовим розмаїттям у порівнянні з сусідніми флористичрими областями).

Рослинний покрив Нової Гвінеї утворений кількома типами рослинності. Переважаюча частина Нової Гвінеї вкрита густими тропічними дощовими лісами. Ці ліси ростуть в низинах, де кількість опадів висока — зазвичай понад 2000—3500 мм на рік — і практично немає сухого сезону. Тут ростуть величезні деревні види з широкими кронами, пальми, ліани, епіфіти й папороті. Нижні яруси вкриті густими чагарниками та травами, а багатий видовий склад рослин створює складну тривимірну структуру джунглів. У болотистих низинах уздовж великих річок (наприклад, Сепік чи Флай) розвиваються болотні та заболочені ліси, де домінують рослини, пристосовані до затоплення водою. Тут часто зустрічаються пальми, такі як сагова, яка є важливим джерелом їжі для місцевих громад.

Піднімаючись у гори центрального хребта Нової Гвінеї, ми потрапляємо в інші типи рослинності. Уже на висотах від 1000 до 3000 м над рівнем моря тропічні широколистяні ліси поступово змінюються нижніми та верхніми гірськими лісами, де температури прохолодніші, а рослини пристосовані до частих туманів і вологості. У нижніх монтанних лісах домінують такі дерева як араукарія (Araucaria), кастанопсис (Capistrano) і багато епіфітів, які прикрашають стовбури та гілки старих дерев. На ще більших висотах утворюються гірські туманні ліси — лісові масиви з густими мохами, лишайниками та орхідеями, огорнені частими туманами.

Над межою лісу (приблизно 3200—3900 м і більше) починаються субальпійські та альпійські луки — відкриті ділянки з низькорослими травами, мохами та чагарниками, пристосованими до холодних ночей і сильних вітрів. Ці зони багато в чому нагадують альпійські екосистеми, знайдені в інших частинах світу, але мають свої ендемічні види.

Хоча тропічні ліси домінують на острові, у деяких регіонах на півдні та в центральній частині (зокрема в зоні Транс-Флай) можна знайти савани і трав'янисті луки. Ці площі з широко розкиданими деревами або зовсім без дерев ростуть у місцях із сезонними дощами та тривалими періодами сухості. Рослини тут адаптовані до пожеж, які регулярно виникають у сухий сезон. У саванах зростають кедрові евкаліпти, чагарникові види та різні трави, серед яких домінують високі види Themeda та Imperata.

У прибережних районах острова поширені прибережні та мангрові ліси, де солонолюбні рослини адаптовані до солоної води й періодичних приливів. Мангрові дерева, зокрема Avicennia marina та різофора (Rhizophora), створюють густі зарості вздовж узбережжя й відіграють важливу роль у захисті берегової лінії.

Болотні рослинні угруповання, пов'язані з річковими системами, підтримують іншу унікальну флору і рослинність — від «плаваючих» трав'янистих боліт до деревних болотних видів та широкого спектра водних рослин.

Незважаючи на те, що острів займає менше ніж 0,5 % суходолу Землі, він підтримує 5—10 % усіх видів тварин планети — від мікроскопічних комах до великих птахів, рептилій і ссавців. Така неймовірна різноманітність пов'язана з давньою історією ізольованого розвитку та складною географією, де гори, рівнини й мангрові ліси створили численні унікальні екосистеми. Біорізноманіття Нової Гвінеї — це не просто кількість видів, а й неймовірна біологічна унікальність. Багато тварин еволюціонували тут у форматі, якому немає аналогів ніде в світі: від деревних кенгуру до отруйних птахів, від гігантських метеликів до рідкісних єхидн. Понад 200 тис видів комах і численні види хребетних усе ще чекають на наукове відкриття.

Теріофауна (330—350 видів, ендеміків понад 70 %). Незважаючи на тропічні ліси, Нова Гвінея майже не має великих плацентарних ссавців, на відміну від Африки чи Південної Америки. Тут домінують сумчасті (близько 200 видів) — родина, яка найбільш характерна для Австралії і Нової Гвінеї. Деревні кенгуру — одні з найяскравіших символів гвінейської фауни; ці сумчасті мають здатність лазити по деревах і чудово адаптовані до життя в гірських лісах. Єхидни — однопрохідні ссавці, що відкладають яйця; мешкають як загальні види (коротконосі), так і довгоносі єхидни, які живуть у високогірних тропічних лісах. Кускуси та валлабі (Dorcopsis, Dorcopsulus) — це невеликі сумчасті, які живуть у густих тропічних лісах, живляться плодами, листям і дрібними безхребетними. Квол новогвінейський (Dasyurus albopunctatus) — хижий сумчастий, схожий на маленького кота, що живиться дрібними тваринами і комахами. Крім того, широку групу становлять кажани (близько 120 видів), що відіграють важливу роль у розповсюдженні насіння та запиленні. Плацентарні (гризуни, свині) представлені 20—30 видами. Копитні і хижі плацентарні (крім інтродукованих) відсутні.

Орнітофауна (740—760 видів, ендеміків близько 450—500 видів). Нову Гвінею часто називають «домом райських птахів» (Paradisaeidae; понад 40 видів); це одні з найвідоміших символів острова; самці цих птахів мають фантастичне забарвлення і витончені пір'я, що використовуються під час танцювальних шлюбних ритуалів. Казуари — великі нелітаючі птахи, що можуть досягати величезних розмірів і важать більше 50 кг; вони відіграють важливу роль у розсіюванні насіння великих плодів. Папуги, какаду (понад 100 видів), голубоподібні (близько 50 видів) та широкий спектр співочих птахів — ще одна група, що демонструє значну різноманітність форм, розмірів і кольорів.

Герпетофауна. Тропічні райони Нової Гвінеї є домом для численних рептилій (близько 500 видів, понад 70 % ендеміків) та амфібій (понад 400 видів, понад 90 % ендеміків) — від деревних змій до груп великих ящірок. Пітон зелений (Morelia viridis) — яскраво-зелена змія, що мешкає в кронах дерев і харчується дрібними ссавцями й птахами. тут мешкає близько 300 видів ящірок (включаючи великих варанів), близько 150 видів змій, 5—6 видів черепах. Серед амфібій переважають безхвості земноводні. Нова Гвінея — один зі світових центрів різноманіття жаб; у країні знайдено безліч унікальних видів, деякі з них — найменші жаби в світі, що важать менше граму і сягають кількох міліметрів у довжину.

Іхтіофауна. Острів знаходиться в зоні так званого Коралового трикутника, що має найвищу морську біорізноманітність у світі. У водах навколо Нової Гвінеї мешкають понад 3000 видів риб, багато з яких є ендеміками коралових систем. У прісноводних водоймах острова живуть також понад 400 прісноводних видів риб, серед яких ендеміки становлять близько 45 %.

Безхребетні. Величезне біорізноманіття Нової Гвінеї становлять комахи та інші безхребетні — ймовірно, таких видів понад 200 тисяч, і ще багато залишаються невідомими науці. Кількість метеликів становить близько 455 видів. Відомими прикладами є гігантські метелики, серед яких птахокрилка королеви Олександри (Ornithoptera alexandrae) — найбільший метелик у світі за розмахом крил.

За зоогеографічним районуванням світу Нова Гвінея належить до Новогвінейської підобласті Австралійської області зоогеографічного царства Нотогея, разом з Австралією, Тасманією та прилеглими островами. На відміну від островів на захід від лінії Воллеса, фауна Нової Гвінеї майже повністю позбавлена типових азійських груп (копитних, котячих, мавп) і натомість представлена сумчастими, однопрохідними та характерними австралійськими птахами.

Новогвінейська зоогеографічна підобласть. Охоплює основний острів Нова Гвінея і прилеглі острови (архіпелаг Бісмарка, острови Д'Антркасто, частково Соломонові острови). Характерними рисами підобласті є домінування сумчастих ссавців і однопрохідних, надзвичайно високий ендемізм птахів, амфібій і рептилій, слабка представленість плацентарних ссавців (переважно гризуни та кажани), велике значення вертикального (висотного) районування. У межах Нової Гвінеї зазвичай виділяють чотири основні зоогеографічні провінції.

• Північна прибережна провінція. Характеризується високим різноманіттям деревних і напівдеревних форм, значною часткою ендемічних птахів і земноводних, більш «острівним» поширенням тваринних угруповань. Характерні види: деревні кенгуру (Dendrolagus pulcherrimus, Dendrolagus matschiei), кускус пухнастий (Phalanger orientalis), райські птахи — дивоптах малий (Paradikaea minor) і чароптах (Seleucidis melanoleuca), пітон зелений (Morelia viridis), численні дрібні ендемічні квакші родів Litoria та Cophixalus.
• Папуаська низовинна провінція. Охоплює обширні південні рівнини, заболочені території, савани та річкові системи (Флай, Дігул, Пурарі). Клімат сезонно вологий, із вираженим сухим періодом. Фауна має більше спільних рис з Північною Австралією, значна роль наземних форм і великих тварин, порівняно нижчий ендемізм, ніж у горах. Характерні види: казуар звичайний (Casuarius casuarius); валабі Dorcopsis luctuosa, крокодил гребенястий (Crocodylus porosus), тайпан Oxyuranus scutellatus, великі водно-болотні птахи.

• Центральгвінейська гірська провінція. Займає Центральний гірський хребет (Маоке, Оуен-Стенлі, Біак), де висоти перевищують 4000 м. Тут чітко виражена висотна поясність: від гірських дощових лісів до субальпійських луків. Характеризується найвищим рівнем ендемізму на острові, численними реліктові та вузькоареальними видами, сильна ізоляцією фауністичних комплексів між окремими масивами. Характерні види: проєхидна волохата (Zaglossus bruijni), гірські деревні кенгуру (Dendrolagus goodfellowi), високогірні райські птахи — астрапії (Astrapia) і паротії (Parotia), мініатюрна квакша Paedophryne amauensis — один із найменших хребетних у світі, ендемічні ящірки родів Emoia та Tribolonotus.
• Острівна (Периферійна) новогвінейська провінція. Включає архіпелаг Бісмарка, острови Д'Антркасто та низку дрібних островів навколо Нової Гвінеї. Біота формувалася в умовах ізоляції та обмежених площ. Тут яскраво виражений острівний ендемізм, спрощені трофічні ланцюги, часті приклади карликовості або, навпаки, гігантизму. Характерні види: ендемічні голуби та папуги, локальні види кускусів, численні ендемічні рептилії та наземні равлики, унікальні комахи, зокрема великі метелики роду Ornithoptera.

У 2005 році група американських дослідників виявила в тропічних лісах гірського району Нової Гвінеї місце, назване нею потім «Едемським садом». Цей район, площею близько 300 тисяч гектарів, розташований на схилах гір Фоджа в західній частині Нової Гвінеї та ізольований від впливу навколишнього світу. Учені виявили в Едемському саду понад 20 невідомих раніше видів жаб, чотири нових види метеликів, п'ять невідомих науці видів пальм і безліч дивовижних рослин. Виявлено декілька видів рідкісних сумчастих — деревних кенгуру, а також «райський птах» Паротія фойська, що раніше вважався вимерлим видом.

Всі тварини — мешканці нагір'я — не бояться людини, зокрема, рідкісна довгодзьоба проєхидна.

У давнину Нова Гвінея була сполучена з Австралією. Розділення відбулося в результаті підвищення рівня Світового океану відносно недавно. Цим пояснюється наявність на Новій Гвінеї численних видів сумчастих, що живуть в Австралії. Заселення людиною відбулося 40 тисяч років тому з Азії. Надалі від переселенців утворилося більше тисячі папуасько-меланезійських племен. Відсутність великих, придатних до одомашнення, тварин на острові заважало розвитку рільництва і робило неможливим скотарство. Це сприяло збереженню первісно-общинного ладу на великих територіях Нової Гвінеї аж до сьогодення. Різноманітність мов і безліч племен була зумовлена ізольованістю людей одне від одного через почленований рельєф і брак технічних засобів, що сприяли б спілкуванню і культурному обміну.

Першими відкривачами Нової Гвінеї були іспанські і португальські мореплавці на початку XVI століття. У 1526 зійшов на сушу на північно-західному березі острова дон Жоржі де Мінезіш. Згідно з легендою, він дав острову назву Папу́а (papuwah), що в індонезійській мові означає «кучерявий».

Це ім'я описувало кучеряве волосся меланезійських аборигенів. У 1545 біля острова пропливав іспанець Іньїго Ортіс де Ретес і назвав його Нова Гвінея, оскільки узбережжя нагадувало йому береги Африканської Гвінеї, які він бачив раніше. Пізніше іспанські купці почали вивозити золото, срібло, кокоси, каучук і дорогоцінні породи дерев.

У 1828, перша європейська держава Нідерланди зайняли західний півострів Вогелькоп. У 1884 решту острова розділили на частини між собою Нідерланди, Велика Британія і Німеччина. Нідерландам відійшла західна половина Нової Гвінеї, британці отримали південний схід, німці — північний схід, який вони назвали Землею кайзера Вільгельма. Британська частина була віддана Австралії в 1906, а німецька після Першої світової війни стала австралійським мандатом Ліги Націй.

Під час Другої світової війни острів був окупований Японією. Потерпаючи від жахливого ставлення японської армії, папуаси допомагали силам союзників як могли, транспортуючи спорядження і поранених через острів. Після війни за незалежність у 1949 Індонезія заявила претензії на західну частину Нової Гвінеї, яка, проте залишилася під адміністрацією Нідерландів.

З 1957 Нідерланди і Австралія почали будувати плани незалежності об'єднаної Нової Гвінеї в 1970-х. У 1961 в західній частині були проведені вибори і створений парламент. Не бажаючи такого політичного розвитку, Індонезія у відповідь на це ввела свої війська і оголосила про приєднання західної половини острова до Індонезії. Після цього почалися масові депортації папуаського населення, на місце якого прийшли поселенці з острова Ява. Вважається, що в результаті «етнічного чищення» західної Нової Гвінеї загинуло близько 300 тисяч папуасів. У 1975 східній частині Нової Гвінеї Австралія дала незалежність, так утворилася держава Папуа Нова Гвінея.

Острів Нова Гвінея поділений між двома державами: Папуа-Нова Гвінея (східна частина) та Індонезія (західна частина, яка називається Західна Нова Гвінея або провінції Папуа і Західне Папуа). Населення цього величезного тропічного острова — не лише чисельність людей, але й неймовірна культурна й мовна мозаїка, яка робить Нову Гвінею унікальною серед людських спільнот.

Загальна кількість людей на Новій Гвінеї оцінюється приблизно в 15—16 млн осіб. Східна частина, Папуа-Нова Гвінея, має близько 9,8—10 млн жителів (за оцінками 2023–2024 років). Західна Нова Гвінея, що належить Індонезії, додає приблизно 5,6 млн населення (оцінка 2022 року). Ці цифри щороку змінюються через народжуваність, міграцію і демографічні тренди, але загальний масштаб населення зберігається в межах цих оцінок.

На острові мешкають сотні народів, більшість яких мають свої власні мови, традиції та культурні практики. У Папуа-Новій Гвінеї, наприклад, говорить приблизно 839–1100 різних мов, що становить значну частину всіх мов світу. Це найвищий рівень мовного розмаїття в одній країні на Землі. Етнічні групи Нової Гвінеї традиційно поділяються на дві великі категорії: австронезійські народи, які населяють узбережжя та острови, і папуанські/меланезійські народи, що живуть у внутрішніх горах та джунглях. Крім того, у Західній Новій Гвінеї проживає багато індонезійських етносів внаслідок міграції та політики переселення в XX–XXI століттях.

Різноманіття мов — одна з найважливіших рис населення Нової Гвінеї. У Папуа-Новій Гвінеї офіційними є ток-пісін, англійська та хірі-моту. Проте більшість людей розмовляє власною рідною мовою, часто з дуже малою кількістю носіїв. Це створює складну мережу комунікації, де місцеві мови паралельно існують із загальнонаціональними мовами-лінгва франка. У Західній Новій Гвінеї також говорять сотні мов (оцінки 200—700), що належать до багатьох мовних сімей, включаючи місцеві папуаські мови та австронезійські мови.

У Папуа-Новій Гвінеї більшість населення ідентифікує себе як християни (переважно протестанти чи католики), хоча традиційні вірування та практика магії та обрядів залишаються важливою частиною життя багатьох громад. У Західній частині острова також домінує християнство, але існують значні мусульманські та змішані традиції, особливо серед переселенців з інших регіонів Індонезії.

Незважаючи на чисельність населення, урбанізація тут відносно низька. Найбільші міста — Порт-Морсбі (Папуа Нова Гвінея) і Джаяпура (Індонезія). Більшість людей живуть у селах і невеликих громадах, особливо в гірських регіонах, де доступ до сучасної інфраструктури обмежений. Наприклад, лише близько 13 % населення Папуа-Нової Гвінеї проживає в містах, інша частина займається традиційним господарством, землеробством та рибальством.

Український письменник в Австралії Дмитро Нитченко (нар. в м. Зіньків) написав книжку «Слідами Миклухи-Маклая». Це науково-художня розвідка про видатного українського мандрівника. Письменник сам проходить маршрутом Миклухи-Маклая, розкриваючи перед україномовним читачем нову, модерну культуру національностей Нової Гвінеї. (Журнал «Український засів», м. Харків, № 7, 1997, С. 91).

У 2016 році у видавництві «Ярославів Вал» про славетного вченого і дослідника вийшов ґрунтовний роман Івана Корсака «Запізніле кохання Миклухо-Маклая».

• Гори Нової Гвінеї
• Центральний хребет

• Білоус Л. Ф. Біогеографія: Навч. посібник. К., 2021
• Огар В. В. Регіональна геологія: Навч. посібник. К., 2017
• Де розташована Папуа-Нова Гвінея? – Countryaah
• Ендемічні тварини Папуа Нової Гвінеї
• Що являє собою — Нова Гвінея? [Архівовано 9 грудня 2012 у Wayback Machine.]
• 2024 Papua New Guinea floods
• Biodiversity / Papua New Guinea
• Cold pools, Breezes, and Monsoons: Propagating Convection over New Guinea
• Fauna of New Guinea
• Fauna of New Guinea
• Most biodiverse island (flora) | Guinness World Records
• Mount Lamington:
• Demographics of Papua New Guinea
• Indigenous people of New Guinea
• New Guinea plants | WWF
• New Guinea has the world's richest island flora | ScienceDaily
• New Guinea
• New Guinean quoll
• Papua New Guinea : The World Factbook
• Papua New Guinea - Country Profile
• Papua New Guinea - The World Factbook
• Paradise island teeming with life: New data reveals New Guinea has the highest plant diversity of any island in the world | Kew
• Study finds New Guinea most plant-rich island in the world
• Soils of Papua New Guinea
• Soils of Papua New Guinea 2
• Tectonics of the New Region
• The Geological and Tectonic Evolution of Feni, Papua New Guinea
• Western New Guinea