YaChudo

Hostis humani generis

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Hostis humani generis (латина, «ворог людства») — юридичний жаргон, що походить з адміралтейського права. До прийняття міжнародного публічного права пірати та работорговці, як правило, вважалися такими, що перебувають поза правовим захистом, і тому з ними могла мати справу будь-яка держава, навіть та, яка не зазнала безпосереднього нападу.

Можна порівняти цю концепцію з загальноправовим «судовим наказом про оголошення поза законом», який оголошував особу поза королівським законом, буквально поза-законом, підданою насильству та страті з боку будь-кого. Подібними також можуть бути давньоримська цивільно-правова концепція проскрипції та статус homo sacer, набутий через проскрипцію.[1]

Передумови

Можливо, найдавнішим із морських законів є заборона піратства, оскільки небезпека нападу піратів, які не керуються національною вірністю, є спільною для суден і моряків усіх націй, а отже, становить злочин проти всіх націй. З часів класичної античності пірати вважалися особами, які ведуть приватну війну, приватну кампанію грабунку й розбою не лише проти своїх жертв, але й проти всіх народів, і тому ті, хто займається піратством, мають особливий статус, що визначає їх як hostis humani generis, ворогів людства. Оскільки піратство будь-де становить загрозу для кожного моряка та кожного судна всюди, вважається загальним правом і загальним обов’язком усіх націй, незалежно від того, чи зазнали їхні судна нападу саме від цієї піратської ватаги, захопити піратів, судити їх належно створеним військово-польовим судом або адміралтейським судом (у надзвичайних обставинах – у порядку барабанного військово-польового суду, скликаного офіцерами корабля-захоплювача) і, в разі визнання винними, стратити через повішення на реї корабля-захоплювача – авторитетний морський звичай.[2]

Хоча деякі держави в певні часи вдавалися до спрощеної польової розправи над піратами, це вважалося нестандартним, оскільки захоплені разом із піратами особи потенційно могли мати захист проти звинувачень у піратстві, наприклад примус.[3] Тим не менш, таке покарання вважалося правомірним, якщо обмеження належної правової процедури диктувалося нагальною військовою необхідністю. Наприклад, на початку 1831 року команду з 250 осіб, захоплену поблизу острова Вознесіння, доправили на Вознесіння і без суду повісили, оскільки вони поводилися бунтівно й погрожували перекинути 30-членний екіпаж HMS Falcon, британського військового шлюпа, який узяв їх у полон. Оскільки в цьому випадку спрощена розправа була зумовлена військовою необхідністю, існували явні докази злочину, а сама страта відбулася на місці й незабаром після бою, її можна класифікувати як лише нестандартну, а не як порушення морського звичаю.[3]

Теоретичне розширене використання терміна

Наземні та повітряні аналоги піратів, бандитів та викрадачів не підпадають під універсальну юрисдикцію так само, як піратство; це попри аргументи,[4] що вони повинні.[джерело?] Натомість ці злочини, разом із тероризмом, катуваннями, злочинами проти осіб, які користуються міжнародним захистом,[5] та фінансуванням тероризму, підпадають під принцип aut dedere aut judicare (тобто суди або видай). У сучасному глобальному кліматі міжнародного тероризму деякі коментатори закликали ставитися до терористів усіх видів як до hostis humani generis.[6]

Інші коментатори, такі як Джон Ю,[7] закликали поширити цей гіпотетичний зв’язок hostis humani generis від піратів до викрадачів літаків, терористів, аж до «незаконних ворожих комбатантів». Незаконні ворожі комбатанти, або особи, захоплені під час війни, які не воюють від імені визнаної суверенної держави, стали дедалі поширенішим явищем у сучасних війнах, як-от війна в Афганістані, Війна в Іраку, Чеченські війни та Громадянська війна в Сирії.

Фактичне розширене використання терміна

Єдиним фактичним розширенням hostis humani generis, схваленим судами, є його поширення на катів (осіб, які вчиняють катування). Це було зроблено рішеннями судів США та міжнародних судів; зокрема, у справі, розглянутій у Сполучених Штатах у 1980 році, Filártiga v. Peña-Irala, 630 F.2d 876, Апеляційний суд другого округу США постановив, що він може здійснювати юрисдикцію щодо агентів військової диктатури Альфредо Стресснера в Парагваї (в їхній індивідуальній якості[8]), які, як було встановлено, вчинили злочин катування проти громадянина Парагваю, використовуючи свою юрисдикцію на підставі Клаузули про злочини[9] Конституції Сполучених Штатів, Закону про деліктні позови іноземців та звичаєвого міжнародного права. Ухвалюючи це рішення, суд виголосив відому фразу: «Дійсно, для цілей цивільно-правової відповідальності кат став подібним до пірата та работорговця, які були до нього: hostis humani generis, ворог усього людства». Таке використання терміна hostis humani generis було підкріплене рішенням Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії у справі про засудження особи, яка вчиняла катування, Prosecutor v. Furundžija.[10][11]

Під час судового процесу над Ейхманом 1961 року Єрусалимський окружний суд прямо не визнав Адольфа Ейхмана hostis humani generis. Однак обвинувачення посилалося на цей стандарт, який зрештою було згадано у вироку з посиланням на піратство.[12][13]

Хоча Нюрнберзький процес прямо не посилався на термін hostis humani generis, його імпліцитна логіка була присутньою у вступному слові головного обвинувача Роберта Джексона, який заявив про злочини «настільки розраховані, настільки зловісні та настільки руйнівні, що цивілізація не може терпіти їх ігнорування, бо не може пережити їх повторення»[14]. Саме Нюрнберзький процес заклав основу для концепції «злочинів проти людяності», яка згодом стала ключовим елементом універсальної юрисдикції[15].

Ця правова концепція знайшла подальше застосування у справі Августо Піночета (1998), де Палата лордів Великої Британії визнала, що колишній голова держави може бути притягнутий до відповідальності за катування, оскільки кат, подібно до пірата та работорговця, є hostis humani generis — ворогом усього людства[16]. Це рішення стало прецедентом для застосування універсальної юрисдикції щодо колишніх керівників держав.

Практичним втіленням цих принципів став бельгійський закон 1993 року (розширений у 1999 році), який надав бельгійським судам повноваження переслідувати осіб, звинувачених у геноциді, злочинах проти людяності та воєнних злочинах, незалежно від місця вчинення злочину чи національності обвинуваченого[17].

У науково-популярній історичній монографії 2025 року Спенсера Д. Майлза Hostis Humani Generis: The American Aeneid, and the Nature of Progressivism цей термін використовується для протиставлення локківського «стану війни» ідеалам соціального євангелія / соціального організму, спрямованим на перебудову суспільства з патерналістської перспективи або «згори донизу».[18]

Див. також

Примітки

  1. ↑ Jonsson, Stefan (2008). A Brief History of the Masses: (Three Revolutions). Columbia University Press. ISBN 9780231145268.
  2. ↑ Ward, Graham, ред. (21 лютого 2006). Under The Brave Black Flag: Pirates and Mutineers. Submission to the HMAS Sydney II Commission of Inquiry (PDF). Australia: Ministry of Defense. с. 6th pg. in excerpt. Процитовано 10 травня 2009.
  3. ↑ а б Brantly, W. T., ред. (19 лютого 1831). (The) Summary Method. The Columbian Star & Christian Index. Philadelphia, Pennsylvania: Martin & Bolden. IV (8): 125. Процитовано 10 травня 2009.
  4. ↑ Air Piracy and Capture Act 2001 — Hon. Ron Paul (додаткові зауваження); 10 жовтня 2001. avalon.law.yale.edu (англ.).
  5. ↑ Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів (також відома як «Конвенція про захист дипломатів») була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 14 грудня 1973 року.
  6. ↑ Hostis Humani Generi: Піратство, тероризм і нове міжнародне право
  7. ↑ Yoo, John (7 червня 2012). John Yoo: Obama, Drones and Thomas Aquinas. Wall Street Journal (англ.). Процитовано 13 серпня 2016.
  8. ↑ Згідно з правовими принципами Сполучених Штатів, уряд держави як юридична особа не може нести відповідальність за навмисні або умисні дії, що суперечать її конституції, праву народів або внутрішнім законам. Це пояснюється тим, що уряд є творінням, створеним дією позитивного права, а тому, як творіння права, не може діяти у спосіб, ворожий самій суті, яка надає йому сенс. Однак це породжує проблему: що робити, якщо уряд діє незаконно? Як покарати таку поведінку? Протягом багатьох років суди створили юридичну фікцію, щоб надати засоби захисту жертвам незаконних дій уряду. Ця фікція припускає, що ці незаконні дії вчиняються, не за домовленістю, не за вказівкою чи іншим чином спрямовуються урядом, про який йде мова, а окремими посадовими особами уряду, які виконали незаконні дії. Отже, хоча уряд не може бути притягнутий до відповідальності за дії, вчинені від його імені, окремі державні агенти, які вчиняють дії, що суперечать Конституції чи міжнародному праву, можуть нести особисту відповідальність. (Більше того, їхня відповідальність є підвищеною, оскільки вони діяли під виглядом закону, що значно обтяжує тяжкість правопорушення; див. Ex parte Young, 209 U.S. 123 (1908), а також Bivens v. Six Unknown Named Agents, 403 U.S. 388 (1971).) Це стимулює державних агентів не «просто виконувати накази», коли ці «накази» є злочинними.
  9. ↑ Стаття 1, Розділ 8, Пункт 10 Конституції Сполучених Штатів, яка передбачає, що Конгресу надаються повноваження «визначати та карати піратство та фелонії, скоєні у відкритому морі, а також злочини проти міжнародного права»; цей пункт як прямо передбачає, що Конгрес може кодифікувати звичаєве міжнародне право у федеральне законодавство, так і імпліцитно визнає це право, або, як воно було відоме з незапам'ятних часів, як Право народів, як джерело права поза Конституцією, подібно до загального права.
  10. ↑ Decision of ICTY in Prosecutor v. Furundžija. 10 грудня 1998. Архів оригіналу за 13 березня 2008. Процитовано 10 вересня 2008.
  11. ↑ Janis, M. and Noyes, J. "International Law: Cases and Commentary (3rd ed.)", Page 148 (2006)
  12. ↑ Arendt, Hannah (2006). Eichmann in Jerusalem: A Report on the Banality of Evil. New York: Penguin Books. с. 260. ISBN 0143039881.
  13. ↑ Luban, David (2018). The Enemy of All Humanity. Netherlands Journal of Legal Philosophy. 47 (2): 123—124. doi:10.5553/NJLP/221307132018047002002.
  14. ↑ Robert Jackson, Opening Statement Before the International Military Tribunal (Nov. 21, 1945)
  15. ↑ Academic Journals, "Understanding the content of crimes against humanity: Tracing its evolution from Nuremberg to Rome" (2021)
  16. ↑ Michigan Law Review, "Pinochet and International Human Rights Litigation" (1999)
  17. ↑ International Commission of Jurists, "Rights groups support Belgium's universal jurisdiction law" (2003)
  18. ↑ Miles, Spencer D. Hostis Humani Generis: The American Aeneid, and the Nature of Progressivism. Colorado: Tributary House Ltd., 2025; ISBN 979-8-218-84764-7; p. 3, 32. Cf. «…той, хто намагається віддати іншу людину в свою абсолютну владу, тим самим ставить себе у стан війни з нею…», Locke, Second Treatise, 111:17.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).