YaChudo

Hapalopilus rutilans

Переглядів: 0. Оновлено 02.11.2026.

?Hapalopilus rutilans
Hapalopilus rutilans із пурпуровими плямами від дії лугу
Hapalopilus rutilans із пурпуровими плямами від дії лугу
Біологічна класифікація
Домен:Еукаріоти (Eukaryota)
Царство:Гриби (Fungi)
Підцарство:Вищі гриби (Dikarya)
Відділ:Базидієві (Basidiomycota)
Клас:Агарикоміцети (Agaricomycetes)
Порядок:Поліпоральні (Polyporales)
Родина:Трутовикові (Polyporaceae)
Рід:Hapalopilus
Вид:Hapalopilus rutilans
Біноміальна назва
Hapalopilus rutilans
(Pers.) Murrill (1904)
Синоніми
  • Boletus suberosus Bull. (1791)
  • Boletus resupinatus Bolton (1792)
  • Boletus rutilans Pers. (1798)
  • Boletus spongiosus Pers. (1801)
  • Polyporus rutilans (Pers.) Fr. (1818)
  • Polyporus nidulans Fr. (1821)
  • Polyporus spongiosus (Pers.) Fr. (1821)
  • Poria spongiosa (Pers.) Gray (1821)
  • Boletus nidulans (Fr.) Spreng. (1827)
  • Polyporus nidulans var. spongiosus (Pers.) Fr. (1838)
  • Trametes lignicola var. populina Rabenh. (1854)
  • Leptoporus rutilans (Pers.) Quél. (1876)
  • Hapalopilus nidulans (Fr.) P.Karst. (1881)
  • Inonotus nidulans (Fr.) P.Karst. (1881)
  • Inodermus rutilans (Pers.) Quél. (1888)
  • Polyporus nidulans subsp. spongiosus (Pers.) Sacc. (1888)
  • Fomes spongiosus (Pers.) Sacc. (1888)
  • Inonotus rutilans (Pers.) P. Karst. (1889)
  • Polystictus nidulans (Fr.) Gillot & Lucand (1890)
  • Cyphella rutilans (Pers.) Costantin & L.M. Dufour (1891)
  • Polyporus rutilans var. nidulans (Fr.) Costantin & L.M. Dufour (1891)
  • Fomes resupinatus Massee (1892)
  • Scindalma spongiosum (Pers.) Kuntze (1898)
  • Phaeolus nidulans (Fr.) Pat. (1900)
  • Phaeolus rutilans (Pers.) Pat. (1900)
  • Poria resupinata (Massee) W.G. Sm. (1908)
  • Polystictus rutilans (Pers.) Bigeard & H. Guill. (1913)
  • Hemidiscia rutilans (Pers.) Lázaro Ibiza (1916)
  • Phaeolus rutilans f. abietis-sibiricae Bourdot (1932)
  • Phaeolus rutilans f. porioides Bourdot (1932)
  • Agaricus nidulans (Fr.) E.H.L.Krause (1933)
  • Phaeolus rutilans f. resupinatus Pilát
  • Boletus versicolor sensu Schaeffer[1]
Посилання
Вікісховище:Hapalopilus nidulans
EOL:198190
MB:414438
IF:414438

Hapalopilus rutilans — вид трутовиків родини Трутовикові (Polyporaceae). Офіційно описаний 1821 року, шістьма десятиліттями пізніше він був перенесений до свого нинішнього роду Hapalopilus. В англомовних джерелах його зазвичай називають англ. tender nesting polypore, purple dye polypore або cinnamon bracket.

Вид росте на повалій або стоячій мертвій деревині листопадних дерев, на якій плодоносить поодинці, групами, у зрослих скупченнях або в скупченнях, що частково накладаються одне на одне. Плодові тіла мають вигляд ниркоподібних або напівкруглих консолей корицево-оранжево-коричневого кольору. На нижньому боці плодового тіла розташована жовтувата або коричнювата поверхня з дрібними кутастими порами, з яких вивільняються спори. Якщо на гриб нанести лужний розчин, м'якуш стає фіолетовим.

Широко поширений вид трапляється на п'яти континентах. У разі споживання плодові тіла нейротоксичні; цей ефект зумовлений сполукою поліпоринова кислота (англ. polyporic acid), що міститься у високих концентраціях. Гриб використовують для фарбування грибами з метою отримання пурпурових кольорів.

Таксономія

Вид уперше описав 1791 року французький міколог Жан Батист Франсуа П'єр Бюяр, який назвав його Boletus suberosus.[2] Проте цю назву раніше використав Карл Лінней (для виду, що нині відомий як Polyporus suberosus), тож назва Бюяра була нелегітимним гомонімом.[3] 1821 року Еліас Магнус Фріс опублікував цей вид як Polyporus nidulans.[4] 1881 року Петтер Карстен переніс його до нинішнього роду Hapalopilus як типовий вид.[5] Упродовж своєї таксономічної історії гриб неодноразово переміщували між кількома родами,[1] зокрема до Boletus (Курт Шпренгель, 1827),[6] Inonotus (Петтер Карстен, 1881), Phaeolus (Нарцис Теофіль Патуйяр (Narcisse Théophile Patouillard), 1900),[7] Polystictus (Франсуа-Ксав'є Жійо (François-Xavier Gillot) і Жан Луї Люкан (Jean Louis Lucand), 1890),[8] та Agaricus (Ернст Ганс Людвіг Краузе (Ernst Hans Ludwig Krause), 1933).[9]

Назва Boletus rutilans, опублікована Христіаном Гендріком Персоном 1798 року[10] і згодом перенесена Вільямом Альфонсо Мерріллом (William Alphonso Murrill) до роду Hapalopilus 1904 року,[11] як чинна назва.[a] Мерріл зауважив:

Коли Фріс вивчав цю рослину, він дав їй назву P. nidulans, а слідом за нею — Персонову P. rutilans, яка, як він наївно зауважив, була, можливо, різновидом P. nidulans. Обидва види залишив окремими Берклі, але в нього було мало поганого матеріалу, і він, очевидно, не знав їх близько.[11]

За даними MycoBank, хоча назву Boletus rutilans санкціонував Фріс у своїй книзі 1818 року Observationes mycologicae, зауваження в тексті свідчать, що він визнавав ці види за однакові, і згодом назва не була санкціонована проти P. nidulans.[16] Проте, на думку міколога Музею природної історії ім. Філда Патріка Лікока (Patrick Leacock), праця Фріса (1818) не була санкціонувальною, хоча обидві назви згодом санкціонував Фріс у своїй праці 1821 року Systema Mycologicum. Оскільки обидві назви санкціоновані, а базіонім для H. rutilans було опубліковано раніше (1798 року), Лікок пропонує, щоб ця назва мала пріоритет.[17] Станом на квітень 2021 року і MycoBank, і Species Fungorum (Index Fungorum) розглядають H. nidulans як синонім H. rutilans.[1][16]

Цей вид трутовиків зазвичай відомий як англ. purple dye polypore («пурпуровий барвний трутовик»),[18] cinnamon bracket («корицева консоль»)[19] або tender nesting polypore («ніжний гніздовий трутовик»).[20] Видовий епітет rutilans у латині означає «оранжево-червоний»,[12] тоді як епітет nidulans означає «гніздовий».[21]

Опис

Ниркоподібні плодові тіла корицево-оранжево-коричневого кольору, дещо оксамитової текстури.

Шапинка віялоподібна або напівкругла, опукла, діаметром 2,5–12 см. Ніжки немає; гриб широкою основою прикріплений до субстрату. Плодові тіла спочатку м'які та губчасті, але після втрати вологи стають твердими й крихкими. Поверхня шапинки вкрита збитими волосками, має неглибокі концентричні борозни та тьмяний коричнювато-оранжевий колір. М'якуш завтовшки до 3 см у найтовщому місці, блідого корицевого кольору. Поверхня з порами жовтувата або коричнювата, пори кутасті, їх близько 2–4 на міліметр.[20] У молодих плодових тіл поверхня з порами при пошкодженні стає червонувато-коричневою. Запах і смак гриба варіюють від солодкуватого до невиразного.[12]

Плодові тіла дають білий відбиток спор. Спори еліпсоїдні або циліндричні, гладкі, гіалінові (напівпрозорі), розмірами 3,5–5 × 2–3 мкм.[20] Базидії (клітини, що несуть спори) булавоподібні, чотириспорові, розмірами 18–22 × 5–5,6 мкм. У H. rutilans мономітична система гіф, що містить лише генеративні гіфи з пряжками. У м'якуші ці гіфи товстостінні та сильно розгалужені, діаметром до 10 мкм; гіфи, що утворюють пори та субгіменій, тонші (до 6 мкм завширшки) і менш розгалужені.[22] Для визначення H. rutilans можна застосувати хімічний тест: усі частини плодового тіла миттєво забарвлюються в яскраво-фіолетовий колір, якщо нанести краплю лужного розчину. Для цього часто використовують розведений (3–10%) гідроксид калію (KOH).[20]

Схожі види

Кілька інших трутовиків за зовнішнім виглядом більш-менш схожі на H. rutilans і їх можна з ним сплутати. Phellinus gilvus має жовтувату або іржаво-жовту волокнисту шапинку, жовтувато-коричневий м'якуш, що чорніє від KOH, і сірувато-коричневу або темно-коричневу поверхню з порами. Hapalopilus croceus утворює великі плодові тіла з шапинками діаметром до 20,5 см. Його поверхня з порами у свіжому стані яскраво червонувато-оранжева, а м'якуш червоніє від KOH.[20] У Pycnoporus cinnabarinus плодове тіло міцніше, а колір яскравіший червоний.[18] Їстівну печіночницю звичайну (англ. beefsteak fungus), Fistulina hepatica, можна легко сплутати з H. rutilans.[15] Вона має м'які кривавочервоні плодові тіла, з яких сочиться червоний сік.[19] Також їстівний Трутовик сірчано-жовтий (англ. chicken of the woods), Laetiporus sulphureus, має яскраво-жовті плодові тіла, колір яких з віком блякне.[19]

Середовище існування, поширення та екологія

Сапротрофний вид Hapalopilus rutilans спричиняє білу гниль у своєму хазяїні. Плодові тіла гриба ростуть поодинці, групами або в зрослих і частково накладених одне на одне скупченнях на деревині мертвих і розкладених листопадних дерев.[20] Серед бажаних хазяїнів — Дуб (Quercus), Бук (Fagus) і Береза (Betula), хоча зрідка його фіксували і на деревині хвойних.[12] У Центральній Європі його бажаний хазяїн — дуб, тоді як у Північній Європі його найчастіше знаходять на ліщині (Corylus) та горобині (Sorbus).[22] Плодоношення зазвичай відбувається від початку літа до осені, але міцні плодові тіла тривалий час зберігаються і трапляються поза звичайним сезоном росту.[12]

Hapalopilus rutilans має переважно циркумбореальний ареал у північній помірній зоні[22] і знайдений у Північній Африці, Азії, Європі та Північній Америці.[23] За межами цього регіону його зафіксовано в Австралії[24] та Океанії.[23] У Північній Америці, де його можна зустріти аж на півночі до Північно-Західних територій Канади,[25] він частіше трапляється у східній і південно-західній частинах континенту.[26] У Європі північна межа поширення сягає Порсангера в Норвегії.[22] Уперше повідомлений з Індії 2011 року; його знайшли на лісових складах у штаті Чхаттісгарх, де він ріс на складених колодах кількох місцевих дерев: Anogeissus latifolia, Chloroxylon swietenia, Desmodium oojeinense, Shorea robusta і Terminalia elliptica.[27]

Відомі види жуків-грибоїдів, які живуть і вирощують свою молодь у плодових тілах Hapalopilus rutilans, — Sulcacis affinis, Hallomenus axillaris, H. binotatus та Orchesia fasciata.[28]

Хімічний склад і токсичність

Поширений міф, що жоден із трутовиків не є небезпечним. Плодові тіла H. rutilans нейротоксичні у разі споживання. Токсин ідентифіковано як поліпоринову кислоту (англ. polyporic acid) — сполуку з групи терфенілів (англ. terphenyl), уперше виявлену 1877 року в культурі грибниці цього гриба.[29][30] Ця речовина, що становить 20–40% сухої маси плодових тіл,[31] пригнічує (інгібує) фермент дигідрооротатдегідрогеназу (англ. dihydroorotate dehydrogenase).[32] Вона є і в інших грибах, але в набагато менших кількостях.[32] У випадку отруєння, про який повідомили 1992 року,[33] одна німецька родина, що спожила H. rutilans, відчула нудоту, порушення рухів, порушення зору, печінкову та ниркову недостатність; симптоми почалися приблизно через 12 годин після споживання гриба. Крім того, сеча всіх трьох отруєних тимчасово стала фіолетовою.[19] Через тиждень вони повністю одужали.[32] Подібні симптоми та одужання були описані у випадку отруєння 2013 року, коли гриб сплутали з їстівною Fistulina hepatica.[15] Сукупність симптомів, що виникають після споживання H. rutilans, названо «нейротоксичним синдромом із відстроченням» (англ. neurotoxic delayed syndrome).[34]

Hapalopilus rutilans дуже цінують ті, хто виготовляє грибні барвники. У поєднанні з лужними закріплювачами плодові тіла можуть давати яскраві фіолетові кольори.[19]

Примітки

  1. ↑ Приклади: Roody (2003),[12] Park та ін. (2012),[13] Safonov (2013)[14] та Villa та ін. (2013).[15]

Джерела

  1. ↑ а б в Species synonymy: Hapalopilus rutilans (Pers.) Murrill. Index Fungorum. CAB International. Процитовано 18 січня 2024.
  2. ↑ Bulliard P. (1791). Herbier de la France (French) . Т. 481. Paris: Didot. с. plate 482.
  3. ↑ Boletus suberosus Bull. MycoBank. International Mycological Association. Процитовано 29 жовтня 2015.
  4. ↑ Fries EM. (1821). Systema Mycologicum (Latin) . Т. 1. Lund, Sweden: Ex Officina Berlingiana. с. 362.
  5. ↑ Karsten PA. (1881). Enumeratio Boletinearum et Polyporearum Fennicarum, systemate novo dispositarum. Revue mycologique Toulouse (Latin) . 3 (9): 16—19.
  6. ↑ Sprengel C. (1827). Caroli Linnaei systema vegetabilium (Latin) . Т. 4 (вид. 16). Göttingen, Sweden: Sumtibus Librariae Dieterichianae.
  7. ↑ Patouillard N. (1900), Essai taxonomique sur les familles et les genres des Hyménomycètes (French) , Lons-Le-Saunier, France: Lucien Declume, с. 86
  8. ↑ Gillot FX, Lucand L (1890). Catalogue raisonné des champignons supérieurs (Hyménomycètes) des environs d'Autun et du département de Saône-et-Loire. Société d'histoire naturelle d'Autun (French) : 173.
  9. ↑ Krause EHL. (1933). Basidiomycetum Rostochiensium. Т. S5. Rostock, Germany: Selbstverl Verf. с. 151—172.
  10. ↑ Persoon CH., Icones et Descriptiones Fungorum Minus Cognitorum (Latin) , т. 1, Leipzig, Germany: Breitkopf-Haertel, с. 19, t. 6:3
  11. ↑ а б Murrill WA. (1904). The Polyporaceae of North America: VIII. Hapalopilus, Pycnoporus and new monotypic genera. Bulletin of the Torrey Botanical Club. 31 (8): 415—428. doi:10.2307/2478892. JSTOR 2478892.
  12. ↑ а б в г д Roody WC. (2003). Mushrooms of West Virginia and the Central Appalachians. Lexington, Kentucky: University Press of Kentucky. с. 375. ISBN 978-0-8131-9039-6.
  13. ↑ Park JP, Lee SI, Jeong JG (2012). A herbological study on the plants of Polyporaceae in Korea [A herbological study on the plants of Polyporaceae in Korea]. Korean Journal of Herbology. 27 (3): 57—62. doi:10.6116/kjh.2012.27.3.57.
  14. ↑ Safonov MA. (2013). ФЕНОЭКОЛОГИЯ БАЗИДИАЛЬНЫХ ГРИБОВ В УСЛОВИЯХ ЮЖНОГО ПРИУРАЛЬЯ [Phenoecology of basidiomycetes at the conditions of southern Ural] (PDF). Advances in Current Natural Sciences (Russian та English) (8): 119—125.
  15. ↑ а б в Villa AF, Saviuc P, Langrand J, Favre G, Chataigner D, Garnier R (2013). Tender nesting polypore (Hapalopilus rutilans) poisoning: report of two cases. Clinical Toxicology. 51 (8): 798—800. doi:10.3109/15563650.2013.827708. PMID 23937526. S2CID 21184597.
  16. ↑ а б Hapalopilus rutilans Pers. MycoBank. International Mycological Association. Процитовано 4 квітня 2021.
  17. ↑ Leacock PR. (1 жовтня 2015). Hapalopilus rutilans (Pers.) Murrill. MycoGuide. Процитовано 9 листопада 2015.
  18. ↑ а б Laessoe T. (2002). Mushrooms. Smithsonian Handbooks (вид. 2nd). London, UK: Dorling Kindersley Adult. с. 213. ISBN 978-0-7894-8986-9.
  19. ↑ а б в г д Roberts P, Evans S (2011). The Book of Fungi. Chicago, Illinois: University of Chicago Press. с. 390. ISBN 978-0-226-72117-0.
  20. ↑ а б в г д е Bessette A, Bessette AR, Fischer DW (1997). Mushrooms of Northeastern North America. Syracuse, New York: Syracuse University Press. с. 390. ISBN 978-0-8156-0388-7.
  21. ↑ Arora D. (1986). Mushrooms Demystified: A Comprehensive Guide to the Fleshy Fungi. Berkeley, California: Ten Speed Press. с. 908. ISBN 978-0-89815-169-5.
  22. ↑ а б в г Ryvarden L, Melo I (2014). Poroid Fungi of Europe. Synopsis Fungorum. Т. 31. Oslo, Norway: Fungiflora. с. 209—210. ISBN 978-82-90724-46-2.
  23. ↑ а б Zhishu B, Zheng G, Taihui L (1993). The Macrofungus Flora of China's Guangdong Province (Chinese University Press). New York, New York: Columbia University Press. с. 199. ISBN 962-201-556-5.
  24. ↑ May TW, Milne J, Shingles S (2003). Fungi of Australia: Catalogue and Bibliography of Australian Fungi. Basidiomycota p.p. & Myxomycota p.p. Melbourne, Australia: CSIRO Publishing. с. 173. ISBN 978-0-643-06907-7.
  25. ↑ Miller Jr OK, Gilbertson RL (1969). Notes on Homobasidiomycetes from northern Canada and Alaska. Mycologia. 61 (4): 840—844. doi:10.2307/3757478. JSTOR 3757478. PMID 5382152.
  26. ↑ Phillips R. (2005). Mushrooms and Other Fungi of North America. Buffalo, New York: Firefly Books. с. 302—303. ISBN 1-55407-115-1.
  27. ↑ Tiwari CK, Parihar J, Verma RK (2011). Hapalopilus nidulans (Polyporales: Polyporaceae) a new record from India. Journal of Threatened Taxa. 3 (6): 1872—1874. doi:10.11609/JoTT.o2622.1872-4. публікація знаходиться у відкритому доступі
  28. ↑ Nikitsky NB, Schigel DS (2004). Beetles in polypores of the Moscow region: checklist and ecological notes (PDF). Entomologica Fennica. 15: 6—22. doi:10.33338/ef.84202.
  29. ↑ Stahlschmidt C. (1877). Ueber eine neue in der Natur vorkommende organische Säure [A new naturally occurring organic acid]. Justus Liebigs Annalen der Chemie. 187 (2—3): 177—197. doi:10.1002/jlac.18771870204.
  30. ↑ Spatafora C, Calì V, Tringali C (2003). Polyhydroxy-p-terphenyls and related p-terphenylquinones from fungi: overview and biological properties. Studies in Natural Products Chemistry. 29 (J): 263—307. doi:10.1016/S1572-5995(03)80009-1.
  31. ↑ Räisänen R. (2009). Dyes from lichens and mushrooms. У Bechtold T, Mussak R (ред.). Handbook of Natural Colorants. Chichester, UK: John Wiley & Sons. с. 192. ISBN 978-0-470-74496-3.
  32. ↑ а б в Kraft J, Bauer S, Keilhoff G, Miersch J, Wend D, Riemann D, Hirschelmann R, Holzhausen HJ, Langner J (1998). Biological effects of the dihydroorotate dehydrogenase inhibitor polyporic acid, a toxic constituent of the mushroom Hapalopilus rutilans, in rats and humans. Archives of Toxicology. 72 (11): 711—721. doi:10.1007/s002040050565. PMID 9879809. S2CID 41488737.
  33. ↑ Saviuc P, Danel V (2006). New syndromes in mushroom poisoning. Toxicological Reviews. 25 (3): 199—209. doi:10.2165/00139709-200625030-00004. PMID 17192123. S2CID 24320633.
  34. ↑ Azzolina R, La Camera G, Fiorino LS, Chiarenza F, Di Francesco A, Cavaleri M, Navarria DV, Celestri M, Coco MO (2011). Mushroom poisoning (PDF). Acta Medica Mediterranea. 27: 121—124. Архів оригіналу (PDF) за 5 березня 2016.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).